Удосконалення формування розподілу прибутку підприємства при зовнішньоекономічній діяльності

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торгівельно-економічний університет

Вінницький торгівельно-економічний інститут

Кафедра економіки підприємства та менеджменту

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: «Удосконалення формування розподілу прибутку підприємства при зовнішньоекономічній діяльності»

(за матеріалами ТОВ «Банк Ренесанс Капітал»)

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ РОЗПОДІЛУ ПІДПРИЄМСТВА ПРИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Сутність, класифікація, категорії формування розподілу прибутку

1.2. Методологія та правове забезпечення процесу формування розподілу підприємства

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ ТОВ «БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ»

2.1. Організаційно-управлінська та фінансово-економічна характеристика функціонування ТОВ «Банк Ренесанс Капітал»

2.2. Дослідження стану формування розподілу прибутку підприємства при зовнішньоекономічній діяльності

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ РОЗПОДІЛУ ПІДПРИЄМСТВА ПРИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1. Пропозиції щодо вдосконалення формування розподілу підприємства при зовнішньоекономічній діяльності

3.2. Вдосконалення управління формування розподілу підприємства при зовнішньоекономічній діяльності з використанням інформаційних технологій

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Проблематика трансформаційних процесів вимагає наукового розв’язання сучасних економічних завдань, серед яких особливе місце належить управлінню підприємствами, в тому числі за критерієм їх вартості. Актуальність цієї проблематики обумовлена її новизною стосовно вітчизняних підприємств, так і їх аналогів із-за кордону, значенням для сталого підвищення ефективності їх господарювання; крім того, інвестиційні потреби виробників неможливо задовольнити без залучення значних зовнішніх ресурсів, що вимагає формування дієвого внутрішньо-господарського механізму підвищення вартості капіталовкладень.

Управління формування розподілу національних підприємств з огляду на відносно невеликий термін з часу його виникнення - середини 90-х років минулого століття, тобто з початку масової приватизації - перебуває в стадії становлення, причому переважно на основі емпіричних пошуків, а не теоретичних засад, і тому ще не набуло властивостей органічного елементу цілісної системи управління. Поряд з цим, методологічні та прикладні засади менеджменту постійно знаходяться у полі зору іноземних науковців і фахівців - розвиненість корпоративних відносин і необхідність узгодження інтересів усіх заінтересованих у них осіб обумовили появу досліджень із пошуку ефективних форм і методів збільшення капіталу акціонерів. Певна, хоча й не остаточна, практична завершеність системи управління розподілом підприємств економічно розвинутих країн пов’язана з тим, що її наукове обґрунтування триває багато років. Рівень досліджень, виконаних А. Маршалом, Й. Шумпетером, Е. Чемберліном, Дж. Робінсон, Дж. Б. Кларком, Дж. Хіксом, І. Фішером, Р. Коузом, Дж. Гелбрейтом, Г. Саймоном та ін., дозволяє стверджувати, що склалася теорія управління розподілом підприємств.

З огляду на сучасний стан національної системи макроекономічного та внутрішньогосподарського управління розподілом, автоматично привнести в неї розробки зарубіжних авторів неможливо, оскільки вони стосуються усталених корпоративних і фінансових відносин. Тому виникає потреба в осмисленні наукових і практичних засад менеджменту підприємств саме в період їх адаптації до масштабних змін в умовах господарювання.

Окремі аспекти управління розподілом підприємств розглядаються вітчизняними науковцями в межах досліджень проблематики: конкурентоспроможності - О.М. Алимовим, реформування власності - О.І. Амошею, структурних змін в економіці - Л.К. Безчасним, формування фондового ринку - В.М. Бордюком, інвестиційного розвитку - М.С. Герасимчуком, корпоративного управління - В.І. Голіковим, управління виробничим потенціалом - М.І. Івановим, розвитку промислових комплексів - М.Г. Чумаченком, теорії вартості - А.А. Чхуном та ін. Водночас як єдина комплексна проблема управління розподілу підприємств на цей час ще не стала предметом наукового узагальнення.

