Туристично-рекреаційні ресурси Полтавської області

Туристично-рекреаційні ресурси Полтавської області

План

Вступ

Розділ 1. Наукові підходи до вивчення туристично-рекреаційних ресурсів

Розділ 2. Суспільно-географічна оцінка туристичних ресурсів Полтавської області

2.1 Видатні історико-культурні пам’ятки Полтавщини

2.2 Природно-рекреаційні ресурси області

Розділ 3. Особливості розвитку рекреаційного комплексу Полтавщини

Розділ 4. Проблеми та перспективи розвитку рекреаційного комплексу Полтавщини

Висновки

Список використаних джерел та літератури

У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення - що врешті-решт означає здоров’я - є найвищою соціальною цінністю. Тому за останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення туризму і рекреації. Це пов’язано в першу чергу із значним зростанням доходів населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення.

Крім того, індустріальний розвиток цивілізації, забруднення екологічних систем навколо великих промислових районів, збільшення психологічного навантаження на людину через прискорення темпу життя, змушує все більшу кількість людей шукати відпочинок та оздоровлення в поки що екологічно благополучних регіонах світу. Таким чином, у багатьох державах обслуговування рекреантів стало не лише самостійною галуззю економіки, але й життєво необхідною формою задоволення потреб людини.

Володіючи величезним природнім потенціалом, Україна усвідомлює необхідність розвитку рекреаційно-туристичної інфраструктури. Відвідавши нашу країну, туристи мають можливість не тільки відпочити і відтворити функціональні можливості свого організму, але й ознайомитись з її історією та культурою.

На сьогоднішній день українське суспільство переживає період докорінних змін в розвитку держави. Процеси державотворення, що відбуваються на початку ХІ століття, спричинили істотні державно-політичні перетворення і в системі туристично-рекреаційних послуг. Пріоритетний напрямок розвитку туризму є важливим чинником підвищення якості життя в Україні, створення додаткових робочих місць, підвищення її авторитету серед інших країн світу. У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення, що врешті-решт означають здоров’я, являють собою соціальну цінність. Тому за останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення туризму і рекреації. Це пов’язано, в першу чергу, зі значним зростанням доходів населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення. Люди залишають свої домівки з наміром відвідати нові місця, збагатити себе знайомством з пам’ятками історії, культури і мистецтва. Крім того, індустріальний розвиток цивілізації, забруднення екологічних систем навколо великих промислових районів, збільшення психологічного навантаження на людину через прискорення темпу життя, змушує все більшу кількість людей шукати відпочинок та оздоровлення в поки що екологічно сприятливих регіонах світу. Таким чином, у багатьох державах обслуговування рекреантів стало не лише самостійною галуззю економіки, але й життєво необхідною формою задоволення потреб людини.

Актуальність теми. Сучасний розвиток туризму, його перетворення в суспільно-суспільно-значимий соціально-економічний феномен обумовлює особливу актуальність проблем ефективної організації туристичної діяльності й використання туристичних ресурсів.

Основи туристичної політики закладені в міжнародних документах; Резолюції Римської конференції ООН по міжнародному туризмі й подорожам; Манільської декларації щодо світового туризму; Хартії туризму й Кодексі туриста й інших міжнародних правових актах.

Принципами міжнародної туристичної політики у своїй діяльності керується й Україна. Пріоритетні напрямки розвитку туризму визначені в Державній програмі розвитку туризму в Україні на 2002 - 2010 р.:

оптимальне використання природних переваг географічного положення окремих регіонів і центрів за рахунок проведення ефективної транзитної політики;

охорона й відновлення національної природної й історико-культурної спадщини, дотримання науково обґрунтованих норм ємності рекреаційних туристських територій, реконструкція й упорядкування туристських об'єктів, збільшення привабливості національних і культурних видатних пам'яток за рахунок цілеспрямованої пропаганди;

оптимізація структури внутрішнього попиту шляхом розробки спеціалізованих програм розвитку транзитного, екологічного, етнічного, мисливського, спортивного, сільського, релігійного й іншого видів туризму.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні складається:

у створенні конкурентоспроможного на внутрішньому й світовому ринках національного туристичного продукту, здатного з максимальною повнотою задовольнити потреби населення України;

розширенні внутрішнього туризму й постійного росту в'їзного туризму;

у забезпеченні на цій основі комплексного розвитку туристичних центрів і курортних територій;

збереженні й відтворенні природного середовища й історико-культурної спадщини.

