Фразеологічні одиниці з компонентом "вода" в аспекті англо-українського перекладу

Тема

Фразеологічні одиниці з компонентом «вода»

в аспекті англо-українського перекладу


Вступ

Останніми десятиріччями фразеологія привертає до себе увагу дослідників різних міждисциплінарних сфер: мовознавців, істориків, літературознавців. Фразеологія, як і мова взагалі, є надійною схованкою здобутків культури, звичаїв, прагнень і сподівань народу, одним із найважливіших джерел дослідження його минулого життя, вивчення його словесних естетичних цінностей.

Матеріалом дослідження є ФО з компонентом «вода». Відомо, що саме вода споконвіку була супутником людини, оскільки люди завжди оселялися там, де була вода: біля озер, річок, морів, океанів. Тому, принаймні, частина ФО з компонентом «вода» має дуже давнє походження і може бути спільною для багатьох, якщо не для всіх народів.

ФО з компонентом «вода» є одним з найбільш сприятливих об'єктів досліджень лексикології і фразеології. Це пояснюється відносною стабільністю їхнього складу впродовж багатьох століть, достатнім ступенем репрезентативності в лексикографічних джерелах, продуктивністю таких фразеологізмів, високою частотністю їх функціонування в художньому і розмовному мовленні, семантичною і структурно-граматичною різноманітністю. Проте, незважаючи на значну кількість досліджень в області фразеології, дослідження ФО з компонентом «вода» в аспекті англо-українського перекладу відсутні. Це зумовлює актуальність обраної теми.

Мета дослідження – виявити особливості перекладу ФО англійської мови з компонентом «вода» українською мовою.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язання таких завдань:

1) визначити теоретичні засади дослідження;

2) запропонувати структурно-семантичну класифікацію англійських та українських ФО із компонентом «вода»;

3) виявити вплив міжкультурних та національно-культурних факторів на формування фразеологічних зворотів з компонентом «вода»;

4) виявити труднощі перекладу англійських ФО з компонентом «вода» українською мовою.

Обєктом дослідження є фразеологізми англійської та української мов із компонентом «вода».

Предмет дослідження – особливості перекладу ФО англійської мови із компонентом «вода» українською мовою.

Матеріал дослідження склала вибірка ФО, які містять компонент «вода», дібрана з фразеологічних словників англійської та української мов загальною кількістю близько 300 ФО.

Вибір методів і прийомів лінгвістичного аналізу пов’язаний зі специфікою об’єкту дослідження і конкретними завданнями. На першому етапі проводиться теоретичний аналіз літератури, критичний аналіз досліджень з даної тематики. На другому етапі добору матеріалу із лексикографічних джерел методом суцільної вибірки були дібрані фразеологізми з компонентом «вода». На всіх етапах дослідження матеріалу застосовувалися прийоми системного аналізу та синтезу, метод лінгвістичного спостереження та опису.

Мета та завдання дослідження визначають структуру роботи, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження; визначається мета, завдання, методи, об’єкт, предмет; матеріал дослідження.

У першому розділі вивчається теоретична література з питання. У другому розділі представлена класифікація ФО з погляду їх семантичних і структурних характеристик, а також визначається специфіка перекладу англійських ФО із компонентом «вода» українською мовою. У висновках представлені основні результати дослідження.


Аспекти лінгвістичного аналізу ФО в сучасному мовознавстві

Сучасний розвиток лінгвістики нерозривно пов’язаний із проблемами вивчення фразеології, котра є одним з чи не найдавніших мовних пластів. Фразеологія – порівняно молода лінгвістична дисципліна, основні поняття, обсяг проблематики й об’єкт вивчення якої ще остаточно не визначені. Це пояснюється передусім великою функціональною, семантичною й структурною різноманітністю одиниць, які вважаються стійкими сполуками слів. Основною одиницею фразеології є фразеологічна одиниця (ФО). Під ФО розуміємо відносно стійку структурно-семантичну єдність лексико-граматичних утворень, що характеризуються стійкістю словникового складу, експресивністю та відтворюваністю ФО має свою семантику, яка відрізняється від семантики повнозначного слова: фразеологізми є семантично багатші від окремих слів вільного вживання

Вивчення фразеологізмів як мовних одиниць є прерогативою фразеології, статус якої як науки далекий від однозначного вирішення. Як правило, фразеологічний рівень розглядається в мові як проміжний. Він знаходиться на стику лексико-семантичного і синтаксичного рівнів. Невизначеність статусу фразеології пов’язана з відкритим питанням еквівалентності ФО слову, невизначеності самого терміну, предмета даної науки, та деякими іншими. До вчених, які не виділяють фразеологію як окрему дисципліну, належать Ш.Баллі, В.В.Виноградов, О.І.Смирницький, Є.Д.Поливанов, Л.А.Булаховський. Деякі інші мовознавці роблять спробу виділити фразеологію в окремий ієрархічний рівень мови. До них належать В.Л.Архангельський, М.Ф.Алефіренко, О.В.Кунін та інші.

