Оцінка кредитоспроможності позичальника

ВСТУП

У підприємств різних форм власності все частіше виникає потреба в залученні позикових грошових коштів для здійснення своєї діяльності та отримання прибутку. І тому вони вимушені залучати в свою діяльність позикові фінансові ресурси у формі кредиту.

У процесі надання кредитів перед будь-яким банком постає необхідність оцінки кредитоспроможності позичальників.

Оцінка кредитоспроможності відіграє важливу роль, як для банківської установи, так і для власне позичальника. Метою здійснення оцінки кредитоспроможності позичальника для банківської установи є уникнення кредитних ризиків від неповернення кредиту. Для позичальника – отримання кредиту на найбільш вигідних умовах.

Достовірність оцінки кредитоспроможності позичальника істотно впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом, тому проведення кредитних операцій значною мірою впливає на положення банку. Наслідком систематичних помилок в оцінці кредитоспроможності позичальників може бути погіршення якості кредитного портфеля. У кращому випадку це призводить до погіршення фінансового стану банку, у гіршому – до його банкрутства. Точність оцінки важлива й для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг. Тому тема моєї курсової роботи є актуальною.

Кредитоспроможність є однією з важливих характеристик фінансово-економічної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Якщо підприємство кредитоспроможне, воно має привілеї перед іншими підприємствами такого ж профілю стосовно залучення інвестицій, вибору постачальників, в підборі кваліфікованих кадрів та отримання кредитів. Таке підприємство не має конфліктів з державою та суспільством, оскільки своєчасно виплачує податки до бюджету, внески до соціальних фондів, заробітну плату - робітникам та службовцям, дивіденди - акціонерам, а банкам гарантує повернути кредити та відсоткову плату за них.

Тому метою даної роботи є висвітлення теоретичних та практичних аспектів аналізу кредитоспроможності позичальника, як основної характеристики фінансово-економічної діяльності підприємства для кредиторів, зокрема банків.

Задачі даної курсової роботи наступні:

- оцінка кредитоспроможності позичальника, висвітлити значення і необхідність.

- проаналізувати методи, які використовуються при оцінці кредитоспроможності.

- характеристика об’єкта дослідження

- проаналізувати показники, що характеризують фінансовий стан позичальника

- дати комплексну оцінку позичальника

- запропонувати шляхи удосконалення оцінки кредитоспроможності

Об’єктом дослідження є Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе.

При написанні курсової роботи були застосовані такі методи: балансовий, статистичний, розрахунково-аналітичний, порівняльний, індексний, монографічний.

В ході написання роботи були використані наступні джерела: підручники, навчальні посібники, статті, законодавчі акти з питань аналізу кредитоспроможності та фінансова звітність Сумського машинобудівного науково-виробничого об'єднання ім. М.В.Фрунзе з 2004 по 2006 роки.

РОЗДІЛ1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА

1.1 Поняття кредитоспроможності та складність його визначення

У процесі надання кредитів перед будь-яким банком постає необхідність оцінки кредитоспроможності позичальників. Її достовірність істотно впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Основною метою здійснення оцінки кредитоспроможності для банківської установи (кредитора) є уникнення кредитних ризиків від неповернення кредиту. Точність оцінки важлива і для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг, тобто отримання позики на найбільш вигідних умовах.

Наслідком систематичних помилок в оцінці кредитоспроможності позичальників може бути погіршення якості кредитного портфеля. У кращому випадку це призводить до погіршення фінансового стану банку, у гіршому - до його банкрутства. Тому слід розробити і застосувати єдину науково обґрунтовану методику оцінки кредитоспроможності позичальників. Але, виявилось, що єдиного тлумачення цього поняття немає. Це спонукало визначити сутність поняття в економічній літературі. Проаналізуємо деякі з них.

Під кредитоспроможністю позичальника розуміють його спроможність повністю і в строк розраховуватись за своїми борговими зобов’язаннями.

Кредитоспроможність (credit-worthiness) – система умов, що визначають спроможність підприємства залучати позиковий капітал і повертати його в повному обсязі у передбачені терміни (9).

