Вивчення молодшими школярами рослин на уроках природознавства в 3 класі

ДИПЛОМНА РОБОТА

ВИВЧЕННЯ МОЛОДШИМИ ШКОЛЯРАМИ РОСЛИН

НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА

В 3 КЛАСІ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ РОСЛИН У КУРСІ "ПРИРОДОЗНАВСТВО"

1.1 Знання про рослини як компонент змісту курсу "Природознавство"

1.2 Характеристика форм, методів та засобів вивчення молодшими школярами рослин

1.3 Стан вивчення учнями рослин на уроках природознавства у практиці початкової школи

РОЗДІЛ II. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ОРГАНІЗАЦІЇ ВИВЧЕННЯ ТРЕТЬОКЛАСНИКАМИ РОСЛИН НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА

2.1 Аналіз програми і підручника з природознавства для 3 класу

2.2 Методика вивчення молодшими школярами рослин на уроках природознавства у 3 класі

2.4 Результати експериментального дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У процесі навчання в початковій школі учень вивчає різні навчальні предмети. Кожний навчальний предмет – це система наукових знань, адаптованих до вікових особливостей розумового розвитку дітей кожної вікової групи і загальних цілей навчання.

Навчальний предмет "Природознавство" реалізує галузь "Людина і світ" Державного стандарту початкової загальної освіти. Він є логічним продовженням природничої складової інтегрованого курсу "Я і Україна", який вивчається у 1-2 класі. Природознавство як навчальний предмет має інтегрований характер, синтезує знання з різних природничих дисциплін на основі ідеї єдності природи з урахування міжпредметних зв’язків у початковій ланці освіти і перспективних зв’язків із природознавчими предметами, що вивчатимуться в наступних класах.

Важливе значення серед природничих знань, які включені до курсу "Природознавство", відіграють знання про рослини. Адже рослини є невід’ємним компонентом природи, без якого неможливе життя на Землі, доступним об’єктом для пізнання молодшими школярами. У процесі оволодіння знаннями про рослини у молодшого школяра формується потреба до пізнання рослинного світу, спілкування з природою; ціннісне ставлення до рослин, розуміння взаємодії і взаємовпливу людини і рослинного світу, навички екологічно доцільної поведінки, розвивається пам’ять, мислення, емоційна сфера тощо. Вивчаючи рослини, школярі оволодівають спеціальними методами пізнання природи (спостереження, дослід, практична робота), прийомами мислення.

У зв’язку з цим, перед вчителем початкових класів стоїть завдання домогтися, щоб учні засвоїли знання про рослини, могли вільно оперувати ними, застосовувати для вирішення навчальних та життєвих проблем, для розширення та поглиблення свого пізнавального досвіду. Чим більше учень буде знати про рослини, тим більше любитиме і оберігатиме їх.

У дослідженнях Т.Байбари, О. Біди, О. Варакути, І. Жаркової, О.Савченко, А. Усової розглядається проблема формування природничих знань.

Навчальний матеріал про рослин - це ідеальний матеріал для створення проблемних ситуацій на уроках з природознавства, формування умінь досліджувати і спостерігати за рослинами, аналізувати, узагальнювати та робити висновки. Саме при вивченні рослин у дітей виникає багато запитань: "Чому?", "Як?", "Звідки?"

У працях В. Горощенка, Ф. Кисельова, Т. Князєвої, Є. Редкіної підкреслюється, що у процесі вивчення рослин у вчителя є можливість створити постійно зростаючу систему залучень учнів до вирішення проблемних ситуацій, до самостійної пошукової діяльності.

Р. Петросова, Г. Пустовіт, В. Сухомлинський, В. Титова, К.Ушинський, К.Ягодовський у своїх працях зазначали, що використання на уроках наочного матеріалу про рослини, дослідів, спостережень заохочує дітей до пізнання природи та викликає інтерес.

