Залучення іноземних інвестицій для створення готельно-ресторанного комплексу в м. Львові в світлі підготовки до Євро-2012

Дипломна робота

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи інвестування

1.1 Необхідність залучення, види , форми і структура іноземних інвестицій.

1.2 Створення сприятливого інвестиційного клімату напередодні Чемпіонату Європи з футболу.

1.3 Бізнес-план інвестиційного проекту, суть, методологія розробки.

2. Аналіз ринку надання готельних послуг у м. Львові

2.1 Мережа готелів міста Львова та перспективи конкуренції в умовах підготовки до чемпіонату Європи

2.2 Аналіз присутності іноземних готельних мереж в Україні

3. Бізнес-план створення готельного-ресторанного комплексу в м. Львові

3.1 Опис проекту, оцінка його конкурентоздатності

3.2 Витратна частина проекту

3.3 Прибутковість проекту та оцінка ризиків

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Напередодні організації проведення фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу 2012 році виникає гостра потреба в розвитку інфраструктури міст України, в тому числі і Львова. Необхідно перш за все збудувати нові дороги та провести ремонт та розширення діючих, реконструювати та збільшити потужність аеропортів, побудувати нові стадіони та нові комфортабельні готелі.

На будівництво нових готелів та реконструкцію старих необхідно інвестувати мільярди євро, яких в державному бюджеті України та вітчизняних інвесторів просто немає. Їх в повному обсязі спроможні надати тільки закордонні інвестори, тому тема дипломної роботи є дуже актуальною.

Предметом дослідження є інвестиції: їх економічний зміст та шляхи залучення, механізми та порядок інвестування, контролю за його впровадженням та дотриманням інвестиційних проектів.

Метою дипломною роботи є шляхом складання бізнес-плану інвестиційного проекту створення в м. Львові готельно-ресторанного комплексу за допомогою залучення іноземних інвестицій.

Виходячи з мети дипломної роботи поставлено такі завдання:

1. Вивчити методологію створення інвестиційного бізнес-плану.

2. Вивчити та проаналізувати ринок готельних послуг м. Львова, визначити основні напряму розвитку пропозиції готельних закладів.

3. Проаналізувати присутність іноземних операторів готельного бізнесу на рику України та Львова.

4. Розробити фінансовий та виробничій плани готельного комплексу.

5. Визначити та провести оцінку ризиків інвестування в готельно-ресторанний комплекс в м. Львові, вказати можливі шляхи їх попередження та подолання.

В дослідженні використовувалися метод наукового аналізу (під час вивчення ринку туристичних послуг) та синтезу (під час вибору оптимальної ринкової ніші та цільових споживачів послуг готелю). Також в дипломній роботі використаний метод узагальнення.

Основним джерелом матеріал для дослідження послужили засоби масової інформації: газетні та журнальні статті, вітчизняна методична література та рекламні матеріали.

інвестиція іноземний чемпіонат готельний бізнес план

Розділ 1. Теоретичні основи інвестування

1.1 Необхідність залучення, види, форми і структура іноземних інвестицій

Розвиток і посилення ефективності господарювання виробничих підприємств України значною мірою залежить від загально державного інвестиційного потенціалу , який формується з рахунок різних фінансових джерел , у тім числі іноземних інвестицій .За кризового стану більшості вітчизняних підприємств та організацій , за браком власних інвестиційних ресурсів та інтенсивною інтернаціоналізацією виробничо-господарських систем об’єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій. Останні використовуються для фінансової підтримки вітчизняних товаровиробників та інших суб’єктів господарювання , запровадження нових технологій , нарощування експортного потенціалу , структурної перебудови економіки.

Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах залежно від типу інвестора , його мети та ступеня ризику , на який він готовий .Основними типами прямих іноземних інвестицій зазвичай бувають : а) створення спільних підприємств; б) започаткування діяльності дочірніх підприємств; в) укладання ліцензійних угод з вітчизняними фірмами; г) придбання неконтрольних пакетів акцій вітчизняних фірм-емітентів;

д) купівля контрольних пакетів акцій у підприємств , що їх випускають і реалізують .