Відсутність теоретично обґрунтованих підходів до дослідження процесів управління розподілом підприємств ускладнює наукове розв’язання проблемних питань менеджменту в умовах первісного нагромадження капіталу та становлення фондового ринку. Крім того, оскільки управління має базуватися на точно визначеній величині вартості, остільки актуалізується завдання розробки методичних і прикладних засад оцінки вартості підприємств. Це необхідно також для виявлення узагальнюючих тенденцій у динаміці вартості, без чого неможливо обґрунтування на наукових підставах державної системи регулювання розподілу підприємств.

Враховуючи, що найважливішою передумовою зростання вартості підприємств є удосконалення моделі корпоративного управління, доцільним слід визнати теоретичну аргументацію шляхів його здійснення через призму менеджменту.

Актуальність зазначеного наукового спрямування визначається також неповнотою методологічних і прикладних досліджень процесів трансформації підприємств у ринковоорієнтовані структури за вартісним критерієм, що обумовлює доцільність звернення до конкретних питань управління розподілом. Існуючі пропозиції щодо розв’язання наведених проблем менеджменту носять фрагментарний характер і не дозволяють науково узагальнити та практично вирішити завдання створення адекватної умовам економічної трансформації системи управління, орієнтованого на зростання вартості підприємств.

Викладене вище дозволяє стверджувати, що сучасний стан наукової розробки проблематики менеджменту розподілу вимагає систематизації та узагальнення теоретико-методологічних і прикладних аспектів управління з метою досягнення нових наукових результатів, придатних для практичного впровадження у господарську діяльність вітчизняних та зарубіжних підприємств.

Мета дослідження – обґрунтування теоретичних, науково-методологічних положень та практичних рекомендацій щодо удосконалення формування розподілу підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, визначення методики та шляхів вдосконалення управління формування розподілу підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

1) визначити теоретичні засади формуванням розподілу підприємства при зовнішньоекономічній діяльності;

2) охарактеризувати правове поле та методологію процесу формування розподілу підприємства при зовнішньоекономічній діяльності;

3) дати характеристику організаційно-управлінській та фінансово-економічній характеристиці ТОВ «Банк Ренесанс Капітал»;

4) дослідити стан формування розподілу підприємства ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» при зовнішньоекономічній діяльності;

5) проаналізувати шляхи вдосконалення управління формування розподілу підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

6) вказати шляхи вдосконалення управління формування розподілу підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності із застосоуванням інформаційних технологій.

Об’єктом дослідження є удосконалення формування розподілу підприємства при зовнішньоекономічній діяльності.

Предметом дослідження є відносини, що виникають на ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» при удосконаленні формування розподілу підприємства при зовнішньоекономічній діяльності.

Теоретичною і методологічною основою роботи є діалектичний метод пізнання, який дає змогу вивчити організаційні та економічні явища у розвитку й взаємоз’язку. У роботі застосовується також метод теоретико-емпіричного дослідження, який включає у себе аналіз і синтез, історико-логічну аргументацію, порівняння й узагальнення.

Практичне значення одержаних результатівданого дослідження полягає у тому, що одержані результати, щодо розвитку двосторонніх міжнародних економічних зв’язків України, розроблені пропозиції щодо розв’язання проблем які стоять на шляху виходу на міжнародні ринки, можуть бути використані як додатковий теоретичний матеріал для поглибленого вивчення тем з економічних дисциплін, тісно пов’язаних з розвитком міжнародних економічних відносин.

Структура дипломної роботи обумовлена логікою дослідження. Вона складається з вступу, основної частини, яка містить три розділи і шести параграфів, висновків, списку використаних 85 джерел, 7 додатків, 9 таблиць.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ РОЗПОДІЛУ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА ПРИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Сутність, умови, класифікація, категорії формування розподілу прибутку

Поділ (розподіл) - спосіб реорганізації, при якому одне підприємство розподіляється на кілька інших (нових) підприємств.

