Науково-технічний прогрес - основа розвитку виробництва
МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
МІЖГАЛУЗЕВИЙ ІНСТИТУТ УПРАВЛІННЯ
Кафедра менеджменту і
інформаційних технологій
КУРСОВА РОБОТА
З ПРЕДМЕТУ
РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ
НА ТЕМУ
НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС –
ОСНОВА РОЗВИТКУ ВИРОБНИЦТВА
Підготувала
студентка 1-го курсу
факультету “Облік та аудит”
групи БД-101
залікова книжка №16
Перевірила Волошина Л.І.
КИЇВ - 2001
ПЛАН
Вступ
1.Сутність виробництва
1.1.Загальні форми економічного життя.
1.2.Умови виникнення та еволюція товарного виробництва.
2.Характеристика товарного виробництва.
2.1.Загальні ознаки та типи товарного господарства.
2.2.Джерело рушійних сил товарного виробництва.
2.3.Економічні закони та категорії.
3.Зміна місця і ролі людини у виробництві в процесі науково-технічного прогресу.
4.НТП – як основа розвитку виробництва і зниження його потенціальної небезпеки.
4.1.Екологічне становище України.
4.2.Безпека життєдіяльності населення в умовах НТП.
4.3.Технологічна структура.
4.4.Техногенні фактори.
4.5.Нова концепція промислового виробництва.
4.6.Зниження потенційної небезпеки виробництва.
Висновки.
Література.
ВСТУП
Науково-технічний прогрес – еволюційний і поступовий розвиток науки і техніки. Довгий час наука і техніка розвивались відокремлено. Їх зближення почалося при мануфактурному виробництві, а завершилося під час першої промислової революції
кінця XVIII – початку XIX ст.ст. До цього матеріальне виробництво розвивалось здебільшого завдяки нагромадженню емпіричного досвіду. Паралельно йшов поступовий прогрес наукових знань про природу. Крупне машинне виробництво стало визначатись перш за все прогресом науки і відкрило великі можливості для її технологічного застосування. Тим самим наука і техніка стали органічно пов’язаними, взаємостимулюючи розвиток.
Революційний етап НТП починається з середини 50-х років ХХ ст. і отримав назву НТР (науково-технічна революція). Наука при цьому перетворюється у безпосередню продуктивну силу, постійно революціонізуючи розвиток техніки. Характерною рисою сучасного науково-технічного прогресу є те, що він охопив всі сторони життєдіяльності суспільства.
1.СУТНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА.
1.1.Загальні форми економічного життя.
Осмислення сучасних економічних проблем через призму світового досвіду становлення, розвитку товарного виробництва і ринкових відносин має суттєве значення для теорії і практики ринкової трансформації економіки України.
Суспільство знає два основних типи організації економіки: натуральне го
сподарство і товарне господарство. Їм відповідають дві основні форми господарювання: натуральна і товарна.
Історично першим типом економічної організації суспільного виробництва, який панував протягом тривалого часу, було натуральне господарство, за якого продукти праці як результат виробництва використовувались для задоволення особистих потреб безпосередніх виробників і членів їх родин, тобто для використання в межах господарської одиниці – роду, племені, патріархальної сім’ї, общини тощо як різновидів. В основному натуральну форму господарювання мали й великі маєтки традиційного типу.
Натуральне господарство характерізувалося суспільним поділом праці в зародковому стані, замкнутістю організаційно-економічних зв’язків, роз’єднаністю, відірваністю господарюючих суб’єктів один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва, малопродуктивною ручною працею. Тому прогрес у розвитку продуктивних сил і суспільства був дуже повільним. Усі зв’язки натурального господарства обумовлені лише особливостями процесу праці та виконання тих чи інших операцій у тісних межах окремих господарських одиниць. При цьому робоча сила позбавлена мобільності, вона виробничо та теріторіально закріплена. В натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в нематеріалізованому вигляді як прямі відносини між учасниками створення благ. Продукти праці розподіляються безпосередньо. Вони без участі ринку надходять в особисте й виробниче споживання.
З розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою соціально-економічному прогресу. Властиві йому господарська замкнутість, примітивність, відособленість, патріархальність, слабкість внутрішніх стимулів розвитку не відповідають потребам обміну продукцією між виробниками, який все більше поширюється у зв’язку з зростанням продуктивності праці. Всезростаючий вплив на суспільне виробництво товарних зв’язків в епоху пізнього Середньовіччя вже можна назвати революційним. Натуральне господарство перестало бути пануючим типом суспільного виробництва, відбувся перехід до загального товарного господарства.
