Адміністративні правопорушення. Експерт як суб'єкт провадження у справах

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

До захисту допущено

рішенням кафедри правознавства

від "_____" ___________2007 р.

______________Ю.В. Філей

РИНКО НАТАЛІЯ БОРИСІВНА

ДИПЛОМНА РОБОТА

АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

ЕКСПЕРТ ЯК СУБ’ЄКТ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ

шифр групи: ГПз – 133

спеціальність: Правознавство

Робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста

ВиконавН.Б. Ринко

Науковий керівникЮ.В. Бабіч НормоконтролерВ.Ю. Денисенко

Дніпропетровьск

2007

ЗАВДАННЯ

НА ДИПЛОМНУ РОБОТУ

студентки групи ГПз-133

Ринко Наталії Борисівни

Зі спеціальності 7.060101 – Правознавство

1. Тема дипломної роботи “Експерт як суб’єкт провадження у справах про адміністративні правопорушення”.

Затверджена наказом № _____ від “____” ________ 200_ року.

2. Термін здачі закінченої роботи “_____” _______________ 200_ року.

3. Цільова установка та загальний напрямок дипломної роботи: комплексний аналіз особливостей процесуального статусу експерта як суб’єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення, а також процедурних питань, пов’язаних із призначенням та проведенням експертиз, оцінкою експертних висновків по даним категоріям адміністративних справ.

Об’єкт дослідження: особливості процесуального статусу експерта в адміністративно-деліктних правовідносинах.

Предмет дослідження: теоретико-методологічні засади, нормативні основи та процедура здійснення діяльності експерта у справах про адміністративні правопорушення.

4. Структура та зміст дипломної роботи (перелік питань, які необхідно опрацювати).

Вступ: оцінювання сучасного стану проблеми, вказівка на провідних вчених та спеціалістів у цій сфері, означення існуючих прогалин знання в цій предметній галузі, актуальність теми, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукове та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дослідження, структура роботи.

РОЗДІЛ 1. Проаналізувати поняття, сутність та правову природу проведення експертиз.

1.1. Визначити поняття та цілі використання експертизи.

1.2. Проаналізувати предмет, об’єкт, види експертних досліджень.

РОЗДІЛ 2. Дослідити особливості правового статусу експерта в адміністративно-деліктному процесі, окреслити проблемні питання.

2.1. Проаналізувати основні елементи правового статусу експерта в провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

2.2. Охарактеризувати місце експерта в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення.

РОЗДІЛ 3. Дослідити особливості участі експерта на окремих стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Висновки: наукові та практичні результати стосовно особливостей правового статусу експерта як суб’єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення.

5. Календарний план виконання роботи.

Дата видачі завдання “_____” _______________ 200__ року

Науковий керівник дипломної роботи _________Ю.В. Бабіч

Завдання прийняв до виконання _____________________

Висновки наукового керівника по роботі ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

РЕФЕРАТ

Дипломна робота: 107 с., 119 джерел, 1 додаток.

Об'єкт дослідження: особливості процесуального статусу експерта в адміністративно-деліктних правовідносинах.

Предмет дослідження– теоретико-методологічні засади, нормативні основи та процедура здійснення діяльності експерта у справах про адміністративні правопорушення.

Мета роботи - комплексне дослідження особливостей процесуального статусу експерта як суб’єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Методи дослідження: спеціально-юридичний, логіко-семантичний, системний, структурно-функціональний, структурно-логічний.

У зв’язку з процесами інтеграції і диференціації наукового знання комплексного підходу до досліджень у правозастосовчій діяльності все ширше використовуються досягнення природничих, технічних, гуманітарних наук з метою встановлення істини та забезпечення процесу доказування. Комплексні наукові дослідження з правового забезпечення експертизи у справах про адміністративні правопорушення за часів незалежності України відсутні, а проблеми правового регулювання експертизи саме в адміністративно-деліктних відносинах врегульовані фрагментарно.

