Аналіз банківської діяльності

1. Предмет і метод аналізу

Предметом аналізу є причинно-наслідкові зв'язки, що визначають результати процесів та їх зміни.

Всі визначення предмету аналізу банківської діяльності, які найчастіше зустрічаються в літературі, можна згрупувати таким чином:

фінансова та інша діяльність комерційного банку;

різні процеси і явища, що відбуваються як усередині банку, так і в масштабах економіки в цілому.

При уважному розгляді наведених визначень предмету банківської діяльності можна зазначити, що банківський аналіз вивчає не саму фінансову діяльність банку, а її економічні результати Предметом аналізу є причини створення і зміни результатів фінансової діяльності. Пізнання причинно-наслідкових зв'язків у діяльності банку дозволяє розкрити сутність економічних явищ і на цій основі дати об'єктивну оцінку досягнутим результатам, виявити резерви підвищення ефективності діяльності банку, обґрунтувати плани й управлінські рішення. Тільки розкривши причинно-наслідкові зв'язки різних аспектів діяльності банку, можна досить швидко визначити, як зміняться основні фінансові показники, обґрунтувати будь-яке управлінське рішення, розрахувати зміни суми прибутку, економічні нормативи фінансової стійкості при зміні кон'юнктури різних ринків.

Таким чином, предметом аналізу банківської діяльності є причинно-наслідкові зв'язки економічних явищ і процесів, які прямо або непрямо впливають на діяльність банку.

Під методом у широкому смислі цього компонента, наука розуміє спосіб дослідження свого предмета. Особливостями методу аналізу банківської діяльності є використання системи показників, що найбільш повно характеризують діяльність банку; вивчення факторів та причин їх зміни, виявлення і вимірювання взаємозв'язку між ними.

2. Об¢єкти і суб¢єкти аналізу

Основними об'єктами аналізу банківської діяльності є:

заходи щодо формування капіталу банку, а також його структура;

якість активів (кількісний і якісний аналізи структури кредитно-інвестиційного портфеля банку);

показники прибутковості функціонування банку, що дозволяють судити про ефективність його роботи;

показники ліквідності і платоспроможності банку, що характеризують його фінансову стійкість;

темпи росту банку;

різні ризики, що впливають на діяльність банку.

Суб¢ктами аналізу є всі ті установи що здійснюють цей аналіз а також установи які користуються даними аналізу(банки, приватні підприємства та інші).

3. Інформаційне забезпечення аналізу

До інформаційного забезпечення належать, насамперед, баланс банку і звіт про прибутки і збитки.

Баланс комерційного банку - це бухгалтерський баланс, у якому відображається стан власних, залучених і позичених коштів, їх розміщення в кредитні й інші активні операції. За даними балансу здійснюється контроль формування і розміщення грошових ресурсів, стану кредитних, розрахункових, касових та інших банківських операцій, включаючи операції з цінними паперами.

Баланси комерційних банків є головною складовою їх звітності. Аналіз балансів дозволяє контролювати ліквідність банків, здійснювати управління фінансовою стійкістю. Керівництво банку, використовуючи звіти інших банків, знайомиться зі станом їхніх справ при встановленні кореспондентських відношень, наданні міжбанківських кредитів і тощо.

Результати діяльності комерційних банків, всі здійснені витрати й отримані доходи в минулому звітному періоді відображаються в звіті про прибутки і збитки, який надає інформацію про різні види доходів і витрат за операціями банку.

У звіті після статей доходів і витрат відображається фінансовий результат діяльності банку - балансовий прибуток, який після певного коригування (наприклад, на суму доходів, що не підлягають оподатковуванню) "перетворюється" в оподатковуваний прибуток.

Для аналізу банківської діяльності важливим джерелом інформації є також дані рахунків аналітичного обліку, кредитних справ, що дозволяють деталізувати (розшифрувати) балансові рахунки (наприклад, при визначенні показників ліквідності, детальному аналізі кредитного портфелю банку на якість виданих позичок тощо).

4. Мета аналізу

Основною метою аналізу діяльності банку є пошук резервів підвищення ефективності роботи банківської установи, максимізація його прибутку за мінімізації ризику.

