Сімейні традиції та їх вплив на розвиток дитячого алкоголізму

Бакалаврська робота

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретично-методологічні аспекти визначення поняття та особливостей дитячого алкоголізму

1.1 Алкоголізм як форма девіантної поведінки. Поняття «дитячого алкоголізму»

1.2 Неблагополучні сім’ї – фактор соціального ризику для розвитку дитини

1.3 Сімейні «алкогольні традиції» та їх вплив на дитячу свідомість

Розділ 2. Соціально-педагогічна проблема дитячого алкоголізму

2.1 Причини та чинники виникнення дитячого алкоголізму

2.2 Основні прояви у поведінці дитини схильної до алкоголізму

2.3 Наслідки девіантної поведінки молодої людини пов’язаної зі схильністю до алкоголізму

Розділ 3. Соціально-педагогічна діяльність з дітьми схильними до вживання алкоголю

3.1 Соціально-педагогічна діяльність с сім’єю алкоголіків

3.2 Робота соціального педагога з дітьми та підлітками по профілактиці схильності до алкоголізму

3.3 Особливості психотерапії при лікуванні та профілактики алкогольної залежності в дітей та підлітків

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

Початок XXI століття в Україні, як і в ряді інших країн СНД, характеризується ускладненням і загостренням комплексу проблем, пов'язаних із споживанням алкогольних напоїв. Пияцтво в сучасному українському суспільстві набуло особливо хворобливого характеру майже за всіма показниками – рівнем споживання алкоголю, захворюваності, смертності на ґрунті зловживання спиртними напоями, прилученням до споживання алкоголю наймолодшої частини населення. І як наслідок, дитячий алкоголізм є сьогодні одною з серйозних соціально-педагогічних проблем.

Виробництво і вжиток алкоголю в нашій країні постійно зростає. Згідно даним Всесвітній організації охорони здоров'я, вжиток алкоголю понад 8 літрів на душу населення в рік веде до зміни генофонду нації, оскільки дітей з психічними і фізичними відхиленнями від норми при такому положенні народжується більше, ніж здорових. Особливо тривожним чинником є раннє залучення і швидке звикання до спиртного дітей і підлітків.

Нове дослідження Всесвітньої організації здоров’я дійшло висновку, що українська та ізраїльська молодь займають перші місця у рейтингу вживання алкоголю серед дітей та молоді. У межах дослідження наукові працівники опитали понад 200 тис. учнів п’ятих, восьмих та десятих класів із 41-ї країни світу.

І це не дивує в світлі того, що пиво, джин-тоніки, лонгери та ром-коли стали невід’ємним атрибутом відпочинку молодих людей і не вважаються алкоголем. «Легкий» алкоголь завдяки популярності і доступності вже давно затьмарив наркотики».

З медицинської точки зору, алкоголізм – це хронічне захворювання, яке характеризується сильним потягом до алкогольних напоїв. З соціальної позиції, зловживання алкоголем призводить до деградації особистості, це – форма девіантної поведінки, що характеризується патологічним потягом до спиртного і подальшою соціальною деградацією особи.

Особливість пияцтва і алкоголізму як форма поведінки, що відхиляється, полягає в тому, що ці явища зумовлюють взаємозв'язані з ними інші соціальні відхилення: злочинність, правопорушення, соціальний паразитизм, аморальна поведінка, самогубства.

Початковий період, коли з’являються перші ознаки алкоголізму – дошкільний та молодший шкільний вік. Найсуттєвішими причинами є халатність батьків або ж сімейні «алкогольні» традиції. І хоча біологічні дослідження доводять, що алкоголізм генетично не передається, але передається схильність до нього. Вирішальну роль відіграють погані приклади батьків, «алкогольна» атмосфера в домі. А в нашому суспільстві ще й досить комфортно прижились хибні уявлення про чудесне лікуванням алкоголем, який начебто пробуджує апетит, зігріває, поліпшує сон. А як розплата за неграмотність це нерідко призводить до смертельного наслідку.

В дітей залежність виникає швидше, ніж в дорослих, оскільки в них нестійка психіка. І найчастіше у випадках, коли алкоголізм виступає, як наслідок способу життя батьків. Також підлітки починають «гратись» алкоголем для самоствердження у своїх компаніях, а оскільки в них фізіологічно незрілий організм, це спричиняє отруєння, що призводить до хімічної залежності.