Однак це ще не означало повного зникнення натурального господарства. Воно ще й сьогодні розповсюджене в країнах, що розвиваються. В середині ХХ ст. в їх натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято 50 – 60 відсотків населення. Деякі його прояви мають місце і в умовах розвинутої економіки (наприклад, натуральне підсобне господарство). В несприятливих для суспільства умовах (наприклад, війна, політика автаркії тощо) може з’явитися тенденція до натуралізації виробництва.
1.2.Умови виникнення та еволюція товарного виробництва.
Першою необхідною умовою для виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці, в результаті якого проявляється необхідність обмінювати продукти, виготовлені у різних видах виробництва. Історично першим великим суспільним поділом праці був поділ між тваринництвом і землеробством. Але одного суспільного поділу праці для того, щоб виробництво стало товаром, ще недостатньо. Необхідно щоб суспільний поділ праці був доповнений правом індивідуального привласнення результатів праці та розпорядження ними. Тобто повинна мати місце економічна відособленість товаровиробників.
Економічна відособленість товаровиробників – це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення не віддільне від власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію.
Товарне виробництво рабовласницького суспільства. Товарне виробництво ще в первісній общині досягає розвитку рабовласницького суспільства. Об’єктивні умови розвитку суспільства поступово розкривали кордони натурального виробництва, втягуючи його в нові економічні зв’язки, які набували товарної форми.
З розширенням товарних відносин збільшувалася праця та витрати зі збутом товарів. Все це в кінці кінців привело до того, що в середовище товаровиробників почали виділятися особи, які взяли на себе посередництво в збуті. Так в рабовласницькому виробництві виникає купецький капітал. З появою класу купців, які займалися лише торгівлею, відбувся третій великий суспільний поділ праці.
Товарне виробництво в феодальному суспільстві. Розпад рабовласницького ладу й перехід суспільства до феодалізму на перших порах дещо загальмував розвиток товарно-грошових відносин і цим самим затримав процес витіснення натурального господарства. Проте економічний процес товарних відносин вже зупинити було неможливо, особливо ці процеси поширювались в результаті переходу у взаємовідносини між феодалами та кріпосними селянами. Торгівельні зв’язки між селом і містом, між різними країнами поступово стають більш широкими та більш регульованими. Спільний поштовх в розвитку торгівлі був даний великими географічними відкриттями (Америка, Індія). Феодальна організація ремісничого виробництва в формі цехового ладу, його суворою регламентацією обсягу та технологї виробництва і послідовного прогресу техніки виробництва збільшення обсягів товарної продукції - все це обмежувало можливості значного і послідовного прогресу.
Виникає потреба в ліквідації феодальних виробничих відносин і заміни їх новими, які б відповідали рівню і характеру зростаючих продуктивних сил.
Висновки:
· товарне виробництво, ринок існували не завжди, вони виникають лише на певному етапі розвитку людського суспільства;
- товарне виробництво, ринок не є породженням капіталістичного ладу. Вони виникли задовго до нього, зародились та існували в первісному, рабовласницькому та феодальному суспільствах;
- товарне виробництво, ринок самі по собі не породжують капіталістичних відносин. Для цього необхідні певні додаткові умов
2.ХАРАКТЕРИСТИКА ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА.
2.1. Загальні ознаки та типи товарного господарства.
Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать:
· суспільний поділ праці;
· економічна відособленість виробників;
· еквівалентність відносин;
· ринковий зв’язок між виробниками та споживачами;
· визнання суспільного характеру праці через ринок;
· здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу;
· виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду;
· конкуренція.
Серед них також відкритість систем відносин, існування таких категорій як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обігу. Ці ознаки мають такий самий об’єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг.
Специфіка товарного виробництва насамперед пов’язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинене, розширене). Просте товарне виробництво грунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характерізується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція.
Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв’язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці – це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техниці, а підприємницьке – на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.
Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинених країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торгівців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою економічною системою.
