Державний фінансовий контроль в Україні

П Л А Н

Вступ

1. Поняття державного фінансового контролю

1.1. Суть та функції державного фінансового контролю

1.2. Методи здійснення державного фінансового контролю

1.3. Організації та служби, які здійснюють державний фінансовий контроль

2. Правові основи державного фінансового контролю

3. Методи вдосконалення державного фінансового контролю

3.1. Методи вдосконалення проведення ревізії та перевірок органами, що здійснюють державний фінансовий контроль

Висновки

Список літератури

Диплом: 84 с., 20 источников.

Обьектом работы является государственный финансовый контроль.

Цель работы – анализ системы государственного контроля в Украине.

КОНТРОЛЬ, ФИНАНСЫ, ФИНАНСОВЫЙ КОНТРОЛЬ, ГОСУДАРСТВЕННЫЙ КОНТРОЛЬ, УКРАИНА.

Вступ

Своєрідність державних фінансів перехідного періоду їх гли­бока внутрішня суперечливість, незавершеність процесів пере­ходу від економіки одного типу до економіки зовсім іншого типу найрельєфніше проявляються у фінансовому контролі. Це зумовлено його об'єктивною роллю в реалізації державної фінан­сової політики, його складністю і всеохоплюючим характером. Різними своїми сторонами фінансовий контроль так чи інакше чіпає інтереси практично кожного громадянина і всіх без ви­нятку юридичних осіб.

Фінансовий контроль є однією із завершальних стадій управ­ління фінансами. Водночас він є необхідною умовою ефектив­ності управління фінансовими відносинами в цілому. Складність розуміння фінансового контрою зумовлена складністю самих фінансів. Так само, як фінанси є основою суспільної діяльності в будь-якій сфері і водночас відображають її матеріальну ре­зультативність, так і фінансовий контроль виступає в ролі сво­го роду лакмусового папірця, з допомогою якого зримо прояв­ляється весь процес руху фінансових ресурсів, починаючи зі стадії їх формування, шо необхідно для початку здійснення діяльності в будь-якій сфері публічного життя, і завершуючи одержанням фінансових результатів цієї діяльності.

Особливе місце фінансового контролю в загальній системі контролю як елемента в системі управління суспільними про­цесами зумовлюється його специфікою, що найяскравіше про­являється в контрольній функції самих фінансів. Об'єктивно властива фінансам здатність виражати специфічну сторону ви­робничо-господарської діяльності в будь-якій сфері робить фінансовий контроль всеохоплюючим і всеосяжним.

Водночас для того щоб з потенційно можливого фінансо­вий контроль дійсно став таким і на практиці, завжди необхід­но розрізняти базисні і надбудовні елементи фінансового кон­тролю. Якщо контрольна функція фінансів є властивістю са­мих фінансів і виступає базисом фінансово-контрольних правовідносин, то власне фінансовий контроль є діяльністю відповідних органів і організацій, що його здійснюють.

1. Поняття державного фінансового контролю

1.1. Суть та функції державного фінансового контролю

Формально об'єктом фінансового контролю є фінансові показники діяльності, але оскільки вони або регламентують процес формування, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів, або відображають результативність їх кру­гообігу, фактичним об'єктом фінансового контролю є весь про­цес виробничо-господарської діяльності. Саме цим й зумовлюється виключно велика роль фінансового контролю в системі управ­ління суспільними процесами.

Необхідною умовою ефективності фінансового контролю є система бухгалтерського обліку, що забезпечує достовірність і повноту відображення руху вартісних показників підзвітної юридичної чи фізичної особи. Лише за такої умови результати фінансового контролю дають можливість для аналізу і об'єктив­ної оцінки динаміки фінансових показників і коректування процесу реалізації фінансової політики держави.

Міра і глибина реалізації суспільством контрольної функції фінансів багато в чому залежить також від стану фінансової дисципліни в народному господарстві. Фінансова дисципліна —це одна із сторін законності. Вона виражає обов'язковий для всіх юридичних і фізичних осіб порядок ведення фінансового господарства, дотримання встановлених норм і правил, вико­нання фінансових зобов'язань.

