Природні ресурси Миколаївської області

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

«ПРИРОДНО-РЕКРЕАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ТА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ У ТУРИЗМІ»

Київ – 2009

Вступ

Актуальність теми. Впродовж останньої чверті ХХ ст. туризм став однією з провідних галузей світової економіки. Його потенційний вплив на соціально-економічний розвиток світу, довкілля та людей набуває таких масштабів що можна говорити про «туристичну революцію». За даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО) у 2007 р. чисельність іноземних туристів склала 900 млн., а доходи від туризму – 18,6 млрд. доларів. Згідно з прогнозами експертів ВТО, обсяги міжнародного туризму зростатимуть щороку в середньому на 4%. У 2010 р. прогнозується 1,006 млрд. учасників міжнародних подорожей, а у 2020 р. – 1,561 млрд. Доходи ж від туризму за цей період мають збільшитись у 4 рази. Якщо ж до результатів міжнародного туризму додати ще й обсяги внутрішнього туризму, то показники зростуть щонайменше втричі. Це дозволяє говорити про туризм як пріоритетну галузь світового господарства ХХІ ст.

Невід’ємною складовою світового туристичного процесу є вітчизняна туристична галузь. Тому прогнози експертів ВТО щодо розвитку туризму в світі повною мірою стосуються України. Адже вона володіє значними рекреаційно-туристичними ресурсами, має досить розвинену транспортну мережу, вигідне географічне положення тощо.

Національний туристичний ринок України є ринком країни перехідної економіки з середнім рівнем соціально-економічного розвитку, що формує ринкові структури та індустрію туризму відповідно до європейських стандартів. Сучасний етап характеризується відносно незначною участю у світовому туристичному обміні і переважанням експорту туристичних послуг.

Ринок туристичних послуг в Україні ще остаточно не сформувався, оскільки економіка країни знаходиться в стані постійного реформування, що позначається на розвитку туристичної галузі.

Розвиток національного ринку туристичних послуг Україна ґрунтується на її туристко-ресурсному потенціалі. Мотиваційними цінностями для розвитку внутрішнього та іноземного туризму залишається класичне поєднання природних і культурно-історичних ресурсів, посилене етнорелігійною самобутністю регіонів країни.

Загалом за 2007 р. кількість туристів, які були обслуговані суб’єктами туристичної діяльності України складає 2,864 млн. ос., а кількість іноземних туристів на території України за 2007 р. складає 372,5 тис. ос. (порівняно з попереднім роком 299 тис. ос.). Це свідчить про те, що Україна все більше і більше користується популярністю на світовому туристичному ринку. Отже, з урахуванням цих чинників в Україні прийнято державну програму розвитку туризму до 2010 р., в якій зазначається, що туризм набуває пріоритетності в розвитку культури та економіки незалежної України.

Сучасний розвиток туризму в Миколаївській обл. є складовою процесу відновлення і збереження природно-рекреаційних ресурсів України.

Його проблеми та перспективи істотним чином позначаються на загальному стані природних ресурсів країни. Цим і визначається вибір теми курсової роботи.

Об’єктом дослідження є природно-рекреаційний потенціал Миколаївської обл. та його використання у туризмі.

Географічні рамки курсової роботи обмежуються сучасною територією Миколаївської обл.

Хронологічні рамки курсової роботи охоплюють період від середини XVIII сторіччя до сучасного часу.

Джерельна база. У процесі написання курсової роботи автором було опрацьовано близько 30 джерел. Насамперед це такі багатотомні академічні видання як: «Географічна енциклопедія України» та «Історія міст і сіл Української РСР».

Природа краю описана у працях таких авторів, як Козявкін А.П., Шкварець В.П. та Мельник М.Ф.

Складним був збір літератури, що стосується стану та розвитку туризму в регіоні. При вирішенні цієї проблеми автор курсової роботи скористалася інформацією викладеною у статистичному бюлетені «Туризм в Україні» та на сайтах всесвітньої комп’ютерної мережі Інтернет .

Значну кількість інформації автор знайшла у виданнях туристично-екскурсійного характеру, а саме в проспектах, путівниках, буклетах  тощо.