Спільні підприємства створюються та управляються спільно іноземними інвестиціями й місцевими парламентами. У ролі останніх виступають найчастіше приватні фірми ,але такими можуть інколи бути й державні підприємства . Кілька іноземних інвестицій з різних країн можуть створити спільне підприємство в третій країні з метою зменшення стартових інвестиційних витрат. Спільні підприємства дають змогу зарубіжним інвесторам мати більшу нішу на місцевому ринку з меншим підприємницьким ризиком, ніж за прямої купівлі місцевої фірми на аукціоні або створення дочірнього підприємства.

Створення власних дочірніх підприємств як варіант вкладення капіталу є найбільш ризикованим і зв’язаним із найбільшими зобов’язаннями з боку іноземного інвестора. Такий варіант, як право, застосовується в країні, на ринках котрої можна досягнути найбільшого потенціалу для отримання прибутку ( доходу ).

Ліцензійну угоду місцева фірма укладає здебільшого з відповідною транснаціональною корпорацією .

Відповідно до ліцензійної угоди остання передає право на використання нової технології місцевій фірмі , яка стає відповідальною за маркетинг і виробництво певного товару . Така угода дає іноземному партнеру можливість виходити на ринок з мінімальним підприємницьким ризиком . Крім того , іноземні інвестори можуть придбати акції місцевої фірми , з якою укладено ліцензійну угоду .

Придбання неконтрольних пакетів акцій місцевих фірм здійснюється іноземним інвестором через пряму купівлю на місцевому фондовому ринку . Оскільки іноземні партнери внаслідок придбання такої кількості акцій не набувають права контролювати діяльність місцевої фірми , то такі інвестиції заведено називати , як ми вже зазначали , портфельними ( пасивними ).

Таким способом інвестування використовується переважно в процесі приватизації місцевих підприємств або обміну боргів приватних чи державних суб’єктів господарювання на їхні акції .

Контрольні пакети акцій місцевих фірм іноземні інвестори можуть придбати різними способами ( прямою купівлею , у процесі приватизації , обміну боргів на акції тощо ). Цей варіант інвестування вітчизняних фірм ( підприємств , організацій ) надає право контролювання їхньої діяльності . Водночас він передбачає більшість зобов’язань іноземного інвестора і триваліший час для одержання очікуваних прибутків . Проте така форма інвестування забезпечує значні вигоди місцевим підприємства : прискорює оновлення номенклатури продукції , що виробляється , допомагає покривати борги за комунальні послуги тощо .

Дуже важливим для іноземних інвесторів є встановлення ступеня привабливості інвестування в місцевій фірмі . Потенційні іноземні інвестори , коли приймають рішення про доцільність інвестицій у тій чи тій країні , звертають увагу на наявність достатніх ознак привабливості інвестування . До таких ознак належать :

1. характеристика місцевого ринку ;

2. доступність ринку з погляду сприятливого законодавчого середовища;

3. наявність у достатній кількості кваліфікованої робочої сили , її реальна вартість і продуктивність ;

4. ступінь валютного ризику ;

5. можливість репатріації капіталу ;

6. стан захисту інтелектуальної власності ( ця ознака є пріоритетною , особливо для динамічних галузей - виробництва комп’ютерів );

7. торгова політика , яка істотно впливає на вартість і масштаби експорту та імпорту певної продукції ;

8. міра державного регулювання економіки , що є важливим для захисту інтересів вибірників і споживачів , а також для сприяння припливу іноземних інвестицій ;

9. наявність або можливість запровадження податкових та інших пільг , що стимулюють активне залучення іноземних інвестицій ;

Види іноземних інвестицій :

1) будь-які види цінних паперів , корпоративних прав у конвертованій валюті ;

2) будь-яке рухоме і нерухоме майно та майнові права ;

3) валюта України ;

4) іноземна валюта ;

5) Грошові вимоги та вимоги виконання договірних зобов’язань , що гарантовані відповідними банками , у конвертованій валюті ;

6) Права інтелектуальної власності , вартість яких у конвертованій валюті відповідно підтверджено ;

7) Право на здійснення господарської діяльності;

8) Інші цінності ;

Форми іноземних інвестицій :

1) Придбання прав на використання природних ресурсів і на користування землею ;

2) Придбання інших майнових прав ;

3) Інші форми за договорами з вітчизняними підприємцями ;

