Канада
Канада
канада лісопаперовий промисловість економіка
Канада – гігантська країна, що є другою в світі за площею (10 млн. км2), при цьому чисельність її населення складає лише 29,1 млн. осіб (клас середніх країн). Густота населення становить заледве 3 особи/км2. Кордильєрські високогір’я, тундра Північної Канади і острови Канадського Арктичного архіпелагу – практично безлюдні. Щоправда в долині річки Святого Лаврентія густота населення може сягати 200 осіб/км2.
Омивається територія країни трьома океанами і має найдовшу в світі берегову лінію, що дорівнює трьом екваторам. При цьому Канада відокремлена від Європи й Азії та має сухопутний кордон лише з однією державою – США. Цей кордон не охороняється.
Символом Канади, що зображений на державному прапорі, став лист канадського цукрового клена.
Форма правління Канади – держава в складі британської Співдружності націй; це означає, що формально головою держави виступає британська королева, яка за поданням канадського парламенту призначає генерал-губернатора з повноваженнями президента у парламентській республіці. Форма адміністративно-територіального устрою – федерація (10 провінцій, що є суб’єктами федерації, і 3 території, що підпорядковуються федеральному міністерству у справах Півночі). В Канаді діє феномен «подвійного громадянства» – спочатку провінційного, а потім – загальнодержавного.
Назву Канаді (дослівний переклад з мови ірокезів «це наше село») дав відомий французький моряк Жак Картьє. Ця історична постать дуже популярна в країні, канадці досить гучно святкують річниці його плавання по річці Святого Лаврентія. Саме після експедиції Картьє країна стала відома світу.
Канада входить до «великої сімки» та займає 7 місце в світі за сумарним обсягом ВНП (при такій невеликій кількості населення!). Середня тривалість життя – 77,4 роки. Згідно з комплексною багатофакторною оцінкою ООН Канада займає 1-е місце в світі за якістю життя. Зокрема індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП) стабільно є найвищим у світі (зараз – 0,950; для порівняння у США – 0,937; а в Україні – 0,842). І хоча, скажімо, населення США номінально є багатшим, при цьому в Канаді вода і повітря чистіші, рівень злочинності менший та й ціни значно нижчі. Пенсіонери США і Великобританії із задоволенням переселяються жити в Канаду.
85% канадців живуть південніше широти Києва. Найбільше місто країни – 4-мільйонне Торонто розташовується на широті Сочі, а 3,5-мільйонний Монреаль, як і федеральна столиця Оттава – на широті Сімферополя. Отже Канада не така вже й «країна снігів та криги», як схарактеризував її великий Вольтер, відмовляючи уряд Франції воювати з Великобританією через Канаду. Але авторитет Вольтера був непохитним, таким чином з 1763 року Канада стала колонією Великобританії.
Дійсно, деякі контрасти канадської території є просто вражаючими: наприклад, в Монреалі колібрі і північне сяйво можна бачити одночасно (треба врахувати специфіку розташування Північного магнітного полюсу поблизу острова Еллеф-Рінгнес Канадського Арктичного архіпелагу).
До контрастів природи додаються ті, що створені людиною. Про південну частину Канади (де живуть колібрі й росте виноград) можна сказати, що вона перенаселена. 160-кілометрова смуга вздовж кордону із США концентрує практично все населення країни. У надзвичайно багатих на природні ресурси (дешева гідроенергія, ліс, нафта, природний газ, уран, залізна і мідно-нікелева руди, золото, срібло, біологічні ресурси Світового океану тощо) регіонах Середньої і Північної Канади мешкає лише 1,5% населення.
На Півночі Канади існують переважно невеликі поселення при шахтах і рудниках, де дуже ефективно, мінімальною кількістю робочих рук з високою продуктивністю праці розробляються природні багатства.
Високою продуктивністю праці відзначається й сільське господарство. Фермерське населення країни становить менше 3%, але виробляє 50-60 млн. тон зерна щорічно (обсяги співставні із Францією та більші за українські).
Рівень урбанізації – 77%. Жителі сільської місцевості часто зайняті несільськогосподарськими заняттями (видобувна промисловість, мала гідроенергетика, заготівля деревини тощо). Внаслідок субурбанізації утворилися міські агломерації Торонто, Монреаля, Ванкувера й Оттави. Рурбанізація веде до швидкого зростання Канадського мегаполісу по лінії Уїнсор – Квебек (на ділянці Торонто – Оттава – Монреаль він вже сформувався).
