Поняття типу в психології

Содержание

Поняття типу в психології

Екстравертний тип

Екстравертний розумовий тип

Література

Поняття типу в психології

У наш час у психологічній літературі представлений найбагатший матеріал, присвячений проблемі типів людей. Виділювані авторами психологічні типи найчастіше істотно різняться по способах визначення, критеріям відмінностей і змісту, що може вказувати, з одного боку, на локальність підходів окремих психологів, а, з іншого боку, на розходження в розумінні самого поняття типу. З огляду на проблематичність створення універсальної типології людини, у даному реферату будуть розглядатися питання властиво типології, тобто що таке психологічний тип і в чому його відмінність від інших видів групування об'єктів і їхніх властивостей.

У першу чергу слід зазначити відсутність у психологічній і загальнонауковій довідковій літературі чіткого визначення поняття "тип". У більшості робіт це поняття розглядається як споконвічно дане й не потребуюче яких-небудь пояснень. У тих же роботах, де воно визначається, існує значний збіг його з такими поняттями, як клас, художній образ, типаж, вид, категорія й т.п.

Оскільки прагматична цінність використання поняття "тип" складається в можливості побудові типів, треба насамперед відокремити його від поняття "клас", для побудови класифікацій. Аналіз застосування цих понять у літературі дозволяє зробити висновок про наступне їхнє розходження: поняття "тип" використовується переважно при об'єднанні деяких елементів (об'єктів, явищ, властивостей і т.п.), а поняття "клас" - переважно при розподілі деякої безлічі елементів. Відповідно, типології будуються переважно індуктивним (композиційним) методом на підставі угруповання елементів навколо одного, що володіє еталонними властивості, що виступають як критерій угруповання, а класифікації будуються переважно дедуктивним методом на основі розподілу безлічі елементів шляхом введення довільного критерію розподілу, як правило, наявності або відсутності якої-небудь істотної властивості в елемента даної безлічі.

Але, мабуть, головне відмінністю між класами й типами полягає в тому, що перші будуються на основі визначення границь підмножин деякої безлічі й установлення можливості включення в ці границі тих або інших елементів. Елементи, характеристики яких виходять за межі даного класу, містяться в інший клас або випадають із класифікації. При визначенні ж типу границі між типами не встановлюються, а задається структура типу, з якої співвідносяться по ознаці подоби або рівності елементи відповідної безлічі. Наочним аналогом процесу типу є приміщення кристалів у середовище з безліччю елементів. На кожному кристалі будуть осаджуватися елементи відповідного складу й структури. Можна також додати, що границі між типами набагато менш чіткі, чим між класами, а визначення типу конкретного елемента більш трудомістко, ніж визначення класу.

Таке розуміння типу вже істотно конкретизує його суть. При цьому виявляється, що, наприклад, типологія темпераменту по І.П. Павлову є не типологією, а класифікацією темпераменту на основі розходжень провідних властивостей нервової системи, у відмінність, скажемо, від конституціональних типів Кречмера й Шелдона. Звичайно, словосполучення "тип темпераменту" звучить більш звично, чим "клас темпераменту", але, проте, їх варто розділяти.

Інше істотне розходження в розумінні типу лежить уже усередині самого поняття. Існують два основних підходи до опису типу: тип розуміється як деякий середній елемент (об'єкт, властивість, прояв і т.п.), або як елемент із крайньою, максимальною виразністю тих або інших характеристик. Неважко помітити принципове розходження цих двох підходів. Так, у першому випадку нетиповим буде елемент із рідко, що зустрічається набором, якостей, у другому випадку, навпаки, нетиповим буде елемент із відсутністю яких-небудь яскраво виражених властивостей. Наприклад, визначення "типовий представник інтелігенції" або "безхарактерний" будуть ставитися до першого розуміння типу, а визначення "агресивний тип" і "типовий сангвінік" - до другого. Який же із цих підходів є правильним? Очевидно, і той і інший, але з урахуванням області їхнього застосування, розглянутих об'єктів і існуючих традицій.