Розрізняють ще два типи товарного виробництва: перший – із стабільною, другий – з безперервно оновлюваною номенклатурою товарів. Історія першого охоплює період від глибокої давнини до другої половини ХХ ст. Історія другого типу розпочалась у другій половині ХХ ст. Так, машинобудівна промисловість Великобританії протягом усього ХІХ ст. використовувала в основному лише два матеріали – чавун і сталь, а текстильна виробляла лише чотири види тканин – бавовняні, вовняні, лляні, шовкові. У другій половині ХХ ст. спостерігається безперервне поновлення номеклатури товарів. Наприклад, в електронній промисловості Японії це відбувається кожні 5 – 6 років. Є підстави вважати, що на рубежі ХХ – ХХІ ст.ст. процес безперервного поновлення номеклатури товарів буде домінуючим в економіці.
2.2. Джерело рушійних сил товарного виробництва.
Сучасне ринкове господарство є практичною реалізацією рушійних сил та економічних законів товарного виробництва. Що це за сили? В чому їх сутність? За якими законами управляють товарним виробництвом? За яких умов воно розвиватиметься? Відповіді на ці запитання сприятимуть грунтовному розгляду проблем сучасного ринкового господарства, якому нині немає альтернативи при всіх його економічних і особливо соціальних суперечностях.
Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапах виникнення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть перетворилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економіка тієї чи іншої країни пов’язана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові. Вклинившись до економічної системи, якій не властивий такий тип виробництва, товарне виробництво поступово розламує цю систему. Спроби зупинити його руйнівну силу супроводжуються соціальними катаклізмами і, врешті-решт, є безрезультатними.
Для визначення механізму функціонування рушійних сил, що втілені в товарному виробництві, необхідно врахувати закон діалектики про суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядром діалектики. В товарному виробництві такою суперечністю є суперечність, втілена в товарі, що становить основу суспільного багатства в елементарній формі. Це суперечність між конкретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива природа праці, яка створює товар, є основою всіх інших, похідних суперечностей товару і виявляється передусім у суперечності між споживною вартістю та вартістю, а також між індивідуальним і суспільно необхідним часом, витраченим на виробництво товару.
Суперечності, втілені в товарі, - це єдність протилежності тобто їх взаємодія. Постійне розв’язання і відтворення суперечностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва.
Незалежно від суспільної форми виробництво є визначальною умовою існування людства. Його метою є задоволення потреб людини – споживання. В різних суспільних системах зв’язок між виробництвом і споживанням здійснюється по-різному. Розв’язання суперечностей товарной форми пов’язано з пошуками найефективніших способів зв’язку між виробництвом і споживанням. Цей зв’язок опосередкований формами обміну та розподілу, які також мають товарний характер.
Суперечності, втілені в товарі, розв’язуються тоді, коли товаровиробник його реалізує. Отже, споживна вартість перетворюється в свою протилежність – грошову форму. Цим самим праця, витрачена товаровиробником, одержує суспільне визнання. Корисність блага “товару” визнає споживач. Товаровиробник ставиться в певні умови: виробництвом певного виду товару зайнято багато товаровиробників, оскільки суспільні потреби щодо будь-якого товару досить великі. Тому взаємовідносини між товаровиробниками мають характер конкурентної боротьби, тобто боротьби виробника за споживача, за вигідні умови реалізації своєї продукції.
Перетворення споживної вартості в свою протилежність – вартість здійснюється в процесі реалізації товару на ринку через посередництво ціни – грошового вираження вартості, втіленої в товарі “праця”. Власне через грошову форму розв’язуються суперечності товару. Ціна, за якою реалізується товар на даний момент, виражає рівень суспільно необхідних витрат на його виробництво, зіставленими з суспільною корисністю цього товару. Проте праця товаровиробника відособлена: кожний виготовляє товар за власний рахунок, тобто витрати, що мають індивідуальний характер, різні за своєю величиною. Ринок через ціну визначає лише рівень суспільно необхідних витрат праці на виробництво товару, тобто витрат, які вважаються суспільно нормальними (типовими, пересічними). Це є законом товарного виробництва, відомим як закон вартості.
Виробникі товарів, у яких індивідуальні витрати збігаються із суспільно необхідними, при реалізації їх за ринковими цінами відшкодовують витрати на їх виробництво та одержують надлишок – прибуток. В особливо сприятливих умовах працюють ті товаровиробники, індивідуальні витрати яких нижчі за суспільно необхідні. Їх прибуток зростає на величину різниці між суспільно необхідними та індивідуальними витратами. В гіршому становищі знаходяться ті виробники, які виготовляють товари при індивідуальних витратах, вищих, ніж суспільно необхідні. При досягненні певної межі цього розриву виробництво товару стає економічно невигідним, товаровиробникі розорюються.
