Політична система Чехії

Контрольна робота з курсу "Політичні системи світу"

на тему: "Політична система Чехії"

I. Загальна політико-економічна характеристика Чехії

1.1 Офіційна назва країни, її столиця і найбільші міста

Офіційна назва – Чехія.

Столиця – Прага (1,2 млн. чол.).

Найбільші міста: - Прага (1212000 чоловік), Брно (388000 чоловік), Острава (327500 чоловік), Пльзень (173000 чоловік), Оломоуц (106000 чоловік), Усти-над-Лабой, Градец-Кралове.

1.2 Площа території, протяжність кордонів, сусіди

Площа території – 78,864 тис. км2, включаючи: землі: 77,276 км2; води: 1,590 км2. Протяжність кордонів – 1,881 км.

Кордони з країнами займають: з Австрією – 362 км,

Німеччиною – 646 км, Польщею – 658 км, Словаччиною – 215 км.

Країни-сусіди – на півночі межує з Польщею, на сході – із

Словаччиною, на півдні – з Австрією, на заході та півночі – з Німеччиною. Чехія займає історичні регіони Богемії та Моравії, а також частину Сілезії.

1.3 Кількісний, етнонаціональний і релігійний склад

Населення – 10,272,179 (липень 2000).

Віковий склад населення (2000 р.):

0-14 років: 16% (чол. 866,754; жінки - 823,795);

15-64 років: 70% (чол. - 3,579,454; жінки - 3,577,919);

65 років і вище: 14% (чол. - 547,462; жінки - 876,795).

Етнічний склад населення: чехи (богемці) – 94,4%, словаки – 3,8%, поляки – 0,7%, німці – 0,5%, інші національності – 0.6%. В країні проживає 80 тис. поляків, 70 тис. німців, 20 тис. угорців, 12 тис. росіян та ін.

За межами країни проживає приблизно 800 тис. чоловік (в основному в США).

Релігія – римсько-католицька церква (понад 3 млн. віруючих), гуситська (400 тис. віруючих), євангелічна (200 тис. віруючих), православна, греко-католицька та ін.

1.4 Державна мова, грошова одиниця, валютні запаси

Державна мова – чеська, але також використовується словацька, російська, німецька та англійська.

Грошова одиниця – чеська крона. Іноземна валюта в країні не ходить і підлягає обміну у всіх відділеннях Державного Національного Банку Чехії та пунктах обміну. Час роботи банків – з 8 до 17 год. з понеділка по п’ятницю. Станом на квітень 1999 р.

1USD=35CZK. Валютні запаси – 68, 62 млрд. дол.

1.5 Конституційні основи державного ладу

Діє конституція, прийнята Національною Радою в грудні 1992 року (з поправкою 1997 р.). Голова держави – Президент, обирається парламентом терміном на 5 років. Із січня 1993 р. – Вацлав Гавел (у січні 1998 р. обраний на другий термін). Законодавча влада належить парламенту, що складається з двох палат – Палати депутатів і Сенату.

Палата депутатів (200 чоловік) обирається на 4 роки, а Сенат (81 сенатор) – терміном на 6 років, при цьому 1/3 його складу оновлюється кожні 2 роки. Вищий виконавчий орган – Уряд із представників ЧСДП. Голова – М.Земан (лідер ЧСДП).

В адміністративному відношенні Чехія складається з 6 областей і 77 районів:

Форма правління – республіка.

Політичний режим – демократія

1.6 Політичні партії, громадські організації і рухи

Уряд у Чехії однопартійний.

До основних політичних партій, представлених у парламенті, відносяться: Чеська соціал-демократична партія (ЧСДП) – лівоцентристська партія, дотримується традицій чехословацького і закордонного соціал-демократичного руху; 13 тис. членів. Створена в 1878 р. У 1948 р. відбулося її злиття з Компартією Чехословаччини. У 1989 р. відновила свою діяльність як самостійна партія. Член Соціалістичного інтернаціоналу. Має 74 місця в палаті депутатів. Голова – М.Земан.