Щоб зрозуміти сутність вартості банківських ресурсів, що залучаються, необхідно знати не тільки її (вартості) складові, але й залежність її від кон'юнктури ринку, її види, суми і терміни, тощо. Чим детальніше буде розчленований на складові досліджуваний предмет або явище, тим більше буде інформації для прийняття управлінських рішень з вироблення політики поведінки банку на фінансовому ринку.

Водночас слід зауважити, що явища і процеси, які відбуваються в навколишньому середовищі, неможливо осмислити лише за допомогою аналізу. Досить часто виникає потреба у застосуванні інших наукових методів, наприклад, синтезу, за допомогою якого виявляються зв'язки і залежності між окремими частинами предмету, що досліджується. Аналіз розкриває структуру теорії, представляє знання, синтез, показує функції, які виконує теорія, дозволяє зрозуміти її. Аналіз розглядає явище зсередини, синтез - ззовні. Тільки аналіз і синтез у єдності забезпечують наукове вивчення явищ у їх усебічному діалектичному взаємозв'язку.

Внаслідок істотних змін на фінансовому ринку зростає значення аналізу банківської діяльності як для самого банку, так і для його ділових партнерів, клієнтів, акціонерів і держави в цілому. Регулярне проведення аналізу діяльності банком дозволяє ефективно управляти активними і пасивними операціями, що сприяє максимізації прибутку і забезпеченню стабільного фінансового стану. Це особливо важливо в сучасних умовах, коли загострилося суперництво банків і небанківських фінансово-кредитних установ, що виконують різні операції по залученню вільних грошових ресурсів підприємств і населення. Такі установи успішно конкурують з банками, здійснюючи суто банківські операції, а також операції, які банки не мають права виконувати відповідно до чинного законодавства (страхування, операції з нерухомістю тощо).

5. Основні принципи аналізу

Аналітичне дослідження, його результати та їх використання в банківському менеджменті повинні відповідати визначеним принципам (вимогам), що накладають свій відбиток на це дослідження і повинні обов'язково виконуватися при організації, проведенні і практичному використанні результатів аналізу банківської діяльності. Наведемо основні з цих принципів.

1. Аналіз повинен базуватися на державному підході при оцінці економічних явищ і прогнозуванні основних показників розвитку банку.

2. Аналіз повинен мати науковий характер, тобто базуватися на комплексному науковому підході (використання провідного досвіду, новітніх методів досліджень тощо).

3. Аналіз має бути комплексним, тобто охоплювати всі сторони діяльності банку, щоб встановити фінансовий стан банку

4. Забезпечення системного підходу до аналізу. При цьому кожний досліджуваний об'єкт розглядається як складна динамічна система елементів, пов'язаних між собою і зовнішнім середовищем визначеним способом.

5. Аналіз повинен бути об'єктивним, конкретним, точним, тобто базуватися на достовірній інформації, а висновки і рекомендації повинні обґрунтовуватися точними аналітичними розрахунками.

6. Аналіз має бути дієвим тобто активно впливати на діяльність банку, вчасно виявляти недоліки і резерви підвищення ефективності.

7. Аналіз повинен проводитися за планом і систематично.

8. Аналіз має бути оперативним.

9. Демократизм. Участь в аналізі широкого кола співробітників банку забезпечує істотне підвищення його ефективності.

10. Аналіз повинен бути ефективним, тобто його результати повинні служити для керівництва банку інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з оптимізації функціонування банку.

6. Види аналізу

В економічній літературі аналіз банківської діяльності класифікується за різними ознаками. Виходячи з періодичності проведення, аналіз фінансової стійкості класифікується наступним чином:

щоденний;

щотижневий;

місячний;

квартальний;

річний.

В залежності від спектру досліджуваних питань, аналіз банківської діяльності поділяється на:

повний, коли вивчаються всі аспекти діяльності банку, тобто зовнішні та внутрішні його зв'язки;

тематичний, коли вивчається тільки вузьке коло питань, що дозволяє виявити можливості поліпшення окремих напрямків діяльності комерційного банку.

За суб'єктами (користувачами) розрізняють аналіз:

внутрішній, що проводиться для внутрішнього користування та представляє собою комерційну і банківську таємницю;

зовнішній, що проводиться на підставі фінансової і статистичної звітності органами державного нагляду, акціонерами, інвесторами, аудиторами.