Вимоги фінансової дисципліни визначаються, з одного боку, загальними принципами організації фінансів, з іншого — спе­цифічними умовами функціонування фінансів в структурних підрозділах матеріального виробництва і невиробничої сфери. Фінансова дисципліна несумісна з відомчим чи місницьким підходом до виконання фінансових зобов'язань, не допускає протиставлення індивідуальних, групових та суспільних інте­ресів. В умовах нинішньої нашої дійсності особливо важко до­могтися цього.

Україна в своєму поступальному розвитку прямує до рин­кової економіки і вже пройшла цим шляхом певний відрізок відстані. Рух України цим шляхом набув незворотнього харак­теру. І хоча відносинам в галузі державних фінансів України ще дуже властиві перехідні риси, проте за своєю суттю та ос­новним змістом вони уже набули, особливо із врахуванням тен­денцій та динаміки їх розвитку, класичних ринкових рис.

За нинішніх умов основна увага в державному фінансовому контролі приділяється вчасності та повноті мобілізації коштів у державні фінансові ресурси, законності надходжень та видатків у всіх ланках державної фінансової системи, дотриманню пра­вил обліку і звітності. Державний фінансовий контроль охоп­лює не лише процес формування і виконання Державного бюд­жету, але й місцевих бюджетів, оскільки державою повинен здійснюватись контроль при: видачі регіональним і місцевим бюджетам дотацій (субсидій) і кредитів з Державному бюджету на фінансування їх поточних та капітальних видатків; санкцію-ванні випуску місцевих позик, гарантованих урядом; реалізації урядових програм.

Повністю виходить за рамки державного фінансового кон­тролю фінансовий контроль, що здійснюється у сфері діяль­ності монополій і приватного підприємництва самими власни­ками фінансового капіталу чи його окремих складових. Тут здійснюється найефективніший і найбескомпромісніший фінан­совий контроль, оскільки від його повсюдності і принципо­вості безпосередньо залежить фінансова результативність діяль­ності самих власників капіталу. Кінцевою метою підприємниць­кої діяльності в будь-якій сфері є збагачення, тобто ніщо інше, як зростання первинного капіталу.

На цьому рівні в структурі організації фінансового контро­лю в ринковій економіці має місце аналогія з внутрівідомчим фінансовим контролем, що діяв в країнах з адміністративно-командною системою управління при державній (загальнона­родній) формі власності. Однак якщо в ефективності внутріві­домчого контролю в найбільшій мірі знову ж таки була зацікав­лена держава (узагальнений власник), то в ринковій економіці в ефективності внутрішнього, власного фінансового контролю зацікавлені безпосередньо самі власники капіталу.

Самостійною ланкою фінансового контролю є в даний час також професійний фінансовий контроль — фінансовий конт­роль незалежних аудиторських служб. Він здійснюється у ви­падку і на умовах, передбачених законом, а також на замовлен­ня власника фінансових ресурсів на умовах платності за надан­ня послуг методом вільного вибору аудитора. Аудиторська перевірка спрямована на оцінку достовірності фінансової звітності, глибокий професійний економічний аналіз фінансо­вої діяльності, оцінку фінансової надійності фірми, підприєм­ства, банку, страхової організації чи іншої юридичної особи. що перевіряється, та підготовку відповідного заключення. Ауди­тор і аудиторська фірма несуть не тільки моральну, але й юри­дичну відповідальність за якість наданих ними послуг.

В контрольно-ревізійній роботі за адміністративно-коман­дної системи управління фінансовий контроль за діяльністю підприємств був спрямований, насамперед, на перевірку вико­нання планів нагромаджень і платежів в бюджет, виявленню прихованих внутрішніх резервів, контроль за збереженням ефективністю використання державних коштів, дотриманню нормативних показників і фінансової дисципліни.

Таким чином, фінансовий контроль — це цілеспрямовані діяльність законодавчих і виконавчих органів публічної влади і не державних організацій, спрямована на забезпечення законності фінансової дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованим грошових фондів держави з метою найефективнішого соціальне економічного розвитку усіх суб'єктів фінансових правовідносин

Фінансовий контроль характерний усім фінансово-правовим інститутам. Тому поряд із загальними фінансово-правовими нормами, що регулюють організацію і порядок здійсненні фінансового контролю в цілому, є норми, що враховують його специфіку в окремих фінансово-правових інститутах.