Алкоголь може служити й засобом утекти через слабкість особистих якостей або ж пошук забуття реалії життя. Найчастіше залежність виникає в людей зі слабкою емоційно-вольовою сферою, які схильні до навіювання. У наш час людина часто не витримує стресових ситуацій, тож алкоголь стає засобом зняття напруження.

Протягом підліткового та юнацького віку, коли є надмірність вільного часу та відсутність знань про наслідки алкоголізму, треба бути особливо уважним. Занадто «просунута» молодь деколи чомусь вважає, що соромно жити, якщо ти не встиг ще спробувати випити «ста грамів», забуваючи про те, що це не відкриє шлях до популярності та престижу. Не за горами й швидке звикання до алкогольних напоїв, особливо за наявності будь-якого приводу, який неможливо не відсвяткувати.

Дитячий алкоголізм, досить відносне поняття. Опис що це таке ви швидше за все не знайдете в медичних довідниках виданих до 1991 року; чого там говорити – навіть в нових медичних довідниках практично немає інформації на тему дитячого алкоголізму. Проте не дивлячись на це проблема продовжує існувати і як це не сумно починає прогресувати і розвиватися як хронічна хвороба. Непоінформованість дорослих і медичних фахівців недостатність їх знань з цієї області готують сприятливий ґрунт для розвитку цієї проблеми.

Вік неповнолітніх, вживаючих спиртні напої, в Україні нестримно знижується. Особливо гостро проблема дитячого алкоголізму стає в неблагополучних сім'ях. Як правило, батьки в таких сім'ях страждають алкоголізмом. Діти швидко заробляють алкоголізм. Відомі випадки, коли за шість місяців систематичного вживання формувалася перша стадія. Дитину вже перестає хвилювати, коли йому говорять: «Виженемо з дому, не дамо грошей», – і так далі. Він готовий піти з дому. Тому що основна домінанта у нього в голові це вже випивка.

На жаль, процес залучення дітей до спиртного проходить досить активно і навіть з раннього дитинства. На дитячий організм Алголь діє сильніше і небезпечніше, ніж на дорослий. Адже в цьому віці утверджуються і посилено розвиваються всі життєво важливі системи.

Педагогічна необізнаність батьків виявляється в існуючих забобонах і помилках про цілющу дію алкоголю: алкоголь підсилює апетит, виліковує недокрів'я, покращує сон, полегшує прорізання зубів. Розплачуються батьки за свою необізнаність алкогольним отруєнням дітей, яке може навіть привести до смертельного результату. Алкоголізація дітей і підлітків сприяє алкогольне оточення, яке складають питущі найближчі родичі. У розвитку пияцтва у дітей вирішальну роль грають погані приклади батьків, обстановка пияцтва в сім'ї.

Актуальність теми даної бакалаврської роботи визначається тим, що із-за проблеми вживання алкоголю дітьми та молоддю зумовлений великий діапазон вираженості поведінкових розладів, високою частотою їх появи, непосильними для дітей та підлітків труднощами їх навчальної та соціальної адаптації. Зокрема, спектр проблем, пов'язаних із зловживанням молоддю алкогольними напоями, у широкому соціальному контексті можна віднести до проблеми девіантної поведінки, тобто до ненормативної поведінки особистості в суспільстві.

Останніми роками найбільш серйозною тенденцією в зловживанні алкоголем є швидке зростання вживання молоддю слабоалкогольних напоїв. Особливої уваги у розв'язанні цієї проблеми потребує дослідження соціально-психологічних чинників.

Саме вивчення проблеми соціально-психологічних причин поширення пияцтва в молодіжному та дитячому середовищі в теперішній час слід вважати надзвичайно актуальним завданням як у теоретичному, так і в практичному вимірах. Це явище є досить розповсюдженим, але, на жаль, суспільство належним чином не усвідомлює його небезпеки для сучасності та майбутнього української держави і українського суспільства.

Метою бакалаврської роботи є розкрити сутність явища схильності до алкоголізму, впливу сімейних традицій на розвиток дитячого алкоголізму та соціально-педагогічної діяльності з дітьми схильними до алкоголізму.

Для досягнення визначеної мети, ми поставили перед собою ряд наступних задач:

· обґрунтувати теоретико-методологічні рамки проблеми дитячого алкоголізму;

· визначити сутність поняття «дитячий алкоголізм»;

· розглянути явище алкоголізму як форму девіантної поведінки;

· окреслити проблему впливу сімейних традицій на поширення дитячого алкоголізму;

· проаналізувати чинники та стадії розвитку дитячого алкоголізму;

· вивчити соціальний вимір проблеми вживання алкоголю дітьми та молоддю;

· охарактеризувати особливості соціально-педагогічної діяльності з дітьми схильними до вживання алкоголю.