Метою курсової роботи є всебічне дослідження природно-рекреаційного потенціалу Миколаївської обл. та його використання у туризмі. Для досягнення мети автор ставить перед собою наступні завдання:

· дати загальну характеристику регіону;

· описати природно-рекреаційні ресурси Миколаївської обл.;

· проаналізувати сучасний стан і перспективи розвитку туризму в Миколаївській обл.

Структура курсової роботи складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, джерел та додатків.

1. Загальна характеристика Миколаївської області

Перш ніж проаналізувати туристичні ресурси краю необхідно дати загальну характеристику області.

Фізико-географічна характеристика області. Миколаївська обл. була створена 22 вересня 1937 р. Вона розташована на півдні України, в межах басейну річки Південний Буг, і займає площу понад 24,6 тис. км (4,1% території України). На заході вона межує з Одеською, на півночі – з Кіровоградською, на сході – з Херсонською та Дніпропетровською областями, а на півдні омивається Чорним морем (Додаток 1).

Рельєф області являє собою рівнину, нахилену у південному напрямі. Більша частина області лежить у межах Причорноморської низовини. На півночі простягаються Подільська височина (правобережжя Південного Бугу) та Придніпровська височина (лівобережжя Південного Бугу). Глибоко в суходіл врізаються Дніпровсько-Бузький, Березанський, Тилігульський та Анджигольський лимани. До території області належать острів Березань й Кінбурська коса.

Область розташована в межах двох фізико-географічних зон лісостепової (Кривоозерський і західна половина Первомайського району) і степової (решта території). Ландшафти представлені заплавними комплексами (заплавні ліси й луки), ділянками піщаного степу, вапняковими степами, прибережно-водними комплексами, наскельними дібровами, кам’янистими степами тощо.

Лісистість області складає 3,9%. По районах вона досить неоднорідна й коливається від 2% у Березанському районі до 6,3% у Вознесенському. Всі ліси віднесені до першої групи. Ліси виконують захисні, серед яких протиерозійні, водоохоронні та санітарно-гігієнічні функції. На схилах в верхів’ях річкових долин і балках зростають байрачні ліси, в яких переважають дуб, клени татарський і гостролистий, в’яз, липа, груша, яблуня, в чагарниковому ярусі – бересклет, крушина, терен, глід, шипшина. Трапляються заплавні ліси.

Клімат області помірно континентальний з м’якою малосніжною зимою та спекотним посушливим літом, що супроводжується суховіями і пиловими бурями. Пересічна температура січня становить – 4єС, липня – +27єС. Зима малосніжна, порівняно тепла. Максимум опадів випадає влітку, переважно у вигляді злив. Море у купальний сезон (червень-серпень) прогрівається біля берега до +24єС.

Водні ресурси. Головна водна артерія Миколаївщини – Південний Буг, що посідає третє місце серед українських річок за своїми розмірами, довжиною 257 км у межах області. Друга по довжині ріка області – Інгул (179 км), упадає в Південний Буг у межах Миколаєва. Усього по території області протікає 85 річок, завдовжки 10 км кожна.

Озера області майже всі солоні, найбільше серед них – Бейкуський лиман. Миколаївська обл. на півдні займає кілька сотень кілометрів берегової лінії Чорного моря і його лиманів. Узбережжя Чорного моря розрізане Дніпровсько-Бузьким, Тилігульським і Бережанським лиманами.

Ґрунти. Серед зональних типів ґрунтів переважають чорноземи звичайні середньо гумусні та мало гумусні (на півночі), чорноземи південні мало гумусні, каштанові і темно-каштанові слабо солонцюваті (на крайньому півдні), алювіальні лучні (у заплавах) та лучні осолоділі (у подах). Майже всю територію Миколаївської обл. розорано.

Корисні копалини представлені головним чином нерудним комплексом. На північному заході розробляється родовище нікелю, на півночі є родовища уранових руд. Видобуток граніту проводився у 18 великих родовищах. Разом із гранітами зустрічаються гнейси, кварцити й польовий шпат. Миколаївщина має великі запаси будівельних матеріалів: каменю будівельного понад 627 млн. куб. м, гранітів із широкою гамою кольорів і високих декоративних якостей 51,3 млн. куб. м, цементної сировини 60,7 млн. т, глиняно-черепичної сировини 48,1 млн. куб. м, будівельного піску 123,7 млн. т. Промислове значення мають також поклади вапняків 16,4 млн. т, каоліну 113,6 млн. куб. м і т.п.

