Планування діяльності підприємства

Міністерство освіти і науки України

Кафедра Економіки і підприємництва

Курсова робота

з дисципліни

«Планування діяльності підприємства»

Зміст

Вступ

1. Сутність планування та особливості його здійснення на підприємстві ...5

2. Розрахунок основних планових показників ………………………..……17

2.1 План виробництва та матеріально-технічного забезпечення ………….19

2.2 Праця і заробітна плата ……………………………………………………23

2.3 Комплексні витрати ………………………………………………………..29

2.4 Собіватрість та прибуток ………………………………………………….33

Висновки та пропозиції ……………………………………………………….49

Список використаної літератури

ВСТУП

З метою контролю за фактичним надходженням грошових коштів та їх витрачанням у процесі господарської діяльності здійснюється планування діяльності державних підприємств.

Фінансовий план є орієнтиром у фінансовій роботі підприємств, який характеризує обсяг фінансових ресурсів, необхідних для господарської діяльності.

В цілому, план (від лат. planum – рівне місце, площина) – попередньо визначений порядок, послідовність здійснення певної програми, виконання роботи, проведення заходів тощо.

Поняття „планування діяльності підприємства" має два значення.

Перше значення – економічне, з точки зору загальної теорії підприємства. Друге – контрольно-управлінське, яке визначає планування як одну з функцій керівництва підприємства, спроможність передбачити майбутнє підприємства та використати таке передбачення.

Наведені значення планування тісно пов’язані між собою. Можливість планування, як певний вид діяльності, передбачена функціями підприємства, визначена загальними засадами господарювання. Застосування планування діяльності підприємства створює додаткові важливі переваги під час здійснення господарської діяльності. Зокрема, планування сприяє більш раціональному розподілу ресурсів підприємства, посилює контроль на підприємстві.

Умови ринкової економіки, жорстка конкуренція поступово збільшують значення та актуальність фінансового планування. Зрозуміло, що від належної організації фінансового планування залежить положення компанії на ринку. Взагалі бізнес не може процвітати без розроблених належним чином фінансових планів та без контрою за їх виконанням. В усіх розвинених країнах фінансове планування є одним з важливіших інструментів регулювання діяльності підприємства.

Раціоналізація внутрішньофірмових потоків може бути здійснена лише в результаті фінансового планування та бюджетування. Керівники підприємств повинні прекрасно представляти собі, хто, скільки і як створює фінансові ресурси, хто, скільки і як їх споживає, наскільки цей процес є передбаченим, наскільки він піддається коригуванню з боку менеджерів компанії, як він сприяє реалізації стратегії компанії.

На жаль, в теперішній час у більшості комерційних організацій відсутнє фінансове планування і керівники приймають рішення з організації фінансово-господарської діяльності не враховуючи відповідні розрахунки на інтуїтивному рівні. Але з часом величина помилок при такому стані речей стає досить вагомою і покладатися лише на інтуїцію та власний досвід стає ризиковано. Тому потреба в фінансовому плануванні постає перед керівниками досить гостро.

Зрозуміло, що тільки найсучасніші технічні досягнення та використання світового досвіду дозволять перетворити процес фінансового планування та фінансові плани в науково обґрунтований процес та документи, розроблені за всіма правилами індикативного реагування на постійні зміни середовища. До рішення поставлених завдань слід підходити комплексно з урахуванням покращання системи управління комерційним підприємством, активізації всіх фінансових важелів для більш повного та ефективного використання ресурсного потенціалу підприємства.

Завдання курсової роботи:

вивчення директивних матеріалів, що стосуються розвитку і роз’язання проблем планування діяльності підприємства;

збір, вивчення наявної статистичної інформації з обраної теми і об’єкта дослідження;

виявлення позитивного досвіду і наявних резервів з підвищення ефективності виробництва.

Розділ 1. Сутність планування та особливості його здійснення на підприємстві.

Однією з найважливіших функцій виробничого менеджменту підприємства є планування його діяльності.

Планування — вид, сфера діяльності органів управління підприємства по передбаченню майбутнього стану його економіки на основі врахування дії законів розвитку природи і суспільства, а також тенденцій розвитку підприємства, галузі і національної економіки. Процес планування полягає у визначенні мети, якої підприємство прагне досягнути за певний період, а також засобів, шляхів ти умов її досягнення.

