Промисловий переворот в Росії в першій половині XIX століття

ПЛАН

Кам'яновугільна промисловість і металургія

Не менший інтерес представляє розвиток машинобудівної промисловості

Промисловий переворот і капіталістична індустріалізація на Україні

Розвиток промисловості України не можна розглядати у відриві від Росії в цілому, бо Україна була складовою частиною Російської імперії. У той час російська і українська буржуазія ще не мала капіталів, достатніх для розвитку вітчизняної промисловості. У українську промисловість хлинули іноземні капітали. Головним чином капітал поміщався у вугільну і металургійну галузі. Ціни на продукцію цих галузей росли, що забезпечувало максимальний прибуток. Іноземні капітали на перших порах сприяли деякому розвитку вугільною і металургійною галузей. Ціни на продукцію цих галузей росли, що забезпечувало максимальний прибуток.

Іноземні капітали сприяли на перших порах деякому розвитку вугільної і металургійної промисловості на Україні. Але, по-хижацьки використовуючи багатства і робочу силу, використовуючи зовсім не передову робочу техніку, вивозячи з України величезні прибутки, що отримуються за рахунок нестримної експлуатації пролетаріату, вони в той же час стримували розмах індустріалізації країни, перетворюючи її на свою напівколонію. Іноземний капітал, руйнуючи на Україні докапіталістичні виробничі стосунки, ставив її економіку в залежність від себе. Це є однією з особливостей промислового перевороту і капіталістичної індустріалізації на Україні.

Період розвитку доімперіалістичного капіталізму на Україні був порівняно нетривалим. 80-90 рр. 19 віків були роками розквіту капіталізму на Україні. Проте розквіт цей кінчається, і на початку 20 століття промисловість України переживає важку і тривалу кризу. Проте розглянемо детальніше основні риси розвитку капіталізму, в процесі чого легко буде побачити особливості капіталістичної індустріалізації.

Істотною рисою історичного розвитку царської Росії, включаючи і Україну, являвся пізній вступ на шлях капіталізму.

До 60-х років 19 віків на Україні переважало кріпосничо поміщицьке господарство, що гальмувало розвиток капіталістичних виробничих стосунків. Проте ще з другої половини 18 віків в країні протікав процес розкладання феодального господарства, розвивалися товарно-грошові стосунки, зростала кількість промислових підприємств і кількість робочих, працюючих на них, поглиблювалися внутрішні і зовнішні ринки. І вже до другої половини 19 віків вивільнялися елементи капіталізму. Незабаром після реформи 1861 року капіталістичні виробничі відношення - пануючі і в Росії і в Україні.

Незважаючи на значні залишки кріпацтва, що гальмували зростання продуктивних сил, розвиток промислового капіталізму на Україні йшов усе більш швидкими темпами. За період з 1865 по 1890 роки число робітників на великих капіталістичних підприємствах виросло більш ніж удвічі. Але важливо знать, що розвиток промисловості на Україні почався дещо пізніше, ніж у Великороссии. Пояснюється це тим, що Україна, до її возз'єднання з Росією в 1654 році, піддавалася жорстокій експлуатації і жорстокому гніту. Продуктивні сили її внаслідок цього розвивалися украй повільно.

До кінця 19 століття промисловість на Україні досягає свого найвищого розквіту. До цього часу Донбас покривається густою мережею залізниць. У 1880-84 рр. була споруджена надзвичайно важлива для Донбасу магістраль - Єкатерининська залізниця, в 1893 році була побудована Південно-Східна залізниця. Були також побудовані під'їзні шляхи, що зв'язували між собою головні промислові центри Донбасу. Усе це значно полегшило вивезення продукції і дало йому нові замовлення на метал і вугілля.

За період з 1891 по 1900 рр. було відкрито велику кількість нових підприємств. З кожним роком зростала концентрація робітників.

Росія, а разом з нею і Україна, були об'єктом суперництва капіталістично розвинених країн, що прагнули опанувати ринок, оскільки вони стояли в розряді порівняно відсталих в економічних відносинах країн. Перед країною стояла загроза втрати державного суверенітету і перетворення її в колонію західно - європейського і американського імперіалізму.

Російський капіталізм, обплутаний феодальними пережитками не міг забезпечити швидкого підйому продуктивних сил країни. Російський царизм з'явився на допомогу. Але він протегував капіталізації промисловості антинародними засобами, шляхом кабальних позик, залучення іноземного капіталу і підгодовування капіталістичної верхівки за рахунок посилення пригноблення і експлуатації трудящих. Це нечуване пригноблення мас трудящих кінець кінцем підривало базу економічного розвитку Росії.

