Фондовий ринок

Міністерство освіти і науки України

Криворізький Економічний Інститут

Київський Національний Економічний Університет ім.В. Гетьмана

Кафедра політичної економії

Курсова робота

з політичної економії на тему:

Фондовий ринок

Виконав студент I курсу

Факультету Обліку і Аудиту

групи 6.509(13) - 2

Васяніним Іваном

Науковий керівник:

Овчеренко Ліда Володимирівна

Кривий Ріг-2009

План

Вступ. 3

Розділ 1: Сутність та роль фондового ринку в умовах ринкової економіки 6

1.1. Фондовий ринок як складова ринку інвестицій. 6

1.2. Суб’єкти фондового ринку та особливості механізму фондової біржі 12

1.3. Державні органи регулювання. 16

1.4. Номінальні держателі цінних паперів. 19

Висновки до розділу 1. 22

Розділ 2: Проблеми та перспективи удосконалення фондового ринку України 24

2.1. Особливості організації фондового ринку України. 24

2.2. Основні показники діяльності української фондової біржі 29

Висновки до розділу 2. 32

Висновки. 34

Список використаної літератури. 38

Вступ

Становлення і розвиток української держави відбувається в умовах глибокої економічної кризи. Вихід з неї залежить від успіхів у здійсненні радикальної економічної реформи, переходу до ринкової економіки.

Україна має всі умови для того, щоб якнайшвидше вийти з економічної кризи і стати у Європі одним з регіонів, що найбільш динамічно розвивається. Цьому сприяє вдале політичне розташування, висококваліфіковані фахівці, родюча земля та багаті природні ресурси.

В останній час до цих передумов приєдналися нові, такі як макроекономічна стабілізація, зменшення темпів інфляції та стабільність національної валюти, прискорення курсу приватизації.

Розвиток ринкової економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу та перерозподілу ресурсів. До основних видів економічних ресурсів відносять працю, засоби виробництва, товари і сировину. А також фінанси. Відповідно до названих ресурсів формуються ринок праці, ринок товарно-сировинних ресурсів і фінансовий ринок, зокрема, ринок цінних паперів.

Становлення ефективного ринку цінних паперів в Україні повинно розглядатись у контексті загальних процесів соціально-економічних та політичних реформ, які сьогодні впроваджуються.

Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентноспроможного фінансового сектора, здатного мобілізувати та надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси.

Для вирішення цих питань в Україні створено єдиний орган, що впроваджує політику держави в сфері розвитку фондового ринку. Це - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Україні в основному завершується процес розробки нормативної бази, яка регламентує діяльність учасників ринку цінних паперів, і розпочинається етап вдосконалення окремих законодавчих актів на підставі аналізу практичної діяльності емітентів, інвесторів та професійних учасників

Успіх економічної реформи в Україні тісно пов`язується зі функціональною роботою фондового ринку аналізу і розробки ефективності.

В умовах глобалізації економічного розвитку фондовий ринок повинен забезпечувати фінансово-економічну стабільність країни на базі ефективного використання реальних інвестиційних потоків. Це дасть змогу оптимізувати всі основні складові єдиного народногосподарського комплексу. Покращуючи внутрішні властивості самих інвестицій, завжди необхідно звертати увагу на фактор зміни взаємодії фондового ринку та соціально-економічних і екологічних чинників. Таким чином, обрана проблема для дослідження є актуальною і своєчасною.

Метою даної роботи є аналіз проблем розвитку фондового ринку сучасними науковими методами у просторі єдиної економічної системи, що дозволяє визначити оптимальний рівень ринку як фактор розвитку економічних соціально-політичних, демографічних та екологічних чинників геополітичного комплексу. Автором була зроблена спроба оцінити вплив основних показників, що характеризують стан сучасного фондового ринку України.