Специфічною рисою економіки Канади є її сильна залежність від іноземного капіталу (головним чином – із США). Можливо, коріння цієї залежності – в колоніальному минулому (спочатку французькому, а потім – британському), у переселенні «лоялістів» із США під час їхньої війни за незалежність.
Лише у 1867 році Канада отримала статус першого британського домініону, 1931 року країна отримала фактичну самостійність, а юридично оформила свою незалежність у 1947 році, коли був прийнятий «Акт про канадське громадянство». У 1949 році до складу Канади ввійшов колишній британський домініон Ньюфаундленд, так остаточно сформувалася нинішня державна територія.
Канада – багатонаціональна країна, інколи її навіть називають «країною національних меншин». Твердження цілком слушне, адже навіть найбільший етнос – англоканадці – є національною меншиною, оскільки його частка становить менше 45%. Англоканадці переважно протестанти. На другий за значенням етнос – франко-канадців – припадає 31% населення (у провінції Квебек – всі 80%), хоча саме французи першими розпочинали колонізацію Канади ще у ХVІІ столітті. Франко-канадці тривалий час жили без допомоги метрополії, тому лише завдяки вищій народжуваності збереглися як етнос («виграли війну колисками»). Франко-канадці майже виключно католики.
У Канаді дві офіційні мови – англійська та французька (точніше – північний діалект старофранцузької). Сучасні іммігранти асимілюються переважно як англоканадці.
Іммігранти становлять п’яту частину населення, серед них нараховується по 1 млн. осіб німецького та італійського походження, близько 900 тис. осіб українського походження. Українці проживають переважно в сільській місцевості Степових провінцій та містах Онтаріо.
Українці відіграють значну роль в економічному і політичному житті країни (хазяїн хокейної команди «Оттава Сенаторз» Юджин Мельник – мільярдер, найкращим генерал-губернатором в історії країни вважається Рамон Гнатишин і т.д.). Також згадаймо, що Канада (разом з Польщею) серед перших визнала незалежність України.
Корінне населення (близько 0,6 млн.) – теж неоднорідне: одну групу утворюють індіанські народи, іншу – ескімоси. До речі, в Канаді не було такого масового винищення місцевого населення, як в США.
Всі відзначають, що в Канаді завдяки її багатонаціональності та поліконфесійності більше культури, лояльності, толерантності та менше агресії, грубощів і насильства, ніж у сусідніх США. Якщо головні персонажі історії США – ковбої і гангстери, а України – козаки (тобто сильні особистості, що дозволяють собі нехтувати законами), то в Канаді це вояжери (торговці, що скуповували хутро в аборигенів). «Канада – це неамериканська Америка. Канадці більші європейці ніж янкі», – такі слова можна часто почути у Північній Америці.
Господарство
Канада – високорозвинена індустріальна країна. ВНП на душу населення становить 20320 $ на рік. І хоча в структурі зайнятості промисловість поступилася сервісним галузям, відчувається її переважання в експорті, тому Канада лишається індустріальною.
Промисловість розвивається виключно на власній сировинній базі. Фундаментом канадської індустрії є один з найпотужніших у світі паливно-енергетичних комплексів. Фахівці вважають, що економічний успіх країни пов’язаний із споживанням великої кількості енергії. Дешева електроенергія дала змогу «облагородити» експорт: замість лісу вивозити целюлозу і папір, замість рудних концентратів – кольорові метали. Крім того, значна частина електроенергії продається в США (енергосистеми двох країн об’єднані між собою).
За виробництвом електроенергії на душу населення Канада поступається в світі лише Норвегії, а сумарний (валовий) показник у неї 5-й в світі. В структурі паливно-енергетичного балансу (ПЕБ) на гідроенергію припадає 30%, а в структурі електроенергетичного балансу (ЕЕБ) – навіть 65% (це найдешевша електроенергія). 20% виробляють ТЕС на кам’яному вугіллі, ще 15% електроенергії виробляється на АЕС (Канада навіть розробила власний ядерний реактор).
