Підвищення ефективності силової підготовки кваліфікованих лижників-гонщиків в підготовчому періоді

Курсова робота

Підготовка велосипедистів до індивідуальних гонок на треку

ЗМІСТ

Введення

Розділ 1. Структура фізичної працездатності велосипедистів.

1.1 Етапи багаторічної підготовки велосипедистів.

1.2 Адаптація організму велосипедистів до тренувальних і навантаженням змагань.

1.3 Чинники, що визначають структуру фізичної працездатності.

1.3.1 Значення різних чинників в підготовці спортсменів

1.3.2 Чинники, що роблять вплив на спеціальну підготовленість велосипедистів

Розділ 2. Методи і організація досліджень.

2.1 Загальна характеристика методів досліджень.

2.1.1 Методи теоретичного аналізу і узагальнення науково-методичної літератури

2.1.2 Методи педагогічних досліджень.

2.1.3 Медико-біологічні методи дослідження.

2.1.4 Методи математичної статистики.

Розділ 3. Власні досліджень

3.1 Підготовка велосипедистів до гонок на треку

3.2 Підготовка велосипедистів в підготовчому періоді.

3.3 Підготовка в передзмагальний період

Висновок.

Виводи.

Практичні рекомендації

Список літератури.

перелік умовних позначень, скорочень і термінів

ВВЕДЕННЯ

Актуальність досліджень. Спортивна підготовка велосипедистів охоплює декілька періодів їх вікового розвитку, кожен з яких має свої особливості, що є основою змісту тренувального процесу, побудова якого здійснюється відповідно до закономірностей спортивного вдосконалення вікового розвитку тих, що займаються. У науковій і методичній літературі достатньо повно представлена система планування спортивної підготовки в багаторічному аспекті, згідно якої весь процес ділиться на етапи: 1) початкової підготовки; 2) попередньої базової підготовки; 3) спеціалізованої базової підготовки; 4) максимальній реалізації індивідуальних можливостей; 5) збереження досягнень.

Широке освітлення ці питання отримали в підручниках, монографіях і докторських дисертаціях Л.П. Матвєєва, А.Д. Новікова, Л.С. Хоменкова, В.М. Дячкова, В.П. Пугача, Н.А. Фоміна, Ю.В. Верхошанського, В.В. Кузнецова, В.М. Зациорського, B.C. Фарфеля, М.Я. Набатникової, Г.І. Зозулина, В.А. Друзя, І.П. Ратова, Д. Харре, Р.Е. Мотилянськой, А.Н. Макарова, В.Н. Платонова, Ю.Д. Железняка, В.А. Запорожанова, А.А. Гужаловського.

Методичні аспекти проблем оптимізації багаторічного учбово-тренувального процесу в спорті викладені в роботах С.М. Вайцеховського, В. Петровського, Г.М. Панова, Г.С. Туманяна, Е.Г. Мартіросова, С.М. Дедковського і інших авторів.

Глибокі дослідження основ побудови спортивного тренування в багатьох видах спорту (4, 6, 7) показали, що тривалість, межі і зміст вказаних етапів можуть варіювати в певних межах залежно від індивідуальних можливостей і специфіки виду спорту.

Необхідність розгляду загальної структури процесу багаторічного тренування обумовлена тим, що без оптимізації його побудови на ранніх етапах вся робота з підготовки велосипедистів вищої спортивної кваліфікації на завершальних етапах не дає очікуваних результатів.

Аналіз стану велосипедного спорту в світі виявив тенденцію постійного зростання спортивних результатів і майстерності велосипедистів. Неухильне зростання спортивних досягнень свідчить про приховані функціональні можливості організму людини (22-26). Проте приховані резерви організму можуть виявлятися лише в результаті наукової обґрунтованої системи підготовки спортсменів. Надалі спортивні досягнення прямо залежать від того, наскільки ефективно будуть визначені перспективні шляхи вдосконалення спортивного тренування. Необхідною умовою ефективного управління підготовкою спортсменів є відповідність програм тренувальних дій функціональним можливостям організму (19-21).