Регіональна (локальна) туристична політика здійснюється в контексті загальної національної політики й у максимальному ступені враховує специфіку туристської пропозиції та попиту, сучасний і прогнозований рівень розвитку туризму в регіонах і окремих центрах.

Основними її цілями є створення конкурентоспроможного туристського продукту на основі збереження й використання привабливих елементів місцевої природної й історико-культурної спадщини, а також збільшення соціально-економічного ефекту від розвитку рекреаційно-туристської діяльності.

Виходячи з вищесказаного, ми визначили основну мету роботи: дослідження й аналіз туристських ресурсів Полтавської області.

Об'єкт дослідження - сукупність природних, історичних, археологічних, рекреаційно-оздоровчих і культурних ресурсів Полтавської області.

Методами дослідження є аналіз вихідних і узагальнення отриманих даних.

Мета й завдання дослідження: Вивчити рекреаційно-туристичний потенціал Полтавської області

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішити такі завдання:

вивчити наукові підходи при вивченні туристично-рекреаційних ресурсів;

дослідити видатні історико-культурні пам’ятки та природно рекреаційні ресурси Полтавщини;

проаналізувати особливості розвитку рекреаційного комплексу Полтавщини;

дослідити проблеми та перспективи розвитку рекреаційного комплексу Полтавщини.

Рекреація (фр. rеcrеation, пол. rekreacja - відпочинок, від лат. recreatio - відновлення сил) - відновлення чи відтворення фізичних і духовних сил, витрачених людиною в процесі життєдіяльності; рекреація включає різноманітні види діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб та запитів.

Рекреацію можна сприймати і як заплановану бездіяльність, яка здійснюється за чиїмось бажанням. У глибшому сенсі вона розглядається у зв'язку з емоційним досвідом та натхненням, що з'являється як наслідок рекреаційної дії. З іншого боку, рекреація може сприйматися як система ресурсів чи сервісу. І, врешті-решт, не буде помилкою розглядати рекреацію як будь-який тип або вид усвідомленого задоволення фізіологічних бажань і соціальних потреб особистості під час відпочинку.

Рекреаційна діяльність пов'язана з використанням ландшафтів і значних територій. І у цьому сенсі вона конкурує із сільським та лісовим господарством, рибальством, промисловістю, гірничою справою та іншими видами суспільної виробничої діяльності, де використовуються природні ресурси.

Розрізняють три форми використання часу, відведеного на рекреацію - туризм, лікування/оздоровлення та відпочинок. Для означення цього часу і видів діяльності, які відбуваються в його межах, будемо використовувати поняття "рекреаційно-туристичний", яке включає всю (чи майже всю) сукупність явищ і процесів, пов'язаних з відновленням сил людини та задоволенням її фізіологічних і соціальних потреб.

Саме туризм у сучасному світі сприймається як головна форма рекреаційної діяльності, перетворившись на потужну самостійну галузь нематеріального виробництва, яка задовольняє рекреаційні потреби.

Під рекреаційними ресурсами розуміється сукупність компонентів природних комплексів і об'єктів історико-культурної спадщини, що формують гармонію цілісності ландшафту, пряме й опосередковане споживання яких робить сприятливий вплив, сприяє підтримці й відновленню фізичного й духовного здоров'я людини. (1,4)

Рекреаційні ресурси доцільно розділити на дві групи:

1. природні рекреаційні території й ресурси (рекреаційні, курортні, лікувально-оздоровчі зони, інші природні території, об'єкти, комплекси, використання яких можливо в рекреаційних цілях);

2. рекреаційні соціально-побутові ресурси (будови, спорудження, архітектурні й будівельні комплекси, інші об'єкти соціально-культурного призначення, використовувані для рекреаційних цілей).

Природні рекреаційні території - це частина простору навколишнього природного середовища, призначена для масового відпочинку населення, для відновлення життєвих сил і здоров'я людей. До них відносяться:

1. рекреаційні, курортні, лікувально-оздоровчі зони;

2. землі рекреаційного, історико-культурного й частково природоохоронного призначення;

3. окремі ділянки земель лісового, водного фонду;

4. інші рекреаційні території, комплекси, придатні для використання з метою рекреації.

