Утилізація хімічної промисловості

Зміст

Вступ

Розділ 1. Короткий історичний огляд соціально-економічного розвитку технологій

Розділ 2. Основні види відходів хімічної промисловості

Розділ 3. Проблема утилізації відходів хімічної промисловості

3.1 Використання осадів стічних вод хімічної промисловості

3.2 Методи утилізації вуглецевовмісних відходів

Висновки

Використані джерела

Вступ

Проблема захисту навколишнього середовища встала перед людством порівняно недавно. Але вже в нашому столітті, яке ознаменувало себе масштабним виснаженням природних ресурсів, величезною кількістю шкідливих викидів в атмосферу і океан, знищенням лісів і безліччю інших чинників, що посилюють становище з екологією на нашій планеті, екологічна катастрофа наблизилася надзвичайно. "Озонова діра", радіоактивне забруднення, глобальне потеплення клімату, стан повітряних басейнів у великих містах наочно свідчать про те, що наше середовище мешкання виснажене до межі. Від нашої активності в сфері охорони навколишнього середовища залежить розв'язання питання про виживання, збереження здоров'я людей і створення нормальних умов їх життєдіяльності.

На всіх стадіях свого розвитку людина була тісно пов'язана з навколишнім світом. Але з тих пір, як з'явилося високоіндустріальне суспільство, небезпечне втручання людини в природу різко посилилося, розширився об'єм цього втручання, воно стало різноманітнішим і зараз загрожує стати глобальною небезпекою для людства. Витрата невідновних видів сировини підвищується, все більше орних земель вибуває з економіки, на них будуються міста і заводи. Людині доводиться все більше втручатися в господарство біосфери – тієї частини нашої планети, в якій існує життя. Біосфера Землі в даний час піддається наростаючій антропогенній дії. При цьому можна виділити декілька найбільш істотних процесів, будь-який з яких не покращує екологічну ситуацію на планеті.

Найбільш масштабним і значним є хімічне забруднення середовища невластивими їй речовинами хімічної природи. Серед них – газоподібні й аерозольні забруднювачі промислово-побутового походження. Прогресує і накопичення вуглекислого газу в атмосфері. Подальший розвиток цього процесу підсилюватиме небажану тенденцію в бік підвищення середньорічної температури на планеті. Викликає тривогу в екологів і забруднення Світового океану нафтою і нафтопродуктами, яке досягло вже 1/5 його загальної поверхні. Нафтове забруднення таких розмірів може викликати суттєві порушення газо- і водообміну між гідросферою і атмосферою. Не викликає сумнівів і значення хімічного забруднення ґрунту пестицидами та його підвищена кислотність, що веде до розпаду екосистеми. В цілому всі розглянуті чинники, яким можна приписати забруднюючий ефект, роблять помітний вплив на процеси, що відбуваються в біосфері.

Розділ 1. Короткий історичний огляд соціально-економічного розвитку технологій

Технології стародавніх цивілізацій і досі вражають сучасників, а проте їхня суть далеко не для всіх є достатньо зрозумілою. Піраміда Хеопса та піраміди інших володарів Єгипту, зрошувальні системи Нілу, астрономічні споруди майя, вироби шумерів, а пізніше ремісничі цехи римських міст, де археологічні дослідження виявили тканини, зброю, хірургічні інструменти, точні прилади (терези) та ін., свідчать про високий рівень технології тієї доби. Але ці технології були дуже консервативними. Основні ритми і технологія економічного життя помітно не змінювалися. Селяни орали землю, сіяли і збирали врожай протягом десятиліть і, навіть, століть за однаковою технологією і з допомогою однакових засобів праці. Гончарі виробляли горщики на гончарному крузі віками, ковалі кували залізо молотом, ткачі використовували пра-пра-прадідівські верстати. Протягом майже двох тисяч років доринкової економіки засоби виробництва майже не змінювалися. Одяг, посуд, транспортні засоби, будівельні матеріали на картинах кінця середньовіччя – епохи Відродження такі самі, що й на античних вазах (22, 191).