Основний зміст фінансового контролю у відносинах, що регулюються фінансовим правом, можна звести до наступного:

— перевірки виконання юридичними і фізичними особами фінансових зобов'язань перед державою і органами місцевого самоврядування;

— перевірки правильності використання державними і му­ніципальними підприємствами, установами і організаціями гро­шових ресурсів, що перебувають у їх господарському віданні чи оперативному управлінні;

— перевірки дотримання правил здійснення фінансових операцій, розрахунків і зберігання грошових коштів підприєм­ствами, установами і організаціями на рахунках в кредитних установах; .

— виявлення внутрішніх резервів виробництва — можливо­стей підвищення продуктивності праці, рентабельності, еко­номії грошових і матеріальних ресурсів і т.д.;

— попередження і усунення виявлених порушень фінансо­вої дисципліни. У випадку їх виявлення у встановленому дер­жавою порядку притягаються до відповідальності організації, посадові особи і громадяни, забезпечується відшкодування ма­теріальної шкоди державі, організаціям, громадянам.

Ця відповідальність може бути виражена в адміністратив­них, економічних або адміністративних і економічних одно­часно заходах впливу на порушників фінансової дисципліни. Економічні засоби впливу проявляються конкретно через фінан­сові санкції, які є тими важелями фінансового механізму, що істотно сприяють підвищенню ефективності виробництва, його інтенсифікації, екологічному оздоровленню і т.д.

Проблеми посилення фінансової відповідальності, дієвості фінансового контролю вимагають, з одного боку, скорочення кількості санкцій, що застосовуються, а з іншого — підвищен­ня їх результативності. Цьому, зокрема, покликана сприяти здійснювана нині в Україні реформа оподаткування.

Специфіка будь-якого контролю як елемента управління — його вторинність. Контролювати можна тільки те, що уже є наяву. Фінансовий контроль сам по собі не є інструментом безпосередньої організації фінансової діяльності. Його призна­чення полягає в попередженні або усуненні помилок у цій діяль­ності, в поліпшенні її самої.

Для ефективного здійснення фінансового контролю не­обхідні критерії, своєрідні еталони, з якими в ході контролю порівнюється діяльність, що перевіряється. Для фінансового контролю такі критерії визначаються фінансовим законодав­ством і іншими нормативними актами, що регламентують фінан­сову діяльність. Зокрема, такі критерії містяться, насамперед, в Конституції України, в Законах України «Про державну подат­кову службу в Україні», «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», «Про аудиторську діяльність» та в ряді інших, а також в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, наказах та інструкціях міністерств і відомств, у статутах і положеннях, що регламентують правове становище і компетенцію державних органів, громадських організацій, органів місцевого самоврядування і містять в собі правові нор­ми, які регулюють контрольні повноваження компетентних органів.

Тому іншими словами фінансовий контроль можна визна­чити як спостереження фактичного стану показників фінансової діяльності суб'єктів фінансових правовідносин в порівнянні із за­даними показниками.

1.2. Методи здійснення державного фінансового контролю

В залежності від критеріїв, взятих за основу, фінансовий контроль поділяється на декілька видів. Найчастіше критерієм класифікації фінансового контролю на види береться фактор часу проведення контролю і на цій підставі виділяють попередній фінансовий контроль, поточний фінансовий контроль і наступ­ний фінансовий контроль. Такі види контролю притаманні усім контролюючим органам.

Попередній фінансовий контроль здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень з фінансових питань. Це стосуєть­ся насамперед процесу визначення обсягу фінансових ресурсів держави на плановий період та їх основної частини, що акуму­люється в Державному бюджеті, а також їх розподілу між окре­мими суспільними потребами та одержувачами державних фінансових ресурсів.

Попередній фінансовий контроль здійснюється на стадії розробки і прийняття законів і інших нормативних актів з фінансових питань. З цією метою здійснюється кваліфікована екс­пертна оцінка фінансових результатів впровадження того чи іншого рішення, що може бути прийнятим. При цьому попе­редній фінансовий контроль на основі глибокого аналізу і розра­хунків фінансових результатів забезпечує об'єктивність оцінки доцільності прийняття чи неприйняття відповідного рішення, має важливе значення для профілактики порушень фінансової дисципліни і інших фінансових правопорушень.