Рослинність. У північній та північно-західній частинах області на звичайних чорноземах ростуть: типчак, ковила, калерія і велика кількість степового різнотрав’я як перекотиполе, адоніс, в значних кількості кореневище, а також злаки, особливо степовий стоколос та інші сухолюбні злаки.

Тваринний світ. Найбільш характерні види для цієї території є: заєць-русак (170 тис.), лиса (4 тис.), кабан (1,5 тис.), єнотовидна собака, косулі та куниці. З птахів зустрічаються перепел, жайворонок, сіра куріпка, кулик та журавель.

Адміністративний поділ. Центром області є м. Миколаїв. До складу області входять: 19 районів, 5 міст обласного підпорядкування (Миколаїв, Вознесенськ, Очаків, Первомайськ., Южноукраїнськ), 4 міста районного підпорядкування (Баштанка, Нова Одеса, Новий Буг, Снігурівка), 17 сел. Та 894 смт.

Населення Миколаївської обл. складає 1 265 тис. ос. Пересічна густота населення складає 54,1 ос. на кв. км. Більша кількість населення проживає у містах (838,8 тис. ос.). Кількість чоловіків становить 588 тис., жінок – 676,5 тис. У національному складі населення переважають українці (79%) та росіяни (16%), інші національності становлять 5%. Основна частина трудових ресурсів зайнята у галузях матеріального виробництва (68,5%), з них бл. 39,3% – у сільському господарстві.

Промисловість. Однією з провідних галузей промисловості є машино-суднобудування. Одним з найбільших заводів, який випускає обладнання й устаткування для суднобудівних підприємств та енергетики є науково-виробниче об’єднання «Зоря – Машпроект». Виробництвом електроенергії в Миколаївській області займається найбільша на півдні України «Південно-Українська атомна електростанція» (поблизу м. Южноукраїнськ) та вітрові електростанції поблизу миса Аджигол.

Найбільші підприємства з легкої промисловості це: Вознесенське шкіряна об’єднання (ВОЗКО), Миколаївське трикотажне об’єднання, Миколаївська швейна фірма «Евіс», заводи «Нектар», «Янтар», «Сандора».

Харчову промисловість Миколаївської обл. складають: Первомайський, Миколаївський м’ясокомбінати, Вознесенська продовольча компанія та Миколаївський птахокомбінат. Серед багатьох молокопереробних підприємств найбільш відомий Первомайський молочно – консервний комбінат. У м. Очакові знаходяться важливі підприємства по переробці риби та морепродуктів це рибо – консервний завод та мідійно-устричний комбінат. А у м. Первомайськ та в с. Засілля діють цукрові заводи.

Сільське господарство складається з двох виробничих напрямків: рослинництво та тваринництво. У Миколаївській обл. ці два напрямки добре розвинуті. Провідна галузь тваринництва – скотарство, яке має молочно – м’ясний напрямок. Традиційні виробництва – свинарство та вівчарство. В приміських районах добре розвинене птахівництво.

У рослинництві переважають посіви зернових культур. Серед них провідне місце належить озимій пшениці, ячменю та кукурудзі. Друге місце посідають кормові культури: люцерна, еспарцет, сорго, силос, кормові буряки та ін. Також велике значення мають технічні культури.

Транспортна система. Транспорт області складається з усіх існуючих галузей: залізничної, автомобільної, морської, річкової, трубопровідної, електронної та повітряної. Найважливіше місце належить залізничному та автомобільному транспорту.

Залізничний транспорт.Загальна протяжність залізничних шляхів становить 766 км. Найважливіші вантажі це сільськогосподарські продукти, металеві вироби, будівельні матеріали, нафтопродукти. Важливими залізничними станціями є Миколаїв, Первомайськ – на – Бузі, Колосівка, Снігурівка, Вознесенськ.