Значення, методика організації та проведення спостережень, дослідів, практичних робіт з метою формування в учнів знань та умінь у процесі вивчення природознавства розглядається у працях Г. Аквілевої, А. Бєлікової, Т.Байбари, О. Біди, Н.Коваль, Л. Нарочної та ін. вчених.

Дослідження стану шкільної практики навчання учнів природознавству засвідчило необхідність удосконалення процесу організації вивчення молодшими школярами рослин.

Актуальність даної проблеми зумовила вибір теми дослідження "Вивчення молодшими школярами рослин на уроках природознавства у 3 класі".

Об'єктом дослідження є процес навчання учнів природознавству.

Предмет дослідження – зміст, форми і методи вивчення рослин на уроках природознавства.

Мета дослідження полягає в розробці методики вивчення молодшими школярами рослин на уроках природознавства у 3 класі.

У процесі дослідження ми виходили з такої гіпотези: вивчення молодшими школярами рослин буде здійснюватися ефективніше за умови впровадження методики навчання, яка передбачає цілеспрямоване, систематичне використання спостереження, дослідів, практичних робіт на уроках природознавства.

Завдання дослідження:

1) вивчити стан розробки досліджуваної проблеми за літературними джерелами та в практиці роботи початкової школи;

2) схарактеризувати форми, методи та засоби вивчення рослин на уроках природознавства;

3) проаналізувати програму та підручник з природознавства з метою виявлення змісту знань про рослини у 3 класі, методів та форм вивчення рослин;

4)розробити методику вивчення молодшими школярами рослин на уроках природознавства у 3 класі та експериментально перевірити її ефективність.

З метою реалізації поставлених завдань застосовувались такі методи дослідження: теоретичний аналіз методичної літератури, навчальної програми, підручнику; спостереження за навчально-виховним процесом початкової школи, бесіди з учителями;моделювання в процесі розробки методики вивчення рослин на уроках природознавства у 3 класі;експериментальний (констатуючий і формуючий експеримент);математичний у процесі аналізу експериментальних даних.

Дослідження виконувалось протягом 2007-2008 років. Умовно його можна поділити на три етапи. На першому етапі, констатуючому, проводився теоретичний аналіз проблеми. Вивчалась психолого-педагогічна, методична і навчальна література з даного питання, аналізувався досвід роботи вчителів початкових класів, формувалися мета й завдання дослідження, розроблялись шляхи реалізації мети й завдань дослідження, матеріали експериментального дослідження. На другому етапі проводився формуючий експеримент. Третій етап дослідження був спрямований на обробку й узагальнення результатів формуючого експерименту, оформлення роботи.

Практичне значення дипломної роботи полягає в розробці методики вивчення молодшими школярами рослин на уроках природознавства у 3 класі, яка може бути використана в практичній діяльності вчителів.

Експериментальна база дослідження. Педагогічне дослідження проводилось на базі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с. Мала Лука Гусятинського району Тернопільської області. Дослідно-експериментальною роботою було охоплено 47 учнів, 6 вчителів початкової школи. У формуючому експерименті взяли участь 23 учні третього класу даної школи.

Робота складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел. Загальний обсяг дипломної роботи - 83 сторінки.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ РОСЛИН У КУРСІ "ПРИРОДОЗНАВСТВО"

1.1 Знання про рослини як компонент змісту курсу "Природознавство"

У сучасній початковій школі навчальний предмет "Природознавство" вивчається у 3-4 класі, і є структурним компонентом курсу "Я і Україна", який охоплює зміст галузі Державного стандарту початкової загальної освіти "Людина і світ".

Як навчальний предмет природознавство має свої дидактичні особливості, які відрізняють його від інших шкільних предметів. Ці особливості зумовлені тим, що це інтегрований курс, який представлений системою узагальнених знань про природу (40, 17).

