Психологічна характеристика особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього

Психологічна характеристика особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього

Вибір нами характеристики такої групи ознак особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього, зумовлений недостатністю дослідження цієї проблеми вітчизняною кримінологією, а також тим, що основні властивості особистості злочинця відображаються в її психологічних особливостях. Про актуальність їх вивчення зазначали такі відомі кримінологи, як В. Фокс, Б.С. Волков, О.Б. Сахаров. Наприклад, Б.С. Волков підкреслює, що не можна не враховувати значення індивідуально-психологічних особливостей особистості у разі вчинення конкретного злочину: в цьому випадку вони можуть визначати поведінку особистості (4, с. 22). Підкреслимо, що важливість вивчення такої категорії злочинців збагатить кримінологічні дослідження, а на практиці допоможе встановити причини та умови вчинення статевих злочинів проти неповнолітніх.

Слід зазначити, що біологічні, психологічні та соціальні фактори визначають індивідуально-психологічні якості злочинця та детермінують його протиправні дії. Тому для пізнання поведінки зазначеної категорії злочинців слід простежити умови розвитку їх особистості, починаючи з дитинства. Слушно з цього приводу зазначає Л.І.Божович, що через свою вікову безпорадність немовля опиняється в повній залежності від дорослого, який знаходиться поруч, але не забезпечує йому можливості задоволення її органічних потреб. Дорослий у даному випадку є для дитини «психологічним центром» всесвіту, і сенс ситуації визначається для неї, в першу чергу, саме цим соціальним за своїм змістом осередком. На розвиток цієї думки, Ю.М. Антонян зазначає, що коли «психологічний центр» в особі матері, батька або будь-якої іншої особи не виконує покладени на нього функцій, у немовляти (спочатку на несвідомоу рівні) з'являється відчуття своєї незахищеності й неспокою. Якщо ж ситуація його розвитку не зміниться на краще, то подібні відчуття будуть прогресувати, знаходячи вираження в постійній непевності та занепокоєнні. Крім того, в дитини може не сформуватися потреба в інших людях, в спілкуванні із ними і це може закласти основи майбутнього психологічного відчуження індивіда, його особистої позиції несприйняття навколишнього середовища, нерозуміння його і навіть очікування загрози із зовні (3, с. 55–56).

Негативний вплив на дитину у різні вікові періоди її розвитку зумовлює виникнення небезпечних для її подальшої долі соціально-психологічних новоутворень. Поступово вони стають все більш тривалими та ригідними й перешкоджають формуванню позитивних якостей, підпорядковуючи собі ті, що вже існують. В результаті цього, як зазначають кримінологи, починається самостійний розвиток негативних новоутворень, котрі набувають власної логіки руху і стають стрижневими властивостями особистості, і в подальшому індивід реагує тільки на деякі, немовби для нього «передумовлені» соціальні впливи, відфільтровуючи їх з маси діючих на нього чинників (1, с. 4).

Таким чином, зазначене свідчить, про вплив первинної соціалізації на психіку людини, водночас і особистості злочинця, який вчинив статевий злочини щодо неповнолітнього, є беззаперечним. Слід наголосити на тому, що психологічна адаптація є дуже важливою і саме вона розпочинається з сім'ї. Вплив родини як фактора, що детермінує злочину поведінку, ми розглядали в попередніх підрозділах дисертації, однак не можна не звернути уваги і на її значення при формуванні психології досліджуваного злочинця.

Як відомо, батьки, родина, дитинство відіграють величезну роль у вихованні людини, визначенні її подальшого життя, формуванні її моральних і психологічних якостей. Специфіка і необхідність сімейного виховання полягає насамперед у тому, що воно більш емоційне за своїм характером, ніж будь-яке інше, оскільки здійснюється через батьківську любов до дітей, відповідні почуття (прихильність, довіра ін.). Дитина, особливо у ранньому віці, перебуває під впливом родини. Саме у сім'ї вона несвідомо шукає захисту, саме родина допомагає дитині набути впевненості у собі, знайти своє місце у житті. Сім’я поступово прилучає дитину до соціального життя і поетапно розширює її кругозір і досвід (4, с. 118). Про важливість виховання у сім'ї наголошує відомий психолог Л.С. Виготський. Він серед криміногенного фактору злочинної поведінки виділив сімейне неблагополуччя, під яким він розумів сім'ю, в якій існує приховане або наявне емоційне відчуження батьками дитини, її несприйняття (1, с. 77). Саме цей фактор сімейного виховання, перешкоджає нормальній соціалізації та психологічній адаптації особистості, та несе в собі криміногенний потенціал.