Природні рекреаційні ресурси - це природні курортні, лікувальні, оздоровчі ресурси й фактори, придатні для використання з метою відновлення й зміцнення здоров'я людей. По характері використання підрозділяються на 4 головних типи:

рекреаційно-лікувальні (лікування мінеральними водами);

рекреаційно-оздоровчі (купально-пляжні місцевості);

рекреаційно-спортивні (гірничо-лижні бази);

рекреаційно-пізнавальні (історичні пам'ятники, науковий туризм, діловий туризм, релігійне паломництво).

Рекреація - вид діяльності, який має чітко виражену природно-ресурсну орієнтацію. Природні ресурси є провідним фактором, який визначає рекреаційне використання території. Від того, яким набором природних ресурсів володіє територія, залежить організація видів і форм рекреаційної діяльності.

Поняття "природні ресурси" і "природні умови" широко використовуються в науковій літературі. Суть цих термінів розкривається при розгляді відповідних елементів природи в певному відношенні до інтересів і потреб суспільства. Під природними ресурсами в сукупності з природними умовами розуміють весь навколишній матеріальний світ, взятий по відношенню до людського суспільства. Рекреаційні умови - це сукупність компонентів і властивостей природного середовища, які сприяють рекреаційній діяльності. Особливості ландшафту і клімату, наявність джерел лікувальних мінеральних вод, багатство і різноманіття рослинного і тваринного світу, природні можливості для занять спортом, мисливством, рибальством і т.д. визначають ступінь сприятливості розвитку тих чи інших форм рекреаційної діяльності.

Для організації рекреаційного природокористування і різних видів рекреаційних занять важливо розрізняти поняття "природні умови" і "природні ресурси".

Під природними рекреаційними ресурсами розуміють природні територіальні комплекси, окремі компоненти природного середовища і їх речовинні складові, які мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні і кількісні параметри і служать або мають всі передумови для того, щоб служити матеріальною основою для організації відпочинку, туризму, лікування і оздоровлення людей. До таких ресурсів належать лікувальні речовини (мінеральні води, грязі, озокерит), природні комплекси, які мають лікувальні і оздоровлюючі властивості багатоцільового призначення (ліси, аквальні комплекси, лікувальні кліматичні місцевості). Рекреаційні умови можна визначити як компоненти і властивості природного середовища, які сприяють рекреаційній діяльності, але не є її матеріальною основою (естетичність, пейзажне різноманіття ландшафтів, кількість сонячних днів у році, тривалість залягання снігу в горах і т.д.).

Кількість видів природних ресурсів, у тому числі і рекреаційних, їх об'єм і можливості використання суспільством постійно змінюються і зростають. Рекреаційні ресурси - поняття історичне, протягом віків змінювалась роль окремих її видів. Ці ресурси надзвичайно різноманітні за складом і властивостями, що визначило різноманіття існуючих показників їх кількісної і якісної оцінки. У зв'язку з цим важливо провести класифікацію природних рекреаційних ресурсів.

У відповідності з принципами програмно-цільового планування рекреаційні ресурси слід розглядати як ресурсозабезпечувальне функціонування різних підгалузей рекреації і об'єктів, які в них входять, що обумовлює доцільність галузевої класифікації природних рекреаційних ресурсів. (6, 12)

Природні рекреаційні ресурси повинні використовуватись бережно й економно, повинні охоронятися і примножуватись. Для цього необхідно проводити їх облік, кількісну і якісну оцінку, визначити придатність і альтернативність їх використання в тій чи іншій галузі народного господарства. Облік стану природних ресурсів і визначення їх народногосподарського значення повинні базуватися на системі природно-ресурсних кадастрів. Вони містять сукупність відомостей про кількісний і якісний стан природних ресурсів, їх економічну оцінку. Законодавством України передбачається ведення земельного, водного, лісового і надрового кадастрів.

Основна мета створення кадастру природних рекреаційних ресурсів - виявлення шляхів найефективнішого використання всіх природних передумов розвитку рекреаційного господарства в різних регіонах при умові збереження і примноження природно-ресурсного потенціалу рекреації. Для цього в кадастрі повинна міститися комплексна характеристика природних рекреаційних ресурсів, включаючи їх детальний облік і класифікацію, якісну і кількісну оцінку економічної ефективності освоєння, аналіз використання і його основні перспективи, а також найважливіші заходи з охорони сукупності рекреаційних ресурсів.