Як стверджують психологи П.Гальперін, Н.Тализіна, Д. Ельконін, В.Давидов, О. Скрипченко (17) та педагоги О. Герд (18), К. Ушинський (54), К.Ягодовський (58) та інші, діти молодшого шкільного віку сприймають світ як єдине ціле, не поділяючи його прояви на біологічні, фізичні, хімічні явища. Інтеграція природничо-наукових знань на початковому етапі навчання дозволяє сформувати правильне цілісне уявлення про явища природи, створює базу для подальшого диференційованого вивчення наук про природу.

Кожний навчальний предмет – це система наукових знань, адаптованих до вікових особливостей розумового розвитку дітей кожної вікової групи і загальних цілей навчання. Система, стверджує Т. Байбара – це не проста сума понять, а обов’язково ієрархія, яка має ступеневу організацію і нові в порівнянні з окремими поняттями функції. (4, 72).

Що ж розуміють під терміном "знання"?

Знання – це перевірений практикою результат пізнання, відображення в свідомості людини навколишньої дійсності, що об'єктивно існує поза нею. Відображення відбувається у формі фактів, уявлень, понять, закономірностей, законів, теорій, які передаються мовою. (4, 62).

У працях Т. Байбари (4), О. Біди (8), Ф. Кисельова (28), В. Пакулової (38) відзначається, що природничі знання засвоюються учнями початкової школи у формі таких видів знань: конкретних фактів, уявлень, понять.

Природознавство включає ієрархізовану систему понять і уявлень, які відображають об’єкти і явища у їх взаємозв’язку, на доступному для учнів початкової школи рівні.

Що ж розуміють під термінами "поняття" і "уявлення"?

Уявлення - це чуттєво-наочний, узагальнений образ, в якому відображені зовнішні ознаки, властивості, зв'язки раніше сприйнятого об'єкта чи групи об'єктів. (4, 61). Воно характеризується тим, що має зміст, тобто зовнішні ознаки, властивості і зв'язки чуттєво-наочного образу, які були сприйняті різними органами чуття і створили цей образ. Уявлення виникають на основі відчуття і сприйняття.

Сприймання та уявлення забезпечують чуттєве пізнання предметів і явищ, але не дозволяють проникнути в їх сутність, розкрити внутрішні зв'язки і взаємозалежності між ними, а також закономірності об'єктивної реальності. Це відбувається на рівні абстрактного, логічного мислення, результатом якого є поняття.

Поняття становлять фундамент змісту навчального курсу і виступають як основна форма знань та мислення учнів (4, 5). У системі знань про об'єкти і явища навколишнього світу поняття відіграють служать опорним моментом в пізнанні реальної дійсності і є своєрідним наслідком її пізнання (1).

Поняття — це узагальнена форма відображення у свідомості людини навколишньої дійсності. У ньому розкривається сутність речей, істотні ознаки, властивості предметів і явищ, внутрішні зв'язки і відношення між ними та їхні внутрішні протиріччя (15).

У кожному понятті розрізняють дві його взаємопов'язані і взаємо протилежні сторони: зміст і обсяг. Зміст — сукупність істотних ознак, взаємозв'язки між якими утворюють структуру поняття. Обсяг характеризує кількість предметів і явищ, які відображаються поняттям.

За змістом поняття поділяють на прості (включають один елемент знань) і складні (включають кілька елементів знань), а за обсягом – одиничні, загальні, категорії. Одиничні поняття стосуються окремих предметів, явищ (наприклад, кропива глуха, ромашка лікарська, верба плакуча та ін.), а загальні охоплюють групу об'єктів (дерево, кущ, трави та ін.). Категорії — це поняття найвищого рівня узагальнення (тварина, рослина, природа та інші) (16).

Поняття нерозривно пов’язані з мовою. Вони виражаються словом або групою слів. Зміст понять розкривається в судженнях, яке відображає зв'язки між предметами і явищами навколишнього світу або між властивостями й ознаками одного об'єкта. Наприклад, судження:

— у сосни одне високе дерев’янисте стебло;

— у яблуні одне високе дерев’янисте стебло;

— у липи одне високе дерев’янисте стебло.

Умовивід: рослина, яка має одне високе дерев’янисте стебло, називається деревом.

