Адміністративне право як галузь права, навчальна дисципліна і наука. Предмет і метод адміністративного права
Адміністративне право як галузь права, навчальна дисципліна і наука
Адміністративне право як галузь права - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що формуються під час забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесу державного і самоврядного управління.
Адміністративне право як навчальна дисципліна є обов’язковою у навчальних планах при підготовці майбутніх юристів. Це систематизована в певному порядку сукупність знань про теоретичні засади адміністративного законодавства та його історичні витоки, про чинний КпАП та практику його застосування.
Адміністративне право як правнича наука – це система поглядів, ідей, уявлень про адміністративне законодавство, державне управління, реформування й тенденції розвитку адміністративного права, його принципи, про адміністративне право зарубіжних країн.
Предмет і метод адмін. права
Предметом адміністративного права (що вона регулює ) є суспільні відносини, що формуються:
-у процесі державного управління економічною, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами, а також реалізації повноважень виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування, громадським організаціям та деяким іншим недержавним інституціям;
-у процесі діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо забезпечення реалізації та захисту в адміністративному порядку прав і свобод громадян, надання їм, а також юридичним особам різноманітних адміністративних ( управлінських ) послуг;
- у процесі внутрішньої організації та діяльності апаратів усіх державних органів, адміністрацій державних підприємств, установ та організацій, а також у зв’язку з проходженням державної служби або в органах місцевого самоврядування;
- у зв’язку з реалізацією юрисдикції адміністративних судів і поновлення порушених прав громадян та інших суб’єктів адміністративного права;
- під час застосування заходів адміністративного примусу, включаючи адміністративну відповідальності, щодо фізичних і юридичних осіб.
Будь-яку галузь характеризує і своєрідний метод правового
регулювання як сукупність способів, засобів, прийомів, що використовуються законодавцем для забезпечення регулюючої дії норм адміністративного права.
В адміністративному праві використовуються способи регулювання, що властиві обом загальним методам правового регулювання–імперативному та диспозитивному. Імперативний реалізується шляхом використання приписів, встановлення заборон та надання дозволів. Диспозитивний – шляхом підписання адмін. договорів.
Адмін правосуб’єктність та її складові елементи
Основною ознакою суб'єктів є їх правосуб'єктність, що охоплює правоздатність (наявність прав і обов'язків) і дієздатність (здатність реалізовувати права й обов'язки). Правоздатність - здатність особи бути носієм прав і обов'язків. Правоздатність - здатність мати визначені повноваження, обов'язки і заборони. Однак можна не мати повноважень. Дієздатність - здатність особи своїми діями здійснювати права й обов'язки. По характері охоронюваних і забезпечуваних правом інтересів суб'єкти поділяються на фізичних і юридичних осіб.
Система амін. права
Система адміністративного права – це його внутрішня структура. складається із Загальної та Особливої частин. Загальна частина об’єднує норми, які регулюють (визначають): – загальні принципи державного управління; – правове становище суб’єктів адміністративного права; – форми і методи управлінської діяльності; – адміністративно-правові режими; – адміністративну відповідальність; – адміністративний процес; – засоби забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні. Особлива частина включає норми, які регулюють управління у окремих галузях народного господарства
Адмін. право і держ. управління
Державне управління – державна діяльність, що забезпечує надійну і злагоджену роботу держ. механізму. Специфічні риси державного управління: 1) загальнодержавний характер; 2) підзаконний характер; 3) юридично-владний, розпорядчий характер; 4) організаційний зміст; 5) цілеспрямованість, активний характер; 6) постійна основа, безперервність.
Принципи адмін. права
Внутрішні:
1. Принцип відповідності норм адміністративного права положенням Конституції України
2. Принцип верховенства адміністративно-правового закону в системі актів, які містять адміністративно-правові норми
3.Принцип наявності власного підґрунтя формування розвитку.
4. Спеціалізації
5.Принцип відповідності адміністративного права України положенням міжнародно-правових актів.
Зовнішні:
1. Обмеженість втручання адміністрації в громадянське й особисте життя людини.
2. служіння ОВВ суспільству й людині
3. повнота прав і свобод громадян у адмін.-прав сфері
4. взаємна відповідальність
Поняття, структура і вид норм
А-п норма – це обов’язкове правило поведінки, яке встановлено і охороняється державою і регулює сусп. відносини в сфері держуправління.
