Бiблiографiчна діяльність
План
Вступ
1. Основні види бібліографії
1.1 Процеси бібліографічної діяльності
1.2 Поняття бібліографічної інформації
1.3 Анотація: структура, методика анотування
2. Рекомендаційно-бібліографічне обслуговування читачів (РБО)
2.1 Довідково-бібліографічне обслуговування читачів
2.2 Види, форми й методи інформаційно-бібліографічного обслуговування
2.3 Організація інформаційно-бібліографічного обслуговування
3. Формування бібліографічної культури та пропаганда бібліотечно-
бібліографічних знань
4. Технологічні особливості процесів обробки документів при переході від ручної до автоматизованої технології
Висновки
Додатки
Використана література
Вступ
Дім, в якому немає книг, подібний до тіла, позбутого душі. Цицерон
Довгий історичний шлях розвитку книжкової справи привів до відокремлення бібліографічної діяльності у самостійну галузь суспільної практики. Якщо в античному світі бібліографія мала синкретичний характер (тобто була нерозчленованою, мало розвинутою), виступала як похідне, супровідне явище історико-літературних занять з книгою, то в епоху повсюдного запровадження книгодрукування (XV–XVI ст.) вона стає фактором загального піднесення національних культур. У XVIII–XIX ст., у зв’язку з промисловою революцією та інтенсивним розвитком науки, відбувається диференціація (ділення) бібліографії на види і на сфери застосування, формується професія бібліографа-фахівця, зароджується наука про бібліографію.
Революція в світі книг, що прийшлася на XX ст., надала бібліографічній роботі риси масовості.
Підвищення ролі й значення бібліографічної інформації в соціалістичному суспільстві, особливо в сучасних умовах науково-технічної революції, послужило стимулом для загальнодержавної перебудови бібліографічної служби в нашій країні. Відбулося переосмислення самого терміну «бібліографія». Нині бібліографія розглядається як діяльність (організаційно-управлінська, виробнича, науково-методична та науково-дослідна) по забезпеченню функціонування (дії) бібліографічної інформації в суспільстві.
Основними напрямами бібліографічної діяльності є:
1) створення бібліографічної (вторинно-документальної) інформації всіх видів і форм,
2) доведення БІ до споживачів,
3) науково-теоретичне осмислення бібліографії як суспільного явища.
Бібліографія, таким чином, є закономірним, органічним сполученням науки і практики.
Бібліографія як специфічна форма діяльності виникла у відповідь на потребу суспільства в інтенсивному використанні знань, сконцентрованих у книгах.
Винахід книгодрукування в середині XV ст. відкрив книзі широкий шлях до людей всіх країн і континентів. Водночас він поклав початок прискореному зростанню друкованої продукції. Якщо в XVIII ст. в усьому світі було видано 1,6 млн. назв книг, в XIX — 6,1 млн., то XX ст., за попередніми підрахунками, має принести людству не менше 50 млн. назв книг. Лише в нашій країні щороку виходить понад 80 тис. книг і брошур, більше 1300 журналів і близько 8 тис. газет.
Інтенсивність книгодрукування вступила в наш час у протиріччя з фізичними можливостями людини в сприйманні й переробці інформації. Саме тому соціальне важливим е питання про те, як виявляти потрібні публікації і що відбирати для читання з величезного масиву друкованої продукції. Ця проблема розв'язується за допомогою бібліографічної інформації.
1. Основні види бібліографії
Вид бібліографії – це насамперед вид діяльності, спрямованої на підготовку та доведення до споживачів певного роду бібліографічної інформації. Через це поняття розкриваються характер, особливості та специфіка функціонування бібліографічної інформації в суспільстві.
До введення в дію державного стандарту на бібліографічну термінологію (1971 р.) види бібліографії ототожнювали з видами бібліографічних посібників. Цього не слід робити хоча б тому, .що посібники виступають як один із результатів і засобів бібліографічної діяльності, вони лише частина цілого, яким є бібліографія. На схемі «Класифікація бібліографічних явищ» (дод.1) це принципове положення підкреслено тим, що зображення видів бібліографії розташовано в зоні бібліографічної діяльності, в той час як бібліографічні посібники – в зоні бібліографічних реалій (предметів).
