Юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства

МІНІСТЕРТСВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

Факультет цивільної та господарської юстиції

Кафедра аграрного,земельного та екологічного права

Дипломна робота на тему:

Особливості застосування юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства

Студентки 5 курсу

денної форми навчання

Гончаренко Маргарити Миколаївни

Науковий керівник –

кандидат юридичних наук,

професор Каракаш І. І.

Одеса – 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття та визначення юридичної відповідальності у природноресурсовому праві

1.1 Підстави юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства

1.2 Юридичний склад природноресурсового правопорушення

1.3 Види юридичної відповідальності порушення природноресурсового законодавства

Розділ 2. Особливості застосування юридичної відповідальності за порушення законодавства щодо використання основних видів природних об’єктів та їх ресурсів

2.1 Застосування юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства

2.2 Особливості застосування юридичної відповідальності за порушення гірничого законодавства

2.3 Юридична відповідальність за порушення законодавства щодо водних об’єктів та їх ресурсів

2.4 Юридична відповідальність за порушення лісового законодавства та лісової рослинності

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Становлення та розвиток природноресурсового законодавства і права в Україні налічує не більше трьох десятків років. Проте за цей час суспільне усвідомлення необхідності раціонального використання природних ресурсів і забезпечення ефективної охорони навколишнього природного середовища прискорило розвиток природноресурсового законодавства. Чинне законодавство надає власникам та користувачам природних ресурсів широкі права щодо самостійного господарювання. Однак відповідно до ст. 41 Конституції така діяльність не повинна завдавати шкоди навколишньому природному середовищу, порушувати права і законні інтереси інших осіб, а також суспільства і держави.

Відповідно до ст. 50 Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року, « кожний має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди». Наведеному конституційному праву громадян кореспондує їх обов’язок, закріплений в ст. 66 Основного Закону країни, відповідно до якої « кожний зобов’язаний не заподіювати шкоду природі», а у випадку іі нанесення – відшкодовувати заподіяні збитки. З приведених конституційних норм випливає, що завдана шкода природним ресурсам і навколишньому природному середовищу підлягає відшкодуванню незалежно від правомірності чи протиправності їх заподіяння. Однак у переважній більшості випадків така шкода завдається протиправними діями або бездіяльністю. У зв’язку з наведеним, питання юридичної відповідальності у цій сфері заслуговують на увагу правозастосовної практики. Природноресурсові правопорушення тягнуть за собою юридичну відповідальність осіб, які їх здійснили. Прямі вказівки на це закріплені в нормативно-правових актах природноресурсового законодавства. Норми природноресурсового права містять правові вимоги щодо використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища, межі належного здійснення природноресурсових прав та виконання обов’язків, перелік найбільш характерних порушень цих прав і обов’язків. Санкції ж за ці правопорушення містяться у кримінальному, адміністративному, цивільному і трудовому законодавстві. У залежності від умов і порядку застосування відповідних правових санкцій розрізняються відповідні види юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства. У даній роботі ми розглянемо особливості юридичної відповідальності за порушення законодавства щодо використання основних видів природних об'єктів.

Це питання є досить важливим. Кожного дня використовують земельні, водні, лісові та гірничі ресурси, так як без них наше життя є неможливим, але ми не завжди задумуємося про їх раціональне використання, охорону про те що інколи своїми діями свідомо чи з необережності ми завдаємо шкоди таким важливим природним ресурсам. Кожний із нас повинен усвідомити важливість даного питання. Зрозуміти необхідність дотримання законів. Адже відповідальність встановлюється для того щоб кожен громадянин дотримувався певних правил і не порушував букви закону.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ПРИРОДНОРЕСУРСОВОМУ ПРАВІ