За результатами проведеного дослідження була розкрита сутність експертизи, охарактеризовано проблемні питання правового статусу експерта в адміністративно-деліктних відносинах, здійснено визначення його місця в системі суб’єктів провадження.

ЕКСПЕРТ, СУДОВА ЕКСПЕРТИЗА, ПРАВОВИЙ СТАТУС, АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНИЙ ПРОЦЕС; ВИСНОВОК ЕКСПЕРТА, ПРОВАДЖЕННЯ, СТАДІЇ ПРОВАДЖЕННЯ.

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ, ПРАВОВА ПРИРОДА ЕКСПЕРТИЗ Поняття та цілі використання експертиз

1.2. Предмет, об’єкт, види експертних досліджень

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЕКСПЕРТА В АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНОМУ ПРОЦЕСІ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

2.1. Характеристика основних елементів правового статусу експерта в

провадженні у справах про адміністративні правопорушення………

2.2. Місце експерта в системі суб’єктів провадження у справах про

адміністративні правопорушення

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ УЧАСТІ ЕКСПЕРТА НА ОКРЕМИХ СТАДІЯХ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Додаток А. Можливості судових експертиз по встановленню властивостей невідомого правопорушника 107

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВВР Відомості Верховної Ради

ГПК Господарський процесуальний кодекс

України

КАС Кодекс адміністративного судочинства

КпАП Кодекс про адміністративні

правопорушення

КПК Кримінальний процесуальний кодекс

України

ЦПК Цивільний процесуальний кодекс

України

ст. стаття

п. пункт

р. рік

ст. століття

ВСТУП

Актуальність теми дипломної роботи. Конституція України в ст. 3 пріоритетним обов’язком держави визначила утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Тому одним з найважливіших аспектів формування правової держави та здійснення судово-правової реформи в Україні є створення дієвих механізмів забезпечення правового статусу особи. Все це повною мірою стосується і адміністративно-деліктної складової адміністративного права, зокрема, провадження про адміністративні правопорушення. Серед питань, що повинні привернути увагу законодавця, актуальними залишаються проблеми ефективного законодавчого регулювання використання спеціальних знань – сучасних досягнень різних галузевих наук, особливості участі експерта в зазначеній сфері, адже, як слушно зауважує Б. Россинський, у зв’язку з процесами інтеграції і диференціації наукового знання комплексного підходу до досліджень у правозастосовчій діяльності все ширше використовуються досягнення природничих, технічних, гуманітарних наук з метою встановлення істини та забезпечення процесу доказування (83, с. 131). Як слушно зазначає М. Тищенко, дослідження правового статусу експерта, питання про якого у літературі висвітлено недостатньо, є цікавим як з практичних, так і з теоретичних позицій, адже участь експерта у розгляді конкретної справи про адміністративне правопорушення обумовлено об’єктивними передумовами та засновується на суворому дотриманні принципів провадження (104, с. 152).

Провадження у справах про адміністративні правопорушення складаються з дій низки державних та громадських органів, які беруть участь у справі, які не володіють, та і не повинні володіти, спеціальними знаннями, що необхідні для вирішення справи, отже, роль експерта, безумовно підвищується, адже саме експертиза є однією з найважливіших форм застосування спеціальних знань, в результаті чого орган, який здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення отримує нову інформацію, що має доказове значення для справи і не може бути отримана за допомогою інших засобів.

Експертизи є одним із потужних інструментів установлення істини у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, а використання висновків експерта не в останню чергу, зумовлює ступінь забезпечення законності рішення, захисту від можливих помилок: у доказуванні – отримання нових доказів, перевірка інших доказів, формування комплексів доказів; у тактичному плані – висунення та перевірка версій, моделювання механізму правопорушення, отже, в провадженні у справах про адміністративні правопорушення постійно прогресивно збільшується роль спеціальних пізнань.

