Туристична характеристика Словаччини

МІНЕСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

Харківський Торгівельно-Економічний Інститут

Київського Національного Торгівельно-Економічного Університету

Кафедра туризму і соціальних наук

Реферат на тему:

«Туристична характеристика Словаччини»

.

Харків 2010

Зміст

1. Загальні передумови розвитку туризму в країні

1.1 Політико-географічна характеристика

1.2 Особливості природного середовища

1.3 Особливості історичного розвитку

1.4 Особливості економічного розвитку

2. Туристичні ресурси країни

Перелік використаних джерел

1. Загальні передумови розвитку туризму в країні

1.1 Політико-географічна характеристика

Республіка Словаччина (словац. Slovenská republika, Slovensko) — країна на сході центральної Європи.

Прапор Герб

Столиця Словаччини Братислава.

Протяжність кордонів Загальна: 1652,7 км, з них суходолом 1032,7 км, по річках – 610 км. На півночі межує з Польщею (541,1 км) та Чехією (251,8 км.), заході з Австрією (107,1 км.), півдні з Угорщиною (654,9 км.), на сході з Україною (97,9 км).

Населення: 5 379 450 (за переписом населення в 2001 р.) ;5 393 637 (за даними Статистичної адміністрації на 31.12.2006 р)

Етнічний склад: За даними перепису 2001 року близько 85,8 % – етнічні словаки, 9,7 % – угорці, 1,7 % – цигани, 0,8 % – чехи, 0,4 % – русини та 0,2% - українці, 1,3 % – представники інших національностей та нез‘ясованої національності.

Площа - Загалом 49,036 км². Словаччина, країна в південно-західній частині Карпат, у сточищі сер. Дунаю, між Польщею на півночі і Угорщиною на півдні, Чехією (Моравією) на заході і Україною (Закарпаттям) на сході. Територія Словаччини охоплює частину Зах. і окрайки Сх. Карпат та Сер.-Дунайської і Потиської низовин, що від них простягаються у північному напрямі широкі долини Вагу, Грону, Горнаду та інших рік; вони і середгірські котловини густо заселені, натомість гірські масиви — слабо, а іноді майже безлюдні. Завдяки поперечним долинам і низьким перевалам через Словаччину проходять важливі шляхи з Польщі до Угорщини; натомість повздовжні долини і шляхи (зокрема Ваг-Попрад-Горнад) об'єднують захід, центр і схід Словаччини в цілість. Перехідне географічне положення і невеликі розміри словацької етнічної території (бл. 40 000 км²) спричинили те, що вона не становила окремої держави і входила до складу Угорщини або була об'єднана з Чехією (чому сприяло споріднення словаків з чехами).

Територіально-адміністративний поділ:

В адміністративно-територіальному відношенні Словацька Республіка поділяється на 79 окресів (районів) та 8 країв (областей). Станом на 31.12.2002 р. в СР нараховувалося 2912 населених пунктів.

Членство у міжнародних організаціях — СОТ, МБРР, ОБСЄ, МВФ, ООН, НАТО, МФЧХ, РЄ.

1.2 Особливості природного середовища

Рельєф

Словаччина переважно гірська країна, оточена з півночі і північного сходу гірськими ланцюгами Західних Карпат, що утворюють звичайні низькі і середньовисотні гори з м'якими, округлими формами рельєфу. Найбільшої висоти гори сягають у Високих Татрах, що мають скелясті вершини з альпійським рельєфом, сніжниками і слідами стародавнього заледеніння, де знаходяться найвища точка країни пік Герлаховскі-Штит (2655 м), піки Кривань, Дюмб'єр, висота яких перевищує 1850 м. На південь від Карпат гори знижуються, утворюючи кілька хребтів, витягнутих у субширотному напрямку (Низькі Татри, Словацькі Рудні гори) з південного заходу на північний схід (Велика і Мала Фатра й інші).

На сході - окремі хребти Східних Карпат (Вигорлат та інші). На півдні також переважають височини, розділені родючими долинами, по яких у Дунай впадають численні ріки. Найбільші з них - Ваг, Нітра і Грон. Ближче до Дунаю в районі Братислави і Комарно розташована Середньодунайська низовина - житниця Словаччини. Низовини займають невеликі площі на південному заході (Подунайська низовина) і на південному сході (Потиська низовина).