Види бібліографії прийнято ділити на основні й додаткові. Основними вважаються ті види, функції яких найбільшою мірою відповідають суспільному призначенню бібліографічної інформації. Такими є державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна і рекомендаційна бібліографії. Основні види розвиваються відповідно до своїх внутрішніх закономірностей і діють в суспільстві відносно самостійно, що також свідчить про їх особливе положення серед споріднених бібліографічних явищ.
Кожен вид бібліографії має своє специфічне суспільне призначення, зумовлене конкретизацією тих завдань, що стоять перед бібліографією в цілому. Так, головними завданнями державної бібліографії є «реєстрація всіх творів друку, які вийшли на території країни»; видавнича-книготорговельної – інформування населення, працівників бібліотек і книготорговельних організацій про літературу, яка щойно вийшла або незабаром вийде в тих чи інших видавництвах; науково-допоміжної – «сприяння науковій та професійно-виробничій діяльності»; рекомендаційної – сприяння освіті, самоосвіті, комуністичному вихованню та пропаганді знань. Кожен вид, взятий окремо, в чомусь функціонально обмежений, однобічний; кожен охоплює, групує й розкриває явища бібліографії тільки в своїй площині і в своєму радіусі дії. У сукупності ж основні види з належною повнотою і всебічністю забезпечують саме ті інформаційно-бібліографічні потреби, що виникають на сучасному етапі нашого розвитку у найважливіших сферах людської діяльності.
Державна бібліографія становить найважливішу ланку системи бібліографічної інформації в нашій країні. Це зумовлено, по-перше, тим, що саме на рівні державної бібліографічної реєстрації здійснюється первинна бібліографічна обробка друкованої продукції, яка потім відбивається в системі державних бібліографічних покажчиків (в «літописах» друку). Державні ж покажчики становлять базу для розвитку інших видів бібліографії та для налагодження інформаційно-бібліографічного обслуговування читачів. По-друге, державна бібліографія сприяє ефективному використанню інтелектуального потенціалу радянського суспільства в цілях комуністичного будівництва. Адже в літописах друку специфічно фіксуються досягнення народного господарства, науки, техніки, мистецтва та інших сфер суспільної практики. По-третє, державна бібліографія у сукупності всіх своїх видань виступає як один із засобів державного контролю і регулювання видавничої діяльності в країні.
Функціонування державної бібліографії забезпечує існуюча в Україні система обов'язкового примірника. Суть цієї системи полягає в тому, що на основі діючого законодавства кожне поліграфічне підприємство в обов'язковому порядку надсилає заздалегідь визначеним державним книгосховищам, бібліографічним центрам та бібколекторам установлену кількість примірників з тиражу кожного свого видання. У сукупності ці тиражні відчислення складають комплекти обов'язкового примірника.
Різні бібліотеки одержують різні типи обов'язкового примірника: платний, безплатний, відомчий (безплатний ще називають контрольним).
Особлива роль в нашому суспільстві належить рекомендаційній бібліографії. Це зумовлено тим, що на неї покладено відповідальні ідейно-виховні, педагогічні функції, пов'язані з формуванням нової людини.
На відміну від державної бібліографії, рекомендаційна бібліографія не тільки інформує читачів про твори друку, а й кожен раз оцінює їх шляхом цілеспрямованого добору та анотування. Більше того, рекомендаційна бібліографія орієнтує читача в соціальне значущій тематиці, розкриваючи зміст і значення саме тих галузей знань і тем самостійного читання, які найбільшою мірою сприяють формуванню людини. Як метод керівництва читанням рекомендаційна бібліографія максимально наближена до запитів конкретних читачів, враховує їх вікові, психологічні та інші риси й особливості.
Специфіка рекомендаційної бібліографії полягає також у тому, що зона озброює читача ефективними методами роботи з книгою, навчає його вмінню самостійно вибирати й оцінювати твори друку, виходячи із принципів і критеріїв критики і естетики.
Поняття про загальну та спеціальну бібліографію
Терміни «загальна» і «спеціальна» бібліографія ще не мають точного визначення. Тому їх немає в державному стандарті на бібліографічну термінологію.