Як зазначає М.Ф.Алефіренко, фразеологізми, “з одного боку, характеризуються всіма основними властивостями, притаманними одиницям мови, а з другого, – відрізняються від інших мовних одиниць тільки їм властивими ознаками”. На його думку, об’єднувати лексеми і фраземи в один мовний рівень не можна з декількох міркувань: “тому що синтагматичні зв’язки фразем і лексем мають не мовний, а мовленнєвий характер, і по-друге, тому що фраземи можуть вступати в синтагматичні відношення з синтаксичними одиницями, і тоді слід було б виділяти й неіснуючий синтаксично-фразеологічний рівень.

Спірним залишається питання про те, коли зародилась фразеологія. Одні схильні вважати основоположником даної науки швейцарського лінгвіста французського походження Ш.Баллі. Відомо, що в своїх роботах з французької стилістики певне місце він відвів опису сполучень слів. Фразеологію ж розглядав як розділ лексикології, бо ФО еквівалентні слову. На думку інших, наука про фразеологізми зародилася тоді, коли В.В.Виноградов дав визначення основних понять, обсягу і завдань фразеології.

Як зазначалося вище, не існує єдиного тлумачення термінів фразеологія” та “фразеологізм. А ті, що існують, можуть суперечити одне одному.

Більшість мовознавців дотримується широкого визначення терміну фразеологія (гр. phrasis – “вираз, зворот”, logos – “слово, вчення”): це 1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови. Більш вузьке тлумачення терміну зустрічаємо у О.В.Куніна: “фразеологія – це наука про фразеологічні одиниці, тобто про стійкі сполучення слів з ускладненою семантикою, які не утворюються за структурно-семантичними моделями змінних сполучень, що їх утворюють.

Оксфордський словник подає зовсім узагальнене значення: фразеологія вибір слів, формулювання. У Вебстерському словнику даний термін пояснюється як “спосіб вживання та систематизація слів. У вітчизняних тлумачних словниках знаходимо тлумачення фразеології як “розділу мовознавства, що вивчає усталені звороти мови, фразеологізми. Отже, як бачимо, в англомовних виданнях фразеологія навіть не розглядається, як наука, галузь лінгвістики (на відміну від лексикології: лексикологія – наука про походження та значення слів.

О.В. Кунін також звертає увагу на те, що в англо-американській лінгвістичній літературі фразеології присвячена невелика кількість досліджень. Однак в них немає ґрунтовного розгляду основних питань фразеології. Таким чином, дане дослідження спирається переважно на праці вітчизняних дослідників. Існування великої кількості робіт, присвячених фразеології саме в нашій країні, значно полегшує здійснення пошуку в межах обраної теми.

Не можна залишити поза увагою сам термін “фразеологізм”, оскільки він, по-перше, є предметом фразеології як науки, а, по-друге, – об’єктом дослідження. Різні лінгвісти вживають різноманітні терміни (фразеологічна одиниця, фразеологізм, фразема, ідіома, фразеологічний зворот, стійке словосполучення та ін.) для позначення одного і того ж поняття.

Як правило, поняття “фразеологічна одиниця” та “фразеологізм” ототожнюються. Інші терміни можуть розрізнятися (як правило, це залежить від різниці у класифікаціях ФО). В межах стійких зворотів О.І.Смирницький, наприклад, розрізняє фразеологічні одиниці (стилістично нейтральні звороти, які позбавлені метафоричності або ж втратили ії) та ідіоми (які базуються на переносі значення, на метафорі). Н.М.Амосова виділяє фраземи та ідіоми. Ідіоми, на її думку, характеризуються цілісним значенням, які на відміну від фразем, є одиницями постійного контексту.

Тлумачення ідіоми В.В.Виноградовим дуже близьке до вищезазначеного. Він стверджує, що ідіоми, або фразеологічні зрощення, характеризуються семантичною неподільністю, абсолютною непохідністю значення цілого з компонентів.