Попередній фінансовий контроль передує витрачанню фінансових ресурсів та прийняттю будь-яких рішень з фінан­сових (і не тільки фінансових!) питань. Він сприяє вибору най­доцільніших рішень, що забезпечують поряд з найбільшою ефек­тивністю використання фінансових ресурсів в оптимальну зба­лансованість вартісних і натурально-речових пропорцій і показників економічного і соціального розвитку суспільства. З цією метою перевіряються документи, що повинні бути після цього затверджені і стати основою для наступної діяльності — проекти бюджетів, фінансових планів і кошторисів, кредитні і касові заявки і т.д. Як правило, попередній фінансовий конт­роль завжди здійснюється вищими органами законодавчої вла­ди. Хоч об'єктивно він мав би здійснюватись постійно всіма суб'єктами фінансових правовідносин.

Поточний фінансовий контроль — це контроль за безпосе­редньою оперативною фінансовою діяльністю, інакше кажучи — за власне фінансовим процесом. Він полягає в систематичній перевірці дотримання фінансової дисципліни, тобто дотримання вимог фінансових норм і нормативів, насамперед — неухиль­ного дотримання встановлених показників з обов'язкових пла­тежів до бюджету і державних позабюджетних фондів. Цей вид фінансового контролю справляє найбільший вплив на процес формування і використання фінансових ресурсів у всіх струк­турах суспільного виробництва. Як правило, він здійснюється органами безпосереднього управління фінансовою діяльністю. Хоч й у цьому виді контролю задіяні усі суб'єкти фінансових правовідносин.

Наступний фінансовий контроль — це контроль за фінан­совими результатами діяльності. Він проводиться після здійснен­ня фінансових операцій (виконання фінансових зобов'язань перед державою, одержання і використання грошових коштів від держави на виплату заробітної плати працівникам бюджет­ної сфери та ін.) і, як правило, після завершення певних етапі діяльності з метою з'ясування її ефективності. Наступний фінансовий контроль — це база для аналізу й оцінки не лише ефективності використання фінансових ресурсів, але й ефективності організації фінансової роботи, застосування контрольних фінансових норм і нормативів в цілому. Однаково активну участь цьому виді фінансового контролю беруть усі суб'єкти фінансово-правових відносин, з тією лише різницею, що кожен з них здійснює наступний фінансовий контроль на своєму рівні і в межах наданої йому державою компетенції.

Всі названі види фінансового контролю здійснюються безпосередньо фінансовими працівниками структур, що займаються виробничо-господарською та фінансовою діяльністю, а також власниками фінансових ресурсів. Значення і роль усіх виді фінансового контролю при цьому не змінюються, лише обмежується сфера застосування його — підприємством, установок організацією, фірмою і т.д. Особливістю є й те, що головний акцент при цьому робиться не на перевірку дотримання фінансової дисципліни, хоч це не випускається з поля зору зовсім, на оборотність фінансових ресурсів, тобто ефективність їх використання та відображення цього в обліку і звітності.

На підставі інших критеріїв виділяють обов'язковий та ініціативний фінансовий контроль. Обов'язковий здійснюється:

а) в силу вимог нормативних актів (наприклад, контроль Рахункової палати Верховної Ради України за виконанням бюджету по підсумках року, що завершився) і б) за рішенням компетентних органів держави (наприклад, податкової адміністрації з метою з'ясування повноти виконання платникам податків їх фінансових обов'язків перед державою), прокуратури (з метою з'ясування дотримання законності в країні), суду (з метою встановлення істини в ході розгляду конкретної судової справи) і т.д. Ініціативний фінансовий контроль здійснюється на підставі власних рішень господарюючих суб'єктів.

Застосовуються й інші підстави класифікації видів фінансового контролю, наприклад за суб'єктним складом органі Що здійснюють фінансовий контроль. В цьому випадку фінансовий контроль поділяється на наступні види: 1) фінансова контроль органів законодавчої влади і місцевого самоврядування; 2) фінансовий контроль Президента України; 3) фінансовий контроль органів виконавчої влади загальної компетенції; 4) фінансовий контроль органів виконавчої влади спеціальної компетенції; 5) фінансовий контроль фінансово-кредитних органів; 6) відомчий фінансовий контроль; 7) внутрішньогос­подарський фінансовий контроль; 8) громадський фінансовий контроль; 9) аудиторський фінансовий контроль.