Автотранспорт виконує основну частину внутрішніх перевезень сільськогосподарської продукції, будівельних матеріалів та ін. Всі головні автомобільні шляхи транзитні. Миколаївщину перетинають три автодороги міжнародного значення – Рені (Одеська обл.) – Ростов – на – Дону (Росія), Харків – Полтава – Кишинів (Молдова) та Одеса – Київ – Санкт-Петербург (Росія). Загальна довжина автошляхів складає майже 5 тис. км.

Трубопровідний транспорт. Через територію Миколаївської обл. проходять: нафтопровід Кременчук – Снігурівка – Одеса, газопровід Шебелинка – Одеса та аміакопровід Тальятті (Росія) – Горлівка – Южний.

Морський транспорт. Переважну частину морських вантажів складають гірничорудні матеріали, металеві вироби, промислові товари. Головні порти – Миколаїв та Очаків.

Річковий транспорт через незначну протяжність судно плавчих річкових артерій виконує лише пасажирські перевезення. Річкові порти – Миколаїв, Вознесенськ.

Електронний транспорт. Лінії електромереж пов’язують об’єкти енергетики Миколаївщини з іншими в єдину енергосистему країни. Найбільш потужні лінії електромереж сполучають Південно-Українську АЕС з об’єктами енергетики Миколаєва, Кривого Рогу, Одеси, Херсона.

Отже, проаналізувавши фізико-географічне розташування та соціально-економічну систему Миколаївської обл. можна зазначити, що у регіоні є всі умови для розвитку туристичної галузі.

миколаївський рекреаційний туризм ресурс

2. Природно-рекреаційні ресурси Миколаївської області та їх задіяння у системі туристично-екскурсійного обслуговування

Україна має значні туристичні ресурси для задоволення потреб вітчизняних та іноземних туристів в оздоровленні, відпочинку й пізнанні історії та культури краю.

Під туристичними ресурсами спеціалісти розуміють закономірні поєднання компонентів природи та історико-культурних цінностей, які виступають як умова задоволення рекреаційних і пізнавальних потреб людини. Специфічними характерними властивостями туристичних ресурсів є такі категорії як цілісність, динамізм, місткість, надійність, привабливість.

Загалом весь комплекс туристичних ресурсів можна поділити на три групи: природні ресурси, історико-культурні та соціально – економічні.

Природно-рекреаційні ресурси – це природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, що мають комфортні властивості для організації рекреаційної діяльності протягом певного часу або на постійній основі. Вони поділяються на: кліматичні, водні, мінеральні джерела та лікувальні грязі, рельєф, печери, рослинний і тваринний світ, національні парки й заповідники, мальовничі краєвиди, унікальні природні об’єкти тощо.

Рекреаційні ресурси України розподілені територіально не рівномірно. Виділяють декілька основних рекреаційних районів, в яких сконцентрована основна частина даних ресурсів. Це Карпатський і Південний райони, до складу якого входить Миколаївська обл. й про чиї природно-рекреаційні ресурси далі йтиме мова.

Потенціал природно-рекреаційних ресурсів Миколаївської обл. становить 5,9% від території області і 2,9% від території України.

Отже, розглянемо основні природно-рекреаційні ресурси Миколаївської обл., що покликані задовольняти потреби вітчизняних та іноземних туристів у відпочинку та оздоровленні.

Клімат помірно континентальний з м’якою малосніжною зимою і жарким посушливим літом. Пересічна температура січня становить -4єС (із висотою снігового покриву в 9–11 см, при чому сніг вкриває землю у середині грудня і тане на початку березня), липня – +27єС. Період з температурою понад +10єС становить 180–185 днів, а тривалість без морозного періоду (не нижче 6єС) коливається від 200–210 днів. Річна кількість опадів – від 300–330 мм на південь до 450 мм на півночі. Середня кількість днів з опадами становить 5–9 на місяць. Максимум випадає влітку, переважно у вигляді злив. З несприятливих кліматичних явищ на території області спостерігаються суховії (у теплий період року – 15–20 днів), пилові бурі (від 5 на заході до 9 днів на сході), посухи (вересень-жовтень), град (4 дні). Північна частина Миколаївської обл. належить до посушливої, дуже теплої, південна – до дуже посушливої, помірно жаркої з м’якою зимою. Море у купальний сезон (червень-серпень) прогрівається біля берега до +24єС. Діє 6 метеостанцій (Первомайськ, Вознесенськ, Баштанка, Миколаїв, Березанка, Очаків).