1. 1 Підстави юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства

Відповідальність як соціальна категорія є важливим засобом, який забезпечує нормальне функціонування соціальних відносин. Категорія відповідальності завжди протистояла безграничному свавіллю. Без усвідомлення добросовісного відношення до вчинків не можуть бути стверджені такі соціальні цінності як соціальна свобода, відносини рівності, принципи демократії. В широкому соціальному розумінні відповідальність за стан природного середовища включає в себе виконання державою, колективом, окремою особою соціально необхідних вимог в інтересах збереження необхідних умов життєдіяльності в чистому навколишньому середовищі. Такий соціально – філософський аспект відповідальності, отримавши назву перспективний або позитивний, являє собою дотримання суб’єктами – природо користувачами об’єктивних закономірностей взаємодії людського суспільства і природного середовища в процесі задоволення своїх економічних, екологічних інтересів. В вузькому юридичному розумінні відповідальність являє собою обов’язок протистояти негативним наслідкам за негативні наслідки протиправної поведінки. Так, в відповідності з ст. 66 Конституції України « кожний зобов’язаний не причиняти шкоди природі». (1) В українському законодавстві не існує відособлена форма природноресурсової відповідальності є такі види кримінальної, адміністративної, цивільної, дисциплінарної й матеріальної відповідальності за природноресурсові правопорушення. Юридична відповідальність за природноресурсові правопорушення базується на сукупності правових норм природноресурсового законодавства, направлених на примусове забезпечення виконання юридичними і фізичними особами, державними органами вимог норм цього законодавства.

Юридична відповідальність за природноресурсові правопорушення являє собою систему правових норм, покладаючи обов’язки по протистоянню негативних наслідків за винувате протиправне використання природних ресурсів і вчинення шкоди навколишньому природному середовищу. Разом з тим звертає на себе увагу неадекватна трактування можливого застосування видів юридичної відповідальності у різних законодавчих актах природноресурсового змісту. Так, Закони «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу», «Про природно-заповідний фонд України», «Про мисливське господарство та полювання», Водний кодекс, Лісовий кодекс і Кодекс про надра вказують на можливість застосування дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової, кримінальної відповідальності. У Земельному кодексі ж традиційно не міститься вказівка на можливості застосування дисциплінарної відповідальності.

Новий Закон «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 року також не передбачає застосування дисциплінарної відповідальності. Слід так само відзначити, що Закон «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» вказує на можливості застосування тільки адміністративної та кримінальної відповідальності, а Закони «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» і «Про охорону атмосферного повітря» у редакції від 21 червня 2001 року і деякі інші закони екологічної спрямованості, взагалі обмежуються загальним вказівкою на можливості застосування відповідальності відповідно до законів, маючи на увазі всю систему законодавчих актів. Юридична відповідальність за порушення законодавства природноресурсового виконує важливі функції.

Перш за все, вона безпосередньо виступає узагальнено як засіб забезпечення вимог цих галузей законодавства. Безумовно, переважна більшість суб'єктів природноресурсового права добровільно, без примусу, йдуть вимогам норм права про раціональне, ефективне і дбайливе використання об'єктів природи. Але у випадках відхилення від вимог законодавства виникає потреба в примусовому забезпеченні їх виконання.

Таким засобом як раз і виступають норми інституту юридичної відповідальності. Немаловажне значення норми юридичної відповідальності володіють у сфері забезпечення стабільності природноресурсових відносин. Воно досягається за допомогою однакового застосування не тільки тренованій природноресурсових норм на всій території держави, але і адекватним застосуванням норм юридичної відповідальності за допущені правопорушення. Найважливішою функцією інституту юридичної відповідальності є стимулювання до дотримання приписів природноресурсового законодавства. Вона проявляється в спонуканні суб'єктів - учасників відповідних відносин до найбільш раціонального використання природних ресурсів і до більш ефективної охорони навколишнього природного середовища. Чільною функцією інституту юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства є компенсаційна. (2) В умовах переходу економіки країни на ринкові відносини і поступового повернення природних ресурсів в економічний оборот у їх вартісному вираженні, компенсаційна функція відповідальності повинна бути націлена на реальне відновлення спожитих природних ресурсів та втрат у природному середовищі, а так само заповнення втраченого якості навколишнього середовища. Превентивної функції юридичної відповідальності, є важливі для дотримання норм природноресурсового законодавства. Превентивності відповідальності впливає на