Фінансовий контроль здійснюється різними методами. Під методом фінансового контролю розуміють засоби, прийоми і спо­соби його здійснення. Вони дуже різноманітні і обираються не довільно, а в залежності від сукупності факторів, насамперед від: 1) суб'єкта контролю. Тут особливу роль відіграє правовий статус і особливості форм діяльності органа, що здійснює кон­троль; 2) від об'єкта контролю, 3) від мети і завдань, що стоять перед суб'єктом контролю; 4) від підстав виникнення контрольних правовідносин та ряду інших обставин.

Найчастіше застосовуються наступні методи фінансового контролю — ревізії, перевірки (документації, стану обліку і звітності, повноти виконання фінансових зобов'язань і т.д.), заслуховування доповідей, інформацій посадових осіб про фінан­сову діяльність на сесіях органів місцевого самоврядування, засіданнях органів державної виконавчої влади, інвентаризації і інші. Їх проведення, як правило, планується. Також можуть здійснюватись вони і поза планом, у зв'язку з необхідністю, що об'єктивно виникла.

Всі методи фінансового контролю конкретизуються в мето­диках — тобто в технології (правилах) проведення контролю різними суб'єктами відповідних об'єктів. Методика вказує кон­кретні прийоми і засоби дій, орієнтує, як саме і в якій по­слідовності починати, здійснювати і закінчувати перевірку. Для всіх найчастіше вживаних методів фінансового контролю існу­ють випробувані на практиці методики. Вони розроблені з вра­хуванням форм власності, організаційної структури, інших істотних відмінностей об'єктів, що контролюються.

В Україні у наш час основними методами фінансового кон­тролю є ревізії й перевірки. Зміст цих методів визначено зако­нодавцем. Зокрема, в статті 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року встановлено:

«Ревізія — це метод документального контролю за фінансо­во-господарською діяльністю підприємства, установи, органі­зації, дотриманням законодавства з фінансових питань, досто­вірністю обліку і звітності, спосіб документального розкриття недоліків, розтрат, привласнень і крадіжок коштів і матеріаль­них цінностей, попередження фінансових зловживань. За ре­зультатами ревізії складається акт.

Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, орга­нізацій чи їх підрозділів. Результати перевірки оформлюються довідкою чи доповідною запискою».

Ревізія — це найглибше і найвсебічніше обстеження фінан­сово-господарської діяльності підприємства, установи, органі­зації з метою з'ясування її доцільності та законності. Ревізії здійснюють практично всі суб'єкти, що контролюють фінансо­ву діяльність. Їх підставою є, як правило, завчасно складений план заходів фінансового контролю суб'єкта, що цей контроль здійснює. Проте нерідко зустрічаються й позапланові ревізії, що здійснюються за вимогою компетентних органів у зв'язку з обставинами, що раніше не були передбачені. Позапланові ревізії відзначаються раптовим характером і здійснюються з метою з'ясування окремих питань. Найчастіше позапланові ревізії призначаються правоохоронними органами.

Перевірка як метод фінансового контролю здійснюється з окремих питань фінансово-господарської діяльності на підставі звітних, балансових і розхідних документів. В ході її проведен­ня виявляються порушення фінансової дисципліни та наміча­ються заходи по усуненню їх негативних наслідків.

Поряд з ревізіями і перевірками до методів фінансового контролю належать за фінансовим правом України обстежен­ня, інспекції, спостереження.

Обстеження, як і перевірка, також охоплює окремі сторони діяльності підприємств, установ, організацій, але на відміну від перевірки проводиться по значно ширшому колу показників і виявляє фінансовий стан господарюючих суб'єктів, перспекти­ви їх розвитку, необхідність реорганізації чи переорієнтації ви­робництва. В ході обстежень часто здійснюються опитування, анкетування. Обстеження може здійснюватись за приписом законодавчих або виконавчих органів і також насамперед пере­слідує мету виявлення порушень фінансової дисципліни.