4) Придбання нерухомого чи рухомого майна , або окремих видів цінних паперів ;

5) Створення підприємств , що повністю належать іноземним інвесторам , або придбання у власність діючих підприємств повністю ;

6) Пайова участь у спільних підприємствах , або придбання частки діючих підприємств ;

7) Політична стабільність , яка в кінцевому підсумку є найважливішою ознакою для прийняття рішення про доцільність інвестування , оскільки зарубіжні інвестори просто не будуть ризикувати своїми капіталами в нестабільному політичному середовищі ;

8) Сприятливий економічний клімат , підтримування низького й передбачуваного рівня інфляції ;

9) Достатній розвиток інфраструктури виробництва та ринку , наявність або можливість створення зон вільної торгівлі .

За останні кілька років помітно змінилася галузева структура іноземних інвестицій в Україну . Якщо 1994 р. їхня питома вага у виробничих галузях становила 92,9% загального обсягу, то 1999 р. - приблизно 80% . При цьому в промисловості України вини знизилась з 52,5 до 35% . У 3 рази скоротилися іноземні інвестиції в чорну та кольорову металургію ( з 7,5 до 2,5% ); у 2,5 рази - у легку промисловість ( з 5,6 до 2,2% ); в 1,7 рази - у машинобудування і металообробку ( з 17,3 до 10,0% ). Водночас обсяг прямих іноземних інвестицій збільшився в торгівлю ( з 22,2 до 34,8% ), невиробничу сферу в цілому ( з 7,1 до 20% ), у тім числі в охорону здоров’я - у понад 50 разі .

Законодавче регулювання іноземних інвестицій у національну економіку здійснюється кількома законами України , ухваленими протягом 1991-1996 рр. Верховною Радою , і декретом Кабінету Міністрів України .

Закон України “Про захист іноземних інвестицій на Україні” 1991 р. передбачає , що :

а) інвестиції , прибутки , законні права та інтереси іноземних інвесторів захищаються законами України ;

б) держава не може реквізувати іноземні інвестиції за винятком випадків стихійного лиха ;

в) іноземним інвесторам гарантується можливість переказу за кордон їхніх прибутків та інших сум , отриманих на законних підставах .

Національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності щодо іноземних інвестицій встан6овлено Законом України “Про іноземні інвестиції” ( 1992 р. ). Цим законом передбачено , що :

1) іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації ;

2) іноземні інвестори мають гарантії на 10 р. на випадок змін законодавства України про іноземні інвестиції ;

3) встановлюється низка податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями.

1.2 Створення сприятливого інвестиційного клімату напередодні Чемпіонату Європи з футболу

Інвестиційний клімат держави — це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків. Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестиційні можливості впродовж всього періоду трансформації економіки, українська держава намагається створити сприятливі рамкові умови для розвитку інвестиційної сфери. Здійснено перехід до управління інвестиціями на базі ринкових відносин. Формується багато секторна система капітального будівництва. Ліквідовані будівельні міністерства.

Розукрупнені та приватизуються будівельні організації. У макроекономічній політиці наголос робиться на створенні передумов зростання інвестицій — послаблення інфляції, забезпечення оптимальних процентів за депозитами і вкладеннями, зниження відсоткових ставок за кредитами, скорочення заборгованості та зростання споживчого попиту населення.

До чинників, що забезпечують подолання або зниження ризиків для інвесторів в Україні, належать:

1) рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій;

2) правове поле держави (законодавча база);

3) політична воля усіх гілок влади;

4) стан фінансово-кредитної системи;

5) статус іноземного інвестора;

6) інвестиційна активність населення.

За умов підготовки країни до «Євро – 2012» важливе значення має державна підтримка реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних інфраструктурних проектів виробництв, а також впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної активності.

Рівень розвитку продуктивних сил держави — один з найважливіших чинників, що впливає на покращення інвестиційного клімату. Оскільки основні джерела інвестицій формуються у виробництві, то велике значення має зростання ВВП та національного доходу, що спрямовуються на нагромадження.

Важливим чинником, що впливає на інвестиційний клімат, є рівень розвитку інвестиційної сфери, особливо активних її елементів — підприємств і організацій будівельного комплексу.

