Радянський військово–морський флот в роки Другої світової війни

Зміст

Вступ

1. Розвиток військово-морського флоту Радянського Союзу на початковому етапі Другої світової війни

2. Військово-морський флот в умовах оборонних боїв з нацистською армією в 1941-1942 роках

3. Військово-морські сили СРСР у наступальних операціях 1943-1945 років

Висновки

Джерела і література

Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена особливостями сучасного етапу розвитку історичної науки та реформування українського суспільства. В цих умовах перед дослідниками постала нагальна проблема в переосмисленні історичного процесу та створенні нових праць, в яких вони на основі глибокого аналізу та неупередженого ставлення, з використанням недоступних раніше документальних матеріалів, дали б правдиву, виважену оцінку подіям та явищам вітчизняної історії. Такий підхід зумовлений переорієнтацію історичної науки з ідеологічного обслуговування на суто наукове дослідження.

Дослідження бойової діяльності Військово – морського флоту Радянського Союзу в 1941 – 1945 роках є складовою частиною вивчення проблеми участі збройних сил СРСР у Великій Вітчизняній війні. На прикладі даного дослідження показується важливість внеску Військово – морського флоту у загальну перемогу Радянського Союзу над фашисткою Німеччиною і її союзниками. З розпадом Радянського Союзу, і здобуттям Україною незалежності, актуальною, на думку автора є спроба більш детального дослідження значення бойової діяльності Чорноморського флоту. Ще раз, в умовах не найкращого становища флоту на сучасному етапі, пригадати славетні сторінки його історії.

Об’єктом дослідження є Військово–морський флот СРСР, як складова частина збройних сил Радянського Союзу.

Предметом дослідження є підготовчі заходи та бойова діяльність Військово–морського флоту Радянського союзу напередодні та в роки Великої Вітчизняної війни, а також у війні проти Японії.

Методологічну основу дослідження складають загальні принципи логіки, історизму та об’єктивності, система загальнонаукових дослідницьких методів системного та структурно – функціонального аналіз, а також історичний, логічний, порівняльний методи.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 30 грудня 1937 року, коли був створений наркомат ВМФ СРСР і розпочалась активна стадія будівництва флоту по 2 вересня 1945 року, коли Військово – морський флот завершив останні бойові операції, що були пов’язані з участю СРСР у війні проти Японії.

В територіальному плані дослідження ґрунтується на території Радянського Союзу, де в безпосередніх бойових діях брав участь Військово – морський флот. Насамперед це акваторії та при берегові території Чорного, Балтійського, Баренцового морів та Тихого океану.

Ступінь дослідження проблеми. В українській історіографії відсутні спеціальні праці, які б конкретно стосувались теми даної курсової роботи. Проте питання, пов’язані з темою роботи стали предметом вивчення дослідників.

Значна кількість загальних та спеціальних праць присвячених бойовій діяльності Військово-морського флоту СРСР в роки Великої Вітчизняної війни, опублікованих в радянський період, потребують історіографічного аналізу в сучасних умовах, що може визначити недостатню розробку багатьох аспектів теми.

Висвітлення тих чи інших проблем діяльності Військово-морського флоту Радянського Союзи фактично розпочалось з випуску у 1944-1945 роках 6 томів звернень радянських інформбюро. Але звичайно, це не була спеціальна праця з даної проблеми. Лише окремі звернення стосувались бойової діяльності флоту. До того ж багато звернень, як відомо мали більш агітаційне, ніж інформативне значення.

Взагалі в період війни і перших повоєнних років не було опубліковано жодної узагальнюючої праці, яка б стосувалась Великої Вітчизняної війни в цілому, чи конкретно Військово-морського флоту. Видані в цей період роботи в переважній більшості мало оброблені, занадто заідеологізовані. Зібраний в них матеріал не піддавався глибокому та об’єктивному аналізу.

Першою спробою в загальних рисах висвітлити діяльність Військово-морського флоту в роки війни стала невелика за обсягом праця, що вийшла в 1953 – "Героический подвиг советских моряков…". Слід зазначити, що дана праця була опублікована на два роки раніше, ніж перша праця, що намагалась узагальнити події Великої Вітчизняної війни в цілому – Нарис історії Великої Вітчизняної війни. У 1956 році були опубліковані перші широкі дослідження діяльності Військово-морського флоту. Праця являла собою збірник статей, кожна з яких висвітлювала конкретну військову операцію на флоті, чи окремий період війни. Статті були написані офіцерами флоту – безпосередніми учасниками бойових дій. Цього ж року вийшла перша праця, присвячена бойовим діям в яких брав участь Чорноморський флот. Дослідження проведені автором праці – К.В.Пєнзіним стали основою для подальших досліджень даної проблеми. До 1960-го року були опубліковані і інші праці , які стосувались окремих подій на морських театрах в роки Великої Вітчизняної війни.