В англо-американській лінгвістиці термін “фразеологізм” не вживається взагалі. Англійський фразеолог Л.П.Сміт використовує слово idiom, яке вживає в його вузькому значенні, “для визначення таких особливостей мови…, які є мовленнєвими аномаліями, що порушують або правила граматики, або закони логіки. Оксфордський словник подає тлумачення терміну idiom наступним чином: сукупність послідовно зв’язаних слів, які необхідно завчити як єдність, загальне значення якої важко або неможливо зрозуміти, виходячи зі змісту кожного слова.

У “Вебстерському словнику” дана лексема також багатозначна: idiom – мова народу, країни, класу, спільноти чи рідше – особистості; структура звичайних моделей виразів мови; конструкція, вираз тощо, що має значення, відмінне від буквального, або що не відповідає звичайним моделям мови; характерне авторське вживання.

М.Ф.Алефіренко надає перевагу поняттю “фразема”. В.М.Мокієнко під ФО розуміє “відносно стійке, відтворюване, експресивне сполучення лексем, яке має цілісне значення. В даному дослідженні буде вжито терміни фразеологічна одиниця, фразеологізм, фразема, фразеологічний зворот як синоніми, маючи на увазі “лексико-граматичну єдність двох і більше нарізнооформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, які, маючи цілісне значення, відтворюються у мові за традицією, автоматично. Отже, до основних рис ФО належать “відтворюваність у процесі спілкування, “надслівність” і цілісність значення.  Слід також зазначити, що серед розмаїття ФО існують загальні фразеологізми та індивідуально-авторські. Якщо перші включені в словники, то другі, як правило, до словників не потрапляють. Деякі лінгвісти вважають за доцільне створити словники індивідуально-авторських вживань ФО. Дослідження не стосується оказіональних фразем, беруться до уваги лише загальномовні звороти.

Обстоюючи позицію широкого розуміння фразеології, якої дотримувались О.В. Кунін, М.М. Шанський О.С. Єфімов, В.І. Коваль, В.М. Коптілов, Ф.П. Медведєв, Л.Г. Скрипник, та інші мовознавці, до її складу залучаємо не тільки власне ФО, або ідіоми, а й прислів’я, приказки, сталі народні порівняння, примовки, бо вони мають ряд спільних ознак, які дозволяють об’єднати ці мовні одиниці в одну систему, наприклад: 1) семантична цілісність; 2) образність (метафоричність, метонімічність, символічність); 3) автоматична відтворюваність у мові; 4) іррегулярність семантики і форми (можлива варіативність, трансформації); 5) наявність компонентного складу; 6) переважно індивідуальна структура; 7) національна та семантична неповторність; 8) специфічність зовнішніх синтаксичних зв’язків; 9) можлива відсутність внутрішньокомпонентних зв’язків (каламбури, алогічні сталі вислови).

Усі вони утворюють фразеологічну систему мови. За визначенням О.В. Куніна: ”Фразеологічний склад мови має системний характер, у якому фразеологізми пов'язані один з одним і їм властиві певні закономірності як у відношенні їх компонентів між собою, так і у відношенні фразеологічних одиниць між собою.” (37)

Стійкі словосполучення дуже різноманітні як в структурному, семантичному, так і у функціональному плані. Внаслідок цього усяка систематизація матеріалу фразеологізму у вигляді класифікацій будується залежно від того, які властивості одиниць фразеологізмів піддаються аналізу. У лінгвістичній літературі відомо декілька класифікацій фразеологізмів. Спроби класифікувати ФО були неодноразовими і ґрунтувались на різних критеріях: на можливості співвідносності ФО і вільного словосполучення, на ступені умотивованості значень фразем, не спільності структурних ознак, на спільності семантики і т. ін. Розглянемо окремі класифікації, насамперед, структурно-сематичну.

Першим у мовознавстві структурно-сематичну класифікацію фразем запропонував Ш. Баллі, який виділив фразеологічні сполучення, фразеологічні серії і фразеологічні єдності (8). Розвиваючи ідеї Ш. Баллі і досліджуючи проблему на матеріалі російської мови, В.В. Виноградов розробив класифікацію, що базується відразу на двох критеріях: ступені спаяності компонентів фразеологічного звороту і ступені вмотивованості значення фраземи значеннями компонентів. За вказаними ознаками вчений виділив три типи фразеологічних одиниць: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення (17).

Класифікаційна схема В. В. Виноградова – важливий етап у становленні фразеологічної теорії. Але в процесі вивчення фразеологічного фонду багатьох мов стали очевидними її вразливі місця, зокрема нечіткість критерію умотивованості значення, неможливість застосувати його до всіх одиниць, залучених до категорії фразеологічних єдностей тощо.

