Методика розвитку швидкісних здібностей у школярів
«Методика розвитку швидкісних здібностей у школярів»
Зміст
Вступ
Розділ І. Фізичний розвиток та швидкісні здібності
1.1 Характеристика шкільної програми з легкої атлетики
1.2 Аналіз техніки і методики тренувань провідних спринтерів
1.3 Процес навчання техніці бігу на короткі дистанції середніх школярів
Розділ ІІ. Швидкісні здібності: основи тестування і методики розвитку
2.1 Критерії і методи оцінки швидкісних здібностей
2.1.1 Фактори, що визначають розвиток швидкісних здібностей
2.1.2 Задачі розвитку швидкісних здібностей
2.1.3 Засоби і методики розвитку швидкісних здібностей
2.1.4 Особливості розвитку швидкості простої рухової реакції
2.2. Методика удосконалювання техніки бігу учнів VІIІ класу
Розділ ІІІ. Обговорення результатів дослідження
Висновки
Література
Додаток
Актуальність роботи: В Україні легкою атлетикою займаються мільйони людей . Різноманітність фізичних вправ,точність регулювання навантажень відносна простота одладнання міcць заннять роблять її масовим видом спорту, доступним людям будь-якого віку.Легка атлетика широко представлена у програмах фізичного виховання учнів і молоді, в планах тренування з різних видів спорту, на заняттях фізичною культурою осіб середнього та похилого віку. Секції легкої атлетики займають провідне місце у колективах фізичної культури, добровільних спортивних товариствах, у вищих та середніх навчальних закладах і т. д. (1. c 8)
Легка атлетика має важливе оздоровче значення, адже заняття в основному проводяться на свіжому повітрі, а в виконанні вправ бере участь більшість м’язів тіла. Легкоатлетичні вправи поліпшують діяльність опорно-рухового апарату і систем організму в цілому.
Завдяки заняттям легкою атлетикою можна набути спеціальних знань, поліпшити вміння керувати власними рухами, зробити їх швидкими і економічними, удосконалити навички в подоланні перешкод і т. д.
Крім навчального, легка атлетика має також виховне значення, бо правильна організація і методика проведення занять і змагань сприяє формуванню особистості, розвитку її моральних якостей, розумових здібностей та естетичного смаку.
Для оцінки підготовленості легкоатлетів, стимулювання занять а також більш раціональної організації і проведення змагань введено поділ на розряди, норми яких періодично змінюються.
Спринт – це «динамічне» слово яке втілює драматичну зміну ситуації спортивної боротьби, гострі психологічні поєдинки, силу, молодість, мужність.
Із спринтерським бігом знайомі всі спортсмени без виключення. Можна ні разу в житті не стріляти з лука, не грати в хокей, але бігати швидко доводилось всім. Спринт широко використовується в тренуваннях представників самих різних видів спорту, як гарний засіб розвитку швидкісних здібностей людини. Спринт представляє надмірно високі вимоги до фізичних і психологічних якостей людини. Бігуни на короткі дистанції повинні володіти прекрасною реакцією, показувати високий рівень потужності, володіти самою досконалою технікою бігу і стартового розбігу (2. c. 3).
Прагнення учнів постійно і наполегливо тренуватися, щоб успішно виступати на змаганнях, показувати рекордні результати, не прийде само собою, його необхідно виховати. І перша роль в цьому відводиться тренеру, який встановлює ціль перед спортсменом (2 c .5).
Середній шкільний вік характеризується інтенсивним зростанням і збільшенням розмірів тіла. В цьому віці швидкими темпами розвивається м’язова сила (4. c. 192).
Підлітковий вік – це період тривалого рухового вдосконалення моторних здібностей, великих можливостей у розвитку рухових якостей. Достатньо високими темпами покращуються окремі координаційні здібності, силові і швидкісно-силові здібності, помірно збільшується швидкісні здібності (5. c. 18)
Швидкість в онтогенезі збільшується. Найбільшою вона стає у дітей 11-13 років. Швидкість проявляється у 3 формах: швидкість як тривалість руху, швидкість як прихований період реакції на подразнення і швидкість як темп м’язових скорочень і переміщення тіла або окремих його частин у просторі (6. c. 281).
