Технологія мурування
План
Вступ
1.Тема
1.1.Призначення
1.2.Матеріали
1.3.Інструменти та пристосування
1.4. Технологія робіт
1.5.Організація праці
1.6.Технічні умови
1.7.Техніка безпеки
Література
Вступ
Історія будівельного мистецтва бере свій початок з найдавніших часів і пов'язана з історією розвитку людського суспільства.
Перші визначні архітектурні споруди створилися за часів рабовласницької епохи у Стародавньому Єгипті, античній Греції та Римі ( IV - I тисячолітті до н.е.)
У XVIII ст. у мистецтві й архітектурі поширюється класичний стиль. Виникненню класичного стилю значною мірою сприяв розвиток науки, особливо філософії й літератури.
Але XIX ст., відкрило еру технічного прогресу в будівництві. Вже на початку століття в будівництві почали активно використовувати метали: чавун, коване залізо, згодом стать. Перше застосування як основного будівельного матеріалу мало скло (" Кришталевий палац" на всесвітній виставці в Лондоні у 1851 р. був збудований із засклених панелей).
У кінці століття з металу споруджували складні просторові конструкції. У 1889 р, за проектом А.- Г. Ейфеля в центрі Парижа у зв'язку з Всесвітньою виставкою була змонтовано із сталевих елементів вежа заввишки 300 м. з часом ця споруда стала символом Парижу.
Крім металу у другій половині XIX ст. починають застосовувати інші прогресивні матеріали - бетон і залізобетон. Ці матеріали, яким дали життя великі масштаби будівництва, вплинули на подальшій розвиток світової архітектури.
Будівництвом називається процес спорудження будівель і споруд різного призначення.
Будівництво тісно пов'язано з промисловістю, транспортом, сільським господарством, наукою, обороною і невиробничими сферами.
Значний внесок внесло будівництва у невиробничу сферу. Житлові будинки, нові мікрорайони зі своїми школами й дитячими закладами, підприємствами, торгівлі, культурно-побутовими центрами - все це споруджено будівельниками.
Таким чином, будівництво відіграло значну роль у житті суспільства. Воно є матеріальною основою безперервного розвитку народного господарства, вирішення житлових проблем, підвищення матеріального і культурного рівня нашого народу.
Термін служби будівель та споруд коливається від 50 до 150 років. Ще на довший термін розраховані мости, тунелі, греблі.
Результатом пращ будівельників є закінчені будівлі чи споруди різного призначення: житловий будинок, школа, лікарні, промислові підприємства, домна, електростанція, залізниці, мости, тунелі, греблі тощо. Ці об'єкти будують з різних природних чи штучних матеріалів (окремих дошок, колод, цеглин, природного тесаного каменю, бетону і залізобетону, готових заводських конструкцій, металу, пластмаси).
У процесі спорудження будівель і споруд виконують загально будівельні та спеціальні роботи.
Загально будівельні роботи поділяють на окремі види, які виконують робітники відповідних професій і застосовують при цьому різні будівельні машини та інструменти.
Перш ніж звести будинок чи інші приміщення, роблять спочатку відповідну розмітку на відведеній для будівельних робіт ділянці, риють котлован для закладення фундаменту. Такі підготовчі роботи називають земляними.
Вибухові роботи застосовують при рихленні скельних і мерзлих ґрунтах. Також для руйнування призначених для знесення споруд. До кам'яних споруд відносяться зведення фундаментів, стін, стовпів та інших частин будівлі з природного і штучного каменю.
Для спорудження монолітних бетонних і залізобетонних конструкцій виконують опалубні, арматурні та бетонні роботи.
Монтажними роботами називається якщо будинок зводять за допомогою кранів із збірних елементів заводського виробництва. Монтажні роботи це основний вид робіт у сучасному будівництві.
Теслярські і столярні роботи - виконують при обладнанні дощатих підлог, дверей, вікон, вбудованих меблів.
Завершується спорудження будинків обладнанням даху виконуючи покрівельні роботи.
