Поетичний стиль Р. Бернса

Дипломна робота

«Поетичний стиль Р. Бернса»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ПОЕТИЧНОГО СТИЛЮ рОБЕРТА бЕРНСА

РОЗДІЛ ІІ. З УКРАЇНСЬКОЇ БЕРНСІАНИ

2.1 Грабовський як популяризатор і перекладач Бернса

2.2 Український Каменяр і шотландський бард

2.3 Внесок Василя Мисика в українську бернсіану

2.4 Микола Лукаш і його переклади Роберта Бернса

2.5 Дві українські інтерпретації балади «John Barleycorn»

2.6 Поезія Р. Бернса у сучасних українських перекладах (М. Бажан, С. Голованівський, В. Колодій, С. Борщевський)

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Історія літератури знає мало імен, оточених такою глибокою пошаною і любов'ю співвітчизників, як ім'я уславленого шотландського поета Роберта Бернса. Слава прийшла до нього зразу ж після виходу з друку у маловідомого провінційного видавця влітку 1786 року його першого збірника під скромною назвою "Вірші Роберта Бернса, переважно на шотландському діалекті", в якому оспівувалось життя шотландського фермера-хлібороба, краса рідної природи, героїчне минуле Шотландії, засуджувалась пиха тогочасних пануючих класів.

В англійській літературі й до Бернса було немало вихідців з найнижчих верств суспільства. Стаючи літераторами, вони здебільшого втрачали ознаки свого плебейського походження. Цього не можна сказати про Бернса. І ставши відомим поетом, він не відокремився від свого сільського середовища, не зрікся вбогої хати шотландського селянина-орендаря й тоді, коли перед ним широко розчинились двері аристократичних едінбурзьких салонів.

Творчість Р.Бернса – своєрідне явище в історії англійської літератури. Він писав глибоко реалістичні, демократичні твори, в яких уславлював могутні перетворюючі сили рідного народу, відстоював його право на свободу й незалежність. Жоден з англійських поетів ХVІІІ ст. не оспівував з такою силою працю трудівника, як це зробив Бернс.

Поетичним творам Бернса властиві надзвичайна свіжість образів, влучність епітетів і порівнянь, лаконізм, динамічність, багатство мови.

Актуальність дослідження.

В історії кожного народу перекладу належить важлива роль. Він завжди є засобом опосередкованого спілкування, взаємопроникнення літератур, могутнім джерелом збагачення національної культури. Для народу українського, з огляду на драматичну долю рідної мови і літератури, переклад був засобом самоствердження рідного слова, яскравим свідченням його довершеності, спроможності повноцінно передавати глибину думки й почуття. Звідси – надзвичайно висока місія перекладача як посередника у зближенні народів і культур, як митця, що підносить національну культуру до свідомого рівня й засвідчує силу й досконалість рідного слова.

«За Нового часу, – пише Марина Новікова, – особливо в епоху технічних революцій та інформаційних вибухів, переклад перебрав на себе гігантську функцію, що її раніше виконував хіба що фольклор. Переклад перетворив усі сюжети літератури на міжнародні та мандрівні, всіх письменників (разом з їхніми різномовними перекладачами) – на «сказителів» – оповідачів, а всі національні мови та культури ввів у прямий діалог, де співбесідники мовлять по-різному про єдине. Але в такий спосіб переклад перебрав на себе й супровідні функції: створення "діалогу часів", введення в акустично чутний нам регістр далеких історичних голосів. Нині це само собою зрозуміло; та чи розуміємо ми, що переклад, отже, втягує в національне. Питання української бернсіани потребує подальшого вивчення. Адже немає ще жодного повного збірника поезій Роберта Бернса українською мовою. Дві збірки поезій перекладених на українську мову, вийшли досить давно (Р.Бернс. Вибране (1959), (Р.Бернс. Поезії (1965). Збірка "Роберт Бернс. Поезії" в основному повторює однотомник 1959 року. Переклад здійснили В.Мисик та М.Лукаш.

У 1990 році у видавництві "Дніпро" вийшли з друку книги Василя Мисика "Захід і Схід" та Миколи Лукаша "Від Боккаччо до Аполлінера". Ці збірки містять переклади творів Р.Бернса в більш повному об’ємі.

Поодинокі переклади поезій великого шотландця знаходимо у Сави Голованівського ("Джон Ячмінний Колосок"), Миколи Бажана ("Спомини про Бернса", Василя Колодія ("Про когось").

Питання української бернсіани ще чекає свого дослідника. Остання велика робота, яка була присвячена цьому питанню, надрукована у 1973 році (Нечипорук О.Д. Великий поет Шотландії (Роберт Бернс в українських перекладах та літературознавстві).

