Творчість М. Старицького

Зміст

Вступ

І. Хмельниччина в історичній романістиці М. Старицького

ІІ. Відображення епохи "Руїни" в однойменному романі М. Старицького

ІІІ. Зображення гайдамацького руху в історичному романі М. Старицького "Останні орли"

Висновок

Вступ

Творчість М. Старицького – значний крок вперед у розвитку української мови, у поширенні тематичного виднокругу української літератури, у зміцненні у нашому письменстві реалізму.

(М. Рильський)

Проза М. П. Старицького на сьогодні відома далеко не в повному обсязі. У часи застою історичні твори, які порушували "заборонені питання" були вилучені із вжитку української літератури і культури. І тому на даний час нагально постала проблема комплексного художнього осмислення історичної прози відомого метра української літератури ХІХ століття М. Старицького. Його історична романістика відзначається правдивістю зображення історичних подій, багатством і різноплановістю образів, постановкою актуальних питань. Старицький прекрасний майстер у змалюванні образів, він вдало відображає колорит даної епохи. У нього природа психологізована і воєдино зливається з психологією людини, вона переживає з героями, передає їх настрій, передчуває людські нещастя. Письменник майстер у змалюванні битви, при передачі колективних настроїв народу, при зображенні масових сцен. Важливе місце у його прозі займає розкриття психологічних переживань героїв. Отже, одним з найбільш цікавих і малодосліджених на сьогодні письменників української літератури, а зокрема його прози, є Михайло Старицький. Його творчість і погляди на історію стали об'єктом зацікавлення багатьох дослідників. Мотивація вибору теми зумовлена необхідністю по-новому глянути на прозову творчість Михайла Старицького, осмислити життєво важливі проблеми духовності людини, віри, свободи, краще зрозуміти історію рідного краю, оскільки переважна більшість творів великої прози письменника написані на історичну тематику. Крім того мотивація вибору теми зумовлена особистою зацікавленістю автора українською літературою ХІХ століття як філолога та зацікавленість історією України, яка широко розкривається у прозі Михайла Старицького.

Актуальність теми дослідження.

На сьогоднішньому етапі розвитку України тема цього дослідження звучить дуже актуально. Бо саме тепер перед нами постають правдиві факти історії. За допомогою прози Михайла Старицького ми дізнаємося про минулі історичні епохи. Письменник для написання своїх творів використав різноманітні історичні джерела і хоч вони дуже часто були викривлені і спотворені, але Старицький в цілому йде в ногу з історією і якихось історичних відхилень не допускає. З прози Старицького ми дізнаємося більше про боротьбу українського народу проти польської шляхти, у нього по-новому осмислюється образ Мазепи, який до того часу трактувався негативно і на який церква наклала анафему. Про це свідчить лист М. Старицького до Дмитра Яворницького від 10 квітня 1898 року: "Я тепер пишу великий роман про Мазепу, тільки, що ся тема небезпечна для цензури, а в цензурнім смаку я не пишу"

Отже, за допомогою історичної прози письменника ми по-новому осмислюємо епохи Хмельниччини, Руїни, а також з іншої сторони глянули на Гайдамацький рух.

Проза М. Старицького допомагає нам дізнатись про мораль, вірування, менталітет, традиції і звичаї наших предків. Письменник по-новому підходить до окреслення історичних постатей ( Мазепи, Хмельницького, Гонти, Залізняка, Богуна тощо ), які радянська влада забороняла і вилучала з літературного та художнього життя.

Новизна роботи.

Новизна роботи полягає як у виборі теми дипломного дослідження, так і в методах її висвітлення. У даній роботі зроблена спроба комплексного підходу до художнього осмислення історії у прозовій творчості Михайла Старицького. Практична цінність роботи не тільки в освоєнні нової для вітчизняного літературознавця теми, що значно збагачує наші уявлення про історію, побут, традиції українського народу, але і в новій інтерпретації кращих творів великої прози Михайла Старицького.

Методи дослідження.

1) Аналітичний метод; тобто в роботі застосовані основні принципи аналізу та синтезу.

2) Історико-культурний метод; феномен Михайла Старицького як історичного романіста розглядається в історико-культурному контексті.

Можливість застосування.

Матеріал, викладений у дипломній роботі, знайде застосування під час викладання історії України та української літератури в школі.

Структура роботи.

Робота складається із вступу, трьох частин, висновку і бібліографії.

У вступі обґрунтовується вибір теми, її новизна, актуальність, визначається ступінь вивчення даної проблеми в українській та зарубіжній літературі, визначаються цілі та завдання роботи.