Чудово забезпечена Канада нафтою і природним газом (провінції Альберта, Саскачеван і Британська Колумбія). Країна експортує значну кількість вуглеводнів до США. Починаючи з 80-х років минулого століття значно збільшився видобуток кам’яного вугілля в Британській Колумбії (цьому сприяв японський попит), після цього частка східних шахт (у Новій Шотландії) впала до 10%.
Загалом, гірничо-видобувна промисловість – одна з ключових в економіці Канади. 80% її продукції експортується. При цьому більшість діючих гірничозаводських центрів розташовується в південній частині країни, де кращі кліматичні умови і створена гарна транспортна інфраструктура. В провінції Онтаріо видобуваються мідно-нікелеві та уранові руди; Квебек славний залізною (Фермон) та мідною (Норанда) рудами; Саскачеван – калійними солями та урановими рудами (найбільші в світі родовища Кі-Лейк та Сігар-Лейк); Британська Колумбія – свинцево-цинковими рудами. Світове значення мають поклади залізної руди в провінції Ньюфаундленд (півострів Лабрадор).
Така розмаїта структура природно-ресурсного потенціалу країни призвела до безпосереднього зв’язку обробної промисловості з добувними галузями, а також сільським та лісовим господарством.
На машинобудування припадає дещо менше 30% вартості виробленої промислової продукції. Чільна роль належить транспортному машинобудуванню, де панує американський та японський капітал («Дженерал Моторз», «Форд», «Крайслер», «Ніссан», «Хонда»). Автомобілебудування сконцентровано в провінціях Онтаріо та Квебек, сільськогосподарське машинобудування – в степових провінціях (Манітоба, Саскачеван, Альберта). Канада виробляє також залізничні вагони і тепловози, літаки і кораблі, але міжнародною спеціалізацією стали лише снігоходи.
В Канаді розвинуто виробництво енергосилового обладнання для електростанцій, широко представлений випуск гірничошахтного обладнання, техніки для лісорозробок та целюлозно-паперової промисловості. Практично відсутнє в країні верстатобудування. Така специфіка свідчить про обслуговування виключно внутрішніх потреб країни. В міжнародному поділі праці машинобудування Канади участі практично не бере.
В металургійному комплексі країни переважає кольорова металургія. Виключно на власній сировині працюють мідно-нікелеві і свинцево-цинкові комбінати (місця в світовій ієрархії: нікель – 1-е; цинк – 3-е; рафінована мідь – 4-е; свинець – 6-е). На імпортній сировині працює лише алюмінієва промисловість (7% світової виплавки, 3-е місце). Готова продукція кольорової металургії майже повністю експортується, сама Канада здатна спожити не більше 5% виплавлених металів. Чорна металургія стабілізувала виробництво на рівні 14,5 млн. тон сталі (13 місце в світі). Найбільший центр – м. Гамільтон.
Хімічна промисловість країни дуже диверсифікована, в її структурі представлені як основна хімія (особливо виробництво мінеральних добрив), так і органічний синтез (особливо виробництво високополімерних сполук і синтетичного каучуку, фармацевтичних препаратів тощо), що спираються на потужну власну нафтохімію і гірничо-хімічну промисловість.
Найбільшими центрами хімічної галузі є Монреаль, Ванкувер, Калгарі та Едмонтон. В міжнародному поділі праці Канада помітно виділяється обсягами виробництва й експорту мінеральних добрив (3-е місце в світі), а по калійним добривам взагалі займає 1-е місце (40% світового виробництва). Центри продукування добрив – Монреаль, Торонто, Ніагара-Фолс, Кітченер.
Лісопаперова промисловість використовує надзвичайно багаті власні лісові ресурси. За сумарними заготовками деревини Канада займає 5-е місце в світі, але за виробництвом пиломатеріалів і паперу – 3-е місце, а за обсягами та вартістю експорту Канада поза конкуренцією. Загалом в країні 34 заводи виробляють целюлозу, 76 – папір і картон. Більшість цих заводів концентрується поблизу каскадів ГЕС на річці Святого Лаврентія та її притоків. Особливо відомий канадський газетний папір (36,2% світового виробництва). У західній частині країни переважають лісопильні підприємства (їх продукція майже повністю експортується в Японію).