Клімат

Клімат Словаччини має виражений континентальний характер. Зима холодна і суха; літо тепле і вологе. Найбільша кількість опадів випадає в горах. Річні суми опадів перевищують 1000 мм у горах, а на рівнинах становлять менше 500 мм на рік, в середньому 500-700 мм на рік, сніговий покрив на рівнинах мінливий, у горах лежить до 3 місяців.

У Братиславі середня температура січня ?1° С, липня +21° С. У горах зима холодніша, а літо прохолодніше.

Річки

Ріка Дунай утворює південно-західний кордон країни. У нього впадає більшість карпатських рік, що течуть у південному напрямку. Найбільші з приток Дунаю - Ваг, Нітра і Грон.

На сході карпатські ріки, такі як Лаборец, Ториса й Ондава, відносяться до басейну ріки Тиса - найбільшої притоки Дунаю.

Озера

Попрадське плесо, озеро у Високих Татрах (Словаччина) в Менгушівецькій долині, на висоті 1494 м; 6,88 га, глибина до 17 м; символічний цвинтар усім, хто загинув у Татрах.

Щирбське озеро, у Високих Татрах (Словаччина); 19,8 га, глибина до 20 м; на південному березі - курорт, розташований на найбільшій у Високих Татрах висоті (туризм, зимові види спорту; міжнародні змагання лижників)

1.3 Особливості історичного розвитку

Недалеко від Братислави, столиці Словаччини, починаються Альпи- гори, що ростилаються крізь 6 країн аж до Середньоземного моря. Тут ще починається дуга Карпат, які закінчуються на південному сході аж в рівнинах при Чорному морі.

Крізь місто протікає Дунай, з’єднуючи дев’ять країн. Такі виразні ознаки перехрестя має і словацька історія.

Країна в оточенні Карпат, на південь відчинена до Подунайських рівнин, була тисячоліттями простором зустрічей культур з півдня і півночі, сходу та заходу. На зламі століть, у перші століття нашої ери на півдні Словаччини розпростилалась Limes Romanus, кордон Римської імперії. В подунайських рівнинах закінчувались великі інвазії зі сходу- Гунов, Аваров, Старих Мадярів. На західному кордоні теперішньої Словаччини дошкуляв тиск германських племен. З братиславського замку голим оком можна побачити Відень- столицю Австрії, яка була ціле століття столицею Габсбурської монархії.

Різноманітне політичне, культурне впливи, боротьба за володіння Карпатською котловиною на тривало відобразилась у долі Словаччини. Словацька історія і сама країна були довгий час за кордоном майже невідомі, тому що були ціле століття наче „приховані” в історії більших країн. Державна традиція словацького населення, пращурів сьогоднішних Словаків, починається у 7-му столітті, коли під час війни проти кочовим Аваром на незначний час утворилась Самова держава. В 9 столітті на теріторії Словаччини та сусідніх областей простягалась Велика Моравська держава, під час якої поширювалось хрестиянство, з’являється література на слованскій мові. Велика Морава була у постійній боротьбі с Франкскою державою, проникаючою до Подунайска зо заходу. Заникла під натиском пращуров Мадярів, яки прийшли до Подунайска на початку 10 століття. Аж до 1918 року була Словаччина частиною Угорського королівства, та разом з ним від 16 століття частиною Габсбурської монархії.

Середньовічна Словаччина була розвиненою країною. Свідчить про це кількісні готицькі храми, укріплення, ратуши та міські будинки в богатих торгівельних містах. Міста керувались правом дійсним в західноєвропейських країнах. Міста обогачувались за рахунок виноградництва, міжнародної торгівлі, шахт. Шахти на видобичу золота в Кремниці належали тривалий час між самих богатих у Європі. Кремницькі золоті дукати штампували у кремницькому монетному дворі від 1335 року дотепер. В великій кількості видобували й срібло, у 16-17 столітті словацька мідь панувала на європейському просторі.

Господарський розквіт, який відображався в культурі та освіті був пригальмований на 150 років експансією Османських Турків. Від поразки Угорських військ при Могачі 1526 року аж до поразки Турків при Відні у 1683 році розпростирався на півдні Словацький кордон з Турецькою імперією. Стан такої ”холодної війни”, порушований прямими зіткненнями, нападами та ніченнями був ускладнений ще релігійною боротьбою між католіками та протестантами, повстаннями угорської шляхти проти Габсбурговців. Одним з доследків ціх „загублених століть” був початок заоставання за західною Європою.