В наш час на цю проблему звертала увагу Марина Новікова в своїх роботах "Пригоди з Робертом Бернсом" (1989р.), "Вино зелено: Роберт Бернс українською" (2004р.).

На нашу думку, це питання потребує більш повного і систематичного дослідження.

Відзначимо, що будь-який, навіть найблискучіший і найпереконливіший переклад може лише частково відповідати оригіналові, прагнути до всебічного його відтворення, але ніколи не зможе з ним злитися повністю. Тому що кожен переклад має, по-перше, свого неповторного творця; по-друге – свій і так само унікальний повний матеріал: по-третє – свого читача, своє життя у рідному історико-соціальному і культурно-естетичному середовищі.

Отже, ми значно бідніше розуміємо, поверховіше оцінюємо і оригінал, і переклад, якщо бачимо у них лише текстура багато хто саме так і читає літературу). Зате наше читацьке розуміння, наші критичні оцінки робляться глибші й точніші, коли ми розглядаємо текст у широкій системі контекстів – як авторських, так і перекладацьких "сьогодні" національне "вчора" і «позавчора»? а також перетворює національні можливості на національні культурні фактори?».

Мета і завдання дослідження.

Наша мета показати, як освоювалася творчість великого шотландського поета на Україні, як перекладали та інтерпретували його вірші українські письменники і літературні критики.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- проаналізувати поетичний стиль Роберта Бернса;

- систематизувати наявні в українському літературознавстві погляди як питання перекладу творів Бернса на українську мову;

- з'ясувати роль П. Грабовського та І. Франка як популяризаторів і перекладачів Роберта Бернса;

- охарактеризувати внесок Василя Мисика та Миколи Лукаша в українську бернсіану;

- дослідити українські переклади М. Бажана, С. Голованівського, В. Колодія, С. Борщевського.

Об’єктом дослідження є поезія Роберта Бернса українською мовою.

Предметом вивчення в роботі є український переклад творів Р.Бернса, здійснений Павлом Грабовським, Іваном Франком, Василем Мисиком, Миколою Лукашем, Миколою Бажаном, Савою Голованіським, Василем Колодієм, Сергієм Борщевським.

Наукова новизна отримання результатів дослідження полягає в тому, що вперше систематизовано переклади та інтерпретації поезій Р.Бернса українськими письменниками.

Методологічну основу дослідження складають наукові принципи сучасної історії та теорії літератури, комбінація підходів до вивчення теорії і практики художніх перекладів. У цьому сенсі визначальним стали визначальними стали ідеї Нечипорука О.Д., який піднімає питання "Роберт Бернс в українських перекладах та літературознавстві". Стратегія дослідження розроблена з урахуванням праць щодо обраної проблеми Елистратової А., Зорівчак Р.П., Коптілова В., Корунця М., Кочура Г., Кундзіга О., Ніканорової О., Новикової М., Симоненка І.П., Франка І., Шаповалової М.С. У роботі поєднано порівняльно-типологічний, порівняльно-історичний методи дослідження із системно-аналітичним підходом при аналізі літературних явищ.

Структура роботи визначається логікою вирішення проблеми. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ПОЕТИЧНОГО СТИЛЮ рОБЕРТА бЕРНСА

Народний шотландський поет Роберт Бернс – велична постать в історії світової літератури. Волелюбність, глибокий демократизм і художня досконалість поезії шотландського співця впродовж століть привертають увагу до його творів. Його поезією захоплювались класики світової літератури – Байрон, Шеллі, Гете, Гейне, Уїтмен, Гюго, Драйвер, та безліч інших видатних митців. Творчість Бернса викликала глибокий інтерес класиків української літератури – Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Грабовського.

Художня спадщина Бернса не втратила своєї актуальності і в наш час. Якими близькими і зрозумілими мільйонам простих людей є слова Бернса: "Я протестую проти війни: нещастя і злидні тисячам людей несе кожний подих цього демона розрухи". Всьому світові відомі пророчі рядки з балади Бернса «Дерево Свободи»: "Коли виросте багато таких дерев, у всьому світі наступить мир, брат шабля буде служити мирним цілям, гуркіт війни припиниться, брат!". Свого найвищого розквіту творчість Роберта Бернса досягла між 1789-1796р.р., коли у Франції відбувались революційні події. Проте аналіз його поезій 1773-1789р.р. свідчить, що демократичний світогляд та реалістичний творчий метод поета сформувались у своїх основних рисах до початку французької революції.

Тематично твори Бернса 1773-1789р.р. можна поділити на три основні групи – інтимну лірику, сатиру і громадсько-політичну поезію.