У сучасній світовій фінансовій системі фондовий ринок відіграє визначну роль, оскільки він одночасно сегментом грошового ринку та ринку капіталів. До того ж фондовий ринок може розглядатися як один з най ефективніших механізмів регулювання переливу фінансових ресурсів за допомогою різних інструментів. Саме операції на відкритому ринку є основним інструментом грошово-кредитної політики для будь-якого центрального банку, незалежно від того, який у нього цільовий орієнтир – рівень процента чи обсяг грошової пропозиції. Водночас існування ринку державних цінних паперів дає орієнтири для визначення рівня без ризикової процентної ставки. Залучення коштів на фінансових ринках за допомогою державних боргових зобов’язань є також загальновизнаним способом фінансування дефіциту державного бюджету. Тому дослідження розвитку фондового ринку слугують тією основою, яка сприяє визначенню певних напрямів у розбудові економіки, а від так увага дослідників до тенденцій функціонування фондових ринків взагалі та фондових ринків країн, що перетворюють свої економіки, зокрема, є суттєвою.

Розділ 1: Сутність та роль фондового ринку в умовах ринкової економіки

1.1. Фондовий ринок як складова ринку інвестицій

Ринок цінних паперів являє собою досить широку сукупність суспільних відносин, які виникають і існують з приводу цінних паперів, включаючи державне та інституційно-правове їх регулювання.

Відповідно до законодавства України, цінні папери являють собою грошові документи, які:

засвідчують право володіння або відносини позики;

визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником;

передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків;

передбачають можливість передачі грошових та інших прав, пов'язаних з володінням цими документами, іншим особам.

Головним критерієм, у відповідності до якого одні грошові документи вважають цінними паперами, а інші ні, є законодавче закріплення переліку цінних паперів.

Ринок цінних паперів можна структурувати за такими двома ознаками: стадіями та місцем торгівлі. За стадіями торгівлі виділяється первинний та вторинний ринок. Первинний ринок – це випуск цінних паперів в обіг, який здійснюється на основі оголошення про емісію. Торгівля ведеться між емітентами, з одного боку, та інвесторами і фінансовими посередниками - з іншого. Первинний ринок являє собою ринок, який складається в процесі випуску цінних паперів. На такому ринку учасниками завжди виступають емітенти та інвестори. Ринкова взаємодія між ними може бути безпосередньою або вона може здіснюватися через брокерів та ділерів і являє собою безпосередні або за допомогою посередників продаж цінних паперів емітентом та придбання вказаних паперів інвесторами або посередниками.

Емітенти випускають цінні папери, а інвестори їх купують, тобто виникають первинні угоди купівлі-продажу. У процесі випуску цінних паперів, у результаті зазначених угод цінні папери, що випускаються, купуються інвесторами або ділерами вперше. Тому й ринкові відносини, які виникають в процесі випуску цінних паперів називають первинним ринком.

Первинні ринки цінних паперів існують як відносно нетривкі ринкові відносини з приводу конкретних цінних паперів, тобто вони є тимчасовими ринками. Сторонами таких угод завжди є емітент та інвестор. Доходи від випуску належать емітенту. Поруч з тим, первинні ринки виникають кожного разу, коли випускаються нові цінні папери, і в цьому розумінні вони існують постійно.

У більшості випадків первинні ринки цінних паперів не є біржовими, але в окремих випадках вони також можуть мати місце і на фондових біржах. При відкритих випусках цінних паперів, особливо при створенні відкритих акціонерних товариств, на первинних ринках ринкові відносини складаються шляхом підписки на цінні папери, що випускаються.

Вторинний ринок характеризується операціями перепродажу цінних паперів, які здійснюються між окремими інвесторами, інвесторами і фінансовими посередниками та між фінансовими посередниками.

Подальший перехід випущених цінних паперів із власності одних інвесторів у власність інших інвесторів або із власності ділерів, що придбали цінні папери в процесі їх випуску, у власність інвесторів називають обігом цінних паперів. Взаємодію, яка виникає у процесі обігу цінних паперів, називають вторинним ринком. Між первинним і вторинним ринками цінних паперів є вторинному ринку є цінні папери, які були придбані раніше в процесі випуску. Тобто на вторинному ринку здійснюються наступні за первинними угоди купівлі-продажу. Доход від продажу цінних паперів на вторинному ринку належить не емітенту, як це має місце на первинному ринку, а власникам згаданих паперів (інвесторам або ділерам), які виступають на вторинному ринку в ролі продавців. Нарешті, ще одна розбіжність між ними полягає у тому, що на вторинному ринку купівля-продаж цінних паперів не може здійснюватися шляхом підписки. До вторинного ринку належать біржовий та позабіржовий, ринки цінних паперів.