Усе це означало, що економічне життя було стабільним і, навіть, у певному розумінні соціально спрямованим. У рабовласницькому чи феодальному суспільстві розумний хазяїн піклувався про свою власність, щоб зберегти раба чи кріпака як засіб виробництва. Консерватизм характеризував енергетичні ресурси суспільства, які майже не змінювались. Наприклад, від стародавніх римлян починаючи аж до кінця середньовіччя в кінській упряжі не було хомута. Винахід хомута, який не стискав шиї коня, одразу підвищив продуктивність тяглової худоби на 30%. Проте суспільний уклад не стимулював "винахідницької діяльності" невільника-хлібороба, раба чи скутого традиціями ремісника.

Суспільні сили обстоювали стабільність і патріархальність укладу сім'ї, технологічні зміни лякали суспільство, навіть сам спосіб життя базувався на точному відтворенні традицій встановлення життєвих засад. Характерною ознакою економічної стабільності життя була майже постійна кількість населення Землі з початку нашої ери до середньовіччя – близько чверті мільярда.

Виникнення ринкової економіки стало могутнім поштовхом для пожвавлення діяльності ринків праці, землі і капіталу, тобто появи тих факторів виробництва, яких не існувало у доринковій економіці.

Технологія поєднала ці фактори в єдиний виробничий процес отримання споживної вартості у значно більшому розмірі, ніж це було необхідно для її власників.

Нові технології забезпечили широкі верстви населення рідкісними раніше речами і зумовили поступове зростання рівня життя.

Друга зміна, зумовлена технологією, – це продуктивність праці.

Розмір домни для виплавки чавуну збільшився у десять разів – від 10 футів (3 т) до 100 футів (30 т). Ткацькі верстати вже не вміщувались у житловій кімнаті і потребували механічного приводу.

Змінився характер праці, збільшилася її продуктивність: одного фахівця – ремісника замінили різні робітники відповідно до стадій технологічного процесу.

Головним фактором, який визначає місце індивідуума в суспільстві і забезпечує йому високий рівень життя, стають не успадковані станові привілеї, а володіння новою технологією. З'являється клас капіталістів – допитливих, енергійних, вільних у виборі праці людей.

Свобода вибору праці, прагнення до творчості, постійні винаходи все нових і нових засобів праці, нових технологій для насичення ринку споживними вартостями стають рушійними силами суспільства. Здавалося б, це відкривало перед людством нові горизонти необмеженого матеріального забезпечення і політичних свобод. Найбільш яскраво це проявилося у двох знаменних явищах 1776 року.

1. Прийняття Декларації Незалежності у США, яка проголошувала право кожної людини на життя, свободу та щастя.

2. Вихід із друку книжки Адама Сміта "An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations" ("Дослідження про природу та причини багатства народів"), що пояснювала, як суспільство має функціонувати в ринковій економіці, девіз якої – laissez faire, laisser passer (не заважай).

Але зміни в економічних відносинах суспільства, породжені розвитком технологій, мали і негативні наслідки. "Невидима рука" – регулятор ринку (визначення А. Сміта) не завжди спрацьовувала: технологічні новації призводили до перенасичування ринку певними видами товару, що породжувало кризи попиту і збуту, порушувало виробничий цикл підприємств. Часто це закінчувалося їх закриттям, масовим безробіттям. Оскільки фабричні робітники здебільшого вже втратили навички ремісничої (кустарної) праці, вони залишалися без жодних засобів до існування. Причини своєї особистої катастрофи тодішні робітники вбачали саме у нових винаходах і нових технологіях, які постійно зменшували потребу в робочих руках. До цього додавалась ностальгія за старим звичним побутом: фабрики і заводи руйнували знайомі людям з дитинства природні ландшафти, нещадно вирубувались ліси, відчужувались сільськогосподарські землі, перекривались річки, забруднювались вода і повітря.