Кредитоспроможність позичальника – це його спроможність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями.

Кредитоспроможність (credit-worthiness) – спроможність компанії або приватної особи залучати позиковий капітал і в майбутньому належним чином обслуговувати свій борг.

Кредитоспроможність – це наявність передумов для отримання кредиту, що підтверджують спроможність повернути його (10).

Кредитоспроможність – це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями (3).

Очевидно, етимологія терміна “кредитоспроможність” усе ж не випадкова і варто говорити про кредитоспроможність як про “спроможність”. Звичайно, у визначенні даного поняття суб’єкт неодмінно має бути вказаний і, швидше за все, ним повинен бути “позичальник”, адже у його ролі можуть бути і фізичні , і юридичні особи. Далі, говорити про кредитоспроможність як про здатність “залучати” капітал або як про передумови для “отримання” кредиту не зовсім коректно, адже кредитоспроможність оцінюється з точки зору банку, якого передусім цікавить не спроможність позичальника “залучати” кошти, а його здатність розраховуватися за своїми зобов’язаннями. Недостатньо точно відображає суть явища і положення про спроможність повертати “капітал” чи “кредит” – позичальник має бути здатним не лише повернути “капітал” чи “кредит”, а й заплатити за користування ним. Тобто, найбільшою мірою відповідає формулювання “розраховуватися за своїми борговими зобов’язаннями”, адже вони передбачають і повернення кредиту, і виплату відсотків, і інші зобов’язання позичальника. Врахуємо також і термін повернення кредиту, тобто не абстрактну “своєчасність”, а “визначений кредитною угодою” строк (11).

Вочевидь, останнє визначення найточніше відображає сутність проаналізованого вище поняття, яке міститься в Положенні Національного банку України “Про кредитування”. Та деякі вчені до даного визначення додають “виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності підприємства”.

Але існує ще один аспект проблеми. Як відомо, свої зобов’язання підприємство може погашати різними видами активів – грошовими коштами, готовою продукцією, товарами тощо. Здатність підприємства виконувати зобов’язання характеризується його платоспроможністю. Тому виникає питання : чим кредитоспроможність підприємства відрізняється від його платоспроможності? Між ними є істотна відмінність: кредитні зобов’язання позичальника перед банком, на відміну від інших, мають погашатися виключно грошовими коштами. Тож для банку, який надає кредит, важливо, щоб позичальник був не лише платоспроможним, а й кредитоспроможним (9).

Зважаючи на викладені вище аргументи, удосконалимо попереднє визначення так: кредитоспроможність – це спроможність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами.

Виникає ще одне запитання: чи всі потоки грошових коштів підприємства можуть розцінюватися банком як потенційне джерело погашення кредитної заборгованості? Очевидно, у такому значенні доцільно розглядати ті потоки грошових коштів, які у майбутньому будуть мати регулярний, а не випадковий характер. Тобто, потенційним джерелом погашення кредитної заборгованості доцільно розглядати потоки грошових коштів, які виникають в результаті звичайної діяльності, а не потоки грошових коштів, що утворюються внаслідок надзвичайних подій (18).

Тобто, кредитоспроможність – це спроможність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

Здавалося б, таке визначення – вичерпне і його можна було б застосовувати на практиці. Однак є ще один важливий фактор, не врахувавши якого можна одержати парадоксальний результат. Це конкретні умови кредитування.

Висновок щодо кредитоспроможності позичальника, який фіксується в тих чи інших документах, неодмінно має містити посилання на конкретні умови кредитування, у контексті яких здійснювалася оцінка кредитоспроможності.

Отже, враховуючи всі викладені аргументи: кредитоспроможність – це спроможність позичальника за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності (2).

Таке визначення повною мірою відображає сутність поняття кредитоспроможності. Його застосування має не лише важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальника, а отже, і його результати.