Цивільна демократична партія (ЦДП) – виникла в 1991 р. у результаті розпаду Цивільного форуму, вважає себе “правоконсервативною партією з реалістичною і прагматичною ідеологією”. Основні принципи її програми – парламентська демократія, ринкова економіка із сильною приватною власністю. Налічує 20 тис. членів; на дострокових парламентських виборах 19-20 червня 1998 р. отримала 63 місця в палаті депутатів. Голова – В.Клаус (голова палати депутатів). Комуністична партія Чехії і Моравії (КПЧМ) – виникла в 1990 році на базі трансформації колишньої компартії Чехословаччини. Має 24 місця в палаті депутатів. Голова – М.Гребеничек.

Християнсько-демократична унія – Чехословацька народна партія (ХДУ-ЧНП) виникла в 1918 р., діяла до 1938 р. У 1945 р. відновила свою діяльність, з 1948 по 1989 р. співробітничала з КПЧ у рамках Національного фронту. Злиття двох партій відбулося в 1992 р. Відноситься до правого центру. Приблизно 100 тис. членів, 20 місць в палаті депутатів. Голова – Я.Касал.  Союз Свободи (СС) – виник у 1998 р. в результаті розколу ЦДП. Партія правого спрямування. Має 19 місць у палаті депутатів. Голова – Я.Румл. Усього в Чеській республіці зареєстровано понад 80 партій і рухів.

Найбільш великим профспілковим об’єднанням у Чехії є Чесько-моравська конфедерація профспілок, до складу якої входить понад 30 галузевих профспілок. У Чеській республіці налічується понад 200 молодіжних організацій (невеликі за кількісним складом об’єднання молодих людей за інтересами, що не мають суворих організаційних структур).

1.7 Зовнішні атрибути держави (прапор, герб, гімн, національні свята)

Прапор – зліва рівносторонній трикутник з стороною, рівною ширині голубого кольору, дальше дві одинакові за шириною смуги: верхня – біла, нижня – червона. Національні свята: 8 травня – День звільнення від фашизму, 5 липня – День слов’янських проповідників Кирила і Мефодія, 6 липня – Спалення Яна Гуса (1415 р.), 28 жовтня – День утворення Чехословаччини (1918 р.).

1.8 Коротка характеристика історичного розвитку

400 р. до н.е. – на території країни жили племена кельтів.

5 ст. – переселення сюди слов’янських племен.

6 ст. – у складі слов’янської держави Само.

9 ст. – чехи прийняли християнство і близько 900 року заснували королівство Богемія.

10 ст. – утворилась Великоморавська держава.

Празьке князівство, що утворилося, стало ядром ранньофеодальної чеської держави; з другої половини 12 ст. – королівство у складі Священної Римської імперії.

1085 р. – чеський князь прийняв королівську корону

1241 р. – у Моравії розбиті татаро-монголи, що вторглися в країну (битва під Оломоуцом).

1310 р. – королями Чехії стала династія німецьких Люксембургів.

1419-1434 рр. – гуситський рух проти католицької церкви і німецького засилля, зазнав поразки.

1526 р. – розгром турками чесько-угорського війська. Обрання на чеський престол австрійського ерцгерцога.

1620 р. – після поразки в битві біля Білої Гори Чехія втратила незалежність і ввійшла до складу Австрії.

1781 р. – відміна кріпосного права в Чехії.

1867 р. – Чехія у складі Австро-Угорщини.

28 жовтня 1918 р. – утворення самостійної, незалежної Чехословаччини, до складу якої ввійшли чеські землі та Словаччина.

1938 р. – передача Німеччині Судетської області (Мюнхенська змова).

У березні 1939 р. всі чеські землі були окуповані фашистськими військами й оголошені (за винятком виключених у 1938 р.) “протекторатом Богемії і Моравії”. Народне (травневе) повстання

1945 р. й успішні дії Радянської Армії та її союзників призвели до розгрому окупантів

Після Другої світової війни була відновлена територіальна цілісність Чехословаччини, чеські та словацькі землі ввійшли до складу Чехословацької Республіки.

3 лютого 1948 р. – “Лютнева революція” і прихід до влади комуністів, проголошений вступ країни на шлях соціалістичного будівництва.

1960 р. – оголошено про “побудову соціалізму” в Чехословаччині.