поведінку не тільки суб'єктів конкретних правовідносин, наприклад, при здійсненні спеціального природокористування, але й осіб не знаходяться в таких правовідносинах, наприклад, при реалізації прав на загальне природокористування або на користування безпечної для життя і здоров'я навколишнім середовищем. У сучасних умовах нерідко юридична відповідальність за порушення законодавства природноресурсового виконує каральну функцію. Ця функція в основному виявляється у випадках вчинення кримінальних та адміністративних правопорушень в галузі використання природних об'єктів та охорони навколишнього середовища. Юридичну відповідальність за природоресурсовие правопорушення необхідно від Ліча від деяких форм економічного впливу на природокористувачів і средопользователей, передбачених законодавством. Це може мати місце, наприклад, у формі внесення плати за загрезненних навколишнього середовища в межах встановлених норм скидів, викидів, утилізації. Їх не можна розглядати в якості заходів матеріальної відповідальності. Такі заходи являються складовими елементами механізму природокористування і охорони навколишнього середовища. Вони не входять до складу елементів інституту юридичної відповідальності. Безумовно, при правомірних скиди та викиди заподіюється певної шкоди навколишньому природному середовищу, але вони не належать до протиправних дій, а тому не можуть спричинити за собою юридичну відповідальність.

Підставами юридичної відповідальності являються такі правові категорії, без наявності яких відповідальність взагалі не може наступати. До них відноситься сама наявність правових норм, що передбачають юридичну відповідальність за недотримання встановлених тренованій законодавства та вчинення правопорушень у сфері використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища. Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» не лише вказує на можливі види юридичної відповідальності, але й містить обов’язкові вимоги щодо їх застосування(3). Важливу основу юридичної відповідальності складають галузеві норми природноресурсового законодавства. Такі правові норми поміщені у відповідних розділах Земельного, Водного та Лісового кодексів і положеннях Законів «Про природно-заповідний фонд України», «Про виключну (морську) економічну зону України», «Про рослинний світ», «Про тваринний світ», «Про мисливське господарство та полювання ». При цьому вони, як правило, містять перелік основних видів правопорушень, за які настає юридична відповідальність, і визначають умови її застосування. Правові норми як основа юридичної відповідальності за порушення законодавства природноресурсового до певної міри визначають і порядок її застосування, заходи впливу, коло органів щодо їх застосування, умови виконання покладених санкцій. Однак особливістю правових норм покладання юридичної відповідальності за невиконання вимог щодо використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища є те, що вони містяться як у пріродоресурсовом законодавстві, так і в охоронних галузях національного права. Загальновизнаним підставою юридичної відповідальності є вчинення правопорушення. Під правопорушенням розуміється винну протиправну дію або бездіяльність, що порушує встановлений державою правопорядок у суспільстві. Підставою для покладання юридичної відповідальності за порушення вимог законодавства природноресурсового являються правопорушення, совершонние у сфері забезпечення раціонального природокористування, відтворення природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища. Екологічні злочини включають в себе не тільки ймовірність зміни окремих взаємозв'язків у природному середовищі і руйнування закономірностей функціонування екосистеми в цілому, але й обставини підвищення ризику і потенційної небезпеки для забезпечення економічних і екологічних інтересів суспільства і охоронюваних законом прав громадян. Цей висновок прямо випливає з ч. 1 ст. 50 Конституції, в якій закріплено, що «кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди». Природоресурсовое правопорушення являє собою таке протиправне поведінка юридичної або фізичної особи, яке вчинено шляхом дії або бездіяльності. Екологічна протиправність означає невідповідність дій чи бездіяльності суб'єкта відповідальності вимогам природноресурсового законодавства. Вона може виражатися у повному або частковому невиконанні вимог правових норм, закріплених у чинному законодавстві.

В окремих випадках природоресурсовое правопорушення може являти собою недотримання вимог норм органів місцевого самоврядування за умови, якщо ці норми не суперечать чинному законодавству. Таких нормативних актів локального характеру, що регламентують природоресурсовие та екологічні громадські відносини на місцевому та регіональному рівні в сучасних умовах, достатня кількість. До них відносяться вимоги актів регіональних і місцевих органів з охорони зеленої рослинності в населених пунктах, реалізації містобудівних норм. Порушення вимог норм природноресурсового законодавства можуть проявлятися як у формі дій (порушення вимог щодо використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища), так і у формі бездіяльності (невжиття заходів щодо запобігання забруднення навколишнього середовища, від каз від виконання робіт з ліквідації шкідливих наслідків аварій, негативно впливають на природне середовище, несвоєчасне сповіщення відповідних служб про виробничі викиди забруднюючих речовин). Таким чином, природоресурсовое правопорушення являє собою винну протиправну дію або бездіяльність, що порушує встановлений державою правопорядок у галузі використання природних об'єктів, відтворення природних ресурсів природи і охорони навколишнього природного середовища або створюють загрозу заподіяння шкоди, за які чинним законодавством передбачена юридична відповідальністю.