Щоб у зведеній будівлі можна було жити, потрібно як всередині так і зовні виконати штукатурні, малярні, облицювальні, шпалерні, скляні роботи.
Під час експлуатації будівлі або споруди піддаються впливу зовнішнього середовища, тому конструктивні елементи будівлі покривають захисними ізоляційними, гідроізоляційними, теплоізоляційними, антикорозійними матеріалами.
Ще потрібно підвести тепло, електроенергію, воду, радіо, телефон.
Всі будівлі за призначенням поділяються на:
житлові (квартири, гуртожитки);
- суспільні призначені для соціального обслуговування населення, адміністративних установ і суспільних організацій;
- виробничі будівлі потрібні для розміщення в них промислових та сільськогосподарських виробництв.
1. Кладка перехрещення двох стін перерізом 2х2,5 цеглини за багаторядною системою перев`язування стін
1.1. Призначення
Кам'яне мурування - це конструкція, що складається з каменів, покладених на будівельному розчині у визначеному порядку. Мурування сприймає навантаження від власної ваги і від інших конструктивних елементів, що спираються на неї та прикладених до них навантажень.
Система перев'язування - це порядок укладення цеглин (каменів) відповідно до правил розрізки мурування.
Трирядна система перев'язування утворюється за допомогою чергування трьох ложкових рядів і одного тичкового.
При цьому вертикальні поперечні шви у трьох суміжних рядах не перев'язані. Таку систему перев'язування застосовують при зведенні стовпів і вузьких (до їм) простінків.
Мурування будь-яких конструкцій та їхніх елементів (стін, стовпів, обрізів, напусків), а також укладання цеглин під опорними частинами конструкції незалежно від системи перев'язування починають і закінчують тичковим рядом.
Кладка з керамічної цегли пластичного пресування завдяки добрій опірності проти діяння вологи високої міцності, морозостійкості застосовується при зведенні стін і стовпів будівель і споруд, підпірних стінок та інших конструкцій.
1.2. Матеріали
Кожен матеріал, що застосовується у будівництві, має комплекс різноманітних властивостей, які визначають галузь його раціонального використання - довговічність, можливість поєднання з іншими матеріалами.
Властивості будівельних матеріалів (фізичні, механічні та хімічні) залежать від їх складу та внутрішньої побудови. За складом розрізняють матеріали:
- органічні - деревина, бітум, пластмаси;
- мінеральні - цегла, цемент, бетон;
- матеріали і метали - сталь, чавун, алюмінієві сплави. Мінеральні матеріали вогнестійкі.
Виробляють цеглу із легкоплавких глин середньої пластичності, що містять 40...50% піску. Є два способи виготовлення цегли:
1) пластичний;
2) напівсухий.
Згідно з пластичним способом цеглу-сирець формують на стрічкових пресах з пластичної глиняної маси вологістю 18-20%. За допомогою стрічкового преса глина ущільнюється. Нарізається спеціальним автоматичним пристроєм на цеглини-сирець. Після формування цегла сушиться і по досягненню 6-8% вологості - на випалювання
Через надто швидке сушіння і нагрівання під час випалювання на поверхні цегли з'являються тріщини і цегла деформується. У випадку недостатньої температури випалювання одержують недопалену цеглу (недовипал) ясно-червоного кольору. Така цегла не міцна, не водо- та морозостійка і для використання не допускається. При занадто високій температурі отримують перепалену цеглу (перепал-залізняк), яка має підвищену насипну щільність, оплавлену порохню і викривлену форму, колір її фіолетово-бурий.
Цеглу глиняну звичайну виготовляють із легкоплавких глин, що мають домішки оксидів заліза, які надають цеглі червоного відтінку. Цеглу випускають одинарним розміром 228*120*65 мм і модульним розміром 228*138*63 мм, маса однієї цеглини не повинна перевищувати 4кг. Щільність звичайної цеглини становить 1700...1900 кг/м3. за межею щільності при стисненні цеглу розрізняють на сім марок: 300,250,200,150,125,100,75.