Об'єкт дослідження даної бакалаврської роботи – сукупність проявів дитячого алкоголізму.

Предмет дослідження – вплив сімейних традицій на розвиток дитячого алкоголізму.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використовувався комплекс психологічних методів і соціальних методик: теоретичний аналіз, порівняння і узагальнення наукових матеріалів із зазначеної проблеми; організаційно-порівняльний аналіз; емпіричні спостереження.

Враховуючи постійну актуальність та загострення окресленої проблеми останніми двома десятиріччями та масштабами поширення дитячого та підліткового алкоголізму саме з соціальних чинників, цій проблеми присвячено багато уваги в дослідженнях російських та українських вчених – педагогів, медиків, соціологів та психологів. Проблему розвитку алкоголізму серед дітей та молоді та впливу на нього сімейних «алкогольних» традицій вивчали такі науковці, як – російські – Ф.Г. Углов, Жданов В. Г., українські – Т. Андреева, К. Краковский, О. М. Балакірєва, О. О. Яременко, С.І. Болтівець та інші.

Джерельною базою нашого дослідження виступають різні нормативні акти стосовно прав дитини – «Конвенція ООН про права дитини», Конвенцію ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 (2), у якій визначено порядок діяльності Комітету з прав дитини. Слід зазначити, що дуже важливим є закріплення у Конвенції положення про те, що Держави-сторони зобов'язані подавати Комітету через Генерального секретаря Організацій Об'єднаних Націй доповіді про вжиті ними заходи щодо закріплення визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав. «Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні», Постанова № 1-7/6-98 від 01.07.2004 (3), в якій розглянути основні положення соціальної підтримки держави у вихованні дітей та учнівської молоді. Закон України «Про охорону дитинства» (1), визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Теоретично-методологічною базою нашого дослідження виступає ряд наукових праць та статей як українських, так і зарубіжних науковців. В процесі роботи над даною бакалаврською роботою нами використано наукові праці такі, як книга Балакірєвої О. М., Яременко О. О. «Рівень розповсюдження та структура вживання алкоголю та інших наркотичних речовин серед підлітків в Україні: соціологічний вимір» (5), в якій взято за мету ознайомити громадськість та науковців з проектом ESPAD «Європейське опитування учнів щодо вживання алкоголю та інших наркотичних речовин» та його реалізацію в Україні. Вона містить інформацію про структуру і процедуру дослідження. Вибіркову сукупність та інструментарій, методологічні та методичні проблеми, а також основні результати дослідження.

Монографія «Динаміка поширення тютюнопаління, вживання алкоголю та наркотичних речовин серед учнівської молоді України: 1995, 1999, 2003 роки» (16) О. М. Балакірєвої, О. О. Яременко, О. Р. Артюр та інших знайомить громадськість з проектом ESPAD – Європейське опитування учнів щодо вживання алкоголю та інших наркотичних речовин та його реалізацію в Україні. Вона містить інформацію про рівень та структуру куріння, вживання алкоголю та наркотиків серед підлітків, динаміку окремих показників за 1995, 1999, 2003 роки, аналіз гендерних особливостей, порівняльні дані з іншими європейськими країнами та інструментарій опитування.

«Тютюн, алкоголь, наркотики в молодіжному середовищі: вживання, залежність, ефективна профілактика» (49) – монографія О. О. Яременко, О. М. Балакірєвої, О. О. Стойко та колективу авторів – одна з серії видань Українського інституту соціальних досліджень та Державного інституту проблем сім’ї та молоді, які містять матеріали для навчання основам формування здорового способу життя молоді та впровадження цієї діяльності у практику роботи державних організацій, причетних до розв’язання молодіжних проблем. У книзі представлена інформація про психоактивні речовини: тютюн, алкоголь та наркотики. Подано також ситуаційний аналіз щодо вживання психоактивних речовин в Україні, інші статистичні дані, показана особлива актуальність цієї тематики з урахуванням стану здоров’я молоді України. Книга містить практичні поради та рекомендації щодо проведення тренінгів з профілактики негативних явищ.

Важливими для розуміння методів роботи з відхиленнями у поведінці дітей є досвід роботи Макаренко А. С. – українського і російського педагога-новатора, класика світової педагогіки, в його збірці праць «Педагогічна поема» (26) проаналізовано і узагальнено досвід видатного педагога.