Як пояснює М.П.Кочерган, дана класифікація ґрунтується на критерії семантичної злютованості або аналітичності фразеологізму (Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти. – К., 1999. – 322 с, ( тут с.151)).

Зберігши три основні класи фразеологічних одиниць за схемою В.В.Виноградова, М. М. Шанський виділив четвертий клас— фразеологічні вирази, до яких належать "такі стійкі в своєму складі і вживанні фразеологічні звороти, які не тільки є семантичне подільними, але й складаються цілком із слів з вільним значенням"(61; 78).

М.М. Шанський звернув увагу на функціонування зворотів, які не можна віднести до жодної з груп, виділених академіком Виноградовим: прислів’я, приказки, афоризми, складені найменування. М.М. Шанський назвав їх фразеологічними виразами, підкресливши, що сполучення такого типу часто складаються зі слів з вільним значенням, але, як і фразеологічні звороти не створюються в процесі спілкування, а відтворюються в готовому вигляді: Любові усі вікu покірні, Вовків боятися – у ліс не ходити, трудові успіхи. Автор розмежував фразеологічні вирази за функціональним призначенням і виділив фразеологічні вирази комунікативного характеру (прислів’я, приказки, афоризми) і фразеологічні вирази номінативного характеру: на даному етапі, трудові успіхи, палії війни (89).

П.Г. Єрченко, наприклад, класифікує фразеологізми за смислорозрізнювальною функцією компонента на ФО з нормативним смислом, проміжні ФО, ФО з ідіоматичним смислом та ілюстративні.

У О.В. Куніна знаходимо розподіл фразем у відповідності з трьома розділами, на які автор поділяє фразеологію: власне ФО, або ідіоми, ідіофразеоматизми та фразеологізми неідіоматичного характеру, але з ускладненим значенням. Цей розподіл ґрунтується на різних типах значення фразеологізмів: від більш ускладнених до менш ускладнених.

Існує декілька класифікацій за джерелами походжень фразем. Л.А.Булаховський виділяє такі типи: 1) прислів’я і приказки; 2) професіоналізми; 3) усталені вислови з анекдотів, жартів тощо; 4) цитати з Біблії; 5) переклади іншомовних висловів; 6) крилаті вислови письменників; 7) влучні вирази видатних людей (Булаховський Л.А. Вибрані праці. – К., 1978. – 215 с). О.В.Кунін також виділяє декілька груп ФО на основі їх походження, однак ця класифікація у даного автора не є домінуючою: 1) власне англійські ФО; 2) міжмовні запозичення, тобто ФО, які запозичені з іноземних мов шляхом того чи іншого виду перекладу; 3) внутрішньомовні запозичення, тобто ФО, які запозичені з американського варіанту англійської мови; 4) ФО, що запозичені в іншомовній формі (40).

Узагальненою класифікацією фразеологізмів за джерелом походження є розподіл В.М.Мокієнка фразем на дві групи – природні та умовні. Перша група – фразеологізми, що виникають самостійно в різних мовах і відображають явища природи, тваринний та рослинний світ, фізичний та психічний стани людини, до другої належать сполучення, що обумовлені специфікою національного розвитку і відображають факти матеріальної та духовної культури того чи іншого народу (Мокиенко В.М. Славянская фразеология. – М., 1989 – 328 с, (тут с.163)).

Особливу увагу походженню фразеологізмів приділяє англійський фразеолог Л.П.Сміт. Основним джерелом виникнення ідіом є життя та діяльність людей: “в своїй більшості образні та ідіоматичні вирази створювалися народом і тісно пов’язані з інтересами та повсякденними заняттями простого люду. Нові слова та ідіоматичні вирази є, як правило, результатом мовотворчості неграмотних людей; наші найкращі ідіоми, найбільш яскраві образні вирази виникли не в бібліотеках та вітальнях, а в майстерні, на кухні чи в льоху” (65,с.89). Отже, англійський вчений виділяє ті сфери життя, звідки беруть початок ФО. Це різні галузі людської діяльності (вирази, притаманні носіям різних професій; ідіоми, пов’язані з сільським господарством, побутом, тваринним світом, спортом), предмети повсякденного вжитку. В особливий розряд ідіом Л.П.Сміт виокремлює такі, джерелом яких є людське тіло, і ще групу фразем, до складу яких входять так звані “фразеологічні дієслова” – словосполучення, які складаються з дієслів та прислівників чи прийменників. До того ж він виділяє запозичені ідіоми, біблійні ідіоми та шекспіризми (65,с.89).

