Захист інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції
ЗМІСТ :
Вступ ....................................................................................................... ст. 4
Глава 1. Теоретичні засади добросовісної конкуренції …………….. ст.7
1.1. Конкуренція як передумова розвитку ринкової економіки та чесні звичаї ділової практики ………………………………………………............ ст.7
1.2. Основні форми прояву недобросовісної конкуренції ............. ст.13
1.3. Об’єктивна необхідність та цілі захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції ...................................... ст.19
Глава 2. Аналіз механізму захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції в Україні ................................................... ст.24
2.1. Нормативно-правова база захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції та механізм її застосування…………………………………………………………………..ст.24
2.2. Суб’єкти захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції та їх діяльність .............................................. ст.34
2.3. Характерні особливості проявів недобросовісної конкуренції в Україні та чинники, що їм сприяють………………………………………. ст.42
Глава 3. Економічні та соціальні аспекти захисту від недобросовісної конкуренції ...................................................................................................... ст.63
3.1. Захист інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції та соціально-економічний розвиток України ........................ ст.63
3.2. Вдосконалення засад захисту від недобросовісної конкуренції та застосування світового досвіду захисту від недобросовісної конкуренції в Україні .............................................................................................................. ст.75
3.3. Формування етичних норм поведінки в сучасній діловій практиці............................................................................................................. ст.85
Висновки і пропозиції .......................................................................... ст.88
Список використаних джерел ............................................................ ст.93
Додатки ................................................................................................. ст.97
ВСТУП
Питання захисту конкуренції є досить актуальним на сучасному етапі розвитку економіки України. Це пояснюється тим, що з одного боку, в Україні швидкими темпами розвиваються різноманітні форми підприємництва, що призводить до загострення конкурентних відносин, які самі по собі навряд чи можуть розвиватись в цивілізованому руслі, а з іншого боку в Україні майже повністю відсутня культура підприємництва, наявна в інших країнах. Власне споконвічні традиції ведення бізнесу, що розвивались історично, були майже повністю втрачені за роки існування адміністративно-командної системи і за той досить короткий термін, що пройшов з моменту утвердження незалежності України та початку становлення ринкових відносин, ці традиції чесного підприємництва навряд чи можна сформувати з нуля.
Крім того питання боротьби з недобросовісною конкуренцією набуває нового, більш широкого змісту в контексті глобалізації та інтеграції України в європейську економіку.
Досвід показав, що втручання держави у економіку у вигляді регулювання конкурентних відносин є невід'ємною і необхідною складовою сучасної ринкової економіки. У 1980-х - 1990-х роках відбувся справжній "бум" законодавства, спрямованого на захист підприємців від недобросовісної конкуренції - воно було прийнято у декількох десятках країн світу і зараз існує більше ніж у 60.
В Україні запровадження державного захисту добросовісної конкуренції практично співпало з початком переходу до ринкової економіки, що обумовило одну трохи парадоксальну ситуацію: фактично законодавство про захист економічної конкуренції та інструменти його реалізації з'явилися раніше, ніж сама конкуренція, і стали активними чинниками її становлення.
В результаті вжитих протягом останніх років правових та організаційних заходів в нашій державі створено умови для практичної реалізації конституційного принципу забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, запобігання зловживанню монопольним становищем, неправомірним обмеженням конкуренції та недобросовісній конкуренції, на загальнодержавних та регіональних ринках з'явилися десятки тисяч самостійних суб'єктів господарювання. Отже, створення конкурентної структури в основному здійснено (в основному - тому що доробки та переробки обов'язково будуть).
Незважаючи на вищесказане, дана проблема не є достатньо теоретично розробленою. Хоча навряд чи хтось буде оспорювати її теоретичну значимість.