За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяється на біржовий та позабіржовий. Біржовий включає угоди, що вкладаються на фондовій біржі, й охоплює, насамперед, вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первинне розміщення цінних паперів може здійснюватись через фондову біржу.

В останні десятиріччя значна частина операцій із цінними паперами, здійснюваних раніше на біржі, відбувається безпосередньо між банками, між банками і корпораціями, на позабіржовому ринку. Позабіржовий відображає угоди, які укладаються і здійснюються поза біржею. Він стосується, насамперед, первинного ринку, однак позабіржові операції можуть здійснюватись і на вторинному ринку.

Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних паперів, виступаючи центром торгівлі ними. Іншими словами, фондова біржа – це ринок, який регулярно функціонує і на якому здійснюється торгівля цінними паперами. При цьому саме оформлення і передача цінних паперів провадяться за її межами.

Відповідно до Правил Української фондової біржі та Положення про брокерські місця Української фондової біржі, учасниками торгівлі акціями на УФБ можуть бути:

брокери, що діють на підставі доручень від брокерських контор, відкритих при біржі;

спеціалісти, які є представниками апарату біржі і ведуть торги та реєструють угоди;

помічники спеціалістів;

торгівці цінними паперами, які не є членами УФБ і які оплатили разовий чи строковий абонемент з правом укладання угоди.

Брокерські контори при УФБ являють собою товариства з обмеженою відповідальністю або закриті акціонерні товариства, створені з метою здійснення операцій з цінними паперами, включаючи акції, на Українській фондовій біржі. Учасники акціонерного товариства «Українська фондова біржа», тобто члени УФБ, можуть відкривати брокерські контори при УФБ, зареєструвавши їх у Правлінні біржі. Для реєстрації вони подають такі документи: заяву про реєстрацію брокерської контори; ксерокопію ліцензії на здійснення посередницької діяльності з акціями; ксерокопію документу, що підтверджує участь в УФБ; нотаріально засвідчену копію статуту; список засновників; список філій та представництв; реєстраційну картку брокерської контори в 2 примірниках; список брокерів-працівників брокерської контори в 2 примірниках; заяву про видачу дозволу кожному брокеру працювати на УФБ; анкету кожного брокера; дві фотокартки на кожного брокера; витяги із їх трудових книжок; копії їхніх дипломів про вищу освіту, а також копію диплома про закінчення школи брокерів при УФБ на кожного працівника контори. Дослідженням, що стосуються аналізу інвестиційної привабливості економіки та ролі фондового ринку у залученні інвестицій присвячено чимало праць як закордонних, так і вітчизняних вчених. Серед найбільш відомих авторів наступні: М. Алєксєєв, Б. Альохін, І. Бланк, В. Геєць, Л. Гітман, Б. Губський, М. Джонк, Д. Лук’яненко, О. Мозговий, Б. Рубцов, У. Шарп та ін. Проте у цих роботах не ставиться завдання оцінити роль фондового ринку у підвищенні інвестиційної привабливості економіки України для ЄС.

Головними фінансовими інструментами для залучення довгострокових інвестицій у найближчій перспективі будуть цінні папери – акції та облігації. Фінансування інвестицій в реальний сектор економіки за допомогою ринку цінних паперів, залучення на такі цілі через фондовий ринок не спекулятивних вітчизняних та іноземних капіталів мають стати найважливішим джерелом нового економічного зростання. Завдяки цінним паперам буде створено фінансовий механізм для запуску інвестицій, які забезпечать виживання і відновлення промисловості.

На жаль, сучасний стан фондового ринку є однією із найістотніших перешкод залученню зарубіжних інвестицій. Нерозвиненість вітчизняного фондового ринку робить Україну непривабливою для залучення капіталів для довгострокового розвитку. Проаналізувавши сучасні тенденції українського ринку цінних паперів та виявимо фактори, які перешкоджають формуванню позитивного інвестиційного клімату.