Незважаючи на те, що в цілому досягнуто розуміння щодо сутності процесуальних форм використання спеціальних знань в адміністративному, кримінальному, цивільному процесі, проте не досягнута єдність поглядів відносно використання самого поняття спеціальних пізнань, дискусійними залишаються проблеми, пов'язані з правовим статусом експерта, спеціаліста, ”межами” застосування спеціальних пізнань, та ряду інших.

У процесуальній науці дослідженню проблем доказування, в тому числі й експертизи, приділялося багато уваги. Дані питання розглядалися у працях вітчизняних і зарубіжних вчених як кримінально-процесуального, цивільно-процесуального, адміністративного права та судочинства, таких як: С.М. Абрамов, М.К. Александров, В.Д. Арсеньєв, Р.С. Бєлкін, В.Є. Бергер, П.Д. Біленчук, С.В. Бородін, Л.П. Булига, О.М. Васильєв, А.І. Вінберг, І.В. Виноградов, В.М. Галкін, В.Г. Гончаренко, М.М. Гродзинський, А.В. Дулов, Ю.М. Жуков, О.В. Іванов, О.Ф. Клейнман, В.В. Комаров, С.В. Курильов, Т.О. Лілуашвілі, В.К. Лисиченко, В.В. Луць, Д.Я. Мирський, Г.М. Надгорний, О.В. Немировська, Ю.К. Орлов, А.Я. Паліашвілі, І.Л. Петрухін, Р.Д. Рахунов, Т.В. Сахнова, М.Я. Сегай, М.О. Селіванов, С.В. Слінько, З.М. Соколовський, С.М. Стахівський, М.С. Строгович, М.В. Терзієв, В.І. Тертишніков, М.К. Треушніков, М.О. Чельцов, В.І. Шиканов, О.Р. Шляхов, Б.А. Штерн, М.Й. Штефан, О.О. Ейсман, К.С. Юдельсон та ін.

Проте, оцінюючи певні зрушення, ми мусимо констатувати, що комплексні наукові дослідження з правового забезпечення експертизи у справах про адміністративні правопорушення за часів незалежності України відсутні, а проблеми правового регулювання експертизи саме в адміністративно-деліктних відносинах врегульовані фрагментарно. Особливої актуальності вони набувають сьогодні, коли йде робота над розробкою нового Кодексу України про адміністративні проступки.

Об’єктом дослідження є особливості процесуального статусу експерта в адміністративно-деліктних правовідносинах.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади, нормативні основи та процедура здійснення діяльності експерта у справах про адміністративні правопорушення.

Мета дипломної роботи полягає у комплексному дослідженні особливостей процесуального статусу експерта як суб’єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення, а також процедурних питань, пов’язаних із призначенням та проведенням експертиз, оцінкою експертних висновків по даним категоріям адміністративних справ.

Для досягнення поставленої мети планується виконати наступні дослідницькі завдання:

1) визначити поняття, сутність, цілі, види та правову природу експертиз;

2) охарактеризувати основні елементи правового статусу експерта в адміністративно-деліктному процесі, окреслити їх проблемні питання;

3) з’ясувати місце експерта в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення;

4) виділити особливості участі експерта на окремих стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення;

5) розробити пропозиції вдосконалення чинного адміністративно-деліктного законодавства щодо процесуального положення експерта у справах про адміністративні правопорушення.

Методи дослідження. В процесі дослідження використовувались загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. За допомогою формально-логічного і догматичного методів було проведено аналіз норм чинного та перспективного законодавства України, які регулюють як проведення експертизи. Так і правовий статус експерта, вироблені пропозиції щодо їх удосконалення. Порівняльно-правовий метод дозволив встановити певні подібності та відмінності правового регулювання експертизи в адміністративно-деліктному, адміністративно-судовому, кримінально-процесуальному, цивільно-процесуальному законодавстві України і деяких зарубіжних країн. Системно-структурний метод застосовувався, зокрема, для аналізу законодавчого визначення поняття, видів експертизи, експертного висновку.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та одного додатку. Загальний обсяг роботи – 107 сторінок. Список використаних джерел нараховує 119 позицій.