«Загальна» і «спеціальна» бібліографія – поняття, які вживаються в теорії бібліографії для первісного, найбільш широкого розмежування бібліографічної інформації за її суспільними функціями. (Це розмежування приводить далі – на рівні бібліографічної діяльності – до утворення конкретних видів і різновидностей бібліографії і бібліографічних посібників). Вважається, що в «загальній» бібліографії з найбільшою повнотою і чіткістю реалізуються комунікативна та пошукова функції, в «спеціальній» – оціночна.
Поняття «загальна» і «спеціальна» бібліографія відбивають не стільки конкретні бібліографічні явища, скільки науково-теоретичні абстракції, необхідні для розкриття логіки і суті переходу бібліографічної інформації з однієї форми в іншу. Тому основне місце їх за схемою «Класифікація бібліографічних явищ» в зоні науково-теоретичних абстракцій. В систематизації бібліографічної продукції ці поняття використовуються для утворення термінів «загальні» й «спеціальні» бібліографічні посібники (див. дод. 2 «Систематизація бібліографічних посібників») по аналогії з іншими термінами, що стосуються видів бібліографії: державна бібліографія – державний посібник, рекомендаційна бібліографія – рекомендаційний посібник і т. д.
Різноманітність потреб суспільства в бібліографічній інформації зумовлює поділ бібліографії також за окремими формами та особливостями її функціонування. Виділяються наступні додаткові класифікаційні ряди бібліографії:
1) поточна – ретроспективна – перспективна,
2) універсальна – галузева.
Поточною називається бібліографія, призначенням якої є постійна, регулярна підготовка і розповсюдження бібліографічної інформації про нові твори друку. Саме ця бібліографія забезпечує оперативне використання наукових досягнень й передового досвіду, сконцентрованих в книгах та інших творах друку, в інтересах дальшого розвитку соціалістичного суспільства. Поточне бібліографічне інформування провадиться на основі регулярного обліку творів друку, що виходять протягом поточного календарного року.
Найважливішими вимогами щодо поточної бібліографії е повнота і оперативність інформації. Повнота досягається ретельністю перегляду та розумним відбором із документального потоку всього вартого уваги, оперативність – максимальним скороченням інформаційного інтервалу (тобто часу міні виходом документа і його відбиттям у бібліографічному виданні).
Ретроспективною називається бібліографія, призначенням якої є підготовка і розповсюдження інформації про твори друку за який-небудь чітко визначений проміжок минулого часу (за винятком літератури поточного року). В її функції входить:
1) своєрідне підведення підсумків розвитку літератури з тієї чи іншої галузі або того чи іншого виду за певний період,
2) забезпечення ретроспективного пошуку в документальних масивах в процесі бібліографічного обслуговування.
Ретроспективні покажчики складаються, як правило., з розрахунком на тривалий строк використання, мають науково-прикладний характер і належать здебільшого – за суспільною ознакою – до науково-допоміжної бібліографії. Саме через ретроспективні покажчики найбільш рельєфно розкривається зв'язок, бібліографії з наукою.
Перспективною прийнято називати бібліографію, яка забезпечує інформування населення, організації та установи країни про твори друку, що готуються до видання або виходять у найближчий час. Основна її функція – сприяння оперативному використанню творів друку за їх прямим цільовим та читацьким призначенням, привертання уваги читачів до найважливіших видань суспільно-політичної, наукової, художньої та іншої тематики.
Термін «універсальна бібліографія» (від лат.universalis – всеосяжний, загальний) означає створення бібліографічних посібників, в яких представлені твори різного змісту, виявлені за такими формальними ознаками, як вид видання, територія, на якій виходили твори друку, мова публікацій тощо. Інколи універсальні покажчики носять репертуарний характер, тобто відбивають друковану продукцію тієї чи іншої країни за певний історичний період з максимальною повнотою. Проте групування бібліографічного матеріалу в універсальних посібниках не формальне, а систематичне (здебільшого за галузями знань). Наприклад, в «Літопису книг» бібліографічні записи розташовані за схемою класифікації, прийнятою для видань державної бібліографії. Галузевою називається бібліографія, призначенням якої є обслуговування окремих галузей знань і практичної діяльності.