Зроблена одна із спроб осмислити місце історії і місце самого Михайла Старицького в українській літературі, а точніше в історичній романістиці.

Перший розділ присвячений зображенню Хмельниччини у прозовій творчості М. Старицького.

У цьому розділі розкрита проблема віри, єдності народу, історичної епохи Хмельниччини, її відображення у трилогії "Богдан Хмельницький".

У другому розділі досліджується історична епоха, що дістала назву Руїна. Тут по-новому осмислюється образ Івана Мазепи.

Метою третього розділу було зображення гайдамацького руху – Коліївщини і його ватажків Гонти, Залізняка та рядових учасників.

У висновках підводяться підсумки даної роботи, визначається роль історичної прози Михайла Старицького в історії української літератури.

Історія вивчення питання.

Прозова спадщина М. П. Старицького – видатного українського поета, драматурга, перекладача, видавця, театрального і громадського діяча на сьогодні відома далеко не в повному обсязі й досліджена найменше. Причина цього полягає у дразливому для застійних часів витлумаченні деяких історичних осіб, історичної долі України в цілому.

Одним із творів, волею обставин свого часу вилучений з активу української літератури й культури, є роман "Руїна". Перед нами постає нагальне питання історії дослідження прози Старицького. Вона не могла як слід досліджуватись, бо була вилучена з літературного життя, а деякі твори зовсім не видавались. А якщо й видавалися, то не завжди в "досконалому тексті". З історії друку "Богдана Хмельницького" видно, що твір забирали буквально з під пера письменника, і тому він не мав змоги відкоригувати розділи. Старицький змушений був вставляти у твір допоміжні образи, щоб твір ширше читався і сприяв популярності газети "Московський листок", де друкувався.

Важкою була доля історичної прози М. Старицького, бо будь-які правдиві слова про національну історію у радянські часи дуже строго каралася, а тим більше про боротьбу українського народу проти поневолювачів.

Об'єкт дослідження.

У зв'язку з тим, що творчість М. П. Старицького є багатогранною і різноаспектною, вимагає більш об'єктивного дослідження, ніж дипломна робота, було зроблено спробу висвітлити одне з конкретних питань, тому темою даного дослідження стала проза Михайла Старицького ( новаторство і традиції ). Зроблена спроба аналізу історичної прози М. Старицького, зображення боротьби українського народу за свої права. Крім того, велика увага була приділена вивченню поглядів Старицького на історію. Ця проблема найкраще розглянута і осмислена у творах "Останні орли", дилогії "Мазепа" і трилогії "Богдан Хмельницький".

Мета дослідження.

Проаналізувати прозу Старицького в контексті української літератури ХІХ століття. Осмислити світогляд автора, його погляди на історію, на зображення історичних постатей, у змалюванні реалій життя і боротьби народу за волю. Показати роль і місце діалогу, пейзажу, масових сцен у розкритті характеру головних персонажів; розкрити, яке місце у прозі Старицького посідає творчість Шевченка, зокрема при зображенні гайдамацького руху.

І. Хмельниччина в історичних романах М. Старицького

Проза М. П. Старицького на сьогодні відома і досліджена далеко не в повному обсязі. Причина цього полягає у тому, що у застійні часи зображення і витлумачення деяких історичних осіб, історичної дійсності в цілому було заборонено. Тому такі твори вилучалися з активу української літератури і культури. Тому твори такого зразка не досліджувались, або й ще гірше – не друкувались.

Створенню трилогії передувала велика робота автора над драмою "Богдан Хмельницький". Але матеріал зібраний М. Старицьким не міг бути повністю використаний у драмі, яку він закінчив 1887 р. Очевидно, вже тоді у письменника виник задум написати роман про героїзм українського народу в боротьбі за своє визволення з-під гніту польської шляхти, про видатну постать Богдана Хмельницького. Але роботу над романом М. Старицький розпочав дещо пізніше, коли залишив керівництво трупою і перебував у Москві до весни 1892 р.

В записній книжці письменника за 1891 р. знаходимо ряд запланованих сцен до роману про Богдана Хмельницького.

Захопившись бурхливими подіями героїчного минулого М. Старицький написав російською мовою повість "Облога Буші" і вже тут ми бачимо епізод з часів Хмельниччини. А роман почав писати тільки в серпні 1894 р., про що свідчать замітки на одній із чернеток. Працюючи над твором, автор продовжував глибоко вивчати різноманітні джерела та історичні дослідження.

Велика кількість матеріалу і широта охоплення історичних подій згодом привели письменника до висновку, що в одній книзі цей задум не можливо втілити. Поступово роман розростається в трилогію – "Богдан Хмельницький": ( "Перед бурею", "Буря", "Біля пристані" ) – яка, завдяки виключній працездатності автора була створена за порівняно невеликий проміжок часу і опублікована в 1895 – 1897 рр. у газеті "Московский листок".