Інспекції — це перевірки стану фінансів, підприємств на місцях, що періодично здійснюються суб'єктами — представ­никами держави в цілому чи її окремих органів. Вони, як пра­вило, проводяться з метою загального ознайомлення зі станом справ на місцях та надання оперативної практичної допомоги.

Спостереження — це такий метод фінансового контролю, який зводиться переважно до загального ознайомлення із ста­ном фінансової діяльності бюджетної установи, підприємства, відомства. Спостереження буває загальним і спеціальним. Як правило, спостереженню передує в часі застосування інших методів фінансового контролю.

1.3. Організації та служби, які здійснюють державний фінансовий контроль

Ефективність фінансового контролю у вирішальній мірі за­лежить від правильної його організації та розподілу ролей, ком­петенції суб'єктів фінансового контролю. В цій справі уже існує значний досвід. Він переконує, що система органів, які здійсню­ють фінансовий контроль, аби діяти ефективно, не може буду­ватись довільно, аби як. Вона неминуче зумовлюється об'єктив­ними причинами і суспільними традиціями.

Фінансовий контроль є логічним продовженням і завер­шенням державного управління фінансами. Тому в країнах з розвинутими громадянським суспільством і ринковою економі­кою не придумують довільно яку б то не було систему органів фінансового контролю — вона все одно виявилася б нежиттєз­датною — а застосовують до завдань фінансового контролю систему органів державного управління фінансами, яка уже склалася в країні давно. Ця система лише доповнюється окре­мими специфічними елементами і в загальних рисах має на­ступний вигляд: загальнодержавний фінансовий контроль; відом­чий фінансовий контроль; аудит.

Функції державного фінансового контролю, як правило, розподіляються в них між вищими органами державної влади одночасно із закладами управління фінансовою та кредитно-грошовою системою. Конкретні форми розподілу зумовлюють­ся особливостями політичної системи держави. При цьому обо­в'язково враховується принцип розподілу та врівноваження влад.

На найвищому рівні державного фінансового контролю основні контролюючі функції покладаються на парламенти чи відповідні їх органи. Ними, як правило, створюються спеціальні комітети чи комісії з питань фінансів, бюджету, податків і інших питань фінансової політики, на які покладаються обов'язки контролю за дотриманням норм фінансового законодавства, за реалізацією фінансової політики органами виконавчої влади і головним інструментом її реалізації — державним бюджетом. У федеративних державах парламент здійснює контроль і за дот­риманням норм фінансового законодавства всіма членами фе­дерації. Фінансовий контроль парламенту насамперед здійс­нюється в ході розгляду і затвердження проекту державного бюджету на черговий рік і звіту уряду про його виконання, а також в ході спеціальних парламентських слухань найпринци­повіших, найгостріших і найскладніших питань фінансової по­літики держави, в ході обговорення і прийняття фінансового законодавства, в ряді інших випадків.

Оперативний державний фінансовий контроль здійснюють міністерство фінансів і інші державні органи, наділені функці­ями управління фінансами, а також спеціальні відомства дер­жавного фінансового контролю.

Наприклад, в США чинна система державного фінансово­го контролю інкорпорована в державно-правову систему як необхідний елемент державного регулювання балансу повно­важень законодавчої і виконавчої властей. Взаємодія двох віток державної влади в цій сфері здійснюється з допомогою як пар­ламентського контролю за діяльністю міністерств і відомств, так і адміністративного й фінансового контролю президента за діяльністю його адміністрації.

Провідними фінансовими контролюючими органами США є Головне контрольне-фінансове управління, що відноситься до вітки законодавчої влади, та Адміністративно-бюджетне уп­равління, що відноситься до складу адміністрації президента.

Головне контрольно-ревізійне управління США було ство­рене майже 80 років тому як незалежний від федеральної ад­міністрації орган з метою контролю за правильністю й ефек­тивністю використання бюджетних коштів виконавчими орга­нами, включаючи й міністерство оборони. Закон США про Головне контрольно-фінансове управління від 1974 р. значно розширив його повноваження. Тепер до його функцій відно­сяться, крім усіх попередніх, ще й аналіз федеральних програм за методом «затрати-результати».