Унаслідок реорганізації шляхом поділу після передачі всього свого майна, прав та обов’язків іншим (новоствореним) юридичним особам - правонаступникам підприємство, що розділяється, припиняє своє існування.

Виділення - спосіб реорганізації, при якому з одного підприємства виділяється одне або кілька інших підприємств.

Відповідно до ст. 109 ЦК, виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Тобто підприємство, з якого виділяються інші підприємства, не припиняється, а продовжує існувати як попередня юридична особа. Майно цього підприємства розподіляється між ним та новоствореними на його базі підприємствами пропорційно до сформованих статутних капіталів.

На практиці такий спосіб реорганізації застосовують у випадках, коли, наприклад, треба розподілити сфери діяльності підприємства.

Структурні підрозділи - цехи, відділи, ферми, інші господарські підрозділи, що здійснюють діяльність на основі положення, затвердженого директором підприємства (об'єднання), і очолюються керівником, який призначається (затверджується) на посаду директором підприємства (об'єднання) (15, с. 78).

Структурні одиниці - виробничо-господарські суб'єкти підприємства (об'єднання), що мають статус, визначений у статуті (положенні) підприємства (об'єднання), є цілісними майновими комплексами, виробляють продукцію (виконують роботи, надають послуги) в єдиному (замкнутому) технологічному процесі, знаходяться за юридичною адресою підприємства (об'єднання) або в іншому місці, а також відокремлені підрозділи підприємств чи об'єднань (філіали, представництва, відділення тощо) з правом відкриття поточних та розрахункових рахунків.

Поділ чи відокремлення можуть здійснюватися відповідно до чинного законодавства у випадках та за умов:

а) створення на базі підприємств та об'єднань, що не привели свій статус у відповідність з чинним законодавством, кількох нових господарюючих суб'єктів або відокремлення від підприємств та об'єднань структурних підрозділів - за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном;

б) виходу підприємств із складу: добровільних об'єднань - згідно зі статутом об'єднання; об'єднань, утворених відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 19 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів" - за рішенням керівництва цих об'єднань та ін.

Дії, зазначені вище, можуть також здійснюватися:

- в процесі корпоратизації - згідно з пропозиціями комісії з корпоратизації;

- в процесі підготовки підприємств до приватизації - згідно з планом приватизації;

- при оренді структурних підрозділів (одиниць) державних підприємств (об'єднань) - за згодою орендодавця;

- при передачі в оренду структурних підрозділів (одиниць) державних підприємств (об'єднань) з наступним викупом - згідно з договором оренди;

- в процесі розгляду справи про банкрутство підприємств - відповідно до ухвали арбітражного суду.

Та не може здійснюватися:

- у випадку неможливості організаційного або територіального відокремлення;

- при наявності тісного технологічного зв'язку структурного підрозділу (одиниці) з іншими підрозділами;

- якщо поділ чи відокремлення може призвести до негативних екологічних, соціально-економічних наслідків (погіршення споживчих характеристик товару, зниження конкурентоспроможності на зовнішньому ринку і т.п.);

- в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

В процесі поділу підприємства ініціатор поділу чи відокремлення звертається з відповідним поданням до органу, уповноваженого управляти майном об'єкта поділу чи відокремлення.

До подання додається організаційне та техніко-економічне обгрунтування доцільності поділу чи відокремлення.

Подання розглядається органом, уповноваженим управляти майном, протягом місяця з моменту одержання подання. За результатами розгляду приймається відповідне рішення, про яке письмово повідомляється ініціатор поділу чи відокремлення. Рішення надсилається не пізніше 10 днів після його прийняття (31, с. 142).

Орган, уповноважений управляти майном, може прийняти рішення про поділ чи відокремлення за власною ініціативою.

У випадку, якщо об'єктом поділу чи відокремлення є монопольне утворення, рішення попередньо погоджується з Антимонопольним комітетом або його територіальним відділенням.