В Канаді склався потужний АПК, з яким пов’язано близько 15% економічно активного населення. Частка сільського господарства в ньому невелика, майже 70% вартості продукції АПК дають переробні галузі, зокрема харчова промисловість.
Канадське сільське господарство характеризується високим рівнем механізації, товарності і спеціалізації. Канада забезпечує себе основними видами продовольства та майже половину виробленої сільськогосподарської продукції вивозить на світовий ринок. В структурі вартості виробленої продукції сільського господарства переважає тваринництво, хоча експортний потенціал складається більше за рахунок рослинництва (особливо зернових культур і картоплі).
Середній розмір ферми – 250 га. ⅔ ферм знаходяться у приватній власності самих фермерів, решта – орендовані. За спеціалізацією переважають зернові, м’ясні і молочні ферми.
Найкращі сільськогосподарські угіддя Канади знаходяться в Степових провінціях (Манітоба, Саскачеван, Альберта), вони й створюють головний сільськогосподарський район з потужним зерновим господарством, пасовищним м’ясним скотарством та м’ясо-вовняним вівчарством. Сільське господарство провінцій Онтаріо і Квебек спеціалізується на кормових культурах, молочному скотарстві, свинарстві й садівництві. Нова Шотландія, Ніагарський регіон та субтропічна частина Британської Колумбії славляться виробництвом винограду, фруктів, ягід, овочів. Спеціалізація острова Принца Едуарда – виробництво насіннєвої картоплі. Ще Канада відома вирощуванням такої олійної культури як льон-кучерявець – чверть світового виробництва.
Країна з такою величезною територією та залежністю від сировинного експорту потребує потужного розвитку транспорту. Природні умови Канади не дуже сприятливі для транспортного будівництва (складний рельєф, значні водні перешкоди, важкі кліматичні умови, багаторічна мерзлота), але ціною надзусиль була створена сучасна транспортна система, що цілком відповідає потребам національної економіки. Велику роль в ній відіграють дві трансканадських залізниці та одна трансканадська автострада, довжина кожної з них перевищує 8 тис. км.
Для зв’язку з необжитими районами збудовано шосе «Маккензі» та ще тисячі кілометрів автострад за програмою «Дороги до ресурсів». У пасажироперевезеннях лідирують автотранспорт і авіація. Навіть у маленьких поселеннях Середньої і Північної Канади функціонують аеропорти. У вантажоперевезеннях з автотранспортом серйозно конкурують водний і трубопровідний транспорт.
Мережа трубопроводів з’єднує нафтогазові промисли провінції Альберта із споживачами в середині країни (трансканадські нафтопровід і газопровід довжиною у 3,5 тис. км – до Монреаля) та за кордоном (нафтопровід «Транмаунтін» та каліфорнійський газопровід, що перетинають Кордильєри на шляху до тихоокеанських штатів США).
Виключне значення у зовнішніх вантажоперевезеннях належить водному транспорту. Найбільші порти Канади – Ванкувер і Монреаль (останній завдяки реконструкції глибоководного шляху Святого Лаврентія приймає океанські кораблі, хоча відстань від Монреаля до Атлантики становить 1600 км).
Економічні райони
Територіальні відмінності у поєднанні різноманітних природних особливостей ландшафтів і галузей господарства в Канаді дуже значні. Нагадаємо, що країна строката не тільки в етнічному відношенні. Природні зони теж варіюють від майже субтропіків південно-західної частини країни до полярних пустель. Склад тваринного світу змінюється від пуми і колібрі до білого ведмедя. Освоєння території змінюється від інтенсивної експлуатації й перенавантаження на Південному Сході – до незайманих просторів Канадської Арктики. Отже, без районування ніяк не обійтися.
В територіальній структурі господарства Канади представлені 5 економічних районів (4 зрілих райони з чітко оформленою спеціалізацією та 5-й район – піонерного освоєння з величезними резервними територіями). В силу федеративного устрою Канади в її економічному районуванні доводиться враховувати адміністративно-територіальний поділ. Провінції фактично розглядаються як підрайони.
Центральний економічний район (або Промисловий Центр) має у складі дві найрозвинутіші провінції країни – Онтаріо та Квебек. Район займає 26% території Канади, але мешкає тут 62% населення і виробляється 63% ВНП. Його частка у продукції обробної промисловості ще вища – 75%.