Всі три романи друкувались відразу ж "з-під пера": написавши главу, М. Старицький в той же час відсилав її в редакцію газети. Своїй трилогії письменник надавав великого значення і дуже жалів, що не міг видати її українською мовою.

Перша частина трилогії – "Богдан Хмельницький. Історичний роман" – опублікована в 1895 р. в газеті "Московський листок" ( № 3 – 362 ). У 1897 р., М. Старицький опублікував вдруге, також російською мовою, але на Україні, в журналі "Киевская старина" під назвою "Перед бурею. Історичний роман з часів Хмельниччини".

Уже у своїй повісті "Облога Буші" 1891 р. є елементи з історичної епохи Хмельниччини. Надія Левчук у своїй статті "Історична проза М. Старицького" описує, що "В основу повісті "Облога Буші" взято справжні історичні події – про оборону в 1654 р. на Поділлі містечка-фортеці Буші з метою затримати просування на схід польської армії і дати змогу війську Б. Хмельницького дочекатися підмоги".1

Думка Франка підводить нас до важливої для творів на історичну тему проблеми, яка Старицьким розв'язана в цілому успішно, - це співвідношення історичної і художньої правди. У творах на історичну тематику вимисел не повинен руйнувати рамки загальновідомих подій, суперечити фактам життя і діяльності історичного героя.

Не менш важливим завданням автора є вибір із усієї суми фактичного матеріалу тих фактів, які допомагають розкрити даний характер, як животрепетне породження певної епохи. 2

У своїй праці "Історична проза М. Старицького" Н. Левчук запитує: "Якою ж була та "основна ідея" трилогії, що зацікавила не лише сучасників Старицького, а й читачів нашого часу?" і сама ж відповідає: "Відповідь у багатоплановості, багатопроблемності роману. Як і в інших своїх творах на історичну тематику, Старицький утверджує високу духовність народу України, волелюбність, патріотизм, мужність, героїзм, продемонстровані в ході масштабних історичних подій. Війна 1648 – 1654 рр. у творах письменника – це визвольна боротьба проти насильства і тиранії за утвердження свободи, миру, рівності, братерства й справедливості".¹

Уже з перших рядків твору ми знайомимось з Богданом і його джурою, який називає його батьком: " – Батьку Богдане, а чому ми допомогли тоді нашим, а потім залишили їх? Адже говорим, що на них йшов ще князь Ярема? – Все будеш знати, скоро постарієш, – буркнув під ніс козак..."2

Вже з цих перших рядків можна судити, що це непересічна постать. Що основний персонаж, людина з почуттям гумору, але доволі серйозна і ввічлива при розмові з іншими. – "Ну, ну, молодець! Славний джура, - притиснув його до грудей Богдан" ( І, 15 ). І хоч Хмельницький ще зовсім юний, але він мріє стати козаком. У його рисах прослідковується гордість і сміливість. Він не тремтить перед жандармами, які називають себе "королівськими слугами" і звертається до них: " – Якщо пану завгодно мене арештувати, – підняв голос Богдан, – то ось моя шабля; але я думаю, що посол коронного гетьмана, а отже і Речі Посполитої?" ( І, 24 ). Старицький застосовує метод вестернізації і всі інші картини цікаві, пригодницькі і напружені.

Богдан потрапляє до Яремії Вишнивецького: "з першого погляду можна було визнати скоріше француза, а не поляка. Продовгувате, худе і кистляве обличчя його було обтягнуте щільно темною з жовтими плямами шкірою, яка додавала йому мертвої нерухомості". Але завдяки його розуму і хитрості їх відпускають ( І, 27 ).

За широтою зображення історичних подій і за своїм художнім рівнем трилогія М. Старицького – найвидатніший у дожовтневій літературі твір про визвольну війну українського народу 1648 – 1654 рр. У ньому правдиво зображені причини цієї війни: безправний стан селян, жорстока експлуатація їх панством, утиски з боку католиків та уніатів, королівської влади, які відбивалися і на православному духовенстві і на козацтві. Зображаючи селян, як руйнівну силу у визвольній боротьбі, М. Старицький підкреслює не тільки національно-визвольний, але і його соціально-класовий характер.

Трилогія М. Старицького – це твір монументальний і різноплановий, який свідчить про велику і клопітку роботу автора над історичною літературою і джерелами.