Відповідно до умов здійснення поділу та відокремлення, орган, що уповноважений управляти майном, приймає такі рішення:

- про проведення поділу чи відокремлення або відмову у поділі чи відокремленні;

- про згоду на вихід підприємства зі складу об'єднання або відмову у виході.

Рішення про відмову у здійсненні поділу чи відокремлення має бути належним чином обгрунтоване.

У випадку позитивного рішення орган, уповноважений управляти майном, звертається при необхідності до Кабінету Міністрів України з поданням про перепідпорядкування підприємства іншому органу, підвідомчому Кабінету Міністрів України.

Порядок і терміни проведення поділу чи відокремлення встановлюється органом, уповноваженим управляти майном. Зазначений термін не повинен перевищувати 6 місяців від дня прийняття відповідного рішення.

При здійсненні поділу чи відокремлення до новостворених підприємств згідно з чинним законодавством переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки.

Вихід підприємства з добровільного об'єднання здійснюється за ініціативою керівника або трудового колективу підприємства відповідно до статутів об'єднання та підприємства із збереженням взаємних обов'язків і договорів з іншими підприємствами та організаціями. В цьому випадку рішення про вихід з об'єднання приймається підприємством самостійно без погодження з органом, уповноваженим управляти майном.

При корпоратизації підприємства орган, уповноважений управляти майном, надає комісії з корпоратизації подання ініціаторів з пропозиціями щодо поділу чи відокремлення, якщо такі надійшли на момент створення комісії.

У процесі роботи комісії з корпоратизації ініціатори поділу чи відокремлення звертаються з поданням безпосередньо до комісії, але не пізніше ніж за 7 днів до закінчення її роботи.

Комісія готує та подає учасникам товариства висновки і пропозиції стосовно поділу чи відокремлення (26, с. 171).

Засновник у місячний термін розглядає пропозиції комісії та приймає відповідне рішення. Рішення засновника повідомляється ініціатору в десятиденний строк.

У процесі підготовки державного підприємства до приватизації ініціатори поділу чи відокремлення подають відповідні пропозиції у комісію по приватизації. Якщо трудовий колектив - ініціатор поділу чи відокремлення не згоден з проектом плану приватизації, розробленим комісією, він може підготувати альтернативний варіант плану та подати його на розгляд комісії.

Рішення про поділ чи відокремлення приймає орган приватизації.

При оренді структурних підрозділів (одиниць) державних підприємств (об'єднань) ініціатори відокремлення - орендарі, інші фізичні та юридичні особи, які бажають викупити об'єкт оренди і тим самим відокремитися, подають орендодавцю обгрунтовані пропозиції щодо відокремлення.

Орендодавець зобов'язаний розглянути їх протягом 30 днів з моменту одержання і дати відповідь про прийняте рішення.

У випадку розгляду арбітражним судом справ про банкрутство підприємства і при тому, що боржник сам звернувся з заявою про визнання його банкрутом, громадяни та юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника, у місячний термін з дня опублікування в офіційному органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України оголошення справи про банкрутство подають до арбітражного суду заяви з письмовим зобов'язанням про переведення на них боргу, а також вказують, що санація буде відбуватися шляхом поділу підприємства або відокремлення від нього одного чи декількох структурних підрозділів (одиниць).

Коли наявна кредиторів на переведення боргу та заміну боржника арбітражний суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі. В ухвалі арбітражний суд затверджує узгоджені кредиторами, санаторами і боржником умови санації боржника шляхом поділу чи відокремлення.

Розукрупнення підприємства (поділ, виділення) здійснюється, як правило, в таких випадках:

1. Якщо у підприємства поряд з прибутковими секторами діяльності є значна кількість збиткових виробництв. Метою розукрупнення при цьому є виділення підрозділів, які санаційно спроможні для проведення їх фінансового оздоровлення, в т. ч. шляхом приватизації. Структурні ж підрозділи, які не підлягають санації, залишаються в організаційній структурі підприємства, яке з часом оголошується банкрутом.