Нехтування дитини сім'єю призводить до того, що вступ у статеві відносини в неї мотивується необхідністю задоволення емоційних потреб. Це бажання зумовлено необхідністю відчути чиюсь ніжність, позбутися відчуття самотності, отримати визнання, підтвердити свою мужність або жіночність, підвищити самооцінку, тобто статеві відносин стають засобом вираження і задоволення несексуальних потреб. Слід відмітити, що у дітей, які в дитинстві стали жертвами сексуального насильства, формується не відповідне їх віку розуміння статевого акту. Такі особи досить часто ведуть розмови про статеве життя та намагаються продемонструвати його (2, с. 70).

Слід відмітити, що коли у особи з дитинства формується неадекватне розуміння природного задоволення статевих потреб, то така особа досить часто сама чинить статеве насильство стосовно інших або сама стає жертвою статевих злочинів. Тому не випадково особи, які вчиняють статевий злочин щодо неповнолітнього, будучи психічно здоровими, вважають, що статеві зносини з неповнолітніми допустимі. Це свідчить про наявність у особи ілюзій при задоволенні статевих потреб, формування яких зумовлене тим, що особа з дитинства отримувала неадекватне розуміння природного задоволення сексуальних потреб.

Поряд з зазначеним, слід відмітити той факт, що великий вплив на дитину має нездорова гіперопіка матері. Це насамперед пов’язано з типом поведінки матері, яка знаходить у дитині утіху і сенс усього життя. Особливо критичного рівня такі відносини досягають у родинах, де мати виховує дитину без батька. У даному випадку має місце виховання під зайвою материнською опікою з ізоляцією від «поганих товаришів», найчастіше просте позбавлення у дитячому і підлітковому віці контактів з однолітками, що часто призводить до закомплексованості, невпевненості у собі, порушень у статевій аутоідентифікації (характерна аутоідентифікація з особистістю матері на тлі вкрай негативної оцінки особистості батька). Значення цих впливів підсилюється тим, що вони впливають на особистість з раннього дитинства, тобто протягом тривалого періоду життя. Зазначене може сприяти виникненню гіпертрофованого психоемоційного зв’язку з матір’ю, а це, як відомо, підстава для виникнення педофілії – статевого потягу до дітей (5, с. 92).

Крім того, відсутність належних емоційних контактів з матір'ю призводить до того, що хлопчик, а потім юнак не набуває соціальних та психологічних навичок і умінь спілкування з представницями іншої статті, починає боятися та цуратися їх, виражати вороже до них ставлення. Постійне фрустрування, блокування сексуальних потягів викликає накопичення афективних психотравмуючих переживань. В обстановці, суб’єктивно розцінюваній як «підходяща», подібна напруга може розрядитися насильницькими сексуальними діями, тим більше ймовірними, що іншими шляхами такі люди не уміють установлювати контакти з жінками (4, с. 156). Таким чином, відсутність соціально-психологічних навичок у спілкуванні з представницями протилежної статті, сприяє формуванню у особи комплексу сваволі та ілюзій, про який йшлося у підрозділі 2.2. дисертаційного дослідження. Під дією зазначеного комплексу особа вибирає неповнолітніх для задоволення статевих потреб.

Слушно зазначає О.В.Губанова, що вибір дитини як сексуального об'єкта може бути пов'язаний як із невпевненістю у чоловічій статевій ролі, у вдалості статевого контакту через відсутність можливої негативної оцінки діяльності девіантна, так і з досить низькою загальною самооцінкою індивіда у плані успішності придушення опору жертви і реалізації статевого акту (5, с. 94). Особа, яка вчиняє статевий злочин щодо неповнолітнього, намагається віднайти індивідуально-емоційну автономію. А вибір неповнолітньої жертви злочину – це, безперечно, домінування злочинця над нею, тобто своє самоствердження у статевій сфері та подолання підлеглості, яку раніше відчував злочинець.