На схемі «Класифікація бібліографічних явищ» всі п’ять додаткових видів бібліографії – поточна, ретроспективна, перспективна, універсальна й галузева – показано всередині великих кіл, якими позначено основні види (державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна, рекомендаційна). Це, однак, не означає, що додаткові види є якимись складовими частинами основних. Схема показує інше: різнобічність бібліографічних явищ, їх взаємозв'язок і взаємопереходи в процесі функціонування.
В класифікації кожен вид бібліографії розглядається як окремий структурний елемент, який може виступати як в ролі основного, так і «другорядного», «додаткового» – залежно від того, за яким принципом розташовуються бібліографічні явища. Так, державна бібліографія показана на схемі в формі першого кола як основний структурний елемент видової класифікації, а універсальна та поточна (в формі малих кіл, по-різному заштрихованих) – як її сторони (грані). Це означає, що державна бібліографія в конкретних своїх проявах — в покажчиках літератури (див. третю частину схеми) – може бути одночасно універсальною за змістом і поточною за хронологічними рамками. Схема, таким чином, показує один із можливих варіантів розташування бібліографічних явищ – саме той, котрий розкриває місце кожного виду бібліографії в класифікаційному ряду, побудованому за суттєво-функціональним принципом.
Але можна перекомбінувати класифікаційний ряд за формальним принципом – наприклад, основними структурними елементами «Схеми» зробити поточну та ретроспективну бібліографію. Тоді державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна, рекомендаційна, універсальна, галузева бібліографії стануть уже відповідними гранями (сторонами) поточної та ретроспективної бібліографій.
Отже, жоден вид бібліографії не може бути однобічним, наділеним лише однією якоюсь властивістю, хоч підставою для утворення кожного виду є якраз одна яка-небудь суттєво-функціональна або формальна ознака. Це зумовлено трьома обставинами:
1) відмінностями в характері самого функціонування бібліографічної інформації в суспільстві;
2) різноманітністю суспільних потреб в бібліографічній інформації;
3) неоднорідністю документального масиву, з яким має справу бібліографія.
Всі охарактеризовані види бібліографії в сукупності утворюють головну систему бібліографії, завданням якої є максимально повне задоволення типових інформаційно-бібліографічних потреб радянського суспільства.
Бібліографічні комплекси
Бібліографічними комплексами прийнято називати особливі угрупування бібліографічних явищ, які функціонують ніби автономно, паралельно з головною бібліографічною системою і об'єднують різні види бібліографії на основі ознак, притаманних тільки цим угрупуванням. До них належать краєзнавча бібліографія і бібліографія бібліографії. (На схемі ці комплекси зображені у вигляді умовних серповидних сегментів і винесені за межі головної бібліографічної системи).
Краєзнавча бібліографія – це науково-практична діяльність з метою підготовки і розповсюдження бібліографічної інформації, пов'язаної за змістом з певною місцевістю в країні. Бібліографія бібліографії – це діяльність з метою орієнтації суспільства в бібліографічній продукції.
Бібліографічні комплекси призначаються для забезпечення специфічних інформаційних потреб суспільства, з яких немає достатньо сконцентрованої інформації у виданнях державної бібліографії. Наприклад, відомості про краєзнавчу літературу можна знайти в кожному випуску «Літопису книг». Але виявити саме, те, що треба конкретному читачеві-краєзнавцю, за літописом дуже важко, оскільки відомості про краєзнавчі видання розпорошені у всіх розділах літопису і нічим не позначені. Тому цю роботу бере на себе краєзнавча бібліографія. Вона здійснює «зріз» всієї друкованої продукції в краєзнавчому аспекті, відбирає й систематизує краєзнавчий матеріал за читацьким і цільовим призначенням. При цьому сама краєзнавча бібліографія втілюється в конкретні форми видавничо - книготорговельної, науково-допоміжної та рекомендаційної бібліографії. Внаслідок цього читач одержує краєзнавчу і видавничо-книготорговельні, науково-допоміжні та рекомендаційні посібники, які водночас можуть бути поточними, ретроспективними, перспективними, універсальними, галузевими і т. ін.
Аналогічну роботу виконує в своїй сфері бібліографія бібліографії – організує інформацію про бібліографічні посібники.