Наприкінці 60-х рр. почався процес відновлення соціалізму шляхом його демократизації, який одержав назву “празької весни”, що був зупинений у серпні 1968 р. після введення військ п’яти країн Варшавського Договору (у заяві від 4 грудня 1989 р. радянський уряд визнав, що введення цих військ у Чехословаччину був необґрунтованим, а рішення про його здійснення помилковим).

1 січня 1969 р. чеські землі отримали статус республіки в складі федеративної Чехословацької Соціалістичної Республіки (ЧСРР), у 1990 р. – Чехословацької Федеративної Республіки (ЧФР), потім – Чеської і Словацької Федеративної Республіки (ЧСФР).

У результаті виникнення гострої суспільно-політичної кризи в листопаді 1989 р. КПЧ була відсторонена від влади. На парламентських і комунальних виборах 1990 р. нові політичні сили одержали підтримку виборців і приступили до демонтажу колишньої системи.

У 1990-1992 р. в ЧСФР різко загострилася проблема державно- правового устрою чехословацької федерації. Після парламентських виборів у червні 1992 р. питання чи збережеться чехословацька федерація, чи має статися розпад єдиної держави, стало у практичну площину. У грудні 1992 р. Федеральними зборами ЧСФР був прийнятий закон про поділ федерації.

1 січня 1993 р. – розпад Чехословаччини й утворення самостійних незалежних держав. Відповідно до Закону про поділ федерації правонаступництво ЧСФР було поширено на обидві республіки – Чехію і Словаччину.

1.9 Загальна характеристика природно-ресурсного потенціалу

Чехія – індустріально-аграрна країна з досить високим рівнем розвитку економіки.

В країні ведеться видобуток кам’яного і бурого вугілля.

Розвинута чорна і кольорова металургія. Машинобудування виробляє: устаткування для металургійної, хімічної, енергетичної і текстильної промисловості, верстати, устаткування для АЕС, пивоварні заводи, вироби електроніки, тепловози, електровози, залізничні вагони, трамваї та тролейбуси, легкові і вантажні автомобілі, автобуси, спортивні та легкі літаки, трактори і сільськогосподарські машини, електротехнічні вироби і побутові електроприлади, холодильники, пральні машини, мотоцикли і велосипеди та ін.

Хімічна промисловість випускає: сірчану кислоту, соду, пластмаси, синтетичні смоли і матеріали, хімічні волокна, синтетичний каучук, мінеральні добрива, ліки й ін. Розвинуто виробництво різноманітних будівельних матеріалів. Найдавніша галузь промисловості – скляна і фарфорова. Деревообробна промисловість виробляє меблі, папір, олівці, картон. Є багато сучасних підприємств текстильної та швейної промисловості. По випуску шкіряного взуття на душу населення Чехія займає перше місце у світі. Повсякчас розвинута харчова промисловість. У великій кількості випускається знамените чеське пиво.

Сільське господарство країни виділяється технічною оснащеністю і продуктивністю. Вирощується пшениця, жито, ячмінь, овес, кукурудза, цукровий буряк, картопля. Розвинуте садівництво і овочівництво. Тваринництво має м’ясо-молочний напрям. Розводиться велика рогата худоба, свині, вівці, коні, птиця.

Клімат Чехії – континентальний, помірний. Середня річна температура становить +9 С. В цілому клімат Чехії дуже м’який і може бути умовно порівняний з кліматом південної України. Велику частину країни займає плато, оточене гірськими хребтами. На сході переважає горбиста рівнина, на півдні – височина. Гора Сніжка являється вищою точкою країни (1602 м.). Серед найгарніших районів Чехії – Альпійські гори з луками. Майже 12 % території держави є природними заповідниками (1351). Головні ріки – Морава, Влтава, Лоба. Ліси розташовані в горах – складаються переважно з таких порід як ялина, сосна, дуб, клен, ясен, бук, липа.

Для фауни Чехії характерні: вовк, рись, олень, косуля, заєць, білка, кабан, куниця. З птахів – глухар, куропатка, лелека, орел, дятел.

Чехія виключно багата лікувальними мінеральними джерелами, що стало причиною розвитку курортів. Тобто, можна сказати, що природні ресурси Чехії характеризуються, головним чином, великим рекреаційним потенціалом.