В 1957 році було прийнято рішення про написання 6-томної історії Великої вітчизняної війни. Перший том, що був присвячений подіям напередодні війни вийшов у 1960 році. Наступні томи вийшли в світ до 1965 року. Це була перша велика узагальнююча праця присвячена Великій вітчизняній війні. В праці були окремі розділи, присвячені бойовим діям на морських театрах, і оскільки праця вважалась висвітленням офіційної позиції тогочасної радянської історіографії, на неї орієнтувались всі наступні дослідники, які займались проблемою як Великої Вітчизняної війни в цілому, так і бойової діяльності Військово-морського флоту зокрема.

60-і роки стали часом виходу як узагальнюючих праць, так і праць, присвячених окремим морським театрам. Досить змістовною в контексті даних праць є робота історика Б.А.Вайнера, який спробував зробити детальний аналіз операцій проведених Північним флотом. Але і вона звичайно не була позбавлена тогочасних ідеологічних нашарувань. До 60-х років відноситься і вихід першої книги мемуарів наркому ВМФ Радянського Союзу – адмірала М.Г.Кузнєцова. В праці, не дивлячись на її мемуарний характер наводяться деякі конкретні данні, що стосуються підготовчих заходів сторін до майбутньої війни.

Найбільш плідним у справі дослідження проблеми бойової діяльності Військово-морського флоту в роки війни є період 70-х років. В цей час даній тематиці було присвячено ряд монографій, статей та мемуарних праць. Вихід багатьох праць був пов'язаний з річницями початку і закінчення війни. Праця В.І.Ачкасова була присвячена не тільки подіям Великої Вітчизняної війни а і іншим аспектам діяльності Радянського військового флоту. Стосовно ж військових дій, то праця здебільшого підсумовує вже відомі матеріали, без залучення нових даних. Виходять в 70-і роки і нові мемуари наркома ВМФ М.Г.Кузнєцова. Дані праці вже присвячені подіям безпосередньо Великої Вітчизняної війни.

Найбільш ґрунтовним дослідженням 80-х років , на думку автора є праця В.А.Басова. З наведених у праці таблиць і схем можна дізнатись про стан Військо-морського флоту СРСР напередодні війни. Також в даній праці подаються матеріали, щодо підготовки фашистської Німеччини до наступу на СРСР, керівний склад радянського флоту та безпосередні шляхи вирішення флотами завдань під час війни. Але недоліком цієї праці, окрім постійного підкреслення внеску комуністичної партії, є також розгляд даного питання роблячи занадто великий акцент на стратегії і тактиці ведення боротьби на морських театрах. Такий характер праці можна пояснити спеціалізованим призначенням даної праці – передусім для військових.

У 80-і роки були видані й інші праці, що стосувались даної тематики. Зокрема значна частина праць була присвячена конкретним військовим операціям на окремих морських театрах.

Розпад Радянського Союзу, розрив з тоталітарним минулим відкрили нові можливості для вивчення багатьох сторін історії радянської доби. В цьому плані перегляду і переосмислення потребує і тема діяльності Військово морського флоту. Однак й досі ця проблема не знайшла суттєвого висвітлення в українській історіографії.

Підсумовуючи історіографічний огляд літератури, варто зазначити, що хоча у великій масі опублікованих робіт аналізуються деякі аспекти бойової діяльності Військово-морського флоту СРСР, проте в більшості ці праці характеризуються однобічним напрямком дослідження, продиктованим офіційною комуністичною ідеологією, а тому не дають об’єктивного та комплексного висвітлення цієї проблеми.

Виходячи з застарілості розробок в історичній науці даної проблеми, автор поставив перед собою мету: дати об’єктивний аналіз бойової діяльності Військово-морського флоту СРСР та, навівши приклади невдалих військових операцій, що недостатньо висвітлені в радянській історіографії, показати не тільки успіхи, а й прорахунки які були допущені військовим керівництвом під час війни. Ця мета реалізується шляхом розв’язання таких завдань:

- показ стану Військово-морського флоту напередодні Великої Вітчизняної війни, процесів підготовки обох сторін до майбутньої війни, змін що відбулись в керівному складі ВМФ СРСР.