Центральний район являє собою індустріальне серце країни, тут сконцентрована половина виплавки кольорових і чорних металів, виробляється 90% всієї продукції машинобудування (при цьому 100% канадських автомобілів), випускається 60% продукції легкої промисловості тощо.
Високий рівень економічного розвитку значною мірою пов’язаний з вигодами суспільно-географічного положення – сусідство із США та наявність глибоководного шляху річкою Святого Лаврентія (функціонує з 1959 року для доставки лабрадорської залізної руди в США), яким океанські лайнери піднімаються вгору по течії, минаючи порти Атлантичних провінцій.
Центральний район фактично складається з двох підрайонів з дещо відмінними економічними структурами і складними протиріччями. Онтаріо – це ядро формування англо-канадської нації, а Квебек – франко-канадської.
Онтаріо – найбільша провінція Канади за чисельністю населення і промисловим потенціалом. Південна частина підрайону глибоко вклинюється в промислову смугу США. Тут найсприятливіші природні умови для розвитку виноградарства й виноробства, туризму тощо (Ніагарський водоспад). Найбільшим містом Канади є столиця Онтаріо – Торонто (українська діаспора становить 250 тис. осіб). Торонто – канадський лідер не тільки у високотехнологічній промисловості, але й у транспортних зв’язках, науці, освіті, культурі й спорті. Місто має також потужну харчову (м’ясопереробну, фруктоовочеконсервну) і легку (швейну, трикотажну) промисловість.
Опорний каркас території цього підрайону складають також Гамільтон (найбільший центр чорної металургії), Уїнсор, Ошава і Оквілл (канадські сусіди Детройта – значні центри автомобілебудування). На кордоні Онтаріо з Квебеком знаходиться канадська столиця Оттава (точне машинобудування, целюлозно-паперова промисловість і поліграфія).
Квебек – дещо більший за площею, але за чисельністю населення поступається Онтаріо. Більшість мешканців сконцентровано в південній частині підрайону. Ландшафти Квебеку настільки різноманітні і привабливі, що в Канаді ця провінція отримала неофіційну назву «La Belle Province» («Прекрасна провінція»). Квебек вже тричі проводив референдум з приводу виходу із складу федерації та отримання незалежності.
45% населення Квебеку сконцентровано в Монреалі, головному фінансово-діловому центрі Канади, який по своєму значенню для країни є аналогом Нью-Йорку (хоча за архітектурний стиль його називають «другим Парижем»). Монреаль виділяється деревообробною і целюлозно-паперовою промисловістю, нафтопереробкою і фармацевтикою, шкіряно-взуттєвою, текстильною, швейною і харчовою промисловістю. З галузей машинобудування в Монреалі представлені судно- й автомобілебудування, електроніка та авіакосмічне виробництво.
Дуже цікавим є місто Квебек (700 тис. осіб) – столиця провінції. В ньому зберігся цілий район середньовічної забудови – Латинський квартал, а також стара фортеця. Квебек приваблює шалену кількість американських туристів – як «дешевий» спосіб познайомитися з Європою, не перетинаючи океан. В місті представлені лише підприємства легкої і харчової промисловості, які не заважають розвитку індустрії туризму.
Потужні підприємства кольорової металургії відсунуті на периферію підрайону – до ГЕС, які утворюють декілька каскадів. Надлишок електроенергії продається до США.
Степовий район (Манітоба, Саскачеван, Альберта) є переважно ресурсно-сільськогосподарським. Це – житниця Канади, але водночас і надзвичайно важливий район гірничо-видобувної промисловості (тут видобувається 90% канадських нафти і газу та 100% калійних солей, кам’яне вугілля і уранова руда). При 17% населення тут виробляється 18% ВНП країни.
Манітоба – це «хлібний кошик Канади» (пшениця, ячмінь і кукурудза). Кожен 10-й мешканець провінції має українське коріння. Перед провінційним парламентом стоять пам’ятники Т. Шевченку і Л. Українці. Столиця Манітоби – Вінніпег (650 тис. населення). Це місто називають «воротами на захід» або «воротами у прерії». Вінніпег має найбільший у Канаді ринок зерна та розгалужену харчову промисловість (м’ясну, олійну, борошномельну) і сільськогосподарське машинобудування.