При складанні кадастру повинні бути дотримані загальні принципи його розробки: єдність, об'єктивність, безперервність, наочність. Єдність кадастру забезпечується єдністю методики його розробки, що застосовується. Для об'єктивності потрібна повна достовірність і обґрунтованість всіх кадастрових даних. Безперервність досягається за рахунок їх постійного оновлення, уточнення і доповнення; наочність - вибору найсуттєвіших показників, їх систематизації, графічного і картографічного оформлення матеріалів. Створення кадастрів повинно допомогти не тільки зберегти і правильно використовувати весь комплекс рекреаційних ресурсів, але і примножувати їх, резервувати для майбутнього.

В сучасних умовах особливо актуальним є створення кадастру рекреаційних ресурсів. Однак вирішення питання ускладнюється недостатньою вивченістю запасів деяких родовищ природних рекреаційних ресурсів, відсутністю єдиної системи обліку їх використання і оцінки.

Питання кількісної і якісної оцінки природних рекреаційних ресурсів дотепер недостатньо вивчені, що пов'язано з необхідністю врахування при проведенні оцінки багатьох факторів. Більше того, в залежності від рівня ієрархії досліджуваної сукупності рекреаційних ресурсів змінюються враховані фактори і цілі оцінки. Так, оцінка окремого рекреаційного ресурсу (родовища мінеральних вод, кліматолікувальної місцевості, поверхні водойми, морського пляжу і ін.) повинна включати не тільки його кількісні характеристики (дебіт води, площа рекреаційної території), але і ступінь сприятливості для відповідного виду рекреаційної діяльності.

В рекреаційній географії склались три основні типи оцінки природних рекреаційних ресурсів: медико-біологічний, психолого-естетичний і технологічний. Медико-біологічна оцінка відображає вплив природних факторів на організм людини. Провідну роль тут відіграє клімат. Розроблено ряд методик, які дозволяють оцінити комплекс кліматичних факторів з урахуванням їх впливу на стан організму людини. Сформульовані критерії оцінки і розроблені параметри оцінкових шкал градацій. Виходячи з температури повітря, загальної хмарності і швидкості вітру виділені два класи погоди - сприятлива і комфортна. Аналогічно визначається ступінь сприятливості погоди для зимових видів рекреаційної діяльності. Керуючись бальними шкалами розроблених таблиць і враховуючи кліматичні умови конкретного регіону, визначається імовірна кількість днів зі сприятливими класами погоди, що особливо важливо для вибору місць організації рекреаційних занять різної тривалості. (7, 6)

Потреба в красі є проявом естетичного начала в людині і визначає в деякій мірі її духовний світ. Тому при психолого-естетичній оцінці повинна розглядатись емоційна дія природного ландшафту або його компонентів на людину. Певний вплив мають і наявні на досліджуваній території пам'ятки архітектури.

При технологічному типі оцінюється придатність території для певного типу рекреаційних занять, а також можливість її інженерно-будівельного освоєння. В основу оцінки придатності територій для рекреаційних занять повинні бути покладені перш за все природні умови: наявність природних ресурсів рекреації, комфортність, а також психолого-естетичні фактори. Можливості інженерно-будівельного освоєння визначаються наявністю транспортних комунікацій і бази виробничої інфраструктури.

При рекреаційній оцінці береться до уваги тільки рекреаційна цінність природних комплексів різного призначення і не враховуються народногосподарські результати їх експлуатації, які служать базою економічного обґрунтування капітальних вкладень у відтворення, охорону і покращення використання рекреаційних ресурсів.

Рекреація як одна з головних форм продуктивного використання вільного часу людини - суспільний, економічний і науковий феномен, для якого не мають значення міжгалузеві та міждисциплінарні межі. Не дивлячись на цю особливість, слід зауважити, що найбільший вклад у її вивчення і розуміння вносить географія, у царині якої сформувалася потужний науковий напрям - географія рекреації і туризму.

Рекреаційна географія - частина блоку гуманітарних географічних дисциплін. Вона тісно пов'язана з іншими гуманітарними географічними дисциплінами, а також із природно-географічними й теоретико-методологічними географічними дисциплінами. Залежно від дослідницьких і практичних завдань, що коштують перед рекреаційною географією, формується такий альянс географічних дисциплін і підходів, що у найбільшій мері сприяє їхній коректній постановці й рішенню.