В інтимній ліриці з особливою наочністю виявився вплив шотландського фольклору на поезію Роберта Бернса. Але навіть тут поет не обмежується збереженням провідних мотивів народної любовної лірики, а розвиває їх, наповнює свої пісні про кохання гострим, злободенним змістом, відображаючи в них життя своїх сучасників – простих людей Шотландії – у всій його багатогранності і суперечливості. В подіях поет доводить, що розум і високі душевні якості – незмірно важливіші багатства і що бідняк, якому відповідає взаємністю кохана дівчина, незрівнянно щасливіший багатія, що володіє отарами овець. Інтимна лірика Роберта Бернса пройнята пристрасною переконливістю в тому, що його не можна оцінювати в золотій або паперовій валюті.

Нехай я буду злидарем

В чужім краю, сумнім краю –

З тобою буде скрізь мені

Як у раю, як у раю …

Нехай я стану владарем

На цілий світ, на цілий світ –

В моїй короні будеш ти

Як самоцвіт, як самоцвіт …

(«Нехай і холод, і вітри»)

Ліричні персонажі любовних пісень Бернса постають перед нами у всій різноманітності своїх життєвих зв’язків та взаємин. Ми добре відчуваємо не тільки душевні переживання героїв, а й уявляємо їхній характер, майновий стан, соціальну приналежність. Кожний персонаж пісні – конкретна жива людина, якої ні з ким іншим не переплутаєш. Для будь-якого твору Бернса будуть справедливими слова, які поет сказав про пісню "Зеленіє очерет": «Будучи справжньою мовою мого серця, вона дозволить кожному визначити, до якого класу я належу».

Наслідуючи традиції фольклору, поет сміливо оспівував у своїх творах живе людське почуття, в якому природно поєднується і духовна близькість, і чуттєва пристрасть. Великий лірик, Бернс зумів передати в своїх піснях всю глибину, силу і чистоту кохання.

Перший твір Роберта Бернса – пісня "Моя люба Неллі" – був створений на популярний народний мотив. Причини, що наштовхнули поета на створення першої пісні, свідчать не лише про надзвичайно сильне захоплення юного Бернса народними піснями, а й про те, якою глибокою вже в цьому віці була у нього свідомість своєї рівноцінності, якщо не переваги, по відношенню до людей більш високого суспільного стану.

Перша пісня Бернса – наслідування пісень, поширених серед сільського юнацтва, в яких оспівується краса коханих дівчат. Проте вона вигідно відрізняється від інших подібних творів щирістю і простотою. Привертає увагу і ідеал юного поета – він цінує в коханій дівчині не стільки зовнішню красу, скільки її вдачу:

Дівоча знаджує краса

Людей у всі часи,

Але краса – то ще не все,

Ще й треба до краси.

Усе, що в дівчині ціню,

В моєї Неллі єсть:

І врода, й серце, і душа,

І добра слава, й честь.

Необхідно зазначити, що в початковий період творчості Бернса значний вплив на нього справили представники ідеології просвітництва і сентименталізму. На початку вісімдесятих років один з улюблених авторів Бернса був Стерн. Видатний майстер психологічного аналізу, він прищепив молодому поету інтерес до всебічного зображення внутрішнього світу людини, її психології. Цей інтерес зберігся у Бернса на протязі всього життя. Поет створює безліч, в яких зображує почуття та переживання різноманітних персонажів і показує їх розвиток.

Першим твором такого роду була чудова пісня "Коли я блукала" (1750), в якій своєрідно переплітаються традиції фольклору, просвітительства та сентименталізму. В цій пісні Берн з великою майстерністю розкриває переживання дівчини, покинутої коханим заради багатої нареченої. Змальовуючи боротьбу суперечливих почуттів і бажань в її серці, поет створює живий і привабливий образ. В пісні дівчини відобразились найрізноманітніші почуття: журба за зрадливим коханцем, якого вона ніяк не може розлюбити; гордість, що не дозволяє жалітися або шукати співчуття; щире побажання щастя коханому. Але головним чином в пісні є усвідомлення дівчиною своєї моральної вищості по відношенню до людини, що проміняла кохання на гроші. Вплив літератури просвітництва і сентименталізму відбився і на інших творах, написаних молодим поетом у 1780р. (Дівчина з берегів Сесснока, За твоє здоров'я, О, моя Ненні).