1.2 Юридичний склад природноресурсового правопорушення

Природноресурсовому правопорушенню, також як і будь-якого іншого протиправної поведінки, притаманні певні ознаки, що утворюють його юридичний состав. Он включає в себе об'єкт і об'єктивну сторону правопорушення, суб'єктів і суб'єктивну сторону природноресурсового правопорушення. (4) Об'єктами природноресурсових правопорушень являються суспільні відносини, закріплені чинним законодавством та пов'язані з використанням природних ресурсів та охороною навколишнього середовища, збереженням належних умов життєдіяльності суспільства і забезпеченням якості навколишнього природного середовища. При цьому правове закріплення цих відносин має відповідати сучасному стану природноресурсової забезпеченості суспільства і відповідати доступним науково-технічним вимогам використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища. Чинне законодавство дозволяє виділити природноресурсове загальні та спеціальні об'єкти протиправного посягання. До загальних об'єктів екологічних правопорушень слід віднести протиправні посягання, спрямовані на збереження безпечного для існування живої та неживої природного середовища, захисту життя і здоров'я населення країни від негативного впливу природного середовища, збереження гармонійної взаємодії суспільства і природи, забезпечення раціонального використання, своєчасного відтворення і ефективної охорони природних ресурсів як залучених у господарський обіг, так і невикористовуваних в народному господарстві. У цьому сенсі загальним об'єктом протиправного посягання являються не державні інтереси, а природне середовище як місце, засіб і умова життя національної спільноти і територіальних спільнот міст і селищ. Таким чином, загальним об'єктом природноресурсового правопорушення є закріплений чинним законодавством природноресурсовий правопорядок у суспільстві. Тому будь-яке посягання на цей правопорядок виступає у вигляді правопорушення. Основу загального об'єкта природноресурсового правопорушення становлять ставлення суспільства до раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища. Виділення спеціального об'єкта природноресурсового правопорушення обумовлено однорідністю або близькістю суспільних відносин в галузі використання і охорони земельних ресурсів, корисних копалин, водних об'єктів, лісових багатств і зелених насаджень, об'єктів природно-заповідного фонду та ресурсів морської економічної зони і континентального шельфу, рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря. До спеціальних об'єктах протиправних посягань слід віднести відносини власності українського народу на природні ресурси, закріплені в ст. 13 Конституції, відносини державної, комунальної та приватної власності на природні об'єкти, яких припускаються земельним, природно-заповідним і фауністичних законодавством. Характерним як для загальних, так і для спеціальних об'єктів природноресурсових правопорушень являються протиправні посягання на суспільні відносини, врегульовані еколого-ресурсовим законодавством. Вони, як правило, виступають у формі правопорушень у сфері раціонального використання природних ресурсів та забезпечення ефективної охорони навколишнього природного середовища. Об'єктивна сторона природноресурсового правопорушення характеризується протиправністю поведінки правопорушника, зазіхає на встановлений державою екологічний правопорядок у суспільстві. Цей правопорядок являє собою систему суспільних відносин, що склався в результаті дії норм природноресурсового законодавства. Протиправність може виявлятися у формі активних дій або пасивного поведінки у формі бездіяльності ігнорують приписи природноресурсового законодавства. Об'єктивним результатом природноресурсового правопорушення є заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу або конкретним природним об'єктам або створення реальної загрози заподіяння такої шкоди. При цьому загальне поняття природноресурсового шкоди включає в себе пряму дійсну шкоду, заподіяну матеріальним об'єктам природи, компенсацію матеріальних витрат і грошових коштів на їх відновлення та відшкодування збитків, завданих у зв'язку з погіршенням або втратою якісних навколишнього природного середовища. Екологічний шкода може завдаватиметься спільними діями кількох осіб і послідовними діями кількох осіб. Відмінність між заподіянням екологічної шкоди спільними і послідовними діями кількох осіб полягає в тому, що в першому випадку винні особи будуть нести солідарну відповідальність за його відшкодування, а у другому-пайову пропорційно до ступеня вини кожного. Складність складу шкоди, що завдається в протиправним поведінкою в області природноресурсових відносин, призвело деяких дослідників цієї проблеми до виділення економічного (матеріального) шкоди та средозащітного шкоди. Економічний шкоду заподіюється конкретним природним об'єктам: земля, надра, водам, лісам, тваринам та рослинному світу, природно-заповідному фонду і носить, як правило матеріалізований характер у формі їх погіршення, загибелі, знищення, викрадення. Екологічну шкоду безпосереднім чином пов'язаний із заподіянням шкоди якості природного середовища. Протиправні посягання в даному випадку можуть порушувати обмінні процеси в природі, забруднювати середовище проживання, виснажувати ресурси природи, підвищувати антропогенний вплив на життєдіяльність суспільства і людини, створювати загрозу виникнення генетичних змін живих організмів. Складність складу шкоди, що завдається навколишньому природному середовищу протиправними діями або бездіяльністю, передбачає і способи встановлення його розмірів. Особливістю його визначення є таксова принцип обчислення екологічної шкоди. В даний час такси обчислення розміру відшкодування заподіяної шкоди, передбачені для лісових об'єктів, об'єктів природно-заповідного фонду та рослинного світу, відшкодування шкоди, заподіяної наземним і водним тваринам, рибним запасам та іншим об'єктам дикої фауни.