Після витиснення Турків з Угорщини країна відновлювалась, за влади Марії Терезії (1740-1780) та її сина Йозефа II. Багато господарських та соціальних реформ покращило статус робітників, міських жителів, усунуло брутальне форми дискримінації протестантів, освітні реформи допомогли освіті. Від кінця 18 століття виникають перші мануфактури, головне розвивається залізоробна промисловість. Перша залізниця була побудована у 1846 році, перший пароплав приплив до Братислави у 1818. У 19 столітті з’являються банки, страхові компанії, дольові товариства. Наприкінці 19 століття вже діють всі елементи сучасного громадянського суспільства- політичні партії, профспілки, різноманітні союзи, преса та журнали, велика кількість середніх шкіл та вищих навчальних закладів. Реалізовані реформи щодо модернізації були швидкими, для того щоби утримувати країну у контакті та полі зору найрозвиненіших європейських країн, але не на стільки швидкий, щоб наздогнати історично виникнений гендікеп.

Модернізація Угорщини та в ній Словаччини була загальмована та деформована народним питанням. Угорщина була багатонародною державою, її етнічні керуючі мадярські еліти у боротьбі з Габсбурговцамі намагалися асимілювати кількісних Словаків, Румунів, Німців, Сербів та Русинів. Цей стан обов’язково вів до конфліктів. Вже під час революції 1848-1849 років представники словацького народного руху на чолі з Людовитом Штуром, коли Мадяри відмовили визнати рівноправність Словаків, чинили опір зі зброєю в руках.

Мадярізачна політика, ліквідація словацьких шкіл та вищих навчальних закладів, об’єднань, товариств була перешкодою модернізації та соціального підвищення членів немадярських народів. Наслідком цього довгочасного конфлікту було те, що наприкінці першої світової війни, під час розпаду поразеної монархії, 30 жовтня 1918 Словацька Народна Рада оголосила свій розхід з Угорщиною та оголосила своє приєднання до нововзникаючої Чехо-Словаччини. При виникненні нової держави відіграли значну роль озброєнні легіони Чехів та Словаків, які вели війну на стороні Договору в Росії, Франції та Італії проти Німеччини та Австрії- Угорщини. Словак, генерал Мілан Растислав Штефанік вважався за одного з засновників країни та дотепер відноситься до найповажнещих особистостей словацької історії. Ческо-Словацька республіка 1918-1938 була єдиною середньо-європейською державою, в якій утрималась парламентська демокрація. В 1938 році Чехо-Словаччина стала жертвою Мюнхенського договору великих держав, які дозволили Гітлерові окупувати прикордонні області та поступово підкорити цілу країну. Південні області Словаччини були окуповані в листопаді 1938 Угорщиною, частина північної Словаччини Польщею, передмістя Братислави Німеччиною. В березні 1939 Гітлер увійшов до Праги, на теріторії Словаччини виникла Словацька Республіка.

Словацька Республіка була контрольована нацистською Німеччиною, приймала участь у війні на її стороні. Багато словаків були проти німецької гегемонії, протидемократичної, антисемітської політики влади. Приєднювались до іноземних чехо-словацьких підрозділів, які приймали участь у війні на стороні союзників у Франції, Північній Африці, у битві за Англію та на теріторії Радянського Союзу. 29 серпня 1944 вибухнуло у Словаччині протинімецьке повстання, більш ніж 60.000 повстанська армія захищала середину Словаччини протягом 2 місяців.

Після другої світової війни Словаччина потрапила разом з новою Чехо-Словацькою республікою поступово до радянського блоку. Під час виборів у році 1946 хоча отримали комуністи у Словаччині лише 30% голосів, перевага лівих в західних частинах країни їм полегшила зломити опір демократів. Після лютневого перевороту у році 1948 був на 41 рік установлена комуністична диктатура. Неначе видихом, що поновив надію на зміни було реформний рух у 1968 році, очолений визначним словацьким політиком Александром Дубчеком. Його „соціалізм з людським обличчям” розтрощили у серпні 1968 радянські танки. Пітвердилося, що звільнення країни є можливе лише разом з остатніми підкореними країнами та лише після змін в самому Радянському Союзі.

У листопаді 1989 величний народний рух, керований у Словаччині громадянською ініціативою „Суспільство проти насилля” знищило комуністичну диктатуру. Перед країною було завдання, повернутись до своїх історичних традицій: парламентної демокрації, до вільної ринкової економіки. Слідуючим завданням було вирішення питання статусу Словаччини в країні.

Словаччина від зародження Чехо-Словаччини намагалась добитись такого росподілення, яке б брало до уваги її риси та потреби. Декілька раз під час перебігу перед та після війни почало дарити, але завжди це закінчувалось відновленням централістичного режиму. Декількарочні спори та дискусії після 1989 закінчились у 1992 році договіром про спокійний розхід країн, одночасно розпускаючий сумісний пражский чехо-словацький парламент. 1 січня 1993 взникла самостійна Чеська та Словацька республіки. Почалась нова ера історії Словаччини, тисячоліттями невідокремлюванної частини европейської цівілізації та історії, зараз вже під своїм ім’ям та зі своєю відповідальністю.

1 січня 1993 р. виникли дві самостійні держави: Чеська Республіка і Словацька Республіка.

Після оформлення Словаччини як суверенного політичного суб'єкта розвиток її політичної системи характеризувався процесами перегрупування і поляризації сил. Початковий період політичної історії Словацької Республіки пов'язаний з ім'ям прем'єр-міністра Володимира Мечьяра. У період першого терміну перебування на посаді прем'єр-міністра (січень 1993 — березень 1994) Мечьяр виступав за поступовість у проведенні приватизації.

Крім того, обіймаючи двічі посаду прем'єр-міністра, а також важливі економічні пости в уряді, Мечьяр дуже сильно впливав на зовнішню політику, що призвело до загострення відносин з Угорщиною.

Йозеф Моравчик, який був раніше міністром закордонних справ в уряді Мечьяра, виступив з обвинуваченнями на його адресу і на початку березня 1994 р. Мечьяр не отримав підтримки в Словацькій національній раді під час обговорення питання про вотум довіри.

16 березня Моравчик був обраний главою тимчасового коаліційного уряду, до якого увійшли представники наступних опозиційних партій: Демократичний союз (ДС), Партія лівих демократів (ПЛД), Християнсько-демократичний рух (ХДР) і Національно-демократична партія (НДП). Однак перемога противників Мечьяра виявилася короткочасною: опозиції не вистачило часу, щоб створити реальну альтернативу Мечьяру. У вересні 1994 р. було заплановане проведення дострокових парламентських виборів.

Перші національні вибори в Словаччині, після здобуття нею незалежності, пройшли 30 вересня — 1 жовтня 1994 р. У них взяли участь 18 партій і рухів і 76 % всіх зареєстрованих виборців. Найбільшу кількість голосів отримав Рух за демократичну Словаччину В. Мечьяра. Блок «Загальний вибір» (ПЛД, Соціал-демократична партія Словаччини, Партія зелених, Рух аграріїв) отримав 10,41 % голосів виборців (18 мандатів), Угорська коаліція (Угорський християнсько-демократичний рух, Рух «Співіснування» і Угорська цивільна партія) — 10,18 % (17 мандатів), ХДР — 10,08 % (17 мандатів), Демократичний союз — 8,57 % (15 мандатів), Об'єднання робітників Словаччини — 7,34 % (13 мандатів), Словацька національна партія — 5,4 % (9 мандатів).

РЗДС бере свій початок від руху «Громадськість проти насильства» (ГПН), який виник після «оксамитової революції». Мечьяр був одним із засновників ГПН і обіймав посаду міністра внутрішніх справ у словацькому уряді в січні — червні 1990 р. Під час дебатів про майбутнє Чехословаччини в березні 1991 р. Мечьяр пережив свою першу політичну поразку і змушений був подати у відставку з посади прем'єр-міністра Словаччини, оскільки його звинуватили у завданні шкоди чесько-словацьким відносинам своєю позицією повної автономії Словаччини. Мечьяр вийшов з рядів ГПН і організував РЗДС.