Одним з основних напрямів підвищення ефективності підготовки велосипедистів високого класу, що спеціалізуються в гонках переслідування, є вдосконалення силових і швидкісних можливостей гонщиків, рівень розвитку яких в значній мірі обуславливает швидкість проходження дистанції змагання . При цьому, специфікою прояву даних якостей у велосипедному спорті є співвідношення силових і швидкісних характеристик педалювання в змаганнях. Пошук шляхів ефективного використання велосипедистами повишених передавальних співвідношень в змаганнях тісно пов'язаний з питаннями розробки відповідних тренувальних програм силової направленості в рамках річного циклу підготовки. Це дозволить досягати максимального рівня силового потенціалу спортсменів до моменту їх участі в головних змаганнях сезону.

Мета дослідження полягає в підвищенні ефективності тренувального процесу в індивідуальній гонці переслідування.

Завдання роботи:

1. Вивчити динаміку зростання результатів в індивідуальній гонці переслідування.

2. Охарактеризувати систему підготовки велосипедистів до індивідуальної гонки переслідування.

3. Розробити мікроцикл тренувань в періоді передзмагання для гонщиків тих, що спеціалізуються в гонці переслідування.

Об'єктом досліджень була підготовка кваліфікованих велосипедистів.

Предметом досліджень є методика побудови підготовки кваліфікованих велосипедистів для участі в індивідуальній гонці.

Для вирішення поставлених завдань в роботі використовувалися наступні методи досліджень:

1. Теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури.

2. Педагогічні дослідження і експерименти.

3. Медико-біологічні дослідження.

4. Математичної статистики.

Наукова новизна отриманих результатів: проаналізована методика побудови тренувального процесу на етапах багаторічної підготовки велосипедистів.

Теоретичне значення роботи полягає в розкритті і конкретизації основних компонентів методики побудови тренувального процесу підготовки передзмагання з використанням різних методик. Матеріали курсовою доповнюють теорію і методику спортивного тренування кваліфікованих велосипедистів по питаннях планування безпосередньої підготовки до змагань.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості широкого використання запропонованих рекомендацій при плануванні учбово-тренувального процесу на етапі підготовки до головних змагань сезону з участю в індивідуальних гонках; у роботі тренерів по велоспорту в ДЮСШ, школах-інтернатах спортивного профілю, школах вищої спортивної майстерності, збірних команд Вузів, збірних командах областей і країни, при підготовці спортсменів “інваспорта” і ветеранів.

РОЗДІЛ 1. СТРУКТУРА ФІЗИЧНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ВЕЛОСИПЕДИСТІВ

1.1 Етапи багаторічної підготовки велосипедистів

Періодизація тренувального процесу у велоспорті ґрунтується на загальних закономірностях розвитку тренованості і становлення спортивної форми.

Аналіз літературних джерел основ побудови спортивного тренування кваліфікованих спортсменів в багатьох видах спорту показав, що між етапами багаторічної підготовки немає чітких меж, їх тривалість може до певної міри варіювати, залежно від індивідуальних можливостей спортсменів, структури і змісту тренувального процесу (табл.1.1)

Таблиця 1.1

Етапи багаторічної підготовки

Планування тривалості етапів слід починати виходячи з

оптимальної вікової зони, в якій спортсмен може максимально реалізувати свої індивідуальні можливості.

В середньому тривалість кожного етапу складає 2 – 2,5 року.

Не існує чітких відмінностей і в методиці підготовки велосипедистів на суміжних етапах багаторічної підготовки.

Етап початкової підготовки.

Основними його завданнями є: зміцнення здоров'я що займаються, різностороння фізична підготовка, навчання посадці, техніці їзди на велосипеді і техніці педалювання.