Проблеми раннього капіталізму дуже детально розглядалися в працях К. Маркса. Не аналізуючи його економічних і політичних поглядів, скажемо тільки, що Маркс був проникливим діагностиком "болячок" капіталізму і передбачав навіть його саморуйнування. Відтоді багато чого змінилося у світі. Капіталізм остаточно відмовився від хаотичного, неконтрольованого розвитку. З'явилася безліч економічних систем, призначених для регулювання виробництва й споживання (22, 193).

Як приклад варто назвати одну з найпопулярніших донедавна – теорію оновленого капіталізму Д. Кейнса (John Maynard Keynes), "змішаної економіки", що в ній саме уряд відіграє вирішальну роль регулятора. На жаль, не буде перебільшенням твердження, що й нині питання найефективнішої регуляції ринку залишається відкритим, чому наочним свідченням є тривала економічна криза в нашій державі. Що ж таке сучасна економічна наука? Яку роль у розвитку суспільства відіграє науково-технічний прогрес? Як він впливатиме на екологічний стан у XXI столітті?

Щодо першого, то несподівану для багатьох, але значущу відповідь дав директор-розпорядник Міжнародного валютного фонду Мішель Камдессю в інтерв'ю українському телебаченню: "... економіка – це більше мистецтво, ніж наука". І все ж, проблеми взаємодії тріади наук: економіки, технології та екології будуть надзвичайно актуальними для людства XXI ст.

Сучасне поняття системи технологій – з одного боку є економічною категорією, тобто засобами праці, спрямованими на перетворення предметів праці на споживні вартості, а з іншого – позаприродною складовою сучасних урбанізованих екосистем. У розділі І ми вже спинялися на суттєвих суперечностях між досягненням безпосередньої первинної мети, виробництва і техноекономічною і природоохоронною діяльністю людей за умов сучасної індустріальної економіки.

Зрозуміло, що як і вогонь в руках первісних людей, так і сучасні науково-технічні досягнення систем технологій не є самі по собі добром чи злом для суспільства. Саме від суспільства залежить, як воно їх використає, на добре чи на зле.

Щоб прийняти правильні рішення відносно того чи того напрямку розвитку промисловості конкретного регіону чи окремого підприємства, не тільки економісти, екологи й технологи мають володіти мінімальним рівнем екологічних, економічних і технічних знань. У наш час різні верстви суспільства можуть справити вирішальний вплив на рішення урядів щодо захисту довкілля через громадські форми протесту і підтримки. Відтак елементарні знання з цього питання нині стають необхідними для всіх.

Індустріальна революція XX ст. у більшості країн світу і в Україні була орієнтована насамперед на непропорційно потужний розвиток промисловості, що завдавало збитків іншим галузям виробництва при майже повному ігноруванні екологічного імперативу. Під час індустріальної революції була здійснена глибока трансформація промислового виробництва. Галузева і територіальна структура промисловості набула пріоритетного характеру, підкоривши інфраструктуру інших галузей економіки. Відбулося стрибкоподібне нарощування потужностей промислового виробництва. Так, у колишньому СРСР загальний обсяг промислового виробництва з 1913 по 1980 p. збільшився у 157 разів. Відбулося це за рахунок пере-експлуатації природних ресурсів і нехтування проблемою знешкодження відходів промислових підприємств, небезпечних для природного середовища і здоров'я людини, За досягнення науково-технічного прогресу видавався, наприклад, відкритий спосіб видобутку кам'яного вугілля і руд. При цьому продуктивність праці одного робітника справді була в шість разів вищою, ніж при шахтному способі видобутку, але втрачалися тисячі гектарів землі і створювались величезні території відвалів пустої породи. Пересічно видобуток 1 млн. т вугілля відкритим способом спричинює знищення 20 га природних угідь, а видобуток такої самої кількості вугілля шахтним способом – тільки 5 га (24, 127).

Конфліктність у системі людство – природне середовище посилювалась упродовж останнього століття надзвичайно низькими коефіцієнтами використання ресурсів у промисловості. Тому сировини доводиться витрачати дуже багато. А. Кларка (1966) писав, що для забезпечення однієї сучасної людини предметами першої необхідності і предметами розкошу щорічно із надр Землі вилучається понад 20 т сировини.