Мечьяр залишався при владі з 1994 до 1998 року. У цей час він приєднався до затяжної боротьби з президентом Міхалом Ковачем, його колишнім сподвижником по створенню РЗДС і суперником на президентських виборах.

25-26 вересня 1998 р. в країні відбулися парламентські вибори, у яких взяли участь 17 партій. Мечьяру в боротьбі за владу протистояла опозиція — Словацька демократична коаліція (СДК), що об'єднала п'ять партій, у тому числі християнських консерваторів, Партію зелених і соціалістів; її очолив Мікулаш Дзурінда.

СДК здобула прибл. 23 % голосів, а партії, що знаходилися в опозиції до Мечьяра, набрали близько двох третин місць у національних зборах (93 із 150).

Здобувши 57 місць у національних зборах (спільно з СНП), Мечьяр не був переобраний на посаду прем'єр-міністра.

Навесні 1999 р. в Словаччині спалахнула політична криза, пов'язана з відсутністю (з 2 березня 1998 р.) президента країни: Міхал Ковач, обраний парламентською більшістю в 1993 р., вступивши в конфлікт з прем'єр-міністром країни В. Мечьяром, залишив свою посаду. Зазнавши поразки на парламентських виборах у вересні 1998, Мечьяр заявив про свій відхід з політичної сцени, але після прийняття словацьким парламентом у січні 1999 р. рішення про проведення прямих всенародних виборів президента висунув свою кандидатуру. Його опорою стала парламентська опозиція, головним чином РЗДС, що набрала найбільшу кількість голосів (прибл. 500 тис. при 3 млн. голосуючих). Опонентом виступив мер Кошиць 65-річний Рудольф Шустер, в минулому — голова словацького парламенту в ЧССР, член центрального комітету Компартії Словаччини. Шустер, кандидат урядової коаліції, здобув у другому турі виборів (30 травня 1999) 57 % голосів, в той час як Мечьяр — 32 %. Вибори президента зміцнили позиції парламентської більшості, а також посилили прозахідний курс країни у зовнішній політиці: було заявлено про прагнення максимально швидко вступити в НАТО (навесні-влітку 1999 р.

Уряд Словаччини підтримував НАТО під час проведення військової операції проти Югославії, надаючи аеродроми і транспортні комунікації країнам Заходу і відмовляючись надати повітряні коридори літакам Росії) і Європейський Союз (посилюючи монетаристський курс і згущаючи торгові зв'язки з Росією і сусідніми країнами).

1 січня 2004 Словаччина увійшла до ЄС.

1.4 Особливості економічного розвитку

За індексом людського розвитку у 2001 році Словаччина посіла 39-е місце в світі, поступаючись у Центральній та Східній Європі лише Словенії, Чехії, Польщі та Угорщині. Її ВВП на душу населення у тому ж році сягнув 11960 дол. (за ПКС) і за цим індикатором країна випереджала Польщу, хоча пропускала вперед трьом іншим державам ЦСЄ. Разом з тим, Словаччина має досить потужні технологічні позиції у європейській економіці. Так, за Індексом технологічних досягнень (0,447 – у 1999 році) країна посідала 25-е місце в світі, випереджаючи такі держави ЄС як Греція та Португалія. У тому ж році питома вага експорту високих і середніх технологій дорівнювала 48,7%, а грамотність населення у 100% (2001), рівень якої визначався національною статистикою, не констатується ніде більше у світі. Разом з тим, говорити про успішну реалізацію науково-технологічного потенціалу країни поки що зарано. Сучасну Словаччину можна охарактеризувати як державу з разючими контрастами в економіці і соціальній сфері, які найбільш рельєфно проявлять себе на регіональному і галузевому рівнях.

Після роз’єднання 1 січня 1993 року з Чехією і утворення самостійної держави, Словаччина приступила до реалізації ідеї побудови економічно розвинутої європейської країни, проте мала на цьому шляху значно більше труднощів ніж її колишня союзниця. Основними труднощами, які прийшлося долати були:

нижчий рівень розвитку і конкурентних на світовому ринку виробництв ніж в Чехії;

розрив глибоких коопераційних зв’язків з чеськими підприємствами;

більша орієнтованість у зовнішній торгівлі на ринки східних сусідів ніж на ринки ЄС;

повільні та далеко не завжди послідовні реформи економіки після 1993 року;

наявність значних територіально-галузевих диспропорцій в країні, які упродовж перших десяти років суттєво дистанціювали її регіони.

