Патентознавство та авторське право
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
З КУРСУ
«ПАТЕНТОЗНАВСТВО ТА АВТОРСЬКЕ ПРАВО»
1. Система інтелектуальної власності
Звичайно, про інтелектуальну власність пишуть ґрунтуючись на абстрактній логіці норм закону. В лекціях оглянуті процеси створення правової охорони і комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності. Значна увага приділяється захисту прав інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції, а також даються поради, як запобігти порушенню прав інтелектуальної власності. У той же час показана можливість удосконалення винаходів, що охороняються, без порушення прав патентовласників, використання суспільно доступних творів, які не мають правової охорони, а також використання об'єктів права інтелектуальної власності, що перейшли в суспільне надбання. Викладені відомості про систему правової охорони інтелектуальної власності, що включає об'єкти й суб'єкти права інтелектуальної власності, структуру державної системи правової охорони інтелектуальної власності, законодавче поле у цій сфері.
Основний акцент зроблено на об'єктах права промислової власності і, зокрема, на винаходах, корисних моделях, промислових зразках, торговельних марках тощо, що знаходять найбільше застосування у підприємницькій діяльності. Але останнім часом об'єкти авторського права та суміжних прав також набувають усе більшого економічного значення. Саме з ними пов'язані питання недобросовісної конкуренції, тому питання, що стосуються об'єктів авторського права і суміжних прав, знайшли також належне відображення у конспекті.
Матеріал ґрунтується на чинній законодавчій базі. Але треба мати на увазі, що з 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, Книга четверта якого має назву «Право інтелектуальної власності». Тому усі спеціальні закони з інтелектуальної власності, а також ті, що містять норми стосовно права інтелектуальної власності, будуть найближчим часом приведені у відповідність до цього фундаментального законодавчого акта.
Інтелектуальна власність, яка вже давно визнана у промислово розвинутих країнах, сьогодні використовується як важливий інструмент духовного, технологічного та економічного розвитку і в країнах, що розвиваються. Талановиті вчені, музиканти, інженери, бізнесмени, фотографи та художники – усі прагнуть продавати на ринку свої продукти і послуги та захистити результати своєї праці. Забезпечення на законодавчому рівні права інтелектуальної власності є саме тим шляхом, завдяки якому це може бути досягнено. Відповідно до ст. 54 Конституції України: громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової та технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятком випадків, встановлених законом.
У сучасному світі об'єкти права інтелектуальної власності, такі як: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення, комерційна таємниця, комп'ютерні програми, бази даних, твори літератури і мистецтва, фонограми та відеограми тощо – відіграють значну роль у забезпеченні конкурентоздатності товарів та послуг і стають, таким чином, вирішальним фактором економічного розвитку. Будучи введеними у цивільний оборот, вони приносять підприємству додатковий прибуток.
Права на об'єкти права інтелектуальної власності можуть виступати також як самостійний товар. Так, обсяг світової торгівлі ними у 2002 році перевищив $120 млрд., що більш ніж удвічі перевищило аналогічний показник 1990 року. Поставлені на бухгалтерський облік як нематеріальні активи, ці об'єкти суттєво збільшують вартість активів підприємства. Але якщо в розвинених країнах близько 50% активів підприємств складають права на об'єкти інтелектуальної власності, то в Україні цей показник менше 1%. Тому в підприємців України є великий і ще не використаний резерв для завоювання ринку, отримання значного прибутку, розвитку інноваційних процесів. Це стосується не тільки великих, а й малих і середніх підприємств.
Оскільки у підґрунті будь-якої інновації лежать об'єкти права інтелектуальної власності, то це визначає комерційну зацікавленість підприємств у питаннях використання та правової охорони об'єктів права інтелектуальної власності.