Антагонізм між промисловим виробництвом і природним середовищем наростав у два етапи: першим була промислова революція XIX ст., другим – індустріальна революція другої половини XX ст. Деградаційний вплив промислового виробництва на природне середовище в глобальному масштабі найяскравіше виявився у другій половині XX ст., коли він набув загально-планетарного характеру.

Промисловим забрудненням називають надходження в навколишнє природне середовище різноманітних несприятливих для нього речовин, які є побічними продуктами промислового виробництва. Традиційно вважається, що промислове виробництво є одним з основних забруднювачів природного середовища. Незважаючи па індустріалізацію галузі і часткове впровадження маловідходних технологій, ця оцінка залишається актуальною і па межі третього тисячоліття.

Промислове забруднення за видами поділяють на такі основні форми:

1) забруднення атмосферного повітря пиловими і газоподібними викидами промислових підприємств;

2) забруднення водойм і підземних вод стічними промисловими водами, що містять широкий спектр токсичних речовин;

3) забруднення грунту важкими металами та іншими шкідливими речовинами;

4) теплове забруднення природного середовища викидами надлишків теплоти в атмосферу чи водойми;

5) шумове забруднення, що виникає під час роботи промислових підприємств (24, 127).

Промисловість є великим споживачем енергії. Переважно для її потреб споруджувались великі ГЕС і АЕС. Ці промислові об'єкти викликають серйозні екологічні і соціальні зрушення. Під водосховища відводять великі масиви часто найцінніших земель, на обширній території підіймається рівень ґрунтових вод, здійснюється переселення великої кількості населення, що супроводжується перенесенням сіл і невеликих міст.

Як уже зазначалось, найбільш поширені ТЕС значно забруднюють атмосферу, з ними пов'язане утворення величезних відвалів гірських порід при видобуванні палива для них шахтним чи кар'єрним способом. Багато проблем створюють АЕС. Екологічно небезпечний видобуток урану та його переробка для отримання ядерного палива, не вирішена проблема захоронения відходів, а їх перевезення, як і сама робота АЕС, загрожує аваріями. Не вирішена проблема демонтажу і консервації АЕС після закінчення терміну їх експлуатації, який нині становить пересічно 30 років.

Екологічна оцінка типів промислового виробництва грунтується на аналізі виду і розміру речовин, що вилучаються з природного середовища, та характеру і кількості відходів. Вилучаються з природного середовища насамперед гірські породи, що містять руди металів, нафту, газ та інші потрібні для промислового виробництва речовини. Масштаби таких вилучень досить великі. Наприклад, під час розробляння Курської магнітної аномалії було викопано кар'єр завглибшки 500 м і завдовжки 500 км. Відбуваються аналогічні процеси під час промислового виробництва на території України, тим більше, що країна багата на корисні копалини – має понад 7 тис. родовищ і добре розвинений гірничовидобувний комплекс.

Тією чи іншою мірою дають відходи усі види промислового виробництва. Відходність промисловості настільки велика, що одного лише пилу викидається в атмосферу промисловими підприємствами світу 200-250 млн. т щорічно. Найвища відходність металургійної і хімічної промисловості. В разі отримання однієї чавунної виливки в навколишнє середовище викидається 10-30 кг пилу, 200‑300 кг чадного газу, 1-2 кг оксидів сірки й азоту, 0,15-1,5 кг фенолів та інших органічних речовин і 3 м3 стічних вод. Сильно забруднює навколишнє середовище виробництво паперу. Його вибілювання супроводжується утворенням близько 1 тис. токсичних речовин, у тім числі таких небезпечних, як діоксин, фурани тощо (24, 128).