Будівель ні підприємства України на сьогоднішній день вже майже повністю оновили основні виробничі за рахунок власних коштів, а також – за рахунок кредиту та лізингу.

Одним з найважливіших чинників покращення інвестиційного клімату в Україні є створення адекватного ринковій економіці правового поля, яке цілком залежить від політичної волі законодавчої та виконавчої гілок влади, а також позиції місцевих органів влади.

Так, наприклад, реалізація угоди про вільну торгівлю між Україною та РФ дозволила вести торгівлю з Росією без стягування ПДВ, що значно покращило інвестиційний клімат.

Загальне правове поле інвестиційної діяльності регулюється законами, більшість з яких прийняті ще в 1991 р.

Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначає рівність суб'єктів цієї діяльності (вітчизняних та іноземних), гарантії прав власності, право представництва, реєстраційний порядок організації діяльності. В законі передбачені податкові, митні норми регулювання, експортно-імпортні квоти.

Розрахунки між суб'єктами інвестиційної діяльності (резидентами і нерезидентами) здійснюються згідно з Законом "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

В Законі "Про інвестиційну діяльність" зафіксовані державні гарантії прав інвестора. Передусім передбачено стабільність умов діяльності інвесторів внаслідок зміни законодавства впродовж 10 років, відшкодування збитків, що спричинили інвестору державні органи та ін. Закон України "Про іноземні інвестиції" (березень 1992 р., його дію припинено 19.03.1996 р.) був визнаний одним з найкращих у країнах колишнього Радянського Союзу щодо заохочення прямих іноземних інвестицій. Він надавав значні гарантії, права та пільги іноземним інвесторам.

Розпорядженням Президента України 20.05.97 р. створено Палату незалежних експертів з питань іноземних інвестицій. Затверджено перелік суперечок, з якими інвестори можуть звертатись до Палати, в тому числі про нечесну конкуренцію, одностороннє невиконання домовленостей, розголошення конфіденційної інформації тощо.

Сьогодні статус іноземного інвестора в Україні визначається Законом "Про режим іноземного інвестування", який був прийнятий в березні 1996 р.

Останні пільги іноземним інвесторам скасовані новою редакцією законів про ПДВ та оподаткування прибутку, що передбачають оподаткування іноземних інвестицій на загальних засадах.

Закон "Про банки і банківську діяльність" визначає дозволені банкам види операцій, пов'язаних з інвестиційною діяльністю: фінансування реальних інвестицій за дорученням їх власників або розпорядників, випуск цінних паперів, їх придбання та продаж; лізингові, факторингові та довірчі операції. Законом забороняється діяльність банку як інвестора в виробничій сфері, в законопроекті нової редакції цього закону передбачаються суттєві зміни щодо активізації інвестиційної діяльності банків.

Важливе значення має Указ Президента "Про заходи щодо реформування інвестиційної політики в Україні", в якому надавались доручення Кабінету Міністрів щодо впровадження в практику нового порядку визначення амортизації, норм амортизаційних відрахувань, віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (обігу), використання прискореної амортизації основних фондів. Указ Президента "Про невідкладні заходи щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" зумовлює:

— необхідність приватизації об'єктів незавершеного будівництва одночасно з приватизацією земельних ділянок;

— спрощення системи отримання дозволів на проведення проектно-розвідувальних робіт;

— звільнення компаній, що споруджують об'єкти за рахунок бюджету, від сплати земельного податку.

Важливу роль у формуванні сприятливого інвестиційного клімату в Україні відіграють фондовий ринок, фінансово-кредитна система, залучення іноземного капіталу, інвестиційна активність населення, структурно-інноваційна перебудова економіки та інші чинники.

Залучення іноземного капіталу.

Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для інвестування в інфраструктурні проекти, пов’язані із підготовкою до «Євро – 2012». Найважливіші з них:

— прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, в тому числі спільних підприємств;

— портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним резидентам і нерезидентам цінних паперів;

— кредити, позики та Гранти міжнародних фінансових інституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агентств, банків тощо.

Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється

Кабінетом Міністрів України спільно з НБУ і регулюється Верховною Радою України.