Підготовка велосипедистів на етапі початкової підготовки базується на загальних педагогічних принципах, тренувальний процес повинен бути безперервним і цілорічним.

Найбільш значний прогрес у вибраному виді спорту можливий лише на основі загального підвищення функціональних можливостей організму, різностороннього розвитку фізичних і духовних здібностей. На етапі початкової підготовки загальна і допоміжна фізична підготовка – це фундамент, на основі якого відбувається подальше вдосконалення юних велосипедистів. Їй приділяється основна увага – об'єм загальної і допоміжної підготовки складає до 90 %, а спеціальною – всього 10 % ( Поліщук Д.А., 1996р) (23-27).

В даний час набір в групи початкової підготовки по велосипедному спорту, як правило, проводиться в 11 – 12 років. Річний об'єм роботи у юних спортсменів значною мірою залежить від тривалості етапу початкової підготовки, яка, у свою чергу, зв'язана з часом початки занять спортом. Наприклад, якщо дитина почала займатися велоспортом в 11 років, то тривалість етапу початкової підготовки складатиме 2 року.

В деяких випадках діти з 9 – 10 років починають виявляти цікавість до велосипедного спорту. Тоді період початкової підготовки повинен скласти 3– 4 року, об'єм роботи протягом першого року невеликий -100 – 150 годин. Якщо ж майбутній велосипедист почав заняття велосипедним спортом з 13 – 15 років, то тривалість етапу початкової підготовки часто скорочується до одного або напівроки, а об'єм роботи з урахуванням попередніх занять в школі може досягти рівня його ровесників 250 – 300 годин в рік.

Восени, після відбору підлітків в групу, тренер знайомить їх з основами виду спорту, учить їзді на велосипеді на спеціальних майданчиках або доріжках стадіону. Взимку основна увага приділяється вправам з інших видів спорту і навчанню їзди на велотренажере. Навесні і літом їзда на велосипеді із заняттями по загальній фізичній підготовці. Заняття тривалістю 60 - 90 хвилин органічно поєднуються з уроками фізкультури в школі, носять переважно ігровий характер і проводяться 2 – 3 рази на тиждень

Підготовка велосипедистів на даному етапі характеризується винятковою різноманітністю засобів і методів з інших видів спорті і рухомих ігор. Не слід планувати тренувальних занять із значними фізичними навантаженнями, що припускають застосування одноманітних, монотонних навантажень. На жаль, на практиці ця вимога ігнорується. Відсівши з груп і втрата талановитих спортсменів відбувається із-за неправильного підбору і дозування вправ, їх одноманітності, загальної низької емоційності занять. На етапі початкової підготовки особливу увагу приділяють вдосконаленню техніки рухових дій (біг, ходьба на лижах, навчання різним спортивним іграм). В цей час у юного спортсмена закладається основа що припускає оволодіння широким комплексом різноманітних рухових дій.

У річному циклі не потрібно виділяти етапів підготовки. Взимку переважно проводять заняття без велосипеда, влітку - їзду на велосипеді поєднують із загальною фізичною підготовкою. Змагання зазвичай не планують ( Філін В.П. 1974р.) (34).

Етап попередньої базової підготовки.

Разом із завданнями, які вирішувалися на першому етапі, ставиться нова – формування стійкого інтересу юних спортсменів до цілеспрямованої багаторічної спортивної підготовки. Річний об'єм роботи складає 300 -500 годин.

На цьому етапі загальна і допоміжна підготовка в сумі можуть скласти 75% об'єму; збільшення частки спеціальне підготовчих вправ приводить до швидкого зростання результатів в підлітковому віці, проте надалі неминуче негативно позначається неперспективності спортсмена. Спеціальна фізична підготовка повинна складати 25% загального об'єму роботи. Технічне вдосконалення будується на різноманітному матеріалі переважно велосипедного спорту (20-22, 25, 27,33).