Слід наголосити, що вчені виділяють специфічні особливості сучасної сім'ї, передусім виділяють втрату сім’єю своєї першопочаткової функції любові, піклування та підтримки або зведення її тільки до економічного модуля. Соціалізація в такій сім'ї здійснюється зі зміною її структури, стилю відносин «батьки – діти», зростанням конфліктів. Дитина, яка була жертвою жорстокого поводження, досить часто не засвоює соціально-позитивних норм у спілкуванні між людьми, не може у подальшому належним чином пристосуватися до життя, створити сім'ю, жорстоко ставиться до своїх дітей, легко зважується на вчинення насильства щодо інших людей, доведена до приниження перетворюється із жертви на злочинця. Цей факт підтверджений і науковими дослідженнями, які засвідчили, що переважна більшість злочинців – це у минулому підлітки, відчуженісім’єю (7, с. 35). Необхідно звернути увагу на той факт, що сімейне неблагополуччя виступає джерелом формування насильницької злочинної поведінки.

Як свідчить практика, молоді особи які пережили сексуальне насильство в дитинстві і вчинили статевий злочин щодо неповнолітнього, часто виявляють статеву зацікавленість до осіб тієї ж статті, носіями якої вони є. Так, бабуся 10-річного хлопця звернулася за допомогою з приводу переслідувань її онука групою однолітків. Хлопець боявся ходити до школи, розповідав бабусі, що йому силою вдалось втекти від однокласників, коли вони намагались зняти з нього штани. В результаті консультації психологом членів зазначеної групи виявилось, що раніше до всіх них застосовувалось сексуальне насильство однією дорослою особою (5, с. 74).

Таким чином, викладене дає підстави говорити, що на психіку особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього, беззаперечний вплив має сім’я. Саме в такій сім'ї батьки не навчали своїх дітей елементарним правилам поведінки людини в суспільстві, а досить часто сексуально розбещували їх. Внутрішньосімейні конфлікти батьки розв’язували за допомогою насильства, що сприяло навчанню поведінці, яка порушує встановлений порядок статевих відносин між людьми в суспільстві.

Порушення первинних соціальних зв'язків (зокрема, позбавлення необхідного емоційного контакту, зумовленого дефектами виховання на ранніх етапах розвитку), може сприяти не тільки відчуженості та невротизації, а й появі таких явищ, як алкоголізм та жорстокість (3, с. 56).

Як відомо, руйнівний вплив на психологічний стан людини здійснює алкоголь. Незважаючи на те, що після вживання алкоголю зовнішня картина поведінки, як і суб’єктивний стан людини, різні, суть одна – зміна психічного стану (2, с. 75). Слід підкреслити, що у стані алкогольного сп’яніння знижується рівень критичності та самоконтролю людиною своїх вчинків, змінюється характер сприйняття інших осіб та підвищується ступінь імпульсивності, а часто й агресивності. Не викликає сумнівів той факт, що зловживання алкогольними напоями є чинником, який сприяє соціальній та культурній деградації особистості. Зазначений руйнівний вплив підтверджує і наше дослідження, згідно з яким 70% осіб, які вчинили статевий злочин щодо неповнолітніх, перебували в стані алкогольного сп’яніння (Додаток А).

При розгляді психології ґвалтівників і розбещувачів неповнолітніх не можна залишити поза увагою той факт, що на їх злочину поведінку впливає психічна патологія. Адже психіка, хоч і формується під впливом зовнішнього середовища, пов’язана з природою людини, її біофізіологічними особливостями, які є базою, умовою сприйняття людиною соціальних програм, і тим впливає на тип її поведінки. Будучи істотою соціальною, людина наділена біологічними особливостями, які роблять особистість такою, яка вона є (6, с. 81). У кримінологічній науці враховують те, що психофізіологічна підсистема впливає на соціально-психологічну підсистему особистості як внутрішня умова, яка динамізує й орієнтує активність особистості. Слід зазначити, що криміналізація психофізіологічної підсистеми можлива лише у взаємодії з негативними умовами виховання й активною життєдіяльністю особи і включаючись у соціально-психологічну підсистему особистості (10, с. 173). Таким чином, не можна ігнорувати психічну патологію особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього.

Серед деяких кримінологів, зокрема таких, як Г.М. Міньковський, А.Р. Ратинова, Н.Ф. Кузнєцова, існує думка, що психічні аномалії є каталізуючим чинником взаємодії в механізмі злочинної поведінки за наявності головного фактора – моральної невихованості. У сукупності вони обтяжують соціальну неадаптованість особистості, неадекватність її реакції, але не визначають соціальної спрямованості їх безпосередніх дій (5, с. 495).