- історична реконструкція подій початкового періоду війни на всіх морських театрах.

- висвітлення подій 1943-1945 років на морських театрах війни, участі Тихоокеанського флоту і амурської флотилії у війні з Японією.

- Аналіз значення участі Чорноморського флоту у Великій Вітчизняній війні.

Наукову новизну даної роботи визначає, насамперед, новий підхід до дослідження з врахуванням сучасних концептуальних засад, що дозволив відійти від панівної в радянській історіографії схеми показу проблеми, її різнобічний розгляд і більш критична оцінка подій, що розглядались.

Теоретична і практична цінність курсової роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані істориками, політологами, військовими у подальшій науковій та практичній розробці проблем вивчення історії Військово-морського флоту СРСР і зокрема Чорноморського Військово-морського флоту.

Джерельну базу дослідження склали опубліковані документи і матеріали, які стосуються в цілому історії Великої Вітчизняної війни.

Зі збірників документів і матеріалів "Никто не забыт, ничто не забыто" і "Сообщение Советского Информбюро", що вийшли в радянські часи були використані деякі конкретні дані, присвячені бойовій діяльності Військово-морського флоту. Але розуміючи, що джерельна база та статистика тих років не завжди відображала дійсний стан речей автор критично підходить до використання згаданих документів для висвітлення історичних процесів минулого.

Також джерелами до курсової роботи стали ряд монографій, що висвітлювали як бойову діяльність Військово-морського флоту в цілому, так і бойові дії окремих флотів на окремих морських театрах.

Ще одним важливим джерелом до даної роботи стали мемуари безпосередніх учасників військових дій. Особливе значення мали мемуари тодішнього Народного комісара ВМФ – М.Г.Кузнєцова.

Достовірність результатів дослідження забезпечується опорою на провідні методологічні положення, використання широкого та різноманітного дослідницького матеріалу, застосування комплексу методів, адекватних об’єкту, предмету, меті і завданням дослідження.

Курсова робота складається з трьох розділів. Перший розділ присвячений загальному стану Військово-морського флоту СРСР напередодні Великої Вітчизняної війни. В другому розділі досліджуються бойові дії, що проводили радянські ВМС в період 1941-1942 років. Третій розділ висвітлює бойову діяльність флотів в період 1943-1945 років.

1. Розвиток військово-морського флоту Радянського Союзу на початковому етапі Другої світової війни

Для більш ґрунтовного і цілісного розуміння діяльності військово – морського флоту СРСР безпосередньо під час бойових дій на фронтах Другої сітової війни є необхідним проаналізувати те, що являв собою флот напередодні війни, хто відігравав ключову роль в його керівництві і які заходи приймались за для посилення обороноздатності країни на морі.

30 грудня 1937 року постановою ЦВК і СНК СРСР був створений наркомат ВМФ СРСР, який з березня 1939 року очолив М.Г.Кузнєцов. 23 квітня 1938 року була створена Головна Військова рада ВМФ. Її керівником став також нарком ВМФ. Напередодні і під час війни членами Головної Військової ради ВМФ були секретар ЦК ВКП(б) А.А.Жданов, перший заступник наркома ВМФ і начальник Головного морського штабу (ГМШ) Л.М.Галлер, заступник наркома і начальник головного управління політичної пропаганди ВМФ (з 22 липня 1941р. – Головного політичного управління ВМФ) І.В.Рогов. замісники наркома адмірали І.С.Ісаков і Г.І.Левченко, начальник управління Військово – повітряних сил ВМФ генерал – лейтенант авіації С.Ф.Жаворонков.

Головна Військова рада і Наркомат ВМФ розробляли пропозиції по будівництву ВМФ, пропозиції по оперативно – стратегічному використанню флотів в разі війни. Передбачалось, що плани використання військово – морських сил у війні буде розробляти Генеральний штаб – вищий орган управління збройних сил країни. Але на практиці було так, що Генеральний штаб і штаби приморських округів з залученням штабів флотів розробляли плани прикриття і спільної оборони узбережжя, тобто використання ВМФ для оборони приморських напрямків від вторгнення ворога на територію країни.

Згідно з основними положеннями радянської військової доктрини флот повинен був не тільки прикривати приморські фланги сухопутних військ від ударів з моря, але й бути готовими до ведення активних дій. Тому згідно з директивами наркома ВМФ кожний флот розробив плани перших самостійних дій.