Одним з найбільш популярніших, щирих та чистих гімнів коханню у світовій поезії є пісня Бернса "Якби я на Парнасі був"). Ліричний герой пісні говорить, що хотів би жити на Парнасі і черпати натхнення в струмках Гелікону для того, щоб зуміти розповісти коханій про своє почуття. Але він простий селянин, і тому шотландській річці Ніс доведеться замінити для його Музи Гелікон, а Музою буде сама кохана; і, милуючись рідними горами, поет повідає їй про свою любов. Світле, життєрадісне, велике почуття відтворене у цій пісні, захоплює і підкоряє читача своєю могутньою силою.

Своїми піснями Бернс спростовує погляд на представників народу як на робочу худобу, що нездатна на почуття високі та благородні. Поет розкриває перед читачем всю нескінченно різноманітну гаму переживань селянської молоді. Ми знаходимо в його піснях кохання щасливе і нещасливе, самовіддане і поверхове, тривале і короткочасне, – і все це почуття простих людей, трудівників. Геніальний майстер психологічного аналізу, чуйний, спостережливий художник, Бернс передає в своїх піснях найрізноманітніші відтінки одного й того ж почуття, різні стадії його розвитку. Життєрадісністю і оптимізмом позначається вся поезія Бернса. В його творчості – і особливо в піснях – майже нема мотивів туги та безнадії. Навіть в найсумніших творах криється велика життєстверджуюча сила. Бернс – пісенник – невтомний співець радості та щастя. М'який гумор, весела задирливість, невичерпна життєрадісність є типовими для більшості його пісень: "На колосистій ниві", "Зеленіє очерет", "Хто під дверима моїми стоїть?", "Багато років тому".

Велике місце в ліриці Бернса поряд з темою кохання займає тема дружби. Особливого розвитку ця тема набула під час другого періоду творчості поета, але вже в 1788 р. ним була написана відома всьому світу пісня "Багато років тому", в якій оспівується сувора і міцна чоловіча дружба. В своїх піснях Бернс проголошує право людини на земне кохання, земні радощі, земне щастя. Він оспівує кохання і дружбу як високі, чисті і благородні почуття, властиві лише простому народу, далекому від користолюбних прагнень пануючих класів. В любовній ліриці Бернса вперше з'являється тема чесної бідності, вільної та непідкупної.

Характерною особливістю пісень Бернса, успадкованою поетом від фольклору, є оптимістичність, що базується на вірі в людину, в її сили та можливості.

З поглибленням змісту творів Бернса зростає і його поетична майстерність. Бернс постає перед нами в своїх піснях як поет-реаліст, видатний майстер психологічної характеристики. Жанр пісні був шкалою, в якій розвивалось і удосконалювалась художня майстерність Роберта Бернса, й захоплення цим жанром позначилось на всій творчій спадщині великого поета.

Соціальна загостреність інтимної лірики Роберта Бернса, реалістичність образів, глибина психологічних характеристик і досконалість художньої форми стали ще виразнішими в його творах інших жанрів.

Визначне місце в поезії Бернса 1773-1789р.р. посідають твори сатиричного характеру.

На початку 1786р. поет пише свою відому сатиричну поему "Два собаки", в якій, майстерно використовуючи улюблений в фольклорі всіх країн жанр тваринного епосу, втілює гнівне й нещадне викриття суспільства в форму діалогу обох собак. В сатирі Бернс зображує сучасне йому суспільство поділеним на два клани. Використовуючи метод протиставлення, поет порівнює їх спосіб життя по кількох лініях – корисній праці і матеріальній забезпеченості, ставленню до політичного та суспільного життя країни, проведенню вільного часу, моральному задоволенню, що припадає на долю тих або інших. Для прикладу поет бере з життя знатного землевласника і селян-орендарів, але він неодноразово підкреслює узагальнююче значення цих образів. "Його честь", власник титулів, земель та вугільних копалень веде життя бездіяльне, сите, безтурботне. Чоловіки пиячать, розпусничають, програють в карти великі багатства; жінки, які зовні здаються втіленням благородства та чистоти, насправді сполучають в собі чорта і повію. І все це марнотратство забезпечується непомірною орендною платою, прибутками з вугільних копалень, непосильними податками на селян. Та Бернс не обмежується викриттям суті пануючих класів. Поет викриває їх політичну неспроможність, цілковиту відсутність у них патріотичних почуттів.

Коли селянський пес Люат висловлює думку, що хоч би та частина народних грошей, яка йде на утримання парламентської групи, приносила користь, бо витрачається на "благо Англії", його четвероногий собрат Цезар, господарський собака, зустрічає цю заяву злим сміхом:

На благо Англії? Ах, друже,

Боюсь, що їм про те байдуже!