Суб'єкти і об'єкти бібліографії
Бібліографія як галузь науково-практичної діяльності утворює цілісну складно розвинуту систему, якій притаманні своєрідна внутрішня структура, власні закономірності розвитку і функціонування. Ця система специфічно об'єднує різні компоненти (складові частини), взаємодія яких зумовлює виконання бібліографією її суспільних функцій.
В ролі компонентів будь-якої цілісної системи «можуть виступати найрізноманітніші предмети і явища, відношення, процеси», а в складно розвинутих системах, пов'язаних з суспільною діяльністю, – і люди. Отже, компонентами бібліографії є:
1) суб'єкти (люди, що забезпечують підготовку та розповсюдження бібліографічної інформації),
2)об'єкти (твори друку та споживачі інформації),
3)бібліографічні процеси, результати бібліографічної діяльності, 4)організаційні форми та засоби бібліографічної інформації.
Кожна система, як стверджують науковці, завжди є компонентом іншої, більш високого рівня системи, і сама, в свою чергу, утворена із підсистем (компонентів) нижчого рівня. Стосовно до бібліографії це положення виглядає так: бібліографія в цілому е частиною багато аспектної системи документальних комунікацій, до якої, крім бібліографії, входить система засобів масової інформації, система НТІ тощо. Водночас сама бібліографія складається із підсистем (компонентів) нижчого рівня, якими є державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна і рекомендаційна бібліографії. В свою чергу, кожна підсистема може ділитися на компоненти (підсистеми) ще нижчого порядку, – і так послідовно доти, поки цей поділ не дійде межі – до розкладу останніх, найнижчих, ланок системного утворення на елементи. Властивістю ж системних елементів є те, що вони не діляться далі без втрати основної якості, яка визначає сутність, природу даної системи.
Головним компонентом бібліографії як системного утворення є люди:
▪ бібліографи-професіонали, які займаються підготовкою, розповсюдженням та організацією використання бібліографічної інформації,
▪ бібліографознавці, які ведуть науково-дослідну роботу в галузі бібліографії,
▪ фахівці, що займаються бібліографією в зв'язку із своєю науково-творчою, літературною та пропагандистською діяльністю. Як правило, найкрупніші вчені були й видатними бібліографами, сприяли розвитку бібліографічної справи.
Бібліограф є головним суб'єктом бібліографічної діяльності насамперед тому, що саме через нього найбільшою мірою проявляється соціальна сутність бібліографії. В кінцевому підсумку якість і ефективність бібліографічної діяльності забезпечується бібліографом, який перетворює свої знання, погляди, ідеї, емоції, пристрасті в конкретний продукт професійної діяльності – бібліографічну інформацію.
Під об'єктом розуміють те, на що спрямована діяльність людини (суб'єкта) .
Завданням бібліографії, як відомо, є усунення протиріч, які виникають в системі «книга – читач» («документ – споживач інформації») внаслідок невідповідностей між обсягом знань, сконцентрованих (і водночас розпорошених) в книгах, і можливостями їх виявлення та використання окремим читачем. Отже, об'єктом бібліографії є компоненти цієї системи – твори друку і читачі, зв'язок між якими в сфері бібліографічного обслуговування здійснюється опосередковано – через бібліографічні посібники. Твори друку (документи) сприймаються бібліографом як безпосередні об'єкти його професійної діяльності, читачі ж – як потенціальні (можливі) споживачі бібліографічної інформації. При цьому, однак, враховуються реальні інтереси конкретних категорій і груп читачів, і в широкому плані – інтереси даного суспільства.
Нині бібліографія оперує не тільки текстовими документами у вигляді книг, журналів, газет тощо, а й графічними (образотворчими виданнями, кресленнями, схемами, картами) та аудіовізуальними (звукозаписами, фотографіями, кіноплівками, діапозитивами тощо). Суть бібліографічних операцій з документами полягає в їх бібліографічній обробці: описанні, класифікації, розкритті змісту. Нерідко в бібліографічних посібниках документ розглядається аналітичне, тобто кожна частина документа (розділ, параграф, сторінка книги, стаття із збірника, журналу, газети) характеризується як самостійне джерело інформації й описується як окремий документ.