Визвольну війну українського народу 1648 – 1654 рр. письменник ототожнює з бурею і саме тому першу книжку трилогії називає "Перед бурею". Це назрівання тої "бурі" про яку піде мова у другій книзі. Саме тут у першій книзі письменник змальовує переддень війни, а точніше, події, які відбуваються напередодні визволення.

Старицький майстерно описує атмосферу, яка панує у суспільстві і вже з першої книги видно, що боротьба неминуча. Український посполитий нарід терпить страшні наруги. Унія, з своїм приходом розчавила буквально всі права і вольності, народ важко страждає і чекає лише вождя, який поведе за собою на визвольну боротьбу. Автор вводить у твір і прекрасні жіночі образи Ганки, Оксани, Зосі для того щоб показати переживання українського народу напередодні визвольної боротьби.

Головним образом народу є волелюбний народ, який бореться за свої права.

Письменник вводить у твір і правильно змальовує образ Богдана Хмельницького, який виступає мудрим державним діячем, талановитим полководцем і вірним захисником народних інтересів. Вже з перших рядків твору Богдан мріє про козаччину і прекрасну кар'єру і йому це обіцяють: "Правда, синку, - посміхнувся старий козак, - будеш добре вчитися, на зло всім гордим панам?.. Я тебе ще після бурси і в Ярославль віддам Галицький, в вищу школу, і в Варшаву повезу, знай наших!"( І,19 ).

Старицький змальовує і прекрасний край, де народився Богдан Хмельницький: "Недалеко від Чигирина, не більше ніж в шести верствах, мальовничо розкинулося на березі Тесмини селенце Суботів" ( І, 64 ). Письменник неперевершений у змалюванні природи. Він "відчуває усю цю красу пером", кожен дотик його пера малює нові обрії, небосхили. Змальовуючи княжі алеї, Старицький порівнює їх із Садами Семіраміди, які беруть свій початок ще з античності і належать до семи чудес світу: "В давноьгрецькій міфології Семіраміда була дочкою сірійської богині Деркето... насправді Висячі сади були збудовані тільки в VI столітті до н. е. Вавілонським царем Навуходоносором ІІ, після трьох століть від початкового варіанту". Це свідчить, що письменник високо освічена людина, що для написання своїх творів він черпав матеріал не тільки з історичних джерел, а осмисливши життєво важливі питання ( свободи, людяності, віри, чеснот людини ) Старицький вводить у твір ряд героїв, кожен з яких яскраво втілює ті чи інші риси. Умовно їх можна поділити на позитивні і негативні. До другої групи належать представники католицизму та уній, які іноді й губляться у вирішенні життєво важливих проблем. Вони стараються пристосовуватись до тих законів, які диктує їм влада в особі королів, князів, панів.

А з іншої сторони виступає посполитий нарід. У своїй статті Н. Левчук пише: "Однак, якщо в інших творах Старицького на історичну тему суспільне життя, життя народу служило тлом для життєпису історичних осіб, то в трилогії "Богдан Хмельницький" головний герой – народ, він є вершителем історії. Ця теза проголошується устами Б. Хмельницького, в цьому переконує художнє відтворення історичних подій. Ретельно виписані в романі десятки дійових осіб, авторські симпатії – на боці їх громадянських вчинків і гуманістичних устремлінь ( Богун, Кривоніс, Морозенко, Нечай, Чарнота, Золотаренко )".1

Тут ми бачимо поступове загострення ситуації. Пануюча верхівка обзиває народ бидлом. На нараді Ярема задумує розігнати Запорожжя: "Я розмету це чортове гніздо! – потягнувши стілець, синіючи і нервно дихаючи, крикнув Ярема... – На загибель бидло! – підтримав і князь Любомирський". ( І, 103 ). Між народом і католиками-уніатами постійно виникали сутички і ситуація поволі загострювалась і назрівала, вони не рахувались з правами посполитого народу, для них народ – це бидло, холопи, але не люди.

І не думають, що прийде колись і на них той час про який писав ще Котляревський:

"Панів за те там мордували

І жарили з усіх боків, Що людям льготи не давали І ставили їх за скотів".2

Але вже в другій книзі народ не витримає і зніметься "велика буря".

Народ, зібравшись біля церкви, не може допустити до того, щоб їх віру плюндрували: "Не віддамо дзвони! Не попустим! Церква наша! – роздались погрозливі крики і натовп присунувся ще ближче" ( І, 183 ). Добігаючи до натовпу Ганна кричала: " – Земля належить пану Дембовичу, але не дзвін, дзвін належить церкві, а теперішній пан Дембович – католик.