Планування як сфера і вид діяльності:

- об'єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою;

- надає всім процесам однонаправленість, скоординованість;

- сприяє наибільш повному та ефективному використанню наявних ресурсів.

Система централізованого управління породила відповідну ідеологію директивного планування, яка розглядала план, як закон, котрий не можна змінювати і необхідно обов'язково виконувати. Ринкова система господарювання орієнтує підприємство на планування як на неперервний процес передбачення змін зовнішнього середовища та адаптації внутрішніх факторів виробництва для розвитку і подальшого зростання.

З теоретичної точки зору добре збалансований план має певні переваги перед ринком, однак якщо ринок саморегулюється і забезпечує певну рівновагу, то незбалансованнй план повністю виключає розвиток.

В умовах ринкового регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи. Надання підприємству самостійності означає не тільки скасування повної залежності його діяльності від уряду, а й надання широких прав у визначенні та реалізації виробничої програми, організації матеріально-технічного і кадрового забезпечення, шляхів розвитку підприємства, методів мотивації праці та економічної відповідальності за кінцеві результати роботи.

Кожне підприємство незалежно від сфери діяльності, масштабів виробництва самостійно визначає ринки збуту своєї продукції (послуг), обирає контрагентів, формує внутрішній механізм господарювання.

Результатом планувальної діяльності є план, який являє собою складну соціально-економічну модель стану підприємства та його підрозділів в майбутньому, характеризує пропорції та темпи розвитку.

Об'єктом планування є внробничо-комерційна діяльність підприємства, його науково-технічний розвиток, соціальна сфера, охорона довкілля.

Суб'єктом планування є підприємство, цех, дільниця, потокова лінія, робоче місце.

Основою планування виступає система об'єктивних економічних законів, серед яких виділяють:

· основний економічний закон, що зумовлює необхідність врахування економічної ефективності суспільного виробництва з метою найбільш повного задоволення потреб населення та отримання прибутку;

· закон відповідності попиту і пропозицій, що забезпечує рівновагу підприємства як економічної системи;

· закон вартості, тощо.

Завдання соціально-економічного планування на підприємстві:

- оцінювати стан економіки підприємства, соціальних процесів на конкретний період часу та тенденції в його діяльності;

 - науково передбачити майбутній стан економіки підприємства з врахуванням тенденцій розвитку національної економіки, галузі;

- здійснювати оперативний контроль за діяльністю підприємства шляхом порівняння звітних і планових показників його діяльності;

- забезпечувати ефективне використання наявних на підприємстві технічних, матеріальних, трудових ресурсів та їх своєчасну заміну і поповнення.

Досвід зарубіжних і вітчизняних підприємств свідчить, що в ринкових умовах господарювання, планування виробничо-господарської діяльності виступає важливою умовою функціонування підприємств, їх економічного росту і розвитку.

Поняття «планування діяльності підприємства» можна розглядати в декількох аспектах: перший – загальноекономічний, який відповідає загальній теорії фірми, її природі; другий – конкретно-управлінський, в якому планування виступає як важлива управлінська функція.

Необхідність планування діяльності підприємства

Кожне підприємство, незалежно від масштабів і виду діяльності, кожна підприємницька структура в умовах ринкового господарювання займається плануванням. Відсутність планів супроводжується помилковими маневрами, несвоєчасною зміною орієнтації, що призводить до втрати позицій на ринку, нестійкого фінансового стану, банкрутства підприємств.

Практика господарювання свідчить про те, що планування створює для суб’єктів господарювання важливі переваги:

· забезпечує підготовку до використання майбутніх сприятливих для підприємства умов;

· попереджує можливі проблеми;

· стимулює управлінський персонал до реалізації своїх рішень в подальшій діяльності;

· поліпшує координацію дій управлінського персоналу підприємства;

· сприяє раціональному використанню ресурсів на підприємстві.

Вітчизняний і зарубіжний досвід господарювання свідчить про те, що планування в підприємстві здебільшого не забезпечує значного успіху, який проявляється в зростанні обсягів обороту, прибутку, економічного росту (цей взаємозв’язку спостерігається лише в 6 випадках із 100). Як правило, планування починають широко використовувати в той період розвитку, коли після бурхливого ростуабо періоду становлення виникають проблеми в зміцненні досягнутого успіху, забезпеченні стабільності. Результати спеціальних досліджень, проведених англійським спеціалістом з планування Р. Фінном, підтверджують викладену вище тезу і свідчать про те, що успіх досягається лише в результаті довготривалого досвіду планування діяльності підприємства (як правило, досвід, який перевищує 2 роки).