Навіть нормативно-правова база з даного питання ще не є цілком сформованою, хоча за останні два роки і були дуже значні зрушення в цьому плані. Зокрема було прийнято новий Закон України „Про захист економічної конкуренції” від 11січня 2001року і він уже вступив в дію. Ним передбачено досить значне посилення відповідальності за порушення конкурентного законодавства. Хоча проблема правового забезпечення діяльності все ще залишається. Вона виявляється у нестабільності та суперечливості законодавства і додатково посилюється наявністю „білих плям” в правовому полі. В першу чергу гостро відчувається необхідність існування Конкурентного кодексу.
Метою даної роботи є аналіз наявного стану справ в галузі захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції та вироблення конкретних рекомендацій щодо покращення даної діяльності, включаючи розробку певної методики оцінки збитків як господарюючих суб’єктів так і інших зацікавлених сторін від недобросовісної конкуренції.
Дана мета досягається через аналіз законодавчої та нормативно-правової бази захисту від недобросовісної конкуренції, характерних особливостей проявів недобросовісної конкуренції, світового досвіду в даній галузі та ґрунтовного розгляду всіх складових даної проблеми, особливо тих, що стосуються питань захисту інтелектуальної власності.
В роботі головним чином використовуються інформаційні матеріали, надані центральним апаратом Антимонопольного комітету України (як власна інформація Антимонопольного комітету України ( далі за текстом – АМКУ), так і інші джерела різних авторів, якими володіє АМКУ), а саме п”ятим Управлінням досліджень та розслідувань та безпосередньо виконуючим обов’язки начальника управління.
Крім того в роботі використані інші інформаційні джерела, перелік яких надано в відповідному списку використаних джерел, зокрема статті періодичних видань, монографії, інформація Web-сторінок та ін.
Також в роботі широко використовуються матеріали, зібрані автором самостійно під час проходження практики в центральному апараті Антимонопольного комітету України, а саме в Управлінні міжнародних зв’язків та європейської інтеграції та п”ятому Управлінні досліджень та розслідувань.
При написанні роботи застосовувались загальнонаукові методи дослідження.
Автором здійснена спроба самостійно розробити методику оцінки збитків від недобросовісної конкуренції.
При обробці статистичних матеріалів застосовувались методи економічної статистики із застосуванням сучасних прикладних комп’ютерних програм для економіко-статистичного аналізу.
Зокрема було використано наступні програмні продукти:
· Табличний процесор MS Excel 2002 з пакету програм MS Office XP 2002.
· Програма економіко-статистичного аналізу Stat Graphics Plus v5.0.
ГЛАВА 1.
Теоретичні засади добросовісної конкуренції
1.1. Конкуренція як передумова розвитку ринкової економіки та чесні звичаї ділової практики
Конкуренція є важливим атрибутом ринкової економіки. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції. Як слушно стверджував відомий англійський економіст Ф. Хайєк, “суспільства, які покладаються на конкуренцію, успішніше за інших досягають своєї мети”.
Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, який складається з великої кількості різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють на фоні розгалуженої системи правових норм бізнесу, та об’єднаних єдиним поняттям – ринок. Конкуренція є ключовим поняттям, що виражає сутність ринкових відносин. Вона є центром всієї системи ринкового господарства.
Отже, конкуренція виявляється, перш за все, як суперництво між учасниками ринкового господарства за кращі умови виробництва, купівлі і продажу товарів.
Такий вид економічних відносин, як конкуренція, існує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні, ні від кого не залежні суб’єкти. Їхня залежність пов’язана тільки з кон’юнктурою ринку, бажанням виграти у конкурентів позиції у виробництві та реалізації своєї продукції. В ринкових відносинах конкуренцію – природньо і об’єктивно існуюче явище – можна розглядати як закон товарного господарства.
Конкуренція — це адекватна ринку форма економічного суперництва. Одночасно її можна представити умовою розвитку підприємництва та найважливішим його мотиватором.