У основі економічної політики російського царизму лежало прагнення забезпечити промисловість ринками збуту товарів за максимально високими цінами при одночасному і усебічному захисті інтересів поміщиків. На захист інтересів російської буржуазії була спрямована зовнішня політика. Починаючи з 70-х років 19 віків в Росії вводяться одне за іншим обмеження на ввезення паровозів і рухливого ж/д складу. Введена, а потім підвищено мито на чавун, металовироби, кам'яне вугілля та ін. На початок 90-х років митний тариф досягає 33% вартості товарів, що привезли, що носило вже загороджувальний характер. В результаті цього усередині країни значно підвищилися ціни.

В кінці 19 століття починається посилений потік в країну іноземних капіталів. З 1895 по 1901 рр. сума капіталів, вкладених в підприємства зросла з 245 млн. до 975 млн. рублів. приплив капіталу з одного боку прискорював розвиток окремих галузей промисловості, з іншого боку гальмував розвиток промисловості в цілому.

Протекціоністська політика царизму, будучи прогресивною в початковий період розвитку фабрично-заводської промисловості, вже в кінці 19 століття була суто реакційною, вона затримувала економічний розвиток країни і служила інтересам лише верхівки фінансової олігархії і великих промисловців.

Протекціоністська політика в зовнішній торгівлі постійно доповнювалася усередині країни казенними замовленнями. Казні належало понад 70% усій з/д мережі, також їй належали багато заводів і порти.

Міністерство фінансів нерідко робило замовлення ще неіснуючим заводам. Замовлення були вироблені раніше, ніж починалося будівництво заводів. Зрозуміло, що попередні замовлення виробництва сприяли ще більшому викачуванню казенних засобів в кишені капіталістів.

Казенне підгодовування вело до того, що капіталісти не піклувалися про здешевлення і поліпшення якості своїх товарів, це напрям політики приводив до іншого пограбування трудящих і затримки розвитку ринку, також до послаблення підприємництва. Це також одна з особливостей капіталістичної індустріалізації на Україні.

Збільшилися податки. По "найвище затвердженому 22 травня 1895 року думці Держради" приблизно третина зарплати утримувалася у формі різного роду податків і зборів.

В результаті збільшення податків купівельна спроможність трудящих зменшилася, а розвиток внутрішнього ринку затримувався.

Хоча податки були дуже великі, проте держприбутки відставали від витрат і казні доводилося покривати різницю посиленими кредитними операціями, зверненням до внутрішніх і зовнішніх позик часто-густо на надзвичайно невигідних умовах, що закабаляли країну.

Для того, щоб краще осмислити особливості капіталістичної індустріалізації, треба окремо розглянути деякі галузі промислового комплексу країни.

Будівництво залізниць на Україні збільшувало попит на вугілля. Ціни на вугілля швидко росли. У вугільну промисловість Донбасу став притікати іноземний капітал, тому видобуток вугілля швидко піднімався.

Виникло питання про розширення можливостей для збуту вугілля не лише в різних районах країни, але і на найважливіших ринках. У зв'язку з цим в 1889 році був відкритий Маріупольський порт.

Широка торгівля донецьким вугіллям сприяла розвитку парового вугільного флоту, повільно, але стало розвиватися суднобудування.

Вже в кінці 19 століття в Донбасі і Криворожье виникли великі підприємства, де перше місце займало Новоросійське суспільство кам'яновугільного, залізного і рейкового виробництва, створеного англійськими капіталістами ( Дж. Юз). Посилилася розробка родовищ кам'яного вугілля. Реформа 1861 року отримала особливо великий розвиток в Донбасі. За перше десятиліття після реформи видобуток вугілля збільшився в 2,6 разу, за друге - більш ніж в 5 разів.

Збільшення видобутку вугілля супроводжувалося посиленням концентрації виробництва в Донбасі. Так, в 1890 році в Донбасі було 768 шахт, в 1898р .- 760 шахт, причому кількість дрібних шахт зменшилася на 116, а крупних - збільшилося на 108.

Найбільшими підприємствами кам'яновугільної промисловості в Донбасі стали Корсуньські копальні Південноросійського суспільства, Александрівські копальні Новоросійського суспільства, що давали разом 136 мільйонів пудів вугілля. Питома вага Донбасу в загальному видобутку вугілля Росії усе більш зростала. У 60-х роках Донбас давав 32,8 % загальної здобичі, в 90-х рр.- 50% і в 1900р.-68, 9% вугілля.

Виросла чисельність робітників на кам'яновугільних копальнях. Упродовж 6 років (1895-1900) кількість робочих, зайнятих в кам'яновугільній промисловості Донбасу збільшилося з 32523 до 82420, тобто більш ніж в 2,5 разу.