Для українських підприємницьких структур можна виокремити декілька сфер, де є відчутна потреба в застосуванні планування.

Новостворені підприємства. Активні процеси розвитку підприємництва призводять до створення нових організацій та підприємств, посилення конкуренції між ними, банкрутства і закриття багатьох з них. Діяльність новостворених підприємницьких структур неможлива без наукового обґрунтування плану дій, яким є бізнес-план. Він розробляється кожною підприємницькою структурою в період заснування. Цей документ дає чітку відповідь на велику кількість запитань і застерігає нових товаровиробників від можливих помилок і прорахунків. Для новостворених підприємницьких структур розробляється:

маркетинговий плин,

оцінюються реальні конкуренти,

визначається стратегія розвитку,

обґрунтовуються оптимальний обсяг виробництва,

штати працівників,

матеріальні ресурси,

фінансові результати тощо.

Потреба орієнтації в поточній ринковій обстановці, у визначенні свого місця в конкурентному середовищі, прагнення передбачити майбутнє зумовлюють необхідність планування кожної підприємницької структури адекватного стану ринкового господарства. В бізнес-плануванні гнучко поєднуються виробничі і ринкові, фінансовіі технічні, внутрішні та зовнішні аспекти діяльності підприємства.

Діючі підприємницькі структури, які здійснюють реструктуризацію та диверсифікацію виробництва. В умовах зростаючої конкуренції більшість підприємницьких структур вимушені постійно дбати про вдосконалення продукції, освоєння випуску новітніх конкурентноспроможних товарів і послуг, що призводить до значних структурних зрушень у виробництві. Істотні зміни в техніці, технології, організації виробництва, збуті продукції впливають на основні параметри діяльності підприємства. Необхідність їх визначення ще до початку проведення серйозних змін у виробництві викликає потребу планування діяльності підприємства відповідно до умов, що склалися, або можуть скластися в майбутньому. Отримані в процесі планування очікувані параметри діяльності служать основою при прийнятті відповідних управлінських рішень.

Державні, в тому числі казенні підприємства. Для цих підприємств функція планування є традиційною. Однак традиційний характер планування не передбачає власних цілей розвитку, аналізу і прогнозування стану економіки в залежності від змін у внутрішньому та зовнішньому середовищах. Тому в умовах ринку державним і казенним підприємствам необхідно наново виробляти досвід планування діяльності.

Сучасний ринок висуває особливі вимоги до підприємств. Складність і динамізм процесів, які відбуваються на ньому, створюють нові передумови для більш серйозного застосування планування діяльності підприємств. Крім того, масштаби і різноманітність напрямків діяльності підприємства вимагають особливої уваги до попереднього визначення:

· видів діяльності (виробнича, торгівельна, посередницька, комерційна, науково-дослідна тощо);

· видів продукції (послуг);

· джерел і обсягів фінансування;

· технологічних ресурсів (устаткування, матеріалів, енергії, палива, робочої сили);

· фінансових результатів від кожного виду діяльності.

Діяльність державних, казенних (особливо казенних) підприємств перебуває під постійним контролем і має підтримку галузевих міністерств та відомств, Кабінету Міністрів України. Тому планування їх діяльності є запорукою ефективності використання державного майна, отримання і розподілу прибутку, організації та оплати праці.

Підприємства з частиною іноземних інвестицій в статутному фонді. Іноземні партнери, вкладаючи певні кошти в підприємницьку діяльність, прагнуть мати гарантії їх повернення, відповідного доходу з врахуванням орієнтовного часу його отримання, забезпечення найменшого господарського ризику. Крім того, в залежності від частки майна в статутному фонді, вони можуть брати безпосередню участь в управлінні підприємством, прийнятті управлінських рішень. Більшість західних інвесторів мають значний досвід планування підприємницької діяльності. Вони неохоче сприймають інформацію без відповідних обгрунтувань і підрахунків. Тому плідна співпраця з ними вимагає такого планування діяльності, яке базується на принципах і методах, зрозумілих обом сторонам.

Якість планування в значній мірі залежить від глибини врахування принципів, їх кількості та дієвості.