З самого початку війни рішення про використання флотів приймала Ставка Головного Командування Збройних Сил СРСР, яка була створена 23 червня 1941 року. До її складу увійшли народний комісар оборони С.К. Тимошенко (голова), І.В. Молотов, начальник Генерального штабу Г.К. Жуков, Маршал Радянського Союзу К.Е. Ворошилов, С.М. Будьонний, народний комісар військово-морського флоту адмірал М.Г. Кузнєцов.

Взагалі найбільші важелі управління флотом знаходились в М.Г. Кузнєцова. Народний комісар військово–морського флоту відрізнявся нерадянською ініціативністю і працьовитістю. Прикладом принциповості М.Г. Кутузова може служити вже післявоєнний випадок, коли І.В. Сталін запропонував розділити Балтійський флот на два окремих, на що М.Г. Кузнєцов чітко висловив власну позицію, заявивши, що вважає такі дії недоречними. За наказом І.В. Сталіна це питання було розглянемо на засіданні Головної військово – морської ради, де не дивлячись на підтримку Сталіна, М.Г. Кузнєцов не відмовився від своїх поглядів. Після цього відношення І.В. Сталін і М.Г. Кузнєцова погіршилися, а в 1948р. він навіть був відданий під суд Військової колегії Верховного суду і розжалуваний до контр-адмірала. Але цей професіонал був потрібний І.В. Сталіну, і коли під час суперечностей стосовно Балтійського флоту, М.Г. Кузнєцов заявив, що якщо його думка неважлива, нехай його звільнять, І.В. Сталін заявив. Що: "Вас звільнять, але тоді коли це буде потрібно".

34 – річний М.Г. Кузнєцов ставши наймолодшим наркомом в СРСР; першим моряком на цій посаді (раніше наркомами були комісар Смірнов і чекіст Фріновський) зробив великий внесок в укріплення послабленого чистками 30-х років флоту. Взагалі тема репресій на флоті довгі роки, зі зрозумілих причин була закритою. До даної проблеми почали повертатись лише в роки перебудови. Як виявилось масштаби репресій були вражаючими. Була фізично ліквідована переважна частина верхівки флоту.

Під репресії у 1937 році потрапив керівник морського відділу академії генерального штабу Едуард Самуїлович Панцержанський. Який був відповідальний за підготовку керівних кадрів оперативних з’єднань фронтів. Також в цей рік було розстріляно керівника і військового комісара військово-морської академії, флагмана флоту 1-го рангу Іван Мартинович Лудрі.

В наступному 1938 році розстріляли начальника головного управління суднобудівної промисловості нарковмважкпрому, а з 1936 року замісника наркому оборонної промисловості Ромуальда Адамовича Муклевича, якого називають одним з тих хто поклав початок будівництву радянських бойових кораблів на вітчизняних суднобудівних заводах. В цьому ж році розстріляли замісника наркому оборони по військово-морським силам, флагмана флоту 1-го рангу Володимира Митрофанович Орлова та людину яка 10 років очолювала Балтійський флот а в останні роки життя була керівником військово-морських сил робоче-селянської червоної армії, флагмана флоту 1-го рангу Михайла Володимировича Вікторова.

Були репресовані і командуючі Чорноморського та Північного флотів Іван Кузьмич Кожанов та Костянтин Іванович Душенов відповідно.

Трагічний список репресованих керівників радянського військово-морського флоту можна продовжити іменами члена військової ради морських сил Далекого Сходу, армійського комісара 2-го рангу Г.С. Окунєва, адмірала Л.М. Галлера, репресованого вже після війни, який помер в тюрмі міста Казань у 1948 році та багатьма іншими. Але очевидним постає той факт, що жорстока політика сталінської репресивної машини найгіршим чином вплинула на стан військово-морського флоту напередодні військових дій, позбавивши флот цінних професійних кадрів.

В цих умовах перед М.Г.Кузнєцовим стояло важке завдання підготовки флоту фактично на новій кадровій основі. Народний комісар військово–морського флоту провів низку навчань, особисто відвідав найбільші кораблі, став ініціатором відкриття нових морських училищ і морських спецшкіл (у майбутньому нахімовських училищ). За його участі були прийняті дисциплінарні і корабельні устави ВМФ.

Оскільки ВМФ був окремим наркоматом і не підлягав наказу Тимошенко і Жукова від 21 червня 1941 року про недопущення "йти на провокації". Кузнєцов зумів своїм наказом від того ж 21 червня 1941р. привести всі флоти і флотилії до стану бойової готовності.