1.2 Система показників кредитоспроможності та їх використання в управлінні підприємством

В Україні НБУ розробляє для комерційних банків рекомендації щодо вивчення фінансового стану і кредитоспроможності позичальників.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються вітчизняними комерційними банками самостійно на підставі ґрунтовної і виваженої оцінки фінансової діяльності клієнта, проведеної за підсумками порівняльного аналізу балансів, звітів про фінансові результати та їх використання тощо. Позичальник має мати фінансові передумови для отри­мання позики і бути спроможним своєчасно повернути наданий йому кредит відповідно до умов кредитного договору. В кожному окремому випадку банк повинен визначити сту­пінь ризику, який він готовий взяти на себе.

НБУ рекомендує кожному комерційному банку розробити свою власну систему показників фінансової діяльності позичальників. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальників оформляється окремим положенням і затвер­джується правлінням комерційного банку.

Комерційний банк повинен щоквартально проводити оцінку фінансового стану позичальника. Сам факт визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта має стимулювати підприємство-позичальника підвищувати ефективність своєї фінансово-господарської діяльності.

Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника слід враховувати чітко визначені об'єктивні показники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибуток та збитки; рентабельність; коефіцієнти ліквідності; грошові потоки (надходження коштів на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості тощо. Комерційний банк повинен враховувати також чинники, які багато в чому носять суб'єктивний характер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію позичальника та його залежність від цикліч­них і структурних змін в економіці й галузі; наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника історію погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому тощо (4).

НБУ рекомендує комерційним банкам використовувати для економічної оцінки діяльності позичальників таку систему фінансових коефіцієнтів:

- коефіцієнт загальної ліквідності, який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами і розрахунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів;

К_зл = Оборотні активи/Поточні зобов’язання (1.1)

Критичне значення становить 1. Значення у межах 1-1,5 свідчить про спроможність підприємства повністю розрахуватися по своїх боргах за рахунок оборотних активів. Зростання показника вище 2,5 свідчить про неефективне управління грошовими коштами, що може негативно позначитись на доходності.

- коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності, який характеризує, наскільки короткострокові зобов'язання можуть бути негайно погашенні швидко ліквідними грошовими коштами та цінними паперами;

К_п = Високоліквідні активи/Поточні зобов’язання (1.2)

Критичне значення становить 0,2. Значення межах 0,25-0,35 свідчить про спроможність підприємства повністю розрахуватися по своїх боргах за рахунок оборотних активів. Зростання показника свідчить про неефективне управління грошовими коштами, що може негативно позначитись на доходності.

- коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (коефіцієнт автономності) показує розмір залучених коштів на 1 гри. власних коштів. Характеризує частку власності самого підприємства в загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність.

К_а = Власний капітал / Активи     (1.3)

Орієнтовне значення знаходиться у межах 0,5-1. Що вищий цей коефіцієнт, то більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство.

- коефіцієнт фінансової незалежності, який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній сумі заборгованості;

К_н = Залучені кошти / Власний капітал (1.4)

Критичне значення становить 1. Що менший цей показник, то більш фінансово незалежним вважається підприємство.

- коефіцієнт маневреності власних коштів показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. Характеризує ступінь мобільності використання власних коштів.

К_мвк = (Власний капітал – необоротні активи) / Власний капітал (1.5)

Нормативне значення цього показника знаходиться у межах 0-1. Зростання цього показника в динаміці є позитивною тенденцією для позичальника.

Аналіз і оцінка системи економічних показників діяльності підприємства є важливим і невід’ємним етапом аналізу кредитоспроможності потенційного позичальника.

Наведені економічні показники діяльності потенційного позичальника та їх рекомендовані значення є мінімально необхідними для аналізу кредитоспроможності. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними (6).

Крім способу оцінки кредитоспроможності позичальників на основі системи фінансових коефіцієнтів в банківській практиці можуть використовуватись й такі способи:

- на основі аналізу грошових потоків;

- на основі аналізу ділового ризику.

Оцінки кредитоспроможності позичальників на основі аналізу грошових потоків передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація, створення резервів витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської, збільшення інших пасивів, збільшення акціонерного капіталу) і відпливу (скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонерного капіталу, фінансові витрати, погашення позик) коштів. Для аналізу грошових потоків на підприємстві-позичальникові беруться фінансові дані як мінімум за три роки. Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має стійке перевищення припливу над відпливом коштів (14).

Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає виділення найвагоміших чинників ділового ризику (надійність постачальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкретного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення позики (16).

Під час оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника НБУ рекомендує комерцій­ним банкам враховувати: соціальну стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів, роботи; сімейний стан; наявність реальної застави; вік і здоров'я клієнта; загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати; користування банківськими позиками у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами; зв'язки клієнта з діловим світом тощо.

НБУ рекомендує комерційним банкам будувати та аналізувати динамічні ряди за кожним показником кредитоспроможності клієнта. Аналіз рядів динаміки дозволяє комерційному банкові простежити еволюцію фінансово-господарської діяльності позичальника та зробити припущення щодо його майбутнього стану.

Згідно з рекомендацією НБУ позичальники можуть бути поділені банком за рейтингом надійності на п'ять класів:

- клас “А” - фінансова діяльність позичальника дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди;

- клас “Б” - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу “А”, але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу;

- клас “В” - фінансова діяльність позичальника задовільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймо­вірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недо­ліки не будуть усунені;

- клас “Г” - фінансова діяльність позичальника незадовільна, і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашен­ня кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою;

- клас “Д” - фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірність виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку практично нульова (15).

Тобто, реальні висновки та пропозиції за результатами оцінки кредитоспроможності позичальників дозволяють уникнути в процесі банківської діяльності невиправданих ризиків при здійсненні кредитних операцій.

1.3 Основні засади проведення кредитоспроможності позичальника зарубіжними банками

Сучасні підходи до методології аналізу кредитоспроможності позичальників у комерційних банках базуються на комплексному застосуванні кількісних і якісних показників. Серед методів і моделей оцінки кредитоспроможності позичальників комерційних банків, які застосовуються комерційними банками, можна виділити такі групи:

· статистичні методи оцінки, до котрих належать рейтингові системи оцінки, кредитний скоринг та прогнозування банкрутства;

· правило шести ”С”, CAMPARI, PARTS, PARSER.

Зарубіжна банківська практика розробила критерії всебічного аналізу потенційного позичальника (Canons of Lending), які можуть бути використані і у вітчизняній практиці.

В практиці банків США використовуються правила шести ”С”:

· Character;

· Capacity;

· Cash;

· Collateral;

· Conditions;

· Control.

Character – характер позичальника. Кредитний інспектор повинен бути впевнений в тому, що клієнт може достатньо точно вказати мету отримання кредиту та має серйозні наміри погасити його. Відповідальність, правдивість, серйозність намірів клієнта погасити всю заборгованість складають те, що кредитний інспектор називає характером позичальника. Якщо у кредитного інспектора після вивчення документів, наданих позичальником, і бесід з ним виникли сумніви відносно надійності клієнта, його бажання і здатності погасити кредит, то клієнту слід відмовити в кредитуванні.

Capacity – здатність позичати кошти. Кредитний інспектор повинен бути впевнений в тому, що клієнт, бажаючий отримати кредит має юридичне право подавати кредитну заявку та підписувати кредитний договір. Кредитний інспектор повинен бути впевнений в тому, що керівник або представник компанії, який звертається за кредитом, має відповідні повноваження, наданими йому установчими документами або Радою директорів, на проведення переговорів і підписання кредитного договору від імені компанії. Кредитний інспектор зобов’язаний вивчити статут та установчий договір фірми, для того, щоб визначити, які особи мають повноваження на підписання кредитного договору.

Cash – грошові кошти. Ключовий момент будь-якої кредитної заявки полягає у визначенні можливостей позичальника погасити кредит. В цілому позичальник має лише три джерела погашення отриманих ним кредитів: потоки готівки, продаж або ліквідація активів, залучення фінансів. Банкіри надають перевагу потокам готівки в якості основного джерела погашення кредиту позичальником, оскільки продаж активів може погіршити баланс позичальника, а його додаткові запозичення можуть послабити позиції банка як кредитора. Недостатність потоку готівки є важливим показником погіршення фінансового стану фірми та взаємних відносин з кредитором.