Прем’єри крутять ними всяк,

Підказують їм "ні" чи "так",

А ті у карти тільки грають

Та в оперету учащають …

Пристрасна викривальна сила цих рядків, що демонструють нікчемність правителів, які менш за все турбуються про добробут країни, займаючись своїми дрібними й брудними справами, вражає нас і зараз, через 220 років після їх написання.

Зовсім іншим постає перед нами трудовий шотландський люд. В той час як землевласник розкошує і нудиться з неробства, наймити-орендарі зранку до ночі орють, сіють, жнуть, риють зрошувальні канави і водовідливи, працюють в каменоломнях і вугільних кар’єрах, сплачуючи силою та здоров'ям за кожний шматок хліба. Невтомні руки селянина – його єдиний скарб, і якщо він захворіє або втратить землю, вся його родина буде приречена на злидні, що межують з голодною смертю. Щоб уникнути цієї страшної долі, селяни змушені мовчки терпіти жорстокість, несправедливість і знущання хазяїв та управителів, не насмілюючись протестувати навіть тоді, коли у одного з них крадуть останні копійки, а у другого забирають политу кров'ю та потом ділянку – бо закони завжди на стороні панів.

І все ж таки, незважаючи на тяжку працю селянина, нужденне життя і постійну загрозу втрати земельної ділянки, яка є єдиним засобом існування для нього самого і його родини, Бернс заявляє, що доля селянина краща за безтурботне життя багатіїв. Так, каже поет, праця селянина тяжка і виснажлива і його на кожному кроці чекають голод та злидні, але боротьба з труднощами загартувала його, і не лише сам селянин сміливо дивиться вперед, але й діти його виростають мужніми і стійкими.

Праця висвітлює життя людини, надає їй змісту й ціни. Праця виховує в людині мужність, стійкість, чесність і благородство, згуртовує людей, зв’язує їх міцними узами дружби і товаришування. Незрівнянно смачнішим здається шматок хліба, добутого працею, і набагато більше радості приносить година заслуженого відпочинку, – в цій всепереможній силі праці і вбачає щастя трудового народу Роберт Бернс.

Не так плугатар: нивку зоре –

І вже забув про лихо й горе;

А праля, дівчина сільська,

Не знає, що то за тоска!

(«Два собаки»)

Говорячи про сатиричні вірші Роберта Бернса, неможливо обминути його твори, спрямовані проти пуританської церкви. Вперше антирелігійна тема з'являється в творчості Бернса в 1781р. Порушуючи закони релігії, поет визнає за людиною право судити вчинки Бога і навіть вважає можливим глузувати з нього.

З 1784 р. в антирелігійній поезії Бернса все голосніше звучать соціальні мотиви. Від розгляду окремих догматів релігії поет переходить до показу тієї дійсності, яку вона захищає і виправдовує за допомогою цих догматів. Поет виступає не лише проти церкви та її служителів взагалі, а й проти конкретних її представників, з якими йому доводилося зустрічатися у повсякденному житті, і на повний голос називає їх прізвища у своїх творах. Рік у рік він викриває найбільш впливових і славетних проповідників Ейра. Найбільш цікавим з цих творів є "Святий ярмарок", сатира на релігійні зібрання сучасних йому фарисеїв.

Викриттю ханжей та лицемірів Бернс присвячує такі твори, як Посланіє Мак-Месу, "Посланіє молодому другу", "Звернення до Великих праведників". В своїх сатирах поет показує, як серед мас шотландського селянства піднімається протест проти засилля церковників, проти їхньої бездушної моралі та лицемірних проповідей. Він показує, що покора, богобоязливість, сліпа послушність та інші "чесноти", які насаджувались церковниками, несумісні з людською гідністю. Любов до свого народу, пристрасне бажання полегшити життя простих трудівників, допомогти їм звільнитися від пут лицемірства визначили важливе місце сатиричної тематики в творчості Роберта Бернса й надали його сатирам особливої життєвості, гостроти й сили.

Але основною темою творчості Бернса 1773-1789р.р. була тема громадсько-політична. Поет-патріот натхненно оспівує історичне минуле та національні традиції рідного краю. Він з гордістю згадує героїчні подвиги шотландських борців за незалежність, захоплюється незламною волелюбністю свого народу. Твори Бернса пройняті впевненістю в тому, що Шотландія знову буде вільною. Все своє життя Бернс усвідомлював себе народним поетом, покликаним служити своїй батьківщині.