На сьогодні стає дедалі очевидніше те, що керівництво СРСР і безпосередньо І.В. Сталін добре розуміли значну вірогідність радянсько – німецької війни і вели підготовку до неї. М.Г. Кузнєцов говорив: "Для мене безумовно одне: І.В. Сталін не тільки не виключав можливості війни з гітлерівською Німеччиною, навпаки, він таку війну вважав досить імовірною і навіть, рано чи пізно, обов’язковою. Договір 1939р. він розглядав лише як відсунення строків початку війни".

Одною з перших ознак, що свідчила про загрозу нападу з боку Німеччини, було різке посилення діяльності німецької розвідки. На морських театрах німецька розвідка почала діяти раніше всього у Фінській затоці і в районі військово – морських баз Прибалтики. Це відповідало плану "Барбаросса": Балтійський морський театр належав до стратегічного напрямку, на якому повинна була наступати група артилерії "Північ", що мала на меті захопити Прибалтику і Ленінград. 2 січня 1941р. над островом Ханко двічі був помічений німецький розвідувальний літак. 5 березня над Ліенеї декілька разів пролетів німецький літак. Зенітні батареї і ескадрений міноносець "Яков Свердлов" розпочали вогонь і скоріш за все в одному з випадків пошкодили літак.

В травні 1941р. замісник начальника головного морського штабу доповів в генеральний штаб, що за останній час мали місце випадки появи поблизу радянського узбережжя невідомих підводних човнів біля берегів Камчатки, Севастополя, в різних пунктах Фінської затоки": о.Сескар, Уте, Дачо і півострова Ханко".

Починаючи з кінця 1940 року військово – морській організації Німеччини наполегливо просили навігаційні карти, лоції і опис знаків морів Північно Льодовитого океану, а також Балтійського, Чорного морів. Військово – морський аташе в Берліні М.А. Воронцов назвав майже точну дату початку війни.

Наркомат ВМФ мав свій бюджет, фонди заготівки матеріальних ресурсів, план замовлень промисловості і з 1937 року почав розробку суднобудівної програми, що була спрямована на створення великих надводних кораблів, літаків, крейсерів, авіаносців. Однак навіть радянське керівництво визнавало, що на те щоб флоти зрівнялись з флотами найбільш потужних морських держав в кількості великих надводних кораблів, було потрібно два десятиліття.

Тому програма не отримала офіціального затвердження і була відкоригована у відповідності з більш – менш реальних можливостей промисловості. В систему наркомату суднобудівної промисловості входив 21 завод, з якими кооперувались більше 200 заводів інших галузей. Діяли конструкторські бюро і науково – дослідні інститути.

Цікавим фактором є те, що в даний період СРСР робив спроби будівництва бойових кораблів в капіталістичних країнах. В Італії був побудований один лідер ескадрених міноносців ("Ташкент"); Німеччина продала недобудований крейсер "Лютцов" ("Петропавловск"), який однак так і не був уведений в дію. США взагалі відмовилась від розміщення замовлень на будівництво кораблів.

За проектом плану військового суднобудування вважалось необхідним мати на кожному театрі рівну, або дещо більшу кількість кораблів основаних класів в порівнянні з противником. Але досягти такого рівня було надзвичайно важко. Протягом 1940 і на початку 1941р. суднобудівна програма продовжувала корегуватись: зменшувалась кількість лінійних кораблів, збільшувалась кількість крейсерів; в плані було будівництво 2-х авіаносців (для Північного і Тихоокеанського флотів). Було збільшено кількість бойових кораблів спеціального призначення: вартових кораблів, тральщиків і особливо полювальників за підводними човнами. Прорахунком в планах будівництва флоту можна вважати відсутність розробок спеціальних десантних кораблів. До кінця 1942р. на кожному театрі в середньому планувалось мати по 3 крейсери, 16 ескадрених міноносців, 60 підводних човнів.

У зв’язку з загрозою нападу Німеччини 19 жовтня 1940р. уряд знов переглядає план військового суднобудування. Було вирішено нових закладок лінійних кораблів і важких крейсерів не виробляти; передбачалось продовження робіт на кораблях з більшим ступенем готовності, припинилось будівництво кораблів з великими строками виробництва.