1.10 Внутрішня політика та екологія

З 1990 р. у Чеській республіці здійснюються радикальні перетворення з метою виходу на параметри ринкової економіки, Особливий акцент ставиться на роздержавлення власності та формування конкурентного середовища. Практично завершені приватизаційні процеси. Частка приватного сектора у виробництві валового національного продукту досягла 75%. Після економічного пожвавлення 1994-1996 рр. з 1997 р. у Чехії спостерігається деякий спад. Збільшилося відставання ЧР від найбільш розвинених країн Заходу за рівнем виробництва і продуктивності праці, погіршився цілий ряд економічних показників, знизився рівень життя населення.

У сільському господарстві була проведена велика реституція (відновлення) прав власників на землю і сільгоспвласність. Три чверті сільськогосподарських кооперативів, відповідно до рішення їхніх членів, перетворені в кооперативи земельних власників. Інтерес до ведення фермерських господарств залишається незначним.

Безробіття в 1997 р. досягло 7%, річний рівень інфляції – 7,6% і з того часу суттєво не змінилися.

Охорона природи займає в Чехії одне з першочергових місць, саме тому багато областей відрізняються екологічною чистотою. Проте забруднення повітря і води в районах північної Богемії і північної Моравії біля Острави становлять загрозу здоров’ю, кислотні дощі руйнують ліси.

1.11 Наука і культура

У Чехії розвинута мережа навчальних закладів: 4 тис. початкових і середніх шкіл (понад 1 млн. учнів), близько 700 середніх спеціальних навчальних закладів (450 тис. учнів) і більше 20 вузів (понад 100 тис. студентів). У країні функціонують приватні школи (приблизно 50 тис. учнів).

Найбільші періодичні видання: “Власта” (380 тис.), “Земедельске Новини” (понад 360 тис.), “Млада фронту днес” (400 тис.). “Праце” (220 тис.), “Право” (370 тис,). “Лідове Новини” (110 тис.). Діє інформаційне агентство – Чеське телеграфне агентство (ЧТК). Функціонує чеське радіо і телебачення.

Оскільки культура Чехії тісно пов’язана з історією, тому тут досить багато визначних пам’яток. У Карлових-Варах – мінеральні джерела (місто є міжнародним курортом). У місті Пльзень – готична церква св. Варфоломія (13 століття), ратуша (16 століття). В Усті-над-Лабою – кілька готичних церков 13 століття. В Ческе- Будеєвиці – готична церква св. Марії, єпископський палац. В Ліберце – церква 16 ст. і замок 17 ст. В Градец-Кралові – старе місто, розташоване навколо собору 14 ст. В Пардубіце – церква 13 ст., старе місто 16 ст.; окрім того в місті проводяться всесвітньо відомі кінні перегони. В Брно – собор св. Петра і Павла (15 cт.), ратуша 16 ст. В Оломоуці – собор св. Венцеслава (12 ст.), ратуша 13 ст., палац архієпископа, квартал особняків у стилі бароко (17 ст.). В Празі, яку називають “Злата Прага” або “Місто ста шпилів”, викликають захоплення знамените Старе місто 13 ст., Нове місто 14 ст., Карлів міст із фігурами святих (14 ст.), Градчанський замок, собор св. Вітта в готичному стилі (в ньому знаходяться гробниці багатьох королів Богемії.).

Багато в Чехії і розважальних закладів: ресторанів, барів, театрів, кінотеатрів; щорічно відбуваються численні музичні фестивалі, концерти сучасної та класичної музики, фольклорні свята тощо.

Діячі науки і мистецтва: Я. Каменський (педагогіка), Й. Марци (пояснив райдугу), Й. Хелл (водостовпчиковий двигун), Я. Пуркіш (цитолог), В. Бальцано (математичний аналіз), Ф. Герстнер (підйомні машини), Е. Вепр (теорія кривих), Я. Гейровський (метод полярографії), Е. Чех (теорія функції), Я. Гус (філософ), Т. Масарик (політик, економіст, державний діяч), Т. Шафарик (історик), Я. Гашек, К. Чапек (письменники), Б. Сметана, А. Дворак, С. Гавелка (композитори).