На загальному лісо-сільськогосподарському фоні у північній частині провінції виділяється один з найбільших в світі центрів виплавки нікелю – місто Томпсон. Саме в провінції Манітоба на узбережжі Гудзонової затоки знаходиться єдиний канадський порт у Північному Льодовитому океані – Черчілл. До нього підведена залізниця для вивозу пшениці і нікелю. Арктична навігація триває всього 3 місяці на рік.
Саскачеван – провінція пшениці й урану. Сільськогосподарською спеціалізацією нагадує Манітобу. Світове значення має видобуток уранової руди та калійних солей. Столиця провінції – невелике місто Реджайна, відоме своїми сільськогосподарськими виставками. Найбільшим промисловим центром є місто Саскатун (сільськогосподарське машинобудування), також в ньому знаходиться Український музей Канади.
Альберта – найбагатша провінція Канади і найдинамічніша за темпами соціально-економічного розвитку. Образ провінції – «нафтові вишки серед полів». Видобувається в Альберті 85% канадської нафти. Розпочато також видобуток кам’яного вугілля, яке йде на експорт в Японію через тихоокеанські порти. Зберігають своє значення зернове господарство і пасовищне тваринництво.
В Альберті чітко виділяються 2 міста-лідера: столиця провінції – Едмонтон (850 тис.) та неофіційна «нафтова столиця» Канади – Калгарі (650 тис.). Багатство тут б’є в очі на кожному кроці, центральна частина Калгарі з найсучаснішими хмарочосами має такий вигляд, що навіть голлівудські кінематографісти приїжджають сюди знімати фантастичні фільми про майбутнє.
Едмонтон став своєрідними «воротами на північ», як головний організуючий центр в освоєнні природних ресурсів Північної Канади.
Далекий Захід (Британська Колумбія) – це «тихоокеанський фасад» Канади та її аванпорт для наступу в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. При 12% населення район виробляє 12% ВНП країни. Серед провінцій – Британська Колумбія третя за значенням після Онтаріо і Квебеку.
Цікаво, що природний бар’єр Скелястих гір дещо ізолював цей економічний район від іншої території Канади. В економічних зв’язках Далекий Захід більше зорієнтований на Японію і США. В населенні помітним є азійський елемент: 10% становлять китайці, «Чайна-тауни» є у всіх портових містах.
В Британській Колумбії розвинута гідроенергетика, а на її базі – алюмінієва промисловість. Велике значення мають лісова, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість. Зростають обсяги видобутку кам’яного вугілля.
Але ⅔ населення і промислового потенціалу району зосереджено у південно-західній субтропічній частині Британської Колумбії.
На острові Ванкувер знаходиться невелика, але дуже симпатична столиця провінції – м. Вікторія, що потопає в субтропічних квітах, а за архітектурою вважається найбільш «англійським містом Канади» (настільки англійським, що його уподобали пенсіонери з Великобританії).
Навпроти Вікторії – на материку в гирлі річки Фрейзер розташовується третє за людністю місто країни (1,8 млн. мешканців) та її головний порт (50 млн. тон вантажів на рік) – Ванкувер. Це кінцевий пункт трансканадських залізниць і загальнодержавної шосейної дороги. Місто є великим центром суднобудування і рибопереробки. Ведеться вилов цінних лососевих порід і палтусу.
Ванкувер є одним з лідерів рейтингу найкращих для проживання міст світу. Мешканці Ванкуверу 10 місяців на рік купаються в океані та, водночас, цілорічно катаються на лижах – гірськолижні курорти в годині їзди електричкою. А ще Ванкувер прославився тим, що саме тут у 1971 році було створено екологічну організацію «Грінпіс» та проведено її першу акцію – протест проти ядерних випробувань США на Алясці.
Через складний рельєф для сільського господарства придатні лише 5% території економічного району, але сприятливий клімат дозволяє спеціалізуватися на садівництві (груші, вишні, абрикоси, персики) та виноградарстві. Вздовж узбережжя простягається сільськогосподарська смуга, яку назвали «фруктовим кошиком Канади». Тваринництво представлене молочним скотарством.