Однак така думка заслуговує на критику, адже психічні аномалії не становлять суб’єктивної причини злочинної поведінки, тобто не розглядаються як джерела такої поведінки, а можуть бути лише внутрішньою умовою. Це підкреслюють і проведені емпіричні дослідження та їх теоретична інтерпретація. Вони свідчать, що не психічні аномалії сприяють злочинній поведінці, а ті психологічні особливості особистості, які формуються під їх впливом, тому правильно говорити про криміногенність других, а не перших. Адже якщо психічні аномалії безпосередньо викликають суспільно небезпечні діяння, оминаючи психологію особистості, то, вчинивши їх, людина повинна вважатись неосудною, оскільки саме в психології зберігаються можливості оцінки і контролю особою своїх дій (8, с. 38).

Перш ніж виділяти чинники, які сприяють сексуальній патології, слід виділити характерні особливості впливу аномалій на вчинення статевих злочинів, у тому числі щодо неповнолітніх, які впливають на формування особистості злочинця:

1) психічні аномалії, починаючи з перших років життя людини, можуть перешкоджати виникненню і розвитку адекватних статеворольових установок, усвідомленню себе як рівноправного і рівноцінного учасника сексуальних відносин. Наприклад, психопатії і наслідки черепно-мозкових травм здатні сформувати відчуття своєї сексуальної неповноцінності, недостатності;

2) межові психічні розлади заважають установленню нормальних соціально-схвалюваних відносин з жінками. У цьому особливо негативну роль відіграє дестабільність. Їй властиві дефекти мислення і мови, затримки у розумовому розвитку, низький запас знань і слів, відсутність багатьох необхідних у житті умінь, кутастий, однотипний, неспритний, міміка і пантоміміка одноманітні, бідні, невиразні. Для них характерний «тупий» маскоподібний вираз обличчя, іноді порушення будови черепа, що у поєднанні з зовнішньою неохайністю внаслідок недотримання елементарних санітарно-гігієнічних норм істотно перешкоджає зав'язуванню і підтримці прийнятих відносин з дівчатами і жінками. Часто буває так, що жертви зазначених злочинів глузують над ними. Олігофрени, позбавлені можливості задовольнити свої статеві потреби звичайним шляхом, частіше, ніж здорові, вдаються до насильства;

3) порушення психіки, що послаблюють вольові механізми, сприяють тому, що статеві потреби, які виникають у осіб з такими порушеннями, частіше призводять до злочинної сексуальної, у тому числі насильницької, поведінки. Задоволення такої потреби у них не опосередковане соціальними нормами, заборонами або обмеженнями, а тому шлях від її появи до дій щодо реалізації коротший. Самі ж дії досить примітивні, іноді раптові; вони часом непродумані, дуже рідко попередньо сплановані й ретельно підготовлені, не містять приховування слідів злочину та ін.;

4) істотний вплив на сексуальну злочинну поведінку осіб з психічними аномаліями робить їхня сугестивність, підпадання під груповий вплив. Досить наочно це виявляється у групових статевих злочинах, у вчинення яких такі особи, наприклад олігофрени, утягуються легко, особливо на те, що багато хто з них іншим шляхом не може задовольнити свої статеві потреби.

Психічні аномалії істотно обтяжують опанування соціальних норм, які регулюють відносини між особами різної статті. Але цю обставину слід розглядати не ізольовано, а у контексті всіх зв’язків і відносин осіб з такими аномаліями. Це відбувається тому, що у соціально-психологічному плані вони вирізняються відчуженістю від соціально-схвалюваних цінностей і малих соціальних груп, більш, ніж здорові люди, вилученням з нормального спілкування, дезадаптацією у мікросередовищі. Відбувається це і тому, що саме середовище їх часто не сприймає. Тому попереджувальний вплив на них інших людей значною мірою не ефективний (9, с. 112).

Говорячи про психічні аномалії, слід враховувати, що ніякої фатальності у вчиненні сексуальних злочинів, як і будь-яких інших, особами з психічними аномаліями не існує, хоча серед них злочинців більше, ніж серед законослухняних людей. Особливе криміногенне значення психічних аномалій полягає у тому, що вони спричиняють зниження контролю за своїми діями, знижують рівень критичного осмислення мотивів і наслідків вчинків, послаблюють вольову складову людини, призначену протистояти антисоціальним усвідомлюваним бажанням і прагненням (5, с. 91). Тобто, говорячи про осіб з психічними аномаліями в нашому досліджені, слід розуміти, що це особи, які мають знижений рівень контролю за своїми діями. При цьому слід зауважити, що стан, викликаний психічними аномаліями, не знімає осудності з осіб, які вчинили статевий злочин щодо неповнолітнього.