«Методичні рекомендації до комплексної програми «Профілактика негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі» (29) колективу авторів – Павленко А. М., Пінчук І. М., Шнеренко Л. П. містять аналіз нормативно-правової бази, поради щодо організаційного, інформаційного та методичного забезпечення діяльності мобільного консультативного пункту та практичні рекомендації для роботи з підлітками та молоддю, схильною до правопорушень.

Крім цих, і ряду інших наукових досліджень соціологів, педагогів і психологів, в роботі нам використано підручники та навчальні посібники з педагогіки та психології. Зокрема, це посібник В.М.Оржеховської та В.Є. Виноградової-Бондаренко «Дитяча бездоглядність та безпритульність: історія, проблеми, пошуки» (17) ; «Соціологія: Підручник» (43) за редакцією В. Г. Городяненка, у якому розкривається сутність, структура і функції соціології, основні етапи становлення її як науки, розвитку соціологічної теорії і практики в Україні, а також характерні особливості суспільства як соціальної системи, специфіку різноманітних галузей соціологічного знання, основні засади емпіричних соціологічних досліджень, інтерпретування їх результатів; посібник «Соціологія» за загальною редакцією професора В.П. Андрущенка (45), у якому розглянуто широке коло теоретичних питань щодо основ соціальної педагогіки, а також представлено інноваційні технології соціально-педагогічної діяльності.

Крім розглянутих вище наукових праць та підручників, нами опрацьовано ряд статей з теми нашого дослідження, таких як «Дитячий алкоголізм – не стільки медична, скільки загальнодержавна проблема» Г. Скрипник (40), Л. Салімонович «Питна гарячка» (36), Олександра Батьковича «Дитячий алкоголізм - деградація нації» (6) та інші.

Бакалаврська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. У першому розділі «Теоретично-методологічні аспекти визначення поняття та особливостей дитячого алкоголізму» ми розглядаємо сутність поняття «дитячий алкоголізм», алкоголізм як прояв девіантної поведінки та явище неблагополучних сімей як фактор соціального ризику для розвитку дитини.. У другому розділі «Соціально-педагогічна проблема дитячого алкоголізму» ми аналізуємо соціально-педагогічні аспекти дитячого алкоголізму: причини, чинники та наслідки вживання спиртного дітьми та молоддю.. У третьому розділі «Особливості соціально-педагогічної діяльності з дітьми схильними до вживання алкоголю» аналізується соціальна та психологічна робота, направлена на профілактику дитячого алкоголізму та методи реабілітації дітей схильних до вживання спиртного.

Розділ 1 . Теоретично-методологічні аспекти визначення поняття та особливостей дитячого алкоголізму

1.1 Алкоголізм як форма девіантної поведінки. Поняття «дитячого алкоголізму»

Алкоголізм можна розглядати у двох вимірах – медичному та соціальному. Алкоголізм, згідно визначення, – хвороба, спричинена систематично вжитими спиртними напоями, яка характеризується потягом до них, що призводить до психічних і фізичних розладів і порушень у соціальній поведінці осіб, що страждають на цю хворобу. Пияцтво, наприклад, не алкоголізм, це непомірне пиття спиртних напоїв. Воно породжує алкоголізм, але не є хворобою (25, с. 207).

У соціальному вимірі алкоголізм – це вид девіантного поводження людини, який веде до деградації особистості. Він характеризується тим, що виникає звикання, а надалі психічна і фізіологічна залежність від етилового алкоголю, уживаного у виді горілки, спирту, коньяку, вин, пива, тощо.

Розрізняють алкоголізм побутовий, при якому є звикання до алкоголю, але питуща людина здатна контролювати кількість напою і навіть тимчасово припинити його вживання в невідповідних для випивки ситуаціях, і алкоголізм хронічний, при якому відзначені вище можливості втрачаються. У цих випадках міняється стійкість до алкоголю. На початкових етапах витривалість збільшується і приходиться для досягнення бажаного ефекту поступово підвищувати кількість алкоголю. Надалі витривалість знижується і сп'яніння виникає від порівняно невеликої кількості алкоголю (20, с. 117).

Психічна залежність, що виникає в зв'язку з припиненням прийому алкоголю по тій або інших причинах, виражається пригнобленим настроєм, тривогою, занепокоєнням і страхами, а фізична – у слабості, розбитості, болях у м'язах, запамороченні, загальній пітливості, тремтінні рук і пальців.