Загальний тоннаж бойових кораблів з початку 1939 по 1941р. зріс завдяки введення в дію нових одиниць приблизно на 160 тис. т. В кінці 1940р. в будівництві знаходилось ще 269 кораблів, в яких частина була закінчена в першій половині 1941р. і прийняла участь у війні.

Розподілення бойових кораблів по театрам, або стратегічна розстановка військово – морських сил залежала від необхідності захисту в першу чергу життєво важливих районів країни, що розташовувались поблизу Чорного і Балтійського морів.

На початку 30-х років стали потрібними військово – морські сили для оборони Півночі і Далекого Сходу. Там почали поспіхом будувати флот, бази, аеродроми, одночасно переводити туди кораблі з інших театрів. Але до початку війни і це завдання не було повністю вирішене.

Кораблі, що будувались в першу чергу спрямовувались для посилення Балтійського і Чорноморського флотів. Тихоокеанський флот поповнювався головним чином за рахунок підводних човнів і авіації.

В 1940 році було прийнято рішення про термінове посилення північного флоту, але на це часу не вистачало. Перед початком Великої Вітчизняної війни Північний флот мав порівняно невеликі сили: бригаду підводних човнів і по одному дивізіон ескадрених міноносців, вартових кораблів, тральщиків, мінних загороджувачів і вартових катерів.

Берегова охорона знаходилась ще в процесі будівництва і перед початком війни було ще далеко до її завершення. Протиповітряна оборона складалась з декількох дивізіонів. Головною базою флот був Полярний. Кораблі базувались також і на Мурманськ. В Архангельську знаходилась Біломорська військова база. Аеродромна мережа флоту була надзвичайно обмеженою, авіація фактично могла експлуатувати тільки один сухопутний і два морських аеродроми. Північний флот мав тільки три ударні групи: підводну, артилерійсько торпедну (міноносну) і авіаційну, а також невелику кількість кораблів, що мали призначенням виконання спеціальних бойових завдань і забезпечення бойових сил. Як показали військові дії, цих сил було недостатньо.

Балтійський флот перед війною мав у своєму складі більше 200 кораблів різних класів, а також більше 650 літаків. Він мав мережу військово – морських баз і аеродромів. Артилерійські батареї, що будувались на островах Найссар, Осмуссар, Даю, Ефель, Руссарьо, Готланд, а також на Ханко і в районі Талліна повинні були посилити берегову артилерію на 103 гармати великого і середнього калібрів. В поєднанні з мінними загородженнями вони могли створити значну перешкоду для ворожого флоту.

Чорноморський флот перед початком бойових дій нарахував більше 200 кораблів та біля 620 літаків. Військово – морські бази і найбільш важливі ділянки узбережжя були прикриті артилерією берегової оборони.

Балтійський і Чорноморський флоти могли сформувати по декілька артилерійських, артилерійсько – торпедних, підводних і авіаційних ударних груп. До складу цих флотів входила значна кількість бойових кораблів спеціального призначення (мінних загороджувачів, тральщиків, вартових). При цьому підводні човни і артилерійські кораблі могли діяти на всю глибину театру. Досить далекобійними силами були бомбардувальники і літаки торпедоносці.

Тихоокеанський флот мав досить чисельні з’єднання підводних човнів, торпедних катерів і авіації, які могли діяти в своїй береговій зоні. У берегів імовірного противника і в океані боротьбу могли вести лише великі і середні човни.

На Балтійськом морі на почату війни співвідношення корабельних сил сторін було приблизно рівним. На Чорному морі радянський флот перевищував військово – морські сили противника, але який міг створити перевагу завдяки 4-у німецькому повітряному флоту. Північний флот з початку 1942р. поступався силами Німеччини, зосередженим в Північній Норвегії.

Напередодні Великої Вітчизняної війни у складі ВМФ були Амурська Червоно знаменна військова флотилія (база Хабаровськ), Каспійська військова флотилія( база Баку), Пінська військова флотилія (база Пінськ); Дунайська військова флотилія ( база Ізмаїл), які в різні періоди брали участь у війні.

Швидке збільшення військово–морського флоту потребувало розвитку і посилення його тилу. Центральним органом управління тилам було головне управління портів. На кожному флоті були служби постачання матеріальними засобами, технічного забезпечення, медична, інженерна, квартирно – експлуатаційна служби, а також допоміжний флот і автомобільний транспорт, які були у віддані керівництва тилу.

Основу тилу фронту складали військово – морські бази, в яких розміщувалися запаси, судно ремонтні заводи, технічні комплекси – все необхідне для забезпечення бойової діяльності кораблів, авіації і берегових частин.