2. Якщо у підприємств високий рівень диверсифікації сфер діяльності і до них (різних ділянок виробництв) виявляють інтерес кілька інвесторів. Тож, у результаті розукрупнення кожен з інвесторів може вкласти кошти в ту сферу, яка його найбільше приваблює, не обтяжуючи себе при цьому непрофільними виробничими структурами.

3. При проведенні передприватизаційної підготовки державних підприємств з метою підвищення їх інвестиційної привабливості.

4. За рішенням антимонопольних органів, якщо підприємства зловживають монопольним становищем на ринку (може бути прийнято рішення про примусовий поділ даних монопольних утворень).

5. З метою створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів), наприклад у результаті виділення з материнської компанії дочірніх підприємств (19, с. 67).

Даний напрям реорганізації дає можливість сконцентруватися на окремих стратегічних сферах діяльності підприємства.

Реорганізація підприємства, яке підлягає примусовому розукрупненню, здійснюється монополістом самостійно за умови ліквідації даного монопольного утворення на ринку. Примусовий поділ не застосовується у випадках:

а) неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

б) наявності щільного технологічного зв’язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства становить менше 30 %).

Розрізняють дві основні форми розукрупнення - поділ та виділення.

Поділ - це спосіб реорганізації, за якого одна юридична особа припиняє свою діяльність, а на її базі створюється кілька нових підприємств, оформлених у вигляді самостійних юридичних осіб.

У разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов’язки (активи і пасиви) реорганізованого підприємства.

Реорганізація підприємства шляхом поділу характеризується такими особливостями:

- до рішення про реорганізацію обов’язково мають бути включені положення, які визначають спосіб розподілу між правонаступниками капіталу підприємства (статутного, резервного тощо);

- угода про реорганізацію укладається між групами засновників підприємств, які створюються в результаті поділу;

- при підготовці установчих документів кожного новоствореного підприємства має бути враховано, що воно створюється шляхом поділу і бере на себе у відповідній частині майнові права та обов’язки цього реорганізованого підприємства;

- підприємствами-правонаступниками та підприємством, яке реорганізується, підписується роздільний баланс.

Угода про реорганізацію шляхом поділу, окрім інших стандартних позицій, має містити:

а) повний перелік та обсяг активів і пасивів балансу, що підлягають передачі кожному правонаступнику;

б) строк складання роздільного балансу з розшифровками кожної статті цього балансу.

Якщо кількість засновників підприємства, що реорганізується, менша за кількість підприємств, що створюються в результаті поділу, то частка кожного засновника в його статутному капіталі відповідним чином розподіляється між новоствореними підприємствами. Кожен із засновників стає співзасновником кожного (або деяких) з підприємств-правонаступників. Внесками засновників до статутного капіталу таких підприємств є їх частки в статутному капіталі підприємства, що реорганізується.

На практиці можна зустріти особливий вид поділу, який має деякі спільні риси з приєднанням. За цього способу реорганізації активи та пасиви реорганізованого підприємства переходять не до новостворених, а до вже функціонуючих підприємств. Власники реорганізованого підприємства згідно із заздалегідь визначеними пропорціями наділяються корпоративними правами підприємств, до яких перейшли активи та пасиви.

Також, підприємство може бути створене в результаті виділення зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об’єднань за рішенням їх трудових колективів, за згоди власників або уповноваженого ними органу. При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов’язки реорганізованого підприємства.

Під час реорганізації шляхом виділення частина активів і пасивів підприємства, що реорганізується, передається правонаступникові або кільком правонаступникам, які створюються внаслідок реорганізації. Підприємство, що реорганізується, продовжує свою фінансово-господарську діяльність. Воно не втрачає статусу юридичної особи, а лише вносить зміни до установчих документів згідно з чинним законодавством (45, с. 121).