Умовиводи є основною формою опосередкованого пізнання навколишньої дійсності, тобто пізнання шляхом абстрактного мислення.

Поняття, судження, умовивід — логічні форми мислення, вони взаємопов'язані між собою і в процесі пізнання переходять одна в одну. Але поняття серед них є найбільш сталим і постійним, оскільки воно відображає тільки істотні та загальні ознаки, зв'язки і відношення (27).

У процесі навчання з поняттями здійснюють такі операції:

1. Узагальнення поняття. Здійснюється на основі встановлення родо-видових зв’язків. Родові поняття відображають зв’язки класу предметів або явищ, а видові – тільки окремої групи. наприклад, у родове поняття"дерево" входять видові: "листяне дерево" і "хвойне дерево". Поняття "рослина" є родовим по відношенню до понять "дерево", "кущ", "трави", але є видовим до поняття "жива природа".

2. Обмеження понять – перехід від родового поняття до видового. межею обмеження є видове поняття.

3. Поділ поняття веде до розкриття його обсягу, зумовлює розподіл об’єктів, які узагальнюються в ньому на групи за певними істотними ознаками. Наприклад, усі рослини за тривалістю життя поділяють на однорічні, багаторічні і дворічні.

Вивчення методичної літератури засвідчило (36;38;40 та ін.), що "Природознавство" як навчальний предмет має інтегрований характер, оскільки його зміст утворює система уявлень і понять, відібраних із різних природничих наук ( астрономії, географії, фізики, біології, екології, сільського господарства) на основі ідеї цілісності природи з урахуванням міжпредметних зв'язків у початковій ланці освіти i перспективних зв'язків із природничими курсами, що вивчатимуться в наступних класах. Він покликаний закласти систему уявлень та понять, що остаточно сформуються до завершення навчання в школі.

Аналіз програм для початкової школи (42) показав, що "Природознавство" в 3-4 класах є логічним продовженням природничої складової курсу "Я і Україна", який вивчається в 1-2-х класах. Під час викладання даного предмету у дітей розширюються елементарні знання про рослини, які вони отримали у 1-2 класі, розкриваються у доступній формі зв’язки між неживою і рослинами, між рослинами і тваринами, а також природою й трудовою діяльністю людей, виховується любов до рідного краю, необхідність турботи про рослини. Зміст програми для 3-го класу складають розділи "Природа і ми", "Нежива природа"; "Жива природа".

У змісті програми відображено ієрархічну залежність уявлень і понять, що розкривають, на доступному для дітей рівні, цілісність природи через встановлення зв'язків та залежностей між тілами і явищами природи. Також тут реалізовано дедуктивний спосіб викладу матеріалу, тобто від загального до конкретного, від сутності загальних понять, зв'язків, закономірностей, способів діяльності — до їх конкретизації. Засвоєні власне предметні знання та уміння попередніх розділів (у розділах — тем) виступають засобами пошуку нових знань і умінь у наступних розділах (темах). Кожний розділ поділяється на теми, в змісті яких виділено його логічно завершені частини. Сутність їх полягає в розкритті уявлення чи поняття про тіла та явища природи, про способи виконання певних дій чи видів діяльності.

Аналіз програми (42) показав, що компонентом змісту курсу "Природознавство" ( 3- 4 класу) є елементарні ботанічні знання – про будову рослин, їхні життєві процеси – живлення, дихання, ріст, розмноження, пристосування до умов існування, взаємозв’язки з навколишнім середовищем, різноманітність, угруповання і поширення, значення в житті людини і в природі, охорону рослин. Знання про рослини, які третьокласники повинні засвоїти відображені на схемі 1.1.