Матеріальні: зобов’язальні, дозвільні, забороняючи, обмежуючі, реєстраційні, рекомендаційні, стимулюючі
Процесуальні
Види: За спрямованістю змісту
1. Такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб’єктів.
2. Такі, що визначають форми і методи управлінської діяльності.
3. Такі, що встановлюють порядок проходження держ. служби, права і обов’язки держслужбовців.
4. Такі, що регулюють управління окремими галузями, держ функціями і територіями.
5. Норми, що встановлюють права і обов’язки громадян у сфері адм-пр відносин.
За суб’єктами
За галузевою належністю (матер і процес)
За межею дії (час простір)
За ступенем загальності (загал, міжгал, гал, місц)
За юридичною силою
Дія нормативно-правових норм
за дією у просторі адміністративно-правові норми поділяються на норми, що мають загальне значення для всіх галузей управління, та норми спеціальні, що мають значення для окремих галузей управління. Перші формують загальні правила поведінки для великої кількості громадян, службовців. Ними враховується типові юридичні факти, передбачається правовий порядок видів адміністративної діяльності – державної служби, адміністративних процедур, управлінських методів та інше. Інша група норм відбиває специфіку суспільних відносин в конкретних галузях і сферах управління. Спеціальні адміністративно правові норми деталізують, розвивають загальні норми.
Реалізація адміністративно правових норм
Дотримання складається в утриманні суб'єкта від здійснення дій, заборонених нормами. виконання складається в активних правомірних діях суб'єктів права по виконанню розпоряджень, що містяться в цих нормах.
Використання складається в добровільному здійсненні суб'єктами права правомірних дій, що пов'язані зі здійсненням суб'єктивних прав у сфері управління.
застосування складається в діях компетентних органів держави, громадських організацій (об'єднань), посадових осіб по підведенню конкретного, що має юридичне значення факту під відповідну адміністративно-правову норму й ухваленні державно-владного рішення.
Застосування норм адміністративного права
Акт застосування норми адміністративного права - це правило поведінки індивідуального характеру, але не всі індивідуальні акти е правозастосувальними. Вони встановлюють, змінюють, скасовують права й обов'язки конкретних суб'єктів у конкретній життєвій ситуації. По-перше, діяльність щодо застосування адміністративно-правових норм виконують всі без винятку державні органи, органи регіонального та місцевого самоврядування, громадські об'єднання, які мають державно-владні повноваження. По-друге, застосування норм адміністративного права - це, насамперед, застосування її диспозиції. Диспозиція може застосовуватися всіма суб'єктами правозастосування, тоді як санкція адміністративно-правової норми тільки уповноваженими органами державного управління. По-третє, правозастосування становить юридичне значущу державно-управлінську діяльність тільки тоді, якщо воно відбувається на підставі правових норм і в порядку, передбаченому юридичними нормами. Застосування є завжди організаційно-правовою діяльністю державних структур,
Суб’єкти амін. права
Суб’єкт адміністративного права – це юридична чи фізична особа, що є носієм прав і обов’язків у сфері державного управління, передбачених адміністративно-правовими нормами, та має здатність надані права реалізовувати, а покладені обов’язки виконувати. Обов’язковою умовою визнання особи (юридичної чи фізичної) суб’єктом адміністративного права є наявність у неї елементів адміністративної правосуб’єктності.
Поняття і види адміністративно правових відносин
Адміністративно-правові відносини – це врегульовані нормами адмін. права суспільні відносини, що складаються у сфері управління. У залежності від особливостей учасників адміністративних відносин виділяються найбільш типові їхні види. Залежно від елемента юр. норми: регулятивні, охоронні. За змістом: матеріальні, процесуальні. За характером дій суб’єкта: активні, пасивні. Залежно від розподілу прав і обов’язків: односторонні, двосторонні. За хар-ром зв’язків між сторонами: горизонтальні, вертикальні
Суб’єкти амін-правових відносин
Суб'єкта адміністративного правовідносини можна розглянути на основі кваліфікації адміністративних правовідносин на види. У залежності від особливостей учасників адміністративних відносин виділяються найбільш типові їхні види:
а) між несупідрядними суб'єктами виконавчої влади, що знаходяться на різному організаційно-правовому рівні (приміром, вищестоящі й органи нижчого підпорядкування);
б) між суб'єктами виконавчої влади, що знаходяться на однаковому організаційно-правовому рівні (наприклад, 2 міністерства, адміністрація 2 областей);
в) між суб'єктами виконавчої влади і знаходяться в їхньому організаційному підпорядкуванні (веденні) державними об'єднаннями (корпорації, концерни й ін.), підприємствами й установами;
г) між суб'єктами виконавчої влади і не знаходяться в їхньому організаційному підпорядкуванні державними об'єднаннями, підприємствами й установами (з питань фінансового контролю, адміністративного нагляду і т.п.);
д) між суб'єктами виконавчої влади і виконавчих органів системи місцевого самоврядування;
е) між суб'єктами виконавчої влади і недержавними господарськими і соціально-культурними об'єднаннями і підприємствами й установами (комерційні структури і т.п.);
ж) між суб'єктами виконавчої влади і суспільних об'єднань;
з) між суб'єктами виконавчої влади і громадянами.