Конкуренція сприяє формуванню певного складу мислення підприємців. Відсутність „здорової” конкуренції призводить до монополії виробництва і, як наслідок, зростання тіньової економіки, яка нічого не має спільного із законним веденням бізнесу. Однак наші реалії говорять про те, що далеко не завжди ми стикаємося із цивілізованим ринком. Часто має місце позаекономічне, протиправне накопичення багатства у контексті псевдоринкових відносин та напівкримінального перерозподілу національного багатства. Цивілізована конкуренція можлива лише за умов, визначених законодавчим шляхом та реалізованих за допомогою державного регулювання та регламентування економічних процесів.
Стрижнем мотивації підприємництва протягом тривалого часу було виключно прагнення до максимізації прибутку. Але освічені капіталісти та теоретики ринкової економіки в XIX столітті починають усвідомлювати методологічну збитковість підходу, що трактує наживу як єдиний та абсолютний мотив підприємництва. Зміцнюється розуміння того, що підприємці керуються не тільки суто меркантильними мотивами, але й прагненням до самоствердження та самореалізації. Насамперед, гонитва за матеріальним успіхом також може бути формою реалізації цього прагнення, а не тільки самодостатньою цінністю.
Важливою умовою ринку є надання його суб'єктам економічної свободи, що є необхідною передумовою будь-якої іншої свободи. Економічна свобода — це свобода будь-якої діяльності, включаючи право вибору та пов'язані із цим ризик та відповідальність. Бізнес — це діяльність у межах постійної, жорсткої конкуренції та суперництва за більш високі показники якості. Моральна цінність добра у підприємців найчастіше ототожнюється із користю. Індивід постійно „перевіряє” свої моральні цінності, приносячи одні з них у жертву іншим, та випробовує на міцність щирість своїх переконань. Своєрідністю прояву моральних цінностей в умовах ринку є принцип непримусових методів суспільної еволюції, пов'язаний із наданням індивідам свободи вибору щодо засобів своєї діяльності. Ринковий механізм спонукає суспільство до постійного розвитку. Умовність оцінок та їх орієнтація на конкретний результат не зменшують загальної ролі ринкового механізму. Проте не можна повністю ігнорувати й критичні зауваження, висловлювані на адресу ринку, тому що його сліпе звеличення матиме зворотній результат. Ринок не повинен бути самоціллю суспільства. Він є лише засобом поліпшення матеріальних та духовних основ життя людини. Тому що там, де свобода ринку стає самоціллю, починає обмежуватися свобода людини.
Спільні моральні цінності окремих індивідів в процесі їх економічної діяльності згодом трансформувались в так звані „чесні звичаї” ділової практики.
Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 року у статті 1 містить генеральну заборону, відповідно до якої визнаються недобросовісною конкуренцією та забороняються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Зміст поняття „звичай” у підприємницькій діяльності може мати широке суб’єктивне тлумачення. Тому важливим є чітке визначення поняття „звичаю” в діловій практиці. Проте в українському законодавстві цей термін поки що не визначений однозначно.
За визначенням В.Котюка, звичай – це історично обумовлене неписане правило поведінки людей, яке стало звичкою в силу його багаторазового застосування протягом тривалого часу життя суспільства(1).
Також у правовій літературі висловлюється думка, що при застосуванні терміну „чесні звичаї” відносно конкуренції він відображає моральні, соціальні і економічні традиції, які існують в конкретному суспільстві(2).
Отже, в узагальненому вигляді, чесні звичаї ділової практики – це певні загальноприйняті правила поведінки суб’єктів економічної діяльності, що склались історично і відображають морально-етичні уподобання суб’єктів в процесі їх економічних взаємовідносин.
В процесі розвитку суспільства чесні звичаї ділової практики поступово знайшли своє відображення в окремих нормативно-правових актах, хоча така юридична трансформація не означає що чесні звичаї ділової практики зникли як соціально-економічне явище, вони навпаки розвиваються відповідно до подальшого розвитку суспільства.