1.12 Зовнішня політика та зовнішньоекономічні зв’язки

Активне використання зовнішньоекономічної сфери дає країнізмогу задовольняти потреби господарства у нафті, нафтопродуктах, сировині, продовольстві, устаткуванні (імпорт) та мати сталі ринки збуту своєї продукції. Основні торгові партнери Чехії – Німеччина (28,5%), Словаччина (14.5%), Австрія (6,7%), Росія (6,5%). Зовнішня заборгованість Чеської республіки за останні роки зросла і сягнула майже 44 %. Скоротився приплив іноземних інвестицій і знизився міжнародний рейтинг кредитоспроможності держави.

Орієнтири економічної політики уряду пов’язані зі вступом країни до ЄС, дальшим посиленням господарських позицій у світі, забезпеченням високих соціальних стандартів життя населення.

Чехія – член ООН (з 1993 р.; Чехословаччина була членом ООН з 1945 р.), Ради Європи (з 1993 р.), асоційований партнер ЗЕС (з 1994 р.), член Вишеградської групи (об’єднала держави Східної та Центральної Європи – Угорщину, Чехію, Польщу, Словаччину), НАТО (з 1999 р.).

трансформація політика система чехия

II. Трансформація політичної системи Чехословаччини в 1989 – 1992 рр.

Суспільно-політичні зміни в житті радянського суспільства, що отримали назву “перебудова”, викликали ряд соціальних змін і в країнах соціалістичної співдружності, в тому числі в Чехословаччині. Чехословацьке суспільство давно вже дозріло для проведення реформ.

Незадоволення офіційною політичною лінією охоплювало все більші прошарки суспільства. Особливо високої напруги ситуація в суспільстві досягла в серпні 1988 р. у зв’язку з сумною датою – двадцятиріччям вторгнення в Чехословаччину радянських військ. Починаючи з того часу й до осені 1989 р. в країні майже не припинялися вуличні збори, мітинги та демонстрації.

Революційні події, що отримали назву “лагідної” або “оксамитової” революції, почалися 17 листопада 1989 р. в міжнародний день студентів.

Керівництвом КПЧ було негайно проведено кадрові перестановки: Генеральним секретарем вибрали Карела Урбанека, з Президії ЦК КПЧ вивели діячів, що найбільш скомпрометували себе антинародною політикою. Однак це вже не могло врятувати авторитет комуністичної партії та зберегти її владу. 27 листопада пройшов загальний страйк, а через два дні Федеральні збори ЧССР були вимушені виключити з Конституції країни статтю 4, що закріплювала керівну роль за комуністичною партією.

Водночас загострилося національне питання. Словацькі політики не були згідні з існуючою формою Федерації. Претензії надходили також з Моравії та Сілезії. В результаті складних переговорів 1 грудня 1990 р. в законодавчому порядку було змінено федеральний устрій, переглянуто компетенції федеральних і республіканських органів. Змінилась назва держави – віднині вона стала Чехо-Словацькою Федеративною Республікою (ЧСФР). Однак загострення національного питання зберігало небезпеку розколу країни, реальним ставало виникнення на місці ЧСФР конфедерації або навіть двох самостійних держав – Чехії та Словаччини. Водночас, не дивлячись на значні економічні та соціальні труднощі, відродження Чехословаччини в цей період йшло бурхливими темпами.

Через два з половиною роки після революції при владі залишалася та ж сама команда. 5 липня 1990 р. В. Гавел був переобраний на пост президента новим складом Федеральних зборів (234 голоси “за” та 50 “проти”), а словак М. Чалфа, що вступив тим часом у подібний до Громадянського форуму словацький рух “Громадськість проти насилля”, був знову затверджений на посту прем’єр-міністра ЧСФР. В країні здійснювалася економічна реформа, пов’язана зі звільненням цін, але уряд зберіг свою владу. Більш того, за місяці, що минули з початку лібералізації (січень 1991 р.), у країні не було зафіксовано жодної великої демонстрації проти реформи.

Динаміка економічних реформ у країні втілювалася від імені міністра фінансів уряду ЧСФР В. Клауса – економіста правого ідейного спрямування, що орієнтувався на Захід. Лінія керівництва Чехо-Словаччини на те, щоб надати процесам приватизації поступовий і внаслідок чого незворотний характер, включити її в сферу спочатку дрібне, а потім велике виробництво, в цілому знаходить підтримку в суспільстві.