Як бачимо, у Л.П.Сміта відсутній єдиний підхід до класифікації ФО (наявний і структурний, і за джерелом походження), однак фразеологу вдалося відобразити все розмаїття фразеологізмів англійської мови та пояснити характер цих мовних одиниць: “Оскількі наші ідіоми … беруть початок в народному мовленні, навряд чи можна очікувати, щоб вони містили абстрактні судження, висновки наукового характеру, естетичні оцінки чи тонкий психологічний аналіз – все це майже ніколи не зустрічається в ідіомах. Їх внутрішній зміст відображає життя людей в його простих проявах… В англійських ідіомах багато гумору, але мало романтики і краси.

Увагу дослідників, безумовно, привертає процес становлення ФО, їх походження. Без історико-етимологічного коментаря, на думку О.М. Мелеровича та В.М. Мокієнка, неможливо встановити висхідне мотивування. Пояснення виникнення ФО, їх образного мотивування допоможе глибше вникнути в смисловий зміст ФО, наочно уявити різні грані фразеологічного образу, оцінити зображальні можливості ФО.

Л.М. Пелепейченко вважає, що для вдосконалення посібників з перекладу часто виявляється необхідною ідеографічна класифікація фразеологічних зворотів. У мовознавстві останніх десятиліть ця проблема активно розробляється. Висловлюється думка про неможливість представити фразеологічну картину світу, оскільки фразеологія відбиває світ фрагментарно – основною одиницею мови є все-таки слово.

Л.М. Пелепейченко зазначає, що для практичного вивчення мови зовсім не обов’язково знайомитися окремо з фразеологічною картиною світу набагато корисніше познайомитися з тим, як певний фрагмент дійсності відбивається в мові: у яких випадках для його відображення використовуються тільки слова, у яких – і слова, і фраземи, в яких тільки фраземи. Якщо певна реалія позначається і словом, і фразеологізмом, дуже корисно довідатися, у чому ж відмінності між різними способами номінації, в яких випадках доречно вжити слово, у яких – фразеологічний зворот.

Як зазначає М.П.Кочерган, наприкінці 50-х років 20 ст. починає практикуватися системний підхід до проблем структурно-семантичної організації фразеологізмів. Проблеми системності пов’язані з вивченням явищ фразеологічної варіативності, синонімії, антонімії, полісемії та омонімії.

В цьому природа ФО дуже близька до природи слів. Синонімія, зокрема, є настільки розповсюдженим явищем, що існують словники синонімів в англійській фразеології (33). Н.М.Амосова, наприклад, розрізнює синонімічні ФО двох типів:

1) синонімічні ФО, які мають однакову побудову і той самий лексичний склад, за винятком одного варіативного компонента;

2) синонімічні ФО, які мають в основі різні образи і відповідно побудовані різною лексикою.

Більшість лінгвістів схиляється до думки, що ті фраземи, які Н.М. Амосова відносить до першої групи, не є синонімами, а прикладами фразеологічної варіативності. На розмежуванні цих двох явищ наголошує укладач словника синонімів англійських фразеологізмів Н.Л. Каменецкайте: від фразеологічних синонімів чітко відмежовуються лексико-структурні варіанти фразеологізмів, адже між останніми немає ні семантичних, ні стилістичних відмінностей. Автор словника визначає синоніми як такі фразеологізми, які, відповідаючи тій самій частині мови, мають хоч би одне загальне значення поряд із розбіжностями або у відтінках цього загального значення, або в стилістичному забарвленні.

Складність цієї проблеми, на думку П.О. Редіна, пов’язується з тим, що фразеологізм варіюється із значно більшим розмахом, ніж слово: до складу фразеологізму звичайно входить більша кількість компонентів, і кожен з них (і, крім того, їх співвідношення) в принципі припускає варіанти.

Явище варіативності та синонімії також безпосередньо торкається проблеми формального та семантичного варіювання фразеологізму. Синонімічні фразеологізми, маючи спільне значення, побудовані на різній образній основі (семантична ознака) і не припускають заміни слів-компонентів у своєму складі (формальна ознака). Подібність у семантиці саме синонімічних ФО “ґрунтується на тому, що… вони належать до одного денотата, по-різному називаючи його, тобто у них збігається предмет позначення, а не поняття… Фразеологічні синоніми репрезентують різновид синонімії… за денотатом. Синоніми за сиґніфікатом є фразеологічними варіантами.