Collateral – забезпечення. При оцінці забезпечення за кредитною заявкою, кредитний інспектор повинен отримати відповідь на питання: чи є у позичальника достатній капітал або якісні активи для надання необхідного забезпечення за кредитом. Кредитний інспектор звертає особливу увагу на такі характеристики, як: строк служби, стан та структура активів позичальника.

Conditions – умови. Кредитний інспектор повинен знати становище, яке складається у відповідній галузі, а також те, як зміна економічних та інших умов може вплинути на процес погашення кредиту. Для оцінки стану галузі та економічних умов більшість банків створюють інформаційні центри з базою даних, збирають різні інформаційні матеріали та підсумкові документи про наукові дослідження по галузях, в яких діють їх основні позичальники.

Control – контроль. Останнім фактором кредитоспроможності позичальника виступає контроль, який зводиться до отримання таких відповідей: наскільки зміна законодавства, правової, економічної та політичної ситуації може негативно вплинути на діяльність позичальника та його кредитоспроможність (11).

У світовій практиці досить широко застосовують такі системи кредитоспроможності аналізу:

PARTS (Purpose, Amount, Repayment, Security).

PARSER (Person, Amount, Repayment, Security, Expedience, Remuneration).

CAMPARI (Character, Ability, Means, Purpose, Amount, Repayment, Insurance).

MEMO RISK (Management, Experience, Market, Operations, Repayment, Interest, Security, Control).

4 FC (чотири основи кредитоспроможності: Management quality, Industry dynamics, Security realization, Financial condition).

Вони мають досить спільних рис між собою, але відрізняються одна від одної кількістю показників, що застосовуються як складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними методиками складання характеристик та визначення її пріоритетності.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів французькими комерційними банками включає:

- оцінка підприємства та аналіз його балансу та іншої звітності;

- оцінка кредитоспроможності клієнтів на підставі методик, прийнятих окремими комерційними банками;

- використання для оцінки кредитоспроможності даних картотеки Банку Франції;

При оцінці підприємства банк цікавиться наступними питаннями:

- характер діяльності підприємства і термін його функціонування;

- фактори виробництва: трудові, виробничі, фінансові ресурси, економічне середовище.

В Угорщині для оцінки кредитоспроможності використовувалось три показники, в Польщі вирішальним фактором була наявність попиту на ринку на готову продукцію потенційного позичальника (10).

Оцінюючи кредитоспроможність позичаль­ників, банки західних країн приділяють значну увагу квалі­фікації та здібностям керівників, дотриманню ділової етики, договірної і платіжної дисципліни.

Зарубіжний досвід визначення кредитоспроможності позичальника є необхідним вітчизняним банкам для того, щоб навчитися прогнозувати ймовірність його банкрутства або погіршення фінансового стану, набути відповідного досвіду зі складання довідників та баз даних про діяльність позичальників у країні та навчитись правильно реагувати на негативні тенденції, які відбуваються під час дії кредитної угоди. Крім того усім банкам необхідно застосовувати галузевий підхід при роботі з потенційними позичальниками.

РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ СМНВО ІМ. ФРУНЗЕ

2.1 Загальна характеристика підприємства

Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе почало свою діяльність від заснування в 1896 році на кошти місцевих цукрозаводчиків і бельгійських інвесторів Сумських машинобудівних майстерень. За роки свого розвитку машинобудівні майстерні перетворились у велике підприємство, відоме як Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе. У лютому 1994р. об'єднання шляхом корпоратизації перетворене у відкрите акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе". У квітні 2000р. після продажу останнього державного пакету акцій процес приватизації повністю завершено.

Сьогодні товариство є одним з найкрупніших в Європі виробників як серійних, так і ексклюзивних сучасних технологічних ліній і унікальних комплексів для хімічної, газової та інших галузей промисловості. Протягом останніх років підприємство постійно нарощує обсяги випуску продукції та валового доходу, розширює номенклатуру виготовлюваного обладнання.