Кліматичні умови, що склалися на території області, можуть використовуватися як у оздоровчих цілях (лікування органів дихання, загальне оздоровлення організму тощо), так і для задоволення рекреаційних потреб населення.

Водні ресурси. На території області – 85 річок завдовжки понад 10 км. Основна річка – Південний Буг з притоками Інгулом, Кодимою, Чичиклією, Синюхою, Мертвоводом, Гнилим Яланцем. Річки: Інгулець з притоками Висунь (басейн Дніпра), Березань (впадає в Березанський лиман, басейн Чорного моря). Пересічна густота річкової сітки 0,1–0,2 км/кв. км. Річки живляться сніговими (80%) та підземними (понад 10%) водами. Південний Буг судноплавний від м. Вознесенська до гирла. Є солоні озера (Бейкуський лиман). У межах області споруджено 128 ставків і 12 невеликих водосховищ (загальна площа водного дзеркала 13182 га), які використовують для зрошування і рибництва.

Головна річка, яку можна використовувати для активного туризму, є Південний Буг. Його довжина дорівнює 800 км. В місці виходу на поверхню південних відрогів Українського кристалічного щита утворилися відомі каньйони не тільки Бугу, а й його приток. Русла Бугу та його приток перетинають виходи різних за стійкістю гірських порід, через що в них утворюються численні пороги і перекати. Ці ріки дають можливість проходити маршрути до 2–3 категорії складності.

Важливе значення у природно-рекреаційних ресурсах відіграють лимани Миколаївської обл.

Тилігулський лиман має довжину 60 км, ширину – 4,5. Максимальна глибина становить 21 м, а прозорість води – до 7 м. Це найглибший і найпрозоріший лиман цього регіону, який відділений від моря широким піщаним пересипом.

Як унікальний природний комплекс Тилігульський лиман включено до переліку водно-болотяних угідь, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовище існування водоплавних птахів.

Туристична інфраструктура на берегах лиману відсутня, тому навіть влітку кількість відпочиваючих незначна.

Тилігульський лиман, як і більша кількість лиманів Причорноморського регіону, володіє великою кількістю запасів лікувальних грязей. Тут ці запаси досягають відмітки у 14 млн. т (це найбільше родовище серед країн СНД).

Біля сел. Калинівка знаходиться база для полетів на дельтаплані та пароплані. Також лиман пристосований для картингу, а його схили – прогулянки на гірському велосипеді.

Дніпровсько-Бузький лиман – прісноводний лиман, який з південної частини омивається Чорним морем. Він складається з витягнутого в субширотному напрямку Дніпровського лиману (довжина 55 км, ширина до 17 км), а також вузького (завширшки від 5 до 11 км) та колінчастого Бузького лиману, витягнутого в субмеридіальному напрямку, довжиною 47 км. Середня глибина становить 6–7 м, найбільша – 12 м. З Чорним морем лиман з'єднується протокою завширшки 3,6 км (між Очаковським мисом та Кінбурською косою). Південне узбережжя низьке, піщане, а північне має високі обриви (до 20–35 м), складені з глинисто-піщаних порід, на окремих ділянках зустрічаються піщано-мушлеві коси. Дно біля кос піщане, на глибині вкрито суглинисто-піщаними мулами.

Дніпровсько-Бузький лиман має важливе рекреаційне значення, адже тут дуже сприятливі умови для цього.

Також не можна не згадати про рекреаційні властивості Чорного моря, що омиває Миколаївську обл. з півдня.

До Чорного моря потрапляє вода лиманів та мілководних заток, які мають значну кількість солей натрію, калію, магнію. Також присутні поклади лікувальних грязей.

Щодо рекреації, то корисні кліматичні умови, наявність піщаних пляжів, краєвид Миколаївських берегів, а також згадувані лікувальні грязі є причиною того, що протягом літнього сезону сюди навідуються близько 4 млн. ос., що дуже сприятливо для розвитку туристичної інфраструктури в даному регіоні.