1.1 Процеси бібліографічної діяльності (загальна характеристика)
Бібліографічна діяльність бібліотек зводиться в кінцевому підсумку до двох основних процесів, які на практиці часто переплітаються й поєднуються між собою. Перший називається бібліографуванням творів друку, або підготовкою бібліографічної інформації для розповсюдження та використання, другий – бібліографічним обслуговуванням, або доведенням БІ до споживачів.
Бібліографування творів друку
Як процес бібліографування носить дискретний (перервний, роздільний) характер і складається із послідовних, закінчених дій, які в ряді випадків можуть набувати самостійного значення і тому сприймаються як окремі види роботи. Такими відносно автономними процесами є:
а) бібліографічний пошук,
б) бібліографічний відбір,
в) складання бібліографічних описів,
г) анотування,
д) реферування,
е) бібліографічна систематизація,
є) бібліографічна предметизація,
ж) бібліографічне групування,
з) бібліографічне редагування.
Кожен вид роботи має свої особливості і спрямований на раціональне досягнення певного результату.
Бібліографічним пошуком називається послідовне, логічно обґрунтоване виявлення творів друку (докладніше – вторинно-документальних відомостей про них) за заздалегідь визначеною групою пошукових ознак (чи за однією ознакою) шляхом суцільного або вибіркового перегляду літературних та бібліографічних джерел.
В ролі пошукових ознак виступають ті елементи бібліографічного запису, які повністю чи найбільшою мірою відповідають характеру читацького запиту на бібліографічну інформацію. Сам же процес пошуку складається, як правило, з багатьох однотипних операцій, спрямованих на виявлення відповідностей між читацьким запитом на бібліографічну інформацію і змістом або темою реальних творів друку на підставі їхніх бібліографічних описів.
Розрізняють два основних види бібліографічного пошуку:
1) виявлення бібліографічної інформації про конкретні твори друку з певного питання,
2) уточнення (перевірка помилкових) або пошук відсутніх бібліографічних даних про якийсь конкретний твір. Типовим і найбільш поширеним е перший вид.
Бібліографічний пошук ґрунтується на професійному знанні змісту і специфіки видань різних типів, передусім довідкових та інформаційно-бібліографічних. Глибина і якість його забезпечується рівнем загальноосвітньої та професійної підготовки бібліотекаря-бібліографа.
Суть цього виду роботи полягає у виділенні із загального масиву більш-менш однорідного бібліографічного матеріалу, виявленого шляхом бібліографічного пошуку, творів друку, які найбільшою мірою відповідають конкретним цілям бібліографічної інформації.
Розрізняють два етапи відбору – первісний, або попередній, і остаточний. Перший здійснюється на основі перегляду записів у бібліографічних джерелах і практично невіддільний від бібліографічного пошуку (обидва процеси відбуваються паралельно), другий – за принципом de visu (з лат. означає: наочно, бачене власними очима) , тобто шляхом безпосереднього ознайомлення з творами друку.
З бібліографічним відбором пов'язані такі поняття, як принципи і критерії добору, тобто ті основні, відправні вимоги щодо змісту, форми, ідейного, наукового та естетичного рівня творів друку, за якими провадиться відбір. Якісний добір літератури ґрунтується на загальноприйнятих в радянській бібліографії принципах партійності, науковості, народності. Виключно важливе значення має така вимога, як відповідність літератури актуальним проблемам комуністичного будівництва.
Під складанням бібліографічних описів розуміють письмово-документальне оформлення у строго визначеній послідовності основних, заздалегідь обумовлених відомостей про твори друку, виявлених шляхом вивчення титульних текстів, випускних даних у книжкових виданнях (або шляхом перегляду змісту періодичних видань і збірників, якщо описуються статті чи частини друкованих творів).
Процеси складання анотацій та рефератів називаються відповідно анотуванням і реферуванням.
Бібліографічна систематизація – це бібліографічна співвіднесення змісту твору друку із відповідними розділами якої-небудь схеми класифікації для визначення класифікаційного індексу або його словесного еквівалента.
Бібліографічна предметизація – це формулювання предметної рубрики на основі визначення предмета (основного змісту) твору.
Як елементи бібліографічного запису класифікаційний індекс та предметна рубрика характеризують кожен по-своєму той чи інший твір друку. Тому разом з бібліографічним описом, анотацією та рефератом вони розглядаються як види і засоби бібліографічної характеристики. Відмінність характеристики, що містить бібліографічний опис, від характеристики, зафіксованої індексом чи рубрикою, не в суті, а в формі.