Варіюванню, як правило, підлягає план вираження. План змісту повинен зберігатися, інакше ми будемо мати справу не з фразеологічними варіантами, а з різними зворотами.

При розгляді варіантів у сфері фразеології на зміст та форму звертає увагу і В.П. Жуков: “в явищі варіантності виявляється протиріччя між формою та змістом фразеологізму. Ідеально фразеологічне значення, відпрацьоване і закріплене мовною традицією, повинно однозначно передаватися формою, але така відповідність постійно порушується. Справа в тому, що значення фразеологізму має тенденцію набувати різні форми вираження, і навпаки: одна і та ж фразеологічна форма прагне обслуговувати різні мовні функції.

Ось як В.П. Жуков розкриває явище синонімії: “власне фразеологічні синоніми слід відрізняти від фразеологізмів, охоплених явищем варіантності, від семантично зближених фразеологічних зворотів і від фразеологізмів, що мають таке типове значення, яке виявляється при різних словах вільного вжитку. Якщо заміна компонентів призводить до зміни внутрішньої форми, то… виникають фразеологізми-синоніми, а не варіанти одного і того ж фразеологізму.

Л.Г.Скрипник дає наступні визначення фразеологічних варіантів та синонімів: “фразеологічні варіанти – це співіснуючі в мовній системі, утверджені традицією різновиди ФО, які мають те саме значення, але різняться між собою одним чи кількома компонентами лексичного складу або певними елементами граматичної структури” (Скрипник Л.Г. Фразеологія українсько мови. – К.,1973 – 759 с, (тут с.122)). До тези українського фразеолога про те, що лексичні варіанти ФО виникають найчастііше внаслідок синонімічних замін компонентів, ми будемо неодноразово звертатися.

Фразеологічними синонімами вважаються ФО, які позначають той самий предмет дійсності, виражають те саме поняття, відтіняючи різні сторони його, і при різній внутрішній формі і неоднаковому лексичному складі мають однотипне категоріальне значення, однакову семантичну сполучуваність зі словами оточення.

На перший погляд, такі визначення видаються чіткими та зрозумілими, і “поділ між фразеологічними синонімами та варіантами може бути проведений за наявністю семантичної та формальної ознак у варіюванні ФО. Однак через те, що фразеологічні варіанти та синоніми щільно пов’язані в рамках парадигматичних угрупувань, існує певна дифузна зона перехідності між цими явищами.

Існування подібної дифузної зони перехідності може призвести до перетворення варіантів ФО в самостійні фразеологічні синоніми. Як правило, такий перехід буде відбуватися в лексичних варіантах при взаємозаміні всіх слів-компонентів.

Синонімія фразеологізмів настільки поширене явище, що існують спроби класифікувати фразеологізми-синоніми. М.Т.Демський виділяє такі групи ФО-синонімів: рівнозначні чи дублети; семантичні або ідеографічні; стилістичні; експресивно-емоційні; семантико-стилістично-емоційні.

Класифікація, запропонована О.В.Куніним, наближена до тої, що зостосовується до слів-синонімів. Він виділяє ідеографічні синоніми, стилістичні та стилістико-ідеографічні.

У межах фразеологічної синонімії та варіантності особливий акцент буде робитися на взаємозамінюваних компонентах. О.В.Кунін поділяє взаємозамінювані компоненти на такі, які є синонімами за межами даної фраземи. “Взаємозамінювані компоненти, які є ідеографічними синонімами, що відносяться до одного стилістичного ряду, але відрізняються відтінками значень, можуть виражати свої відмінності у складі ФО. Це явище можна пояснити втратою даними синонімами свого номінативного значення у складі ФО.

Дуже часто взаємозамінювані компоненти не є синонімами поза даною фраземою. Такими компонентами переважно виступають дієслова, іменники і прикметники. Подібні лексеми у складі синонімічних фразеологізмів або фразем-варіантів ми будемо називати контекстуальними синонімами (розуміючи під контекстом сукупність лексем даної ФО).

Як видно, синонімія фразеологізмів дуже близька до лексичної синонімії. Вони не тільки можуть бути стилістично чи значеннєво диференційовані, а й можуть утворювати синонімічні ряди не тільки з двох, а й з трьох, чотирьох і більше фразеологізмів.