Географічна наука має досить складну структуру й нараховує до 20 дисциплін, що перебувають на різних стадіях розвиненості. Крім того, істотно розрізняється й співтовариство географів, що представляють різні дисципліни. Деякі з дисциплін досить нечисленні по складу, але, проте, існують. Самий загальний і розповсюджений поділ географічної науки складається у виділенні блоків природних і суспільних географічних дисциплін. Поєднує їх те, що обоє орієнтовані на дослідження просторових процесів і систем. У них чимало загального й у зв'язку з дослідженням географічної оболонки Землі в цілому.

Рекреаційна географія має реальний сенс тільки в сполученні з багатьма іншими науковими й прикладними дисциплінами, що вивчають різні аспекти рекреації. Таких дисциплін чимало, хоча часом вони носять характер не що стільки сформувався наукового напрямку, скільки проблемної області. Серед них можна виділити комплекс дисциплін і проблемних областей, що займаються вивченням міст. Вивчення рекреації міського населення - велика тема. Прикладом іншої дисципліни, пов'язаної з вивченням і практичною організацією рекреаційної діяльності, є районне планування.

У цілому, феномен рекреації становить інтерес для різних дисциплін. Рекреаційна географія має дуже тісні зв'язки й з негеографічними науками - соціологією, екологією, природокористуванням, політологією, туристською, економікою, психологією, медициною й ін.

Карта є давнім методом географічних досліджень. Часте складання карти - це ще й підсумок географічного дослідження. У різні періоди й у різних культурах накопичений гігантський досвід картографічних досліджень. Карта - один з найважливіших засобів пізнання й опису світу. Вони широко використовуються в таких науках як географія, геологія, економіка, історія й багатьох інших. Карти служать як для наукового й практичного відображення явищ і об'єктів глобального й регіонального масштабів, так і для чисто ілюстративних, а також навчальних цілей. Залежно від завдань, карта може бути як підсумком багаторічного дослідження й містити в собі кодування певної інформації, у тому числі й закономірностей, так і служити допоміжним засобом у дослідженні або навчальному вивченні матеріалу - усе визначається особливостями й завданнями дисципліни.

На карті може відображатися будь-яка поверхня. Як правило, говорячи про карти, мають на увазі зображення сухопутної поверхні Землі: на рівні масової свідомості це майже синоніми. Однак існують карти інших планет і поверхонь, наприклад карти океанічного дна планети Земля.

Під елементами карти розуміється саме картографічне зображення, математична основа карти, її легенда, допоміжне оснащення й додаткові дані. Основним елементом карти є картографічне зображення, що передає зміст карти, тобто сукупність відомостей про об'єкти, нанесених на карту, їхньому розміщенні, властивостях, взаємозв'язках і динаміку. Залежно від тематики карти, основне зображення може бути зовсім різним.

Карта завжди супроводжується легендою. Під цим терміном розуміється система використовуваних на карті умовних знаків і пояснень, що розкривають її зміст. Складання легенди - непросте завдання. Це високий рівень генералізації відбиваного матеріалу. При складанні легенди потрібно враховувати особливості сприйняття карт і багато чого іншого.

Основна відмінність карти від інших зображень простору складається у використанні математичної основи. Карта - це зменшене зображення реальності, і таке зменшення можливо лише при використанні строгої математичної основи. Математична основа карти знаходить вираження в сітці меридіанів і паралелей. У випадку топографічних карт - це прямокутна координатна мережа, масштаб і геодезична основа.

Карта є моделлю дійсності. Вона точно передає розміри площ і положення в просторі певних, важливих для рішення конкретного завдання об'єктів. Підсумком є теоретичне узагальнення реальності. Карта - не фотографія, що фіксує все без винятку об'єкти. Вона відбиває розподіл у просторі тільки окремих вибраних явищ і об'єктів, створюючи в такий спосіб основу для аналізу й розуміння реальності.

Рекреаційна географія має справу з дуже складним об'єктом, що характеризується масою різних параметрів. У цьому зв'язку часто найбільш ефективним є не стільки використання окремих карт, скільки атласів, що дають систематичне картографічне подання про територію і її освоєння. Атлас є збірником карт, виконаних по єдиній програмі. Характерно методична й технічна єдність виконання карт.