Вертикальні і горизонтальні правовідносини
Вертикальними визнаються правовідносини, що виражаю субординаційні зв'язки між суб'єктом і об'єктом керування. Владною стороною виступає відповідний суб'єкт виконавчої влади (виконавчий орган, орган державного керування).
Горизонтальними адміністративно-правовими відносинами визнаються ті, у рамках яких сторони фактично і юридично рівноправні. У них відсутні юридично-владні веління однієї сторони, обов'язкові для іншої.
Структура адмін. правовідносин
Усі правовідносини складаються з визначених елементів: суб'єктів, об'єкта і змісту правовідносини. У змісті адміністративного правовідносини розрізняються дві сторони: матеріальна (поводження суб'єктів) і юридична (суб'єктивні юридичні права й обов'язки). Безпосереднім об'єктом адміністративних правовідносин є вольове поводження людини, його діяння. Нормами адміністративного права точно визначається між якими суб'єктами повинні виникати правовідносини, які будуть права та обов'язки сторін. Права учасників таких відносин, суперечки між ними зважуються в адміністративному порядку: суб'єктом керування, що був (є) стороною адміністративного правовідносини, вищестоящим чи іншим органом виконавчої влади. Суб'єкти виконавчої влади наділені правом вирішувати, а інші учасники відносин мають право оскаржити такі рішення.
Джерела адмін. права
Джерела адміністративного права - це зовнішні форми відображення адміністративно-правових норм, закріплені в Конституції України, законодавчих актах, урядових постановах, рішеннях державних адміністрацій та інших нормативних актах державних органів. 1. Конституція України. 2. КпАП, ЗУ. 3. Постанови Верховної Ради України, які охоплюють адміністративно-правові норми організаційного характеру. 4. Укази й розпорядження Президента України у сфері державного управління. 5. Нормативні постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, а також затверджені ним положення, устави, правила, інструкції та інші кодифіковані акти. Нормативні постанови прийняті Кабінетом Міністрів України спільно з профспілковими організаціями. 6. акти, що їх приймають міністерства, державні комітети і служби України. 7. накази керівників міністерств, державних комітетів і служб.
8. Нормативні накази керівників державних підприємств, об'єднань та організацій
9. нормативні акти представницьких і виконавських органів місцевого самоврядування 10. Акти органів громадських організацій
Систематизація норм адміністративного права
Систематизації в праві досягають двома різноплановими способами: 1) кодифікацією права та 2) інкорпорацією чинних нормативно-правових актів.
Кодифікація - це вид правотворчості, предметом упорядкування якого є не нормативно-правові акти, а безпосередньо юридичні норми.
Кодифікацію як напрям систематизації адміністративного права здійснюють шляхом: а) об'єднання в єдиному акті адміністративно-правових норм, що містяться в різних нормативних документах, однак належать до одного правового інституту; б) вдосконалення змісту цих норм; в) усунення застарілих норм; г) заповнення прогалин у адміністративно-правовому регулюванні. Інкорпорація - це впорядкування чинних нормативно-правових актів шляхом їх розміщення за відповідною системою в єдиних збірниках або інших виданнях.
Поняття і правовий статус органів виконавчої влади
Орган виконавчої влади - організація, яка є частиною державного апарату, має певну компетенцію, структуру, територіальний масштаб діяльності, утворюється в порядку, вст. законодавством, володіє певними методами роботи, наділена повноваженнями виступати за доручення держави й покликана в порядку виконавчої діяльності здійснювати керівництво економікою, соц.-культ. будівництвом і адмін.-політ. д-стю, яка має підзаконний хар-р.