Атлантичний (Приатлантичний) район має в своєму складі 4 приморські провінції (Ньюфаундленд, Принца Едуарда, Нова Шотландія, Нью-Брансуїк) з найбільш давньою європейською колонізацією. При 9% населення економічний район виробляє лише 6% ВВП країни та має найвищий рівень безробіття в країні й постійне від’ємне сальдо міграцій. Певну «відповідальність» за такі показники несе суспільно-географічне положення: район надто глибоко вдається в Атлантичний океан (він розташовується на півостровах Лабрадор і Нова Шотландія та групі островів – Принца Едуарда, Мадлен, Кейп-Бретон, Ньюфаундленд, Сейбл та інших). Внаслідок цього зв’язки світу із Центральною Канадою здійснюються в обхід Атлантичного економічного району: або через глибоководний шлях Святого Лаврентія, або через порти США (наприклад, Нью-Йорк Ері-каналом дуже зручно з’єднується з системою Великих озер).
Нью-Брансуїк цікавий тим, що майже 40% населення тут становлять франко-канадці. Розвинуті такі галузі господарства як гірничо-видобувна промисловість (поліметалічні руди) і кольорова металургія на базі власної дешевої електроенергії АЕС та каскаду ГЕС. Представлене рибальство (у виловах переважає оселедець) та інші морські промисли (заготівля омарів, крабів) у знаменитій затоці Фанді. В сільському господарстві провінція спеціалізується на свинарстві і картоплярстві. Великих міст немає. Столиця Нью-Брансуїка – місто Фредеріктон налічує всього 50 тис. мешканців.
Нова Шотландія – одна з перших колоній Північної Америки, заснована ще за дорученням шотландського короля Якова VІ. Тому і сьогодні 11% населення складають «чистокровні» шотландці.
Столиця провінції Галіфакс – єдине велике місто у всьому Атлантичному районі, але воно навіть не входить до «десятки» найбільш людних канадських міст. Галіфакс – досить важливий порт і крупний центр суднобудування, а також військової промисловості. Гірничо-видобувна промисловість представлена низкою кам’яновугільних шахт.
Сільське господарство провінції має приміське спрямування (молочне скотарство, свинарство, птахівництво, садівництво, овочівництво). Високими врожаями яблук славиться долина річки Аннаполіс.
Ньюфаундленд – «новачок» федерації Канада (з 1949 р.). Крім однойменного острову провінція включає в себе частину півострова Лабрадор. Ньюфаундленд – найбідніша провінція Канади. Тривалий час господарство трималося виключно на рибальстві (вилов тріски на знаменитій ньюфаундлендській банці ведеться з ХV століття) та рибоконсервній промисловості. В Канаді набули поширення анекдоти про простачків-«ньюфі» (як в Росії про чукчів).
Сільське господарство провінції традиційно спеціалізується на пасовищному тваринництві (м’ясне скотарство, м’ясо-вовняне вівчарство). Розвиток целюлозно-паперової промисловості та розробка азбестових родовищ сприяють економічному пожвавленню цього типово депресивного підрайону та диверсифікації його виробничого комплексу.
Острів Принца Едуарда – найменша за площею провінція, але густозаселена. Провідні галузі економіки – сільське господарство і туризм. Сільське господарство острова відоме на весь світ найкрупнішою картоплею. 15 країн купують її як насіннєву. А ще цей «картопляний острів» щорічно приймає на своїх пляжах близько 0,5 млн. відпочивальників із США і Канади.
Північний район (Юкон, Північно-Західні території, Нунавут) займає 40% території країни. На площі майже у 4 млн. км2 мешкає ледве 100 тис. осіб (0,3% населення Канади). Поки що тут сформувалися лише певні осередки господарського освоєння (частка у ВНП країни становить 1%).
В структурі економіки Північного району гіпертрофоване значення має гірничо-видобувна промисловість (поліметалічні руди, срібло, золото, платина). Автохтонне населення займається мисливством і рибальством та вважає, що канадська Північ «перенаселена». Парламент Канади підтримує вимоги корінних мешканців (зокрема був заборонений проект «Арктік Пайлот» з видобутку й вивозу шельфової нафти, оскільки це могло нанести непоправну шкоду тендітним арктичним екосистемам і традиційному господарству. «Новому Кувейту» так і не судилося з’явитися на карті).