У зв’язку з тим, що сили флоту були здебільшого недалекої дії, матеріально – технічне забезпечення їх здійснювалось на берегових базах. Плавучого тилу для постачання кораблів у морі і у віддалених неоснащених пунктах фактично не було.

Перед війною відбулися деякі зміни в організації і базуванні флоту внаслідок Радянсько – Фінської війни і приєднання до СРСР Прибалтики. Балтійський і Північний флоти почали освоювати нові райони базування (Виборг, Ханко, Західне узбережжя, півострів Рибачий і Середній). По новому організована Дунайська флотилія Чорноморського флоту освоїла базування сил на нижній течії р. Дунай. Пінська військова флотилія свій район базування перемістила з Києва на захід в м. Пінськ.

Друга Світова війна, що розпочалась викликала необхідність поглибленого вивчення досвіду бойових дій. Виявився недостатній рівень підготовки, зокрема оперативно – тактичної, командного складу. Організація системи ПВО військово – морських баз і ескадр не відповідала вимогам, оскільки не гарантувала відбиття несподіваних ударів противника з повітря і не виключала помилкових пострілів по власним літакам. Через недосконалість технічних засобів спостереження за підводними човнами суттєво відставала протичовнова оборона. Командування флотом було стурбовано відсутністю на озброєнні неконтактних тралів і недостатньою кількістю тральщиків спеціальної побудови, протичовнових кораблів і засобів висадки.

Наказом Президії Верховної Ради СРСР 1 вересня 1939р. був прийнятий закон про загальну військову повинність і про п’ятирічний строк служби червонофлотців на кораблях, чотирирічний в частинах зв’язку і берегової артилерії. В 1939р. відбулись зміни у підготовці командного складу і проходження ним служби. Командні військово – морські училища були перетворені у вищі навчальні заклади, що дозволяло підвищувати командирів флоту.

М.Г.Кузнєцов так оцінив боєздатність флоту перед початком війни: "Загалом, хоча ми і не встигли створити великий флот, обладнати наші морські сили всіма засобами боротьби, все ж це був флот боєздатний… ми готувались зустріти ворога скоординованими ударами підводних і надводних кораблів, авіації і берегової оборони. Прагнення використовувати спільно розрізнені сили відбилось і на самій організації флоту. В нас були створені маневрені з’єднання ескадри і загони, що склались з кораблів різних класів. Ми вже тоді формували з’єднання не по класам кораблів, як раніше, а відповідно до оперативних і тактичних завдань, які доводилось вирішувати".

Перед війною при розробці оперативних планів було вирішено виходити з припущення, що проти СРСР виступить коаліція держав, очолювана Німеччиною, яка могла включати в себе Італію, Угорщину, Румунію, Фінляндію і Швецію з одночасним нападом на Сході Японії. До початку бойових дій плани флотів, що являли собою розвиток загального плану оборони державного кордону 1941р. були розроблені. Вони визначали загальний напрямок бойової підготовки.

Радянське командування вважало, що війська першого стратегічного ешелону: Північний, Балтійський і Чорноморський флоти, а також дальня авіація зможуть відбити напад ворога. З підведенням військ другого стратегічного ешелону повинен був розгорнути загальний наступ з перенесенням бойових дій на територію противника.

У відповідності до цього плану Північний флот готувався до того, щоб знищити флот противника при його появі в Баренцовому і Білому морях; сприяти 14-ій армії в обороні півостровів Середній, Рибачий, Кольський і в першу чергу не допускати висадки десанту: закрити прохід судам противника в Біле море; спільно з частинами Архангельського військового округу захищати узбережжя Білого моря; проводити крейсерські дії підводними човнами на морських сполученнях у західного узбережжя Норвегії.