Види органів виконавчої влади
Залежно від територіального масштабу діяльності, органи виконавчої влади поділяють на чотири групи: центральні, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим (далі - АРК), міжтериторіальні, місцеві.
Органи загальної компетенції - це органи, які в межах підвідомчої їм території здійснюють державне управління та координацію всіх або більшості підпорядкованих чи підконтрольних їм органів галузевої чи функціональної компетенції. Спеціальної компетенції – забезб. реаліз. політики в певній сфері. Органи галузевої компетенції реалізують державну політику у відповідній галузі. Органами предметної компетенції є адміністрації державних підприємств, установ, які керують діяльністю відповідних підприємств, установ. Залежно від порядку розв'язання підвідомчих питань, органи виконавчої влади поділяють на єдиноначальні та колегіальні. Залежно від предмета спрямованості компетенції, органи виконавчої влади поділяють на:а) органи управління господарським виробництвом, економікою та сферою соціального обслуговування; б) органи управління соціальним розвитком і культурою; в) органи управління в адміністративно-політичній сфері; г) органи міжгалузевого управління, які здійснюють функції: ціноутворення, статистики, фінансового регулювання, стандартизації, сертифікації тощо.
Принципи побудови системи органів виконавчої влади
органи виконавчої влади - не просто спільність однорідних одиниць, а цілісна система, тобто така сукупність, у якій усі складові частини (окремі органи та їх структурні підрозділи) є взаємопов'язаними й водночас складають самостійні підсистеми з своїми особливостями структури, функцій, компетенції.
Побудова цієї системи ґрунтується на засадах єдності й цілісності державної території, поєднання принципів централізації та децентралізації, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів залежно від адміністративно-територіального устрою країни. Система органів виконавчої влади утворюється з урахуванням забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності України, проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики в сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки та природокористування, а також здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального й культурного розвитку України.
Утворення органів виконавчої влади, формування їх системи та її функціонування здійснюються згідно з принципами демократизму й законності. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і в спосіб, передбачені Конституцією та законами України
Центральні органи виконавчої влади
До системи центральних органів виконавчої влади України належать міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, утвореним для забезпечення реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності. Керівництво міністерством здійснює міністр. Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує й координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію в певній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання й повноваження,
Міністерство
Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, утвореним для забезпечення реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності. Керівництво міністерством здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розробку й впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління. Він здійснює управління в цій сфері, спрямовує та координує діяльність інших центральних органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання. Компетенцію міністерств та інших органів виконавчої влади визначають галузевими чи міжгалузевими рамками, які в свою чергу залежать від особливостей системи даного центрального органу виконавчої влади. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади беруть участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розроблюють механізм її реалізації; прогнозують розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах; беруть участь у розробленні Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України; розроблюють цільові перспективні програми, опрацьовують комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи; реалізують державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей); здійснюють інші функції.
Державний комітет
Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує й координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію в певній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова.
Місцеві органи виконавчої влади
МДА входять до єдиної системи ОВВ. Вони відповідальні перед ПУ, КМУ, підзвітні та підконтрольні ОВВ вищого рівня. Можливе подв. підпорядкування (вищим ОВВ та ОМС). Забезпечують виконання КУ, ЗУ, актів ПУ, КМУ, ОВВ, додержання прав і свобод л. і гр., охорона довкілля, підготовка місц. бюджетів, взаємодія з ОМС, виконання програм соц. і культ. розвитку.
Компетенція омс
Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного й культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні й обласні бюджети. Сільські, селищні, міські ради та ради районів міста мають свої виконавчі органи - виконавчі комітети. Виконавчий комітет ради попередньо розглядає проекти місцевих програм соціального, економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень, які виносять на розгляд відповідної ради; координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, ПУО, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників. Голова забезпечує здійснення наданих законом повноважень ОВВ на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів ОВВ; організовує роботу відповідної ради та її виконавчого комітету, призначає на посаду та звільняє з посади керівників відділів, управлінь та інших структурних підрозділів ради, підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності та відповідних територіальних громад; скликає загальні збори громадян за місцем проживання; представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з іншими державними й недержавними органами; звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів державної виконавчої влади, ПУО, які обмежують права та інтереси територіальної громади.