– Так, звичайно, плюнув на хлопську віру – підбочився пан економ, глянувши на Ганну наглими, призирними очима" ( І, 183 ). Але Ганна смілива, вона не боїться панських погроз. Після смерті матері Ганну забрала сім'я Хмельницьких: "Дівчину взяв далекий родич і товариш її батька Хмельницький" ( І, 179 ).

Народ володіє доблесними рисами, виборюючи церкву у бою. Тут, у цьому натовпі ми зустрічаємо Ахметка – джуру Богданового. І відразу ж видно, що це людина смілива, сильна, яка здатна боронити свою волю, права, віру: "Знову зарядив так економ пістолета, але Ахметка, який слідкував за ним, підкрався ззаду, і удар цього разу був вдалішим. Правда, тепла шапка вберегла череп пана, але він непритомний перекинувся в сідлі" ( І, 185 ). А на церковному подвір'ї й справді творились жахливі речі: " – Панове браття! – говорила Ганна, тремтячи від хвилювання і з жахом розглядаючи трупи, які лежали довкола неї". ( І, 185 ).

Але козацтво – народ вольний і не терпить наруги, вони повстануть і, як говорить прислів'я "Помирати – так з музикою". Тому й козаки не здаються без бою, краще йти на вірну смерть, але не падати і просити помилування. Запорозький степ не вміє виховувати рабів. Він сам понад усе цінує волю і тому це почуття прив'язав і запорожцям: " – А коли помирати то показати і палачам до пекла дорогу..." ( І, 203 ). Козаки розуміють, що ляхи стягують свої сили і тому вирішують повстати. Вони думають, що Хмельницький зробив це навмисне: " – Спеціально задумав, щоб ляхи, набравшись сміливості, і стягнули війська свої сюди та роздавили нас як мухів". ( І, 204 ). Але Пєшта виступає йому на захист: " – Що ви панове! – зупинив натовп Пєшта. – Хмель думав, як краще. Він же знається з ляхами, думав, що потрафить. Не його вина, що помилився." ( І, 204 ). Нечай пропунує вибрати Хмельницького отаманом. На його думку саме він зможе повести за собою народ на визвольну боротьбу проти гніту, тиранії і безладдя, яке роблять в Україні ляхи: " – Хмель іде! – крикнув Нечай, махаючи над головою шапкою. – ось кого обрати отаманом, от голова!" ( І, 208 ).

Автор, змальовуючи оточення Богдана, дещо перебільшив роль шляхтянки Олени у житті і діяльності Хмельницького, а також його симпатії до короля Владислава IV, який в трилогії ідеалізований. Елементи ідеалізації помітні і в образах коронного гетьмана Конецпольського, а також канцлера Оссалінського.

У романі бачимо спробу підняти ідею месіанства Богдана Хмельницького ( "божий вождь" ). Пізніше в романі "Останні орли" Старицький так і напише: " – Був тоді пане полковнику, і гетьман Богдан, котрий зумів поєднати весь народ...

– Так, був гетьман, богом даний..."1

Однак висвітлений Старицьким хід історичних подій, суспільних ситуацій свідчив, що рішення, вчинки Б. Хмельницького є результатом свідомого вибору, і вибір цей здійснювався відповідно до світоглядних, моральних норм героя сформованих історично.

Підкреслюється також вирішальне значення орієнтації Хмельницького на волевиявлення народу. Витоки цих світоглядних переконань започаткувала в романі ідея споконвічної рівності людей. Ганна Золотаренко висловлює її так: "Господь створив нас всіх вільними і рівними і не дозволяв одним людям перетворювати інших на рабів підневільних" – ( ІІІ, 154 ).

У змалюванні постаті Б. Хмельницького автор дотримується традицій змалювання цієї історичної постаті.

Постать гетьмана Хмельницького далека від ідеалізації. Роман приваблює саме спробою дати об'єктивну картину формування рушійних сил історії, показати місце і роль гетьмана в цих подіях. Підкреслюється гуманістичне спрямування політичної і громадянської діяльності Хмельницького, його сподівання шляхом спілки з православною Московською державою на правах територіальної і політичної автономії України припинити кровопролиття, врятувати націю від фізичного знищення, конфесійних чвар.

Трилогії "Богдан Хмельницький" певною мірою шкодила авторська тенденція перебільшувати вплив подій інтимного життя історичних осіб на їхню суспільну, громадську діяльність ( Хмельницький – Марилька, Морозенко – Оксана, чорнота – Вікторія тощо ). Звідси – мелодраматизація сцен історичного життя. Створюється враження ніби герої ( зокрема Б. Хмельницький ) постійно перебувають у стані афекту засліплення пристрастю, коли "драма серця" притуплює голос розуму. Однак окремі недоліки роману не заступають його художньої вартості. Відтворюючи найважливіші моменти вітчизняної історії, Старицький має на меті не лише уславлення героїчного минулого, визначних історичних орачів волелюбності й героїзму українського народу. Роман пройнятий глибокою вірою в історичну перспективу державності України.