Виробничий процес на підприємстві організовано в цехах та окремих структурних підрозділах, які об'єднані в спеціалізовані виробництва: хімічного машинобудування, газоперекачувальних агрегатів та компресорів, насосного обладнання, в тому числі для атомних електростанцій, обважнених бурильних та ведучих труб та машинобудівне, заготівельне та ремонтно-будівельне.

Підвищення науково-технічного рівня виробництва забезпечують науково-впроваджувальні, конструкторсько-технологічні підрозділи, розробки які відповідають рівню досліджень спеціалізованих науково-дослідних установ.

Сьогодні підприємство унікальне за своїми технічними можливостями, оснащене найсучаснішим обладнанням і є машинобудівним комплексом, в якому розробляється та виробляється різноманітне складне конкурентноспроможне обладнання і повнокомплектні технологічні лінії для різних галузей промисловості.

 АТ має в м. Суми дочірні підприємства. "Торговий дім" - створене з метою просування та збуту продукції цехів, що виробляють товари народного споживання. "Завод обважнених бурильних та ведучих труб" та "Підсобне сільське господарство" створені на базі існуючих спеціалізованих підрозділів з метою підвищення ефективності управління та максимізації прибутку.

З метою виконання виробничих замовлень створені і функціонують філії в Казахстані, Туркменистані, Азербайджані. Крім того, АТ має два представництва в м. Москва та м. Київ, завданням яких є проведення маркетингових досліджень з просування продукції АТ на вітчизняному та закордонних ринках, взаємодія з партнерами в частині укладання контрактів тощо.

ВАТ є одним з найбільших в Європі та країнах СНД виробників технологічного обладнання для паливно-енергетичного комплексу (нафтова, газова промисловість, атомна енергетика). 

Підприємство має великий виробничий і технічний досвід у виробництві різноманітного обладнання для нафтогазового комплексу. компресорні станції.

Товариством виготовляються установки комплексної підготовки газу, установки підготовки газу різної продуктивності та установки переробки нафти (конденсату) на умовах будівництва "під ключ".

Спеціалістами ВАТ спроектовано більше ніж 100 моделей газоперекачувальних агрегатів

Підприємство постійно веде роботу з розширення номенклатури продукції.

На підприємстві спроектовані та виготовлені газотурбінні енергетичні установки енергетичною потужністю.

Товариство реалізує свою продукцію згідно з укладеними договорами і відвантаження здійснює лише після 100% грошової передоплати. Можливе застосування акредитиву. Перевага віддається прямим споживачам продукції.

Основними джерелами фінансування діяльності підприємства є власні кошти, в тому числі нерозподілений прибуток, а також банківські кредити, які використовуються з метою поповнення обігових коштів.

В товаристві постійно ведеться робота з укладання перспективних контрактів та угод, в результаті чого підприємство має портфель замовлень, який гарантує стабільне фінансове становище, повне завантаження виробничих потужностей.     

Підприємство продовжує наполегливу роботу з вивчення ринків збуту своєї продукції, приймає участь у тендерах, ярмарках та виставках, що сприяє підписанню контрактів на поставку продукції.

2.2 Аналіз фінансового стану підприємства

Для характеристики діяльності СМНВО ім. Фрунзе нам потрібно проаналізувати фінансові показники, які представлені в таблиці 2.2.1.

Розрахувавши основні фінансово-економічні показники роботи СМНВО ім.. Фрунзе на основі фінансової звітності (див. дод. А, Б, В, Г, Д, Ж), можна зробити наступні висновки. Дохід від реалізації продукції у 2006 році у порівнянні з 2004 зріс на 36,49 %, а валовий прибуток на 24,33%. Ці показники відображають прогресивну діяльність. Але наголосити хочеться на різкому збільшенні чистого прибутку, що становив у 2006 році 2561 тис. грн. на відміну від збитку у 2004 році – (91397), яке дорівнює 3668,80 %.

Щодо середньорічної вартості основних засобів то вона зменшилась на 35,25%.

 Якщо ж говорити про чисельність працюючих на підприємстві, то їхня кількість майже не змінилась, що відображає стабільність штату.

Таблиця 2.2.1

Основні фінансово-економічні показники діяльності СМНВО ім. Фрунзе