Боротьба за досягнення приватного економічного інтересу, зростання прибутку – мета товаровиробників.Останні потрапляють в неоднакове економічне становище за сумами доходів. Чим більший обсяг товарів, необхідних споживачу, виробляється, чим менші витрати виробництва, тим у вигіднішому становищі знаходиться товаровиробник, тим стійкіше його місце в системі суспільного поділу праці.
Перетворення споживної вартості товару на вартість, перетворену форму її – ціну зумовлюють відповідні, обов’язкові вимоги до товаровиробника. Дотримання цих вимог є необхідним для нього, якщо він хоче залишитися товаровиробником. Увага до якості товарів, їх асортименту, вивчення попиту та пропозиції товарів на ринку з наступними висновками щодо обсягу виробництва, реклами, пошуку ринку, зменшення витрат на виробництво товарів – ці та інші вимоги постійно турбують виробника.Від нього вимагаються підприємництво, заповзятливість, енергійність у сфері виробництва та реалізації товарів.
Рушійні сили розвитку, внутрішньо властиві товарному виробництві, визрівали протягом тисячоліть. Продуктом розвитку суперечностей товару є грошова форма вираження суспільно необхідних витрат праці. Перехід від однієї суспільно-економічної системи до наступної зумовлювався розвитком продуктивних сил, поглибленням на цій основі суспільного поділу праці. Зростала кількість продуктів для обміну. Процес виміру та визначення індивідуальної праці, втіленої в товарі, як суспільної з часом надто ускладнився. Суперечності товарного виробництва (між конкретною та абстрактною працею, споживною вартістю та вартістю, між індивідуальною та суспільною працею), їх розвиток визначили специфічний товар – золото, який почав виконувати функцію загального еквівалента – грошей.
Суперечності товару як рушійної сили розвитку активно виявилися в період великого машинного виробництва, коли створювалася матеріально-технічна основа виробничого підприємницького господарювання капіталу. Товарне виробництво набувало загального характеру. Суперечності товару стали властивими товару “робоча сила”. Перетворення споживної вартості робочої сили як здатності створювати більшу вартість, ніж вона варта, в ціну поставило її носія в специфічні умови. Під час аналізу підприємництва як системи розвинутого ринкового господарства головна увага зверталась на ту обставину, що перетворення робочої сили в товар пов’язане з експлуатацією найманого працівника, виробництвом та присвоєнням додаткової вартості. Все це так, але в тіні залишається інший бік проблеми.
Продаж робочої сили, перетворення споживної вартості її в ціну перетворювали її носія – працівника в соціально активну особу. Прагнення одержання та підвищення рівня загальноосвітніх знань, кваліфікації, підвищення якості праці, переміна останньої стали нормою життя. З цим пов’язані зростання ціни робочої сили, диференціація в оплаті, створення належних умов відтворення її, формування нового способу життя в умовах соціально орієнтованого ринку з усіма складностями та суперечностями. Ринку праці, як і ринку товарів, властива конкуренція. Боротьба за робочі міста, збереження їх є додатковими стимулами високопродуктивної, якісної праці. Інакше можна залишитися без роботи. Суперечності товару “робоча сила”, розв’язання їх є важливими стимулами прискорення науково-технічного прогресу.
Перетворення робочої сили на товар зумовило виникнення багатьох соціальних форм боротьби за створення сприятливіших умов продажу та використання її, конфліктних ситуацій між роботодавцями та продавцями робочої сили. Власники робочої сили відстоювали право на використання цих форм. При цьому не завжди досягались необхідні результати, але товаровиробник вимушений був зважувати, що його приватний економічний інтерес пов’язаний з певними соціальними межами, переступати які небажано, а іноді й небезпечно.
Рушійні сили товарного виробництва спонукають виробника до безперервних якісних зміи, тому системи господарювання, основою яких є товарне виробництво, виявилися найсприятливішими до використання досягнень науково-технічного прогресу.
2.3.Економічні закони та категорії.
Товаровиробники, які неспроможні освоїти нову техніку та технологію, працюють в гірших умовах, у них немає переспективи існування.