Причини алкоголізму містять у собі, як мінімум, два фактори: з одного боку, це особливості особистості, що привертають, (конформні, незрілі, залежні, що вселяються, схильні до наслідування психопатичні особистості і невротики, з іншого боку – звичай вживати алкоголь у визначеному суспільстві, групі, середовищі і головним чином – у родині. Велике значення має вік, у якому людина почала вживати алкоголь: у молодому віці легше виникає звичка до випивки і виникає залежність від алкоголю.

Розрізняють просте алкогольне сп'яніння і хронічний алкоголізм. Просте алкогольне сп'яніння умовне розділяють на три ступені: легке, середнє і важке.

Таким чином, девіантне поводження, обумовлене вживанням алкоголю, морально не менш збиткове, ніж самогубство. Відомий американський психолог З. Берн пише, що хронічний алкоголізм є самогубство навіть у тому випадку, якщо питущий вважає своє прагнення до смерті «підсвідомим» (20, с. 206).

Про дитячий алкоголізм говорять у тому випадку, коли його ознаки вперше з'являються до досягнення дитям віку 18 років. У дітей алкоголізм, на відміну від дорослих, має ряд характерних особливостей:

· швидке звикання до спиртних напоїв (це пояснюється анатомо-фізіологічною будовою дитячого організму);

· злоякісний перебіг хвороби (у підлітковому віці організм знаходиться у стадії формування і стійкість центральної нервової системи до дії алкоголю понижена, унаслідок чого відбуваються глибокі і безповоротні процеси її руйнування);

· прийняття дітьми великих доз алкоголю (прийняття алкоголю дітьми не схвалюється суспільством, тому підлітки, як правило, п'ють потай, зазвичай без закуски, приймаючи всю дозу одночасно);

· швидкий розвиток запійного пияцтва (для підлітків стає нормою пити по будь-якому приводу, при цьому в стані легкого сп'яніння вони починають відчувати себе невпевнено);

· низька ефективність лікування (22, с. 59).

Пияцтво серед неповнолітніх тісно пов'язано з їх поведінкою, що відхиляється. У основі цього зв'язку лежить найголовніша для підлітків небезпека алкоголізму – він різко ослабляє самоконтроль.

Залучення до спиртних напоїв дітей і підлітків найінтенсивніше відбувається в трьох вікових періодах: раннього дитинства, дошкільного і молодшого шкільного віку, дитячого і юнацького віку.

Перший період – раннє дитинство, в якому алкоголізація дітей носить неусвідомлений, мимовільний характер. Цьому сприяють наступні основні причини: п'яне зачаття, вживання алкоголю під час вагітності і годування грудьми, що веде до аномалій фізичного і психічного розвитку дитяти.

Другий період – дошкільний і молодший шкільний вік. У цей період найбільш істотними причинами є дві – педагогічна необізнаність батьків, яка наводить до алкогольного отруєння організму, і родинні алкогольні традиції, що наводять до формування інтересу до спиртного (27, с. 21).

Біологічними дослідженнями доведено, що сам алкоголізм генетично не передається, передається лише схильність до нього, витікаюча з особливостей характеру, отриманого від батьків. У розвитку пияцтва у дітей вирішальну роль грають погані приклади батьків, обстановка пияцтва в сім'ї.

Третій період – підлітковий і юнацький вік. Як основні причини можна назвати наступні сім: неблагополуччя сім'ї; позитивна реклама в засобах масової інформації; незанятість вільного часу; відсутність знань про наслідки алкоголізму; відхід від проблем; психологічні особливості особи; самоствердження. У цей період відбувається формування потягу до алкоголю, який переростає в звичку, наводячи в більшості випадків до алкогольної залежності дитини.

Алкоголізм, що формується в підлітковому і юнацькому віці (від 13 до 18 років), зазвичай називають раннім алкоголізмом. Вважається, що в цьому віці клінічні прояви алкоголізму розвиваються швидше, ніж у дорослих, а хвороба протікає зло якісніше (27, с. 23).

Анатомо-фізіологічні особливості організму в період вікового кризу, пубертатний період є своєрідним сприятливим ґрунтом, на якому алкоголь може зумовити швидкий розвиток хвороби. Велике значення має міру алкоголізації і форми вживання спиртних напоїв, зокрема, частота, дози, концентрація алкоголю, реакція організму на його прийом.