Мета роботи: розглянути процес навчання техніці спринтерського бігу дітей середнього шкільного віку.
Задача:
1. Дати характеристику шкільної програми з легкої атлетики для школярів.
2. Проаналізувати методику проведення тренувань і техніку провідних спринтерів.
3. Розробити програму для навчання техніці спринтерського бігу.
Методи дослідження:
1) Аналіз науково-методичної літератури та документальних даних.
2) Спостереження
3) Педагогічний експеримент
4) Тестування
Практична значимість роботи.
Цілеспрямований розвиток фізичних якостей, у середньому шкільному віці найбільш сприятливі фізіологічні умови для розвитку спринтерських здібностей, та формування у дітей правильної техніки спринтерського бігу.
Розділ І. Фізичний розвиток та спринтерські здібності
1.1 Характеристика шкільної програми з легкої атлетики
Програма спрямована на вирішення завдань особистісно-зорієнтованого виховання, досягнення високого освітнього рівня та забезпечення індивідуального підходу в оздоровлені учнів. При цьому програма враховує найсприятливіші вікові та анатомо-фізіологічні періоди розвитку школярів.
Програма складається з таких розділів:
1. Навчально-періодичний матеріал для формування теоретичних знань з фізичної культури, основ здорового способу життя практичних умінь та навичок, методики розвитку фізичних якостей.
2. Матеріал для обов’язкового повторення і домашніх завдань.
3. Контрольно-навчальні нормативи і вимоги.
4. Орієнтовний та обов’язковий комплексний тест оцінки стану фізичної підготовленості.
При виконанні програми реалізуються навчальні, розвивальні, пізнавальні і виховні цілі.
Плануючи роботу вчитель фізичної культури повинен скласти для кожного класу, з урахуванням його особливостей, графік розподілу і проходження навчального матеріалу, встановити кількість годин для кожного розділу, робочий план реалізації розділів програми на рік чи півріччя. Також вчителю необхідно спланувати проведення оздоровчих та фізкультурно-спортивних заходів у школі.
В програмі «Основи здоров’я та фізична культура» існує умовна сітка розподілу навчальних годин за темами та елементами програмного матеріалу, в якій для учнів 8-9 класів на заняття легкою атлетикою виділяється 16 годин. Програма включає в себе такі види, як: біг, стрибки, метання, естафетний біг.
Біг на 100м, 400м і 2000м
Біг на 100м розучується по частинах: старт, стартовий розбіг, біг по дистанції, фінішне прискорення і зупинка після фінішу.
Біг на 400м розучується по частинах, так як і біг на 100м, але вимагає розучування техніки бігу на віражі.
Особлива увага приділяється вивченню спеціально-бігових вправ, які використовуються для розминки легкоатлетів.
1.2 Аналіз техніки і методики тренувань провідних спринтерів
Огляд науково-методичної літератури, власні багаторічні дослідження Октайя Мирзоєва і Бориса Єрмолаєва, а також стаття М. Богена й О. Фетисова «Загадка тактики бігу на 100 м. (15. с.70), спонукали нас досліджувати проблему варіативності тактичної побудови спринтерського бігу.
Переосмислення результатів досліджень теорії і методики бігу на 100м, опублікованих ще наприкінці 40-х — початку 50-х років XX століття, а також власні дані дозволили М. Богену й О. Фетисову припустити, що тактичні розкладки в бігу на 100 м, як не дивно, існують, зокрема в бігунів високої кваліфікації. У підтвердження цього вони привели динаміку швидкості і часу пробігу 10- і 20-метрових відрізків дистанції Бенджаміном Джонсоном і Карлом Льюисом, зафіксовану під час бігу на 100 м на великих міжнародних змаганнях.