Аналіз визначення типу, даних у різних джерелах, приводить до встановлення співвідношення двох зазначених підходів із двома найбільше звичними варіантами використання цього поняття. Перший підхід (типовий як середній) використовується переважно при описі художніх типів у літературі й мистецтві. а також у побутових описах. Художній тип - це результат узагальнення характеристик безлічі представників тієї або іншої соціальної групи або форм прояву тих або інших психологічних якостей, представлена у вигляді усередненого, узагальненого, "нормального" образа людини.

Другий підхід (типовий як крайній) використовується переважно при описі типів у наукових дослідженнях. Так, в описі темпераменту Г. Айзеком темперамент конкретної людини визначається співвіднесення його із граничними типами. Аналогічний опис можна знайти й у роботі Р. Акоффа й Ф. Емери при визначенні ступеня екстернальності-інтернальності. Даними авторами реалізований так званий факторний підхід, де як основу описи використовуються протилежні типи двох ортогональних факторів. Інший вид опису, типологічний, будується на знаходженні певних базових типів або архетипів, що служать як зразки для порівняння з наявними психологічними характеристиками конкретної людини. До таких описів ставляться, наприклад, конституціональні типології Кречмера й Шелдона, типи акцентуацій особистості Личко, типологія особистості Леонгарда. Таким чином, науковий тип - це результат пошуку найбільш яскравих, "рафінованих", унікальних характеристик деякої групи елементів, зокрема, групи людей - носіїв цих якостей. Такі характеристики або властивості, властиві психологічному типу, існують не просто у вигляді певного набору таких, а в сукупності зі зв'язками між ними, тобто має місце структура психологічних якостей, своєрідна для кожного типу. Наочним поданням такої структури може бути профіль типу, що визначає склад типологічних характеристик і відносини їхньої співпідпорядкованості, доповнений описом горизонтальних зв'язків між ними.

Узагальнюючи існуючі визначення типу, і з огляду на сказане, можна сформулювати наступне визначення:

Тип - це зразок, що служить для об'єднання елементів (об'єктів, явищ і т.п.) на основі співвідношення їхніх істотних властивостей, розглянутих у сукупності, і має максимально вираженою своєрідністю.

Художній тип можна визначити як зразок, що служить для об'єднання елементів на основі подібності сукупності їхніх істотних властивостей і максимально вираженою узагальненістю. Художній тип характеризується поширеністю в просторі й стійкістю в часі.

Як науковий, так і художній тип суб'єктивно виступають як цілісний образ, що служить як еталон для визначення приналежності до типу того або іншого конкретного об'єкта. По своєму складі образи наукового й художнього типу однакові, тому що проявляються у вигляді більш-менш виразного подання про структуру характеристик типу. Розходження між ними з'являється на етапі співвіднесення реального об'єкта або явища з типом. Оскільки науковий тип представлений максимальною своєрідністю властивостей, те, отже, значення відповідної сукупності властивостей більшості реальних об'єктів будуть менше, ніж значення типу. Таким чином, при порівнянні реального об'єкта фактично визначається те, наскільки він не підходить, не дорівнює ідеальному, еталонному, тобто визначається розходження між об'єктом і зразком. У цьому випадку аналогом типу може бути зразок для наслідування. На поведінковому рівні такими зразками можуть бути психологічні якості національних героїв, великих поетів, що видаються вчених, політиків і т.п.

При співвіднесенні ж реального об'єкта або явища з художнім, середнім типом, відбувається, навпаки, становлення подібності властивостей об'єкта із властивостями зразка, міри його типовості, "подібності", близькості до типу, причому для визначення міри подібності, по суті, не важливо - недостатньо виражені якості об'єкта.

Оскільки становлення подібності з одним елементом має на увазі можливість установлення розходження з іншим елементом, зокрема, що має протилежні властивості, і навпаки, те результат процедури співвіднесення реального об'єкта як з науковим, так і художнім типом може бути однаковим і виражатися як словами "схожий на", так і словами "не схожий на". Таким чином, розходження наукового й художнього типів лежить як у їхній суті, так і в механізмі співвіднесення типологічних образів з реальними об'єктами. По складу образів і результату співвіднесення вони можуть бути однакові.