А. Файоль визначав чотири основні принципи планування, назвавши їх загальними характеристиками хорошої програми дій. Це – єдність, неперервність, гнучкість і точність. Дещо пізніше А. Ансофф обгрунтував ще один принцип планування – участь.

Принцип єдності (системності, холізму) передбачає, що планування на підприємстві має системний характер. Економічна категорія «система» характеризується наявністю сукупності елементів, взаємозв’язку між ними, спільного напрямку у розвитку і поведінки, орієнтованого на загальну мету.

Кожну підприємницьку структуру можна розглядати як складну економічну систему, елементами якої служать окремі підрозділи (цехи, дільниці), взаємозв'язок між якими здійснюється на основі координації на горизонтальному і вертикальному рівнях. Діяльність жодного підрозділу підприємницької структури не можна планувати ефективно, якщо не ув'язати її з функціонуванням інших виробничих одиниць. Будь-які зміни в планах одного підрозділу зумовлюють відповідні переміни в планових параметрах діяльності інших. Отже, головними, ознаками координації планування на підприємстві є взаємозв'язок і одночасність при прийнятті рішення.

Принцип єдності передбачає інтеграцію планової діяльності. На підприємствах розробляють декілька відносно самостійних видів планів (плани освоєння нових видів продукції, маркетингові плани, плани рекламних заходів, плани впровадження нової техніки і технології, плани соціального розвитку колективу, тематичні плани і т. д.). Однак кожний з них повинен базуватися на загальній стратегії і бути складовим елементом загальної планової системи підприємства.

Єдність стратегічного і поточного планів передбачає, що структура поточних планів та основні складові стратегії підприємства повинні співпадати; основні цілі на поточний період повинні витікати з стратегічного плану. Однак кількість планових показників, ступінь деталізації цілей, точність розрахунків у поточних планах повинні бути більш повними та обгрунтованими. Відомо, що чим меншим є горизонт планування (в даному випадку — плановий період), тим більше показників планується. Показники поточних планів не повинні суперечити показникам стратегічного плану, вони можуть бути лише більш точними або скорегованими в залежності від впливу раніше неврахованих факторів зовнішнього середовища.

Принцип неперервності означає підтримування неперервної планової перспективи, взаємопогодження довго-, середньо- та короткотермінового планування, своєчасне коригування планів з врахуванням змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі, в нестабільних умовах господарювання.

Принцип гнучкості забезпечує в процесі планування можливості коригування планів відповідно до змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі.

Для здійснення принципу гнучкості плани необхідно розробляти з врахуванням можливостей внесення змін. Тому при їх складанні доцільно включати резерви, так звані «надбавки безпеки» або «фінансові подушки».

 Принцип точності передбачає врахування при складанні планів певного ступеня точності розрахунків, передбачень. Ступінь конкретизації і деталізації залежить від виду плану та рівня невизначеності зовнішніх умов господарювання.

Стратегічне, довготермінове планування може обмежуватися визначенням основної мети і найбільш загальних напрямків діяльності, тому що кількість необхідної інформації про майбутнє є обмеженою, а швидкість змін — дуже високою.

В короткотермінових планах конкретність і детальність повинні бути високими і обов 'язковими.

Принцип точності повинен забезпечувати адекватність планових заходів соціально-економічній ситуації в країнах, галузі, території. Вона досягається шляхом врахування великої кількості факторів впливу внутрішнього і зовнішнього середовища. Це сприяє підвищенню точності планів, їх наближенню до реальних умов. Ринкове середовище обумовлює постійну мінливість продукції підприємства, його виробничої та організаційної структури, технологій та факторів виробництва, які в свою чергу мають вплив на методи планування, показники і структуру планів, організацію самого процесу планування. Вони повинні постійно переглядатися, а при необхідності слід застосувати принципово нові методи і процедури планування.

Принцип участі означає, що кожний працівник підприємства стає учасником планувальної діяльності незалежно від посади і функцій. Планування, яке базується на принципі участі, називається партисипативним.

Реалізація принципу участі забезпечує оперативний обмін внутрішньо-виробничою інформацією; перетворює плани підприємства на особисті плани кожного працівника, що сприяє підвищенню мотивації до праці, створенню корпоративного духу; викликає більшу довіру до планування як реального та ефективного важеля управління

Фахівці з планування рекомендують доповнити вищезгадані принципи загальноекономічними принципами: пріоритетності, оптимальності.