Характерним є те, що чесні звичаї ділової практики набули найбільшого розвитку в країнах з розвинутою ринковою економікою і майже відсутні в постсоціалістичних країнах. Зокрема в США є законодавче визначення торгової звички в Єдиному торговому кодексі. За умови ж існування жорстко регульованої командно-адміністративної економіки і відсутності власне ринкових відносин чесні звичаї є непотрібними, вони протирічать самій філософії командно-адміністративної системи.
Саме в цьому є одна з причин сучасного стану конкурентного середовища в Україні, адже вітчизняні підприємці не мають тих моральних настанов, які були сформовані у вигляді чесних звичаїв ділової практики в інших країнах і сприймаються підприємцями як об’єктивно існуючі і непорушні правила поведінки ( власне, на теренах колишнього СНД та інших постсоціалістичних країн теж існували певні чесні звичаї, але вони з часом деградували за період існування командно-адміністративної економіки в зв’язку з відсутністю об’єктивної необхідності в них ).
Ринкова конкуренція – це боротьба за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться фірмами на доступних їм сегментах ринку. Наведене визначення досить умовне, але воно включає ряд важливих для розуміння суті справи моментів.
По-перше, мова йде про ринкову конкуренцію, тобто про безпосередню взаємодію фірм на ринку. Справа в тому, що в поняття конкуренції іноді включається дуже широке коло явищ. Але це визначення досить конкретне. Воно стосується тільки тієї боротьби, яку ведуть фірми, що просувають на ринок свої товари та послуги.
По-друге, конкуренція ведеться за обмежений обсяг платоспроможного попиту. Саме обмеженість попиту змушує фірми ворогувати одна з одною. Якщо попит забезпечений товарами (послугами) однієї фірми, то всі інші автоматично втрачають можливість реалізовувати свою продукцію.
По-третє, ринкова конкуренція розвивається тільки на доступних сегментах ринку. Один з розповсюджених прийомів, до якого вдаються фірми, заключається в переході на недоступні для інших сегменти.
Позитивна роль конкуренції в ринковій економіці проявляється в ряді функцій, які вона виконує.
Функція регулювання. Для того щоб встояти в боротьбі, підприємець повинен запропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач (суверенітет споживача). Звідси й фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них існує найбільша потреба.
Функція мотивації. Для фірми конкуренція означає шанс і ризик одночасно, адже підприємства, що пропонують найкращу по якості продукцію, або виробляють її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду у вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес. А фірми, що не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання у вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).
Функція розподілення. Конкуренція не тільки включає стимули до більш високої продуктивності, але й дозволяє розподілити прибуток серед підприємств та домашніх господарств відповідно до їх ефективного вкладу. Це відповідає одному з головних принципів конкурентної боротьби – винагорода відповідно до результатів.
Функція контролю. Конкуренція обмежує та контролює економічну силу кожної фірми. Наприклад, монополіст може визначити ціну. В цей час конкуренція пропонує покупцеві можливість вибору серед декількох продавців. Чим досконаліша конкуренція, тим об’єктивніша ціна.
Виконуючи ці функції, конкуренція безпосередньо впливає на ефективність виробництва, підвищуючи його технічний рівень, забезпечуючи поліпшення якості та розширення номенклатури продукції.
Отже, після стислого визначення головних моментів, можна зробити висновок щодо ролі добросовісної конкуренції в економіці: вона є визначаючим фактором впорядкування цін, стимулом інноваційних процесів. Вона сприяє витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, упереджує диктат виробників (монополістів) по відношенню до споживача.
1.2. Основні форми прояву недобросовісної конкуренції
Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Основною причиною появи недобросовісної конкуренції є прагнення підприємців досягти певних переваг у підприємницькій діяльності зі значно меншими витратами , ніж за умов добросовісної конкуренції. При цьому мають існувати певні сприятливі для недобросовісної конкуренції фактори: прогалини в законодавстві, відсутність правового захисту товарного знака тощо.