Водопоглинання звичайної цегли повинно бути для марок вище 150 не менше 6%, а для решти марок не менше 8%. За морозостійкістю цегла поділена на чотири марки: Мр315,25,35 і 50.
Через неминучу усадку при сушінні та випалюванні допускаються відхилення у розмірах і формі, які не змінюють показників і фізико-механічних властивостей: для цегли
пластичного формування у довжині +/- 4мм, у ширині +/- 3 і 2мм.
Викривлення граней та ребер не повинно перевищувати З мм. Наскрізних тріщин на ложковій грані повинно бути не більше однієї, якщо протяжність постелі не більше 30 мм.
Відбитостей та притупленостей ребер та кутів не більше двох на цеглині, кожна довжиною не більше 15 мм.
Завдяки високим показникам фізико-механічних властивостей та довговічності звичайну глиняну цеглу широко використовують в сучасному будівництві для кладки зовнішніх та внутрішніх стін будівель, фундаментів, стовпів і інших конструкціях.
Зберігають на складах цеглу у штабелях висотою до 1,6 м укладеною на ребро (ложкову грань).
При транспортуванні, розвантаженні, механізованому навантаженні використовують дерево-механічні піддони, на які цеглу укладають на ребро з перев'язкою.
Без піддонів цеглу перевозять в штабель з перев'язкою. Навалом перевозити цеглу заборонено, тому що при цьому велика кількість цегли б'ється.
Будівельним розчином називають матеріал, який отримують у результаті затвердіння суміші, яка складається з :
- неорганічної в'язучої речовини;
- дрібного заповнювача (піску);
- води, спеціальних домішок (неорганічних і органічних).
Таку суміш до початку твердіння називають розчинною сумішшю.
В'яжучими речовинами є цемент, глина, гіпс, вапно та їхні суміші. Пісок, який використовують у розчинах як заповнювач, може бути природним (гірський, пісковий) або штучний (з гірських порід).
За видом застосованого в'яжучого матеріалу будівельні розчини бувають :
- цементні;
- глиняні; вапняні;
- гіпсові;
- змішані (цементно-вапняні, вапняно-гіпсові, гіпсово-цементні).
Залежно від властивостей розрізняють:
1. Повітряні розчини, що твердить у повітряно-сухих умовах (гіпсові);
2. гідравлічні, що починають твердіти на повітрі або у вологих умовах (цементні); Залежно від матеріалу бувають:
- прості - розчини, до складу яких входить один в'яжучий елемент (вапняні, цементні, глинясті);
- змішані розчини, які складаються з кількох в'яжучих елементів;
Склад простих розчинів позначають двома цифрами: перша цифра вказує скільки частин в'яжучого матеріалу знаходиться в розчині, остання цифра вказує скільки частин заповнювача припадає на одну частину в'язучого матеріалу.
Наприклад, 1:3 - це на одну частину цементу припадає три частини наповнювача.
Розрізняють розчини пісні, жирні, нормальні, в залежності від співвідношення між кількістю в'яжучого матеріалу і заповнювача. Жирність розчину визначають конусом або ручкою штукатурної лопатки.
За густотою будівельні розчині бувають важкі та легкі.
Важкі розчині мають середньою густину в сухому стані до 1500 кг/м3.готують їх на піску.
Легкі розчини мають середню густоту , в сухому стані до 1500 кг/м3, готують на пористому піску з пемзи.
За призначенням розчини бувають:
- Мурувальні - призначені для звичайного і вогнетривкого кам'яного мурування.
- Оздоблювальні
- Спеціальні
Якість розчинних сумішей характеризується їхньою легкоукладністю, тобто здатністю укладатися на основу тонким шаром із заповненням усіх його нерівностей.
Рухливістю розчинної суміші називається її здатність розтікатися під дією власної ваги. Рухливість розчину визначається глибиною занурення в нього еталонного конуса.
Водостримувальна здатність розчину - це здатність утримувати у своєму складі достатнього для твердіння гідравлічного в'яжучого матеріалу кількість води в умовах підсосу її з розчину матеріалом. Для підвищення водостримувальної здатності додають неорганічні дисперсні домішки, органічні домішки.