В ідеалі, дослідження з рекреаційної географії повинні орієнтуватися на складання атласів певних територій. Це можуть бути й невеликі по площі території, що грають важливу роль у рекреаційній діяльності.

Масштаб карти - відношення довжини лінії на карті до довжини відповідної лінії на земній поверхні.

Масштаб показує, у скільки разів зменшені картографічне зображення й скільки сантиметрів місцевості втримується в одному сантиметрі на карті. Наприклад, масштаб 1: 1000000 означає, що 1 сантиметр на карті відповідає 1000000 сантиметрів (тобто 10 кілометрам) на місцевості.

По тематиці виділяються загальногеографічні й тематичні карти. Існують карти, що відбивають природні й суспільні явища. Кожний тип ділиться на велику кількість різних видів карт. Наприклад, карти суспільних явищ можуть підрозділятися на карти населення, економічні карти, історичні, політичні й багато хто інші.

По масштабі карти діляться на наступні категорії:

· плани - 1: 5000 і крупніше,

· великомасштабні карти - 1: 10000 - 1: 200000,середньомасштабні карти - 1: 200000 - 1: 1000000,дрібномасштабні карти - дрібніше 1: 1000000.

Розподіл карт по масштабі не є загальноприйнятим. Залежно від розмірів країни можуть використовуватися інші стандарти. Певну роль грають і національні традиції класифікації карт по масштабі. (7,12)

Полтавщина має цікаву і неповторну історію. Перші поселення на її території з’являються у пізньопалеолітичну добу - понад 20 тис. років тому. Описуючи столицю могутніх скіфів місто Гелон (Більське городище VІІ - ІІІ ст. до н.е.), “батько" історії Геродот мандрував теренами прадавньої Полтавщини. В часи Київської Русі Полтавщина входила до найбільшого із князівств - Переяславського, а сама Полтава, літописна Лтава (1174 р.), була найпівденнішим форпостом руських земель у боротьбі з кочівниками.

В області велика кількість музеїв - державних і громадських (“народних”). Загальна чисельність експонатів усіх категорій музеїв становить близько 700 тис. одиниць збереження; 24 пам’ятки архітектури загальнодержавного значення; близько 50 пам’яток археології скіфсько-сарматського часу (VІІ - ІІІ ст. до н.е.), понад 70 пам’яток черняхівської (ІІ - ІV ст.) і роменської культур (VІІІ - Х ст.).

Полтавщина - край, щедро обдарований піснями і легендами, край письменників і художників, мислителів і вчених, чиї імена золотом закарбовані в пантеоні слави світових діячів мистецтва і науки. Полтавщина - край із традиціями і культурою, які корінням своїм виходять з сивини тисячоліть.

Багату історію краю дбайливо збережено для нащадків. Своїми зібраннями виділяються Полтавський та Кременчуцький краєзнавчі музеї, Державний історико-культурний заповідник “Поле Полтавської битви”, Державний музей-заповідник українського гончарства в Опішні, Полтавський художній музей.

Про значний внесок уродженців Полтавщини у розвиток вітчизняної науки і культури розповідають літературно-меморіальні музеї Г.С. Сковороди у смт. Чорнухи, І.П. Котляревського, Панаса Мирного, В.Г. Короленка у м. Полтава, Олеся Гончара у с. Суха Кобеляцького району, заповідник-музей М.В. Гоголя у с. Гоголеве Шишацького району та літературно-меморіальний музей письменника у славнозвісних Великих Сорочинцях на Миргородщині.

Поряд з цими великими культурними надбаннями під охороною держави знаходяться визначні археологічні, архітектурні та історичні пам’ятки, з яких складається культурна спадщина народу. На сьогодні їх налічується понад 4 тис.

Найстарішим в області є Полтавський краєзнавчий музей. Понад сто років тому (1891р.) при Полтавській губернській земській управі розпочалась організація музею, основу якого складала колекція ґрунтів і гербарій, зібраний експедицією відомого вченого-грунтознавця В.В. Докучаєва.

У 1908 р. споруджено приміщення, яке тепер займає Полтавський краєзнавчий музей. Це один з найбільш оригінальних будинків міста в архітектурному відношенні. Архітектор В. Кричевський та художники С.Васильківський і М. Самокиш творчо використали спадщину української народної архітектури та мистецтва.