Класифікація форм та проявів недобросовісної конкуренції є досить складним питанням. Це пояснюється кількома причинами:
1.Існують певні відмінності в економічному підході до недобросовісної конкуренції та класифікації, що визначена в законодавстві.
2.Класифікація форм недобросовісної конкуренції в Українському законодавстві та законодавстві інших країн не завжди збігаються.
3.З розвитком технологій (в першу чергу інформаційних) та форм економічної діяльності з’являються нові та трансформуються існуючі форми недобросовісної конкуренції.
Оскільки автор даної роботи є громадянином України і всі положення даної роботи в першу чергу прив’язані до умов України, то за основу класифікації форм та проявів конкуренції прийняті в першу чергу положення законодавства України з певною модифікацією відповідно до економічного підходу (та переважно економічної, а не юридичної спрямованості даної роботи).
Основними нормативно-правовими актами, що регулюють питання конкуренції в Україні є:
· Закон України "Про захист економічної конкуренції" від 11січня 2001 року.
· Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 року.
Відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11січня 2001 року економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Отже можна виділити два основних види конкуренції : добросовісна та недобросовісна конкуренція.
Основними проявами добросовісної конкуренції є:
· Підвищення якості продукції;
· Зниження цін (“війна цін”);
· Реклама;
· Розвиток до- і післяпродажного обслуговування;
· Створення нових товарів та послуг з використанням досягнень НТР і т. ін.
Однією з традиційних форм конкурентної боротьби є маніпулювання цінами, тобто “війна цін”. Вона відбувається багатьма методами: зниження цін, локальними змінами цін, сезонними розпродажами, представленням більшого обсягу послуг за діючими цінами, збільшенням строків споживчого кредиту та ін.
Більш ефективною та більш сучасною формою конкурентної боротьби є боротьба за якість товару, що пропонується на ринок. Надходження на ринок продукції більш високої якості або нової споживчої вартості ускладнює відповідні заходи з боку конкурента, так як “формування” якості проходить довготривалий цикл, що починається з накопичення економічної та науково – технічної інформації.
Основними формами недобросовісної конкуренції є:
· Неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки - використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта, який має пріоритет на їх використання.
· Копіювання зовнішнього вигляду виробу – відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта.
· Неправомірне використання товару іншого виробника - введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи .
· Порівняльна реклама - реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта.
· Дискредитація господарюючого суб'єкта - поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта .
· Купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом - купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу.
· Схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта - спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим господарюючим суб'єктом.
· Схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника) – спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав.
· Схилення господарюючого суб'єкта до розірвання договору з конкурентом - чинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб'єкта - учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб'єкту - учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.
· Підкуп працівника постачальника - надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).
· Підкуп працівника покупця (замовника) - надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником.
· Досягнення неправомірних переваг у конкуренції – отримання таких відносно іншого господарюючого суб'єкта шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією.
· Неправомірне збирання комерційної таємниці - добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту.
· Розголошення комерційної таємниці - ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту.
· Схилення до розголошення комерційної таємниці – спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту.
· Неправомірне використання комерційної таємниці - впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.
Всі форми недобросовісної конкуренції також розподіляються за їх юридичним змістом на порушення конкурентного законодавства та злочини.
Злочини характеризуються наявністю складу злочину та підпадають під юрисдикцію не лише конкурентного законодавства, а в першу чергу Кримінального кодексу України.
Також всі форми недобросовісної конкуренції поділяються в залежності від суб’єктів - порушників та їх кількості.
Так суб’єктами порушень можуть бути або індивідуальні суб’єкти господарювання або їх групи.
Розгорнута графічна схема форм недобросовісної конкуренції наведена в Додатку №1.
Докладніше зміст та особливості окремих форм недобросовісної конкуренції в Україні розглянуті у відповідному параграфі Глави 2 даної роботи.
1.3. Об’єктивна необхідність та цілі захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції
В процесі функціонування економіки стикаються інтереси трьох груп суб’єктів:
1. Суб’єктів господарювання.