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ, ПРАВОВА ПРИРОДА ЕКСПЕРТИЗ

1.1. Поняття та цілі використання експертиз

Визначенню поняття експертизи, з’ясуванню її правового змісту приділяли увагу багато правників, які проводили дослідження у галузях кримінального процесуального, цивільного процесуального права та адміністративного судочинства. До цих питань звертаються при висвітленні проблем судових доказів (13; 32; 38; 42); є також спеціальні роботи (32;53; 62; 72; 75). Але загалом до цього часу в процесуальній науці не склалось єдиної думки щодо визначення поняття судової експертизи.

На наш погляд, не можна не відзначити той факт, що поняття “експертиза” увійшло в науковий та практичний оборот не тільки як правовий процесуальний термін. Він широко застосовується при проведенні різних наукових, технічних та інших досліджень, виконання яких вимагає спеціальних знань. Вимоги щодо проведення відповідних експертиз закріплені у більш як 100 законодавчих актах, зокрема в Законах України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про свободу совісті та релігійні організації”, які вимагають проведення відповідних експертиз у певних випадках і при настанні визначених обставин.

Визначення поняття експертизи в адміністративно-деліктних відносинах, її юридичної природи має теоретичне і практичне значення, тому що правильне вирішення цього питання зумовлює й правильне встановлення порядку та меж застосування експертизи в зазначеному виді адміністративного провадження.

За останній час в Україні прийняті законодавчі акти, які регулюють проведення окремих експертиз. До них належать Закони України “Про судову експертизу”, “Про наукову і науково-технічну експертизу”, “Про екологічну експертизу”, тощо. Тому, на нашу думку, дослідження поняття експертизи неможливе без проведення відповідного аналізу законодавчих актів, що загалом дають законодавче визначення поняття експертизи.

Закон України “Про судову експертизу” в ст. 1 визначає судову експертизу як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про наукову і науково-технічну експертизу” наукова і науково-технічна експертиза – це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка науково-технічного рівня об’єктів експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об’єктів.

У ст. 1 Закону України “Про екологічну експертизу” зазначається, що екологічна експертиза в Україні – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких можуть негативно впливати або впливають на стан навколишнього природного середовища, і спрямовані на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

З наведених вище законодавчих визначень видно, що під експертизою розуміють насамперед дослідження. Закони України “Про наукову та науково-технічну експертизу”, “Про екологічну експертизу” окремо виділяють також аналіз та оцінку, а Закон України “Про наукову та науково-технічну експертизу” – ще й перевірку. На наш погляд, терміни “аналіз”, “оцінка” та “перевірка” є відповідними методами проведення досліджень, тому їх недоцільно виділяти при визначенні поняття експертизи.

З приводу поняття судової експертизи, закріпленого в Законі України “Про судову експертизу” слід відзначити, що воно є недосконалим, оскільки не відображає повністю сутність судової експертизи як способу отримання доказів по справі.

Слово “експертиза” походить від латинського “expertus” та від французького “expertise”, що означає: 1) досвідчений; 2) випробуваний (13, с. 197). Отже, можна сказати, що будь-яка експертиза, у першу чергу, є застосуванням спеціальних знань і саме таких, котрі пройшли апробацію досвідом.

Стосовно означення поняття судової експертизи у правовій науці, як ми зазначали вище, також немає єдиної думки.

Природно, що процесуальна теорія, спираючись на закон і судову практику, насамперед намагається означити саме поняття судової експертизи як інституту юридичного, але водночас і такого, який спирається на необмежені можливості інших наук.

Взагалі, під експертизою розуміється дослідження експертом якихось справ, питань, що потребують спеціальних знань, наприклад, медична експертиза, бухгалтерська експертиза, судова експертиза.