Зазначимо, що ознайомлення з рослинами починається з поглиблення знань, які учні отримали у 1-2 класах: про дерева, кущі, трави, органи рослин, листяні та хвойні дерева. Загальне поняття "рослини" збагачується новим змістом, розширюється його об’єм. Програмою передбачається формування як одиничних (ялина), так і загальних понять (рослини, дерева, кущі, трави, листяні рослини, хвойні рослини, дикорослі рослини, культурні рослини). У 3 класі учні дізнаються як розмножуються рослини, живляться, яка роль органів у житті рослини. Дізнаються про те, що рослини бувають багаторічними. однорічними і дворічними. Ознайомлюються з умовами, які необхідні для життя рослин, як рослини пристосувались до різних умов життя.

Знання про рослини розширюються і поглиблюються також і у 4 класі. Школярі ознайомлюються із рослинами природних зон України. У них формується уявлення про мішані ліси, лісостеп і степ, взаємозв’язки рослин та інших компонентів природних зон. Вони розглядають рослини як компонент природних угруповань. Поглиблюються і знання школярів про значення рослин у житті людини. Формується уявлення про рослинництво, залежність його розвитку від природних умов.

Схема 1.1. Знання про рослини у змісті природознавства у 3 класі

Зростають і вимоги щодо рівня знань про рослини з класу у клас (таблиця 1.1.).

Таблиця 1.1.

Вимоги до знань молодших школярів про рослини у курсі "Природознавство"

Аналіз змісту програми показав, що вивчення рослин як компонента живої природи, особливості будови рослин, органи рослин, пристосування рослин до умов навколишнього середовища, умови росту й розвитку рослин розглядаються на прикладі квіткових рослин. Ми вважаємо, що це пояснюється насамперед дидактичними принципами доступності, наочності і вивчення від відомого до невідомого, оскільки саме квіткові рослини постійно оточують дітей у їхньому повсякденному житті, є найбільш доступні для спостереження учнів, з ними можна ставити досліди і доглядати за ними. У більшості з них добре розвинуті всі органи рослинного організму. Квіткові рослини є прекрасним об’єктом для естетичного і екологічного виховання учнів початкової школи.

Таким чином, на підставі аналізу літератури нами розкрито сутність знань, з’ясовано, що знання про рослини засвоюються молодшими школярами у формі уявлень і понять, визначено, які знання про рослини формуються у процесі вивчення учнями природознавства, якими вміннями оволодівають школярі.

1.2 Характеристика форм, методів та засобів вивчення молодшими школярами рослин у курсі "Природознавство"

Успіх засвоєння учнями різних знань про рослини визначається правильною організацією процесу навчання школярів, оптимальним поєднанням різних форм роботи, способом роботи вчителя над їх формуванням.

Урок є основною формою навчання природознавства у початковій школі. У дидактиці початкової школи під уроком розуміють таку форму організації навчальної роботи в школі, яка відбувається у межах точно встановленого часу за розкладом, з певним складом учнів для досягнення навчальних результатів. Уроки мають різні структури залежно від дидактичної мети, характеру матеріалу, вікових особливостей учнів; об'єднуються в систему за темами (23; 27;46).

Вивчення педагогічної літератури (1; 4;10;20;36) та ін. дало змогу з'ясувати функції, які виконує сучасний урок з природознавства:

• Навчальна, пізнавальна функція полягає у набутті школярами знань, умінь і навичок з природознавства, формуванні у них загальнонавчальних і спеціальних умінь.

• Виховна функція уроку полягає у формуванні у молодших школярів розуміння взаємозв'язків між об'єктами та явищами природи, здійсненні патріотичного, екологічного, естетичного, трудового виховання.

• Розвиваюча функція включає розвиток у молодших школярів особистих якостей, пов'язаних з їх розумовими і пізнавальними здібностями, а саме мислення, пам'яті, уваги, спостережливості тощо,

• Стимулююча функція передбачає таке навчання, яке викликає в учнів потребу в набутті знань, інтерес до вивчення навколишнього світу, активізує пізнавальну діяльність.

Аналіз методичних посібників (36; 37; 38 та ін.) дав нам змогу з'ясувати вимоги, що висуваються до уроків із природознавства:

1. Постійно здійснювати загальнодидактичний принцип єдності навчання і виховання. Відповідно до змісту природничого матеріалу правильно визначати навчальну, виховну, розвивальну мету уроку; уявляти, які знання, вміння і навички будуть сформовані під час уроку, яка робота буде проведена для досягнення розвивального навчання.