Особлива роль у підготовці бібліографічної інформації належить бібліографу групуванню. Суть цього процесу полягає у об'єднанні бібліографічних записів у однотипні групи за заздалегідь визначеними ознаками.
Кожен твір друку має чимало ознак, які дозволяють, будучи зафіксованими в бібліографічних описах, по-різному упорядковувати бібліографічний матеріал, отже й по-різному орієнтувати в ньому читача. Так, покажчик художньої літератури з персональним групуванням розкриває творчість окремих письменників, їхній особистий внесок у скарбницю загальнонародної культури, тоді як такий же покажчик, з тим же складом літератури, але згрупованої за тематичним принципом, розкриває особливості й повноту ідейно-естетичного освоєння життя художньою літературою в цілому.
У зв'язку з тим, що бібліографічна інформація переслідує різні цілі й адресується різним читачам, застосовуються різні види групування: систематичне, тематичне, персональне, хронологічне, топографічне, формально-видове. В українській бібліографії найбільшого поширення дістало систематичне й тематичне групування, тобто групування за змістом творів друку.
Перевага систематичного групування полягає у тому, що воно багатогранне й з належною повнотою розкриває зміст бібліографічного матеріалу. При такому групуванні твори друку об'єднуються в розділи й підрозділи (рубрики, підрубрики), в яких легко орієнтуватися завдяки їх логічній супідрядності. Сам принцип систематичного групування передбачає розкриття внутрішньої структури галузі знання (виробництва, наукової дисципліни), котрій присвячено покажчик.
Тематичне групування має багато спільного із систематичним. Воно передбачає об'єднання в бібліографічному посібнику різних творів (нерідко з різних галузей знань) на основі їх ідейно-тематичної єдності. В посібниках з таким групуванням послідовність розділів допомагає читачеві виявити внутрішню логіку теми та шляхи її вивчення.
Персональне групування – це об'єднання у вигляді самостійних розділів («персональних гнізд») бібліографічного посібника творів, що належать одному автору, або літератури про певну особу (або одночасно як творів даного автора, так і літератури про нього). Таке групування найчастіше зустрічається в бібліографічних словниках
Хронологічне групування передбачає об'єднання творів друку за датами їх написання або публікації. В ряді випадків воно буває необхідним і не замінимим, наприклад, коли треба показати, як формувався світогляд і розвивалася творчість письменника.
Групування творів друку за місцем їх видання і – в другому випадку – за алфавітом назв географічних об'єктів, про які йде мова в даних творах, називається топографічним. Воно вживається, наприклад, тоді, коли треба показати роль окремих культурних центрів чи видавництв у розвитку літератури або видавничої справи країни, або коли треба сконцентрувати літературу про окремі населені пункти, адміністративно-територіальні райони тощо. Так будується, зокрема, топографічна частина краєзнавчого каталогу.
До формально-видового групування належить об'єднання бібліографічних записів за жанрами літературних творів і за типами та видами видань. Групування за жанрами літератури зустрічається рідко –головним чином у персональних посібниках, присвячених діячам літератури й мистецтва, та в списках художньої літератури, якщо треба показати жанрове розкриття певної теми (наприклад, розділи «Проза», «Поезія», «Драматургія» в покажчику «Велика Вітчизняна війна в художній літературі»). Групування за видами та типами видань вживається здебільшого у покажчиках видавничо-книготорговельної бібліографії.
Бібліографічне редагування – вид роботи, який передбачає приведення бібліографічних записів або бібліографічних посібників в цілому у відповідність з вимогами нормативно-технічної та методичної документації про бібліографічні видання, а також уніфікацію бібліографічних записів відповідно до специфіки того чи іншого бібліографічного видання. Це не механічний, а творчий процес, один із способів підвищення інформативності та дієвості бібліографічної інформації. Редагування вимагає ерудиції, широкого кругозору й високої бібліографічної культури. Воно провадиться найдосвідченішими фахівцями. Цим процесом, як правило, завершується підготовка бібліографічної інформації, призначеної для розповсюдження.