Значна увага серед науковців приділена вивченню захворювань нервової системи як чинника, що сприяє виникненню сексуальної патології. Так, дослідження російських вчених виявило, що формування патологічної сексуальності відбувається при ураженні головного мозку. Інші науковці наголошують, що будь-які структурні або біохімічні зміни у мозку, такі як гострі або хронічні інтоксикації або хвороби мозку, посттравматичні стани або хімічні захворювання, наслідком яких є загальне ослаблення контролю психіки, можуть сприяти появі девіантних форм сексуальної поведінки (6,с. 83). Так, при дослідженні «сексуальних насильників» Я. Звєріна, Я Поднелічкова виявили 35,9% осіб з ознаками енцефалопатії. За даними А.В. Арутюняна, особи, у яких виявлені сексуальні перверзії на фоні органічного пошкодження головного мозку, вчиняють статеві злочини, в тому числі щодо неповнолітніх, у 29,4% випадків (7, с. 231). Таким чином, вченими акцентується увага на тому, що психологічна патологія злочинців, що вчинили статевий злочин щодо неповнолітнього, може бути викликана перенесеними раніше нейроінфекційними й черепно-мозковими травмами.

Серед тих, хто вказує на значення порушень у психічній сфері в механізмі згвалувань, – В.П. Сербський. Він виділяє дегенеративну психопатію, однією з видів якої, на його думку, є суспільно небезпечні і постійні статеві збочення. Деякі вчені, досліджуючи психопатичних особистостей, що вчинили статеві злочини, вказували на властиву для цього типу злочинців агресивність у поєднанні з емоційною холодністю або, навпаки, підвищеною ранимістю в сексуальній сфері (8, с. 230).

Проведене Ю.М. Антоняном і С.П. Поздняковою обстеження півтори тисячі сексуальних злочинців виявило, що 75% з них є осудними. З них 75,2% становлять особи з психічними аномаліями. Розлади статевого потягу серед загальної кількості досліджуваних осіб виявлені у 45,8% випадків. За ступенем виразності цих розладів і характером їхнього збочення можна виділити дві відповідні групи. Перша група – преверсії (порушення, збочення), які спостерігалися у 63% із загальної кількості осіб з розладами статевого потягу. Преверсії, що належать до цієї групи, розвивалися переважно на патологічному ґрунті. Сюди віднесені особи, що виявили порушення статевого потягу вираженою мірою, які протягом тривалого часу цілком або частково заміщали нормальний статевий потяг. Серед них значна частка неосудних. До другої групи віднесені особи з відхиленнями сексуального потягу, які встановлені у 37% осіб, що виявили порушення статевого потягу. У цих осіб сексуальні розлади мали прояв у окремих преверсних елементів, що спостерігалися у сексуальній поведінці як девіантні тенденції (сексуальні фантазії, мрії, домагання, що мають неприродний характер). Розлади подібного роду мали перехідний, транзитний характер. У цих випадках реалізації статевого потягу, з його наявною тенденцією до збочення, сприяли алкоголізація, негативний вплив мікросоціального оточення й інші фактори. Серед сексуальних девіантів переважали особи з психічними аномаліями, визнані осудними і психічно здоровими (9, с. 51). Як засвідчує проведене дослідження, особи, які вчинили статеві злочини, незважаючи на те, що вони мали психічні розлади, не виключали осудності, тобто були здатні розуміти характер своїх дій та керувати ними.

При дослідженні психологічної структури особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього, необхідно згадати акцентуації характеру такої особистості. Цей термін у науковий вжиток був введений професором Е. Леонгардом. Під акцентуацією розуміється надмірна виразність окремих рис характеру та їх поєднання, що становить крайні варіанти норм, які межують із психопатіями. Акцентуації характеру притаманна уразливість особистості щодо не будь-яких, а лише щодо певного роду психотравмуючих впливів, адресованих так званому місцю найменшого опору певного типу характеру, при збереженні стійкості до інших. Залежно від ступеня виразності розрізняють явні і приховані (латентні) акцентуації характеру, що можуть переходити одна в одну під впливом різноманітних чинників (10, с. 90). Отже, під акцентуацією слід розуміти індивідуальні риси людини, які за певних умов мають тенденцію до переходу в патологічні стани.