Поняття державної служби
Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави й одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Поняття державної служби поєднує найголовніші елементи змісту службової діяльності: а) державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті; б) вона є частиною або однією зі сторін організаційної діяльності держави; в) цю організаційну діяльність спрямовано на комплектування особового складу державних органів та інших організацій і правове регулювання роботи державних службовців; г) зміст діяльності державних службовців полягає в практичному виконанні завдань і функцій держави; ґ) особливість державної служби пов'язано з оплатою праці осіб, що на ній перебувають, з державних коштів.
Види державної служби
Загальноприйнятим визнається поділ державної служби на цивільну (іноді її зазначають як загально функціональну) та мілітаризовану. Цивільна державна служба пов'язується з виконанням однотипних функцій загального, галузевого та міжгалузевого характеру без виділення принципової специфіки (переважно це служба в апараті органів державної виконавчої влади). Мілітаризована державна служба має багато особливостей, які відображені в нормативно-правових актах, які визначають статус відповідного державного органу (служба в органах внутрішніх справ, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, податкових, митних органах та органах, які здійснюють охорону кордонів тощо). До мілітаризованої служби також відносять службу в інших органах виконавчої влади, де встановлені спеціальні звання – Міністерстві транспорту України, Державному казначействі України, Антимонопольному комітеті тощо.
Принципи держ. служби
Державна служба ґрунтується на таких основних принципах:
гуманізму і соціальної справедливості;
пріоритету прав людини і громадянина;
професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;
персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;
дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;
дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
Поняття і види держ. службовців
Державним службовцем визнають особу, яка в порядку, встановленому правовим актом, займає посаду в державній організації - органі державної влади, на підприємстві, в установі, організації . За владними повноваженнями: допоміжний (технічний) персонал, спеціалістів, посадових осіб і представників адміністративної влади. Діяльність допоміжного персоналу пов'язано з виконанням матеріально-технічних дій (операцій), які не тягнуть за собою юридичних наслідків, але мають велике значення в управлінській практиці. До спеціалістів належать службовці, які мають професійні знання в окремих галузях і здійснюють професійну діяльність. До посадових осіб належать ті службовці, на яких покладено здійснення організаційно-розпорядчих і контрольно-дорадчих функцій. До представників адміністративної влади належать службовці, чиї дії поширено на осіб, їм не підпорядкованих (працівники міліції, державних інспекцій, державної контрольно-ревізійної служби тощо). Вони наділені правом застосовувати адміністративний примус, а деякі з них - і адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення.
Проходження держ. служби
Громадяни України, яких вперше зараховують на державну службу, складають присягу, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці. При прийнятті на державну службу для особи, яка претендує на посаду державного службовця, може встановлюватися випробний термін до шести місяців, а зараховані на службу можуть проходити стажування терміном до двох місяців з метою набуття практичного досвіду та перевірки ділових якостей.Дані про вакансії посад державних службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації не пізніш як за один місяць до проведення конкурсу. Забороняється вимагати від кандидатів на державну службу відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством України. Президент України, Голова Верховної Ради України, члени Уряду України, глави місцевих державних адміністрацій мають право самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно з штатним розписом і категорією, що відповідає посаді (патронатна служба). Граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок.
Стимули діяльності держ. службовців
Заохочення за сумлінну працю За особливі трудові заслуги державні службовці представляються до державних нагород та присвоєння почесних звань. Щорічні та додаткові відпустки державних службовців Соціально-побутове забезпечення державних службовців Державні службовці забезпечуються житлом у встановленому порядку із державного фонду.
Організаційне забезпечення державної служби
Особи, винні в порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
Дисциплінарну відповідальність застосовують до державного службовця за невиконання або неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних із проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує орган, у якому він працює. Крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством України про працю (догана та звільнення), до службовців можуть застосовувати попередження про неповну службову відповідальність і затримку до одного року в присвоєнні чергового рангу або в призначенні на вищу посаду.
Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних службовців патронатної служби. Рішення про припинення державної служби може бути оскаржено державним службовцем безпосередньо в суді.
Основи адміністративно правового статусу громадян
Правовий статус громадянина включає:а) основні (невід'ємні) права (або права й свободи людини і громадянина);б) комплекс прав і обов'язків, закріплених Конституцією України, нормами різних галузей права, в тому числі адміністративно-правовими нормами;в) гарантії реалізації цих прав і обов'язків, а також механізмів охорони державою.