Принцип пріоритетності передбачає ранжування об'єктів планування за їх важливістю для підприємства.

Так, якщо основною метою визнано підвищення конкурентноспроможності продукції, та для її досягнення необхідно вирішити комплек завдань, пов’язаних з поліпшенням технічної бази виробництва, використанням нових високоякісних матеріалів, підвищенням кваліфікаційного рівня працівників. Одночасно розв’язати ці всі завдання неможливо через нестачу фінансових ресурсів. В такому випадку керівництво підприємства визначає пріоритетність завдань і, в залежності від ситуації на виробництві, встановлює послідовність їх розв’язання.

Пріоритетність тієї чи іншої мети може змінюватись в залежності від дії макроекономічних факторів – економічної політики, екологічного становища, стану національної економіки, а також від факторів, які діють всередині підприємства.

Принцип оптимальності пов’язаний з альтернативністю і багатоваріантністю планів, які передбачають розробку декількох альтернативних варіантів досягнення однієї мети та вибір оптимального.

Механізм планування – це сукупність засобів, зо допомогою яких приймаються планові рішення та забезпечується їх реалізація. механізм планування розкриває внутрішню модель процесу вироблення мети і завдань функціонування підприємства та формування його фунекцій.

Розвиток виробництва зумовлює мету та основні завдання функціонування підприємства, які визначають функції планування і методи обгрунтування планових рішень.

У ринкові економіці підприємство сомостійно формує програму діяльності і визначає мету на певний період.

Формування мети – це процес прийняття планових рішень, який випереджує майбутні дії. Мета діяльності всіх структурих підрозділів підприємства повинна узгоджуватися і підпорядковуватися загальній меті.

При формуванні мети необхідно враховувати зовнішні обмеження і можливості, схильність до ризику. Внутрішні можливості і обмеження визначаються трудовими, технічними, матеріальними, фінансовими ресурсами; зовнішні – характером макросередовища.

Вибір і формування мети підприємства проводяться на основі детального аналізу та оцінки ринків, на яких працює або буде працювати підпроємство; внутрішніх чинників; закономірностей і тенденцій розвитку галузі. Аналіз передбачає оцінку позитивних моментів функціонування підприємства в даному ринковому середовищі, а також оцінку можливих негативних наслідків його діяльності.

Практично для аналізу та оцінки сильних і слабких сторін функціонування підприємства викорстовуєтьсяс SWOT-аналіз, сутність якого полягає у порівнянні сильних і слабких сторін діяльності підприємства з потенційними зовнішніми сприятливими обставинами та загрозами. SWOT – це абревіатурне спрощення англійських слів: S – strength – сила; W – wrakness – слабкість; O – opportunities – можливість; T– treats – загрози (обмеження).

Визначені мета і завдання повинні відповідати вимогам:

· функціональності – можливості трансформації загальної мети в завдання для нижчих рівнів;

· часового взаємозв’язку між метою довготермінового і короткотермінового характеру;

· можливості перегляду при зміні умов;

· концентрації ресурсів і зусиль;

· багатовекторності та системності.

Успішна реалізація мети в значній мірі залежить від організації процесу розв’язання завдань і планування проблем, функцій планування.

Функції планування – це види робіт, дій, процедур, які здійснюються в процесі формування плану, спрямовані на зміну стану підприємства.

У реальній практиці господарювання об’єкти і процеси планування характеризуються певною складністю, зменшення або здолання якої досягається шляхом виділення найважливіших зв’язків і залежностей, об’єднання їх в модулі за сферами діяльності та структурними підрозділами. Такий підхід дозволяє проводити окремі планові розрахунки, спрощує процес складання та реалізації планів, контроль за їх виконанням.

З допомогою процесу планування ініціюється ефективне використання наявного потенціалу підприємства – матеріального, – трудового, – інтелектуального.

Функції планування:

· зменшення складності об’єктів планування

· мотивація

· прогнозування

· забезпечення безпеки;

· оптимізація;

· координація та інтеграція;

· контроль;

· документування;

· інформування та пропаганда.

Якість планування визначається якістю прогнозування стану зовнішнього і внутрішнього середовища. Результативність цієї функції досягається шляхом проведення моніторингу всіх основних виробничих чинників.

У процесі планування необхідно враховувати фактор ризику, передбачити заходи його уникнення або зменшення.