Полум’яним патріотичним гімном є балада "Джон Ячмінне зерно" (1782), в якій поет прославляє рідний народ, майстерно використовуючи для цього улюблений образ шотландського фольклору. Жорстокі й віроломні королі заорюють Джона Ячмінне зерно у землю, а коли він вибивається з-під землі, зрізають під корінець, молотять, віють, кидають у вогонь, розтирають між жорнами. Але Джон Ячмінне зерно продовжує жити і сповнювати мужністю серця знедолених. Описуючи підлу змову королів, що поклялися згубити Джона Ячмінне зерно, Бернс в алегоричній формі зображає героїчне минуле шотландського народу і висловлює тверду певність в справедливості його багатовікової боротьби. Тяжкі випробування, що припали на долю шотландського народу, не зламали його, а загартували, виховали в ньому якості, що забезпечать йому перемогу у вирішальному бою – ця думка поета пронизує алегоричні образи балади і є її провідною темою.

Запоруку перемоги Бернс бачить в єдності і згуртованості шотландців, в їх вірності національно-визвольним традиціям. Про це свідчить кінцева строфа балади. Звертаючись до шотландського народу, поет говорить:

Нехай же кожний піднесе

За Джона келих свій,

Щоб рід його не припинявсь

В Шотландії старій!

(Балада «Джон Ячмінне зерно»)

Позитивному началу, що знайшло своє відображення в образі благородного і мужнього Джона Ячмінне зерно, в баладі протистоїть негативне начало, яке поет не випадково втілює в образах трьох королів. Королі в баладі Бернса могутні, гордовиті, віроломні. Вони бояться Джона і ненавидять його, і в своїй ненависті вони злобні й жорстокі, підлі й підступні. І все ж таки їм не вдається перемогти і підкорити Джона. В боротьбі королів з Джоном поет відобразив постійне прагнення влади придушити в народі поривання до свободи й незалежності. Балада "Джон Ячмінне зерно" стала одним з найулюбленіших творів шотландського народу. Життєрадісний оптимізм балади і віра в невичерпні сили народу, в неминучість його перемоги, що проймає її наскрізь, роблять цей твір одним з кращих у спадщині великого поета.

Полум’яний патріотизм Роберта Бернса був основною рушійною силою всієї його творчості. Бернс натхненно оспівує не лише історичне минуле Шотландії, а й її чудову природу. Він певен, що лише той, хто любить і знає свою батьківщину, може стати справжнім поетом і висловлює готовність віддати всі блага життя за високу насолоду, якої зазнає поет відкриваючи для себе і для інших красу рідного краю.

Охоплений пристрасним бажанням стати справжнім поетом, Бернс багато думає про те, які якості є необхідними для поета, і приходить до висновку, що селянське походження і брак регулярної освіти не можуть бути перепоною. Живий, гострий розум, природність і знання життя народу – ось якості, які Бернс вважає необхідними для справжнього поета, і ми не можемо не захоплюватись його проникливістю, його глибоким розумінням суті справжньої майстерності.

Найбільш повне відображення естетична програма Роберта Бернса знайшла в алегоричній поемі "Видіння". Поет вимагає від поезії ідейності й реалізму. Поетичну творчість він розглядає перш за все, як патріотичне служіння батьківщині. Зображення рідної країни, її природи, її народу, її героїчних традицій – ось як розуміє Бернс завдання поета. Поезія для нього не забава, не іграшка для багатьох нероб, він певен в тому, що поезія потрібна трудящому люду, як потрібне йому вміння обробляти землю, вигодовувати худобу, як потрібний йому відпочинок після довгого трудового дня, як потрібне кохання. Бернс каже: "Звання шотландського поета – моя найбільша гордість, заслуговувати його надалі – моє найбільш честолюбне бажання. Шотландія і шотландська історія – теми, на які я тільки і міг би бажати складати пісні.

В січні 1785р. Бернс пише Лист до Деві, поета-побратима, в якому знаходить вихід обурення поета з приводу того, що блага життя поділяються без найменшої уваги до гідності людей: той, хто заслуговує щастя й достатків, живе в жахливій бідності, а мерзотники й дурні, ні на що не придатні, не знають, куди гроші дівати. Поет висловлює певність в тому, що справжнє щастя – це не гроші, не почесті, не блискуча кар’єра, навіть не знання:

Не титули і не герби,

Не банків лондонських скарби –

Зарука щастя й миру;

Ні, не гонитва за добром,

Не книги й докторський диплом

Дають утіху щиру …

Він твердо вірить в те, що бідняки, приречені на тяжку працю і злидні, щасливі від безчесних і безсердечних багатіїв:

Ти думаєш, таким, як ми,

Що в полі трудяться до тьми,

Приречені на злидні,

Дається з неба менше втіх,

Ніж гордим лордам, для яких

Ми й погляду не гідні?

Поглянь, як часто їх пиха

Створіння любить божі,

І як до бешкету й гріха

Штовхають їх розкоші!