Бібліографічні процеси по-різному застосовуються на різних ділянках інформаційної та бібліотечної роботи. Так, реферування вживається головним чином інформаційними центрами, органами НТІ та центральними науковими бібліотеками при підготовці спеціальних реферативних видань; у практиці масових бібліотек реферування зустрічається рідко. Бібліографічна систематизація і предметизація застосовуються переважно в роботі з каталогами і при бібліотечній обробці друкованої продукції.
Бібліографічне обслуговування
Другий основний процес бібліографічної діяльності – бібліографічне обслуговування, або доведення бібліографічної інформації до споживачів, за формою і змістом – процес ширшого порядку. Практично він сполучається як з бібліографуванням, так і з пропагандою книги і безпосередньо виходить на читача.
Розрізняють три форми обслуговування:
1)рекомендаційно-бібліографічне (РБО),
2)довідково-бібліографічне (ДБО),
3) інформаційно-бібліографічне (ІБО).
Суть рекомендаційно-бібліографічного обслуговування полягає у використані обслуговування ні засобів і методів рекомендаційної бібліографії в керівництві читанням. Керівництво ж читанням – «це активна форма орієнтації читачів у книжкових багатствах, спосіб розкриття змісту бібліотечних фондів, пропаганда книги в органічному зв'язку з потребами особи і запитами політичного, господарського й культурного життя суспільства».
З усіх видів бібліографічного обслуговування РБО найбільшою мірою залежить від стану пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань. Тому на практиці РБО безпосередньо об'єднується з формуванням у читачів бібліографічної культури.
З другого боку, ефективне керівництво читанням вимагає постійного вивчення літератури і бібліографічних посібників самими бібліотекарями.
Під довідково-бібліографічним обслуговуванням розуміють два види роботи:
1) виконання довідок, що містять фактографічний матеріал і бібліографічну інформацію (або щось одне: лише фактографічний матеріал або лише БІ), у відповідь на разові запити читачів (або установ та організацій);
2) проведення консультацій, пов'язаних з пошуком бібліографічної інформації.
Інформаційно-бібліографічне обслуговування – сфера діяльності передусім спеціальних інформаційних центрів, створених у нашій країні в 50-70-х роках. В умовах масових бібліотек ІБО – це доведення бібліографічної інформації до її споживачів відповідно з їх постійно діючими запитами – як тими, що вже сформувалися й надійшли до бібліотеки, так і тими, що можуть ще сформуватися. Масові бібліотеки розглядаються як ідеологічні та інформаційні заклади, які працюють на науково-технічний прогрес у загальнодержавній системі НТІ. Разом з іншими бібліотеками країни вони ведуть активну інформаційно-бібліографічну роботу, яка сполучає бібліотечно-бібліографічну пропаганду книги з методами наукової інформації.
Бібліографічна продукція
Термін «бібліографічна продукція» увійшов у науковий обіг недавно. Під ним розуміється сукупність бібліографічних посібників. Раніше, до запровадження стандарту на бібліографічну термінологію, сукупність посібників називали просто бібліографією.
Бібліографічна продукція є кінцевим результатом діяльності, пов'язаної з підготовкою бібліографічної інформації для її практичного використання в науці, виробництві та культурі.
За формою розрізняють такі групи бібліографічної продукції:
1) посібники у вигляді окремих бібліографічних видань;
2) посібники у вигляді публікацій на сторінках книг, журналів та газет;
3) посібники у вигляді каталогів та картотек (карткові форми);
4) посібники у вигляді механізованих та автоматизованих ІПС.
Окремо видані бібліографічні посібники – це покажчики, списки та огляди літератури (в тому числі у вигляді листівок, плакатів, книжкових закладок), бібліографічна періодика типу реферативних журналів, видання, що продовжуються (наприклад, «Календар знаменних і пам'ятних дат»).
Другу групу – бібліографічні матеріали на сторінках періодичних і неперіодичних видань – становлять списки літератури, що публікуються у книгах, журналах та газетах під рубриками: «Нові книги», «Книжкова полиця» тощо, при книжкові та при статейні списки джерелознавчого характеру, посилання (підрядкові, поза текстові, внутрітекстові) на літературно-документальні джерела в книгах і журналах. Ці посібники, пов'язані