Найбільш напружені Бойові дії очікувались в Балтійському морі. Тому Балтійський флот повинен був не допустити висадки морських десантів на узбережжя Латвійської і Естонської РСР, на острови Езель і Даго; спільно з ВПС червоної армії нанести поразку німецькому флоту при його спробах пройти у Фінську і Ризьку затоки. В разі одночасного з Німеччиною виступу Фінляндії Балтійський флот повинен був знищити її флот, допомагати сухопутним військам на узбережжі Фінської затоки і на півострові Ханко, здійснити з перших днів війни перевезення військ з північного узбережжя Естонської РСР на півострів Ханко; перервати морські комунікації противника в балтійському морі. Перевага радянського флоту на Чорному морі дозволяла використовувати його більш активно. Чорноморський флот повинен був забезпечити перевагу на морі, активними мінними постановками і діями підводних човнів не допустити проходу кораблів противника через протоки в Чорне море. В разі вступу у війну Румунії – проводити операції по знищенню її флоту, перервати морські комунікації і блокувати узбережжя, включаючи гирло Дунаю, сприяти лівому флангу сухопутних військ при діях на узбережжі. Як бачимо, Північний флот мав в цілому оборонні завдання, балтійський флот, обороняючи узбережжя повинен був втримувати панування в Фінські і Ризькій затоках, створити опорні пункти в районі Ханко – Аландських островів, Чорноморський флот, втримуючи перевагу на всьому морі, завдання що виникали повинен був вирішувати головним чином наступальними діями. Передбачалось що всі флоти будуть діяти спільно з сухопутними військами: на всіх театрах ставилось завдання нищити морські комунікації, але був відсутній наказ про захист власних морських сполучень.

Отже, говорячи про стан, в якому знаходився Військово-морський флот СРСР напередодні війни можна зробити висновок, що командування флотом розуміло наближення та неминучість майбутньої війни і вело безпосередню підготовку до неї. Підготовчі заходи мали як низку позитивних так і негативних моментів ( як то неодноразове корегування та зміна плану будівництва флоту). В результаті Військово-морський флот СРСР підійшов до війни з приблизним паритетом сил на Балтійському морському театрі, деякою перевагою на Чорноморському морському театрі і з меншими силами на Північному морському театрі

2. Військово-морський флот в умовах оборонних боїв з нацистською армією в 1941-1942 роках

Як можна було пересвідчитись з даних наведених в Розділі №1, Військово-морський флот Радянського Союзу вів активну підготовку до майбутньої війни. 19 червня 1941 року за наказом наркома ВМФ М.Г.Кузнєцова Балтійський флот був переведений на оперативну готовність №2. На північному флоті було спокійніше, ніж на Балтійському, але і він був переведений М.Г.Кузнєцовим на ту ж готовність.

18 червня з району навчань в Севастополь повернувся Чорноморський флот і отримав наказ залишатися в готовності №2. 21 червня в 20 годин у неофіційній розмові морський аташе М.А.Воронцов повідомив М.Г.Кузнєцову про те що напад слід очікувати з години на годину. Ще за декілька годин до цього М.Г.Кузнєцов провів телефонні наради з командувачами флотів в яких наказав підтримувати повну оперативну готовність. Біля 23 годин М.Г.Кузнєцов був викликаний на нараду у кабінет маршала С.К.Тимошенко, де після отриманих даних про велику імовірність нападу Німеччини віддав наказ всім флотам перейти на повну фактичну готовність, тобто на готовність №1.

Тож відповідні і раніше проведені підготовчі заходи дали можливість 22 червня, в день нападу Німеччини не втратити жодного корабля і жодного літака морської авіації.

Дії Військово-морського флоту в перші 7-8 днів початкового періоду війни визначались попередніми планами. З метою недопущення раптового нападу з моря і висадки десанту, забезпечення судноплавства в своїй оперативній зоні, створення мінно-артилерійських оборонних позицій на підступах до заток і військово-морських баз флоти розпочали оперативну розташування сил. Ці оборонні завдання вирішували сили, що головним чином входили до складу військово-морських баз. Ударні сили, що підпорядковувались безпосередньо командуючому флотом: підводні човни, авіація великі надводні кораблі очікували наказ на активні дії проти берегових об’єктів противника, кораблі в морях і базах, проти морських перевезень.

Одночасно з захистом найважливіших об’єктів флоти розпочали широкі оперативні оборонні заходи. На Балтиці оборонні рубежі проходили від півострова Ханко, через фінську заток, острови Даго і Ефель, Ірбенську протоку і далі повертали на південь вздовж Латвійського берега до Любави. Встановлення великих мінних загороджень у Фінській затоці і Ірбенській протоці проводились як єдина мінно-загороджувальна операція. В ній були задіяні майже всі кораблі ескадри, загони легких сил і надводні мінні загороджувачі. Від нападу з повітря їх забезпечували військово-повітряні сили флоту.

Швидке просування противника на північно-західному напрямку створило умови, коли мінно-артилерійські позиції у Фінській затоці могли бути подолані противником. Щоб прикрити Ленінград від можливого удару з моря, 27 червня народний комісар ВМФ при