За проведеним нами емпіричним дослідженням, серед осіб, які вчинили статевий злочин щодо неповнолітнього, можна виділити найбільш поширені типи акцентуацій. Серед них можна виділити:

– застрягаючий – підвищена підозрілість і хвороблива уразливість, стійкість негативних афектів, прагнення до домінування, неприйняття думки інших і, як наслідок, висока конфліктність;

– демонстративний (істероїдний) – виражена тенденція до витіснення неприємних для суб’єкта фактів і подій, до брехливості, фантазування, удаваності, що використовуються для привертання до себе уваги;

– шизоїдний – відгородженість, замкнутість, емоційна холодність, яка проявляється у відсутності співпереживання, труднощах у встановлені емоційних контактів, недостатність інтуїції при спілкуванні;

– сензитивний – підвищена вразливість, боязливість, підвищене почуття неповноцінності;

– нестійкий – схильність легко піддаватися впливу оточення, постійний пошук нових вражень, компаній. За такого типу акцентуацій простежується уміння легкого встановлення контактів, але вони, як правило, мають поверховий характер.

Слід наголосити, що врахування зазначених рис характеру має важливе значення для кримінологічного вивчення досліджуваного нами злочинця. Оскільки врахування зазначених типів акцентуацій сприятиме визначенню оптимальних прийомів проведення слідчих дій, а також з’ясуванню вибору особистістю злочинного варіанта поведінки.

Ще однією важливою характеристикою психологічної підструктури особистості є її інтелект. Слід відмітити, що для кожної людини характерний визначений рівень інтелекту, від якого залежить, як ця людини адаптується до навколишнього середовища. Вивчені матеріали кримінальних справ дали змогу зробити висновки і про інтелектуальні характеристики злочинців, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх. Серед них 55% злочинців характеризувалися середнім рівнем інтелекту; 47% мали занижені інтелектуальні якості. Інтелект вище середнього мали 2% засуджених.

Аналіз емпіричного матеріалу свідчить, що одним із факторів, який формує низький рівень інтелекту, є зловживання алкоголем. У досліджуваної категорії злочинців внаслідок зловживання спиртними напоями спостерігалося зниження психічних процесів та критичних властивостей. А це в свою чергу виступає детермінаційним чинником насильницького задоволення статевих потреб, використовуючи при цьому неповнолітніх. У осіб з невисокими інтелектуальними показниками, які мали завищену самооцінку, нереалізоване прагнення до лідерства, зазначене зловживання провокувало неадекватні агресивні реакції. Це переважно зустрічається у злочинців, вік яких становить 16–25 років.

На наш погляд, при розгляді психологічної характеристики досліджуваної категорії злочинців важливе значення на формування злочинної поведінки має така психологічна риса, як тривога. Криміногенність тривожності полягає в тому, що вона включає в себе хвилювання, суб’єктивне відчуття своєї невизначеності, незахищеності, яке може спровокувати агресію. Тривожність як психологічна риса впливає на формування особистісної дезадаптації, непристосованості індивіда, його так звану відстороненість від оточуючих.

Так, 42-річний М., одружений, алкоголік, засуджений за зґвалтування своєї 8-річної доньки К. (підтримував з нею статеві відносини протягом чотирьох років) і спробу зґвалтувати свою другу доньку 5-річну В. Психологічне дослідження особистості М. виявило, що це відчужена, дезадаптована особистість, причому його соціально-психологічна дезадаптація розпочалась з раннього дитинства. Батька він зовсім не знав, мати, молодші сестри та вітчим ставились до нього зневажливо: сестри, насміхаючись, називали його незаконнонародженим, вітчим виганяв з дому, мати слідкувала лише за тим, щоб він приносив додому зароблені гроші. У 17 років мати вигнала його з дому. Двічі був засуджений за крадіжки. Близьких друзів ніколи не мав, з дівчатами не дружив, оскільки був погано одягнений і ніколи не мав грошей на кіно, дискотеку (9, с. 71).

Доречно звернути увагу на той факт, що у 10,5 %, злочинців простежується симуляція психічного захворювання, як правило, такі особи наголошують, що в них у дитинстві мала місце травма голови, яка могла призвести до появи психічного захворювання, наслідком якого могли стати такі дії.