2. Зміст природничого матеріалу повинен бути науковим, підготовленим до свідомого сприймання учнями своїх обов'язків бережливо ставитись до природи, поважати людей, але не перевантаженим і доступним для розуміння дітей певного віку.

3. Під час вивчення нового матеріалу, зосереджуючи увагу на описі певних предметів, явищ або процесів, слід уникати хаотичних випадкових запитань, а використовувати певні логічні, причинно-наслідкові зв'язки.

4. Для розвитку логічного мислення та пізнавальної самодіяльності учнів на уроці застосовувати різні види робіт, правильно розподіляти час на основні структурні елементи уроку.

5. Система методів і прийомів повинна бути такою, яка забезпечила б найбільшу доцільність роботи учителя і пізнавальної діяльності учнів на кожному етапі уроку.

6. Домашнє самостійне завдання може бути логічним продовженням або закінченням класної роботи. Воно повинно включати роботу з підручником, а також різноманітні види творчого характеру. за складністю домашнє завдання повинно бути простим, зрозумілим, не перевантаженим.

В.М. Пакулова та В.І. Кузнєцова виділяють дидактичні, виховні і організаційні специфічні вимоги до уроку з природознавства.

1.Дидактичні:

- визначення системи природничих фактів, понять уроку відповідно до навчальної програми предмету, формування умінь і навичок з врахуванням рівня підготовки і психологічних особливостей учнів даної вікової групи;

- використання на уроках місцевого природничого матеріалу.

2.Виховні:

-забезпечити розуміння школярами основних законів природи з метою формування у них наукового світогляду;

-вивчення природи в тісному взаємозв'язку з життям;

-виховання бережливого ставлення до природи і вивчення правил поведінки в ній;

-розвиток естетичних почуттів молодших школярів у процесіпізнання природи (38, 135-136).

О.А. Біда підкреслює, що уроки з природознавства повинні відповідати таким вимогам:

1. Організаційна чіткість проведення уроку.

2. Забезпечення формування в учнів світогляду на основі осмислення зв'язків і взаємозалежностей, глибокого проникнення в сутність виучуваних явищ.

3.Дотримування дидактичних принципів в їх взаємозв'язках та єдності ( науковості викладу, доступності, наочності, сезонності, зв'язку теорії з практикою тощо).

4. Здійснення індивідуального та диференційованого підходу до учнів.

5. Здійснення особистісно-зорієнтованого навчання і виховання учнів.

6. Активізувати навчально-пізнавальну діяльність учнів (10, 63-64).

Р. Петросова вважає, що важливими вимогами до сучасного уроку природознавства є:

1.Визначення цілей уроку. Цілі уроку - система цінностей, які необхідно сформувати у школярів у процесі навчання предмету. Найбільш значимі особистісні якості дітей, які необхідно сформувати на уроках, - це соціальна активність, мислительна і операційна діяльність, уміння осмислювати навколишню дійсність, сприяти розвитку самостійності у розв'язанні учбових задач.

2.Використання на уроці евристичних методів навчання, які забезпечують створення творчого освітнього середовища в класі і інтелектуальний розвиток дітей.

3.Використання на уроці різноманітних методів і прийомів навчання, оскільки різноманітність - це шлях активізувати мислительну діяльність школярів.

4. Спрямованість на формування особистості в умовах колективної діяльності з врахуванням індивідуальних особливостей дітей. Тільки в колективі, в результаті співробітництва учнів з вчителем і між собою розвиваються такі якості особистості, як активність, працелюбність і колективізм (40).

За дидактичною метою і ланками процесу навчання у методиці викладання природознавства визначають такі типи уроку: засвоєння нових знань, умінь і навичок; застосування засвоєних знань, умінь і навичок; урок узагальнення знань, умінь і навичок; урок перевірки засвоєних знань, умінь і навичок; комбінований урок (4, с.229).