При розгляді психологічних типів можна помітити певну їхню специфіку. Опис психологічних типів носить переважно якісний характер, тобто не вказується міра виразності психологічних характеристик, включених у тип. Найчастіше також не вказується пріоритет, ієрархія ознак типу, ступінь їхньої істотності для визначення типу. Термінологія, використовувана при описі типу, у багатьох випадках різна, що ставить додаткове завдання сумісності різних описів подібних психологічних типів. Образ психологічного типу досить аморфний і суб'єктивний. Зазначені особливості приводять до відомих труднощів віднесення конкретної людини до того або іншого типу, особливо при невеликому (3 - 5) кількості типів у типології. Більше того, не строгість описів дозволяє віднести людини одночасно до декількох типів, що досить яскраво виражено в астропсихологічних типах (гороскопах).

Слід зазначити наявність так званого ореола психічного типу - супутніх описів, що не є безпосередньо описами психологічних якостей, а скоріше випливають із них, що є наслідком їхньої реалізації. Так, опис холеричного типу темпераменту супроводжується із вказівкою на ті сфери діяльності, у рамках яких цей тип може функціонувати ефектно або неефектно. приналежність до певного конституціонального типу визначає схильність до розвитку певних соматичних або психічних захворювань. З віднесення людини до того або іншого типу акцентуації особистості треба опис його типових проблем. Наявність такого ореола свідчить, з одного боку, про єдність різноманітних проявів психіки, а з інший, - про наявність єдиних підстав різних типів і гіпотетичної можливості виділення базисних психологічних типів.

Виходячи зі сказаного, опис наукового психологічного типу повинне містити в собі наступні компоненти:

1) опис складу психологічних характеристик типу;

2) опис ієрархії типологічних характеристик - істотні, малоістотні, несуттєві;

3) вказівка максимальної міри виразності якостей;

4) опис взаємозв'язків між типологічними характеристиками;

5) опис ореола психологічного типу - особливості поводження, патологій, проблем, переваг і т.п., що випливають із наявності даної структури психологічних якостей.

В ідеалі такий опис повинне здійснюватися на різних рівнях - від генетичного до соціального й охоплювати всі аспекти: атрибутивний, структурно-функціональний, активно-реактивний і еволюційно-екологічний.

У сучасній психологічній літературі представлена значна кількість описів типів, тією чи іншою мірою задовольняючим зазначеним вимогам. Як групи типів можна виділити конституційні (Кречмер, Шелдон), психологічні (Юнг, Леонград, Личко), соціальні (типи лідерів) і астрологічні (гороскопи). Ці типології зачіпають різні макрорівні опису людини (індивід, суб'єкт, особистість і індивідуальність), але інтерес учених зосереджений, в основному, на типологічних описах особистості. Це зв'язано в першу чергу з тим, що опису особистості побічно відбивають характеристики попередніх рівнів (індивіда й суб'єкта), а також дають можливість включати їх у характеристики соціальних відносин і взаємозв'язків. Вимоги, пропоновані до описів наукових типів можна розглянути на прикладі типології К. Юнга й Е. Кречмера.

При створенні типології Юнг торкає винятково описової частини типів, не стосуючись їхнього генезису. Їм виділяється два загальних типи - екстравертний і інтровертний, що різняться залежно від установки, спрямованості інтересів на суб'єкт або об'єкт, і чотири функціональних типи - розумовий, емоційний, сенсорний і інтуїтивний, обумовлені по звичному пануванню однієї із зазначений функцій. Нижче приводиться коротка загальна характеристика екстравертного типу й опис екстравертного розумового типу "4".