Важливу ознаку психологічної характеристики особистості досліджуваного злочинця становить мотиваційна сфера. Мотив є невід’ємною складовою злочинної поведінки. Вітчизняної вчені-психологи визначають мотиви як феномен, що знаходиться в полі свідомості і стосується лише вольової поведінки «усвідомлене спонукання для певної дії; спонукання чи прагнення досягти певної мети»; «спонукання причина від якої залежить цілеспрямований характер дій (3, с. 56). Така позиція підтримується і зарубіжними науковцями. Мотив вони визначають як «бажаний цільовий стан у межах відносин «індивід – середовище», а мотивація – «спонукання до дії певним мотивом… процес вибору між різними можливими діями, який регулює, направляє дію на досягнення специфічних для даного мотиву цільових станів… мотивація є загальною цілеспрямованістю діяльності» (8, с. 35).

Необхідність психологічного вивчення особистості злочинця обґрунтував Л.Є. Владимиров. Він наголошував, що встановлення справжнього мотиву його поведінки вкрай необхідне. При цьому він визначав мотив як пануючу ідею, що переходить в дію. Мотив – не просто ідеї і правила особи, а бажання, для задоволення якого вчиняється ця дія; це сума даних про особистість підсудного, його національність, освіту виховання і емоції до і під час вчинення злочину. Встановлення мотиву надзвичайно важливе, принаймні, у двох випадках: 1) коли слід встановити силу пристрасті, під впливом якої зменшується «свобода самовизначення, під якою ми розуміємо нормальну боротьбу протилежних мотивів, мотивів аморальних і мотивів стримуючих, як-от: звичайного особистого інтересу, етичних і правових правил, як вони притаманні суспільному середовищу підсудного; 2) коли необхідно пояснити психічний стан підсудного під час вчинення злочину через відсутність в останньому достатнього мотиву. У даному випадку мотив розглядається у зв’язку з усіма властивостями та особливостями підсудного і що повна відсутність мотивації є обставиною, яка вказує на стан несвідомості» (7, с. 78).

Проведене нами емпіричне дослідження дало змогу визначити, що в осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, зустрічаються мотиви самоствердження. Це не дивно, адже ще Х. Хекхаузен зазначав, що потреба в самоствердженні – одна з найбільш важливих і дієвих у стимуляції людської поведінки. Вона проявляється в прагненні мати визначений статус на соціальному (суспільному, професійному), соціально-психологічному (особистісно значущого оточення, референтної групи) та індивідуально-психологічному рівнях (самооцінка, самоповага) (8). Очевидно, що реалізація потреби у самоствердженні здійснюється через вчинки особи. Вони й визначають сильні сторони особистості та допомагають подолати психологічні вади, а також дають змогу досягти або зберегти здобутий соціальний статус. Самоствердження людини має дуже важливе значення, оскільки, реалізуючи цю потребу, особа відчуває себе незалежною, що сприяє досягненню нею психологічного комфорту.

Мотив самоствердження в особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього, реалізується на індивідуально-психологічному рівні. Як зазначалось, серед досліджуваних злочинців існує категорія осіб, у яких порушена аутоідентифікація з чоловічою роллю. У таких осіб сексуальна потреба зводиться лише до статевих актів без справжньої психологічної близькості, що не позбавляє їх використовувати для цього неповнолітніх. Як правило, у дитинстві мати таких осіб займала домінуючу роль у сім'ї, а батько був безвольним і пасивним (12, с. 96). Тому такий тип злочинців, намагаючись ідентифікуватися (самоствердитись) з чоловічою роллю, застосовував сексуальне насильство до неповнолітніх.

Слід зазначити, що мотив самоствердження в статевій сфері може виникнути у випадку знехтування жінкою чоловіка. Це зумовлює виникнення ще одного стимулу, щоб використовувати неповнолітніх для задоволення сексуальних потреб. Адже, ґвалтуючи дитину, «винна» особа повністю домінує над нею, тим самим самостверджується у власних очах (стає сильною особистістю).

На нашу думку, слід звернути увагу на існування захисних мотивів при вчиненні статевих злочинів щодо неповнолітніх. Ці мотиви пов’язані із зняттям і витісненням тяжких психотравмуючих переживань дитинства, пов’язаних із емоційним неприйняттям батьків, із їх моральними та фізичними приниженнями. Вище ми зазначали, який вплив здійснює сім'я на формування особистості досліджуваного злочинця. В таких випадках дитина, яка стала жертвою статевого злочину, виступає для злочинця символом тяжкого дитинства, який злочинець прагне знищити, щоб звільнитись від постійних переживань.