У організмі дитини або підлітка алкоголь перш за все проникає в кров, печінку, мозок. У зв'язку з незрілістю центральної нервової системи вона найуразливіша для дії етанолу. Результатом такої дії є порушення диференціювання і дозрівання нейронів, унаслідок чого страждає особа підлітка, порушується логічне абстрактне мислення, інтелект, пам'ять, емоційне реагування. Згідно статистиці, 5-7% отруєнь у дітей припадає на частку алкогольних інтоксикацій. Явища сп'яніння у дітей і підлітків розвиваються швидко і можуть завершитися оглушеністю і навіть комою.

Артеріальний тиск і температура тіла підвищуються, рівень глюкози в крові, кількість лейкоцитів падає. Короткочасне збудження, викликане прийомом алкоголю, швидко переходить в глибокий сон інтоксикації, нерідкі судоми, навіть летальний результат. Інколи реєструють психічні порушення з маренням і галюцинаціями (39, с. 81).

Основними психологічними механізмами вживання алкоголю в дитячому, підлітковому і юнацькому віці вважають психологічне наслідування, зменшення або зняття астенічних проявів (станів) і деформацію особи з схильністю до вживання спиртних напоїв.

Алкоголізм у підлітків формується в середньому протягом 3-4 років. Синдром абстинента з'являється через 1-3 роки після початку постійного вживання алкоголю. Відмітна особливість раннього алкоголізму – його велика залежність від преморбідних особливостей, зокрема від типа акцентуації характер.. При епилептоїдному типі швидко наростають злісність, схильність поєднувати алкоголь з іншими дурманними засобами (ацетон, клей), вживати сурогати. Нерідка приєднуються гашишизм, барбітуроманія (39, с. 89).

Алкоголізм частіше розвивається у підлітків після травми мозку, органічної поразки центральної нервової системи, нейроінфекцій, що викликають зміни особі. У цих випадках хвороба формується інтенсивніше, протікає злоякісніше, швидко наводить до втрати кількісного контролю, появи патологічного потягу до алкоголю, вироблення синдрому абстинента.

Істеричні психопати коригують алкоголем збудливість і нестійкість. У психостеничних психопатів нерідкі депресивні стани з суїцидальними спробами. Алкоголізм в психопатичних осіб молодого віку розвивається рано, протікає важче, частіше прогредиентно, рано наводить до первинних психотических явищ, недоумства. Клінічно алкоголізм відрізняється станами важкої інтоксикації з амнезією, значним зниженням толерантності, швидким формуванням синдрому абстинента, зміною картини сп'яніння, ранньою появою дійсних запоїв. В цьому випадку швидко розвивається соціальна деградація (39, с. 95).

1.2 Неблагополучні сім’ї – фактор соціального ризику для розвитку дитини

Проблема сімейного благополуччя не сьогоднішній день є вкрай актуальною. На даний час у зв'язку з кризовим станом суспільства порушується стабільність сім'ї, загострюються негативні явища всередині неї (погіршується емоційне самопочуття її членів, загострюються взаємостосунки між ними, порушуються права дітей). Намітилася стійка тенденція до збільшення числа так званих «неблагополучних» (проблемних) сімей, уражених зміщенням моральних цінностей і орієнтацій. У такій сім'ї дитині незатишно, а іноді навіть небезпечно. Тут деформується його особистість – він стає, як правило, «важким». Такі негативні явища, як підліткова жорстокість, насильство, зростання злочинності, алкоголізм, наркоманія, проституція, зобов'язані своїм існуванням, в першу чергу, проблемам у сім'ї. Неблагополучні сім'ї – це джерело соціального сирітства. Багато молодих батьків віддають дітей на виховання до державних установ, лише зрідка відвідують їх, демонструючи свої батьківські права. А є й такі, які не з’являються навіть на виклик педагогів (56, с. 44).

Сім'я – це система і, як будь-яка система, характеризується постійністю. Порушення в сім'ї і її різні проблеми (хвороба, втрата члена сім'ї, розлучення, жорстокість, конфлікти) порушують гомеостаз, що склався, і викликають відхилення у взаємостосунках і функціях – у всіх частинах сімейної системи за типом зворотного зв'язку. Добре функціонуюча сім'я – застава сприятливих умов для виховання дітей і збереження їх здоров'я, одужання і реабілітації при хворобі її членів. «Дисфункція сім'ї» призводить до зворотних явищ. У сім'ях соціального неблагополуччя порушуються практично всі її основні функції: репродуктивна, економічна, виховна, медична, психологічна.