О.Ф. Клейнман визначає експертизу як “процес, спосіб сприйняття, дослідження і перевірки доказів, необхідний судові в тих випадках, коли у суду відсутні спеціальні знання, без яких конкретні факти і докази не можуть бути правильно досліджені, сприйняті, перевірені й оцінені судом (38, с. 143)”. Оскільки дослідження доказів провадиться судом, то експерт, на думку вченого, є якби помічником суду, коли для цього потрібні спеціальні знання, бо самостійно такі докази судом перевірені, сприйняті та досліджені бути не можуть. А висновок експерта є “особливим доказом”, тому що в ньому міститься додатковий до інших доказів засіб переконати суд в існуванні певного факту (38).

Як бачимо, О.Ф. Клейнман розуміє під експертизою спосіб сприйняття, дослідження та перевірки доказів.

А.В. Дулов визначає експертизу як “процесуальну діяльність фахівців різних галузей знань по дослідженню конкретних обставин, матеріалів, об’єктів кримінальної справи, що відносяться до їх спеціальних пізнань, з метою встановлення нових фактів, що розширюють можливості слідства і суду при встановленні істини у справі (27)”. При цьому він підкреслює, що судова експертиза є “різновидом наукової діяльності, і ціль її – встановлення об’єктивної істини (27, с. 12) ”.

М.М. Гродзинський вважає, що експертиза в кримінальному процесі існує в кількох формах. Експертизою, на його думку, буде одне тільки роз’яснення певного положення науки або практики, наприклад, питання, коли може вижити недоношена дитина безвідносно до даних конкретної справи. Вона може виражатись й у формі участі педагога в допиті неповнолітньої особи, а також експерта в слідчих діях. “Основна ознака, яка визначає сутність експертизи, полягає зовсім не в тому, що обов’язково провадиться дослідження, – писав М.М. Гродзинський, – із застосуванням спеціальних знань, а в тому, що спеціальні знання застосовуються для правильного вирішення питань, що виникають при розслідуванні кримінальних справ (23)”. Важко погодитися з такою точкою зору. Сам же вчений цілком правильно стверджував, що експертиза є способом одержання доказів . Стає незрозумілим, які ж докази суд одержує з повідомлення абстрактного “дослідного положення” безвідносно до обставин справи. Як зазначає Л. Оганян, сутність експертизи і специфічна риса висновку експерта визначаються не повідомленням експертом суду наукового положення, а фактом застосування експертом відомого йому наукового положення в процесі конкретного дослідження, на підставі результатів якого експерт і приходить до відповідних висновків (13, с. 25).

Результатом проведення експертизи є висновок експерта, тому в юридичній літературі звертається увага на необхідність розмежування понять “експертиза” та “висновок експерта”.

К.С. Юдельсон говорить, що потрібно розрізняти експертизу як процес дослідження даних, на яких будується висновок, і висновок експерта як доказ (114, с. 45).

На нечітке вживання термінів “експертиза” і “висновок експерта” у кримінально-процесуальній літературі справедливо вказують також М.О. Чельцов і Н.В. Чельцова (13. с. 46).

О.Р. Шляхов вважає, що поняття “експертиза” має наступні значення:

1. Дослідження обставин справи, проведене знаючою особою, для подання висновку з питань, які цікавлять суд і вимагають для свого вирішення спеціальних знань у сфері науки, техніки, мистецтва або професійного досвіду.

2. Сукупність процесуальних дій, спрямованих на одержання доказу – висновку експерта.

3. Система установ, які займаються проведенням експертиз (112, с. 234).

Навряд чи можна погодитися, що систему установ ми вправі іменувати експертизою. Так, ст. 7 Закону України “Про судову експертизу” встановлює: судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи та відомчі служби. Тому не варто, на нашу думку, осіб, які проводять дослідження, називати експертизою. Не можна говорити, наприклад, про керівництво експертизою, про організацію експертизи, маючи на увазі експертизу як систему установ, оскільки без застереження про те, що в даному випадку розуміється під експертизою, ми допустимо необґрунтоване змішання понять.