Водні ресурси на території області дають можливість для розвитку оздоровчого туризму (лікування органів шлунково-кишкового тракту, захворювань шкіри, опорно-рухового апарату), спортивних видів туризму (яхтинг, водні лижі, дайвінг, рафтинг), задоволення потреб населення у відпочинку (організація круїзів).

Ліси. Загальна площа лісів Миколаївської обл. становить 127,4 тис. га (3,9% території області). По районах вона досить не однорідна й коливається від 2% у Березанському районі до 6,3% у Вознесенському. Всі ліси віднесені до лісів першої групи. В породному складі переважають твердолистяні (68,2%) і хвойні породи (33%). Для вікової структури характерне переважання молодняків і середньовікових насаджень, стиглі та перестояні площі складають всього 1,8%. Ліси виконують захисні, серед яких протиерозійні, водоохоронні та санітарно-гігієнічні функції. На схилах у верхів’ях річкових долин і балках зростають байрачні ліси, в яких переважають дуб, клени татарський і гостролистий, в’яз, липа, груша, яблуня, в чагарниковому ярусі – бересклет, крушина, терен, глід, шипшина. Трапляються заплавні ліси.

Особливо цінними для відпочинку та рекреації є лісові масиви та урочища природно-заповідного фонду, які виконують оздоровчі функції. Хоча по площі зайнятої лісами область посідає лише передостаннє місце в Україні, на Миколаївщині нараховується 14 значних лісових масивів, переважно дібров.

Природно-заповідний фонд. В області існує 89 територій та об’єктів природно-заповідного фонду (загальна площа становить 14,7 тис. га): частина Чорноморського біосферного заповідника, 26 заказників (у т. ч. лісовий Рацинська Дача), 30 пам’яток природи (у т. ч. ботанічне урочище Степок), 19 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва (у т.ч. Мостовський), 13 заповідних урочищ, Миколаївський зоопарк.

Чорноморській біосферний заповідник.Як самостійний природоохоронний і науково-дослідницький заклад заповідник існує з 1933 р., але лише в 1983 р. він отримує статус державного біосферного заповідника. Його площа дорівнює 87348 га. До його складу на правах заповідного ядра включений Чорноморський державний заповідник площею 57084 га і на правах буферної зони – Ягорлицький державний орнітологічний заказник площею 30300 га. Навколо заповідних ділянок, а також навколо берега заповідної частини Тендрівської затоки створені охоронні зони загальною площею 11011 га.

Клімат цієї зони теплий, але, незважаючи на приморське положення, континентальний і сухий. Він характеризується відносно низькою вологістю повітря, незначною кількістю опадів і відносно великою добовою та річною амплітудою коливань температури повітря. Середньорічна температура складає +11єС.

Заповідна акваторія у 5 разів перевищує по своєму розміру заповідну територію. Тендрівська та Ягорлицька затоки завдяки особливостям їх гідрологічного, гідрохімічного та гідробіологічного режимів є унікальними водоймами північно-західної частини Чорного моря. Вони мають велике значення для відтворення основних промислових видів риб, а багаті кормом мілководдя використовуються великою кількістю зимуючих водно-болотяних птахів.

Флора окремих заповідних ділянок дуже різноманітна. Особливий інтерес викликає колкова рослинність на території Нижньодніпровських пісків. Тут зустрічається цілий комплекс північних дерев'янистих і трав’янистих видів. Колкова рослинність представлена формаціями дуба черешчатого, берези дніпровської, рідко береста. В підліску зазвичай зустрічаються бузина чорна, крушина ломка, жостер, терен степовий, іноді бересклет європейський, барбарис звичайний. В деяких місцях старі дуби увиті диким виноградом та хмелем. Трав’янистий ярус дубових кілків складають ефемери проліска двулиста, чистяка весняного, купиру лісового та дубравного. Тут зустрічається ландиш лісовий, купена пахуча, чіна лісова та інші лісові види.

В степових западинах формується рослинність лугового типу, представлена формаціями освяниці гладенької, війника наземного, полевиці піщаної з великими домішками ксеромезофітного різнотрав’я.