Станом на 01.03. 2006 р. за даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) в Україні зареєстровано 33507 акціонерних товариств (АТ), у т. ч. відкритих - 11280 (33,7%), закритих - 22227 (66,35%). Розвиток фондового ринку у 2005р. характеризувався зростанням емісії цінних паперів і обсягів торгів

(табл.1). (30, с.14).

Таблиця 1

Обсяги емісії та торгівлі корпоративними цінними паперами

(акціями та облігаціями), млрд. грн. *

* Складено за даними ДКЦПФР

Аналіз цих показників дозволяє визначити наступні тенденції:

1. Зменшився випуск акцій, що пов’язане, насамперед, з недостатнім використанням акцій для залучення інвестицій (більшість АТ для інвестування використовують переважно власні кошти або кредити).

2. Відбулося зростання випуску корпоративних облігацій (проти 2004 р. Їх випуск зріс у 3,1 рази).

3. Збільшилася частка організованого ринку цінних паперів у загальному обсязі торгів, що сприяє прозорості, ліквідності фондового ринку та визначенню справедливої ціни на цінні папери (частка торгівлі на організованому ринку збільшилася з 2,9% у 2004 р. до 4,1% у 2005 р). Зауважу, що можливості використання облігацій (порівняно з акціями) для додаткового залучення коштів значно ширші. Корпоративні облігації є найефективнішим інструментом для довгострокового фінансування й ефективним джерелом фінансування поточних чи перспективних проектів підприємства. Вони характеризуються такими особливостями:

- різними термінами випуску - від кількох місяців до 3-5 років у перспективі;

- вартість залучення коштів з використанням облігацій є, як правило, нижчою,

ніж ставки за кредитами банків;

- підприємство, розміщуючи облігації, формує позитивний імідж позичальника

серед широкого кола потенційних інвесторів;

- випуск облігацій може не потребувати забезпечення.

Слід зазначити, що в Україні організований фондовий ринок складають вісім бірж і дві торговельно-інформаційні системи. Суттєвим недоліком організованого фондового ринку України є наявність великої кількості бірж, реєстраторів, зберігачів, що суперечить міжнародним стандартам. У той час як досвід європейський держав переконливо свідчить на користь централізації обігу цінних паперів на організаторах торгівлі – фондових біржах. У Європі іде процес об’єднання найкрупніших бірж, що має принципове значення для функціонування фондового ринку.

1.2. Суб’єкти фондового ринку та особливості механізму фондової біржі

Учасники ринку цінних паперів можуть мати один із таких статусів: виступати як індивіди, як інститути або як органи державно – правового врегулювання.

Індивідуальні учасники – це фізичні особи, які мають здатність і процесі ринкової взаємодії користуватися правами та виконувати обов’язки. Це можуть бути громадяни даної держави, іноземні громадяни, а також особи без громадянства.

Інституційні учасники – це юридичні особам, які не є органами державно – правового регулювання. Основні риси їх наступні: наявність організаційної єдності, закріпленої у статуті (положенні, заснованому договорі), який визначає структуру та діяльність юридичної особи як самостійно цілісного утворення; наявність відокремленого майна, яке є необхідною основою діяльності його як суб’єкта права; спроможність виступати від свого імені у відносини з приводу цінних паперів, набувати прав та виконувати обов’язки; наявність розрахункового рахунку в банку; спроможність виступати від свого імені в суді або в арбітражному суді в якості позивача або відповідача; внесення відомостей про даний інститут у державний реєстр юридичних осіб. Як інститути звичайно виступають підприємства, організації, установи, товариства, компанії, фонди, корпорації тощо.

Органи державно-правового врегулювання – це органи законодавчої, виконавчої та судової влади, а також державні органи, які не належать до органів законодавчої або виконавчої влади але підкоряються законодавчій владі. Характерними рисами органів державно-правового регулювання є наявність публічної влади, організаційної оформленості, право видавати загальнообов’язкові акти, звертатися в необхідних випадках до організаційного примусу та санкцій, включаючи адміністративні.