25 жовтня 1990 р. було прийнято рішення про “малу” приватизацію. Передбачалося продати на публічних торгах приблизно 100 тис. невеликих об’єктів. Початок реформи датується 1 січня 1991 р. Переслідувалась мета домогтися стабілізації національної валюти, часткової лібералізації цін і введення конвертованості крони. В січні 1991 р. розпочалася “мала” приватизація шляхом продажу з аукціону невеликих магазинів і ресторанів. На першому етапі ці підприємства продавались лише громадянам Чехо-Словаччини.

На середину липня 1991 р. в Чеській Республіці було приватизовано 5411 об’єктів на загальну суму 3,9 млрд. крон. В Словацькій Республіці продали 3123 дрібних підприємств, що принесло в Фонд державної власності 1,8 млрд. крон. Один з результатів “малої” приватизації – створення асоціації підприємців Чехо-Словаччини, що налічувала, згідно журналу “Тайм”, вже на початку травня 1991 р. 350 тис. чоловік. Для майже 16-мільйонного населення країни це було достатньо вагома цифра, хоча багато підприємців не мали достатніх коштів, щоб негайно розпочати свою діяльність.

Одним з основних елементів економічної реформи в ЧСФР було створення конкурентного середовища. З цією метою в січні 1991 р. був прийнятий закон про захист економічного суперництва (антимонопольний закон). Під контроль республіканських антимонопольних управлінь підпадали виробники, участь яких у випуску певного виду товару чи наданні послуг на внутрішньому ринку перевищувала 30%. Підприємства з понад 40% часткою відносилися вже до компетенції створеного в ЧСФР Федерального управління з економічного суперництва. На думку аналітиків, країна успішно (на відміну від багатьох інших постсоціалістичних держав) пройшла першу фазу реформ, зберігаючи макроекономічну стабільність. Окреслились шляхи повернення на західні фінансові ринки та в світову економіку, власне ринкові механізми все ще залишалися слабкими.

В 1991-1992 рр. національне питання в контексті політичного та соціального розвитку зберігало найбільшу гостроту для ЧСФР. Предметом суперечок була національна та культурно-мовна самобутність словаків, державно-правове й економічне становище Словаччини у складі єдиної держави. До історично традиційних взаємних претензій додавалися розбіжності з приводу темпів і методів здійснення економічних реформ. Президент країни В. Гавел розробив проект нової конституції, але 21 січня 1992 р. Федеральні збори його не підтримали. 14 березня в Братиславі відбувся мітинг з вимогою державної самостійності Словаччини. На парламентських виборах 6 червня в Чехії перемогу одержала коаліція правоцентристських партій Громадянсько-демократичної (ГДП) та

Партії християнських демократів, що орієнтувалися на збереження федерації та проведення радикальних ринкових реформ і заперечувала проти бездумної соціальної політики. В Словаччині переміг лівоорієнтований Рух за демократичну Словаччину (РЗДС), що виступав за суверенітет Словаччини та прийняття своєї конституції і підкреслював важливість соціального аспекту реформ.

5 березня 1992 р. Президія ФС ЧСФР встановила термін парламентських виборів – 5-6 червня 1992 р. Фактично впродовж трьох місяців розгорнулася боротьба різних політичних сил з приводу двох фундаментальних проблем у контексті майбутнього єдиної держави: приватизація та її економічні наслідки, з одного боку, та державний устрій Чехо-Словаччини – з іншого. Ці проблеми перетиналися з третьою – зовнішньополітичною, що тоді зводилася насамперед до відносин з Німеччиною.

Виокремлюючи в якості провідної приватизацію, яку В. Гавел називав “тотальною трансформацією економіки”, треба відзначити, що проходила вона не без перешкод і прорахунків. Зовнішньо- та внутрішньополітичні події справили різноплановий вплив на неї. Напередодні парламентських виборів відбувся вибух приватизаційної активності, який супроводжувався періодом обережного очікування. Швидкий викуп купонів змінив ситуацію, передбачалось включення принципово нових економічних механізмів акціонування. Проглядалася нова якість економічного життя: модернізація одних великих підприємств і банкрутство інших. Наявні ресурси Чехо-Словаччини – не в повній мірі застаріла індустріальна база, кваліфікована робоча сила, відносно стабільна ситуація в сільському господарстві, насиченість ринку товарами споживання, стабільна крона – давали можливість перетворити перехідний період хоча і в достатньо “шоковий”, але не “надмірно хірургічний”.