У разі виділення створення нової юридичної особи (осіб) здійснюється з використанням лише частини належного реорганізованому підприємству майна. Залишкова ж частина слугує базою для продовження господарської діяльності. Етапи реорганізації підприємства шляхом виділення в основному збігаються з тими, які були описані у разі реорганізації шляхом поділу. Виняток становить останній етап, оскільки при виділенні реорганізоване підприємство не виключається з державного реєстру.

Як специфічний вид виділення можна розглядати операцію передачі частини майнових прав та обов’язків підприємства, що реорганізується, не до новоствореного, а до вже функціонуючого підприємства. Власники реорганізованого підприємства стають співвласниками суб’єкта господарювання, до якого передано частину активів і пасивів.

Виокремлення власників при реорганізації юридичної особи шляхом виділення є необов’язковим. Засновником (чи співвласником) юридичної особи, яка створюється в результаті виділення (чи до якої здійснюється приєднання виділеної частини активів та пасивів), може бути реорганізоване підприємство. При цьому юридична особа, якій передано частину майнових прав та обов’язків, може набути вигляду дочірнього підприємства, у результаті чого організовується інтегрована корпоративна структура.

Необхідним елементом розукрупнення є роздільний баланс. Роздільний баланс - це баланс підприємства, що реорганізується шляхом поділу чи виділення, на день припинення його діяльності, в якому окремими позиціями відображаються активи і пасиви, розподілені між ним і підприємствами-правонаступниками. Отже, в роздільному балансі відображається частка майна, вимог і зобов’язань, яка передається підприємствам, що утворюються в результаті поділу чи виділення. У роздільному балансі показуються баланси новостворених підприємств на момент початку їх господарської діяльності. Перед складанням роздільного балансу слід провести підготовчу роботу щодо забезпечення реальності позицій, які будуть відображені в ньому. З цією метою проводиться інвентаризація всіх майнових прав і зобов’язань підприємства, що реорганізується. Особлива увага при цьому звертається на виявлення та списання майна, непридатного до використання, та безнадійної дебіторської заборгованості.

За загальним правилом складання роздільних балансів усі активи та пасиви реорганізованого підприємства розподіляються пропорційно до встановленої бази для нарахування. Як правило, такою базою є сума основних засобів, якими наділяються підприємства, що створюються в результаті поділу. Наприклад, якщо вирішено, що в результаті поділу до новоствореного підприємства відійде окремий структурний підрозділ, вартість основних засобів якого становить 25 % загальної суми першого розділу активу балансу, то це означає, що до даного підприємства у відповідній частці відійде власний капітал, зобов’язання та вимоги. Може бути встановлено й інший порядок визначення пропорцій обміну корпоративних прав, розподілу майна, формування окремих статей активу та пасиву роздільного балансу, зокрема виходячи з оціночної вартості новостворюваних підприємств. Загальні принципи, пропорції, строки та методи розподілу активів під час реорганізації підприємства шляхом поділу чи виділення визначаються в угоді про реорганізацію (24, с. 89).

1.2. Методологія та правове забезпечення процесу формування розподілу прибутку підприємства

Проведення внутрішньої реорганізації потребує значної підготовчої роботи, яка може бути за змістом структурована на декілька відносно самостійних етапів.

1 етап - визначення стратегічних завдань, які необхідно ви рішити завдяки проведенню внутрішньої реорганізації.

Стратегічні завдання внутрішньої реорганізації, за суттю, збігаються із загальними завданнями антикризового управління - виведення підприємства зі стану кризи, усунення загрози банкрутства, нормалізація фінансового стану підприємства, ліквідація збитковості та причин, що її зумовлюють, забезпечення зростання результатів господарсько-фінансової діяльності та її ефективності.

Відповідно до завдань, що стоять перед конкретним підприємством, має бути визначено місце внутрішньої реорганізації у системі антикризових заходів, вивчено потенційні можливості та наслідки застосування цього інструменту.

2 етап - аналіз внутрішньої організаційної структури та ресурсного потенціалу підприємства.