В залежності від функцій, а також з огляду на зміст постійно виконуваних у процесі ринкової взаємодії дій, суб’єкту ринку цінних паперів поділяються на дві великі групи: основних та інфраструктурних учасників.

До складу першої групи, зокрема, належать: 1) емітенти, 2) інвестори, 3) посередники, 4) інститути-регулятори, 50 державні органи регулювання.

Інфраструктурними учасниками вважаються: а) довірчі товариства, б) депозитарії, в) реєстратори, г) агенти по трансферту, д) клірингово – розрахункові установи, е) спеціальні фонди страхування акцій, є) торговці інформацією про ринок цінних паперів.

Головними учасниками вважаються тому, що саме вони своїми діями створюють ринок акцій, підтримують їх рух, забезпечують безперервність та постійність взаємодії на ньому. Інша група учасників має призначення допомагати та прискорювати взаємодію поміж ними, сприяти підвищенню якості цієї взаємодії.

Без перших учасників ринок акцій не може існувати; без других – він не може удосконалюватись.

Емітенти. Термін «емітенти» означає «той, хто випускає цінні папери». Емітентами можуть бути держава в цілому, окремі державні органи, муніципальні органи та інститути, у випадках, коли вони випускають цінні папери. Відповідно до законодавства, емітентами можуть виступати виключно юридичні особи. Коли мова йде про випуск державних або місцевих цінних паперів, то теж мається на увазі, що вони як суб’єкти цивільно – правових відносин є юридичними особами. Наприклад, у випадках випуску державних або місцевих облігацій відносини заборгованості виникають між інвесторами, з одного боку, та вказаними державними або місцевими органами як юридичними особами, з другого боку. Це означає, що вказані юридичні особи несуть цивільно-правову відповідальність перед інвесторами за виконання ними зобов’язань, зафіксованих в умовах випуску, так само, як і інституційні юридичні особи.

Необхідно мати на увазі, що право юридичної особи на випуск цінних паперів, тобто право бути емітентом, є спеціальним, а не абсолютним. Це означає, що конкретні види цінних паперів можуть випускатися конкретними юридичними особами, тобто існує певна залежність між тим, які види цінних паперів можуть випускатися, і тим, які саме юридичні особи можуть випускати конкретні цінні папери. Інакше кажучи, існують певні правові обмеження та вимоги що до того, які види цінних паперів можуть випускатись конкретними емітентами.

Основні обов’язки емітентів боргових цінних паперів полягають у тому, щоб у встановлені строки повністю повернути власнику цінного паперу суму боргу та сплатити йому винагороду у вигляді доходу. Якщо мова йде про облігації, то обов’язком емітента також є підготування та оголошення умов випуску облігацій. Якщо облігації випускаються і емітентом - інститутом у вільний обіг, то крім вище вказаних, він також зобов’язаний зареєструвати випуск облігацій і інформацію про їх випуск у комісії цінних паперів.

Інвестори. Інвесторами називають тих учасників ринкової взаємодії, які вкладають грошові та інші кошти в цінні папери з певною метою. Основними цілями інвестування, як правило, є збереження існуючих вільних коштів від знецінення, також одержання прибутку. Як інвестори на ринку цінних паперів звичайно виступають індивіди та інститути, рідше – держава в особі Національного банку. Названі цілі інвестування є основними, крім них також можуть існувати і спеціальні цілі.

Найбільш активними серед інституційних інвесторів звичайно є комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Менш активними є промислові або торгові підприємства, компанії, господарчі товариства.

Посередники. Посередники на ринку цінних паперів – це професійні юридичні особи, які мають відповідну державну ліцензію на здійснення одного, декількох або усіх видів посередницької діяльності та надають брокерські, та ділерські послуги щодо цінних паперів.

Брокери являють собою посередників, діяльність яких полягає в наданні послуг щодо укладання угод з цінними паперами за рахунок клієнтів. Брокери завжди діють на ринку цінних паперів як агенти, тобто виражають волю та інтереси своїх клієнтів. За виконання доручених дій клієнти платять брокерам комісійну винагороду. Брокери можуть здійснювати свої посередницькі функції як на біржовому, так і на позабіржовому ринку цінних паперів.