За охопленням досліджуваних об'єктів аналіз класифікується таким чином:

суцільний, коли досліджуються всі об'єкти для визначення всебічного фінансового стану банку;

вибірковий, коли вибирається один або декілька об'єктів дослідження для їх подальшого глибокого аналізу.

Приймаючи до уваги мету і характер проведення, розрізняють аналіз:

попередній, що проводиться до здійснення певної операції для обґрунтування управлінських рішень і планових завдань, прогнозування й оцінки очікуваного виконання плану, попередження небажаних результатів,

оперативний, що проводиться одразу після будь-якої операції або у випадку зміни ситуації за короткий проміжок часу (добу, декаду і тощо);

підсумковий (заключний), що проводиться за визначений звітний період часу (місяць, квартал, півріччя, рік); його цінність полягає в тому, що діяльність банку вивчається комплексно і всебічно за звітними даними за відповідний період.

перспективний, що застосовується для прогнозування основних фінансових показників (капіталу, валюти балансу, обсягу кредитно-інвестиційного портфеля і тощо) і результатів фінансової діяльності.

В залежності від об'єкта дослідження аналіз діяльності банка поділяється на:

функціональний, що дозволяє виявити спеціалізацію діяльності комерційного банку, його місце в системі розподілу банківських послуг, форми і перспективи взаємодії з іншими контрагентами системи, а також оцінити ефективність і доцільність функцій, виконуваних банком.

структурний, що проводиться за видами банківських операцій і дозволяє визначити склад і питому вагу економічних контрагентів за активними і пасивними операціями, а також структуру доходів і прибутку банку;

операційно-вартісний, завдяки якому розширюється уявлення про прибутковість банку, вартості та рентабельності (або збитковості) конкретних операцій; він дозволяє оцінити значення кожного виду операцій у формуванні прибутку банку і розробити основні напрямки депозитно-кредитної політики за кожним контрагентом з метою максимізації прибутку.

Дослідження активів банку полягає у використанні аналітичних прийомів спрямованих на визначення загального обсягу коштів, які знаходяться розпорядженні банку, їх структури і динаміки в аналітичному періоді.

7. Прийоми і методи аналізу

Під методом економічного аналізу розуміють науково обґрунтовану систему теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціаль­них прийомів дослідження, що дають змогу приймати обґрун­товані управлінські рішення.

Усі прийоми економічного аналізу можна поділити на дві групи якісні та кількісні. Якісні прийоми дослідження не дають жодної числової характеристики явищам, що вивчаються, а тільки відповідають на питання, як досліджувати економічні процеси визначають способи підходу до вивчення закономірностей. Якісні прийоми притаманні процесу наукового пізнання в цілому і в Інших наукових сферах дослідження. До якісних (абстрактно-логічних) прийомів дослідження належать: аналіз (деталізація), синтез (узагальнення), індукція, дедукція, порівняння, евристичні прийоми. Кількісні прийоми дослідження дають числову характеристику економічним явищам, що досліджуються, і поділяються на описові та аналітичні.

Описові прийоми дослідження дають змогу визначити розміри, масштаби, тенденції, динаміку розвитку економічних процесів, стан та структуру економічних явищ, дають певну числову характеристику окремих напрямків діяльності підприємства. До них належать середні та відносні величини, ряди динаміки, графічний прийом, структурні та типологічні групування.

Аналітичні прийоми дають змогу не тільки визначити певні значення показників, що характеризують економічні процеси, а й дослідити причинно-наслідкові залежності між явищами, ступінь впливу окремих факторів на предмет дослідження. У свою чергу, аналітичні прийоми поділяються на прийоми, за допомогою яких вивчаються функціональні (детерміновані) залежності, і прийо­ми, що використовуються під час дослідження стохастичних вза­ємозв'язків. До перших належать ланцюгові підстановки, спосіб абсолютних та відносних різниць, індексний спосіб, інтеграль­ний, пропорційного ділення, пайової участі, балансовий прийом. Серед прийомів стохастичного факторного аналізу найбільш поширені такі, як аналітичні групування, кореляційно-регресійний метод, дисперсійний аналіз, компонентний аналіз. В окрему гру­пу можна виділити прийоми, що дають змогу оптимізувати певні економічні явища. До них відносять прийоми лінійного програ­мування, теорію масового обслуговування, теорію ігор та інші економіко-математичні методи.