Малі і середні підприємства, на відміну від великих фірм, мають, як правило, недостатнє фінансування для самостійного створення та доведення до промислового використання об'єктів права інтелектуальної власності, а також для надбання прав на них. Вони не мають спеціальних структурних підрозділів – патентно-ліцензійних відділів, що опікуються питаннями створення, правової охорони, комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності, формування інноваційного портфеля підприємства та вивчення інноваційної стратегії конкурентів. Тому використання інтелектуальної власності в МСП здійснюється в умовах недостатньої обізнаності. Це не дозволяє в повній мірі використати великі переваги, що дає інтелектуальна власність у бізнесі. Є й інша сторона медалі. Незнання законів, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної власності, може призвести до порушення підприємством чужих прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що тягне за собою адміністративну, цивільну або навіть кримінальну відповідальність.
1.1 Поняття інтелектуальної власності: виникнення, становлення і розвиток
Однією з найпотужніших рушійних сил розвитку цивілізації є творча діяльність людей. сучасна цивілізація тримається на трьох «китах» – освіта, наука, культура. Світовий досвід переконує, що там, де глибоко усвідомлюють значення і роль цих трьох чинників для суспільного розвитку і приділяють їм належну увагу, країна залучається до числа держав із високорозвинутою економікою. Саме це зумовлює та визначає рівень цивілізованості того чи іншого суспільства. Вони ж є у переважній більшості саме результатами творчої діяльності людини, оскільки стан і освіти і культури зумовлюється рівнем розвитку науки. Наукова діяльність – це, безсумнівно, творчий процес.
Що таке творчість – це цілеспрямована пошукова діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, яке вирізняється неповторністю, оригінальністю, і суспільно-історичною унікальністю. Творчість притаманна людині, оскілки передбачає творця – суб’єкт творчої діяльності, яким може бути тільки людина.
Часто творчість визначають як інтелектуальну. Інтелект у перекладі з латинської означає пізнання, розуміння, розум. Інтелект є здатність до мислення, раціонального пізнання. Тобто інтелектуальна творчість – це і є розумова діяльність, адже творчості без розумового осмислення бути не може, бо творити здатна тільки людина, наділена розумом. Проте вислів «інтелектуальна творчість» часто зустрічається в широкому вжитку.
Творчість властива будь-якій діяльності людини, але далеко не будь-яка творчість завершується досягненням певного об’єктивного результату. За кінцевими результатами розрізняється творчість технічна, художня, літературна, наукова, виробнича тощо.
За цілеспрямованістю творчість можна умовно розподілити на два основних види: духовна творчість і науково-технічна творчість.
Стаття 5 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. дає перелік результатів художньої творчості, на які поширюється авторське право: це твори літератури, мистецтва, науки.
Виникненнятерміна «інтелектуальна власність» приходиться на кінець XVII ст. Він уперше з'явився у французькому законодавстві на ґрунті теорії природного права, яке одержало свій найбільш послідовний розвиток саме в працях французьких філософів-просвітителів. Відповідно до цієї теорії право творця будь-якого творчого результату є його невід'ємним природним правом, що виникає із самої сутності творчої діяльності та «існує незалежно від визнання цього права державною владою».
14 липня 1967 р. була створена Всесвітня організація інтелектуальної власності, яка з грудня 1976 р. набула статусу спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй. Але фактичне започаткування цієї організації слід віднести на кінець XIX ст., коли 20 березня 1883 р. було укладено Паризьку конвенцію про охорону промислової власності. Пізніше, а саме в 1886 р., було прийнято Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів. Обидві конвенції передбачали створення секретаріату, який називався «Міжнародне бюро». У 1893 р. ці секретаріати були об'єднані в один, який діяв під різними назвами.
Всесвітня організація інтелектуальної власності у поняття інтелектуальної власності включає:
– промислову власність, що головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки;
– авторське право, яке стосується літературних, музичних, художніх, фотографічнихі аудіовізуальних творів.
Інтелектуальна власність у звичайному розумінні – це права на результати творчої праці. Права неможливо сприймати на дотик, тому інтелектуальна власність є нематеріальною.
1.2 Право інтелектуальної власності
Цивільний кодекс України дає таке визначення права інтелектуальної власності:
«Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом».