"Богдан, повернувшись з Чигирина, швидко почав збиратися в похід ..." ( ІІ, 63 ). Зібравшись, попрощався з сином Андрієм. У Хмеля передчуття погане, але таку справу відкладати не потрібно: "Ох, чує моя душа, що мене більше вже вам не бачити ..." ( ІІ, 65 ). Старицький, для опису козацького війська вибирає окремі барви: "По просіці між лісом Цибульним і Нерубаєм їдуть довгим, стройним ключем козаки ... Вперед їде ... молодий Конєцпольський; на ньому срібні лати, такий самий з загнутим золотим гребенем шльом. По ліву руку їде Чаплинський ... по праву руку їде в скромному дорожньому жупані на Білаші пан Хмельницький ..." ( ІІ, 69 ). Богдан Хмельницький вже добре вивчив татарську тактику: " – Бачите, ясновельможний пане, - поважно почав Богдан, - татари, коли виходять загоном в набіги, то, вибравши міцне місце, розкладають табір; тут в їхньому стані все добре, вози, кибітки з жінками і дітьми. Укріпившись, вони розділяються на чотири підрозділи і роз'їжджаються в протилежні сторони хрестом, а ці в свою чергу діляться ще на підрозділи. В такий спосіб загін за короткий час миттю розноситься по зазначеному для грабежів краю і нападає на беззахисних селян, несучи з собою смерть, насилля і грабіж ..." ( ІІ, 73 ). Завдяки татарину, якого козаки залякали до смерті вони добираються до табору і тут вже у самих словах Старицького відчувається наближення бою, разом з героями до бою готується і природа: "Ось хинулися хвилі, на обох річках; плескіт води, кінський храп і переможний клич роздався з двох сторін ..." ( ІІ, 75 ).

А в цей час ворог напав на Суботів і так як чисельність їх була більша то вони перемогли. " ... повисаючі хмари диму закрили над Суботовом сонячне світло, а відблиски бушуючого скрізь полум'я окреслювали їх темною кров'ю і відбивались у калюжах крові" ( ІІ, 87 ). Богдан, дізнавшись про це вирішив не гаяти ні хвилини, він одразу ж дізнався, що це справа рук ляхів. Він посилає виклик ляхам. Хмельницький зі своєю армією захоплювали місто за містом і визволяли їх від панського гніту.

Ляхи у розпачі тікали. Хмельницький з-під білої Церкви відійшов до Чигирина, покладаючись на польські запевнення, що тепер козацька справа буде налагоджена. "Польське військо, - писав Грушевський, - напало на нього під Пилявцями. Воно було велике, але невдале. В першій же серйозній битві поляки стільки потратили свого війська, що постановили відступати ... Польща знову зісталась без війська й оборони, але Хмельницький все ще хотів з нею не битися, а миритись – по доброму справу кінчити"1

У народній пісні згадується про цей період:

Гей не дивуйте, добрії люде,

Що на Вкраїні повстало –

Що за Дашевим, під Сорокою

Множество ляхів пропало.

І туту же, у цій пісні згадується славний Перебий ніс, один з полководців:

Перебий ніс водить не много,

Сімсот козаків за собою.

Рубає мечем голови з плечей,

А решту топить водою.

Ще одним таким славним полководцем був Морозенко: "Прийнявши під свою владу замок і місто, Морозенко розставив повсюди свою сторожу". Уславлений в пам'яті народу, у його піснях:

Ой, Морозе, Морозенку,

Ти славний козаче,

За тобою Морозенку,

Вся Вкраїна плаче.

"Цілий тиждень пролетів непомітно у сильних клопотах. Не відступаючи від Корсуня, Богдан знав все, що робилося кругом". ( ІІ, 545 ).

Старицький прекрасний майстер у змалюванні природи, він надає природі барвистості, вона сповнена переживань і ніби зливається з героями. Природа відчуває переживання героїв, радість, смуток, бій. Вона ( шумить, гримить громами, палить сонцем, лиє дощами тощо ).

Вона відчуває і момент закінчення війни, вмившись народною кров'ю, природа буяє, нагадуючи про славу і звитагу українського народу: "Пекуче червоне сонце наближалось до полудня" ( ІІ, 545 ).