У Зіньківському районі працює Державний музей-заповідник українського гончарства в Опішні і єдиний в Україні спеціалізований етномистецький науково-дослідний, культурно-освітній і навчально-виховний заклад, який постає всеукраїнським центром дослідження, збереження і популяризації гончарської спадщини України.

Діяльність музею-заповідника спрямована на відродження, утвердження й плідний розвиток історичних надбань опішнянського гончарства, організацію навчання і практичної роботи талановитої художньої молоді, докорінне поліпшення технології місцевого гончарного виробництва, зміцнення матеріально-технічної бази промислу, налагодження мережі збуту гончарних виробів, популяризації мистецтва кераміки та творчості гончарів і малювальниць. Очолює цей музейний заклад доктор історичних наук Олесь Пошивайло.

Далеко за межами України відомо про Полтавський художній музей, у фондах якого зібрано полотна як вітчизняних, так і зарубіжних видатних майстрів пензля. Почав діяти він з 1920 р. як відділ краєзнавчого музею і до 1940 р. носив назву Картинної галереї. Із 1940 р. одержав статус самостійного музею.

На сьогодні він має більш як дев’ять тисяч творів мистецтва. Основою музейного зібрання стали твори видатного художника-передвижника М.О. Ярошенка, які, згідно із заповітом його дружини, були передані рідному місту. Поповнився музей і за рахунок картин та інших творів мистецтва з колишніх поміщицьких садиб.

У далекому 1709 р. на полі під Полтавою відбулася битва, яка стала переломним моментом у довгій і виснажливій Північній війні, яку вели Росія і Швеція за вихід до Балтійського моря. На полях під Полтавою Карл XII зазнав небувалої поразки, після якої зірка його попередніх перемог закотилась назавжди. Немало пам’ятників увічнили полтавську вікторію. Це - пам’ятник Слави, пам’ятник захисникам фортеці Полтава, пам’ятник шведам від шведів та інші. А в 1950 р. було відкрито музей історії Полтавської битви, де виставлені унікальні експонати: зброя, прапори та штандарти, обмундирування обох воюючих сторін, особисті речі Петра І, картини і чеканка, що зображують Полтавську баталію, макети пам’ятників знаменитої битви та ін.

1 квітня 1984 року в селі Гоголевому Шишацького району до 175-річчя від дня народження геніального письменника Миколи Васильовича Гоголя відкрито заповідник-музей. Земля ця виростила, дала крила таланту письменника, визначила його творчу особистість. М.В. Гоголь - гордість його рідного краю - Полтавщини, яку він завжди носив у своєму серці.

Садиба Гоголів-Яновських відтворена за планами, спогадами, листами сучасників, старими фотознімками та кресленнями і малюнками самого письменника. До складу заповідника входить будинок батьків, флігель, альтанка, грот. Невід’ємною частиною ландшафту є парк, сад, ставки.

У Полтаві діє музей авіації та космонавтики, головним завданням якого є увічнення пам’яті та популяризація творчої спадщини видатних учених, конструкторів, організаторів та спеціалістів у галузі ракетобудування, повітроплавання, авіації та космонавтики, народженням або життям і діяльністю пов’язаних з Полтавщиною, - О.Д. Засядька, О.М. Кованька, Ю.В. Кондратюка, братів Кас’яненків, В.М. Челомея, Г.Є. Котельникова, Ю.А.Побєдоносцева, М.А. Комарницького та багатьох інших.

Полтавська область займає центральну частину Лівобережної України. Північні райони області розташовані в лісостеповій, південні - у степовій зоні. Площа області становить 28,8 тис. кв.км. (4,8% території країни).

На Полтавщині налічується 169 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в т. ч. дендропарк у с. Устимівка (створений у 1893 р.), Хомутецький парк у садибі Муравйових-Апостолів (початок XIX ст.), полтавський міський сад (парк "Перемога"; заснований у 1803 р. з ініціативи генерал-губернатора князя О.Б. Куракіна). В 1820-1841 pp. на території саду діяла Полтавська школа садівництва, яка пізніше разом із прилеглою частиною саду була передана Полтавському інституту шляхетних дівчат, що містився в колишній садибі С.М. Кочубея. На території міського саду в 1852 р. споруджено будинок Полтавського міського театру.

Основою курортних ресурсів області є джерела мінеральних вод у Миргородському, Великобагачанському, Новосанжарському, Кременчуцькому, Хорольському районах.