Адміністративно-правовий статус громадянина України встановлюється обсягом і характером його адміністративної правосуб'єктності. Адміністративна правоздатність - це визнана законом за громадянином фактична можливість бути суб'єктом адміністративного права, мати права й обов'язки адміністративно-правового характеру. Адміністративна правоздатність є основою адміністративної дієздатності громадян, оскільки вона складає умови, за яких реалізуються їх суб'єктивні права й обов'язки. Адміністративна дієздатність - це визнана законом спроможність громадян своїми діями набувати та здійснювати права й виконувати обов'язки адміністративно-правового характеру. В повному обсязі адміністративна дієздатність настає з досягненням 18-річного віку. Разом із тим, вона виникає і по досягненні 16-річного віку - одержання паспорта й дотримання правил паспортної системи, охорона природи тощо. Адміністративна дієздатність може наставати в деяких випадках і до досягнення 16-річного віку - право на працю.
Права і обов’язки у сфері державного управління
Абсолютні обов’язки: додержуватися Конституції та законів України, державної дисципліни; охороняти інтереси держави, сприяти зміцненню її могутності й авторитету; захищати Батьківщину; оберігати природу, охороняти її багатства; сплачувати податки; сприяти охороні громадського порядку; оберігати історичні пам'ятки та інші культурні цінності.
Відносні обов'язки виникають із правомірних, а в деяких випадках - неправомірних дій, спрямованих на придбання будь-яких прав чи їх збереження. Такі обов'язки не є постійними - права абітурієнта, власника транспортних засобів, читача бібліотеки тощо. До обов'язків громадян належать і такі, що виникають у зв'язку правопорушенням (наприклад, сплатити штраф, відшкодувати збитки).Деякі обов'язки громадян виникають у зв'язку з видом їх діяльності - державні службовці, члени громадських об'єднань та ін. За своїм змістом права громадян можна поділити на:
на участь у державному управлінні та соціально-політичну активність: право на державну службу, внесення пропозицій, одержання необхідної інформації та документів у встановленій формі, проведення зборів, мітингів, демонстрацій, створення громадських об'єднань чи належність до них тощо;
Гарантії прав громадян
Статті 55-64 Конституції України містять гарантії забезпечення та захисту прав громадян: судовий захист, відшкодування шкоди, знання прав і обов’язків, правова допомога, можливість невиконання злочинних наказів, неможливість бути 2-чі притягнутим до юр. відповідальності, презумпція невинуватості, необмеженість прав і свобод. Передбачається захист прав i свобод в органах суду, право звертатись до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та в мiжнароднi органи. Окремо зафіксований порядок обмеження прав i свобод в умовах воєнного чи надзвичайного стану, а також права, якi взагалі не можуть бути обмежені.
Звернення громадян
Через звернення громадян втілюється в життя один із конституційних принципів - участі громадян в управлінні державними та громадськими справами.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються поради, рекомендації щодо діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин і умов життя громадян, удосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави й суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією і чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Адміністративно-правовий статус громадян і осіб без громадянства
Правосуб'єктність цих осіб виникає з моменту прибуття в Україну й завершується з часу залишення її території.
Для іноземних громадян і осіб без громадянства обов'язковими є норми Конституції та інших законів України, загальнообов'язкові правила стосовно охорони природи, санітарії, пожежної безпеки, громадського порядку, користування транспортними засобами, в'їзду та виїду. У цілому основні обмеження для іноземців і осіб без громадянства зводяться до таких: 1) вони не можуть займати деякі посади; 2) вони не мають доступу до посад державних службовців, діяльність яких пов'язано з державною таємницею; 3) ці особи не можуть служити в Збройних Силах України; 4) для іноземних громадян і осіб без громадянства допускаються обмеження в пересуванні чи перебуванні в окремих місцях; 5) для них встановлено окремі правила паспортного режиму, вступу в навчальні заклади тощо; 6) для іноземних громадян і осіб без громадянства встановлено особливу адміністративну деліктоздатність.
Поняття і види об’єднань громадян
Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Найповнішу характеристику об'єднань громадян дозволяє дати їх класифікація за організаційно-правовими властивостями, згідно з якими виділяють:
масові об'єднання громадян (політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, добровільні товариства, професійні спілки тощо);
органи громадської самодіяльності (народні дружини по охороні громадського порядку);
органи громадського самоврядування (ради й колективи мікрорайонів, домові, вуличні комітети та ін.).
Статус об’єднань громадян
Офіційне виз