Створена певна кількість державних інституцій, що безпосередньо займаються залученням іноземних інвестицій в Україну:

Українська державна кредитно-інвестиційна компанія;

Національне агентство України по реконструкції і розвитку;

Державний інвестиційно-кліринговий комітет;

Палата незалежних експертів з питань інвестицій;

Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україну;

Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів;

Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва.

В липні 1996 р. Указом Президента було створено Національне агентство України по реконструкції і розвитку, завданням якого є участь в формуванні державної політики при взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями і закладами для залучення кредитів, грантів, міжнародної гуманітарної і технічної допомоги, іноземних інвестицій. Згідно з Положенням про Агентство, воно має статус міністерства і повинно здійснювати контроль за ефективністю використання коштів, що надходять з-за кордону.

Державний інвестиційно-кліринговий комітет та Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва розглядають питання, пов'язані з залученням фінансових і інвестиційних ресурсів в рамках інвестиційно-клірингових відносин.

Палата незалежних експертів з питань іноземних інвестицій функціонує згідно з Положенням і є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Президентові України, метою якого є запобігання конфліктів між іноземними інвесторами і органами виконавчої влади.

Консультативна рада з питань іноземних інвестицій створена при Президентові для розробки і реалізації державної політики по залученню і використанню іноземних інвестицій.

Рішення про надання державних гарантій при залученні іноземних кредитів приймає валютно-кредитна Рада Кабінету Міністрів України.

Взагалі діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється близько 70 нормативними актами різного рівня, якими іноземному інвестору досить важко керуватися в зв'язку з неоднозначністю положень. Крім цього, до діючого Законодавства постійно вносяться зміни і доповнення, які часто значно погіршують існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесторів. З метою усунення цих недолік доцільно було б, з одного боку, прийняття нових законодавчих актів або змін і доповнень до вже діючих, а з другого боку — усунення протиріч та неоднозначних положень в уже діючих законодавчих та нормативних актах.

В загальному на державному рівні вже зроблено все можливе для залучення іноземних інвестицій в проекти пов’язані із проведення «Євро – 2012» на території України. Решта – справа органів місцевої влади. Найбільше проблемних питань із цим виникає саме в м. Львові. На сьогодні існує ряд проблем, які потрібно вирішити місцевій владі Львова для залучення інвестицій в регіон, а саме:

1. Визначитися із забудовником та інвесторами нового стадіону у Львові;

2. Розробити та впровадити план забудови міста Львова;

3. Пролобіювати у Верховній Раді розширення меж міста;

4. Визначитись із реконструкцією аеропорту.

Та вирішити ще багато інших, які стримують вітчизняних та іноземних інвесторів від вкладання коштів у Львів.

1.3 Бізнес-план інвестиційного проекту. Суть, методологія розробки

Виникнення будь-якої підприємницької ідеї ставить багато різноманітних запитань: хто виступає як конкретні споживачі, яким є ринок продукту підприємства, які кошти необхідні для реалізації проекту, чи виправдовує себе проект економічно тощо. Задля отримання відповідей на ці запитання й складається бізнес-план.

Бізнес-план — це письмовий документ, в якому викладено сутність підприємницької ідеї, шляхи й засоби її реалізації та охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Бізнес-план підсумовує ділові можливості та перспективи, пояснює, як ці можливості можуть бути реалізовані існуючою командою менеджерів (34).

У бізнес-плані формулюються перспективи та поточні цілі реалізації ідеї, оцінюються сильні й слабкі сторони бізнесу, наводяться результати аналізу ринку та його особливостей, викладаються подробиці функціонування підприємства за цих умов, визначаються обсяги фінансових і матеріальних ресурсів для реалізації проекту.

Бізнес-план дає можливість визначити життєздатність фірми за умов конкуренції, прогнозує процеси розвитку виробництва, конкретизує шляхи досягнення мети і подолання перешкод, є чинником, що стимулює інтереси потенційних інвесторів у їхніх пошуках вкладання коштів у розвиток виробництва.

У ринковій системі господарювання бізнес-план виконує дві найважливіші функції:

1) зовнішню — ознайомити різних представників ділового світу із сутністю та основними аспектами реалізації конкретної підприємницької ідеї;

2) внутрішню (життєво важливу для діяльності самого підприємства) — опрацювати механізм самоорганізації, тобто цілісну, комплексну систему управління реалізацією підприємницького проекту.