Кожен тип уроку характеризується певною будовою - структурою. У поняття структури входять три компоненти: етапи (елементи уроку), їх послідовність і взаємозв'язок. Розрізняють дві структури: мікро-і макроструктуру. Макроструктура – це більш-менш постійні елементи уроків у межах одного типу. Наприклад, урок засвоєння нових знань містить сприйняття і усвідомлення учнями нового навчального матеріалу, осмислення знань. Кожний елемент макроструктури має внутрішню мікроструктуру, яка складається з певних методів, прийомів і засобів навчання, якими досягається мета певного елемента макроструктури. Наприклад, на етапі сприйняття і усвідомлення нового навчального матеріалу вчитель може застосовувати розповідь, бесіду або постановку перед учнями проблемних завдань і розв’язувати їх у процесі роботи з підручником, наочними посібниками, технічними засобами навчання. Мікроструктура уроку може змінюватись навіть у межах одного етапу уроку залежно від ряду обставин і наявності наочності різних видів, технічних засобів навчання, підготовки учнів, їх уміння самостійно працювати над навчальним матеріалом.

Найчастіше у процесі вивчення природознавства використовують комбінований урок, макроструктура кого представлена такими етапами:

І. Організація класу до уроку.

ІІ. Підсумки спостережень за змінами в природі.

ІІІ. Перевірка домашнього завдання.

ІУ. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок учнів. Повідомлення теми і мети уроку.

У. Засвоєння нових знань, умінь і навичок.

УІ. Закріплення засвоєних знань, умінь і навичок.

УІІ. Підсумок уроку.

УІІІ. Домашнє завдання.

Комбінований урок у загальних рисах має такий вигляд. Підготувавши клас до роботи, вчитель починає бесіду. Мета її – повторити вивчений матеріал, щоб учнів краще його засвоїли, поставити нову проблему, збудити інтерес до нового. Розповідь, пояснення, учитель застосовує тільки тоді, коли треба викласти додаткові відомості, коли в учнів немає відповідного запасу знань для бесіди. При цьому він використовує наочність, демонструє досліди. Закінчивши виклад нового матеріалу, вчитель проводить бесіду, щоб з’ясувати як учні його засвоїли. Після цього вчитель коротко підсумовує результати роботи на уроці.

Аналіз педагогічної літератури (28; 38) дав змогу з’ясувати, що у підготовці вчителя до уроку з природознавства розрізняють два етапи: попередній і безпосередній. Попередня підготовка включає: вивчення методичної та наукової літератури; ознайомлення із змістом і вимогами програми, з підручником, робочим зошитом; складання календарно-тематичного плану.

Безпосередня підготовка вчителя до уроку полягає в складанніпоурочного плану, доборі необхідного обладнання. У плані уроку повинні бути відображені такі елементи: тема уроку, мета уроку (навчальна, вихована, розвиваюча), тип уроку, методи і методичні прийоми, обладнання, література до уроку, хід уроку. При плануванні ходу уроку виділяють такі структурні елементи: актуалізація опорних знань, вивчення нового матеріалу, закріплення вивченого матеріалу, перевірка знань, умінь і навичок.

Як зазначає О. Савченко (46), підготовка вчителя до уроку включає такі стадії:

1) діагностику об’єктивних умов навчального виховного процесу, аналіз факторів, що діятимуть на уроці;

2) прогнозування ефективності уроку та досягнень учнів;

3) складання програми керування навчально-виховною діяльністю на уроці.

На кожному уроці необхідно по-перше, навчити учнів визначати, розуміти, а потім самостійно ставити перед собою навчальне завдання. Оволодіння учінням здійснюється на основі виконання навчальних дій порівняння, моделювання, аналізу. По-друге, навчити учнів використовувати раціональні дії: способи роботи, які забезпечують успішне засвоєння навчального матеріалу. Оволодіння навчальним матеріалом – це його вміле сприймання, усвідомлення, запам’ятовування і використання в практичній діяльності. Для організації сприймання знань необхідно пропонувати учням чіткій конкретні завдання, спрямовувати їх на спостереження на тих сторін, властивостей й ознак предмета, які потрібно побачити, виділити, запам’ятати. Особливо важливим для сприймання є виконання учнями практичних завдань і дій з предметом, який вивчається.