Для проведення аналізу банківської діяльності використовуються наступні методи і прийоми.

1. Метод порівняння. Припускає зіставлення невідомого (досліджуваного) явища, предметів із відомими, вивченими раніше, з метою визначення їх загальних рис або розходжень

2. Метод приведення показників у порівняльний вигляд. Наприклад, щоб згрупувати всі видані банком кредити, необхідно привести їх суми в порівняльний вигляд (оскільки банк видає кредити як у національній, так і в іноземній валюті). Для цього суми кредитів в іноземній валюті трансформуються в гривневий еквівалент шляхом множення на відповідний валютно-обмінний курс і тільки після цього підсумовуються всі видані банком кредити (гривневі кредити і гривневі еквіваленти кредитів в іноземній валюті).

3.Метод використання абсолютних і відносних показників. Абсолютні показники характеризують кількісні розміри наданих кредитів, залучених коштів, капіталу банку тощо, а відносні відображають співвідношення будь-яких абсолютних показників шляхом одного на іншій. Даний метод є одним із ключових в аналізі банківської стійкості. З його допомогою (через різні коефіцієнти) оцінюються показники ліквідності, платоспроможності, прибутковості банку.

4. Метод групувань. Дозволяє шляхом систематизації даних балансу розібратися в сутності явищ і процесів, що аналізуються. Під час аналізу фінансової стійкості застосовуються групування рахунків балансу з погляду виділення власних і залучених коштів, довго- і короткострокових кредитів, термінів активно-пасивних операцій (для розрахунку показників ліквідності), видів доходів, витрат і прибутків.

5. Балансовий метод. Служить головним способом для відображення співвідношень, пропорцій двох груп взаємозалежних і врівноважених економічних показників, підсумки яких повинні бути тотожними. Даний метод допомагає зрозуміти економічний зміст функціонування банку.

6. Графічний метод. Графіки представляють собою масштабне зображення показників за допомогою геометричних знаків (ліній, прямокутників, кіл) або умовно художніх фігур і мають велике ілюстративне значення.

7. Метод табличного відображення аналітичних даних. Результати аналізу, як правило, подаються у вигляді таблиць. Це найбільш раціональна і зручна для сприйняття форма уявлення аналітичної інформації про досліджувані явища за допомогою цифр, розташованих у визначеному порядку.

8. Аналіз тенденцій складу структури і динаміки доходних активів

Загальний аналіз активів банку як і аналіз доходних активів ґрунтується на застосуванні методики вертикального та горизонтального аналізу, які передбачають обчислення ті подальшу оцінку наступних показників:

процентні співвідношення окремих показників з агрегованим показником;

абсолютні зміни кінцевих показників порівняно з початковим (базисними);

темпи росту або приросту показників в аналітичному періоді.

В процесі вертикального або структурного аналізу активів визначається питома вага активів за їх цільовим використанням, ступенем ліквідності рівнем доходності, а також склад та структура кожного виду активів кредитного портфелю, портфелю цінних паперів, високоліквідних та інших активів. Результати цього аналізу використовуються в процесі оцінки якості складу активів та їх оптимізації.

Результати вертикального аналізу, як правило, оформляються графічне у формі секторних та стовпчикових діаграм.

Горизонтальний або трендовий аналіз дає змогу вивчити динаміку активів в цілому і окремих їх видів у часі, визначити загальні тенденції їх зміни або тренда.

Результати цього аналізу оформляються графічно у формі стовпчикових діаграм та лінійних графіків, що полегшує визначення лінії тренда.

Вертикальний та горизонтальний аналіз, при загальному вивченні активів, зазвичай, здійснюються одночасно.

9. Тип робочих активів

До робочих активів належать: “Готівка”, портфель цінних паперів, кредитний портфель.