Особливістю права інтелектуальної власності є те, що воно складається з двох гілок: особистого немайнового права творця на створений ним конкретний результат інтелектуальної праці та майнового права на цей результат.
Особисте немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичній особі. До нього відносяться: право на визнання людини творцем об'єкта права інтелектуальної власності; право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності; інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом стосовно певного об'єкта права інтелектуальної власності. Особисте немайнове право невід'ємне від автора і діє без обмежень у часі.
До майнового права відносяться: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. На відміну від особистого немайнового права, майнове право може належати як творцю, так і іншій фізичній або юридичній особі. Тобто воно є від'ємним як від людини, так і від підприємства. Крім того, воно має часові та територіальні обмеження.
Наприклад, майнове право на винахід діє протягом тільки 20 років, а на торговельну марку -10 років з правом подовження кожного разу ще на 10 років. На літературні та художні твори це право діє протягом життя автора і 70 років після його смерті тощо. Наприклад, патент на винахід діє тільки на території тієї країни, патентним відомством якої він виданий. Тобто патент, що видано в Україні, не діє на території Польщі або Німеччини.
Слід відзначити, що право власності, як і будь-яке інше цивільне право, прийнято розглядати в об'єктивному і суб'єктивному значенні.
Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання результатів інтелектуальної діяльності. Тобто це сукупність цивільно-правових актів, які регулюють зазначені відносини.
1.3 Об'єкти права інтелектуальної власності
У Книзі IV «Право інтелектуальної власності» Цивільного Кодексу визначені об'єкти права інтелектуальної власності, які залежно від сфери застосування умовно можна розділити на три групи. До першої групи відносяться об'єкти промислової власності. Вони мають таку назву тому, що застосовуються, головним чином, у промисловості. До другої групи відносяться штучно виділені, так звані нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності, що використовуються не тільки у промисловості. Нарешті третю групу складають об'єкти авторського права і суміжних прав. Ця група має значні відмінності від об'єктів промислової власності як у процесі набуття прав, так і за строком їхньої дії. На відміну від об'єктів авторського права, права виконавців творів, виробників фонограм і аудіограм, а також організацій мовлення – відносяться до суміжних прав, тобто прав, суміжних з авторськими правами.
Рис. 1.3.1. Класифікація об'єктів права інтелектуальної власності
Винаходом визнається така нова ідея, яка дозволяє на практиці вирішити конкретну проблему в галузі техніки. Для того, щоб така ідея стала об'єктом правової охорони, вона має відповідати певним вимогам: бути новою, тобто ще ніде не опублікованою, і не використовуватися. Ідея має бути неочевидною, тобто вона не повинна бути звичайним інженерним рішенням фахівця відповідної галузі господарювання. І нарешті, ідея має стосуватися рішення проблеми, придатного для застосування в промисловості, тобто це рішення може бути використане промисловим шляхом.
Патент – це техніко-юридичний документ, що містить опис винаходу, на підставі якого фахівець може це рішення використати. Патент видається урядовим органом тієї держави, куди подана заявка, і має чинність у межах цієї держави. Патент встановлює такий правовий режим, відповідно до якого запатентований винахід може бути використаний тільки патентовласником або з його дозволу.
Промисловим зразком є орнаментальний аспект корисного виробу. Орнаментальний аспект може складатися із тримірних елементів або двомірних елементів. Проте він не повинен обумовлюватися лише призначенням корисного виробу.
Охороноспроможність промислового зразка зумовлюється його оригінальністюабо новизною і має бути зареєстрована в державному відомстві. Охорона промислового зразка означає, що крім власника ніхто інший не може використовувати зареєстрований промисловий зразок.
Знаки – це позначення, які мають своєю метою розрізнення товарів і послуг одного промислового чи торгового підприємства від таких самих товарів і послуг іншого підприємства. Знак може складатися із одного або кількох характерних слів, букв, цифр, малюнків або зображень, монограм або підписів, кольорів або комбінації кольорів, емблем.