Головне контрольно-ревізійне управління США має дос­туп практично до всіх фінансових документів міністерств і відомств. В його штаті — біля п'яти тисяч співробітників, більшість з яких працює у Вашингтоні і значно менша частка їх зайняті в регіональних бюро та зарубіжних представництвах. За дорученням палат і комісій Конгресу США чи навіть окремих конгресменів Головне контрольно-ревізійне управління може здійснювати оцінку результативності державних програм і діяль­ності федеральних відомств; проводити спеціальні обстеження і перевірки обгрунтованості цін на продукцію; фінансово-еко­номічних аспектів контрактів міністерства оборони. Інспекто­ри Головного контрольно-фінансового управління перевіряють також діяльність ревізорів виконавчої влади. В окремих випад­ках перевірки здійснюються в координації із слідчими органа­ми міністерства юстиції та іншими органами, наділеними відпо­відними повноваженнями.

У Франції виявлення і попередження бюджетно-фінансових зловживань покладено на Рахункову палату — одну з най­старіших державних установ країни. Тут Рахункова палата є по суті судовою адміністрацією. Законодавець відніс до її компе­тенції здійснення загального контролю за державними фінан­сами. Такого ж роду контроль в комунах, департаментах і регі­онах за місцевими державними установами здійснюється регі­ональними рахунковими палатами, створеними у 1982 році. Рішення цих палат можуть бути оскаржені в Рахункову палату Франції.

Рахункова палата Франції контролює фінансову діяльність адміністративних інститутів, виявляє їх помилки і прорахунки, що завдають шкоди державним фінансам. Зокрема, вона пере­віряє, як саме використовуються кредити, фонди і цінності, управління якими доручено державним службам та іншим офі­ційним юридичним особам, здійснює контроль за різноманіт­ними установами в сфері соціального забезпечення, рахунками державних підприємств і їх філій, а також, в окремих випадках, за приватними юридичними особами з числа тих, що одержу­ють фінансову допомогу держави.

Органами державного фінансового контролю у Франції є також Генеральна інспекція фінансів і Генеральна інспекція адміністрації. Перебуваючи в безпосередньому підпорядкуванні міністра економіки і фінансів, Генеральна інспекція фінансів виконує функції контролю на місцях за діяльністю служб міністерства економіки і фінансів. Вона контролює діяльність всіх призначених державою бухгалтерів та адміністративної бух­галтерії вторинних розпорядників кредитів, державних підпри­ємств, а також тих недержавних органів і підприємств, що пе­ребувають під фінансовим контролем держави. Ця ж установа організовує та здійснює дослідження економічних і фінансо­вих проблем на замовлення державних міністерств і відомств, а також за власною ініціативою.

Функцією Генеральної інспекції адміністрації є здійснення вищого контролю за персоналом, службами, установами і орга­нами, що перебувають в підпорядкуванні міністерства внутрішніх справ або під контролем префектів, навіть якщо вони підпада­ють під контроль ще якогось іншого державного інспектуючо­го органу. Інспектори Генеральної інспекції адміністрації мо­жуть одержувати письмові доручення від прем'єр-міністра, міністра внутрішніх справ та інших зацікавлених міністерств, що, таким чином, розширює їх компетенцію на персонал, служ­би, установи й органи, які перебувають в підпорядкуванні інших міністерств, крім міністерства внутрішніх справ.

У Великобританії функції контролюючого бюджетно-фінан­сового органу, що виступає від імені парламенту, виконує На­ціональне контрольно-ревізійне управління. Воно було створе­не у 1983 році у відповідності зі спеціальним законом замість департаменту з фінансів і ревізії, що існував до цього. Назва­ний закон змінив загальнофінансову і оперативно-господарську незалежність цього органу від уряду і поставив генерального контролера-ревізора, що очолює його, у більш близькі стосун­ки з парламентом у порівнянні з попереднім часом. В даний час генеральний контролер-ревізор є посадовою особою пала­ти общин.

Державний фінансовий контроль в Російській Федерації здійснюють Федеральні Збори і їх дві палати — Державна дума і Рада Федерації. Вищим спеціальним органом державного фінансового контролю тут є Рахункова палата, яка у своїй діяль­ності підзвітна Федеральним зборам. Вона проводить експер­тизу федерального бюджету, федеральних позабюджетних фондів і законодавчих актів, контролює виконання державного бюд­жету та використання федеральної власності. Особливо слід підкреслити те, що Рахункова палата Російської Федерації в межах завдань, поставлених перед нею законодавцем, органі­заційно та функціонально незалежна.