Традиційно бізнес-план розглядається як інструмент залучення необхідних для реалізації проекту фінансових ресурсів. Зовнішні інвестори та кредитори ніколи не вкладатимуть гроші в бізнес, якщо не ознайомляться з ретельно підготовленим бізнес-планом. Такий план має переконати потенційних інвесторів у тому, що підприємницький проект має чітко визначену стратегію успіху та заслуговує на фінансову підтримку.

Не менш важливою є і внутрішня функція бізнес-плану, в межах якої можна виділити два напрямки його застосування:

1) як інструменту стратегічного планування та оперативного управління діяльністю підприємства. Розробка бізнес-плану вимагає визначення не тільки стратегічних напрямків і цілей діяльності, а й оперативних дій для досягнення таких. Тобто бізнес-план є основою поточного планування всіх аспектів діяльності підприємства, він сприяє глибшому усвідомленню працівниками особистих завдань, пов'язаних зі спільним для них бізнесом;

2) як механізму аналізу, контролю й оцінки діяльності підприємства. Бізнес-план дає змогу аналізувати, контролювати й оцінювати успішність діяльності в процесі реалізації підприємницького проекту, виявляти відхилення від плану та своєчасно коригувати напрямки розвитку бізнесу.

Таким чином, в умовах ринкової системи господарювання бізнес-план — це активний робочий інструмент управління, відправний пункт усієї планової та виконавчої діяльності підприємства; це документ, який визначає оптимальні за часом і найменш ризиковані шляхи реалізації підприємницького проекту.

Ступінь деталізації бізнес-плану залежить від характеристики фірми незалежно від того, належить вона до сфери послуг чи до виробничої сфери. Специфіка бізнес-плану полягає в тому, що це комплексний документ, який відображає всі основні аспекти підприємницького проекту. В ньому розглядається широке коло проблем, на які може натрапити підприємець і визначаються способи їх розв'язання. Водночас слід зазначити, що принципи управління за допомогою бізнес-плану передбачають необхідність урахування в процесі розробки конкретного бізнес-плану багатьох специфічних для даного підприємницького проекту факторів. Відтак з'являється можливість класифікувати бізнес-плани за певними ознаками:

1) за сферою бізнесу (виробництво, будівництво, роздрібна та оптова торгівля, надання послуг, посередницька діяльність тощо);

2) за масштабами бізнесу (великий, середній, малий);

3) за характеристиками продукту бізнесу (традиційний, принципово новий, виробничо-технічного чи споживчого призначення).

У межах кожної класифікаційної ознаки можна виокремлювати й розробляти: а) повний бізнес-план комерційної ідеї або інвестиційного проекту (для потенційних партнерів та інвесторів); б) бізнес-план фірми (для ради директорів або зборів акціонерів): в) бізнес-план структурного підрозділу (для вищого керівництва фірми). Можуть також складатися спеціальні (скорочені) бізнес-плани для певного кола заінтересованих осіб, а також бізнес-плани розвитку конкретного регіону для органів із бюджетними повноваженнями.

Сьогодні вже очевидно, що без бізнес-плану не можна управляти виробничою діяльністю. Складання бізнес-плану — нагальна потреба, продиктована виробничою діяльністю. Робота над планом — це робота над організацією виробничої діяльності. Запорукою успіху підприємницької діяльності є успішний початок справи. Процес складання бізнес-плану є специфічним у кожному конкретному випадку. Тому практично неможливо дати якусь універсальну (стандартну) схему його розробки.

Найбільш складною є процедура опрацювання бізнес-плану для започаткування нового бізнесу. Узагальнення підприємницького досвіду дає змогу виділити в процесі розробки такого бізнес-плану три стадії: початкову, підготовчу, основну.

Якщо йдеться про розробку бізнес-плану для розширення вже наявного бізнесу, то необхідність у початковій стадії відпадає. Обґрунтовуючи проект удосконалення діяльності підприємства, теж можна обмежитися лише основною стадією. Розглянемо докладніше кожну зі стадій розробки бізнес-плану.