Кожним рядком свого твору Роберт Бернс стверджує безперечну моральну вищість бідняка над багатими неробами, оспівує його особисту гідність, доброту, людяність.

Тема викриття соціальної несправедливості набуває дальшого розвитку в таких творах Бернса, як посланія Джону Лепреку "Посланіє молодому другу", – "Ніщо", "Два собаки", "Веселі жебраки", «Звернення Вельзевула».

В 1785 р. Роберт Бернс пише один з своїх найвидатніших творів – кантату "Веселі жебраки". Наприкінці ХVIII ст., внаслідок загарбування Шотландії Англією і докорінної перебудови економіки аграрної до того країни, було розорено десятки тисяч шотландських трудівників-селян, орендарів, дрібних ремісників. В Шотландії панували злидні і голод, вибухали голодні бунти. Катастрофічно збільшувалась армія безпритульних бродяг, що блукали по країні, шукаючи праці й хліба.

«Веселі жебраки» – гнівний обвинувальний акт проти суспільного ладу, який прирікав тисячі людей не безробіття, голод, жебрацтво. Воднораз це – величний гімн простому бідному люду, що в найтяжчих умовах зберігає життєрадісність, душевне благородство, почуття власної гідності і більш за все шанує свободу, незалежність і любов до рідної країни.

Кантата "Веселі жебраки" – дуже своєрідний твір більш драматичного, ніж ліро-епічного жанру. Вона складається з ряду пісень, кожному з яких виконує певний персонаж. Пісні об’єднуються речитативом, що зображує місце дії, діючих осіб, їх вчинки. Характеристика перса нажів передається через їх власні слова, дії, взаємовідносини. І хоча "Веселі жебраки" не є драмою в її класичній формі, найбільш сильними в цьому творі є саме драматичні елементи.

Сюжет кантати дуже простий: кілька бродяг-жебраків збираються в дешевому шинку і, попиваючи пиво й віски, жартують, сваряться, співають пісні. В персонажах кантати знайшли своє художнє втілення тисячі знедолених шотландського люду. І все ж таки в злиднях і нещастях вони зберегли свою людську гідність і світлий народний оптимізм. Пісні являють собою маленькі поетичні оповідання, в кожному з яких більш або менш докладно зображується життєвий шлях виконавця і його ставлення до свого суспільного стану.

Бернсовій кантаті, яка майстерно відтворює розгульну та безладну атмосферу гулянки жебраків, властиве тісне переплетіння серйозного й смішного, трагічного і комічного, уїдливого сарказму і доброзичливого гумору, громадського та особистого. Заключна пісня кантати немовби об’єднує, підсумовує зміст і характерні риси попередніх пісень. Тут найчіткіше відбито соціально-політичні мотиви твору – різку й нещадну критику сучасного поетові суспільства, його установ, моралі, законів; проголошення свободи як неодмінної умови людського щастя; ствердження високої гідності простої людини, в які умови би умови життя вона не була поставлена, і нарешті, заклик до боротьби за свободу і незалежність:

К бісу всіх закону друзів!

Воле радісна, живи!

Всі суди – для боягузів,

Для попів стоять церкви!

Кантата відзначається могутнім оптимізмом, невичерпною життєрадісністю, яскравою веселістю, яка вражає тим більше, що вона йде від убогих і голодних, несправедливо ображених людей.

Веселі жебраки"– величний гімн простому шотландському люду, його непохитній стійкості та оптимізму. В цьому відношенні кантата перекликається з іншим безсмертним твором Роберта Бернса – баладою Джон Ячмінне зерно. Але якщо основним персонажем балади є легендарний фольклорний герой, та кантата знайомить нас з живими людьми, які мужньо зносять холод, голод, злидні, моральне приниження і все ж таки, подібно до Джона Ячмінного зерна, залишаються стійкими й переможними, більш за все цінять свою незалежність, свято люблять батьківщину і виходять життєрадісними і веселими з будь-яких випробувань. Як і в Джоні Ячмінному зерні, в цих людях живе і б'ється непокірне, волелюбне, безсмертне серце народу. Провідні мотиви кантати "Веселі жебраки" здобули блискучого розвитку в пізніших творах Бернса – поемах "Два собаки", "Сон", Звернення Вельзевула, Чесна бідність, Дерево свободи.

Постійне погіршання життєвих умов народних мас Шотландії глибоко хвилювало і обурювало поета, і часто те чи інше явище природи або випадок із життя тваринного світу викликали у нього безрадісні асоціації з життям народу. До творів, у яких злиденне життя шотландського народу зображується крізь призму життя рослинного або тваринного світу, належать вірші Бернса "До миші, вивернутої плугом з нори в листопаді 1785 р.", "До ромашки, підрізаної плугом…", "Зимова ніч". Ці твори свідчать, як глибоко і боляче переживав Бернс несправедливість та жорстокість, що оточували його змалку.