Валюту, монети і банківські метали, дорожні та інші чеки, кошти на кореспондентських рахунках в НБУ та інші кошти в НБУ можна об'єднати в одну групу і охарактеризувати під загальною назвою "Готівка". Даний актив є першим джерелом банку на випадок вилучення депозитів і для задоволення початкових потреб клієнтів. Банки зацікавлені тримати мінімально допустиму суму, оскільки запас готівкових коштів не приносить доходу або забезпечує невеликий відсотковий доход. Актив у вигляді готівки задовольняє потреби банку у ліквідних коштах, тобто в коштах, які необхідні для покриття непередбачених та термінових зобов'язань. Грошові кошти та кошти в НБУ показують наявність у банку ліквідних активів для здійснення власних та клієнтських розрахункових операцій. Щодо цього показника не можна застосовувати формулу "чим більше - тим краще", адже ці кошти здебільшого не приносять банкові доходу. Відтак їх надмірний рівень фактично призводить до невикористання банком можливості розширення своїх операцій. Однак, у період фінансової нестабільності значні обсяги зазначених активів можуть вважатися позитивною ознакою стабільності банку.

Портфель цінних паперів включає "ОВДП", "Інші цінні   папери" та "Вкладення капіталу";

Кредитний портфель відображає залишки всіх наданих кредитів, за винятком міжбанківських.

10. Тип недоходних активів

У складі недоходних активів відображаються банківські метали, товарно-матеріальні цінності, витрати майбутніх періодів, дебіторська заборгованість тощо.

Дебіторська заборгованість розглядається за такими видами: за податком на прибуток; за іншими податками та обов'язковими платежами; за операціями з банками; за операціями з купівлі-продажу валюти (для клієнтів і за рахунок банку); з придбання основних засобів та нематеріальних активів;

за операціями з фінансовими інструментами; працівникам банку; інші сумнівні заборгованості.

Аналіз перелічених активів здійснюється в окремій таблиці за їх видами, обсягами, структурою і в динаміці за ряд років. Це дає можливість співставити темпи зростання цих недоходних активів з доходними, робочими, власним капіталом.

11.Аналіз якості активів

Аналіз якості активів аналізує конкретну по кредитному портфелю, портфелю ЦП, грошових коштів і відвернутих або іммобілізованих активів. Найбільш важливим є аналіз якості кредитного портфелю. Його аналізують за напрямками: за галузями економіки; за ознакою забезпеченості; за термінами погашення; за групами ризику.

За галузями економіки вказані кредити аналізуються за обсягом та структурою всього кредитів, в т.ч. в промисловість, будівництво, с/г, торгівлю. Сферу послуг, матеріально-технічне постачання, інші галузі.

Рівень питомої ваги по галузях дає можливість визначити пріоритетність на певну дату. Найбільша питома вага як і найменша свідчить про високу гарантію поверненості кредитів і навпаки.

Наступним етапом є аналіз динаміки забезпеченості виданих кредитів. За ознакою забезпечення за виданими позиками найбільша питома вага належить заставі. Інші види забезпечення – гарантія, страхування. Зростання питомої ваги гарантії, страхування свідчить про підвищення ризикованості видачі кредитів за такої забезпеченості. На наступному етапі якість кредитного портфелю аналізують шляхом структуризації виданих кредитів по продовженості кількості днів пролонгації або кількості днів прострочення. Такий аналіз розкриває якість кредитів на предмет їх ризиковості і безнадійності.

12. Аналіз високоліквідних активів

Високоліквідні активи – це ті, які легко трансформуються в готівку грошей. Їх поділяють на 3 кваліфікаційні групи:

За напрямками розміщення – це гроші в касі, на рахунках в інших банках, термінові фінансові вкладення, банківські метали.

За доходністю: - прибуткові та неприбуткові

За видами валют - це високоліквідні активи в національній та іноземній валюті.

Загальний аналіз високоліквідних активів проводиться на основі розрахованих показників їх структури та динаміки у досліджуваному періоді.

До прибуткових, крім короткострокових фінансових вкладень, належать і операції купівлі-продажу закордонної валюти за рахунок коштів у касі та на кореспондентських рахунках і деякі інші. Ці тенденції позитивно характеризують фін. діяльність банку, адже банк не повинен безконтрольно збільшувати безприбуткову частку високоліквідних активів у загальних активах.

13. Аналіз якості кредитного портфеля

Здійснення ефективної кредитної діяльності (КД) певною мірою залежить від здатності економічного аналізу оцінити цю діяльність у всій її повноті та різноманітності. Найбільш важливим є аналіз якості кредитного портфеля, який вивчають в таких напрямках.