Початкова стадія. Опрацювання бізнес-плану для заснування нового бізнесу починається з розробки концепції, тобто тих принципових рішень, які закладаються в його основу. У межах роботи над концепцією майбутнього бізнесу:

1) здійснюється пошук підприємницької ідеї;

2) вибирається сфера діяльності;

3) обґрунтовується доцільна форма організації бізнесу;

4) приймається рішення щодо способу започаткування бізнесу.

Найвідповідальнішим етапом, від якого багато в чому залежать усі інші рішення щодо створення бізнесу, є пошук ідеї майбутнього бізнесу. Джерелами таких ідей найчастіше бувають: вивчення запитів і побажань споживачів; критичний аналіз товарів, які випускають інші фірми; бесіди з продавцями торговельних закладів; вивчення технічної літератури та патентної інформації; результати власних досліджень і розробок. Для пошуку підприємницьких ідей використовуються різноманітні методи ("мозкового штурму", конференції ідей, "колективного блокнота", контрольних запитань, фокальних об'єктів тощо).

Вибір сфери підприємницької діяльності (виробництво, оптова торгівля, роздрібна торгівля, послуги, будівництво, фінансова діяльність тощо) відбувається з урахуванням:

1) суті та спрямованості самої ідеї майбутнього бізнесу;

2) особистих факторів (власний практичний досвід та потенціал, наявність відповідної освіти та знань, відповідність сфери бізнесу інтересам і вподобанням самого підприємця);

3) зовнішніх факторів (реальна економічна ситуація, законодавче заборонені сфери й види діяльності, необхідність ліцензування діяльності, державні пріоритети в розвитку окремих галузей, сучасні й майбутні потреби споживачів, ступінь конкуренції в галузі, стадії життєвого циклу виробів, наявність необхідних ресурсів, інші специфічні зовнішні фактори).

Будь-яка підприємницька діяльність відбувається в межах певної організаційної форми. Процедура вибору організаційно-правової форми бізнесу передбачає:

1) визначення форм організації бізнесу, які відповідають законодавству України;

2) визначення особливостей, переваг і недоліків кожної з цих форм;

3) визначення критеріїв вибору форми організації бізнесу (ступінь відповідальності, ситуація з податками, обсяг фінансових потреб для започаткування бізнесу, ступінь контролю за фірмою, можливість залучення інших власників, наявність управлінських здібностей у підприємця, можливість зростання бізнесу в майбутньому чи простота його ліквідації);

4) безпосередній вибір форми організації бізнесу.

До основних питань опрацювання концепції майбутнього бізнесу належить також вибір способу започаткування бізнесу. Традиційно розглядають три основні способи започаткування бізнесу:

1) створення нового підприємства "з нуля";

2) придбання фірми, що вже існує;

3) придбання франшизи, тобто ліцензії, яка надає підприємцеві (фірмі) право на продаж (виробництво, заняття певною діяльністю) товарів чи послуг, у великої фірми, яка вже добре відома споживачам.

Підготовча стадія. Наявність концепції власної справи ставить перед підприємцем велику кількість цілком конкретних запитань. Чим його бізнес відрізнятиметься від бізнесу конкурентів? Що сприятиме або заважатиме його становленню та розвитку? На які конкурентні переваги слід орієнтуватися? Якими мають бути програма дій та пріоритети діяльності майбутнього бізнесу? Отримати відповіді на них — це завдання підготовчої стадії розробки бізнес-плану. Відтак на підготовчій стадії:

1) збирається та аналізується маркетингова, виробнича, фінансова й загальноекономічна інформація про майбутній бізнес (процес формування інформаційного поля бізнес-плану). Чим більше інформації буде зібрано, тим більш обґрунтованими будуть наступні розрахунки;

2) з'ясовуються сприятливі можливості та загрози розвитку бізнесу в зовнішньому середовищі. Для вивчення факторів зовнішнього середовища всю їх сукупність, як правило, поділяють на три групи: загальноекономічні фактори, галузеві фактори, конкуренти;

3) оцінюються сильні та слабкі сторони фірми. Сильні сторони фірми — це її особливі, унікальні або принаймні оригінальні способи конкурентної боротьби. Слабкі сторони — це те, в чому фірма відстає від конкурентів;

4) визначається місія фірми, тобто головне призначення, специфічна роль, особливий шлях у бізнесі, що відрізнятимуть її від конкурентів;

5) формулюються конкретні цілі діяльності фірми, тобто чітко визначається те, чого фірма хоче досягти за певний проміжок часу;

6) аналізуються стратегічні альтернативи та вибирається стратегія діяльності фірми. Вибираючи стратегію, підприємець, як правило, орієнтується на одну з можливих типових стратегій бізнесу: контроль за витратами, диференціацію; фокусування.