Метою цього етапу роботи є складання переліку структурних підрозділів підприємства та збирання інформації стосовно їх діяльності.

Ця інформація необхідна для подальшої роботи і стосується таких питань:

- спеціалізація;

- характер продукції (кінцева; незакінчене виробництво, роботи, послуги тощо);

- види продукції (робіт, послуг), що пропонуються зараз і можуть потенційно бути запропоновані;

- обсяги діяльності, їх відповідність до критичних обсягів, необхідних для беззбиткової роботи;

- забезпеченість матеріально-технічною базою, умови її використання (для орендованих основних фондів), кількісний та якісний стан;

- забезпеченість трудовими ресурсами, їх кількість та склад, рівень матеріального та морального задоволення роботою;

- рівень попиту на пропоновану продукцію (роботи, послуги) умови та канали її продажу;

- місцезнаходження, транспортна доступність;

- характеристика керівника складу та провідних фахівців структурних підрозділів;

- можливості виділення інших (крім існуючих) структурно виокремлених частин цілісного майнового комплексу підприємства, які потенційно можуть працювати самостійно;

- ступінь централізації управлінських функцій (закупівля, збут, маркетинг, облік, планування тощо);

- наявність досвіду госпрозрахункових відносин між структурним підрозділом та апаратом управління;

- інша інформація.

Аналіз умов функціонування структурних підрозділів у складі підприємства дасть змогу обгрунтовано визначити форми і методи його внутрішньої реорганізації.

3 етап - визначення критеріїв можливості виділення структурних підрозділів у самостійні підприємства.

Єдиним нормативним та методичним документом, що регламентує критерії можливості виділення, є Методика розробки планів реструктуризації державних підприємств та організацій, розроблена та затверджена Міністерством економіки України (27, с. 59).

Відповідно до цього документа такими критеріями визнаються:

а) ступінь освоєння нових ринків - характеризує швидкість, з якою підрозділ може змінити структуру збуту продукції і подолати бар'єри вступу до нових ринків; слід враховувати, що олігопольні ринки та ринки з високим ступенем вкладення капіталу в продукцію мають повільний ступінь освоєння;

б) рівень специфічних виробничих знань і технологій - характеризує, якою мірою застосовуються науково-технічні знання для підрозділу, який змушений відмовитись від усього спектра раніше виготовленої продукції.

Поняття «специфічні виробничі знання і технології» охоплює науково-технічні знання як у загальновизнаному чистому вигляді (технології ноу-хау, патенти), так і специфічні систематизовані знання, придбані у процесі роботи на даному виробництві (загальний рівень технічної освіти робітників, інноваційні процеси). Чим вище рівень знань, які можуть бути передані, тим легше підрозділ може освоїти нові технології та види продукції.

Під час застосування даної методики досить важливого значення набуває віднесення підприємства до тієї чи іншої категорії.

Категорія 1 - підприємства, що легко реорганізуються. Підрозділ швидко виходить на нові ринки, легко збуває свою продукцію, частка специфічних знань мала.

Категорія 2 - підприємства, які потенційно піддаються реорганізації. Підрозділ має великі можливості освоєння нових ринків, але існуючий рівень специфічних виробничих знань і технологій ускладнює зміну асортименту продукції і виробничого продукції.

Категорія 3 - підприємство, що підлягає ліквідації. Підрозділ характеризується малою можливістю освоєння нових ринків та малим рівнем специфічних виробничих знань та технологій

Категорія 4 - підприємство, яке важко піддається реорганізації. Підрозділ, для якого освоєння нових ринків є важким, незважаючи на високий ступінь специфічних виробничих знань та технологій. Без існування цього підрозділу структура кооперації та збуту в межах об'єднання неможлива.

Позитивно оцінюючи спробу розробки відповідних рекомендацій, вважаємо за необхідне розглядати визначені критерії лише як скринінгові (попередні, якісні) стандарти відбору, які використовуються для попередньої оцінки можливостей проведення реорганізації та ранжирування підрозділів підприємства з точки зору потреби та потенційної можливості їх виділення в самостійні підприємства.