"Коли орієнтування на об'єкт і об'єктивні дані переважують до того, що найбільш часті й найголовніші рішення й учинки обумовлені не суб'єктивними поглядами, а об'єктивними відносинами, то говорять про екстравертну установку. Якщо це буває постійно, то говорять про тип. Коли хто-небудь так мислить, почуває й надходить, одним словом так живе, як це безпосередньо відповідає відносинам і їхнім вимогам, у гарному або поганому змісті, то він екстравертний. Інтерес і увага треба за об'єктивними подіями й насамперед за тими з них, які тісно його оточують.

Небезпека екстравертного полягає в тому, що він втягується в об'єкти й сам у них зовсім губиться. Прихожі звідси функціональні (нервові) або дійсні тілесні розлади мають компенсаторне значення, тому що вони примушують суб'єкта до мимовільного самообмежування. Як мені здається, істерія найпоширеніший невроз екстравертного типу. Основна риса істеричного характеру - це постійно тенденцію бути цікавим і робити враження на навколишнім. Коррелатом до цього є сугестивність, що ввійшла в приказку, доступність впливу інших осіб. В екстравертного типу завжди є спокуса (мнимо) пожертвувати собою на користь об'єкта, асимілювати свій суб'єкт із об'єктом.

Установка несвідомого для дійсного доповнення свідомої екстравертну установки має властивість інтровертного характеру. Ніж повніше свідома екстравертна установка, тим більш інфантильна й несвідома установка. Грубий, сильно переважаючий дитячий й граничить зі злочинницьким егоїзм іноді характеризує несвідому установку".

"Судження завжди припускає масштаб: для екстравертного судження дійсним і визначальної є, головним чином, масштаб, узятий з об'єктивних відносин, байдуже, чи виражаються вони безпосередньо об'єктивним, почуттєво сприйманим фактом або об'єктивною ідеєю, тому що об'єктивна ідея є також щось зовні дане, узяте ззовні, навіть коли вона схвалена суб'єктивно. Цей випадок спостерігається тоді, коли, наприклад, суб'єктивне переконання пояснюється аналітично з об'єктивних факторів або як наслідок і висновок з об'єктивних ідей.

Коли мисленню належить перевага серед психологічних функцій, тобто коли індивідуум діє у своєму житті головним чином під керівництвом розумового мислення, так що всі скільки-небудь важливі вчинки виходять із інтелектуально обміркованих мотивів, принаймні, повинні відбуватися відповідно до цієї тенденції, - те йдеться про розумовий тип. Екстравертним розумовим типом буде людина, що має прагнення, - звичайно, лише в такому ступені, у якій він є чистим типом, - ставити всі свої прояви життя в залежність від інтелектуальних висновків, наприкінці, завжди орієнтується на об'єктивно дане або на об'єктивні факти, або на загальновизнані ідеї. Людина цього типу надає не тільки самому собі, але й навколишній його, залежно від об'єктивної дійсності, її об'єктивно орієнтованій інтелектуальній формулі, що вирішує силу.

Якщо формула досить широка, то цей тип може грати надмірно корисну для соціального життя роль реформатора, громадського обвинувача й очисника вдач або проповідника серйозних нововведень. Чим уже, однак формула, тим більше цей тип стає брюзгою, що мудрує й самовдоволеним критиком, що хотів би себе й інших втиснути в яку-небудь схему. Цим дані два крайніх пункти, між якими рухається більшість цих типів.

У людини цього типу, насамперед, придушуються всі форми життя, що залежать від емоцій, наприклад, переживання, смак, схильність до мистецтва, культивування дружби й т.д., - ірраціональні форми, як релігійний досвід, страсті й т.п., - часто знищуються до повної несвідомості.

Мислення екстравертного типу позитивно. Це значить - воно творить. Воно веде або до нових фактів, або до загального розуміння диспарантного досвідченого матеріалу. Його судження в загальному синтетичні".