Так, велосипедисти освоюють всілякі навики їзди на велосипеді без управління кермом, їзді "на колесі", їзді в групі, їзді на велотренажере без зорового контролю, фігурній їзді, їзді по снігу, подолання крутих спусків і підйомів, проходження поворотів, віражів, розворотів, різних способів старту і фінішування, подолання природних і штучних перешкод, зміни в парних гонках і ін. В результаті роботи на цьому і подальшому етапі багаторічної підготовки юний спортсмен винен досить добре освоїти техніку більшості загально підготовчих і спеціальних рухових дій.

Підвищення функціональних можливостей систем організму на даному етапі носить різносторонній характер і планується з обліком і відповідно до особливостей природного розвитку рухових здібностей. Основну увагу звертають на розвиток швидкості. При високому темпі приросту фізичних здібностей не слід застосовувати вправи з високою інтенсивністю у поєднанні з нетривалими паузами відпочинку, не прагнути часто брати участь у відповідальних змаганнях, недоцільно планувати тренувальні заняття з великими навантаженнями і ін. На етапі попередньої базової підготовки, який зазвичай охоплює віковий діапазон 14 – 16 років, слід враховувати рухові здібності у підлітків різного віку і пов'язану з цим необхідність різносторонньої підготовки (3, 5, 24).

Зміст підготовки на даному етапі поступово спеціалізується відповідно вимогам вибраного виду спорту. Спостерігається поступове збільшення загального об'єму і інтенсивності роботи, особливо до кінця етапу. Структура річного циклу включає тривалий підготовчий період і нетривалий, всього з декількох гонок, змагання.

Етап спеціалізованої базової підготовки

Завданням етапу спеціалізованої базової підготовки є створення передумов для виключно напруженого тренування на подальшому етапі – этапе максимальної реалізації індивідуальних можливостей. Підготовка стає більш спеціалізованою. Річний об'єм роботи на етапі спеціалізованої базової підготовки зростає до 600 – 800 годин, загальна фізична підготовка (ОФП) складає 20 %, допоміжна – 30 %, а спеціальна фізична підготовка – 50% всього об'єму роботи. На цьому етапі уточнюється майбутня спортивна спеціалізація (20, 21, 24).

Вирішуючи задачу підвищення функціонального потенціалу організму велосипедиста, не рекомендується використовувати великої об'ємної роботи, яка близька по характеру до змагання. Бажано застосовувати різні засоби, не віддаючи переваги таким, що гостро впливає. На даному етапі вже проводять спеціалізовані заняття для вдосконалення спеціальної витривалості. Проте найбільш напружені навантаження спеціальної спрямованості слід планувати лише на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей.

При підготовці велосипедистів до змагань в слід виконувати значні об'єми роботи, направленої на розвиток загальної витривалості. Спортсмени достатньо легко справляються з роботою аеробного характеру і для них тренери часто планують великі об'єми роботи саме такої спрямованості. Об'єм роботи на цьому етапі у багатьох велосипедистів досягає 70 – 80 % об'єму, виконуваного спортсменами високого класу на етап максимальної реалізації індивідуальних можливостей, щоб, незалежно від майбутньої спеціалізації, створити спортсменові могутню аеробну базу. Передбачається, що надалі він зможе успішніше за інших виконувати великі об'єми спеціальної роботи (3, 7, 9, 11).

Проте це виправдано лише в тих випадках, якщо спортсмен має схильність до досягнень високих середніх або довгих дистанціях, оскільки зміст роботи відповідає по своїй спрямованості профільним якостям, що обумовлюють успіхи на різних дистанціях. Для майбутніх же спринтерів подібна базова підготовка шкідлива, вона стає непереборним гальмом в зростанні їх майстерності. У основі даного явища перш за все лежать зміни в структурі м'язової тканини яка перебудовується до роботи на витривалість, і її здібності до прояву швидкісних якостей пригноблюються. Тому планувати функціональну підготовку на етапі, що характеризується високим тренувальними навантаженнями, слідує диференційовано з урахуванням майбутньої спеціалізації спортсмена.