1. За галузевою структурою наданих кредитів: вкладення у промисловість, сільське господарство, лісове господарство, торгівлю та промислове харчування, будівництво, транспорт та зв'язок.

2. За видами забезпечення: забезпеч (надані під заставу, надані під гарантію, застраховані) і незабезпечені. Товарно-матеріальні цінності, передані у заставу, є більш ліквідними, ніж вимоги за цінними паперами, ощадними вкладами, товарні вимоги тощо. Відшкодування втрат згідно з гарантією і за строковим полісом потребує деякого часу і супроводжується ризиком непогашення або часткового погашення витрат банку внаслідок виникнення непередбачених обставин. Тому ці види забезпечення є менш ліквідними і ризикованими порівняно із заставою.

3. За терміном погашення: непрострочені, прострочені, пролонговані. Для більш детального аналізу прострочені кредити додатково групуються за тривалістю порушення термінів повернення основного боргу: від 1-ЗО днів; від 31-60 днів; від 61-180 днів; >180 днів.

4. За термінами надання : короткострокові (1 року) та довгострокові (1 року). Метою такого групування є оцінка кредитної політики. Якщо в портфелі переважають короткострокові кредити, то банк вирішує поточні проблеми, не наважуючись вкладати кредитні кошти у більш ризиковані довгострокові проекти

5. За класифікаційними видами: стандартні, субстандартні (нестанд), сумнівні, збиткові (небезпечні, безнадійні). Умови віднесення кредитів до відповідних груп та рівнів кредитних ризиків для кожної групи встановлюється НБУ і можуть змінюватись ним залежно від ситуацій, що складаються на фінансовому ринку.

Досліджується насамперед динаміка та структура кредитів.

14. Аналіз забезпечення позик

Застава – це спосіб забезпечення зобов’язання. Найпоширенішою є застава, обумовлена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляє це угодою з кредитором.

Заставою може бути забезпечена тільки дійсна вимога. Це означає, що договір застави не має самостійного характеру, тобто його не можна укладати поза договором, виконання якого він забезпечує.

Предметом застави може бути будь-яке майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери і майнові права.

Заставне майно мусить мати:

високу ліквідність, тобто здатність до конвертації в грошові кошти;

здатність до тривалого зберігання (як правило, протягом терміну користування позичкою);

стабільні ціни;

низькі витрати щодо зберігання і реалізації;

легкий доступ для контролю.

Застава має забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату процентів і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж розмір позички.

Гарантія (поручительство) – це угода, яка укладається між банком і гарантом шляхом видачі останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть бути будь-які фінансово стабільні юридичні особи (підприємства) і банки. Найвагомішою вважається банківська гарантія.

Строк дії гарантії встановлюється, як правило, на 10-15 діб більше від строку погашення позички, повернення якої забезпечене гарантією.

Гарантійний лист складається в двох примірниках. Один примірник гарантійного листа з відміткою банку, що обслуговую гаранта, про прийняття гарантії подається до банку позичальника, після чого здійснюється кредитування під гарантію.

Якщо позичальник не повертає у встановлений строк борг, забезпечений гарантією, несплачена позичка стягується у безспірному порядку з рахунку гаранта.

Перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків позичальника до третьої особи означає передачу банку-кредитору права між банками і позичальником угоди, в якій вказується сума вимог і рахунків, що перевідступляються, та інші умови.

Якщо позичальник має поточний рахунок у даному банку, то угоду про перевідступлення можна не складати, а обумовити цю умову (цесію) в кредитній угоді.

Іпотека – це різновид застави нерухомого майна з метою одержання позички в банку. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У разі неплатоспроможності боржника вимоги кредитора задовольняються за рахунок виторгу від реалізованого майна.

При використанні такої форми забезпечення зобов’язань позичальника перед банком, як страхування відповідальності, клієнт надає банку страхове свідоцтво (поліс) або інші документи, які підтверджують факт страхування клієнтом кредитної операції. Банк повинен переконатися в наявності у страховика необхідних фондів страхування, тобто в його платоспроможності.

Формою забезпечення виконання зобов’язань є також стягнення пені і штрафів. Пенею є визначена законом або угодою грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань, зокрема у випадку прострочи виконання.