При цьому заподіяння шкоди перелічених видів природних об'єктів, занесених до Червоної книги України або до Зеленої книги України, тягне за собою більш сувору відповідальність, із застосуванням підвищених такс обчислення їх розмірів. В даний час, наприклад, діють Такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству, затверджені постановою Комітету Міністрів України № 1464 від 5 грудня 1996 року, Такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного видобутку (збору) або знищення цінних видів риб та інших об'єктів водного промислу, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 32 від 19 січня 1998 року, Такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 521 від 21 квітня 1998, Такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 559 від 8 квітня 1999 в редакції постанови № 1789 від 28 грудня 2001, Такси для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення судів, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 484 від 3 липня 1995 року в редакції постанови № 433 від 29 березня 2002 року. Однак чинне законодавство не містить вичерпного переліку таксова обчислення шкоди, заподіяної всім природним об'єктам. Не має таких такс, наприклад, для обчислення шкоди, заподіяної земельним ресурсам, корисних копалин надр землі, повітряному басейну. Тому для визначення розміру шкоди, що завдається в цих об'єктах неправомірними діями, застосовуються Методики підрахунку збитку, затверджені Кабінетом Міністрів України або за його дорученням Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, реєструються Міністерством юстиції України. До них відносяться, наприклад, Методика обчислення розміру збитків, заподіяних внаслідок забруднення нафтою, затверджена урядовою постановою № 631 від 26 квітня 2003, Методика визначення розміру шкоди, зумовленого забрудненням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, методику розрахунку розміру збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, Методика розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок надмірних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затверджених указами Мінекоресурсів та зареєстрованих у Мін'юсті України. Тим не менше, таксова або методичні способи обчислення розмірів відшкодування шкоди також не формують особливу форму юридичної відповідальності за природноресурсове правопорушення. Вони є лише спеціальними способами визначення розмірів збитків, що охоплюють як економічний, так і екологічної шкоди. А у випадках, коли немає не такс, ні методик, обчислення заподіяної шкоди природним об'єктам або природному середовищу здійснюється на підставі застосування загальногромадянських способів визначення такої шкоди, виходячи з принципу його повного відшкодування. Об'єктивна сторона природноресурсового правопорушення передбачає наявність причинного зв'язку між протиправним поведінкою і наступившим шкідливим результатом або створенням реальної загрози його настання. Причинним зв'язком прийнято вважати такий розвиток подій, які викликані протиправними діями або бездіяльністю, що є причиною шкідливих результатів і виступають як їх наслідки. Шкода природному середовищу заподіюється не лише внаслідок протиправних дій, але і правомірною поведінкою, що спричинила шкоду природному середовищу має місце. Наприклад, у випадках передбачених главою 24 Земельного кодексу, присвяченій відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, зокрема пов'язаних з погіршенням якості ґрунтового покриття земельних ділянок та приведення їх у стан, непридатне для подальшого використання. Суб'єктами природноресурсових правопорушень можуть вступати державні установи, громадські об'єднання та релігійні організації, об'єднання підприємств та організацій громадян. В окремих випадках природноресурсові правопорушення вчиняються іноземними підприємствами та фірмами, міжнародними об'єднаннями та організаціями закордонних держав. Слід зазначити, що суб'єкти природноресурсових правопорушень необов'язково повинні бути власниками природних ресурсів, природокористувачів або орендарями природних об'єктів. Вони взагалі можуть не перебувати у будь-яких природноресурсових правовідносинах, бо обов'язки нести відповідальність за скоєні правопорушення у рівній мірі залежать як від стану у правовідносинах, так і знаходження поза правовідносин. Суб'єктом юридичної відповідальності за порушення вимог природноресурсового законодавства може бути і держава яка не є юридичною особою. (5)Відповідальність держави за національним законодавством заснована на тому, що воно виконує в сучасних умовах важливі екологічні функції для суспільства. За невиконання або неналежне виконання державою цих функцій відповідають його виконавчі органи управління: Мінприроди, МОЗ, Держводгосп і їх регіональні та місцеві органи. Це може мати місце при порушенні ними законодавства про надання, вилучення або перерозподіл природних ресурсів, невжитті заходів щодо забезпечення природноресурсової безпеки населення. Суб'єктами природноресурсової відповідальності за аналогічні правопорушення можуть виступати виконавчі органи місцевого самоврядування. Суб'єктами юридичної відповідальності за природноресурсові правопорушення є посадові особи державних органів управління, керівники підприємств всіх форм власності, а також громадських об'єднань та інших недержавних організацій. Вони можуть бути притягнуті до кримінальної, адміністративної, цивільної або дисциплінарної відповідальності за незаконне розпорядження природними об'єктами, надання їх у володіння та користування з перевищенням своїх повноважень, невжиття заходів щодо запобігання забруднення і оздоровлення навколишнього середовища. Громадяни, як суб'єкти відповідальності за природноресурсові правопорушення мають володіти деліктною дієздатністю, яка виникає в повному обсязі з настанням повноліття. Однак, ч. 1 ст. 22 Кримінального кодексу та ст. 12 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачають вік кримінальної та адміністративної відповідальності для неповнолітніх громадян з 16 років. (6)Згідно з ч. 3 ст. 33 Цивільного кодексу, неповнолітня особа у віці від 14 до 18 років, несе відповідальність за шкоду, заподіяну ним іншій особі, відповідно до ст. 1179 Цивільного кодексу, самостійно на загальних підставах.