Відносно долі федеративної держави проглядалася лінія на зростання загрози її розколу. Суперсепаратисти Чехії (їх мотив – чим скоріше відкинемо “слабку” Словаччину, тим швидше станемо “частиною сильної Європи”) та Словаччини (чим швидше відмовимося від “пригноблюючої” Чехії, тим інтенсивніше будемо розвивати “свою” економіку) в результаті останніх виборів зміцнили свої позиції. На Братиславських переговорах лідерів чеської Громадянської демократичної партії (ГДП) та Руху за демократичну Словаччину (РЗДС) В.Клауса та В. Мечіяра, що перемогли на виборах, було досягнуто домовленості про початок роботи по підготовці поділу Чехо-Словаччини на дві самостійні держави, кожна з яких стане суб’єктом міжнародного права. Для того, щоб зберегти дієздатність і безперервність державного механізму, було створено новий федеральний уряд, який разом з Федеральними зборами мав врахувати всі нюанси, всі деталі “лагідного розлучення”.

В результаті було прийнято рішення про поділ країни на дві держави. 25 листопада Федеральна збори прийняли Закон про припинення існування ЧСФР з 31 грудня 1992 р. та поділ її на дві держави. Поділ мирним законодавчим шляхом став позитивним прикладом вирішення національних проблем, хоча й чехословацьке “розлучення” не обійшлось без деяких труднощів і ускладнень. Значний розрив у соціально-економічному розвитку та політичному менталітеті Чехії та Словаччини, їх відмінні національно-культурні традиції в переломний історичний момент і на цей раз сприяли перемозі відцентрових сил.

Література

1. Бартушка В. Советское влияние на смену режима в Чехословакии в 1989 г. // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. – М.: Наука, 2001. – С. 176 – 181.

2. Браун Т, Моа М. Посібник з аналізу державної політики / Пер. з англ.. – К.: Основи, 2000.

3. Волков В.К. Революционные преобразования в странах Центральной и Юго-Восточной Европы // Вопр. истории. – 1990. – № 6.

4. Вступ до аналізу державної політики: Навч. посібник./ В. Романов, О. Рудик, Т. Брус. – К.: Основи, 2001.

5. Гавел В. Путь без насилия // Известия. – 1990. – 2 февраля.

6. Гавел В. Умение ждать – это мастерство, которому надо учиться, как и умению созидать // Независимая газета. – 1994. – 29 ноября.

7. Гавел думает о преемнике // Эхо планеты. – 1998. – № 24.

8. Гавел не намерен отдавать корону // Эхо планеты. – 1999. – № 7.

9. Даньшина В. Экономическая реформа в Чешской республике // Экономист. – 1995. – № 2.

10. Дидусенко А. Два Вацлава договорится не сумели // Новое время. – 1997. – № 51.

11. Задорожнюк Э.Г. Приватизация в Чехо-Словакии: прорывы и тупики // Восточная Европа: контуры посткомунистической модели развития. – М., 1992.

12. Задорожнюк Э.Г. Вацлав Гавел – драматургия президентства // Кентавр. – 1995. – № 5. – С. 10 – 22.

13. Зубовский В. Экономическая реформа в Чехии // Свое дело. – 1993. – № 37-38.

14. Клаус В. Десять заповідей чеської реформи // Голос України, 1994. – 13 квітня.

15. Коровицына И.В. Социокультурные процессы пери ода посткоммунистической трансформации в Чехии (по материалам исследований чешских социологов) // Посткомунистическая Восточная Европа: новые межгосударственные отношения и внешнеполитические ориентиры: сборник статей, обзоров и рефератов. – М.: ИНИОН РАН, 1996.

16. Лукашина Ю. Аналіз соціальних процесів Чехословаччини – Чехії та Словаччини (історичний аспект) // Актуальні проблеми міжнародних відносин і країнознавства: матеріали конференції професорсько-викладацького складу і студентів / Кафедра міжнародних відносин і країнознавства. – Т.1. – Рівне: РІС КІСУ, 2001.