Усвідомлення знань завжди пов’язане з виконанням розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення. Усвідомленню учнями на уроці знань, виконанню учнями на уроці певних завдань сприяє робота з підручником.

Для оволодіння навчальним матеріалом потрібно його запам’ятати. Тому необхідно організувати роботу з учнями так, щоб вона була привабливою, подавалась у звичній для учнів формі, викликала позитивні емоції й глибокі почуття. Щоб учні добре запам’ятали навчальний матеріал, необхідно ставити перед ними конкретні завдання. організувати повторення, здійснювати контроль вивченого. По-третє необхідно формувати в учнів навчальні мотиви, пізнавальні інтереси, бажання вчитися. Вирішальним для формування позитивного ставлення до навчання є використання вчителем різних форм активізації процесу учіння, серед яких є найбільш поширеними є:

- самостійна навчальна діяльність на уроці, тобто робота, що виконується поза безпосередньою участю вчителя, який визначає завдання уроку і керує виконанням з допомогою завдань;

- поетапне керування учителем роботою учня.

Уроки з природознавства, зазначають Л, Нарочна та ін. вчені проводяться в певній послідовності, що передбачено шкільною програмою і забезпечує систематичність вивчення матеріалу. Застосовуючи різноманітні методи і засоби навчання, вчитель має можливість планомірно і послідовно проводити формування відповідних уявлень і понять про об’єкти та явища природи.

Будь-яке поняття як узагальнене знання не можна просто завчити, воно формується в процесі тривалої роботи учнів над відповідним змістом, який підбирає вчитель. У свідомості людини знання (поняття) здатні поглиблювати свій зміст і розширювати об’єм, вони знаходяться у постійному розвитку. Але перш, чим знання (поняття) почне розвиватися, воно повинно бути утвореним, сформованим.

У дослідженнях О. Біди, О. Варакути, І. Жаркової та ін. зазначається. що весь процес формування природничих понять слід поділити на певні етапи узагальнення набутих учнями знань. Формування в учнів того чи іншого поняття неможливе без встановлення подібності і відмінності об’єктів чи явищ. Це дає можливість виділити загальне і суттєве кожного з об’єктів розглянутої групи, зробити перехід від розгляду поодиноких об’єктів до узагальнення.

Утворення і розвиток знань (понять) може відбуватися стихійно або під керівництвом. Стихійний процес іде повільніше і може призвести до того, що у людини сформуються невірні знання.

Поняття не залишаються незмінними, вони розвиваються, а розвиваючись, стають багатшими і конкретнішими. Правильні уявлення та поняття формуються внаслідок цілеспрямованої дії усієї системи навчання, що і має здійснювати вчитель у процесі навчання.

Розвиток понять — основна рушійна сила всього процесу навчання учнів, усієї динаміки викладання. Навчальний процес слід організувати так, щоб у його основі були раніш сформовані поняття, які б поступово та послідовно розширювалися й поглиблювалися на основі нових факторів.

Відповідно до алгоритму діяльності щодо засвоєння понять, враховуючи вікові особливості молодших школярів, у педагогічній літературі (4; 8; 13; 16 ) виділяють такі етапи у формуванні понять у молодших школярів:

1. Мотиваційна і змістова підготовка до засвоєння природничого поняття. Актуалізація опорних знань.

2. Організація чуттєвого сприймання ознак, властивостей, властивостей предметів або явищ, формування уявлень про них або актуалізація раніше сформованих уявлень.

3. Організація розумової діяльності, спрямованої на виділення істотних ознак.

4. Забезпечення узагальнення і словесног