2. Кінцевих споживачів.
3. Держави.
Можна визначити безліч інтересів суб’єктів господарювання, які узагальнюються головним – отримання максимального прибутку:
1. Збільшення обсягів реалізації.
2. Розширення ринкової ніші.
3. Зниження витрат.
4. Отримання більш сприятливих умов роботи тощо.
Основними інтересами кінцевого споживача є отримання товару (послуги) належної якості при мінімальній вартості, при цьому має забезпечуватись достатній рівень споживання.
Інтереси держави в даному випадку є похідними від інтересів перших двох груп суб’єктів, а саме вона через притаманні їй механізми регулювання прагне (принаймі в теорії має прагнути) до забезпечення балансу задоволення інтересів як всередині кожної з наведених груп, так і між ними.
Важливим моментом є те, що державою захищаються не будь-які інтереси суб’єктів господарювання, адже через недобросовісну конкуренцію суб’єкти теж намагаються досягти задоволення своїх інтересів, а лише „добросовісні інтереси”, тобто інтереси, які є в певній мірі загальноприйнятими, відповідають певному балансу інтересів і задоволення яких позитивно впливає на суспільство в цілому.
Глобальною метою захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції є забезпечення розвитку економіки шляхом забезпечення свободи підприємництва в умовах чесної конкурентної боротьби.
Слід зазначити, що саме конкуренція не є самоціллю, вона є лише засобом забезпечення ефективного функціонування економіки. В даному випадку є доцільним правило розумного підходу, коли захист конкуренції співставляється з соціально-економічним ефектом від нього. Таким чином, якщо певне обмеження конкуренції призводить до позитивного соціально-економічного ефекту, то таке обмеження може бути визнане доцільним.
Необхідність захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції можна розглядати на декількох рівнях:
1.Конкуренція між суб’єктами господарювання на внутрішньому ринку.
2.Конкуренція в міжнародному аспекті.
3.Вплив органів державної влади на конкуренцію.
4.Захист прав споживачів.
Якщо розглядати конкуренцію між суб’єктами господарювання на внутрішньому ринку, то тут перш за все виникає необхідність створення єдиних чесних „правил гри” на ринку, що має забезпечити рівні можливості для функціонування підприємств та відсутність нездорових тенденцій, що часто можуть межувати з кримінальними проявами.
Що стосується конкуренції в міжнародному аспекті, то це питання є більш складним, ніж може здатися на перший погляд. Це пов’язано з тим, що з одного боку необхідно захистити вітчизняного виробника на внутрішньому ринку, а з іншого боку – забезпечити свободу конкуренції. Крім того, необхідно враховувати тиск з боку міжнародних економічних організацій та політичну складову, яка майже завжди присутня в міжнародних економічних відносинах.
Що стосується впливу органів державної влади на конкуренцію, то це питання є досить суперечливим. Органи державної влади повинні в силу своїх повноважень сприяти розвитку конкуренції, але на практиці це відбувається не завжди, нерідко навпаки дії державних органів певним чином обмежують конкуренцію, не останню роль в цьому часто відіграє корупція.
Захист інтересів споживачів є одним з головних наслідків боротьби з недобросовісною конкуренцією, оскільки саме кінцевий споживач в підсумку відчуває на собі ефективність функціонування економіки та наслідки недобросовісної конкуренції.
Виходячи з зазначених вище передумов, можна сформулювати такі основні цілі захисту від недобросовісної конкуренції інтересів суб’єктів господарювання:
· Забезпечення рівності суб’єктів господарювання при здійсненні підприємницької діяльності.
· Захист суб’єктів господарювання від проявів недобросовісної конкуренції на внутрішньому ринку.
· Захист суб’єктів господарювання від проявів недобросовісної конкуренції на зовнішньому ринку.
· Захист суб’єктів господарювання від проявів недобросовісної конкуренції на внутрішньому ринку.