У США щорічно формується 265 млн. т екологічно небезпечних відходів, у країнах Європейської співдружності – 35 млн. т. Світовий обсяг відходів, за П. Бусоном (1989), становить 400 млн. т. Екібастузька ГРЕС-1 за один лише 1986 р. викинула в повітря 177 тис. т оксиду сірки (IV), 48 тис. т оксидів азоту й дала 1 млн. 281 тис. т золи. Згідно з розрахунками, витрати на ліквідацію завданих збитків виявились більшими, ніж отриманий прибуток від виробленої на цій ГРЕС електроенергії (24, 129).

Промислових відходів епохи науково-технічної революції стало так багато, що в розвинених країнах світу їх уже неможливо розміщувати на власній території. У 1987 р. із Західної Німеччини в НДР було ввезено 870 тис. т промислових відходів. У 1991 р. Організація африканської профспілкової єдності заборонила ввезення в держави Африки відходів з економічно розвинених країн. Робились і робляться спроби використати для складування і "переробки" відходів і територію України.

Для потреб промисловості впродовж останнього століття сформувалася розгалужена мережа наземних і водних транспортних магістралей. Транспорт, метою якого є доставляння сировини на промислові підприємства, вивезення відходів і транспортування продукції споживачам, сам по собі став важливим антропогенним забрудником природного середовища. Упродовж XX ст. значного мірою збільшилась мережа автомагістралей (табл. 10.3), що зайняла дуже велику територію. Загальний парк автомобілів, включаючи вантажні, автобуси та інші, досягнув 600 млн. одиниць. За прогнозом до 2010 р. число автомобілів перевищить 1 млрд. Все більший обсяг пасажирських і товарних перевезень бере на себе повітряний транспорт. Щорічно літаками літає близько 700 млн. чоловік.

Екологічна оцінка транспортної системи виявила, що вона завдає істотних збитків навколишньому природному середовищу. Один автомобіль за рік пересічно поглинає 1 т кисню і викидає в повітря до 600-800 кг вуглекислого газу, 40 кг оксидів азоту і 200 кг вуглеводнів, які не згоріли. Не вирішена проблема утилізації відпрацьованих масел. Так, в одній лише Канаді щорічно зливається в каналізацію або закопується 240 млн. л відпрацьованих масел. А в світі лише 40 % таких масел надходить на рециклінг або використовується як паливо, решта масел потрапляє у відходи (24, 130).

Однак особливу екологічну небезпеку становить свинець, який добавляють до етилованого бензину. Пересічний вміст свинцю в бензині досягає 0,4 г/л й під час спалювання його в двигунах 75 % початкової кількості цього металу надходить у повітря. Підраховано, що на території такої невеликої держави як Австрія сумарний викид свинцю автомобільним транспортом і лакофарбового промисловістю становить 15 тис. т щорічно.

В міру розвитку цивільної і транспортної авіації вона стає все більш екологічно небезпечною. Відомо, наприклад, що лише один літак Боїнг за 1 годину польоту спалює 16 т гасу, а під час злітання він витрачає його 7,8 т. Під час кожного старту літак викидає в атмосферу до 100 кг оксиду вуглецю (IV) і 50 кг оксидів азоту. Пересічно в світі на переміщення 1 пасажира на відстань 100 км витрачається 2,7 кг гасу. В Німеччині одна лише цивільна авіація щорічно спалює 3 млн. т гасу. Повітряний транспорт споживає 14% світового виробництва палива.

Особливо небезпечне те, що продукти згоряння авіаційного палива потраплять у верхні шари атмосфери. Сюди від пролітаючих літаків щорічно надходить до 180 тис. т оксиду сірки (IV) і 1,5 млн. т оксидів азоту. Це прискорює руйнування озонового шару, що відбувається під впливом фреонів.

Розділ 2. Основні види відходів хімічної промисловості

Хімічна промисловість – комплексна галузь, що визначає, разом з машинобудуванням, рівень НТП, що забезпечує всі галузі народного господарства хімічними технологіями і матеріалами, зокрема новими, прогресивними і що проводить товари масового народного споживання.

Хімічна промисловість є однією з провідних галузей важкої індустрії, є науково-технічною і матеріальною базою хімізації народного господарства і грає виключно важливу роль в розвитку продуктивних сил, зміцненні обороноздатності держави і в забезпеченні життєвих потреб суспільства. Вона об'єднує цілий комплекс галузей виробництва, в яких переважають хімічні методи переробки предметів матеріалізованої праці (сировини, матеріалів), дозволяє вирішити технічні, технологічні і економічні проблеми, створювати нові матеріали з наперед заданими властивостями, замінювати метал в будівництві, машинобудуванні, підвищувати продуктивність і економити витрати суспільної праці. Хімічна промисловість включає виробництво декількох тисяч різних видів продукції, за кількістю яких поступається тільки машинобудуванню (27).

Значення хімічної промисловості виражається в прогресивній хімізації всього народногосподарського комплексу: розширюється виробництво цінних промислових продуктів; відбувається заміна дорогої і дефіцитної сировини дешевшим і поширенішим; проводиться комплексне використання сировини; уловлюються і утилізуються багато виробничих відходів, зокрема шкідливі в екологічному відношенні. На базі комплексного використання різноманітної сировини й утилізації виробничих відходів хімічна індустрія утворює складну систему зв'язків з багатьма галузями промисловості і комбінується з переробкою нафти, газу, вугілля, з чорною і кольоровою металургією, лісовою промисловістю. З таких поєднань складаються цілі промислові комплекси.

В основі виробничого процесу в хімічній промисловості найчастіше лежить перетворення молекулярної структури речовини. Продукцію цієї галузі народного господарства можна підрозділити на предмети виробничого призначення і предмети тривалого або короткочасного особистого користування (27).

Хімічна промисловість об'єднує багато спеціалізованих галузей, різнорідних за сировиною і призначенням продукції, що випускається, але схожих за технологією виробництва.

До складу сучасної хімічної промисловості України входять наступні галузі і підгалузі.

Галузі хімічної промисловості:

1) гірничо-хімічна (видобуток і збагачення хімічної мінеральної сировини – фосфоритів, апатитів, калійних і кухонних солей, сірчаного колчедану);

2) основна (неорганічна) хімія (виробництво неорганічних кислот, мінеральних солей, лугів, добрив, хімічних кормових засобів, хлору, аміаку, кальцинованої і каустичної соди);

3) органічна хімія:

– виробництво синтетичних барвників (вироблення органічних барвників, напівпродуктів, синтетичних дубителів);

– виробництво синтетичних смол і пластичних мас;

– виробництво штучних і синтетичних волокон і ниток;

4) виробництво хімічних реактивів, особливо чистих речовин і каталізаторів;

– фотохімічна (виробництво фотокіноплівки, магнітних стрічок та інших фотоматеріалів);

5)  лакофарбова (отримання білил, фарб, лаків, емалей, нітроемалей і т.п.);

6) хіміко-фармацевтична (виробництво лікарських речовин і препаратів);

– виробництво хімічних засобів захисту рослин;

7) виробництво товарів побутової хімії;

– виробництво пластмасових виробів, скловолокнистих матеріалів, склопластиків і виробів з них.

8) мікробіологічна галузь.

Галузі нафтохімічної промисловості:

– виробництво синтетичного каучуку;

– виробництво продуктів основного органічного синтезу, включаючи нафтопродукти і технічний вуглець;

– резиноазбестова (виробництво гумотехнічних, азбестових виробів) (27).

Крім того, на базі газів, що відходять, і побічних продуктів певна частина хімічної продукції виробляється в коксохімічній промисловості, кольоровій металургії, целюлозно-паперовій, деревообробній (лісохімія) та інших галузях. За технологічною ознакою до хімічної промисловості можна віднести виробництво цементу й інших в'яжучих, кераміки, фарфору, скла, ряду продуктів харчової, а також мікробіологічної промисловості.

Охорона навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів відноситься до однієї з глобальних проблем сучасності. Хімічна і нафтохімічна промисловість є значним джерелом забруднення навколишнього середовища. За валовими викидами шкідливих речовин в атмосферу хімічний комплекс займає десяте місце серед галузей промисловості, за скиданням стічних вод у природні поверхневі водоймища – друге місце.

У 2002 році викиди хімічних підприємств в атмосферу склали 428 тис. тонн. Основними видами забруднювачів є (у % від загальної маси): оксид вуглецю (30%), леткі органічні сполуки (21%), діоксид сірки (14%), оксиди азоту (10%), оксиди вуглеводнів (9%) (29).

За рівнем використання водних ресурсів хімічна і нафтохімічна промисловість випереджає чорну і кольорову металургію, поступаючись лише електроенергетиці. Значна частина води використовується в технологічному процесі, що приводить до хімічного її забруднення. У 2002 році у водні басейни хімічними підприємствами скинуто 1660 млн. куб. метрів стічних вод.

У хімічному комплексі гостро стоїть проблема накопичення й утилізації виробничих відходів. Щорічно на підприємствах галузі утворюється близько 14,2 млн. тонн токсичних речовин (без урахування відходів 5 класу), з яких знешкоджується тільки близько 20 відсотків речовин. Типовими видами накопичуваних відходів 1 і 2 клас є ртуть, третього класу – нафтошлами, лігнін і ін., четвертого – фосфогіпс, піритові огарки.

Ліквідація відходів утруднена відсутністю рентабельних технологій їх переробки. Останніми роками використовується перспективна технологія утилізації дистилерної рідини содових виробництв з отриманням хлористого кальцію, хлористого натрію і будівельних матеріалів.

Важливо відзначити незавершеність кодифікування і класифікації відходів виробництва в хімічній і нафтохімічній промисловості. В даний час діє система класифікації, заснована на систематизації відходів за приналежністю до класів хімічних з'єднань, тоді як більшість відходів мають змішаний склад. Так, наприклад, хромовмісні відходи відносяться до першого і другого класу небезпеки.

Іншими проблемами в хімічному комплексі є також усунення ртутного забруднення навколишнього середовища, наявність незакладених пустот, що утворилися в результаті видобутку руди шахтним способом для виробництва калійних добрив (29).

Враховуючи надзвичайно велике значення роботи по оздоровленню екологічної обстановки, що проводиться підприємствами галузі, в умовах обмежених власних засобів, для підвищення її ефективності і досягнення необхідних масштабів, необхідно реалізувати заходи по наданню державної підтримки у вигляді надання підприємствам ряду пільг.

Досягнення екологічної безпеки в хімічному секторі передбачає вдосконалення нормативно-правової бази стосовно природоохоронної діяльності, а також створення державою умов і передумов для впровадження хімічними підприємствами ресурсозберігаючих і екологічно чистих технологій. Це дозволить мінімізувати негативну дію на навколишнє середовище і поліпшити екологічну обстановку в зоні дії підприємств хімічного комплексу.

Відповідно до єдиної державної політики в області екології, направленої на охорону навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів, необхідно забезпечити:

– зниження токсичних викидів забруднюючих речовин (аміак, хлор, ртуть і ін.) і відходів при збільшенні об'ємів виробництва за рахунок впровадження передових технологічних процесів, нового устаткування і матеріалів;

– вироблення необхідних критеріїв оцінки збитку від забруднень хімічними речовинами;

– безаварійну роботу устаткування хімічних підприємств, що дозволить уникнути надзвичайних ситуацій;

– приведення вітчизняних правил і нормативів промислової безпеки до міжнародних стандартів;

– реконструкцію водооборотного циклу на гірничо-збагачувальних підприємствах;

– зниження навантаження на земельні площі від гірничодобувних і гірничо-збагачувальних підприємств (використання відходів збагачення для закладки виробленого простору, збільшення висоти хвостосховищ для збільшення їх місткості, використання розкришних гірських порід в якості вторинної мінеральної сировини, рекультивація об'єктів зберігання відходів і ін.);

– вдосконалення системи управління охороною навколишнього середовища в галузі та її адаптація до міжнародних стандартів;

– проведення екологічної експертизи проектної документації при введенні нових об'єктів;

– встановлення правил і норм поводження з полімерними відходами;

– підвищення екологічної культури працівників хімічної галузі (29).

Основою регулювання якості атмосферного повітря міських і сільських поселеннях є державні стандарти і технічні регламенти забруднюючих атмосферу хімічних і біологічних речовин, дотримання яких забезпечує відсутність прямого або непрямого впливу на здоров'я населення і умови його мешкання.

Підприємства хімічної промисловості є джерелами багатокомпонентних викидів в навколишнє середовище хімічних домішок (контамінантів) I – II – III – IV класів небезпеки (організовані технологічні викиди, вентиляційні викиди, відкриті майданчики з устаткуванням) (28).

Навантаження специфічними речовинами на атмосферне повітря, водоймища, ґрунт залежить від виду хімічних виробництв, їх потужності і ступеня зосередження.

В атмосферному повітрі міських поселень, разом з контамінантами, типовими для більшості міст (азоту оксид і діоксид, вуглецю оксид, сірки діоксид, формальдегід, сажа, зважені речовини), містяться специфічні для виду хімічної промисловості речовини (бензол, толуол, аміак, стирол, диметиламін, ацетон, 1, 3 бутадієн і т.д.).

Концентрації шкідливих хімічних домішок перевищують установлені гігієнічні нормативи в атмосфері житлової зони міських поселень від 1 до 5 разів.

У викидах хімічних підприємств переважають речовини дратівливої, нейротоксичної, гепатотропного, канцерогенної дії, а також такі, що викликають віддалені наслідки у потомства.

Рівні забруднення атмосферного повітря шкідливими речовинами, властивими викидам хімічних виробництв в житлових зонах міста залежать від їх відстані до СЗЗ хімічних підприємств.

Згідно з даними лабораторних спостережень за якістю атмосферного повітря, що проводиться органами держсанепідслужби концентрації шкідливих хімічних домішок у ряді випадків перевищують ГДК на відстані до 10 км від підприємства.

Середньорічні концентрації 0,6-0,05 ГДК виявляються на відстані до 30 км від промислових об'єктів.

Перевірка хімічних підприємств виявила, що ступінь уловлювання шкідливих речовин від джерел організованих викидів складає близько 92,0% (28).

Згідно з даними II етапу соціально-гігієнічного моніторингу хімічна промисловість відноситься до пріоритетних галузей.

До пріоритетних забруднювачів, специфічних для підприємств хімічної промисловості, відносяться: бензол, ксилол, толуол, меркаптан, 1, 3 бутадієн, акролеїн, анілін, ацетальдегід, ацетон, бензин, бутилацетат, дихлоретан, кислота сірчана, кислота соляна, нафталін, етилацетат.

Розділ 3. Проблема утилізації відходів хімічної промисловості

хімічний промисловість відходи утилізація

3.1 Використання осадів стічних вод хімічної промисловості

Хімічна промисловість споживає велику кількість води і є джерелом великотоннажних відходів стічних вод. Так, наприклад, при випуску 1 т кальцинованої соди утворюється 110 м3 стічної води, 1 т синтетичного каучуку – 250 м3 води, 1 т капронового волокна – всього 5600 м3 стоків. Із 780 різних видів осадів стічних вод лише 250 знаходять часткове застосування, інші викидаються у відвали, що завдають чималого збитку навколишньому середовищу. В той же час орієнтовні підрахунки показали, що з осадів стічних вод хімічної промисловості можна отримати додаткової продукції більше, ніж на 100 млн. грн. на рік (13, 143).

Отримання в'яжучих матеріалів з осадів стічних вод содового виробництва. Осади стічних вод содового виробництва (шлами) щорічно по країні утворюють мільйони тонн сухих відходів. Ці відходи дотепер використовуються мало, хоча містять багато корисних речовин. Так, наприклад, шламові відходи дестилерної рідини, які утворюються при виробництві соди аміачним методом, містять (%) (13, 143):