Застосування даних критеріїв дає змогу визначити структурні підрозділи (частки майнового комплексу підприємства), які потребують пріоритетного та поглибленого вивчення питань внутрішньої реорганізації.

4 етап - розробка бізнес-плану діяльності підрозділів, що підлягають реорганізації.

Для економічно обгрунтованої оцінки можливості самостійного функціонування структурних підрозділів (можливість реорганізації яких оцінена як реальна або високопотенційна) розроблюється детальний бізнес-план їх діяльності як самостійних господарюючих суб'єктів ринку.

Структура бізнес-плану, зміст та вимоги до його окремих розділів визначаються виходячи з загальноприйнятих підходів, висвітлених у сучасній економічній літературі, а також нормативних актів та методичних рекомендацій відповідних органів.

Підготовка бізнес-плану діяльності підрозділів, що перетворюються на самостійні підприємства, провадиться на базі використання інформації про їх діяльність у складі підприємства (обсяги виробництва, доходів, склад та рівень поточних витрат), яка корегується з урахуванням їхнього нового статусу. З цією метою визначаються можливі резерви зростання обсягів та ефективності діяльності, мобілізації яких сприяє економічна самостійність або нові власники підприємства.

У перебігу розробки бізнес-плану обов'язково мають бути розраховані показники, що є індикаторами економічної можливості виділення: точка беззбитковості діяльності, яка визначає мінімальний обсяг діяльності, необхідний для покриття поточних витрат за рахунок власних доходів; запас фінансової міцності, який характеризує ступінь перевищення фактичних обсягів діяльності над мінімально допустимим; точка фінансової рівноваги, тобто обсяг діяльності, який забезпечує генерацію грошових доходів в обсягах, що достатні для покриття грошових витрат, у тому числі пов'язаних з обслуговуванням та погашенням старих зобов'язань; обсяг цільового прибутку та можливості його досягнення (точка цільової прибутковості) (17, с. 201).

Методика їх розрахунку викладена в чисельних учбово-методичних виданнях.

5 етап - оцінка ефективності внутрішньої реорганізації під приємства.

Прогнозні результати господарсько-фінансової діяльності ново-створених підприємств (відповідно до розробленого бізнес-плану) необхідно порівняти з відповідними фактичними та прогнозними показниками по підприємству в цілому без проведення реорганізації.

Якщо результати розрахунків підтверджують зростання ефективності господарювання, обсягів чистого грошового потоку, зменшення рівня його мінливості, то внутрішня реорганізація може бути визнана економічно доцільною.

6 етап - розробка концепції та проекту угоди про виділення (розподіл).

Спираючись на отримані результати економічної оцінки можливості виділення, необхідно розробити та винести на схвалення власників загальну концепцію внутрішньої реорганізації. Цей документ має визначати: стратегічну доцільність внутрішньої реорганізації, цілі, які досягаються завдяки її проведенню; перелік підрозділів, що перетворюються на самостійні підприємства; черговість перетворень, терміни та відповідальних за проведення внутрішньої реорганізації; правову схему проведення внутрішньої реорганізації; план заходів, необхідних для проведення реорганізації.

Після схвалення загальної концепції відповідно до визначеної черговості структурних підрозділів розроблюється проект угоди про виділення (розподіл), в якому мають бути зазначені питання щодо: призначення комісій для проведення реорганізації та інвентаризації у складі представників підприємств, що реорганізуються, та засновників підприємств-правонаступників; розподілу між підприємствами-правонаступниками суми його статутного та інших фондів спеціального призначення, що складають капітал банку, а також засновників, акціонерів (учасників); розподілу зобов'язань підприємства, що ліквідується, між його правонаступниками; повного переліку та обсягу активів і пасивів балансу, що підлягають передачі кожному підприємству-правонаступнику; дати перерахування у відповідних частинах залишку коштів з поточних рахунків підприємства, що реорганізується, на