Дана типологія ставиться до групи психологічних. До складу психологічних характеристик типу включені фактично тільки два аспекти: спрямованість установки й переважна функція. Це, з одного боку, спрощує завдання визначення типу, а з іншого боку - утрудняє віднесення конкретної людини до певного типу через високу оцінку ступеня узагальненості виділених якостей. Ієрархічно виділені тільки істотні характеристики типу, що помітно збіднює опис розмаїтості його проявів. Градації виразності якостей, аж до максимальної, досить добре описані, що дозволяє успішно діагностувати як яскраво виражені типи, так і змішані. Взаємозв'язок психологічних характеристик типу, описуються, в основному, у вигляді взаємин свідомих і несвідомих компонентів, що в деяких випадках приводить до подібності описів компенсацій несвідомого й проявів свідомості в різних типів, збігу ореолів протилежних типів, хоча в цілому ореоли представлені досить повно. Типи описуються на психологічному й соціальному рівнях, основні аспекти опису - субстанціональний, функціональний, кінетичний і еволюційний. У цілому типи К. Юнга збігаються з описами наукового психологічного типу, хоча й недостатньо зручні для діагностичного використання.

тип темперамент кречмер психологія

Підхід Кречмера до визначення психологічних типів заснований на встановленні залежності між будовою тіла (конституцією) і двома видами психічних розладів - циркулярним психозом і шизофренією, клінічні прояви яких є базою для опису двох основних темпераментів - циклоїдного й шизоїдного. Шизоїдним темпераментом володіють астеніки, більшість атлетиків і частина диспластиків, циклоїдним же - пикнгики, частина атлетиків і диспластиків. Слід зазначити, що саме поняття "темперамент" у Кречмера не визначене, але по суті використовується при описі характеру. Нижче приводиться коротка характеристика астенічного типу конституції й пов'язаного з ним шизоїдного типу темпераменту.

"Виражаючись коротко, habitus чоловічого астеніка по загальному враженню полягає головним чином у слабкому росту в товщину при середнім зменшенні росту в довжину. Це слабкий розвиток поперечного розміру проходить через всі частини тіла - особу, шию, тулуб, кості, судинну систему - і через всі форми тканин - шкіру, жирову тканину, м'язи, кості, судинну систему. Внаслідок цього середня вага тіла, а також його обсяг і ширина виявляються зниженими в порівнянні із середніми розмірами чоловіка.

Ми маємо, отже, у важких випадках наступну загальну картину: худої тонкої людини, що здається вище, ніж він насправді, з бідної соками й кров'ю шкірою, з вузькими плечима, із сухими, що мають тонкі м'яза й тонкі кисті руками. Грудна клітка є довгою, вузькою й плоскою, на якій можна перерахувати ребра, з гострим реберним кутом живіт, руки й ноги тонкі й позбавлені жиру. Дуже різко виступає в чоловіків відставання ваги тіла від довжини його (50,5: 168,4) і обсягу грудей від обсягу стегон (84,1: 84,7).

Між психічним нахилом до шизофренії й будовою тіла астеніків, атлетиків і деяких диспластиків існує ясне біологічне споріднення. Будова тіла й психоз не стоять один з одним у прямому клінічному відношенні. Будова тіла не є симптомом психозу, але будова тіла й психоз, тілесна функція й внутрішня хвороба, здорова особистість і спадковість є самі по собі частковими симптомами основної конституції; хоча вони зв'язані між собою родинними взаєминами, але можуть бути правильно зрозумілі лише по сукупності всіх факторів.

Шизоїдні люди мають поверхню й глибину. В'їдливо-груба або буркотливо-тупа, або м'якотіла-боязка - така ця поверхня. Не можна сказати, що вони почувають; іноді вони самі цього не знають або ж тільки невиразно відчувають, як кілька компонентів у розпливчастій формі одночасно проникають друг у друга, переплітаються один з одним і перебувають у містичних стосунках; або ж сам інтимне й саме вульгарне сполучається в них із цифрами або номерами. Але все, що вони почувають, чи банальність це, похіть, низькість або казкові фантазії, - всі тільки для них одних, і ні для кого іншого.