Розрізняють брокерів, які працюють у офісі брокерської фірми, та брокерів, які безпосередньо виконують замовлення клієнтів на біржових торгах. Такий поділ залишається і сьогоднішнього часу в тих випадках, коли торги на фондових біржах проводяться в торговому залі. Більш детально про це мова йде в розділі, де розглядаються способи торгівлі на відомих фондових біржах.

Ділери являють собою посередників діяльність яких полягає в наданні послуг щодо здійснення на постійній основі придбання та продажу певних цінних паперів від свого імені та за власний рахунок. Джерелом доходу ділера є різниця між ціною продажу певного цінного паперу та ціною його придбання ділер у будь-який свій робочій час повинен бути готовий до того, що до нього можуть звернутися з пропозицією придбати в нього або продати йому цінні папери, якими він торгує, і він не має права відмовити, якщо особи, що звернулися, згодні з цінами, встановленими ділером. В комісії з цінних паперів в більшості випадків видають ліцензію на здійснення цього виду посередницької діяльності за умови, щоб в ділера на банківських рахунках знаходиться певна сума коштів і він є учасником спеціальних страхових фондів, що діють на ринку цінних паперів.

Інститути-регулятори. Цим терміном називають саморегулівні організації, основною функцією яких є впорядкування відносин з цінними паперами шляхом встановлення правил, стандартів та критеріїв поведінки на ринку. Найбільш важливими інститутами-регуляторами є фондові біржі, асоціації брокерів та ділерів з цінних паперів, інші добровільні організації, які об’єднують професійних учасників ринку цінних паперів.

Правові норми, які встановлюють інститути-регулятори на ринку цінних паперів, звичайно закріплюються у їх статутах, положеннях, правилах та інших документах. За допомогою вказаних документів вони визначають механізм взаємодії учасників в рамках конкретної само регульованої організацій, встановлюють процедури допуску та виходу з інституту-регулятора.

1.3. Державні органи регулювання

Під спеціальними держаними органами регулювання ринків цінних паперів звичайно розуміють органи виконавчої влади, які забезпечують виконання відповідних законодавчих актів, здійснюють врегулювання ринкових відносин з цінними паперами, контролюють поведінку індивідуальних та інституційних учасників на ринку, а також здійснюють заходи які спрямовані на захист інтересів інвесторів та публічних інтересів.

Інфраструктурні учасники ринку цінних паперів це такі учасник які виконують окремі та важливі, але допоміжні за своїм характером функції на вказаному ринку. Наприклад, депозитарії цінних паперів.

Депозитарій цінних паперів – це інфраструктурні інститути, які спеціалізуються, головним чином, на виконанні депозитарних функцій (зберігання цінних паперів). Термін «зберігання» має однакове значення як для тих випадків, коли мова йде про матеріальні цінні папери, так і доля тих, коли говорять дематиріалізовані цінні папери.

Послуги що до відповідального збереження, обліку цінних паперів, а також обліку прав власності на цінні папери що підлягають збереження та обліку можуть здійснюватись в Україні комерційними банками та торговцями цінними паперами, які одержали дозвіл комісії з цінних паперів на проведення депозитарної діяльності як зберігачі цінних паперів.

Агентами по трансферту звичайно розуміють інфраструктурні інститути, які виконують функції «нагляду» за процесами переходу права власності на випущені цінні папери. Основними споживачами послуг агентів по трансферту є емітенти, які випускають іменні цінні папери, а також інвестори які їх купують та продають. У процесі обігу цінні папери переходять з власності одних інвесторів у власність інших. Усі зміни у праві власності агент по трансферту відображає у книзі реєстрації іменних цінних паперів.

Під реєстраторами звичайно розуміють інфраструктурні інститути, які наглядають за тим, щоб в обігу знаходилась постійна кількість цінних паперів, які випущенні конкретним ін тентом, щоб при переході права власності від одних інвесторів до інших старі цінні папери забиралися, а нові видавалися, і при цьому щоб кількість цінних паперів, які забрали, відповідала кількості знову виданих.