На підставі аналізу всього трьох результатів змагання автори роблять висновок про правомірність своїх теоретичних побудов по тактиці бігу на «стометрівці». Більш того, на їхню думку, практичний дозвіл цього питання виведе російських спринтерів із кризи.
Скажемо відразу, ми дотримуємо (і постараємося це обґрунтувати) іншої точки зору. В основі концепції М. Богена й О. Фетисова лежить формула, запропонована на початку 50-х років групою вчених ЛНИИФКа під керівництвом Б.Взорова. Оцінка результату в бігу на 100 м виводилася за часом пробігу відрізка 0—30 м (старту і стартового розгону, ТСТ=ТД+ +0,8 с), часу бігу на ЗО м з ходу (Тд) і часу пробігу останніх 10 м дистанції (Тф=Тд/3):
Трек-Тст+2Тд+Тф, відкіля випливає, що Трск=10/ЗТд+0,8с.
Далі, на думку М. Богена й О. Фетисова, тактичне (іншими словами, свідоме) регулювання швидкості бігу по дистанції дозволить вивести висококваліфікованого спринтера на заздалегідь запланований результат. Причому в практичній реалізації схеми висновку на заплановану швидкість бігу відзначається, що вихід на цю швидкість бігу на відрізку 60 м (чому не ЗО м, відповідно до запропонованої формули?) автоматично дозволить спортсмену стабільно демонструвати запланований результат у бігу на 100 м. Виходячи з уже згаданих співвідношень випливає, що результат бігу на 100 м редукується до часу пробігу ЗО м с/г з використанням поправочної константи 0,8 с.
Аналіз приведеного в тій же статті графіка динаміки швидкості бігу на 100 м (по 10-метрових відрізках) двох спортсменів демонструє досить складну конфігурацію кривої (багато в чому визначену швидкістю протікання біохімічних і нейрофизиологических процесів в організмі), якісно екстраполювати яку не представляється можливим ні по 30-метровому, ні навіть по 60-метровому відрізку дистанції.
Однак необхідний якісний, статистично представницький і достовірний аналіз структури розподілу швидкості пробігу окремих відрізків дистанції для рішення задачі моделювання тактичних особливостей бігу на 100 м.
Як відомо, біг на 100 м фахівці підрозділяють на старт і стартовий розгін (відрізок дистанції 0—30 м), біг по дистанції (відрізки 30—60 м 60—80 м) і фінішування (відрізок 80—100 м). Цей поділ обгрунтовується формальними задачами, розв'язуваними бігунами на біохімічному, біомеханічному, психологічному рівні.
Ми проаналізували результати змагань бігунів на 100 м, показані на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу, міжнародних і всеросійських змаганнях. Відібрані дані досить рівномірно розподілилися на інтервалі від 9,79 до 10,90 (вибірка склала 208 результатів).
Найбільш адекватною математичною моделлю, що описує «тактичну розкладку сил» спортсмена, поява можливих акцентів у проходженні зазначених відрізків дистанції, є динаміка розподілу відносного часу пробігання відрізків у залежності від результату:
Т%і=100Ті/Т100
де: Т%і — відносний час пробігу 1-го відрізка дистанції (у відсотках); Ті — час на і-м відрізку дистанції; Т100 — спортивний результат у бігу на 100 м.
Так, результат 9,86, показаний рекордсменом світу на цій дистанції М.Гріном на чемпіонаті світу в Афінах у 1997 році, являє собою наступне: розподіл часу по відрізках: 3,80; 2,60; 1,71 і 1,75 з, що складає - 38,54; 26,37; 17,34 і 17,75% від спортивного результату бігу на 100 м. Дослідження припускає виявити статистичний взаємозв'язок відносного часу пробігу кожного відрізка з результатом.
На мал. 1—4 представлені досліджувані результати, розташовані на кореляційному полі разом з апроксимуючої діаграму розсіювання, лінією регресії (по відрізках дистанції). На мал. 5 дана оцінка коефіцієнта парної кореляції на різних ділянках дистанції.