Заповідний режим протягом декількох десятиріч сприяв збереженню на території заповідника багатої та цікавої за складом фауни безхребетних тварин. По неповним даним тут налічується біля 4 тис. видів комах, біля 30 видів павуків, 25 видів наземних молюсків і біля 100 видів кліщів, що паразитують на хребетних тваринах.

Взагалі у Чорноморському державному заповіднику велика кількість рідкісних представників тваринного світу, деякі з них занесені до Червоної книги України.

Чорноморський біосферний заповідник використовується в сфері туризму, по території усього заповідника прокладені екологічні стежки.

Також на території Миколаївської обл. розташований ще один об’єкт, який входить до природно-заповідного фонду України, це Єланецький степ. Вінпризначений для збереження та відтворення степових природних комплексів Правобережної України. Він був організований для охорони найбільшої у Північно-Західному Причорномор’ї ділянки цілинного степу й є першим, і поки що єдиним, степовим заповідником у Правобережній Україні. Його мета – збереження та відновлення типчако-ковилового степу, не представленого на інших заповідних територіях України.

Територія заповідника являє собою яружно-балковий комплекс, який включає нижню частину кількох великих балок, що належать до гідрографічної мережі річки Громоклії – лівої притоки Інгулу. Днища цих балок широкі й вирівняні, а схили порізані різними за розмірами, переважно сильно задернованими ярами. Специфічною особливістю рельєфу Єланецького степу є обмаль вододільних ділянок, які були розорані на початку ХХ ст. Вододільні ділянки території заповідника були порушені надмірним випасом, кар’єрними розробками вапняку та лісомеліорацією напередодні заповідання.

Клімат на території заповідника помірно континентальний з теплим тривалим літом, малосніжною зимою, дефіцитом вологи, частими посухами та суховіями.

Незважаючи на відносно невеликі розміри (2000 га), територія заповідника відзначається значними ландшафтним різноманіттям, що й зумовлює багатство його рослинного та тваринного світу.

За складом і територіальним розподілом рослинності заповідник Єланецький степ помітно відрізняється від інших степових заповідників України насамперед тим, що в ньому майже половину площі займають перелоги різного віку. Через це одним з основних завдань заповідника поряд з охороною ділянок цілинного степу, є відновлення природної рослинності на трансформованих ділянках.

Водночас природна рослинність заповідника є надзвичайно багатою і різноманітною. Вона представлена переважно справжніми степами різних варіантів та їх кам’янистими різновидами, а також лучно-степовими, лучними, лучно-болотними та оригінальними чагарниково-деревними комплексами. Тут охороняється 5 степових рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України: формації ковили Лессінга, ковили української, ковили волосистої, ковили найкрасивішої, ковили вузьколистої.

У флорі заповідника нараховується 423 види судинних рослин, серед яких переважають степові та лучно-степові види. Із несу динних рослин у заповіднику зареєстровано 5 видів мохоподібних, водоростей – 29, лишайників – 14. Тут зростає також 17 видів грибів.

До Червоної книги України занесено 17 видів рослин, 7 видів рослин, поширених у заповіднику, занесені до Європейського червоного переліку (гвоздика ланцетна, смілка південнобузька, карагана скіфська, перлівка золото лускова та ін.).

Щодо фауни цієї території, то загальна кількість зареєстрованих у заповіднику видів хребетних тварин становить 181 вид: 13 видів земноводних, 4 – плазунів, 142 – птахів, 22 – ссавців. З них 20 видів включено до «червоних» переліків різного рівня (полози та жовточеревий, шпак рожевий, канюк степовий, лелека чорний, сорокопуд сірий, борсук тощо).

Серед птахів є мешканці відкритих просторів та деревно-чагарникових заростей, види-синантропи, а також види, що живляться у степу. Домінують жайворонок польовий та щеврик польовий, численними є чекан лучний, славка сіра, вівсянка садова, припутень та ін., трапляються сиворакша, кам’янка-танцюристка, шпак рожевий та лежень. Ще одна особливість тваринного світу заповідника полягає у значному поширенні тут хижих птахів, насамперед дрібних соколів, лунів, сов. З інших рідкісних видів тут зустрічаються змієїд та орел-карлик.