Важко також погодитися з визначенням експертизи як сукупності процесуальних дій суду, учасників процесу й експерта, що відбуваються в процесі дослідження висновку експерта. Хоча в ході судового розгляду даний експертом висновок може уточнюватися, доповнюватися, більш того, саме дослідження може провадитися безпосередньо в суді, експертизою все-таки варто називати тільки дослідження, що проводиться експертом як особою, яка володіє спеціальними знаннями у певній галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла.

Процесуальні дії суду і осіб, які беруть участь у справі, по визначенню експертного завдання будуть впливати на об’єм експертних досліджень, але не будуть участю в експертизі. По-перше, ці дії є необхідною умовою проведення експертизи. По-друге, ні суд, ні особи, які беруть участь у справі, не можуть визначати напрямок експертних досліджень або методи, що застосовуються експертом.

Однак було б неприпустимо і відривати процесуальні дії суду й осіб, які беруть участь у справі, по організації експертизи від самої експертизи як процесу дослідження експертом обставин справи. Видається, що ці процесуальні дії утворюють процесуальну форму призначення експертизи.

М.С. Строгович провів розмежування, відповідно до якого під експертизою варто розуміти дослідження експертом обставин і питань, що вимагають спеціальних знань, а під висновком експерта – висновок, зроблений ним на підставі проведеного дослідження (13, с. 34).

Ми вважаємо, що перш ніж дати поняття судової експертизи, доцільно розглянути й визначити її характерні ознаки.

Це питання досліджувалося в процесуальній літературі, при цьому автори виділяють різний склад таких ознак, перелічуючи їх у різній послідовності. Аналіз літературних джерел дозволяє констатувати відсутність системності у визначенні критеріїв виділення ознак судової експертизи.

Так, А.Я. Паліашвілі до самостійних ознак відносить: строге і неухильне дотримання вимог кримінально-процесуального закону; обов’язкове використання експертом спеціальних знань; процесуальну форму призначення судової експертизи; процесуальну самостійність та індивідуальну відповідальність судового експерта; безпосереднє дослідження об’єктів експертизи; об’єктивне і всебічне проведення судової експертизи; процесуальне оформлення результатів експертного дослідження (74, с. 112).

Ю.К. Орлов називає ознаками експертизи: використання спеціальних знань; проведення дослідження з метою встановлення обставин, що мають значення для справи; спеціального суб’єкта експертизи; певну процесуальну форму проведення; оформлення результатів у спеціальному процесуальному документі – висновку експерта (99, с. 23).

Ю.М. Жуков відносить до істотних ознак судової експертизи: надання висновку, самостійне дослідження із застосуванням спеціальних знань, безпосереднє дослідження обставин справи експертом (30).

Отже, можна підсумувати, що вчені виділяють такі ознаки експертизи: використання експертом спеціальних знань, процесуальна форма призначення судової експертизи, процесуальна самостійність і індивідуальна відповідальність судового експерта, безпосереднє дослідження об’єктів експертизи, об’єктивне і всебічне проведення судової експертизи, процесуальне оформлення результатів експертизи, проведення дослідження з метою встановлення обставин, що мають значення для справи, спеціальний суб’єкт експертизи, процесуальна форма її проведення, оформлення результатів у спеціальному процесуальному документі – висновку експерта, надання висновку, дослідження як процес застосування спеціальних знань, об’єкти дослідження.

На нашу думку, недоцільно окремо виділяти в якості ознак “процесуальну форму призначення”, “процесуальну форма дослідження” та “процесуальне оформлення”, оскільки вони охоплюються ознакою “процесуальна форма”. Такі ознаки, як “оформлення результатів у спеціальному процесуальному документі – висновку експерта” і “надання висновку по суті” означають те ж саме, що й “процесуальне оформлення результатів”.