Проте у зв'язку зі всеосяжним розвитком країни вугілля, що видобувалося, не хапало, тому ціни на вугілля були високими. Донецьке вугілля було дорожче за закордонне. Внаслідок цього підвищувалося мито на вугілля, що ввозилося в країну, яке двічі підвищувалося. І хоча в країні відчувалася недостача вугілля, промисловці стали вивозити його за кордон. У Донбасі можна було встановити сучасну техніку вуглевидобування, механізувати процеси виробництва. Проте вуглепромисловці півдня Росії ( здебільшого іноземці ) з метою збереження високих цін за рахунок збереження відсталості Російської імперії ( також і України ), користуючись дешевизною робочої сили, обмежувалися застосуванням дідівської техніки. Капіталісти принебрегали елементарними правилами безпеки шахтарів, бажаючи заощадити гроші. Внаслідок чого гинули сотні шахтарів, а тисячі покалічених викидалися на вулицю. Якщо допоміжні роботи були деяк механізовані, то видобуток вугілля вироблявся вручну. Тому продуктивність була дуже низька, підвищувалася дуже повільно, а значить зростання видобутку вугілля досягалося за рахунок збільшення числа робітників.

З кінця 19 століття починається розробка родовищ залізних руди Криворіжжя. Центр видобутку залізної руди переміщається з Уралу на південь Росії, на Україну. Упродовж 8 років загальноімперський видобуток руди виріс в 8 разів, зокрема на Уралі в 4 рази, на півдні Росії- в 158 разів.

У зв'язку з цим стали створюватися металургійні заводи, ґрунтуються у зв'язку з цим різні суспільства.

У 1895 році було засновано Русско-Бельгійське металургійне суспільство, що побудувало Петрівський металургійний завод. У тому ж році ґрунтується Донецько-Юріївське металургійне суспільство, що теж збудувало металургійний завод.

У 1896 році ґрунтується Нікополь-Маріупольське гірничо-металургійне суспільство. Їм був побудований трубний завод, створений на американський капітал. Пізніше завод розширився. Одночасно було створено Таганрозьке металургійне суспільство, в основному на французький капітал. Суспільством створений металургійний завод. У 1897 році бельгійське суспільство Провіданс збудувало поблизу Маріуполя металургійний завод і декілька металургійних заводів в Донбасі.

На початок 1900 року в Донбасі і Криворіжжі було вже 17 великих чавуноливарних заводів. Навколо них будувалося багато дрібних і середніх копалень і заводів, яких в 1895 році на Україні налічувалося не менше 100.

Таким чином, до кінця 19 століття основна маса чавуну вироблялася на півдні Росії, на Україні, удвічі більше, чим на Уралі, тобто центр металургійної промисловості переміщається на Україну. Це також є однією з особливостей капіталістичної індустріалізації.

Металургія на Україні розвивалася швидше, ніж на Уралі. До безлічі вже приведених причин можна додати сприятливі природні умови, а також розвиненіша мережа залізниць.

Південні заводи майже не виробляли ринкових товарів, а були зайняті переважно казенними замовленнями.

Зростання гірничозаводської промисловості супроводжувалося зростанням концентрації виробництва.

Разом із зростанням виплавки чавуну росте виробництво стали і залоза. Близько 80% усього чавуну, що виплавлявся в імперії, поступало в переробку на напівпродукт.

У цей же період Україна стає основним районом виробництва рейок ( 76% від усієї виробленої продукції в імперії). Царський уряд посилено протегував рельсопромисловцям. Було заборонено безмитне ввезення рейок іноземного виробництва. Держава купувала рейки за підвищеними цінами. Внаслідок цього виникали нові рейкопрокатні заводи, укрупнювалися старі. Незабаром по імперії їх було 11, з них 4 самих крупних- на Україні.

Швидко зростаюча капіталістична промисловість, збільшуючи попит на засоби виробництва, викликає підвищення цін на них і приплив капіталу передусім в цю галузь виробництва. Саме це і дозволило підприємцям отримання потрійних прибутків.

Засилля іноземного капіталу і мільярдні позики, ув'язнені царем у Франції і Англії, прикували царизм до англо- французькому імперіалізму і перетворили Росію на їх напівколонію.

Царська Росія (включаючи Україну) залишалася країною відносно відсталої, залежної, напівколоніальної.

Вона була ринком збуту товарів і вивезення капіталу для імперіалістів, хоча сама Росія боролася за ринки збуту для своїх товарів ( зерно, цукор та ін.).