Функція оптимальності планових рішень реалізується шляхом вибору за відповідними критеріями ефективного варіанту використання ресурсів, часу досягнення мети з ряду альтернативних рішень.

Процес планування об’єднує людей, координує їх діяльність, запобігає конфліктам, враховує інтеграцію всіх сфер діяльності підприємства.

Функція контролю в процесі планування здійснюється шляхом порівняння реальних результатів виробничо-господарської діяльності з плановими параметрами, аналізами роботи всіх підрозділів підприємства, з’ясування причин відхилень та регулювання виробництва.

Планування забезпечує документальне відображення ходу виробничо-господарської діяльності та інформування всіх учасників виробничого процесу про визначену мету, завдання та заходи з їх досягнення.

Пропагандистська функція процесу планування полягає в інформуванні громадськості про наміри підприємства, успішні управлінські та підприємницькі дії, допущені помилки.

Процес планування має свою технологію, яка передбачає послідовність виконуваних операцій та робіт з формування плану.

Етапи процесу планування:

· визначення мети планування;

· аналіз проблеми;

· пошук альтернатив;

· прогнозування;

· оцінка;

· прийняття планового рішення.

Визначення мети планування є вирішальним фактором при виборі форм і методів планування, критеріїв оцінки планових рішень та контролю за ходом їх реалізації.

При аналізі проблеми визначається вихідна позиція на момент складання плану і формується кінцева (бажана) ситуація.

На етапі пошуку альтернатив з переліку можливих шляхів вирішення проблемної ситуації вибирається найреальніший.

Після цього формується уявлення про розвиток планової ситуації, здійснюються відповідні розрахунки для вибору альтернативного сценарію, оформляється єдине планове рішення.

В процесі планування використовуються засоби, які дозволяють автоматизувати технологічний процес складання плану. Комплексне використання цих засобів дозволяє створити автоматизовану систему планових розрахунків (АСПР).

Розділ 2. Розрахунок основних планових показників

Перелік нормативів:

1. Вартість допоміжних матеріалів – 10% від вартості основних матеріалів за винятком відходів.

2. Баланс робочого часу – 1850 год./чол.

3. Чисельність допоміжних робітників – 35% від чисельності основних, у т. ч. зайнятих утриманням, експлуатацією та поточним ремонтом устаткування – 55% від загальної чисельності допоміжних робітників.

4. Чисельність керівного персоналу – 10% від чисельності робітників. Середня місяча заробітна плата – 600 грн.

5. Середня годинна тарифна ставка допоміжних робітників, зайнятих утриманням, експлуатацією та поточним ремонтом устаткування 2,2 грн., інших – 2,0 грн.

6. Премія основним робітникам – 20%, допоміжним – 10%, керівному персоналу – 30% від заробітної плати за тарифом.

7. Доплати й додаткова заробітна плата – 15% від заробітної плати за тарифом.

8. Відрахування на соціальні заходи – 37,5% від заробітної плати за тарифом та доплат.

9. Одноразові заохочення та винагороди – 1% від заробітної плати за тарифом, винагороди за підсумками роботи за рік не більше двох місячних окладів (тарифних ставок).

10. Ціна рушійної електроенергії – 22,1 коп., освітлювальної – 23,0 коп. за кВт-год. Видаток освітлювальної електроенергії – 1,5% від видатку рушійної електроенергії ( в кВт-год).

11. Норма амортизаційних відрахувань – 15% від вартості устаткування та 5% від вартості будівель. Вартість 1 м3 будівлі 950 грн.

12. Інші витрати – 8% від заробітної плати за тарифом.

13. Послуги допоміжних цехів:

а) у складі витрат на обслуговування виробництва – 55% від заробітної плати за тарифом;

б) у складі витрат на управління виробництвом – 30% від заробітної плати за тарифом.

14. Адміністративні витрати на збут – 9% від виробничої собівартості.

15. Норматив прибутку 30% від собівартості виробу.

16. Податок на прибуток – 25%, відрахування засновникам підприємства – 3% від суми оподаткованого прибутку. Відрахування до фонду розвитку виробництва не менше 30% від суми розподілювального прибутку, на соціальний розвиток колективу – 20% (за рішенням Загальних зборів).

Вихідні дані:

Об’єм будівлі – 12600 м3.

Характеристика станочного парку на підприємстві

Об’єкти та обсяги підприємницької діяльності