Контрольні функції в галузі фінансів виконують також ко­мітети й комісії, що утворюються Радою Федерації та Держав­ною Думою в межах їх компетенції. Особлива роль серед них належить Комітету з бюджету, податків, банків і фінансів, що здійснює фінансовий контроль в цій галузі в цілому.

У відання Державної Ради Федеральних Зборів Російської Федерації переданий Контрольно-бюджетний комітет, що існу­вав раніше у складі Верховної Ради Російської Федерації, на підставі Закону Російської Федерації «Про основи бюджетного устрою і бюджетного процесу». Комітет діє як незалежний від адмістрації Президента і Уряду Російської Федерації орган. Крім експертно-аналітичної роботи з фінансових питань, по­в'язаних з доходами і видатками бюджетних коштів, до компе­тенції Контрольно-бюджетного комітету відноситься також проведення фінансового контролю за: виконанням федераль­ного бюджету; дотриманням законності і підвищенням ефек­тивності витрачання державних коштів, що виділяються на фінансування бюджетних організацій, сфери матеріального ви­робництва, оборони і правоохоронних органів; формуванням доходів і видатків від зовнішньоекономічної діяльності; вико­ристанням позабюджетних фондів.

Контрольно-бюджетний комітет при здійсненні своїх функ­цій уповноважений проводити фінансові ревізії, перевірки й обстеження в органах законодавчої і виконавчої влади, закла­дах, на підприємствах, в державних установах, що діють за рубежем ; в інших організаціях, що обслуговують зовнішньоеко­номічні зв'язки і фінансуються з державного бюджету і в Цен­тральному банку Російської Федерації з питань організації касового виконання федерального бюджету, регулювання гро­шово-кредитних відносин і емісії. При цьому Контрольно-бюд­жетний комітет взаємодіє з іншими комітетами і комісіями Федеральних Зборів Російської Федерації, з іншими контрольни­ми органами, з правоохоронними органами, а з питань спільного відання Російської Федерації і її суб'єктів — з їх органами влади.

Таким чином, досвід інших держав в організації державно­го фінансового контролю свідчить про те, що цьому аспекту державної фінансової діяльності приділяється особливо велика увага. Він розглядається державами як необхідний інструмент підтримання фінансово-господарського порядку в ринкових умовах. Нашій вітчизняній практиці ще належить оволодіти багато чим з того, що вже випробувано цивілізованим світом в сфері державного фінансового контролю.

Система органів державного фінансового контролю в Ук­раїні перебуває на стадії формування. Хоч основні її елементи вже склалися і діють, вдосконалюючи свою внутрішню струк­туру та уточнюючи своє місце в загальнодержавній системі кон­тролю взагалі. Як і в інших державах, фінансовий контроль в Україні здійснюється органами законодавчої влади, органами виконавчої влади, спеціальними органами державного фінансового контролю, а також недержавними спеціалізованими організаціями.

Верховна Рада України у відповідності зі статтею 85 Кон­ституції України здійснює фінансовий контроль в ході розгля­ду проектів та затвердження Державного бюджету України і звітів про його виконання, на спеціальних парламентських слу­ханнях Кабінету Міністрів України, що іменуються «днями уря­ду», в ході експертиз та заслуховувань Програм діяльності уряду. обговорення і прийняття спеціального фінансового законо­давства, у значній кількості інших форм .

Парламентський контроль за витрачанням державних фінан­сових ресурсів органами і установами виконавчої влади здійсню­ють також всі постійні комітети Верховної Ради України, ко­жен в своїй сфері. Крім того, у Верховній Раді України є два спеціалізовані комітети: Комітет з питань бюджету і Комітет з питань фінансів і банківської діяльності. Вони здійснюють без­перервний парламентський контроль за станом і рухом дер­жавних фінансів.

Особливими контрольними повноваженнями наділена Ра­хункова палата Верховної Ради України. Голова, перший зас­тупник, заступник, головні контролери і секретар Рахункової палати обираються на сесії Верхов