15. Аналіз погашення наданих кредитів

Аналіз погашення наданих кредитів має на меті прискорення їх оборотності та підвищення на цьому ґрунті ефективності використання кредитних ресурсів КБ. Здійснюється за обсягом, питомою вагою непрострочених, прострочених та пролонгованих кредитів. Обсяги і терміни простроченої заборгованості по наданим позикам аналізуються в залежності від терміну її виникнення: 1-30дн, 31-60дн, 61-180дн, >180дн.

Зниження всіх прострочених кредитів > ЗО днів м.б. наслідком покращення оперативного контролю за рухом кредитних коштів, посилення вимог до фін стану позичальників, підвищення рівня аналізу кредитоспроможності позичальників. Вкінці визначають S, питому вагу списаних позик у загальному обсязі кредитів та у обсязі прострочених кредитів.

Частка списаних позик характеризує ефективність роботи з безнадійними кредитами і позитивно впливає на якість кредитного портфелю, звільняючи його від ризиків та зменшуючи частку прострочених позик, що банк може здійснити за рахунок резерву на покриття витрат внаслідок кредитних ризиків. Це дозволить підвищити якість кредитного портфелю.

16. Аналіз і оцінка ризику та формування резерву

Аналіз та оцінка якості кр портф(КП) ґрунтується на розподілі кредитів за їх класифікаційними видами і ступенями ризику. Умови віднесення кредитів до відповідних груп та рівні кредитних ризиків для кожної групи встановлюються НБУ і змінюються ним залежно від ситуацій, які складаються на фінансовому ринку. Оцінку якості КП та визначення динаміки кредитів в залежності від ступеня їх ризику в звітному періоді здійснено виходячи з табличних даних. Висновки: про якість КП (підвищилась, якщо питома вага стандартних, субстандартних кредитів і кредитів під контролем зросла, при одночасному зниженні сумнівних та безнадійних), про ефективність кредитної політики (якщо темпи приросту стандартних кредитів перевищують темпи приросту КП в цілому)

На підставі даного групування кредитів визначається сума резерву на покриття кредитного ризику:

Р=S 3і-РКі,

де Р - розрахункова сума резерву на покриття кр ризику, грн.; З, - залишки кр (і-го ступеня ризику на визначений момент часу, грн., РКі — кредитний ризик і-ої групи кр-ів у вигляді десяткового дробу; і - порядковий номер групи кр-ів за ступ риз; п - кількість груп кр-ів за ступ риз.

Розрахунок резерву на покриття кредитного ризику здійсн-ся в табл.(види позик за ступ риз; залиш поз на кін, поч року;% кр риз; сума резер на поч, кін р)

Виходячи з визначеної суми розрахункового резерву, визначають ризик КП банку.Для оформлення розрахунків складають табл. ”Динаміка ризику КП КБ”(показ-ки:Sрез на покр кр риз, зал-ки кр і позик, риз КП%;на поч, кін року;відхил у грн і %). Висновки: про активізацію кр політики КБ, якщо ризик КП зменш, про дотриманням достат ств-го резерву на покриття кр ризику.

Аналіз достатності резерву здійснюється методом порівняння фактично створеного резерву з його розрахунковою величиною. КБ приділяє увагу забезпеченню доступності резерву на покриття ризиків: фактичний резерв суми розрахункової величини. Сума перевищення має бути повернена у доход банку і направлена на досягнення інших цілей.

17. Аналіз портфелю цінних паперів

НБУ рекомендує класифікувати портфель за 4 групами:

портфель пайової участі в асоційовані компанії

портфель вкладень в дочірні компанії.

Етапом аналізу ЦП є:

оцінка обсягів операцій з ЦП в цілому;

визначення структури операцій з ЦП

оцінка динаміки операцій

оцінка збитків або остач ЦП за виданим портфелем

загальна оцінка обсягів, структури та динаміки ЦП.

При оцінці ЦП необхідно виходити з того, що інв-на політика банку може бути як активною так і пасивною. Активна політика як правило ризикова, але банки в сучасних умовах зниження прибутковості кредитних операцій змушені йти на такий ризик, бо ЦП поступово стають одним з головних джерел одержання прибутку.