Між капіталістами різних країн йшла усе більш гостра боротьба за отримання переваг на вивезення капіталу в Росію. Росли інвестиції. Знову вони йшли в гірничорудну і металургійну промисловість. У 1900 р. 70% усіх акціонерних капіталів гірської промисловості Росії належало іноземцям. На Україні цей рівень складав 80-90%. Цей шлях розвитку в порядку насадження ззовні складав одну з особливостей промислового розвитку України.

Таким чином вугільна і металургійна промисловість Росії в 90-і роки зробила значний крок вперед, головним чином за рахунок України, хоча далеко не в такій мірі, щоб ліквідовувати економічну відсталість Росії. Не вистачало вугілля, чавуну. На Україні металевий голод відчувався скрізь. Селянські вози споруджувалися без залізних частин, залізні цвяхи представляли в селянському господарстві велику цінність. У області важкої промисловості в Росії майже не отримало розвиток важке машинобудування. Основна частина важкої індустрії України обслуговувала залізниці. В цілях закабалення економіки Росії іноземні економісти уникали різностороннього розвитку промисловості, особливо важкого машинобудування.

Таким чином, головною особливістю розвитку кам'яновугільної промисловості і металургії було те, що в даному випадку капіталістична індустріалізація йшла з метою наживи, тобто іноземні капіталісти вкладали гроші з метою отримати величезні прибутки при невеликому розвитку промисловості, щоб не дати Росії піднятися в низку високорозвинених країн.

Не менший інтерес представляє розвиток машинобудівної промисловості.

Велика машинна індустрія представляє високий ступінь розвитку капіталізму в промисловості. На Україні розвиток машинного виробництва придбаває великий розмах тільки після реформи 1861 року. Проте і після неї кріпосничі пережитки і засилля іноземного капіталу гальмує розвиток машинного виробництва. Машинобудування і надалі залишалося найвідсталішою галуззю народного господарства України. Майже усе ввозилося з-за кордону.

Поворотним моментом в історії машинобудування є початок 90-х років, коли почала швидко розвиватися металургійна база машинобудування. Росте виробництво с/г машин і знарядь праці, чого не було до реформи. Пояснюється це тим, що до реформи феодальне господарство носило переважно натуральний характер і ґрунтувалося на ручній техніці і дармовий кріпак робочій силі.

Переміщення центру с/г машинобудування з північно-західного промислового району на південь Росії, на Україну супроводжувалося посиленням концентрації промислових підприємств. На Україні знаходилося 177 підприємств с/г машинобудування з 826 загальноімперських, в цю цифру не входять кустарні підприємства.

Швидкий розвиток с/г машинобудування свідчить про те, що капіталізм на Україні, як і в усій Росії, вже повністю дозрів і був тим чинником, яких викликав усе більш зростаюче споживання машин в сільському господарстві.

У поміщицьких господарствах України працювало багато тисяч вільнонайманих робітників. Застосування машин в с/г вело до концентрації виробництва, поширення капіталістичної кооперації в землеволодінні. Але воно було доступне тільки великим хазяям. Кількість найманих робітників зберігається, замінюється жіночим і дитячим, який низько оплачується.

І все-таки, незважаючи на відносно швидкий розвиток капіталізму в сільському господарстві України, рівень сільськогосподарського машинобудування був все ще далеко недостатнім. Тракторів комбайнів не було. Друге місце після виробництва сільськогосподарських машин займало на Україні транспортне машинобудування, яке було зосереджено в Харкові, Луганську, Миколаєві і деяких інших містах. Паровози виготовлялися на Харківському і Луганському заводах. Продукція цих заводів складала 35-40% усього випуску паровозів в Росії.

Суднобудівельна і судноремонтна промисловість України була сконцентрована в Одесі, Миколаєві і Києві.

Недостатньо устаткування випускалося для хімічної і гірничо-металургійної галузей промисловості України. Оскільки ручна праця була дешевша, ніж машинний (селяни, що розорялися, продавали свою робочу силу за гроші), гальмувалося широке застосування капіталістами машинного виробництва.

Проте окремі капіталісти вводили у себе нові машини і передові методи виробництва і домагалися підвищення продуктивності праці вище за середнє рівня, що існував в цій галузі, тому вони отримували додатковий прибуток.

З усього матеріалу, що знаходиться в цій темі, можна зробити певні висновки. А вони такі:

Промисловий переворот і капіталістична індустріалізація на Україні в останній третині 19 віків носили дуже суперечливий характер і проходили в неординарній обстановці.

Виробництво засобів виробництва розвивалося швидше, ніж виробництво предметів споживання. А це означає, що хоч і важка промисловість і не була сильно розвинена, вона грала провідну роль.

Україна у міру свого розвитку, грала все більшу роль для промисловості Росії. Дуже швидко розвивається Донбас.