Крім того, виділяти як ознаку судової експертизи “процесуальну самостійність і індивідуальну відповідальність судового експерта” не можна, оскільки це характеризує не дослідження, а експерта як спеціального суб’єкта експертизи. Тому, ми вважаємо, самостійною ознакою експертизи буде наявність спеціального суб’єкта – експерта.

Слід погодитися з вказівкою вченого на наукову об’єктивність експертизи, у визначенні специфіки експертизи це є правильним і істотним моментом. Водночас, потрібно відзначити, що часто для роз’яснення і встановлення деяких обставин справи потрібні не лише теоретичні засади, вироблені наукою, а й певні положення, вироблені в тій або іншій сфері практики. Але навіть у цьому випадку об’єктивність у проведенні експертизи і висновках експерта є характерним моментом, що відрізняє висновок експерта від інших засобів доказування, наприклад, від показань свідків. Дійсно, свідок, даючи показання про бачений чи почутий факт, завжди виходить зі своїх суб’єктивних уявлень про нього. Експерт же встановлює в процесі дослідження істотні для справи факти, виходячи з об’єктивно існуючих положень його спеціальності.

Варто зауважити, що експертні дослідження провадяться на основі та з погляду спеціальних знань експерта, якими, як правило, не володіють слідчі та судді, які здійснюють провадження по кримінальній або цивільній справі.

Неможливість вирішення певних питань, що виникають в процесі розгляду справи, без застосування спеціальних знань і є підставою для проведення дослідження, тією основною причиною, яка зумовлює призначення експертизи судом. Так, ст. 57 ЦПК України зазначає, що судова експертиза проводиться лише у випадках, коли для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла.

Спеціальними вважаються знання, які не є загальнодоступними, поширеними і котрими володіє обмежене коло осіб. Вони здобуваються в результаті професійної підготовки і містять у собі як власне знання, так і практичні навички з їх використання .

Таким чином, будь-яка експертиза є дослідженням конкретного об’єкта з метою досягнення не власне наукового, а прикладного знання. Характерною рисою такого дослідження є застосування особливих, спеціалізованих методик, які можна перевірити. Тому експертиза має свій визначений регламент, порядок здійснення, зумовлюваний специфікою предмета дослідження і сферою застосування спеціальних знань.

Таким чином, експертизу можна визначити як проведення особою на підставі ухвали суду або уповноваженого органу (посадової особи), яка володіє спеціальними знаннями та має спеціальний процесуальний статус (експертом), дослідження певних фактів та фактичних обставин справи з метою повідомлення відомостей, які мають значення для справи, що оформляється спеціальним документом – висновком експерта.

1.2. Предмет, об’єкт, види експертних досліджень

Будь-яке експертне дослідження має свої об’єкт і предмет. В останні роки щодо змісту цих понять йде жвава дискусія серед видатних вчених. Цілком ймовірно, підвищення уваги до даних питань викликано інтенсивним процесом виникнення нових і дробленням традиційних видів експертиз.

Предмет експертизи визначає: можливості того або іншого виду експертних досліджень; обсяг процесуальних матеріалів і об’єктів, необхідних і достатніх експерту для проведення експертизи; компетенцію експерта в кожному конкретному випадку. Визначення предмета експертизи допомагає у вирішенні питання про так звану експертну ініціативу, про право експерта на звуження або розширення предмета конкретної експертизи тощо. Таким чином, ця проблема має не тільки теоретичний інтерес для науки процесуального права, але й безпосередньо практичне значення.

Слід відзначити, що на сьогодні в юридичній літературі не склалось єдиного підходу до визначення предмета та об’єкта експертизи.

Здебільшого в юридичній літературі під об’єктами експертизи розуміють матеріальні об’єкти, які досліджуються, а під предметом – коло питань, що ставляться експерту, або факти, фактичні дані, які встановлюються експертом.