Основна стадія — це безпосереднє опрацювання бізнес-плану. Головна мета цієї стадії — довести економічну доцільність створення даного бізнесу, переконливо показати, як саме гроші чи інші ресурси потенційного інвестора забезпечать йому очікуваний зиск. Інвестор має побачити прибуток не після, а до того, як вкладе гроші в запропонований проект. Звичайно, зробити це можна за допомогою ретельно підготовленого бізнес-плану. При цьому сформульовані на початковій і підготовчій стадіях концепція, місія, цілі та стратегія майбутнього бізнесу утворюють "каркас" бізнес-плану, визначають його спрямованість, логіку побудови і зміст відповідних розділів.

Більшість підприємців опрацьовують бізнес-плани для залучення інвесторів до фінансування свого проекту. Найскладнішою TJ найбільш повною щодо висвітлення питань є процедура розробки бізнес-плану для виробничої діяльності. Тому далі розглядатимемо структуру, зміст та методику розробки бізнес-плану, орієнтованого на залучення інвестицій у виробничу діяльність, у структур якого, як правило, виділяють такі складові.

1. Титульний аркуш.

2. Зміст бізнес-плану.

3. Резюме.

4. Галузь, фірма та її продукція (послуги).

4.1. Поточна ситуація і тенденції розвитку галузі.

4.2. Опис продукту (послуги) фірми.

4.3. Патенти, товарні знаки, інші права власності.

4.4. Стратегія зростання фірми.

5. Дослідження ринку.

5.1. Загальна характеристика ринку продукту.

5.2. Цільовий ринок бізнесу.

5.3. Місцезнаходження фірми.

5.4. Оцінка впливу зовнішніх чинників.

6. Маркетинг-план.

6.1. Стратегія маркетингу.

6.2. Передбачувані обсяги продажу.

7. Виробничий план.

7.1. Основні виробничі операції.

7.2. Машини й устаткування.

7.3. Сировина, матеріали та комплектуючі вироби.

7.4. Виробничі й невиробничі приміщення.

8. Організаційний план.

8.1. Форма організації бізнесу.

8.2. Потреба в персоналі.

8.3. Власники бізнесу й команда менеджерів.

8.4. Організаційна схема управління.

8.5. Кадрова політика та стратегія.

9. Оцінка ризиків.

9.1. Типи можливих ризиків.

9.2. Способи реагування на загрози для бізнесу.

10. Фінансовий план.

10.1. Прибутки і збитки.

10.2. План руху готівки.

10.3. Плановий баланс.

10.4. Фінансові коефіцієнти.

11. Додатки.

Зазначена структура є лише приблизною схемою бізнес-плану. Конкретний бізнес-план може бути і не таким докладним. Але тут указані ті основні розділи, які необхідно включити до бізнес-плану, орієнтованого на залучення інвестицій у виробничу діяльність.

Багато хто з підприємців помилково вважає, що структура бізнес-плану й послідовність його розробки — одне й те саме, що завжди є якась позиція, з котрої треба починати. Такий хибний погляд на логіку розробки бізнес-плану підтримується існуванням програмних продуктів із жорсткою структурою, які задають одну-єдину послідовність дій. Але, як свідчить практика, щодо бізнес-плану це зовсім не так. Наприклад, популярне гасло: "Хочеш створити бізнес — починай з маркетингу" не завжди ефективне для фірми малого бізнесу. Малі фірми, як правило, добре знають свій ринок, використовуючи маркетинг за фактом. Спеціальні маркетингові дослідження можуть і не дати таким фірмам додаткової корисної інформації.

Водночас можна стверджувати, що процес розробки бізнес-плану має внутрішню логіку, яка заважає підприємцеві "перескочити" через ключові етапи цього процесу. Наприклад, неможливо досліджувати ринок майбутнього бізнесу, не визначивши спочатку, який конкретно продукт чи послуга будуть