Суб'єктивна сторона природноресурсового правопорушення характеризується наявністю вини, що спричинила шкоду. Вина виражає психічне ставлення суб'єкта правопорушення до скоєння протиправних дій або бездіяльності і таким, що наступив наслідків. Умисні форми вини при порушенні природноресурсових норм мають місце, коли винний усвідомлює, що своїми діями порушує вимоги природноресурсового законодавства і тим самим бажає заподіяння шкоди навколишньому середовищу, природним об'єктам, природним ресурсам або окремих компонентів природи. У подібних випадках у наявності прямий умисел, спрямований на заподіяння шкоди за допомогою правопорушення. Більшість умисних природноресурсових правопорушень здійснюється з непрямим умислом. Необережні форми вини при порушеннях природноресурсових норм проявляються в недбалому виконанні посадових функцій, недбалому виконанні доручених завдань, самовпевненості на уникнення можливих шкідливих наслідків на навколишнє середовище. При необережності винний передбачає можливість настання негативних наслідків для природних об'єктів чи природних комплексів в результаті своєї діяльності або бездіяльності, але легковажно розраховує на їх запобігання або не передбачає наступ шкідливих наслідків, хоча міг і повинен був їх передбачити. До необережним форм провини можна віднести недотримання правил пожежної безпеки в лісах, невиконання вимог щодо експлуатації очисних споруд, порушення правил використання агрохімікатів у сільському господарстві. Вина в природноресурсових правовідносинах у тій чи іншій формі, поряд з іншими ознаками складу цих правопорушень, є обов'язковою умовою покладання юридичної відповідальності. На це вказують всі законодавчі акти з природноресурсовим змістом. У сучасному українському ресурсово-екологічному законодавстві юридична відповідальність за заподіяння шкоди природному середовищу власником джерела підвищеної небезпеки не є єдиною. Так, відповідно до ч. 2 ст. 154 Земельного кодексу, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою, а згідно з ч. 2 ст. 155 Земельного кодексу, збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видачі актів, які порушують їх права, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органами, що видали такі акти. Цивільний кодекс у ст. ст. 1173-1175 передбачає, що заподіяний у подібних випадках шкода підлягає відшкодуванню державою або органом місцевого самоврядування, незалежно від вини органів державної влади або місцевого самоврядування, а також наявності вини їх посадових осіб. Його юридична природа полягає в тому, що в подібних випадках держава та територіальні громади добровільно беруть на себе відповідальність за діяльність своїх органів та їх посадових осіб. Неправомірне втручання зазначених органів та їх осадових осіб у здійснення власниками своїх повноважень або прийняття ними актів, що порушують права таких власників, можуть призводити не тільки до заподіяння майнової шкоди, але і породжувати в певних ситуаціях природноресурсовий шкоди, що підлягає відшкодуванню без наявності вини. Діючому природноресурсовому законодавству відомо і звільнення від відповідальності навіть у випадках здійснення екологічного правопорушення. Воно має місце при заподіянні шкоди природному середовищу в умовах крайньої необхідності, коли протиправними діями завдається шкода окремим природним об'єктам з метою запобігання більш істотної шкоди навколишньому середовищу. Обов'язковою умовою поведінки при крайній необхідності, є вчинення таких дій, без яких неможливо було б запобігання виникла небезпеки заподіяння шкоди, діючи іншими способами і засобами, їх неможливо було б уникнути або запобігти. Однак, якщо, згідно зі ст. 39 Кримінального кодексу, заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності не є злочином, і, отже, звільняє від кримінальної відповідальності, то крайня необхідність, відповідно до ст. 1170 чинного Цивільного кодексу, безпосередньо не звільняє від застосування цивільно-правової відповідальності. Облік і оцінка дій в умовах крайньої необхідності здійснюється судом, і в залежності від конкретних обставин заподіяння шкоди, суд може розподіляти розмір його відшкодування між спричинила шкоду і потерпілий в певних частинах або звільнити їх від його відшкодування частково або в повному обсязі. (7)