Під пасивним портфелем ЦП розуміють добре диверсифікований портфель різних видів ЦП. В таких випадках знижується ризик і доходність таких паперів, є нормальною середньо ринковою.

18. Оцінка ризику та дохідності ЦП

РЦП породжує інв ризик-втраті інвестованих коштів та очікуваного доходу. Ризики інв діяльності зумовлені дією макроекон та внутр чинників. Інв ризик акумулює ряд ризиків:

РЦП породжує специфічний ринковий риз- втрата первинного капіталу внаслідок несприятливого руху цін на РЦП. Це проявляється в рівні ліквідності ЦП, який визначається такими параметрами їх вторинного ринку, як обсяг операцій, активність торгівлі, рівень оподаткування доходів від перепродажу ЦП.

Ризик дострокового погашення ЦП - деякі ЦП, згідно з умовами їх випуску, м.б. погашені до закінчення періоду їх обігу, через зниження ринкових ставок, коли емітент може випустити нові ЦП під нижчу % ставку. Отже, банк, в портфелі якого містяться ЦП з правом дострокового погашення, наражається на ризик втрати доходів. Цей ризик пов'язаний з необхідністю реінвестування повернених достроково коштів під нижчі % ставки, які на поточний момент склалися на ринку.

Інфляційний ризик визначається темпами інфляції в країні, пов'язаний з ймовірністю знецінювання як % доходу, так і номіналу ЦП внаслідок знецінення грошей.

% ризик виникає внаслідок коливань % ставок на грошовому ринку та ринку капіталів, що зумовлює зміни витрат на виплату % чи доходів по інвестиціях, отже до зміни розміру прибутку (втрат) в порівнянні з очікуваним. Підвищення % ставок призводить до зниження ринкової ціни раніше емітованих ЦП. При цьому фінансові інструменти з тривалим строком погашення зазнають найбільших цінових втрат.

Кредитний ризик ЦП - це ймовірність невиконання емітентом своїх зобов'язань з виплати основної суми боргу або %.

Доходність цінних паперів порівнюється через співставлення таких показників як доход до строку оплати (ДСО). ДСО - це така ставка доходу, яку має інвестор, якщо він тримає придбану облігацію до строку її погашення. ДСО = (Д+Ст)/(Д+Со), Д- доход, який отримує інвестор протягом всього періоду інвестування; Ст,Со - вартість інвестицій відповідно в кін та на поч періоду інв.

Ефективність кожної інвестиції може бути оцінена за так званою ставкою внутр доходності (ІRR), вартість інв-ї = S ((Дохід за ЦП)за період t/(1+IRR)в степені t)

19. Аналіз інших активів

Якщо виходити з балансу банку, то до інших активів відносяться вкладення коштів в так звані імобілізовані відвернені активи. До них відносяться вкладення в:

операційні й неопераційні основні засоби

нематеріальні активи

малоцінні і господарські матеріали

різні види дебіторської заборгованості.

В склад останньої можуть входити перераховані банком аванси. Іншими організаціями – постачальник, а також нарахованих і не одержаних від покупців послуг доходи.

Згідно діючого законодавства, а саме з-ну “Про оподаткування прибутку підприємств” в склад доходів підприємства зараховуються не фактично одержані гроші від покупців послуг, а передані по акту їм роботи. В таких випадках в Україні як і в усьому світі діє принцип нарахування доходів, так як це вимагають міжнародні стандарти бух обліку які впроваджені в Україні.

Аналіз перелічених інших або відвернених активів здійснюється в окремій таблиці за їх видами, обсягами, структурою і динамікою за ряд років. Це дає можливість співстановити темпи зростання цих недоходних активів з доходними активами, робочими активами а також власним капіталом. Якщо ці темпи переважають. То банк, відвернувши оборотні кошти, капіталізовані активи, може втратити можливість розвиватися на противагу тому, якби ці кошти або ресурси були вкладені в кредитний або інвестиційний портфель.

20. Мета, завдання та інформаційне забезпечення аналізу активів

Активи банку – це ресурси які виступають у вигляді грошових коштів, кредитного портфеля, портфеля ЦП або інвестицій і вкладень в основні засоби нематеріальних активів, дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів, господарські та малоцінні матеріали.

Виходячи з цього на основі даних балансу завданням аналізу активів