У своїй книзі Грушевський писав: "Притім же Хмельницький хотів тільки помочі на Польщу, а Москва ... хотіла, щоб Україна прилучилась до московської держави".1 Якби ж Богдан знав, що гонитва залишиться, що почнуться "Валуєви", "Гулаги", він би ніколи не допустив союзу з Москвою, а так, зробив найбільшу помилку за всю свою діяльність. "Довго про це були переговори. Хмельницькому хотілось якнайскорше напустити Москву на Польщу, й для того годився він піддатись з Україною під зверхність московського царя й об'єднати Україну з Московською державою. І з кінця 1653 р. повідомив його цар, що він із земським собором, скликаними з усього царства людьми, порішив Україну прийняти під свою зверхність і разом з українцями воювати Польщу ... бояри приїхали до Хмельницького в Переяслав і 8 січня скликав Хмельницький раду козацьку військову. На ній ухвалили пристати до Москви з тим, щоб цар зіставив Україну при її вольностях й ворогам її не давав ...

Так сталась "Переяславська умова, за котрою Україна пристала до Москви "під високу царську руку" ... Але вона була усна".2

Друга і третя частина трилогії – роман "Буря" і "Біля пристані" – стали відомими порівняно недавно. Ще в 1960 р. в літературознавстві панувала версія про те, що роман "Біля пристані" вперше був опублікований у газеті "Московский Листок" в 1896 р.

Редактор – видавець Н. Пастухов у своїх листах до М. Старицького просив прискорити подачу рукописів. Поспіх призвів до того, що недобачене автором і помилки залишились невиправленими. І тому, якщо спочатку у творі деякі сцени і епізоди автор подавав широко, то в кінці йому доводилось швидко перескакувати основні події головної сюжетної лінії, залишаючи другорядні персонажі ( Марульки, Оксани, Вікторії ). Справа в тому, що ці сюжетні лінії ( Марулька – Чаплінський, Оксана – Морозенко, Чарнота – Вікторія ) були введені в роман для підвищення його "читабельності", з врахуванням практичних інтересів газети, власник якої прагнув до великої популярності свого видання серед міщан.

А роман "Біля пристані" – був опублікований в 1897 р. в газеті "Московский листок" ( №№ 73 – 362 ).

У цій третій частині народ радіє з приводу визволення " ... всі панські війська розбиті, гетьмани лядські в полоні, а наш гетьман Богдан Хмельницький об'являє волю, а панів та ксьондзів – всіх гонить геть, сюди добирається ..." ( ІІІ, 30 ). Панство у страшному розпачі тікає, краєм заволоділи козаки, Зося при розмові з Марилькою описує стан, який панує в Україні: " – Зі всюди біжать пани, замки пустіють, козаки оволоділи всім краєм, всіх убивають, ріжуть, мучать, топлять, живим витягують кишки, обварюють киплячою смолою, здирають шкіру" ( ІІІ, 47 ).

Козацька армія просувалась благополучно, отримуючи перемогу за перемогою, але тут раптом: "Страшна вістка рознеслася по Україні – загибель козаків під Берестечком" ( ІІІ, 567 ). І на завершення трилогії Старицький використовує одну фразу, яку можна трактувати, як запозичення з Біблії. Ісус помираючи на хресті промовив: "Звершилось!" І помер. Письменник цю же саму фразу вкладає в уста Хмельницького, який є виразником народних мас. Цей епізод доречно порівняти з біблійним мотивом. Український народ, який літами страждав від поневолювачів дочекався "омріяної волі" так як Ісус з радістю помирає на хресті за гріхи людства.

І хоч помилка Хмельницького стала роковою, але твір закінчується визволенням.

У романі "Богдан Хмельницький" яскраво проявляються поглядні зацікавлення М. Старицького. Людина цікавита письменна насамперед як жива єдність суспільних відносин. Так образ Богдана Хмельницького по-новому осмислюється в усій складності, взаємодії середовища і особистості. Спроба в романі піднести ідею месіанства Хмельницького ( харизматичний "божий вождь" ) корелюється картинами історичних подій, суспільних ситуацій, які свідчили, що рішення, вчинки гетьмана є результатом свідомого вибору й вибір цей здійснюється відповідно до світоглядних моральних переконань героя сформованих історично. Читач бачить Хмельницького в усій повноті й реальності суспільних стосунків: у колі сім'ї, на державній раді в господарських клопотах, на полі бою, в дискусіях із супротивниками й у товариських бесідах.

У романі розкрита здатність Богдана Хмельницького як особистості піднятися над обставинами, протистояти їм і через найболісніші конфлікти й сумніви зреалізувати себе як людину, що свідома величезної відповідальності за долю розшарпаної країни.