Межу міцності затверділих розчинів при стискуванні визначають, випробовуючи зразки - куби розмірів 7,07*7,07*7,07 мм.
Залежно від межі міцності при стискуванні визначають марку розчину. Застосовують розчини кількох марок : 4; 10; 25; 50; 75; 100; 150; 200; 300.
Морозостійкість затверділого розчину характеризується здатність зразків витримувати у насиченому водою стані визначену кількість циклів поперемінно заморожування і відтавання, не руйнуючись. При цьому міцність зразків не повинні знижуватись більше ніж на 25% при втраті їх маси не більше як на 5%. Залежно від кількості витриманих циклів поперемінно заморожування і відтавання визначають марку розчину: Мрз - 10; 15; 25; 35; 50; 150; 200; 300.
Вода для замішування розчинів не повинна вміщувати шкідливих домішок. Придатною для приготування розчинів водою вважають провідну воду.
Для важких будівельних розчинів дрібним заповнювачем є кварцова та польовошпатні природні піски.
Для поліпшення легкоукладності до складу розчинних сумішей зводять пластифікуючи мінеральні домішки: до цементних і вапняних розчинів вводять глину у вигляді глиняного молока або тонкомолотого порошку.
Склад будівельних розчинів добирають у лабораторії залежно від марки розчину, активності цементу, ступеня рухливості розчинної суміші.
Вимоги до розчинів (марка, водоморозостійкість) встановлюється залежно від виду конструкції, умов у яких ця конструкція працюватиме згідно вимогам БНіП.
Під час роботи у зимових умовах марки розчинів повинні бути на один порядок вищими за розчин, які використовують улітку. Розчин для зимових робіт можуть випускатися підігрітими.
Будівельні розчини готують централізовано на бетонорозчинних заводах або розчиннозмішувальних вузлах.
Будівельні розчини транспортують до місця використання в спеціально обладнаних автоцистернах або автосамоскидах.
Кожна партія розчину повинна мати паспорт де вказують назву, номер партії, її об'єм, дату виготовлення, марку, склад, рухливість і здатність розчину до водоутримання.
Ручне приготування розчину допускається при невеликих об'ємах і неможливості механізованого приготування. Спочатку потрібно змішати сухими пісок і цемент, додати вапняне тісто і воду, знову ретельно перемішати лопаткою до однорядної маси сметаноподібного стану.
1.3 Інструменти та пристосування
Продуктивність праці виробника кам'яних конструкцій багато в чому залежить від якості використаного ручного інструменту.
Кельма - типу КБ (ГоСТ 9533-81). Це лопатка зі сталевою тонколистого полотна з зігнутою ручною. Ручка вироблена з деревини твердих порід. Кельму застосовують для розрівнювання розчину, заповнення вертикальних швів і підрізання надлишків розчину.
Молоток- кирочка МК (ГоСТ 11042-83), маса - 0,55 кг, з дерев'яною ручною завдовжки до 300 мм. використовують молоток для рубання/тесання цегли, керамічного каменю, при цьому лезо молотка має бути під прямим кутом до поверхності ребра цеглини.
Розчинова лопатка типу ЛР (ГоСТ 19586-87), має полотно з листової сталі завтовшки 1,6 мм. круглий металевий стержень довжиною 320 мм зберігає від зношування дерев'яний держак. Лопатка призначена для подачі й розрівнювання розчину, також для перемішування його в ящику.
Розшивка (ГоСТ 12803-76) має робочу частину у вигляді розрізаної у вздовж сталевої трубки, ручка - з деревини хвойних порід. Оброблення й ущільнення швів мурування виконують сталевими розшивками, що мають увігнути й опуклу поверхню.
Висок (ГоСТ 7946-80) - маса 0,2-1 кг, складається з конусоподібного конуса, крученого шнура й алюмінієвої планки. Призначений для перевірки вертикальності кутів і поверхні мурування.