Серед ссавців переважають дрібні гризуни. З хижих ссавців переважає лисиця, зустрічається ласка, тхір степовий, інколи заходить вовк. З диких копитних в заповіднику мешкає козуля, зустрічається дикий кабан.

Загалом на території заповідника мешкають 11 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку, 71 вид тварин, занесених до Червоної книги України.

У заповіднику створена одна екологічна стежка довжиною 1,2 км, маршрут якої проходить біля вольєру зоопарку. Відвідувачі мають нагоду ознайомитися з історією появи заповідника, його рослинним і тваринним світом, побачити на власні очі спосіб життя мешканців вольєру. Маршрут по стежці діє з початку квітня до середини жовтня.

Ще одним об’єктом, який входить до заповідних природних об’єктів є регіональний ландшафтний парк – «Гранітно-Степове Побужжя».

Гранітно-Степове Побужжя – залишок відрогу могутніх колись гір, котрі більш як на 1000 км з північного заходу на південний схід перетинали територію нинішньої України (від Словечансько-Овручського кряжу до Приазовської височини). Від них унаслідок безжального і тривалого руйнування залишилося лише коріння, представлене твердими кристалічними породами, що складають у вигляді Українського щита фундамент сучасної поверхні землі. Протягом 60 мільйонів років тут не було моря, існували континентальні умови (що сприяло інтенсивному біологічному видоутворенню).

Місцева флора налічує більш як 800 видів судинних рослин, з яких близько 100 занесено до Червоної книги України та Європейського червоного списку. Крім типового різнотрав’я (лучного, наскального тощо), тут незвичайно багато ендеміків та реліктів із далекого геологічного минулого. Бо ж цей регіон є одним із центрів флористичного розмаїття і, загалом, формування степового краю.

Тваринний світ налічує 186 видів, з яких 50 належать до Червоної книги.

Природне (водночас історичне) урочище Бузький Гард, яке входить до складу парку, є пам’яткою історичного ландшафту вільностей Запорозької Січі, першої козацької республіки. На сьогодні це останні автентичні краєвиди володінь славного Війська Запорозького, своєрідний оберіг козацької старовини та бувальщини, національна святиня.

Гранітно-Степове Побужжя має унікальний рекреаційно-оздоровчий потенціал. Тут зосереджені значні запаси лікувальних радонових вод. Уже багато років Бузькі пороги є Меккою водних туристів. В урочищі Протіч розташована одна з найкращих у Європі трас водного слалому. Прямовисті скелі каньйону – улюблене місце змагань скелелазів.

Кінбурнська коса – унікальна територія, що не має аналогів в Україні. Півострів, що обмивається з півночі Дніпровсько-Бузьким лиманом, із заходу – Чорним морем, з півдня Ягорлицькою затокою (Додаток 2). Загальна довжина берегової лінії становить 71 км. Лісові масиви – залишки геродотівської Гілеї чергуються з ділянками недоторканого степу. На десятках дрібних озер і заток збираються до півмільйона водоплавних птахів. Тільки тут можна побачити унікальне поле диких орхідей. Тут розташований регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» і три невеликих населених пункти (Покрова, Василівка, Покровське) з населенням 800 ос. Активно розвивається «зелений» туризм.

Таким чином, Миколаївська обл. володіє достатньою кількістю цінних рекреаційних ресурсів, які дозволяють задовольнити культурно-естетичні потреби вітчизняних та іноземних туристів, сприяють їхньому оздоровленню та відпочинку.

3. Аналіз сучасного стану та перспективи розвитку туризму миколаївської області

Аналіз сучасного стану туризму в Миколаївській обл. свідчить про те, що вона є невід’ємною складовою туристичної гілки України, оскільки володіє багатьма перерахованими ресурсами, і має зручне положення для розвитку туризму.

У Миколаївській обл. за даними Управління ліцензування та контролю за туристичною діяльністю працюють 63 суб’єкти туристичної діяльності, з них туроператорів – 10, турагентів – 53.

Кількість туристів, які відвідали Миколаївську обл. та приріст туристичних потоків можна прослідкувати нижче (Таблиця 1).

Таблиця 1. Туристи, які були обслуговані суб'єктами туристичної діяльності Миколаївської обл.