З іншої сторони, реєстратори, як правило, здійснюють контроль за тим, щоб емітенти на випускали в обіг більшої кількості цінних паперів, ніж та, що вказана в реєстраційних документах. Особливо це стосується випадків «сезонних» випусків акцій.

Інфраструктурні функції агентів по трансферту та реєстраторів частот виконують банки, але вони також можуть виконуватись іншими інститутами, які спеціалізуються на наданні такого виду послуг.

Продавці ринкової інформації – це інфраструктурні інститути, які спеціалізуються на наданні послуг по обробці та поширенню ринкової інформації про види цінних паперів, які знаходяться в обігу, поточні курси тощо, а також на складанні аналітичних оглядів подій та тенденцій на ринку цінних паперів, звітів емітентів і тому подібне.

У цілому дану категорію інфраструктурних учасників представляють два типа інститутів: ті, що спеціалізуються на наданні поточної інформації про ринок цінних паперів, і ті, що продають на згаданому ринку аналітичну інформацію. Однак бувають випадки, коли такий розподіл є умовним.

Власником цінних паперів є юридичні та/або фізичні особи, яким певні цінні папери належать на праві власності. У юридичному контексті право власності складається із трьох прав – права володіння, права користування і права на розпорядження. Два перших є відокремлюваними складовими частинами права власності, останнє – невідокремлюваним, тобто переуступка або відчуження його іншій особі 9фізичній чи юридичній) означає й перехід самого права власності до останньої. Таким чином, ціні папери можуть надаватися іншим особам у володіння або користування, але не в розпорядження. При передачі їх у володіння та/або користування право власності залишається за власником, тобто за особою, якій вказані цінні папери належать на праві власності. Власник цінних паперів завжди є принципалом по відношенню до інших паперів, які належать йому. Власник завжди є принципалом, агент завжди виступає як не принципал, а як особа, що діє на підставі угоди з принципалом в межах та на умовах, визначених такою угодою. Разом з тим, дії агента, які не порушують зазначених меж, є зобов’язувальними для принципала. Наприклад, якщо принципал надав агенту право на управління цінними паперами, то це означає, що останній може володіти, користуватися і навіть відчужувати вказані цінні папери. Зовні сукупність цих прав схожа на право власності, але зважаючи на те, що всі вони є такими, що здійснюються в межах, встановлених угодою між принципалом та агентом, вони не є правом власності. Тобто, якщо агент певним чином переуступає третій особі право на володіння або користування цінними паперами, які були наданні агенту в управління, то власником цих цінних паперів все одно залишається принципал. У випадку ж, коли агент відчужує третій особі надані принципалом в управління цінні папери з додержанням меж, встановлених між принципалом та агентом, то право власності на ці цінні папери переходить до третьої особи, але не від агента, а від принципала, в інтересах якого діяв агент. Таким чином, право власності, може переходити від одного принципала до іншого. Воно не може переходити від агента до агента або від агента до принципала, або від принципала до агента.

1.4. Номінальні держателі цінних паперів

Номінальними держателями цінних паперів вважаються особи, які володіють та/або користуються цінними паперами, що належать на праві власності іншій особі. У контексті відносин принципал – агент, номінальні держателі завжди є агентами. Зазначений термін використовується здебільшого і випадках, коли йдеться про іменні цінні папери, оскільки в саме таких випадках здійснюється облік права власності на цінні папери. Наприклад, при випуску іменних цінних паперів акціонерне товариство (або за його дорученням реєстратор) веде книгу обліку власників іменних акцій. До зазначеної книги заносяться відомості про осіб, яким належать акції цього акціонерного товариства. Інколи власники цінних паперів з певних причин не бажають реєструватися в книзі і надають належні їм акції агенту, який і буде зареєстрований у книзі як номінальний держатель. Законодавство ряду зарубіжних країн, наприклад Великобританії, надає право акціонерному товариству надсилати запити акціонерам, які зареєстровані в них у книгах, з тим, щоб з’ясувати, чи є акціонер вкладником чи номінальним держателем акцій. Акціонерні товариства також в праві вимагати, щоб номінальні держателі повідомили імена власників. Відмова від виконання такого запиту може спричинити скасування відповідних акцій, тобто призвести до виконання відносин між акціонерним товариством і акціонером такими, що не є взаємо зобов’язувальними.