Економічне зростання в Словаччині мало місце упродовж другої половини 90-х років і дало певні переваги в плані трансформації її господарства, хоча як, зазначалося раніше, цей процес йшов в країні повільними темпами і мав швидше за все «компенсаційну» основу (тобто після кризи роз’єднання двох країн розпочалося економічне зростання, що було наслідком відносно хорошої кон’юнктури словацьких товарів на ринках пострадянських країн). Російська та азіатська кризи 1996-1997 рр. мали свій відбиток і в Словаччині, а її наслідки найбільш рельєфно проявили себе у 1999 році, у зв’язку із різким падінням росту ВВП, великим бюджетним дефіцитом, дефіцитом поточних рахунків, стрімким зростанням зовнішнього боргу тощо.

Швидкі та багато у чому мало популярні заходи уряду щодо долання системної кризи в країні, завершення приватизації, зменшення дефіциту бюджету, децентралізація банківської системи та переорієнтація на європейські ринки призвели до відновлення темпів економічного зростання. Так, приріст ВВП у 2000-му році досяг 2,2%, а в 2001 – 3,3%, сучасна ж його структура виглядає такою, що відповідає в цілому європейській моделі, в якій на сервісні галузі припадає 64%, промисловість – 31,6%, сільське господарство – 4,4%.

Основними галузями економіки в Словаччині є виробництво продукції чорної металургії, продовольства, електроенергії, видобування кам’яного вугілля, ядерного палива, хімічна промисловість, випуск транспортних засобів, текстилю, електричних та оптичних приладів тощо. Сільське господарство представлене вирощуванням зернових культур, картоплі, хмелю, свинарством та розведенням великої рогатої худоби.

Підготовка до вступу до Європейського Союзу, що велася упродовж 1996-2004 рр. передбачала значні зміни у структурі виробництва, що були викликані необхідністю «нормалізації» експорту по трьох «чуттєвих» для ЄС галузях – чорної металургії, сільського господарства та текстильної промисловості, що викликало на перших порах суттєву галузеву деформацію. Як наслідок, країна й зараз має найвищий серед нових членів ЄС рівень безробіття, який напередодні вступу до Євросоюзу становив 18,6% (2002 р., (за методикою МОП).

Словаччина має значні територіальні розбіжності концентрації ПІІ, при цьому безперечним лідером виступає столичний регіон, на який припадає близько 50% їх загального обсягу. На значному відриві від Братислави йдуть інші регіони, а рівень безробіття в східних областях країни нерідко перевищує позначку у 30%. Виходячи з цього можна було очікувати й значних розбіжностей у показниках валового регіонального продукту на душу населення. Так, столиця країни станом на кінець 2004 р. вже перевищила середній показник по Євросоюзу сягнувши 104%, у той час, коли аналогічний індикатор по країні є трохи більшим за 30%.

Особливістю зовнішньої торгівлі є доволі значне від’ємне сальдо, яке хоча і скоротилося останнім часом, все одно продовжує залишатися негативним, що наявно випливає з наведених нижче даних (Див. табл. 5.24).

Як випливає з таблиці, експорт у цілому перевищує імпорт, а негативне сальдо, як правило, пояснюють масовим введенням інвестиційних товарів та технологій.

Суттєві зміни відбулися впродовж останніх десяти років в географічній структурі зовнішньої торгівлі. Якщо на поч. реформ лише 30% обсягів зовнішньої торгівлі припадало на країни ЄС, то вже на поч. ХХІ ст. – близько 60%. Найбільшими партнерами щодо експорту у 2000-му році були: Німеччина – 27%, Чехія – 15%, Італія – 9%. По імпорту – Німеччина – 27%, Російська Федерація – 18%, Чехія – 15%. Домінування енергоносіїв в структурі імпорту є значною проблемою країни.

Досить перспективною галуззю в Словаччині вважають іноземний туризм. Так, у 1999 році країну відвідав майже 1 млн. іноземних громадян, а оплачені ними послуги склали 2% її ВВП. В цій державі переконані, що в перспективі ця цифра могла б зрости до 5-7%, що відповідало б рівню сусідніх з нею Чехії та Угорщини.