Етап максимальної реалізації індивідуальних можливостей.

Побудову тренувального процесу припускає досягнення максимально можливих результатів в номерах програми, вибраних як спеціалізація. В цей час істотно збільшується частка засобів спеціальної підготовки в загальному об'ємі тренувальної роботи.

Головне завдання цього етапу – досягнення найвищих результатів – диктує необхідність максимального використання найбільш сильних тренувальних дій, здатних викликати інтенсивне протікання адаптаційних процесів. Сумарні величини об'єму інтенсивності тренувальної роботи зростають до максимальних значень, широко використовуються заняття з великими навантаженнями, збільшується кількість занять в тижневих мікроциклах.

Загальний об'єм роботи за рік складає 900 – 1400 годин, частка загальної фізичної підготовки зменшується до 15 %, такий же об'єм і допоміжної підготовки, а спеціальна фізична зростає до 70% (20-23).

Спостерігається прагнення до застосування максимальних параметрів тренувальних і змагань навантажень, які за окремими показниками досягли граничних значень (табл. 1.2).

Слід пам'ятати, що само по собі застосування максимальних тренувальних навантажень, широкої практики змагання, жорстких режимів роботи, гострого спарингу, використання тренажерів, засобів відновлення, застосування полегшень або утруднень (зміна зовнішнього середовища, лідирування, дихання через збільшений мертвий простір, використання среднегорья, побудови тренувального процесу без днів відпочинку, застосування стрибкоподібного збільшення навантажень в році, декількох великих навантажень протягом одного дня і ін.) - всього того, що характеризує підготовку спортсменів високого класу на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей, автоматично ще не забезпечує рішення основної задачі (19).

Таблиця 1.2.

Параметри тренувальної роботи велосипедистів високого класу на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей.

Ефективність роботи залежить від того, наскільки тренер зуміє сумістити в часі період використання могутніх засобів тренувальних дій з періодом максимальної схильності організму спортсмена до досягнення найвищих результатів. До цього періоду організм спортсмена повинен бути підготовлений, з одного боку, природним розвитком, а з іншої – направленим перетвореннями, обумовленими багаторічною підготовкою. При поєднанні цих умов максимальні спортивні досягнення стають реальністю, якщо цього зробити не вдалося, то спортсмен демонструє результати нижче за тих, які він міг би показати.

Вивчення досвіду підготовки і виступів провідних велосипедистів миру дозволяє виявити найбільш характерні тенденції сходження до вершин майстерності залежно від вимог конкретної спортивної дисципліни, об'єму роботи різної спрямованості, динаміки тренувальних і змагань навантажень і ін. Вивчення цих тенденцій дозволить визначити найбільш ефективну тривалість тренування на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей, встановити доцільну динаміку тренувальних і змагань навантажень, співвідношення роботи різної спрямованості.

Етап збереження досягнень.

Зміст роботи і характер завдань цього етапу мало відрізняються від попереднього етапу. Тут ставляться ті ж цілі, проте неминуче виснаження функціональних ресурсів організму, зниження його адаптаційних можливостей, пов'язані вже з віковими інволюційними процесами, а також з багаторічною дією високих фізичних навантажень, обумовлюють необхідність вираженого індивідуального підходу. Цьому сприяє накопичений досвід підготовки, який дозволяє визначити найбільш доцільні для конкретного індивіда способи визначення навантаження, найбільш ефективні засоби і методи, тобто розкрити індивідуальні особливості. Таким чином вдається підтримувати рівень спортивних досягнень.