Механізм на українських фондових біржах є аналогічним тому, який застосовується в багатьох зарубіжних країнах у процесі біржової торгівлі. Він складається з таких елементів: одержання брокерською конторою наказу від клієнта, передавання його своєму біржовому брокеру, виконання та повідомлення брокерською конторою клієнта про результати.

Взаємини між клієнтом і брокерською конторою оформлюються письмовим договором на обслуговування на біржі. Брокерська контора після перевірки документів клієнтів та встановлення наявності в них цінних паперів та грошових коштів відкриває в кліринговій установі та депозитарії відповідні рахунки своїх клієнтів.

Як на фондових біржах світу, так і в практиці українських біржових операцій у разі угод із цінними паперами допускається виконання таких операцій:

1) з готівкою (касових операцій);

2) строкових;

3) з премією;

4) з опціоном.

Операції з готівкою означають, що оплата куплених цінних паперів проводиться негайно або, через технічні причини, в установлені біржею мінімальні строки (наприклад, за облігаціями - на наступний день, а за акціями - на п’ятий робочий день) за курсом дня здійснення угоди.

Сутність строкових операцій полягає в тому, що кінцевий грошовий розрахунок за угодою, що здійснюється на біржі в день Х, проводиться в день Y, визначений клієнтом (зазвичай до місяця). Це означає, що покупцю в день Х не потрібні гроші, а продавцю - цінні папери. Строкові контракти належать до похідних фінансових інструментів (деривативів). Саме вони краще за інші відповідають інтересам тих, хто професійно грає на біржі цінних паперів. Для того щоб унеможливити масову спекуляцію, на фондових біржах строкові угоди дозволяється проводити тільки з цінними паперами окремих компаній і в кількості, не меншій установленого мінімуму.

Операції з премією та опціоном побудовані за принципом термінових операцій, однак дають можливість відмовитися від своїх зобов’язань за сплати клієнту раніше обумовленої суми (премії або опціону). Ці операції відрізняються одна від одної, у першу чергу, тривалістю відстрочення кінцевих розрахунків. У першому випадку воно дається на строк від 1 до 3 місяців, а в другому - від 1 до 9 місяців.

Висновки до розділу 1

Зміст цього розділу полягає в тому, що фондовий ринок – особлива сфера економічних відносин, яка має свою певну структуру, тому його вивчення передбачає врахування цих особливостей і структури. Фондовий ринок підрозділяється на первинний і вторинний. Первинний – це ринок, призначений для сприяння новому випуску цінних паперів і їх первинного розміщення. Вторинний ринок – це такий, на якому відбувається обертання раніше емітованих на первинному ринку цінних паперів. Фондовий ринок за своєю структурою складається з наступних компонентів: суб’єктів ринку, власне ринку (біржовий та позабіржовий фондові ринки). В структуру фондового ринку входять також органи державного регулювання та нагляду, такі як Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк, Міністерство фінансів тощо.

До інфраструктури фондового ринку відносяться законодавче та інформаційне забезпечення, депозитарна, розрахунково-клірингова мережа. Всі вони спрямовують свою діяльність на функціонування фондового ринку, виконання їм функцій інвесторів та фінансових механізмів обслуговування ринкової економіки.

Поширені різні моделі фондового ринку, які відрізняються статусом фінансових посередників, а саме банківського чи небанківського характеру. Крім того, існують певні класифікації фондового ринку. У якості критерію може бути взятий регіональний, за видами цінних паперів, по емітентам, по строкам, по видам угод тощо.

На фондовому ринку обертається головний товар – цінні папери. У світовій практиці існує різне визначення цінних паперів, їх поняття та надання змісту механізмів їх дії, призначення, змісту економічних відносин, які вони відбивають. Основними агентами фондового ринку, які забезпечують його безперервне функціонування, є акції та облігації. Крім того, існують ще наступні види цінних паперів: векселі, приватизаційні папери, казначейські зобов’язання, депозитні сертифікати та і