Для шизоїдів характерне:

1) нетовариський, тихнув, серйозний (позбавлений гумору), дивак;

2) соромливий, боязкий, сентиментальний, нервовий, збуджений, друг книги й природи;

3) слухняний, добродушний, чесний, байдужий, тупий, дурний.

Шизоїдні люди або абсолютно нетовариські або товариські вибірково, у вузькому, замкнутому колі, або поверхнево-товариські без більше глибокого контакту з навколишнім світом.

Циклоїдні темпераменти рухаються між "швидко" і "повільно", шизоїдні - між "тягуче" і "рвучко". циклоїдна крива темпераменту хвилеподібна.

Шизоїдні темпераменти розділяються на:

А) переважно гиперестетичні, куди входять:

чутливого, позбавленого афекту тип (препсихотический);

холодний тип аристократа;

патетичний тип ідеаліста;

Б) переважно холодні і тупі, куди входять:

тип холодного деспота (моральне божевілля);

гнівно-тупий тип.

Дана типологія ставиться до групи конституційний. Характеристики типів конституції, ієрархії й виразності якостей, що входять у них, описані повною мірою, на відміну від похідних від конституції психологічних якостей, які являють собою, по суті, ореоли описів клінічних проявів двох патологій, зв'язаних з будовою тіла досить опосередкованих і далеко не однозначно. Склад психологічних характеристик типів практично не визначений, підкреслюється лише провідна спрямованість типів. Ореоли опису типів у вигляді конкретних прикладів з певною часткою узагальнення пророблені найбільшою мірою й можуть становити самостійний інтерес. Опис здійснювався на двох рівнях - фізіологічні й психічному, провідні аспекти - атрибутивний, структурний і екологічний. Хоча опис типів конституції й ореолів психологічних типів виконано в достатній мері, у цілому типологія Е. Кречмера не робить враження цілісного опису й область її діагностичного застосування недостатньо широка.

Методи визначення психологічних типів, застосовувані при побудові типологій можна розбити на дві соціальні групи: теоретичні й емпіричні. виділення типів теоретичним шляхом базується на певних концептуальних моделях, виходячи з яких спочатку формується загальний значеннєвий зміст типу й основні значення, а потім опис кожного типу наповнюється відповідним психологічним змістом і прикладами його прояву. Початковим етапом такого формування найчастіше буває класифікація властивостей досліджуваної характеристики людини, а одержувані типи є біполярними. Прикладами таких типологій можуть служити типології К. Юнга, Р. Акоффа й Г. Айзека.

Що ж дає нам визначення наукового психологічного типу як сукупності крайніх характеристик? Таке розуміння типу дозволяє представити психологічний статус будь-якої конкретної людини як результат перетинання властивостей загальнолюдських типів. Відповідно, мірність типологічного простору заздрості від числа виділюваних ознак, але виходячи із прагматичних міркувань щодо процедури оцінки й наявних емпіричних даних можна припустити, що найбільш зручним буде тривимірний типологічний простір, що складається із шести біполярних ознак. Графічним поданням психологічного статусу конкретної людини буде, у такому випадку, певна крапка або область у тривимірній системі координат, а психологічний зміст статусу буде визначатися відстанню від крайніх крапок відповідних осей, що виражають характеристики типів.

Виділення типів емпіричним шляхом засновано на даних спостережень, як правило клінічних, або аналізі літературних джерел. При цьому пошук спрямований на знаходження яскравих, характерних явищ, властивих певній групі людей, які й становлять основу опису типу. Кількість типів у цьому випадку може бути довільною і залежить, по суті, від спостережливості й переваг дослідника.

1. Анохин П.К. Очерки по физиологии функциональных систем. - М., 1977

2. Вудвортс Р., Шлосберг Г. Психофізика. - К., 2003

3. Ганзен.В.А., Головей Л.А. Досвід системного опису індивідуальності. - К., 2005

4. Гельгорн Е. Регулярні функції автономної нервової системи. Їхнє призначення для фізіології, психології й нейрон психіатрії. - К., 2004

5. Зинченко П.И., Невельський П.Б. Система "людина і автомат". - К., 2006