Своєрідне трактування даних понять пропонує В.Д. Арсеньєв. Він виходить із прийнятих у філософії та наукознавстві понять об’єкта і предмета пізнання. Оскільки в зазначених науках термін “об’єкт” застосовується в значенні об’єктивної реальності, існуючої незалежно від суб’єкта (тобто у протиставленні об’єкта суб’єктові) (8, с. 4 - 5), вчений вважає, що як “основний об’єкт експертизи виступають ті реально існуючі (або існуючі в минулому) явища, на встановлення яких об’єктивно спрямована експертиза (виконання тексту певною особою тощо)”, тобто те, що прийнято іменувати предметом . Однак В.Д. Арсеньєв виділяє матеріальні носії інформації про ці явища як безпосередні (допоміжні) об’єкти, як складову частину основного об’єкта.

Предметом же експертизи, за аналогією з предметом наукового пізнання як частини об’єктивної реальності, певних її властивостей, сторін і відносин, він пропонує вважати “сторони, властивості та відносини її об’єкта (основного і допоміжного), що досліджуються та пізнаються засобами (методами, методиками) даної галузі експертизи з метою вирішення питань, що мають значення для справи і входять у сферу відповідної галузі знання (8) ”. Поняття предмета синтезує, на думку вченого, три поняття: об’єкта (у широкому і вузькому значенні), експертних задач (цілей) і методів (методик) (8).

Таке визначення обґрунтовано піддав критиці Д.Я. Мирський, який зазначив: дане поняття предмета експертизи включає і мету, і об’єкт, і засіб дослідження, що саме по собі навряд чи можна визнати вдалим (62).

Дотримуючись загальноприйнятої в юридичній літературі термінології під предметом ми будемо розуміти те, на що спрямовані дослідження експерта, а під об’єктом – матеріальні речі, які досліджуються.

Ю.І. Шапоров вважає, що предметом судової експертизи як практичної діяльності є задана слідчим або судом і уточнена експертом мета дослідження – одержання на основі спеціальних знань інформації про розслідувану подію і (або) її окремі фрагменти (111, с. 112). З таким визначенням, на нашу думку, важко погодитись, оскільки мета експертизи є окремою характеристикою і через неї неможливо розкрити сутність поняття предмета експертизи.

Найбільшого ж поширення в літературі набули дві позиції щодо поняття “предмет експертизи”, які конкретизуються авторами по-різному. Одні вчені вважають, що предметом судової експертизи є питання, поставлені судом перед експертом, на які може дати відповідь наука, мистецтво, техніка або ремесло; інші доводять, що ним є факти, фактичні дані, які встановлює експерт в процесі дослідження.

Розглянемо визначення, запропоновані представниками першої позиції.

Так, М.К. Александров і М.В. Терзієв зауважують, що предметом експертизи є будь-яке питання, на яке може відповісти дана наука, мистецтво або ремесло, якщо слідчий або суд визнав, що ці питання мають безпосередній причинний зв’язок з основними обставинами, що підлягають встановленню; крім того, факти, для встановлення яких ставляться питання, повинні бути визнані такими, що підлягають доказуванню і потребують такого доказу як експертиза (3).

Р.Д. Рахунов зазначає: предметом експертизи можуть бути питання з будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла (13, с. 67).

Г.М. Надгорний визначає предмет експертизи як розв’язувані нею задачі (питання) (13, с. 68).

Погоджуються з такою точкою зору й деякі інші процесуалісти (13, с. 68).

На нашу думку, не можна погодитись з тим, що предметом судової експертизи є питання, оскільки:

а) вони можуть бути сформульовані неточно або неправильно, проте експертиза не буде безпредметною;

б) часто експерту ставляться взаємозалежні питання, при відповіді на одне з яких виключається друге. Наприклад, чи піддавався зміні початковий зміст документа, якщо так, то яким способом (підчистка, витравлення тощо) її було здійснено? При негативній відповіді на перше питання виявиться, що експертиза з іншого питання буде безпредметною, а це неможливо.

З огля