На етапі збереження досягнень не завжди виправдано підвищення навантажень, важко утримувати і рівень навантажень на раніше доступних величинах. Тому спортсмени прагнуть утримати досягнутий рівень підготовленості за рахунок розширення не стільки функціональних можливостей, скільки вдосконалення майстерності, усунення приватних недоліків підготовленості при колишньому або навіть меншому об'ємі роботи. Скорочується і частка загальної фізичної і допоміжної підготовки, а частка спеціальної роботи зростає до 80 % (20-22).

Найбільш важкою проблемою є підвищення мотивації спортивної діяльності у спортсменів, результати яких вже не проявляють тенденції до подальшого зростання. Спонукальним мотивом для продовження тренування в жорстких режимах із застосуванням фізичної напруги може служити визнання суспільної цінності високого спортивного результату.

На даному етапі, як ніколи раніше, виявляється прагнення до використання тих засобів і методів, які через якісь обставини застосовувалися недостатньо або взагалі не застосовувалися Колишніми варіантами розподілу роботи не тільки не вдається битися прогресу, але навіть важко утримати результат, тому використовується значна вариативность величини тренувальних навантажень: на тлі зменшення загального об'єму роботи (1000 – 1200 годин у рік) міняються "ударні" заняття,, малих або середніх цикли навантажень. Ці чинники можуть виявитися ефективними на етапі збереження досягнень (21).

Слід зазначити, що багато фахівців етап максимальної реалізації індивідуальних можливостей і етап збереження досягнень об'єднують і розглядають як етап підготовки до вищих досягнень. (Платонов В. Н.1997) (20).

1.2 Адаптація організму велосипедистів до тренувальних і змаганням навантажень

Спортивні змагання є кульмінацією тренувального процесу, оскільки в них виявляються інтегровані результати спортивного тренування, і вони дають можливість об'єктивно оцінювати її ефективність. Змагання мають виключно важливе, значення для спортсменів різного віку. Без участі в них немає спорту, немає виховання спортсмена.

Участь в змаганнях використовуються як дієвий засіб для стимулювання адаптаційних реакцій організму спортсмена. Змагання є активною частиною інтегральної підготовки, об'єднуючої всі види підготовки (фізичну, технічну, психологічну, тактичну) в єдину систему, направлену на досягнення високих спортивних результатів. Тільки в процесі змагань спортсмени можуть досягти рівня граничної функціональної напруги організму і виконати таке навантаження, яке непосильне в тренувальних заняттях.

Змагання є важливою складовою частиною спортивної підготовки спортсменів, сприяють вирішенню наступних завдань:

- пропаганді і популяризації спорту;

- привитию інтересу до занять спортом;

- вдосконаленню функцій організму;

- зміцненню здоров'я;

- розвитку життєво важливих фізичних і морально-вольових якостей;

- зростанню досягнень спортсменів.

Аналіз літературних джерел показав (12, 19, 21, 22, 32 і ін.), що важка фізична праця, посилена екстремальними кліматичними умовами, не здатна викликати в організмі людини таких адаптаційних перебудов, які спостерігаються у висококваліфікованих спортсменів. Це стосується навіть багатогодинної щоденної праці лісорубів в тропіках, сільськогосподарських робочих на висоті 3000-4000м над рівнем моря, шерков в Гімалаях, рикш в країнах Азії. Ніхто з осіб з таким характером професійної діяльності по особливостях адаптаційних перебудов серцево-судинної і дихальної систем не може порівнятися з бігунами на довгі дистанції, велогонщиками-шосейниками, лижниками-гонщиками і спортсменами, що спеціалізуються в інших видах спорту, пов'язаних з проявом витривалості (Hollmann, Hettinger, 1980).

Дослідження науково-методичної літератури (1, 3, 24, 34 і ін.) свідчать про те, що досягши високого рівня спортивної форми, у спортсменів виявляються максимальні рівні тісноти внутрішніх міжкомпонентних кореляційних зв'язків, а після завершення періоду змагання ці зв'язки дуже швидко розпадаються до рівнів нижче, ніж в підготовчому періоді. Тому гостро встає проблема підтримки міжсистемних спеціалізованих для велоспорту зв'язків впродовж вельми тривалого підготовчого періоду.