Поняття «сім'я соціального ризику» вперше було введено вітчизняними дослідниками в середині 80-х років ХХ століття. Вже тоді в результаті комплексних соціально-гігієнічних досліджень в різних регіонах країни, у тому числі в нашій країні, було виявлено, що близько половини сімей (44,4–49,3%) можна було віднести до групи соціального ризику.

Дослідження, присвячені вивченню проблем здоров'я різних груп дітей, проведені в кінці 80-х і 90-х років, свідчать, що питома вага дітей, що живуть у соціально неблагополучних сім'ях за десятиріччя минулого сторіччя зросла у два рази. Сьогодні лише кожна третя-четверта сім'я має умови і можливості для організації і проведення необхідних оздоровчих і реабілітаційних заходів і виховання здорової дитини (56, с. 49).

В сім'ях, хворих за соціально-психологічними характеристиками, зовсім не виконується їх соціальна функція: всебічна освіта членів сім'ї, виховання дітей і інших членів сім'ї, соціалізація і профорієнтація дітей, навчання навичкам поведінки в суспільстві і сім'ї, виховання поваги до цінностей сімейного життя, виховання пріоритету здоров'я, в порівнянні з іншими цінностями, передача і закріплення традицій і звичок здорового способу життя.

Деякі дослідники називають сім'ю «прихованою системою охорони здоров'я», враховуючи значущість сімейного оточення дитини у формуванні і збереженні його здоров'я і життя. Сім’я здійснює різні функції з лікування хворих дітей, догляду за ними, реабілітації. Особливо великі моральні, психологічні, економічні навантаження випадають на сім'ю у разі виховання хронічно хворої дитини або інваліда. В сім'ї формується емоційна стійкість у дітей до стресових ситуацій, здорові навички поведінки, способу життя. На жаль, в сучасних умовах порушена медична і рекреативна функції сім'ї, відсутні економічні і правові стимули вироблення у населення інтересу до збереження власного здоров'я, до здорового способу життя. Більшість дітей не бачить в сім'ї позитивного прикладу для наслідування.

Порівняння положення дітей з соціально неблагополучних сімей в різних країнах призводить до однозначних висновків. Убогість, невлаштованість побуту, відсутність культури і освіти – найголовніші дітовбивці. Вони ж обумовлюють постійну репродукцію дітей з низьким рівнем інтелекту. Відмінність між країнами полягає у відмінності кількості соціально благополучних і бідуючих сімей. В Англії – неблагополучних сімей всього 1%.

Результати комплексного вивчення стану здоров'я дітей з деяких регіонів переконливо доводять вплив сімейного благополуччя на здоров'я дитини. У неблагополучних сім'ях (у порівнянні з благополучними) більш ніж у 7 разів вища питома вага новонароджених III-ї групи здоров'я, в 1,6 рази більше тих, хто захворів вперше до тримісячного віку, в 2 рази більше часто і важко хворіючих на першому році життя, в 5 разів вище захворюваність дітей грудного віку пневмонією. У благополучних сім'ях значно нижчий рівень захворюваності дітей у віці до 15 років і в три рази рідше виявлялася хронічна патологія. У неблагополучних сім'ях в два рази вища частота госпіталізації дітей раннього віку і в стільки ж разів частіше відзначались відмови батьків від госпіталізації дитини (56, с. 51).

В сім'ях, де батьки зловживають алкоголем, поганий психологічний клімат, більше число абортів, ускладнень вагітності і пологів, перинатальної і дитячої смертності. На «сім'ї високого соціального ризику» припадає 67,1% всіх дітей, що народилися недоношеними. У дітей з сімей «крайнього соціального ризику» неврологічна патологія зустрічається в 36, дитячий травматизм – в 16, шлунково-кишкові захворювання – в 54 рази частіше, ніж у благополучних сім'ях. З числа дітей, померлих у віці до 1 року, 75–80% припадає на соціально неблагополучну групу сімей.

Як свідчать дослідження соціопатичних сімей, в них частота зниження і дисгармонії фізичного розвитку дитини в 2-3 рази вище, ніж в благополучних, повних сім'ях. Для таких сімей характерний високий відсоток часто хворіючих дітей, особливо у віці до 3 років, і дітей з морфофункціональними порушеннями і хронічними захворюваннями. Кожне четверте ускладнення після перенесення ОРВІ має у них досить серйозний характер: пневмонія, патологія з боку шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи, крові. Крім того, в 46,0% випадків у дітей з неблагополучних сімей такі ускладнення ведуть до госпіталізації в стаціонар. Кожне третє інфекційне захворювання лікується в стаціонарі, що свідчить, з одного боку, про важчий перебіг захворювання у дітей з соціопатичних сімей, а з іншого боку – про неможливість забезпечення батьками умов і адекватного догляду за хворою дитиною удома (37, с. 8).