1.3 Види юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства

Відповідно до ст. 50 Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року, кожний має право на безпечно для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Навіяного конституційному праву громадян кореспондує обов'язок їх, закріпленій у ст. 66 Закону країни, Відповідно до якої «кожний зобов'язаний не заподіювати шкоду природі», а у випадку ії нанесення – відшкодовувати нанесені збитки. З приведених конституційних норм впливає, що завдана шкода природним ресурсам і навколишньому природному середовищу підлягає відшкодуванню незалежно від правомірності чи протиправності іх заподіяння.

Однак у переважній більшості випадків така шкода завдається протиправними діями або бездіяльністю. У зв’язку з наведеним, питання юридичної відповідальності у цій сфері заслуговують на увагу правозастосовної практики. Природноресурсові правопорушення тягнуть за собою юридичну відповідальність осіб, які їх здійснили. Прямі вказівки на це закріплені в нормативно – правових актах природноресурсового законодавства. Так, згідно ч. 1 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року з наступними численними змінами і доповненнями, порушення законодавства про охорону довкілля тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Норми природноресурсового права містять правові вимоги щодо використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища, межі належного здійснення природноресурсових прав та виконання обов’язків, перелік найбільш характерних порушень цих прав і обов’язків. Санкції за ці правопорушення містяться у кримінальному, адміністративному, цивільному і трудовому законодавстві. У залежності від умов і порядку застосування відповідних правових санкцій розрізняються відповідні види юридичної відповідальності за порушення природноресурсового закон