Суттєвим є включення до переліку об'єктів інтелектуальної власності наукового відкриття.
Наукове відкриття як явище чисто наукове є свідченням високого рівня науково-дослідної діяльності в суспільстві, високого рівня науки в цілому. Наукове відкриття є найвищим досягненням будь-якої науки. Правову охорону наукові відкриття дістали не так давно, її започатковано в колишньому СРСР. У 1959 р., не тільки в СРСР, а й в усьому світі вперше було введено державну реєстрацію наукових відкриттів, але з датою пріоритету від 1947 р. За час існування державної реєстрації відкриттів їх зареєстровано понад 350.
За наполяганням колишнього Радянського Союзу наукові відкриття були включені до об'єктів правової охорони Конвенції про створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності. В Україні державної реєстрації наукових відкриттів за радянських часів не було, в незалежна Україна державної реєстрації наукових відкриттів не розпочала.
Новий Цивільний кодекс України включив наукові відкриття до переліку об'єктів правової охорони. Стаття 457 ЦК містить визначення поняття «наукове відкриття». Це визначення відрізняється від відомих тим, що до терміна «відкриття», який вживався раніше, додали слово «наукове», отже, тепер це найвище досягнення науково-дослідної діяльності називається «наукове відкриття»:
«Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання».
Автор наукового відкриття має право надавати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву.
Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом.
Перелік об'єктів права інтелектуальної власності, що наведений на рис. 1, не є вичерпним. У широкому розумінні до них можна віднести й інші результати творчої діяльності, такі як: технічна документація, технологічні регламенти, результати наукових досліджень тощо.
1.4 Суб'єкти права інтелектуальної власності
Суб'єктами права інтелектуальної власності є творці об'єкта права інтелектуальної власності та інші особи, яким належать особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності. Серед суб'єктів права інтелектуальної власності особливе місце належить творцям: автору, виконавцю, винахіднику, раціоналізатору. Саме від творців це право може передаватися юридичній особі. Якщо охоронний документ на об'єкт права інтелектуальної власності втратив юридичну силу, то цим об'єктом може скористатися будь-яка фізична чи юридична особа, тобто він стає суспільним надбанням.
1.5 Структура державної системи правової охорони інтелектуальної власності
За роки незалежності в Україні розбудовано Державну систему правової охорони інтелектуальної власності.
Рис. 1.5.1. Структура державної системи охорони
За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері воно делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності. Держдепартамент є урядовим органом державного управління, що уповноважений реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення тощо, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних та інших творів. Держдепартамент проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Він здійснює роботи по удосконаленню нормативно-правової бази, контролює дотримання чинного законодавства в цій сфері, підтримує міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови щодо введення інтелектуальної власності до господарського обігу, координує роботи з підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з інтелектуальної власності, взаємодіє з громадськими організаціями, які опікуються інтелектуальною власносте.
До сфери управління Держдепартаменту включено державні підприємства: «Український інститут промислової власності», «Українське агентство з авторських і суміжних прав», «Інтелзахист», а також вищий навчальний заклад – Інститут інтелектуальної власності і права. Останній входить до складу навчально-науково-виробничого комплексу, який утворено Державним департаментом інтелектуальної власності, Українським інститутом промислової власності та Українським агентством з авторських і суміжних прав.
Головною функцією Українського інституту промислової власності є здійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме його експерти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності умовам правової охорони і видають експертний висновок. Укрпатент має філію, що надає патентно-інформаційні послуги з питань набуття та реалізації прав на об'єкти промислової власності.
Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав є колективне управління правами авторів. УААСП, за бажанням автора, здійснює державну реєстрацію об'єктів авторського права і суміжних прав та видає автору охоронний документ – свідоцтво. Важливою функцією УААСП'у є надання допомоги щодо захисту прав авторів у разі їх порушення.
Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів за спеціальністю «Інтелектуальна власність», кандидатів у патентні повірені та професійних оцінювачів прав на об'єкти права інтелектуальної власності, а також підвищує кваліфікацію патентознавців, судців, викладачів вищих та загальноосвітніх навчальних закладів, фахівців силових відомств тощо.
Державне підприємство «Інтелзахист» створене з метою удосконалення організації видачі контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм, комп'ютерних програм, баз даних, а також посилення захисту прав інтелектуальної власності та попередження правопорушень у цій сфері.
На рис. 1.5.1 також представлені громадські організації, що безпосередньо переймаються питаннями інтелектуальної власності та з якими тісно співпрацює Держдепартамент. Серед них – Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності. Вона має міжвідомчий характер і сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.
Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених України. За чинним законодавством саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам в питаннях правової охорони, використання та захисту прав на об'єкти права інтелектуальної власності.
Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам певну допомогу в їх діяльності.
Українська асоціація власників товарних знаків опікується інтересами правовласників торговельних марок.
Також слід згадати наступне:
У структурі Верховної Ради України, у складі Комітету з питань науки і освіти створений Підкомітет з питань інноваційної діяльності і захисту інтелектуальної власності.
У структурі судової влади у 2001 р. створена спеціалізована колегія суддів Вищого господарського суду України з розгляду справ, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності. Подібні колегії також створені у складі господарських судів Автономної республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та Апеляційних господарських судів.
З 1 березня 2003 р. у Вищому господарському суді України та в апеляційних господарських судах почали діяти спеціалізовані судові палати з розгляду справ у господарських спорах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності. Запроваджено також відповідну спеціалізацію суддів у місцевих господарських судах.
Інші міністерства та відомства України, діяльність яких так чи інакше стосується охорони прав інтелектуальної власності;
– Антимонопольний комітет України – центральний орган, що забезпечує захист від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності.
– Міністерство юстиції України – бере участь у розробці законодавчих актів з питань інтелектуальної власності, координує законотворчу діяльність у цій сфері та відповідає за його адаптацію до законодавства Європейського Союзу;
Міністерство внутрішніх справ України – здійснює заходи з попередження та розкриття злочинів, пов'язаних з порушенням прав інтелектуальної власності, бере участь у створенні та вдосконаленні необхідної для протидії цим порушенням законодавчої бази.
Особливу увагу міністерство приділяє попередженню та викриттю фактів розмноження і розповсюдження контрафактної аудіовізуальної продукції, неліцензійного комп'ютерного програмного забезпечення, а також фактів виробництва та розповсюдження фальсифікованої продукції з незаконним використанням товарних знаків відомих вітчизняних і зарубіжних виробників.
У 2001 р. в структурі Державної служби боротьби з економічною злочинністю були створені підрозділи по боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності – як у центральному апараті, так і на регіональному рівні. Вони проводять в усіх регіонах комплексні перевірки суб'єктів господарювання стосовно дотримання вимог нормативно-правових актів, що регламентують оптову та роздрібну торгівлю примірниками аудіовізуальних творів і фонограм. Ця робота координується міжвідомчими робочими групами, до складу яких входять представники Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України. Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України;
– Державна податкова адміністрація України – здійснює контроль за нарахуванням і платою податків при ввезенні та виробництві аудіо – та відеопродукції на території України. На підставі чинного законодавства здійснює заходи з вилучення та знищення контрафактної продукції, що сприяє: захисту інтелектуальної власності, у тому числі авторських прав на аудіо – та відеопродукцію. Особливу увагу приділяє виявленню та знешкодженню підпільного виробництва;
– Державна митна служба України забезпечує реєстрацію переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, та здійснює комплекс передбачених законодавством заходів з недопущення переміщення через митний кордон України товарів, виготовлених з порушенням прав інтелектуальної власності.
– Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України – здійснює державний контроль за Дотриманням законодавства України про захист прав споживачів, а також про рекламу в цій сфері;
– Служба безпеки України – бере участь у розробці та здійсненні заходів із захисту державних таємниць України; сприяє підприємствам, установам, організаціям, підприємцям у збереженнікомерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України.