В сім'ях, де батьки страждають алкоголізмом, майже дві третини дітей гинуть не від захворювань, а внаслідок травм і отруєнь, внаслідок бездоглядності, відсутності контролю і уваги з боку батьків. Від 22% до 44% дітей, померлих від неприродних причин, жили в соціально-неблагополучних сім'ях.

Отже, психологічна атмосфера неблагополучної сім'ї неминуче викликає у дитини емоційно загострені і суттєві для нього переживання, з якими він не може справитися через вікову незрілість психіки, інтенсивності психотравмуючих впливів або нерозв'язних обставин. Все це призводить до дитячих неврозів. У соціопатичних сім'ях в 1,5 рази частіше виявляються хвороби нервової системи, в 2 рази частіше – відхилення в психічному здоров'ї. У однієї третини дітей з соціопатичних сімей при профілактичних оглядах була діагностована розумова відсталість, в благополучних сім'ях таких дітей не було. До того ж, ще не повною мірою оцінені масштаби загрози суспільству, яке несе таке підростаюче покоління.

1.3 Сімейні «алкогольні традиції» та їх вплив на дитячу свідомість

Особлива небезпека пияцтва і алкоголізму полягає в руйнівному впливі на сім'ю – основу і первинне основу суспільства. Відомо, що негативні наслідки систематичного вживання алкоголю завжди виявляються спочатку на рівні міжособових стосунків, в сферах життєдіяльності людей, де дія соціального контролю обмежена. Такою сферою є перш за все сім'я. Наслідки систематичного вживання алкоголю, що проявляються тут, менш помітні для суспільства, але по характеру і глибині своєї дії є найбільш небезпечними і шкідливими. Одним з найтяжчих наслідків пияцтва дорослих є потворне виховання дітей (50, с. 16).

Поведінка систематично питущих батьків або одного з них створює в сім'ї обстановку, яка неминуче формує у підлітків стійкі психічні установки на вжиток алкоголю по самих різних приводах і обставинах, служить негативним прикладом, що постійно діє, для наслідування, основою для засвоєння норм і стереотипів алкогольної поведінки.

Раннє залучення до алкоголю виявляється особливо згубним для фізичного і етичного розвитку підлітків, нерідка грає трагічну роль в їх життя. У цьому можна легко переконатися, вдавшись до результатів деяких спеціальних досліджень. Так, недавно в різних регіонах країни проаналізовані долі тих людей, які в дитинстві неодноразово були зареєстровані, як що «вживають алкоголь». Всього обстежено 156 чоловік. 31 з них (19,9%) померли у віці 20–30 років – в результаті хвороб на ґрунті алкоголю або насильницької смерті. 82 людини (52,5 %) притягнені до кримінальної відповідальності за різні злочини, у тому числі за вбивства, хуліганство, бандитизм. 43 людини (27,6 %) стали хронічними алкоголіками, не змогли влаштувати нормальне родинне життя, вели паразитичний спосіб життя, мали недоумкуватих дітей.

При обстеженні великої групи людей, страждаючих алкоголізмом, встановлено, що близько 95% з них вперше залучилося до алкоголю у віці до 15 років. До 19 років самостійно і систематично вживали спиртне майже 90% обстежених. Пияцтво, що почалося в підлітковому і юнацькому віці, до 20-25 років вживання алкоголю перейшло у них в звичку (50, с. 17).

В результаті соціологічних досліджень, з'ясувалося, що в 67% випадків знайомство дітей із спиртним сталося удома, в сім'ї. Зазвичай це буває, так би мовити, «безневинна» чарочка на честь дня народження або іншого торжества. І хоча це відбувається з відома батьків, в крузі сім'ї, все ж і таке залучення дітей до вина ні в якому разі не можна виправдати. Адже якщо раз торкнутися до спиртного, як вже знімається психологічний бар'єр і підліток відчуває, що має право випити з товаришами, якщо з'являється така можливість (50, с. 17).

Недаремно в народі говорять: «Річки починаються з потічка, а пияцтво – з чарочки». У багатьох випадках залучення до алкоголю починається з пива, про вживання якого дітьми писали психол