При розгляді мотивації у осіб, що вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, необхідно згадати дослідження, проведене О.О. Зайцевим. Він провів вивчення мотивації осіб молодого віку, які скоїли сексуальні злочини. У молодшій і середній вікових групах обстежених переважав легковажно-безвідповідальний тип сексуальної мотивації – відповідно 29,2% і 42,5%. Такий тип є характерним для інфантильних особистостей з інтелектуальним зниженням і негативною соціальною аутоідентичністю. Демонстративні мотиви здійснення насильницького статевого акту визначено у 32,47%. У молодшій віковій групі головними встановлено мотив наслідування і пізнавальний мотив.

У старшій віковій групі помітно переважав агресивно-егоїстичний тип – 43,9%. Для них головним спонукальним мотивом скоєння сексуального злочину стало бажання принизити, підкорити жертву. В діях таких осіб лежить самоактуалізація в негативних, асоціальних формах прояву. Її формування відбувалося на тлі вираженої схильності до обвинувачення усіх навколо себе чи висування пояснень, що виправдовують влаcну кримінальну поведінку, а в наступному – до нездатності відчувати почуття провини. Особи з такою мотивацією брали участь тільки у групових злочинах. Це також підтверджує наше емпіричне дослідження, згідно з яким у 4,9% злочинців простежується тенденція до самовиправдання. На це вказують пояснення засуджених щодо того, чому вони вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх Серед зазначених пояснень: бажання задовольнити статеву пристрасть; винна сама неповнолітня потерпіла; помста; ревнощі.

О.О. Зайцев виділяє гомеостабілізуючий тип сексуальної мотивації, за якого сексуальне бажання поєднується з тяжким відчуттям, що порушує стан нервової урівноваженості, почуття дискомфорту, мотивом статевого акту при цьому є відновлення гомеостазу, тобто зняття сексуальної напруги. Сексуальні злочини з таким типом сексуальної мотивації були вчиненні військовослужбовцями термінової служби. Автор пояснює це сексуальною депривацією в умовах однорідного чоловічого колективу. Такий тип сексуальної мотивації визначається як неможливість нормального, соціально-прийнятого розв’язання проблем юнацької гіперсексуальності (6, с. 14–15).

Нами було зазначено, що до недавнього часу серед науковців існувала думка, що статеві злочини щодо неповнолітніх вчиняються особами з психічною патологією. Однак психіатри та психологи піддають критиці патологізацію таких злочинців. При цьому вони наголошують, що на сучасному етапі дослідження таких осіб більшість з них психічними розладами, які могли б вплинути на кримінальну відповідальність, не страждає. Виявлено, що тільки 5% осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, мають психічні розлади (7, с. 231).

Складність пізнання кримінально караної статевої поведінки не викликає сумніву. Однак, якщо раніше акцент робився на психічній невпорядкованості особистості злочинця, який вчиняв статевий злочин, то при досліджені злочинців, які вчинили статевий злочини щодо неповнолітнього, виявляється тенденція, згідно з якою більшість – 85% – осіб, які вчинили зазначені злочини, психічних відхилень не мали (були психічно здоровими). За нашим дослідженням, лише 1,5% осіб мали дефекти психіки, однак вони не виключали відповідальності за вчинене.

Отже, психологічна характеристика підтверджує висловлену нами у підрозділі 2.2. позицію, що досліджувана категорія злочинців уражена комплексом сваволі та ілюзій. Сваволя визначає поведінку злочинця задовольнити свої сексуальні потреби, використовуючи неповнолітніх. Будучи психічно здоровими, вони порушують встановлений порядок статевих відносин між людьми в суспільстві, тим самим ігноруючи природні закони, які визначають ці відносини.

Слід наголосити, що психологічні процеси дають можливість виявити ставлення людини до навколишнього середовища. Вони формують той чи інший феномен свідомості: неілюзорну або ілюзорну (7, с. 107). З викладеного в даному підрозділі простежується, що на основі сформованої сваволі у осіб, які вчинили статевий злочин щодо неповнолітнього, утворюється ілюзія, що задовольнити потреби в сфері статевих відносин можливо, використовуючи неповнолітніх.

психологічний злочинець статевий злочин

Література

1. Готін О.М. Випуск або реалізація недоброякісної продукції в умовах ринкової економіки: проблеми кримінальної відповідальності / О.М. Готін. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. – 288 с.

2. Губанова О.В. Кримінологічна характеристика та запобігання згвалтуванню (на підставі матеріалів практики Автономної Республіки Крим): автореф. дис. на здобутт