Відповідно до указів Президента України створені спеціальні підрозділи боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності. СБУ несе відповідальність за державну політику голографічного захисту товарів і документів; здійснює державний контроль і координацію у цій сфері.
1.6 Законодавча база України у сфері інтелектуальної власності
Законодавчу базу складають:
– Конституція України;
– Кодекси України:
1) Цивільний кодекс;
2) Цивільний процесуальний кодекс; Господарський кодекс;
3) Господарський процесуальний кодекс;
4) Кримінальний кодекс;
5) Кримінальний процесуальний кодекс;
6) Кодекс про адміністративні правопорушення;
7) Митний кодекс;
– Спеціальні закони України:
1) «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»;
2) «Про охорону прав на промислові зразки»; «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;
3) «Про охорону прав на сорти рослин»;
4) «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;
5) «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;
6) «Про авторське право і суміжні права»;
7) «Про захист від недобросовісної конкуренції,
8) «Про захист від економічної конкуренції;
9) «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм»;
10) «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».
Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться в багатьох інших законах України.
У разі коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти права інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна.
У цивільному праві і в цивільному законодавстві склалося два самостійних правових інститути – авторське право і патентне право.
Відзначимо спільні ознаки:
1. Об'єктами авторських і патентних прав є саме результати творчої діяльності людини. Характерна риса і особливість їх – регулювання відносин, які складаються у зв'язку з творчою діяльністю людей. Ніяка інша діяльність, що не має творчою характеру, не може бути предметом регулювання цих інститутів. Тому і в авторському, і в патентному законодавстві акцентується, що творцем може бути тільки людина. Але суб'єктами авторських і патентних відносин можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Суб'єктом авторських прав може бути, наприклад, кіностудія, телестудія, видавництво та інші юридичні особи. Суб'єктом патентних прав можуть бути роботодавці, підприємства будь-яких форм власності та інші юридичні особи.
2. Спільною ознакою цих двох видів творчої діяльності є те, що вони мають завершитися певним результатом, втіленим у певну матеріальну форму або зафіксованим у певному матеріальному носії. Якщо ж творчий пошук не завершився певним результатом, то немає об'єкта правової охорони – нічого охороняти.
При цьому результати науково-технічної творчості мають бути реалізовані не просто у певній матеріальній формі, а й в установленому порядку визнані відповідним державним органом саме тим результатом, на досягнення якого був спрямований творчий пошук.
Винахід має бути описаний у заявці чи відображений у кресленнях. Але для надання йому правової охорони цього замало – він має бути кваліфікований Українським інститутом промислової власності саме як винахід. Без такого визнання і без державної реєстрації заявлена пропозиція не вважається винаходом і їй не надається правова охорона.
Результати творчої діяльності, які охороняються авторським правом, спеціальної кваліфікації і державної реєстрації не потребують.
3. Простір дії авторських і патентних прав – це територія України.
4. Однакова дієздатність суб'єктів творчого процесу. Тобто творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і неповнолітні.
5. П'яту спільність у регулюванні зазначених відносин складає право авторства і право на ім'я. Воно виникає як у автора будь-якого твору літератури, науки і мистецтва, так і у автора винаходу чи будь-якого іншого об'єкта промислової власності незалежно від віку. Кожен творець будь-якого результату творчої діяльності має право вважати себе автором свого винаходу чи іншого твору і вимагати цього від інших. Кожен з них має право випускати твір у світ під власним іменем або під псевдонімом чи анонімно. Творець об'єкта промислової власності має право просити, щоб його витвору було присвоєно його ім'я або певна спеціальна назва.
6. Спільною ознакою для всіх авторів результату творчої діяльності є право на винагороду і підстави її виплати. Такою підставою відповідно до чинного законодавства є лише факт використання цього результату.
Проте різняться між собою способи і методи обчислення винагороди за використання творів літератури, науки і мистецтва та об'єктівпромислової власності. Кожний вид творчості має свої особливості у визначенні розміру винагороди за використання її результатів. Але у всіх випадках право на винагороду виникає на підставі використання результату творчої діяльності за договором.