"Богдан Хмельницький" – один з не багатьох творів великої прози, в якому автор намагається відійти від статичності характеру, коли рух можливий лише між обов'язком і почуттям ( у творах Старицького насамперед на користь обов'язку ). Зміст роману визначає саморозвиток характеру, а не звична для письменника фабульна подієвість.

Чимало уваги в романі приділено питанням виховання як необхідному, цілеспрямованому прищепленню моральних норм. Взірцеве виховання бачиться у засвоєнні культури народних мас і культури освітньої ( родина Хмельницьких ). У дусі просвітянських засад трактується образ Марильки: вроджена жадоба влади, розкошів, соціальної вищості, примножена умовами кастового магнатського виховання, веде до моральних деформацій особистості. ( У повісті –легенді "Заклятая пелура" ці ж фактори формують світобачення князівки Ядвіги ). Просвітительська теза виховання обстоюється у повісті "Облога Буші".

Орієнтація М. Старицького на принципи зображення вальтерскотівського роману з його культом романтичної любовної інтриги вела до перебільшення впливу подій особистого життя історичних осіб на їх суспільну, громадську діяльність. Та все ж при акцентуації на любовних інтригах, пригодницькому елементі основою ідейно-естетичної цінності трилогії "Богдан Хмельницький" ( і великої прози в цілому ) є висвітлення суспільно значущих подій, історичної перспективи, утвердження державності України і є своєрідною антитезою романові Г. Сенкевича "Огнем і мечем" ( 1884 ).

ІІ. Відображення епохи "Руїни" в однойменному романі М. Старицького

Творчість українських письменників історичної тематики допомагає краще зрозуміти конкретну епоху, дізнатись про героїчне і трагічне минуле нашого народу, його проводирів, життєва історія яких і сьогодні несе великий повчальний і виховний потенціал.

Студії над історією України продовжує М. Старицький у романі про гетьмана Івана Мазепу, задуманий як велике художнє полотно і написаний був на межі епох занепаду й піднесення, щоб розповісти народові про його корені, його культуру, історію, побут, звичаї, традиції, героїчні діяння, поразки та перемоги, прагнення, надії на ліпшу будущину. Це два романи – "Молодість Мазепи" та "Руїна".

У листі до Дмитра Яворницького від 10 квітня 1898 р. Старицький зазначає: "Я тепер пишу великий роман про Мазепу, тільки, що ся тема небезпечна для цензури, а в цензурнім смаку я не пишу"1, маючи на увазі, що для тогочасної вітчизняної літератури постать Мазепи як позитивного героя була неможлива. І справді з великими труднощами М. Старицькому вдалося опублікувати лише дві частини задуманого твору. "Дилогія є викликом політиці Російської держави, яка узурпувала ім'я, державні традиції та історію нашого народу в себе, в своє краще, незалежне та вільне майбуття, виховує національну самосвідомість".2

Цінність дилогії М. Старицького не лише в художньому зображенні важливих подій історії України. Дилогія – твір багатопроблемний. У романі "Молодість Мазепи" широко дискутується питання вибору людством шляхів розвитку – цивілізація як розумове наукове осягнення буття чи орієнтація на життя "природної людини". У розв'язанні цієї дилеми М. Старицький виходить на просвітительську тезу, що лише в розумно організованому суспільстві "природна" людина стає цивілізованою. Найпершою умовою такого устрою має бути національна держава, тому й Мазепа, й Богун, і Дорошенко передусім є борцями за Україну в її державному статусі.

За тематикою, проблематикою, поетикою роман "Руїна" є не лише оригінальною частиною творчого доробку М. Старицького в цілому, а й етапом творчості його як прозаїка. "Роман є частиною задуманої письменником мистецької панорами від початку визвольної війни 1648 – 1654 років до антикріпосницьких рухів на Поділлі у 30-х роках ХІХ ст. письменник мав на меті відтворити складний період розвитку вітчизняної історії, який П. Куліш назвав Руїною".1 Це був період, коли знесилену багаторічною боротьбою з іноземними завойовниками, волею самодержавної Росії розділену на Правобережну і Лівобережну частини, Україну розпинали гетьманські міжусобиці і запроданство, старшинські чвари й користолюбство. У такій ситуації український народ опинився над прірвою фізичного знищення. Адже суперечки за владу, численні претенденти на гетьманську булаву, як правило, розв'язували за допомогою зброї. Причому, намагаючись послабити сили суперника, поспішали за іноземною допомогою. Щодо Росії, під протекторатом якої на той час була Лівобережна Україна, то вона, природно, насамперед дбала за своє зміцнення. І якщо виникла ситуація поза інтересами Ук