Закон вартості позбавляє товаровиробника права вибору: виробляти чи не виробляти якісні товари; знижувати чи не знижувати витрати на їх виробництво; впроваджувати чи ні нову техніку та технологію; поводити себе активно чи пасивно у виробництві та реалізації продукції. Якщо він хоче залишитися товаровиробником, то повинен виробляти, знижувати, впроваджувати, активізувати свою діяльність, ризикувати.
Виробництво та реалізація споживної вартості сприяли формуванню стійких господарських зв’язків між товаровиробниками, заснована на жорсткій матеріальній відповідальності, обов’язковості та взаємній довірі.
У поєднанні із законами попиту та пропозиції, через відхилення цін від вартості закон вартості виконує функцію регулятора суспільного виробництва та розподілу суспільних ресурсів між різними сферами виробництва. З підвищенням попиту на окремі товари зростають ціни на них, а отже, і прибуток товаровиробників. На розширення виробництва цих товарів спрямовуються ресурси товаровиробників інших галузей, де виробляється надмірна кількість товарів, які не поглинаються попитом, і на них знижуються ціни. В епоху вільної конкуренції закон вартості є стихійним регулятором суспільного виробництва.
В сучасних умовах у різних господарських системах регулюванням суспільного виробництва, як правило, займається держава. Зростає значення планомірності, проте при цьому функції закону вартості як регулятора не усуваються. Очевидно, формування структури виробництва, зміна її неможливі без певних втрат. Врахування попиту та пропозиції, рух цін є важливими орієнтирами розподілу капіталів, засобів виробництва та робочої сили між різними галузями виробництва. Інших надійніших економічних орієнтирів поки ще не знайдено.
Важливо підкреслити ще одну обставину: врахування попиту та пропозиції, відхилення цін і зміни в виробництві товарів під їх впливом означають не що інше, як підпорядкування виробництва задоволенню платоспроможних потреб членів суспільства. В розвинутих економічних системах, заснованих на використанні законів товарного виробництва, подолано таке негативне явище, як хронічний дефіцит товарів. Товар шукає грошей, а не навпаки. Сучасні методи вивчення ринку, спираючись на концепцію маркетингу, дають змогу істотно наблизити обсяги виробництва товарів та платоспроможнього попиту на них. Це сприяє формуванню та підтриманню пропорцій суспільного виробництва.
Розв’язання суперечностей, дія економічних законів товарного виробництва пов’язані з використанням системи вартісних категорій. Крім уже згаданої вище ціни до них слід віднести собівартість продукції (індивідуальні витрати виробництва), прибуток, кредит і відсоток, земельну ренту, заробітню платню та інше. Ці категорії є нормами використання законів товарного виробництва. Крім того, вони є формами прояву суті (вартості), але відбивають цю суть у перетвореному, модифікованому вигляді. В своєму русі ці категорії відособлюються від суті, набувають нових рис. В економічній науці ці форми одержали назву перетворених.
Вартість як категорія не може бути безпосередньо використана як інструмент у господарській практиці. Поки що немає можливостей облічувати та вимірювати витрати суспільно необхідної праці на виробництво товару в одиницях робочого часу. Для цього потрібні інші матеріально-технічна та соціальна основи. В практиці узагальненим представником вартості є її грошова форма – ціна. Особливістю руху ціни є здатність її відхилятися від вартості товару. На практиці це оптова ціна підприємства (ціна виробництва), монопольна ціна, роздрібна та ін. Роздрібна ціна, якщо на її величину істотно не впливає економічна політика, є найближчою до вартості. Додатковий продукт як частина вартості в грошовій формі є частиною ціни і цілим набором категорій, потреба в яких викликана господарською практикою. До них належать передусім прибуток як перетворена форма додаткової вартості. Прибуток, у свою чергу, виступає в різних формах. Перетворені форми надто гнучкі, пристосовані до різних економічних ситуацій. Ці властивості їх апробовані протягом багатовікової практики. Нині процес виробництва товару та його реалізацію не можна уявити поза використанням кредиту, з яким пов’язана виплата відсотків. Це саме стосується торгового капіталу і торгового прибутку.
Використання перетворених форм вартості пов’язане зі створенням різноманітних установ, системи обліку. Прикладом можуть бути розгалужена банківсько-кредитна система, товарні біржі.