7. Суб'єктом авторських і патентних прав може стати у випадках, визначених законодавством, держава. Так, за впливом строку дії авторського права твір стає надбанням суспільства. Винахідник може передати виключне право на використання винаходу державі.
Відмінності в правовому регулюванні відносин:
1. Істотною відмінністю є передусім різні об'єкти цих відносин. Об'єктом авторських відносин є продукти творчої діяльності гуманітарної сфери або духовної діяльності. Зокрема це – твори літератури, науки, мистецтва тощо. У свою чергу, ці види творчої діяльності поділяються на ряд підвидів. Наприклад, науково-дослідна діяльність може завершитися різними підвидами своїх результатів – стаття, монографія, дисертація, брошура тощо. Мистецтво, як вид творчої діяльності, в свою чергу, об'єднує цілий комплекс окремих підвидів цієї творчості – музика, скульптура, пластика, художня література, виконавська майстерність артистів, диригентів тощо.
Другу групу об'єктів зазначених цивільно-правових відносин складають об'єкти, які ми називаємо об'єктами промислової власності. Ці відносини регулюються патентним законодавством і стосуються сфери науково-технічної творчості. Але слід зазначити що науково-технічна інформація як результат науково-технічної творчості є об'єктом права власності, проте на неї не видаються правоохоронні документи. Патентне законодавство охоплює відносини по створенню і використанню винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій знаків для товарів і послуг тощо.
2. Друга відмінність об'єктів означених цивільно-правових відносин зумовлена особливостями правової охорони цих об'єктів. Чинне законодавство передбачає для надання правової охорони об'єктам промислової власності їх попередню кваліфікацію як таких і наступну їх державну реєстрацію. Лише після виконання цих процедур заявникам видаються правоохоронні документи у формі патентів або свідоцтв.
Отже для одержання правової охорони об'єкта промислової власності необхідно подати заявку до Установи. Заявка має пройти належну експертизу і, нарешті, одержати відповідний правоохоронний документ. Без здійснення цих операцій об'єкту промислової власності правова охорона не надається. Зауважимо, що це досить складна і дорога процедура.
Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подання спеціальної заявки, проведення експертизи і державної реєстрації. На результати творчої духовної діяльності правоохоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих об'єктів досить надання їм об'єктивної матеріальної форми.
3. Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результатів духовної і науково-технічної творчості є різні строки дії авторського і патентного права.
Зазначимо, що право авторства, право на ім'я, право на недоторканість твору не обмежуються будь-яким строком. Автор будь-якого твору науки, літератури і мистецтва чи будь-якого об'єкта промислової власності залишається автором незалежно від того, коли створено твір чи будь-який інший результат науково-технічної творчості. Право авторства охороняється довічно. Право на ім'я також ніяким строком на обмежено. Воно діє безстроково, як і право авторства. Різниця полягає лише в тому, що за авторським правом автор може випускати свій твір у світ під власним іменем, під псевдонімом або анонімно.
Що стосується об'єктів промислової власності, то автор має право на присвоєння свого імені створеному ним винаходу, новому сорту рослин тощо.
Інші авторські і патентні права обмежені певним строком дії. Так, Цивільний кодекс України передбачає, що авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті відлічуючи з 1 січня року, який настає за роком смерті автора.
Авторське право, на яке чинне законодавство встановило певні строки його дії, зводиться до права на винагороду за використання твору чи будь-якого іншого об'єкта промислової власності. Автори результатів творчої діяльності мають право на винагороду, якщо зазначені результати будуть використані протягом строку дії авторського права. Письменник чи його спадкоємці мають право на винагороду, якщо твір використовується за життя його автора або в межах 70 років після його смерті. Винагорода за використання винаходу чи іншого об'єкта промислової власності виплачується за умови, що використання мало місце в межах строку дії патенту.
1.7 Захист права інтеле