Упродовж 2003-2004 рр. (у т.ч. після вступу до Європейського Союзу) Словаччина сміливо продовжувала системне реформування своєї економіки в плані зближення з економічною моделлю ЄС. Серед багатьох заходів цього процесу передусім слід відмітити: введення єдиного податку у розмірі 19%, що створило хороший базис для подальшого соціально-економічного зростання; суттєве зменшення рівня інфляції, хоча остання продовжує залишатися високою серед інших держав ЦСЄ; зближення показників процентної ставки по кредитах з провідними країнами ЄС; скорочення суми державного боргу та дефіциту державного бюджету. Такі заходи уряду Словаччини, відомі в ЄС як «Маастрихтські вимоги конвергенції», на думку експертів Європейської Комісії, дозволять Словаччині однією з перших увійти впродовж 2006-2007 рр. до Європейського монетарного союзу і замінити словацьку крону на євро.

Бізнес в країні

кліматом, який високо оцінений з боку світових інвестицій. 20-е місце серед лідируючих країн з якнайкращими умовами для підприємницької діяльності Словаччина одержала завдяки податковій реформі, спрощеному процесу реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, гнучкості законів про працю, високому рівню захисту інвесторів і доступності джерел інвестицій.

Нові правила у області стимулювання інвестиційної діяльності коректують, уточнюють і об'єднують надання державної допомоги при її розгляді і твердженні у відомствах і уряді. Правила не відносяться до надання допомоги de minimis, державної допомоги для малих і середніх підприємців, в області навколишнього середовища, державної допомоги на основі затверджених схем державної допомоги і в області неринкових послуг. Словаччина, відповідно до нових правил, розділена на три зони, критерієм є середній рівень зареєстрованого безробіття окремих областей.

• Зелена зона : області з рівнем безробіття понад 15% (29 областей)

• Жовта зона: області з рівнем безробіття від 10 до 15% (24 областей)

• Червона зона: області з рівнем безробіття до 10% (26 областей)

При наданні державної допомоги уряд СР віддає перевагу таким галузям господарства, розвиток яких є пріорететним для Словаччини. Йдеться про виробничі процеси, продукт яких представляє додаткову цінність - центри розвитку і IT комп'ютерні технології. Допомога в обмеженому об'ємі надається галузям виробництва, які з погляду розвитку Словацької Республіки, менш привабливі (монтаж, дистриб'юторські центри).

Уряд СР розробив наступні форми державної допомоги, які можна розділити таким чином:

 Непряма допомога

 • пільги по податках з доходів юридичних осіб

 • переход права власності на нерухоме майно держави або області за ціну меншу, ніж ринкова ціна.

 Пряма допомога

 • предоставление фінансової дотації на покриття інвестиційних витрат на проект типу В

 • дотация на новостворені робітники місця

 • дотация на освіту.

Законодавча база

Форми підприємницької діяльності на території Словаччини регулює Кодекс законів про торгівлю № 513/1991 Сб.с подальшими змінами, завдяки яким можливі передбачені чотири форми торгових суспільств, якими є: торгове суспільство, командитне суспільство, товариство з обмеженою відповідальністю і акціонерне суспільство.

Іноземні особи (юридичні особи з місцезнаходженням, фізичні особи з місцем мешкання поза територією Словацької республіки) можуть вести підприємницьку діяльність на території Словаччини на рівних умовах і в рівному об'ємі з громадянами Словаччини.

Дозвіл про підприємницьку діяльність на території СР іноземним юридичним особам набуває чинності з дня внесення його в Торговий реєстр.

Кодекс законів про працю

Кодекс законів про працю, закон №311/2001 Сб.з. з подальшими змінами, індивідуально регулює відносини трудового права відповідно до працевлаштування фізичних осіб юридичними особами або фізичними особами і колектівниє трудові відносини.

Обкладення податками і відрахування суб'єктів підприємницької діяльності

Згідно закону № 595/2003 З. з. Про податок на додаткову вартість і що діє від 01.01.2004 податкова ставка на додаткову вартість однакова для всіх товарів і послуг і складає 19%.

Податкові зобов'язання підприємця регламентовані юридичними ухвалами, регулюючими область соціального забезпечення.

Податкові зобов'язання, які діють з січня 2004 р.