З урахуванням законів товарного виробництва та вартісних категорій побудовано метод господарської діяльності товаровиробника – комерційний розрахунок. Через нього і реалізуються рушійні сили товарного виробництва, визначається результативність використання їх зіставленням витрат та результатів господарювання кожного товаровиробника. Комерційний розрахунок грунтується на конкуренції товаровиробників, відхилення цін від вартості, постійних змінах попиту та пропозиції товарів, визначає лінію поведінки товаровиробників: постійна раціоналізація виробництва, технічне удосконалення його матеріальної бази, підвищення рівня нормування й обліку витрат праці, удосконалення організації виробництва та праці, економія матеріальних витрат і, врешті-решт, зниження індивідуальних витрат на виробництво товарів, зближення їх з рівнем суспільно необхідних витрат.
Комерційний розрахунок зумовлює функціонування відособлених форм капіталу (торгового, банківського), сфери послуг. Він сприяє реалізації закону економії часу, який визначають першим економічним законом, що примушує товаровиробника економити ресурси. Інакше не можна залишатися товаровиробником, реалізувати свій економічний інтерес. Вимагаються підприємливість, постійний ризик, пошуки резервів виробництва та шляхів використання їх.
В умовах комерційного розрахунку кругооборот ресурсів товаровиробника передбачає їх зростання. Початково авансована грошова сума збільшується. Якщо цього не відбувається, авансування коштів товаровиробником, виробництво та реалізація товару позбавлені сенсу.
Господарювання на основі комерційного разрахунку неможливе без стабільної грошової одиниці. В умовах істотного коливання її орієнтири підприємницької діяльності втрачають стійкість. Руйнується основа комерційних розрахунків товаровиробника. Виявом нестабільності грошової одиниці є надмірне, таке, що не піддається комерційним прогнозам, коливання на ринку цін не тільки на товари, які виробляє та реалізує товаровиробник, а й на засоби виробництва, комерційної діяльності. Розрахунки, зроблені сьогодні, можуть втратити будь-яке значення завтра.
Нестабільна грошова одиниця перестає виконувати функцію міри вартості, бути надійною формою економічних зв’язків між відособленими товаровиробниками, ними та споживачами як засіб обігу та засіб платежу. Вона не може забезпечити надійний суспільний вимір індивідуальних витрат праці товаровиробників. Тим самим підривається дія сил товарного виробництва. Збагачуються насамперед не ті, хто виробляє необхідні суспільству товари при менших витратах, а спекулянти, які використовують постійне коливання цін. Спекуляція є невід’ємною рисою товарного виробництва, але не визначальною. Вона закладена в самому процесі перетворення споживної вартості в ціну, відособленні торгового капіталу та торгового прибутку, пов’язана з рушійними силами товарного виробництва, коливанням попиту та пропозиції на окремі товари. За певних умов вона може бути віднесена до рушійних сил товарного виробництва, стимулювати дію їх. Проте коли спекуляція починає брати верх, то це свідчить про серйозний розлад в товарному виробництві, його грошовій системі внаслідок знецінення грошей, надмірного випуску їх в обіг, інфляції. Суспільне багатство не зростає, навпаки, підриваються джерела його зростання внаслідок хижацького перерозподілу доходів.
Отже, у товарному виробництві важливе значення має дотримання закону грошового обігу. Суть його полягає в тому, що кількість грошей, необхідна для обігу товарів, повинна дорівнювати сумі цін усіх проданих товарів, поділеній на середнє число оборотів однойменних одиниць грошей. При цьому від суми цін товарів треба відняти суму цін товарів, проданих у кредит, і суму погашуваних платежів і додати суму платежів, за якими настав час оплати.
3.ЗМІНА МІСЦЯ І РОЛІ ЛЮДИНИ У ВИРОБНИЦТВІ В ПРОЦЕСІ НАКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ.
Науково-технічний прогрес означає формування нового технологічного способу виробництва. Він відбувається поступово, але невпинно, адже йдеться про величезні масштаби виробництва. І сьогодні ще поряд з високотехнічним автоматизованим виробництвом існують галузі, де застосовують ручну працю.
Одне з найважливіших не тільки економічних, а й соціальних завдань – зменшення частки фізичної ручної праці у виробництві. Це потребує істотних змін в умовах життя і праці людини, вимагає освоєння більш складних професій, що можливо лише для людей з достатнім культурним, освітнім та професійним рівнем.