· Запобігання можливостям досягнення неправомірних переваг у конкуренції.
· Захист інтелектуальної власності на зовнішньому та внутрішньому ринку.
· Забезпечення реалізації споживачами своїх прав на гарантований рівень споживання, відповідну якість товарів тощо.
Крім того, в умовах розвитку глобалізації та прагнення України до інтеграції в європейські економічні структури питання захисту від недобросовісної конкуренції та конкурентної політики в цілому набуває нового змісту. Сьогодні конкурентна політика все більше стає одним з домінуючих напрямків в економічній політиці держави.
Описане вище особливо характерно для взаємовідносин країн колишнього соцтабору.
Саме в цьому контексті головними завданнями та проблемами конкурентної політики є:
1. Поступове зняття обмежень конкуренції з боку зарубіжних товарів та послуг; у першу чергу, з країнами регіону, із метою захисту національних виробників протягом перехідного періоду (“перехідний протекціонізм”);
2. Приведення до відповідності темпам лібералізації зовнішньоекономічної діяльності масштабів та характеру приватизації експортних виробництв;
3. Установлення взаємозв'язку між антидемпінговим законодавством і законами про розвиток конкуренції на національному ринку;
4. Поєднання політики демонополізації із заходами з економічної концентрації експортоорієнтованої діяльності та
протидія недобросовісній конкуренції з боку зарубіжних виробників;
5. Зближення основних умов конкуренції, перш за все, із країнами регіону;
6. Гармонізація принципів національних зусиль країн регіону з демонополізації народного господарства;
7. Завершення формування єдиного наскрізного господарчого розрахунку витрат та доходів від внутрішньо- та зовнішньоекономічної діяльності підприємств.
Участь України у формуванні й розвитку, перш за все, регіонального конкурентного простору є не самоціллю, а засобом і сферою активного пристосування національної економіки до вимог світових ринків. В умовах різнорідного конкурентного середовища, з яким виробники України стикаються на зовнішніх ринках, їх адаптація має носити “ступеневий” характер і розвивається від менш до більш вимогливих ринків. Випереджаючий характер зняття бар'єрів на регіональному (субрегіональному) рівні створює тимчасові переваги для українських виробників та споживачів порівняно з конкурентними третіх країн.
ГЛАВА 2.
Аналіз механізму захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції в Україні
2.1. Нормативно-правова база захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції
В загальному вигляді структуру нормативно-правових актів з питань захисту від недобросовісної конкуренції можна представити наступним чином :
1. Конституція України;
2. Закони України;
3. Укази Президента України;
4. Нормативно-правові акти Антимонопольного комітету України;
5. Нормативно-правові акти інших органів державної влади;
6. Акти органів місцевої влади та місцевого самоврядування.
Визначальною в даній ієрархії є Стаття 42 Конституції України, в якій визначено, що „Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.”
Таким чином однозначно вказується на те, що недобросовісна конкуренція в будь-якій формі є явищем протизаконним.
Що стосується законодавчої бази, то її можна умовно розділити на 3 групи:
1. Закони щодо безпосереднього захисту від недобросовісної конкуренції;
2. Закони, визначають організаційні засади захисту від недобросовісної конкуренції;
3. Закони, окремі норми яких стосуються захисту від недобросовісної конкуренції.
До першої групи можна віднести :
· Закон України"Про захист економічної конкуренції" від 11січня 2001 року;
· Закон України"Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 року.
Дані закони є основними і визначають всі головні засади захисту від недобросовісної конкуренції: основні поняття, види порушень, види відповідальності та ін.
До другої групи відноситься, в першу чергу, Закон України „Про Антимонопольний комітет України” від 26 листопада 1993 року. Він визначає правовий статус, цілі та напрямки діяльності Антимонопольного комітету України – головного органу, що призваний захищати конкуренцію в Україні.
Крім вищенаведених законів, певні норми з питань захисту конкуренції включають інші закони, саме їх і мож