Курорт Миргород функціонує з 1914 р. Перше мінеральне джерело було відкрите тут у 1912 р. місцевим лікарем І.А. Зубковським, який і заснував першу водолікарню. В 1916-1919 pp. створено курортний комплекс, який включав водолікарню, їдальню-клуб, грязелікарню. Всі ці приміщення були розібрані в 1970-80 - і роки.

З 1976 р. функціонує перше в Україні спеціалізоване відділення для лікування хворих на цукровий діабет. На сьогодні "Миргородкурорт" об'єднує санаторії "Хорол", "Миргород", "Березовий гай", "Полтава", які можуть одночасно прийняти 3,5 тис. хворих.

В області є 44 готелі, один мотель і один готельно-офісний центр. У Полтаві є готель "Турист", мотель "Полтава". Серед туристських готелів області - "Україна" в Миргороді, "Кремінь" у Кременчуці. Функціонують також туристичні бази "Новосанжарська", "Сонячна", "Бузковий гай", "Кротенківська".

Полтавщина заселена з доби пізнього палеоліту (понад 20 тис. років тому). На Полтавщині виявлено близько 50 пам'яток скіфсько-сарматського періоду. Серед них виділяється Більське городище - одна з найбільших у Європі скіфських археологічних пам'яток. Деякі дослідники пов'язують його з Гелоном, що згадується Геродотом у його "Історії греко-перських воєн". Городище з прилеглою територією оголошено заповідником.

У VIII-IX ст. територію Полтавщини населяли переважно сіверяни. В IX-X ст. край належав до Переяславської землі. По Ворсклі в її нижній і середній течії проходив південний кордон давньоруської держави, що відмежовував її від територій, де безперешкодно пересувались кочові племена - печеніги, половці та ін. Ще за Володимира Святославича розпочато будівництво укріплень по Остру, Трубежу, Сулі, Стугні (Посульська лінія).

Полтавщина входила до складу Черкаського і Переяславського староств Київського воєводства. В той час, за свідченням французького інженера Г. -Л. де Боплана, на Полтавщині існувало понад 300 поселень. Великі земельні наділи мали тут польські магнати - Жолкевські, Конєц-польські, Потоцькі та ін. Найбільшими землевласниками були князі Вишневецькі. Яремі (Єремії) Вишневецькому належали на Лівобережжі - переважно на Полтавщині - 53 великих населених пункти (Ромни, Лохвиця, Лубни, Пирятин, Глинськ, Хорол, Полтава). Столицею володінь Я.Виш-невецького були Лубни, де він побудував розкішний палац, зруйнований козаками в 1648 р., в ході боїв з польською армією, оскільки Ярема Вишневецький із своїм 6-тисячним надвірним військом воював на боці польського уряду. Його син Михайло в 1669-1673 pp. був польським королем.

Після початку визвольної війни були створені Полтавський, Миргородський, Лубенський, Гадяцький полки.

Полтавщина, як і Чернігівщина, була надійним тилом армії Б. Хмельницького. Після скасування в 1781 р. Гетьманщини територія Полтавщини входила до складу Київського, Чернігівського, Катеринославського (з 1783) намісництв, а з 1796 р. - Малоросійської губернії. В 1802 р. була створена Полтавська губернія.

В 1925 p., після скасування губернського поділу, Полтавщина складалася з 5 округ. У 1932 р. її територія була поділена між Київською і Харківською областями, а в 1937 р. було створено Полтавську область. На Полтавщині збереглись давні історичні міста: Хорол, Говтва, Лубни, Пирятин, Полтава та ін. Найдавнішим із населених пунктів Полтавщини є Хорол, який уперше згадується в 1083 р. Там народився відомий фольклорист і літературознавець М.А. Цертелєв (Церетелі). В місті бували поети В.А. Жуковський (1837 р.) і О.С. Пушкін (1820 p., 1824 p.).

Місто Лубни пов'язане з ім'ям А. Керн - уродженої Полторацької, дочки предводителя місцевого дворянства. Тут пройшло її дитинство, пізніше вона теж часто приїздила сюди. На місці колишньої садиби Полторацьких закладено парк.

Неподалік від Лубен розташований ансамбль Мгарського Спасо-Преображенського монастиря, заснованого в 1619 р. на кошти Раїни Вишневецької - д