До віршів, в яких Бернс використовує явища природи як фон для зображення суспільних явищ, належить, зокрема, "Зимова ніч". В цьому вірші поет з болем констатує той факт, що навіть зимова хуртовина, що без жалю й співчуття обрушується на птахів і звірів, яким нема де шукати притулку, не може зрівнятися зі злом та насильством, що панують в людському суспільстві. Звертаючись до крижаних зимових вітрів, лютого морозу і пронизливої хуртовини, поет каже, що їх спільна лють не перевершить тієї жорстокості, мстивості, злобності, яку людина виказує до людини. Поруч з картиною хуртовини Бернс малює картину людських відносин: жорстоке гноблення і божевільне честолюбство призводять людство до сліз, злиднів, воєн. Пихаті паразити із зневагою дивляться на простого селянина, вважаючи його нижчою істотою, створеною для задоволення їх примх: ні любов, ні честь не знаходять собі місця в людському суспільстві. Поет закликав кожного, хто не спить в цю зимову ніч, прислухатись до завивання хуртовини, подумати про тих нещасних, що не мають ні стріхи над головою, ні їжі, і проявити до них братерські почуття:

Ви, що спите під ковдрою м'якою,

Лише від примх страждаючи своїх,

Подумайте, подумайте про тих,

Хто зраджений і друзями, й судьбою!

Сини нещастя – браття в світі цім.

Щасливий той, хто допоможе їм!

(«Зимова ніч»)

Майже одночасно з бажанням принести користь рідній країні, рідному народу у Роберта Бернса прокидається інтерес до політики, до подій внутрішнього і міжнародного життя, який знаходить широке відображення в творах 1782-1789 рр. Значення політичної поезії Бернса було тим більше, що вона відбивала реакцію широких мас шотландського народу на внутрішню і зовнішню політику англійського уряду.

Першою визначною подією міжнародного життя, що знайшла своє відображення в листах і творах народного шотландського поета, була війна американських колоній Великобританії за незалежність, яка відбувалася в 1774-1783 рр. В 1784 р. Бернс пише свою політичну сатиру "Американська війна. Політична балада", яка переважно друкується під менш виразною назвою "Коли доблесний Гілдфорд стояв за рулем. Фрагмент". Взявши темою балади війну північноамериканських колоній за незалежність, поет не обмежується відкритим проявом симпатій до повсталих колоністів, він викриває антинародну політику англійського уряду і закликає шотландський народ наслідувати приклад американських повстанців.

Ще більш яскраве відображення політичні погляди шотландського поета знаходять в написаній у 1786 р. сатирі "Сон", в якій поет відкрито виступає проти англійської королівської династії і яку можна сміливо назвати політичним фейлетоном у віршах. Сатира закінчується суворим застереженням, що члени королівської родини занадто вже звикли до почестей та лестощів і що недалеко той день, коли їм доведеться проковтнути чимало солі – адже йде до того, що той, хто сьогодні роздумує над чаркою вина, завтра буде підбирати крихти хліба.

Але найбільш пристрасним і гнівним з усіх творів, написаних Робертом Бернсом у перший період своєї творчості, твором, в якому безмежна любов до народу, безмежна ненависть до його гнобителів і передчуття неминучої боротьби злилися в єдиний нищівний потік, є сатира "Звернення Вельзевула". І.П. Симоненко зазначає: "Сатиру цю, гірку і нещадну, написано нібито кров'ю серця. В ній втілився весь біль, що його відчував поет з юнацьких років, спостерігаючи жорстоку долю шотландського народу; вся ненависть і зневага, що роками накопичувались в його душі по відношенню до панівного класу, який з нелюдською жорстокістю будував свій добробут на кістках та крові інших людей; вся полум’яна жага свободи й незалежності, що спалювала його з часів, коли він усвідомив себе шотландцем; вся його геніальна майстерність.

«Звернення Вельзевула» – відгук на подію, що мала місце в Шотландії в 1786 р. П’ятсот шотландських селян, які жили в страшенних злиднях і знаходились на грані голодної смерті, не захотіли терпіти далі знущання і самоуправство землевласників і висловили бажання покинути Шотландію і поїхати до Канади. Америка здавалася їм країною свободи і справедливості, в якій вони зможуть побудувати нове, вільне, незалежне життя. Але англійський уряд, стурбований масовою еміграцією дарової робочої сили, наказав приборкати "бунтівників" і повернути їх "законним