Враховуючи ж багато варіантність шляхів досягнення високого спортивного результату, найбільш виправданим є акцент на розвиток загальних характеристик функціональних можливостей організму, які лежать в основі компонентів структури діяльності змагання.

Виявлено (18), що не дивлячись на виключно високі аеробні здібності спортсменів, що тренуються на витривалість, велике значення для досягнення високих спортивних результатів мають: здатність тривалий час утримувати максимальне споживання кисню ефективної техніки педалювання, обуславливающие економізує енерговитрат, що характерний для діяльності змагання.

У свою чергу, щороку може включати від одного до трьох, чотири і самостійніших макроциклів, кожен з яких завершується відповідальними змаганнями, вимагає спеціальної підготовки до них і, природно, нового, збільшеного (по відношенню до попередніх змагань) рівня адаптації (Платонов, 1988) (20-22).

Тривале утримання високого рівня адаптаційних реакцій в сучасному спорті характерний для завершуючого етапу багаторічної підготовки, пов'язаного із збереженням досягнень на максимально доступному рівні, і має свою складну специфіку. Високий рівень пристосування функціональних систем організму у відповідь на тривалі, інтенсивні і різноманітні подразники може бути збережений лише за наявності напружених підтримуючих навантажень. І тут виникає проблема пошуку такої системи навантажень, яка забезпечила б підтримку досягнутого рівня адаптації і одночасно не викликала б виснаження і зношування структур організму, відповідальних за адаптацію. Генетичні особливості конкретних індивідуумів далеко не завжди дозволяють вирішити цю задачу лише шляхом утримання досягнутого рівня адаптації. Виникає складна проблема пошуку методичних рішень, які дозволили б зберегти високий кінцевий результат при згасанні окремих компонентів адаптації за рахунок резервів, що збереглися, у вдосконаленні інших (Platonov, 1992, 1995) (20).

На думку В.С.Міщенко (14) і д.р. спортсмен не може протягом тривалого періоду підтримувати однаково високі спортивні результати. Спостерігаються періоди підвищення і спаду результатів. Відповідно до цього в процесі тренування виділяються три фази:

1 – фаза адаптації (зростання можливостей спортсмена);

2–фаза адаптованості – найвищої спортивної працездатності і її підтримки;

3 – фаза деадаптації – поступової втрати працездатності.

При адаптації організму до тренувальних і змаганням навантажень можливі реакції двох видів: 1) якщо навантаження будуть дуже великі і продовжуватися довго, відбудеться виснаження організму; 2) якщо навантаження не перевищують пристосовні резерви організму, відбувається мобілізація і перерозподіл енергетичних і структурних ресурсів організму, активізуються процеси специфічної адаптації і так далі

В умовах фізичних навантажень, характерних для тренувальної і змагання діяльності, всі резерви не використовуються (Мозжухин, 1982; Давіденко, 1984). Необхідно відзначити, що в умовах, найбільш характерних для головних змагань (Олімпійські ігри, Чемпіонати Світу і Європи і д.р.), які відрізняються виключно напруженою конкуренцією, несприятливими погодними умовами, що змінюються іноді, інтенсивним психологічним навантаженням, спортсмени високого класу часто здатні мобілізувати функціональні резерви, що знаходяться далеко за межею уявлень про можливості організму протистояти тривалій роботі в умовах прогресуючого стомлення, виявлених в умовах тренування і участі в другорядних змаганнях (Платонов, 1988) (20).

Питання про механізм індивідуальної (фенотипичной) адаптації полягає в тому, яким чином потенційні, генетично детерміновані можливості організму у відповідь на вимоги середовища перетворяться в реальні можливості.

Збільшені вимоги навколишнього середовища порівняно швидко приводять до утворення систем, які забезпечують бі