Явище фразеологічної антонімії менш вивчене, ніж синонімія. Як зазначає М.Т.Демський, при дослідженні явища антонімії “насамперед необхідно брати до уваги наявність протилежності в денотативних компонентах семантичної структури зіставлюваних фразем. Існує два види протилежності: протилежність всередині однієї сутності і протилежність між сутностями. Загальним визначенням фразеологічних антонімів може слугувати наступне: “Фразеологічні антоніми – це мінімум дві ФО, які асоціюються у свідомості як такі, що при зіставленні виключають одна одну за значенням і характеризують явища і предмети дійсності з різних, але суміжних сторін.

О.В.Кунін звертає увагу на те, що обов’язкова ознака антонімів – це хоч би часткове співпадіння сполучуваності. В сучасній англійській мові вчений виділяє декілька семантичних типів фразеологічних антонімів. Наприклад, на основі семантичних типів лексичних антонімів.

Таким чином, у явищі фразеологічної антонімії спостерігається максимальне розходження тих самих смислорозрізнювальних ознак.

Що стосується фраземної полісемії, вона визнається не всіма фразеологами. Це пояснюється “по-перше, тим, що в багатьох випадках значення багатозначних фразем, як і багатьох слів, має дифузний характер. По-друге, тим, що багатозначних фразем порівняно мало. Якщо у полісемантичних словах виділяються прямі і переносні значення, то у фраземах можна виділити основне і похідне значення, адже воно виникає внаслідок перенесення. На думку А.І.Альохіної, про полісемію фразеологізму “можна говорити в тих випадках, коли одна й та сама одиниця в одному і тому ж звуковому складі і структурі має значення, що семантично пов’язані з іншими її значеннями. Ще рідше від полісемії у фразеології виявляється явище омонімії. “Прикладом омонімії у фразеології можна вважати, коли значення фразеологізму несумісні між собою. Причин виникнення фразем-омонімів може бути декілька:

- в результаті паралельної метафоризації тієї самої дериваційної бази;

- завдяки метафоризації вільних синтаксичних конструкцій, що мають у своєму складі омонімічні складники;

- в результаті зіткнення запозиченої фраземи та фраземи, що виникла на національному мовному ґрунті.

Деякі фразеологи виділяють ще фраземи-пароніми, до яких належать близькі за компонентним складом, але не тотожні семантично фраземи, найхарактернішою ознакою їх є неможливість взаємозамінюватися у мовленні.

Таким чином, системні зв’зки у сфері фразеології свідчать про значну близькість фразеологізмів та слів, а з іншого боку, свідчать про специфіку певних явищ у фраземіці.

Отже, фразеологія та предмет її вивчення – надзвичайно складні явища, що далекі від однозначного вирішення. Суперечливі погляди на природу компонентів сприяють різносторонньому підходу до їх розгляду. Аналіз робіт, присвячених даній проблемі, яскраво засвідчив, що виникнення та вживання ФО у мовленні, а також їхня природа – все пов’язане з людською психікою, культурою.

Особливості дослідження ФО в аспекті перекладу

Явище перекладу цікавить людей з давніх часів. У 20-30 рр. ХХ ст. воно одержало гідне наукове обґрунтування. Саме в цей час сформувалось перекладознавсво як синтез історії, теорії, практики і критики перекладу. Ця загальнофілологічна дисципліна виникла на межі лінгвістики, літературознавства, естетики, історії та теорії культури.

Проте досі ніхто не дав остаточної відповіді на, здавалося б, просте запитання: що таке переклад? Найбільш загальну і слушну дефініцію дала відома українська дослідниця Р.П. Зорівчак: «Переклад – це завжди сплав двох культур, двох мовних традицій, двох літературних основ, і в цьому його неповторна привабливість».

Проблему відтворення національно-культурної самобутності оригінального тексту намагалися розв’язати представники різних перекладацьких шкіл (структуралісти, семантисти та ін.). Найоптимальніший підхід розробили прихильники так званої постнеокласичної методології перекладу, які створили концепцію тоталогії, зосередженої на вивченні цінностей, що трансформовуючись, зберігають свою ідентичність.

Проблема вдалої передачі національного колориту пов’язана з бажанням читати переклад як оригінал, але при цьому відчувати риси ментальності носіїв іноземної мови. У цьому плані особливо актуальним постає питання коректності фразеологічних відповідників. Певною мірою це спричинено тим, що фразеологічна система тої чи іншої мови тісно пов’язана з національно-образною картиною світу того чи іншого етносу.