Сьогодні у наково-популярній і спеціальній літературі багато уваги приділяється “безлюдним технологіям”, тобто таким автоматизованим, гнучким системам, які нібито повністю усувають людину з виробництва. Проте на практиці, хоч кількість персоналу, який обслуговує таке устаткування, й знижується, роль людини у виробництві не тількине зменшується, а, навпаки, значно зростає. Звичайно, характер трудової діяльності людини при цьому істотно змінюється: вона в основному виконує функції проектувальника, програміста, налагоджує всю технологічну систему. До того ж “безлюдна технологія” у матеріальному виробництві доповнюється значним збільшенням кількості фахівців, зайнятих розробками нових технологічних систем та устаткування. Ці працівники є практично учасниками кінцевого виробництва. Так, на заводі в одну зміну можуть працювати лише 10 – 20 чоловік, а в кострукторському бюро при цьому заводі – кілька сотень.
Людина поєднує і фізичну, і розумову діяльність. Проте співвідношення між цими складовими праці різне. З розвитком суспільного виробництва на основі нової техніки і технології у загальних витратах праці підвищується значення її розумової частини. Виникає багато професій, які все менше передбачають виконання фізичних дій і все більше – розумових. Це наладчики електронного устаткування, оператори на автоматичних лініях, гідро-, тепло- та атомних електростанціях та ін.
На початку ХХ ст. набула поширення організація виробництва за методом американського інженера Ф.Тейлора, що грунтувалася на функціонуванні робітника як простого додатка до машини, який у виконанні певної операції досягав автоматизму. Система Тейлора була характерною для масового потокового виробництва, вона приводила до значного зростання продуктивності праці. Суть її полягала в тому, що поєднувались в одне ціле людина і машина. Досягалося це насамперед раціоналізацією та прискоренням рухів людини, приведенням її дій у відповідність з роботою машин. Саме завдяки цьому виникла система “людина – машина”.
За цих умов розумова діяльність людини обмежувалася, усувалася від виробничого процесу, оскільки була непотрібною. Це неминуче призводило до зниження ролі професійних знань виробників, їх інтелектуального рівня, було реальним підпорядкування праці капіталу, спотворення особистості людини.
У другій половині нинішнього століття можливості зростання продуктивності праці за рахунок найбільш раціонального використання фізичних можливостей людини були вичерпані. Завдання полягало в тому, щоб привести в рух можливості розуму і духу людини. У зв’язку з цим виникло багато теорій “людських відносин”, “соціального партнерства” та інших, спрямованих на те, щоб довести, що підприємці та робітники через купівлю акцій та участь у розподілі прибутку є рівноправними соціальними партнерами. В ряді країн (Японії, США та інших, особливо в Скандинавських) ці теорії вдалося реалізувати на практиці.
Людина з виконавця виробничих операцій все більше перетворюється у контролера і наладчика складного устаткування, автоматичних систем. Від рівня її овіти, культури, професійної майстерності залежить їх функціонування. Ускладнення матеріально-речових знаряддь виробництва стимулює появу робітника нової якості: вільного, освіченого, культурного, розвиненого як фізично, так і розумово, який користується благами виробництва і глибоко заінтересований у його розвитку і вдосконаленні. Тому, наприклад у США, мінімальна тривалість освіти виробників (враховуючи різного роду курси без відриву від виробництва) досягає 14,5 року. Тут хотілося б підкреслити, що в нашій країні асігнування на освіту не відповідають вимогам науково-технічного прогресу, що позначається на якості підготовки спеціалістів, на розвитку науки і техніки.
Перехід до широкого застосування обчислювальної техніки, комп’ютерізації багатьох сфер діяльності людини, створення розгалуженої системи персональних комп’ютерів знаменував інформаційний переворот у світі, який вніс якісно нові риси у працю і життя людини. Нині докорінно змінюється взаємодія нових поколінь техніки і нових поколінь людей. Новими поколіннями техніки вважаються такі вдосконалені засоби праці, які хоча б в одному або в кількох параметрах принаймні в 2 раза перевищують попередні за своєю ефективністю. Зміна поколінь техніки супроводжується зміною поколінь людей, безпосередніх виробників. Вважається, що протягом століття змінюється три покоління людей.
Сучасна НТР внесла істотні зміни у суспільно-економічний розвиток: зміна поколінь нової техніки почала значно випереджати зміну поколінь працівників. Тепер за життя одного покоління людей у передових галузя