Рівень - лінійка, яка знаходиться у металевому корпусі завдовжки 750 мм. всередині лінійки знаходяться ампули, які фіксують горизонтальний і вертикальний рівні. Ним перевіряють мурування
Правило - пристрій зроблений з від фугованого дерев'яного бруска або дюралюмінієвого профілю завдовжки 1,2-2 м. правило призначене для контролю поверхності викладених стін.
Складний метр і рулетки. Бувають завдовжки 2-20 м. використовують для лінійних вимірів під час мурування.
Кам’яну кладку розбирають, якщо будівлю або споруду зносять, реконструюють чи ремонтують кам’яні конструкції. Розбирання кладки, пробивання в кладці наскрізних і ненаскрізних отворів, гнізд або борозен виконують за допомогою пневматичних відбійних молотків та електромолотків, скарпелів, шлямбурів, стальних ломів, кирок, клинів, кувалд, молотків, електричних свердлильних машин.
Відбійні пневматичні молотки та електромолотки використовують як при розбиранні кладки, так і для пробивання гнізд, борозен. Борозни і пази у цегляній кладці виконують також електричним борозноробом.
Шлямбури призначені для пробивання круглих отворів невеликого діаметра. Шлямбури роблять із стальної трубки. Один кінець його має пилкоподібні зуб’я, другий кінець – конусоподібний.
Отвори в стінах вибивають електричними свердлильними машинами з наконечниками із високоміцної сталі або твердих сплавів.
Скарпель застосовують для пробивання гнізд і борозен під час розбирання кладки.
Ломом, киркою, клином користуються в основному при розбиранні стін і фундаментів.
Кладку відновлюють під час ремонту конструкцій (закладають гнізда, зарівнюють борозни) звичайними інструментами, якими каменярі користуються прикладці стін із каменів або цегли.
1.4. Технологія робіт
У процесі кладки стіни і простінки виконують за єдиною системою перев’язування швів – багато- та однорядною (ланцюговою). Для викладання стовпів, а також вузьких простінків (шириною до 1 м) у середині будівлі або прихованих опорядженням застосовують трирядну систему перев’язування швів.
При однорядному (ланцюговому) перев’язуванні прямих стін, у яких по товщині не парна кількість пів цеглин, наприклад півтори, першу зовнішню версту першого ряду укладають поперечиковими цеглинами, а другу – ложковими. При кладці стін, в яких по товщині парна кількість пів цеглин, наприклад дві, то перший ряд починають з укладання поперечиків по всій ширині стіни, у другому ряду верстові цеглини кладуть ложками, забутку – поперечиками. При кладці стін більшої товщини у верстових рядах у другому ряду над поперечиками кладуть ложки, а над ложками поперечики. Забутку в усіх рядах виконують поперечиками.
Вертикальне обмеження (рівний обріз стіни по вертикальній площині) при кладці однорядною системою перев’язування дістають, укладаючи на початку стіни тричвертки. При спорудженні стіни у 
цеглини на її початку ставлять через один ряд половинки.
Для закладання вертикального обмеження стіни в одну цеглину в ложковому ряду на її початку розміщують у повздовжньому напрямі дві тричвертки, а в поперечиковому, як звичайно, - цілі цеглини.
У вертикальному обмеженні стіни в півтори цеглини у поперечиковому ряду на початку стіни у кутках укладають тричвертки в поперечному напрямі, у ложковому – тричвертки у повздовжньому напрямі стіни.
Кладка стін сполучених під кутом, - найвідповідальніша робота і її виконують кваліфіковані каменярі.
Прямі кути при однорядній системі викладають в такій послідовності. Перший поперечиковий ряд кожної із стін, що сполучаються під прямим кутом, починають від зовнішньої поверхні двома тричвертками. Другий ряд зовнішньої версти укладають ложками. Для додержання перев'язування швів у внутрішній версті в забутку укладають чвертки цегли.
Примикання стін при однорядній системі перев'язування показане на рис. 1. У першому ряду кладку примикаючої стіни пропускають через основну стіну до її лицьової поверхні і закінчують поперечиками і тричвертками, а пропущену кладку закінчують самими тільки тричвертками (рис.1).
|
Подобные работы: