Екологічні проблеми військово-промислового комплексу та їх наслідки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

«Екологічні проблеми військово-промислового комплексу та їх наслідки»

План

Вступ

1. Нинішній стан довкілля

2. Військова діяльність та конверсія військово-промислового комплексу

3. Проблеми утилізації боєприпасів

4. Висновок

Список використаних джерел

Вступ

В світі, як і в Україні, головними причинами, що призвели до загрозливого стану довкілля є:

• застаріла технологія виробництва та обладнання,

• висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два-три рази відповідні показники відповідних країн;

• високий рівень концентрації промислових об'єктів;

• несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв,

• відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпечення тощо);

• низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів;

екологічна утилізація військовий

1. Нинішній стан довкілля

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом – без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля.

Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України.

Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довгочасними медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

2. Військова діяльність та конверсія військово-промислового комплексу

Геополітичне розташування України на Європейському континенті історично зумовило роль і місце її території, а також військово-економічного потенціалу в проектах і програмах реалізації військових доктрин різних громадсько-політичних систем і військово-політичних блоків. Тому в центрально-східному регіоні Європи за десятиріччя накопичено дуже велику кількість військ і сил флоту, різноманітної військової техніки та озброєнь, у тому числі ракетно-ядерних. Склалася також розвинута мережа потужних підприємств, установ і організацій оборонного призначення.

Щоденна військова діяльність, як правило, вкрай негативно впливає на довкілля. Внаслідок багаторічних порушень природоохоронного законодавства, зокрема щодо утримання та експлуатації авіаційних і військово-морських баз, полігонів і танкодромів, учбових центрів, баз і складів пально-мастильних матеріалів, військово-ремонтних і будівельних підприємств, парків бойової і автотракторної техніки, військлісгоспів і підсобних господарств, об'єктів тепло-, водо-, енергопостачання, зливних і очисних споруд, місць збору та утилізації відходів, а також внаслідок недотримання вимог екологічної безпеки під час проведення заходів бойової та оперативної підготовки військ і сил флоту уже забруднено та продовжується забруднення основних складових довкілля: ґрунтів, поверхневих та підземних вод, атмосферного повітря.

Екологічний стан може ще більше погіршитися у ході проведення наступної широкомасштабної військової реформи, конверсії оборонної промисловості, ліквідації ракетно-ядерної зброї та хімічної зброї, що залишилася з другої світової війни, продовження утилізації (знешкодження) застарілих видів військової продукції та боєприпасів, відходів військового виробництва, якщо військові й надалі не будуть дотримуватися екологічних вимог.

Військова діяльність була й залишається джерелом небезпеки для природи. Воєнно-промисловий комплекс (ВПК) споживає величезну кількість мінеральної сировини та енергії, потрібних для виробництва військової техніки. Армія і флот спалюють у двигунах літаків, танків, автомобілів, кораблів, у котельнях військових містечок і частин колосальні об'єми палива. Площа земель під полігонами, стрільбищами, мисливськими господарствами для вищих чинів, навчальними центрами перевищує 100 тис. га. На утримання армії, флоту, підприємств ВПК витрачається чимала частина коштів національного бюджету України. Величезної шкоди завдають природі випробування різних видів озброєнь, а також проведення маневрів і навчань.

В Україні густота розташування військових об'єктів — військових баз, містечок, арсеналів, складів боєприпасів, сховищ паливно-мастильних матеріалів і ракетного палива, авіаційних і загальновійськових полігонів, танкодромів, звалищ і місць поховання шкідливих відходів, а також колишніх шахтних пускових установок тощо — дуже висока. Багато з цих об'єктів становлять реальну й потенційну небезпеку для населення й довкілля, забруднюючи навколишнє природне середовище хімічними речовинами, зокрема сполуками важких металів, підвищуючи радіаційний фон, спричиняючи деградацію природних комплексів. Відомі випадки негативного впливу забруднень згаданих об'єктів на здоров'я населення (наприклад, поблизу Первомайська Миколаївської області). Очисні споруди на військових заводах та об'єктах, у місцях розташування військових частин здебільшого або взагалі відсутні, або їхній стан незадовільний.

Особливо загрозлива ситуація пов'язана з переробкою компонентів ракетного палива, якого в Україні накопичено понад 20 тис. т. Сховища ракетного палива не мають спеціальних засобів нейтралізації випарів (дуже токсичних) його компонентів, термін експлуатації резервуарів для його зберігання вичерпано. Для виконання програми знищення й утилізації ракетного палива потрібні багатомільйонні затрати, що сьогодні нашій державі не під силу. Військове керівництво, ігноруючи серйозні екологічні проблеми, пов'язані з діяльністю ВПК, водночас намагається приховати реальний стан справ, прикриваючись завісою секретності й перешкоджаючи доступ на військові об'єкти.

У найгіршому стані нині перебувають приморські райони, особливо в Криму. Тут протягом десятків років військові об'єкти й кораблі забруднювали води Чорного моря. Наприклад, у Севастопольській бухті концентрація нафтопродуктів у 180 разів перевищує ГДК! Спеціалісти стверджують, що кораблі й берегові частини Чорноморського флоту щодня скидають у море більш як 9 тис. м3 неочищених стоків.

Загрозу для довкілля становлять порушення в армійських підрозділах правил зберігання паливно-мастильних матеріалів (ПММ) та експлуатації систем їх транспортування. В результаті втрат, витоків і розливів ПММ протягом тривалого часу (іноді десятиріч) довкола військових баз та аеродромів на кілометри навкруг забруднені поверхневі й підземні води. Ці порушення спричинюють появу в криницях, ставках і річках «запасів» нафтопродуктів і навіть токсикантів та канцерогенів — хрому, кадмію, свинцю, бензипіренів. Прикладами можуть слугувати територія парку Олександрія в Білій Церкві, міста Узин і Васильків (Київська область), Дубно (Рівненська область), Велика Круча (Полтавська область), Озерне (Житомирська область), Чугуїв (Харківська область), Луцьк, Керч, Севастополь, Чернівці.

У багатьох військових частинах не дотримуються правил захисту цивільного населення від шкідливого впливу електромагнітного й високочастотного випромінювання потужних РЛС. Нагальні проблеми — використання військовими лісів і сільськогосподарських угідь.

3. Проблеми утилізації боєприпасів

Розв'язати проблему надлишкових і непридатних для використання та зберігання боєприпасів можливо шляхом їх утилізації.

Утилізація боєприпасів для України стала нагальною необхідністю, оскільки саме до нашої держави було вивезено арсенали військ колишнього СРСР, що дислокувалися в країнах Центральної і Східної Європи. На сьогоднішній день на території України розміщено 135 арсеналів, баз і складів, на яких, за даними Міністерства оборони, зберігається близько 771,4 тисячі тонн надлишкових і непридатних до подальшого використання та зберігання ракет і боєприпасів. Державна програма їх утилізації, за повідомленням військового відомства, розрахована до 2017 року, але через значне перевищення термінів зберігання майже всі боєприпаси стануть непридатними значно раніше цього терміну. Адже через недостатню кількість пристосованих сховищ боєприпаси тимчасово зберігалися в неналежних умовах, унаслідок чого їх перевезення до місця утилізації стало небезпечним. За словами директора науково-дослідного інституту хімічних продуктів В. Банішевського, боєприпаси в силу своєї природи безкінечно лежати не можуть. На його переконання, неналежні умови значно скорочують термін їх зберігання, а отже, вони стають небезпечними.

Серйозною проблемою для України є також розташування військових арсеналів у небезпечній близькості до обласних центрів та об'єктів цивільного призначення. Зокрема, на території Хмельниччини розміщено 378 потенційно небезпечних об'єктів. Серед них - чотири військових арсенали, на яких зберігається близько 15 тисяч умовних вагонів боєприпасів. Завантаженість складів становить 120-150% від установлених нормативів. Особливе занепокоєння викликає близькість Хмельницької АЕС до військової частини, яка дислокується у 30-кілометровій зоні. Небезпека полягає в тому, що за 800 метрів від технічної території цієї військової частини розташовано підприємство зі зберігання державного резерву пального. У разі вибуху боєприпасів комбінат перетворюється на потенційну мішень.

За 5 кілометрів від Одеси, в міжлиманні, знаходиться склад боєприпасів, де зберігаються, зокрема, глибинні бомби великих розмірів. У разі катастрофи наслідки спрогнозувати нескладно. Те ж саме стосується складів у Болграді та Чорноморському.

Поблизу с. Ічня, що на Чернігівщині, розміщено склади із 360 тоннами легкозаймистого пороху, що зберігається в... паперових мішках. А неподалік - 400 га території військової частини, де просто неба лежить стратегічний запас МО. У випадку надзвичайної події в зоні ураження опиняться 19 населених пунктів.

На Вінниччині потенційну загрозу для мешканців Калинівки, Людавки та Гайсина становлять три склади, де зберігається ракетне озброєння та інженерні боєприпаси. Ці арсенали перебувають у небезпечному сусідстві із Центром забезпечення пальним.

У Брюховичах, Яворові та Бродах на Львівщині теж знаходяться три великих склади боєприпасів, що становлять реальну загрозу для місцевих мешканців, оскільки тут не дотримано норм розміщення військових арсеналів відносно цивільних об'єктів. У разі якоїсь надзвичайної події наслідки можуть бути жахливими.

До сказаного варто додати, що заходи безпеки майже на всіх базах боєприпасів незадовільні. Відсутність належної охорони військових об'єктів, а також спеціальних сховищ на зразок тих, що є в Івано-Франківській області, створює потенційну загрозу майже для всіх регіонів України.

Висновок

Відсутність належної охорони військових об'єктів, а також спеціальних сховищ на зразок тих, що є в Івано-Франківській області, створює потенційну загрозу майже для всіх регіонів України.

Список використаних джерел

1. Бегма В.М. Оборонно-промислові комплекси України та Росії: співробітництво, партнерство, конкуренція. – К.:НІУРВ, 1998. – 192с

2. Шевцов В.І., Боднарчук Р.В. Міжнародна інтеграція оборонно-промислового комплексу України: стан і проблеми розвитку. – Стратегічна панорама, №3-4,2000

3. Боков ВЛ., Лущик А.В. Основы экологической безопасности. - Симферополь: Сонат, 1998. - 224 с.

4. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища. – Суми, 2002. – 284 с

5. Новиков Ю.В. Природа и человек. – М.: Просвещение, 1991. – 223 с.