Національно-образні картини народів світу є надзвичайно різноманітними і самобутніми, кожен етнос по-своєму сприймає навколишню дійсність, і це виражаєтьсяв традиціях, звичаях, мові. Почасти фразеологізми є згустками інтелектуально-духовної енергетики, показником міфологічного та/або філософського підходу до освоєння реальності. Своєрідність фразем ускладнює переклад тексту, в який вони «вшиті». Можна говорити і про переклад ізольованої ФО, але, як правило, перекладач мє справу з фраземою, введеною в текст. При цьому саме фразеологізми додають висловлюванню експресивності, образності, часто створюють стилістичну канву.

Фразеологія – універсальне мовне явище, оскільки фразеологічні одиниці властиві всім мовам. Та в кожній мові вона має свої особливі форми виразу. ФО як мовні утворення порівняно з одиницями нижчих рівнів (словом, морфемою, фонемою) мають складнішу лексико-граматичну й особливо смислову структуру, в утворенні якої важливу роль відіграють позамовні фактори. Відбір лексико-фразеологічних одиниць у перекладі дуже важливий для наближення до адекватної передачі стилю автора. У фразеології яскраво виявляється самобутність мови, її специфічний колорит, особливості образного народного мислення. Саме проблему адекватного перекладу фразеологізмів з урахуванням усіх компонентів ФО було обрано за предмет дослідження. Адекватний переклад є таким, що забезпечує прагматичні завдання перекладацького акту на максимально можливому для досягнення цієї цілі рівні еквівалентності. При такому виді перекладу не допускається порушення норм мови, дотримуються жанрово-стилістичні вимоги до тексту даного типу. Адекватний переклад відповідає суспільно-визнаній конвенціональній нормі перекладу.

Фразеологізм є невід’ємною складовою англійського словникового фонду англійської нації. Так, фразеологічна одиниця Big Ben – це, з одного боку ім’я конкретної особи – Бенджаміна Холла, керівника проекту спорудження годинника. Проте він має ще й метонімічне значення – годинник на будівлі англійського парламенту.

Фразеологізми у мовленні несуть специфічне стилістичне навантаження. Вони є надзвичайно важливим компонентом загального арсеналу мовних засобів відображення. Дослідження фразеології сьогодні стають надзвичайно актуальними в сфері компаративної лінгвістики та перекладознавства. Шляхи перекладу фразеологічних одиниць є досить складними та проблематичними.

Спроби перекласти фразеологізми робилися багатьма видатними перекладознавцями, у тому числі германістами, і вже досягнуто чималих успіхів у цій галузі. Зокрема, сформульовано головні способи передачі значення ідіом різних видів такими вітчизняними вченими, як І. В. Корунець, Б.М. Ажнюк, Р.П. Зорівчак.

Суперечливі питання перекладу фразеологізмів набули певної завершеності передусім завдяки працям О.Куніна, Я.Рецкера, С.Власова та інших. Щоб достовірно та якомога ближче до оригіналу передати значення ФО в процесі перекладу, потрібно брати до уваги її структурні та граматичні особливості, а також культурологічні аспекти. Завдання перекладача – не перекладати компоненти та структуру ФО мови оригіналу, а відтворити цілісний ефект їх функціювання у мові перекладу. Для досягнення цієї мети існують такі способи перекладу фразеологічних виразів як повний чи відносний еквівалент, повний ідіоматичний аналог, приблизний аналог і описовий переклад, калькування. Основний принцип базується на наявності чи відсутності в мові перекладу фразеологічних відповідників мови оригіналу.

Переклад англійською мовою ФО – дуже непросте завдання. «Завдяки її семантичному розмаїттю, образності, лаконічності та яскравості фразеологія відіграє в мові дуже важливу роль». Вона надає мові виразність та оригінальність. Особливого поширення фразеологізми набули в усному мовленні, в художній та політичній літературі.

При перекладі ФО перекладач повинен передати її зміст й показати її образність, знайшовши аналогічний вираз в англійській мові, при цьому варто не втратити стилістичну функцію фразеологізма. За відсутності в англійській мові ідентичного виразу перекладач мусить шукати приблизного відповідника.

Такі лінгвісти, як С. Власов та С. Флорін, вважають, що фразеологізми треба перекладати фразеологізмами, тобто до такого перекладу, як до ідеалу треба прагнути в першу чергу и шукати інші варіанти лише впевнившись у недоцільності фразеологічного перекладу у даному тексті. З перекладацької точки зору англійські ФО можно розподілити на дві великі групи: ФО, які мають еквіваленти в українській мові та безеквівалентні ФО. Фразеологічні еквіваленти можуть бути повними і частковими. Повними фразеологічними еквівалент

Подобные работы:

Актуально: