Історія села Соболівка на Поділлі

Зміст

Вступ

1. Історія села від заснування до 1917 року

2. Радянський період

3. Видатні постаті села Соболівка

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

...Красо України, Подолля! Розкинулось мило, недбало! Здається, що зроду недоля, Що горе тебе не знавало! Онде балочка весела, В ній хороші, красні села, Там хати садками вкриті, Срібним маревом повиті, Коло сел стоять тополі, Розмовляють з вітром в полі...

Леся Українка

Поділля - мій край...

Маленька частинка моєї України, моєї Батьківщини. Наймальовничіше та найпрекрасніше місце на всьому світі. Вінницька область, Теплицький район, село Соболівка - це і є моя маленька батьківщина, моє найрідніше містечко на землі...

На території України знаходиться 11 населених пунктів з назвою Соболівка: Харківська обл., Куп'янський р-н.; Черкаська обл., Шполянський р-н.; Київська обл., Броварський р-н. та Макарівський р-н.; Житомирська обл., Романівський р-н., Брусилівський та Коростенський р-ни; Одеська обл., Косовський р-н.; Хмельницька обл., Волочиський р-н.; Вінницька обл., Липовецький р-н. та Теплицький р-н., в якому знаходиться село Соболівка, історію якого ми досліджуємо. А також, є ще й залізнична станція з такою ж назвою в Слов'янському р-ні, Донецької області.

Обравши саме цю тему для курсової роботи, я виділив в ній певні періоди, а саме:

1. Історія села від найдавніших часів до 1917 року.

2. Історія села від 1917року до сьогодення.

3. Відомі постаті села Соболівки.

Автор вирішив спробувати дослідити історію села використавши матеріали та роботи багатьох науковців, літературних діячів та сучасних видань.

На даний час у нас є змога користуватися багатьма видами інформації в різних місцях. Цим можна гордитися, бо завітавши до Інтернету не лише ми, а й весь світ прочитає певні пункти історії села. На сайті(1) розміщений нарис з історії рідного краю «Соболівка» краєзнавця Івана Карповича Фурдика та переклад оповідання Шолом Алейхема «Чудо в Соболевке», яке ми більше знаємо під назвою «На свято Гайшанерабо», в якому описана наша залізниця(2).

Ініціатор проекту - Олександр Володимирович Губенко, соболівчанин, нині проживає у Києві, працює в галузі культури.

Актуальність теми визначається тим, що на даному етапі розвитку села Соболівки, його історія не повністю досліджена та розкрита. Багато документів знаходиться не тільки в архівах Вінницької області та України а й сусідніх країнах, які нами ще не опрацьовані.

Мета курсової роботи дослідити історію села від заснування і до кінця радянського періоду та висвітлити дані про видатні постаті села Соболівка.

Завдання: поетапно дослідити політичне, економічне та соціальне стпновище села в даний період.

Питання пов’язані з темою роботи найкраще висвітлені у статтях Анатолія Бортняка(3), працях відомого краєзнавця Івана Карповича Фурдика(4), також багато уваги приділив даному питанню професор Олекса Піддубняк(5).

Однак в книзі з історичною картою відомого історика Нікандра Васильовича(6), що вийшла в Києві в 1884 році, про існування населенного пункту Соболівки ще не згадується. А от в книзі Олександра Яблоновського(7), що вийшла у Варшаві в 1897 році польською мовою, на сторінці 236 наряду з іншими населеними пунктами Соболівка була з позначкою: 1629 рік,тобто рік її заснування і входила до Брацлавськог7о повіту, відносилась до другого класу, тобто було від 250 до 500 будинків, Соболівка була власністю волинських магнатів Збаразьких. Соболівка вже в 1629 році згадується як укріплене містечко. Поселення Соболівка позначене на карті України Боплана(8) ще в середині ХVII-го століття.

Теоритична і практична цінність даної курсової роботи полягає в тому, що зібраний матеріал може бути використаний у подальшому дослідженні села Соболівка, а також дослідження історії прилеглих до нього сіл та міст.

Структура роботи – курсова робота складаєтья із вступу, 3-х розділів, висновків та додатків.

В першому розділі розповідається про заснування і розвиток села до 1917 року, в другому – детальніше розповідається радянський період та доля жителів села. Третій розділ присвячений видатним постаттям Соболівки та їх роль в культурі України.

1. Історія села від найдавніших часів до 1917 року

Перші люди на українських землях з'явилися ще за часів палеоліту. Займалися вони в основному мисливством і збиранням рослинної їжі.(9)

Палеоліт продовжувався з часів виникнення людини. Підтвердженням цього є те,що і до цього часу на околицях Соболівки жителі села знаходять кремінні знаряддя кам'яного віку, що свідчить про заселеність, цієї місцевості ще з найдревнішіх часів. Знайдені знаряддя праці зберігаються в музеї історії села Соболівки.

З друкованих джерел відома легенда: поселення Соболівка виникло на місці колись існуючого тут великого міста Соболів, заснованого бузьким козаками для захисту краю від набігів татар. Своєрідна фортеця була обнесена двома великими земляними валами. Татари зруйнували фортецю, а населення знищили. Згодом тут виникло нове поселення з назвою Соболівка, яке ввійшло до складу володінь польських графів Потоцьких.(10)

В багатотомному науковому виданні «Акти относящиеся к истории Южной и Западной России, собранньїе й изданные Археологической комиссией», що вийшло в Петербурзі в 1878 році надруковано про те, щосело Соболівка в 1654 році входило до складу Уманського полку.

В кінці вересня 1653 року Богдан Хмельницький прибув на Поділля. Із Соболівки він послав на допомогу сину до Сучави близько двадцяти тисяч козаків і татар, але вони запізнилися. Бо ще на початку вересня Тиміш помер від ран.

Десь 9-го жовтня в Степанівці (село,яке знаходиться поблизу села Соболівка) гетьман довідався про цю трагічну новину.Мужньо переніс її, розпорядився відвезти тіло сина до Чигирина і не ховати, чекаючи на його повернення з походу. Військо розмістив біля Деребчина. Татарський хан зупинився поруч. Гетьман війська запоріжського Петро Дорошенко в жовтні 1672 рокут із табору під Соболівкою писав донесення. До цих пір старожили села вказують на криницю, що знаходиться на середньому горбі села, з якої Богдан Хмельницький та Петро Дорошенко пили воду. Напуває та криниченька до цих пір усіх подорожніх, що трапляються. Яка ж добряча вода там: холодна, чисті джерела так і б'ють своїм життєдайним ключем, даруючи людям свою енергію і любов до життя, зберігаючи пам'ять нашого родоводу. В 1672 році, 20 числа київський князь воєвода Григорій Козловський так доповідав про стан польського війська та козаків Дорошенка: «...Дороршенко де с казаки и с Татари и Турки и зСоболевки ходил на поляков под Ладыжин, под Могилев, под Бряслав де в бою не дали и в тех городах заперлись в бою не дали. Дорошенко татарам отдал два городка - Соболевку, а другого как прозвище, того не упомнит.Из тех городов татары подобрав людей, повели в Крым и иные многие места разорили...»

Московським послам оповідав чигиринський козак Харка Сивий, що гетьман Богдан Хмельницький стоїть на річці Буг в містечку Соболів(тепер Соболівка) і коло нього змилю стоїть хан з Ордою, з ним орди тисяч сорок.Тисяч двадцять пішло з козаками на Волощину.(11)

В цій же книзі наводиться розповідь очевидців, яким 20 червня 1654 року довелося переїздити через наші землі, де побували поляки з волохами. їх вразили сліди спустошення і чути оповідання про польські екзекуції:

«...людей побили, а містечко спалили. Там же знаходиться і таке свідчення про те, що козаки покинули Брацлав, перейшли річку Буг, стали в Куні та Соболівці: Потоцький стоїть за Бугом, чекає Орду, щоб з нею наступати на Умань...».

Історичні події, пов'язані з визвольною війною проти польської шляхти у ХVІІ ст. в нашій місцевості, приводять нас до могил, що і до цього часу добр збереглися і знаходяться з правого боку від шляху, що веде із Соболівки до Ладижина.

В одній з фортець стоїть церква в ім'я Ісуса Христа, в другій - дві величні церкви в ім'я Святого Миколая та Святого Михайла. Поблизу розлилися два великих озера. Заради нас влаштвали великий хресний хід з корогвами... Отак по всій землі козаків -усі містечка лежать на невеликій одне від одного віддалі. О, яка це благословенна країна! Кожне місто неодмінно має три дерев'яні стіни, які добре утримуються, зовнішньо зв'язані з окремих частин, аби кіннота не могла вдертися; дві інші з ровами між ними, споруджено в середмісті. Над самим містом панує фортеця з гарматами, отож, коли ворог прорветься крізь усі три стіни, захисники міста можуть одійти до фортеці й оборонятися в ній...»(12)

В ХV столітті теплицькі землі належали багатому роду Кишков. В ХVI ст. - куплені Жабокрицькими від яких вони перейшли спочатку до Самуїла Калиновського, Коронного Обозного і володаря всієї Уманщини, а потім до графа Станіслав Потоцького, взявшого за дочкою Калиновського теплицькі землі.

Пізніше графиня Олександра Потоцька отримала у спадок від батька Теплик з селами, серед яких була і Соболівка.

Відомий гетьман України Іван Мазепа, проїзжаючи з Полтави до Туреччини(ця подія відбулася в 1709 році), через нашу місцевість, зупинився із своєю свитою на відпочиник під Соболівкою на березі тепер висохлої лівої притоки річки Погрібної. Це місце і до цього часу називають « Мазепова долина» або «Мазепів ярок».(13)

Один з козаків гетьманської свити Яким Денисюк втік і залишився жити в Соболівці. Від нього й пішов рід Денисюків в нашому селі та в сусідньому Брідку.

Соболівка розташована на берегах річок Свинарки і Сурки або інакше - Деркачки й Погрібної.

У ХVIII столітті село розділялось на частини з назвами: Стара Соболівка, Гликівка, Наріжнівка, Ковтунівка, Ковернегівка, Венгерівка, Чорна Гребля. Річки мали свої притоки:Головкову, Чернишову, Прогарну. Важким було життя обездолених селян-кріпаків, які відбували панщину панам Потоцьким.Єдиним культурним закладом в Соболівці була церква. На будівництво церкви не скупився на кошти її володар граф Северин Потоцький. ЇЇ будівництво було закінчено в 1790 році. Лише на початку ХVIII століття Соболівка знову відродилася. Основну частину її населення становили селяни. Мешкали в Соболівці також ремісники та дрібні торговці. До 1810 року в Соболівці діяв селітровий завод Заснований полковником Майдановим. Важко жилося соболівським селянам що гнули спину на панщині, платили поміщикові натуральний оброк та відбували різні повинності.(14)

З матеріалів інвентарізації маєтку О. Потоцької, поведеної 1850 року, постає сумна картина землекористування в Соболівці. Поміщиця мала 6282 десятини землі, а всі кріпаки її користувалися 547 десятинами. Всього було 1503 кріпаки та 1460 кріпачок. З 317 кріпацьких господарств тільки 261 господарство мало по 1 коню. Лише 23 двори мали плуги. В селі налічувалося 42 двори городників та бобилів, які також відробляли панщину. Невдоволення селян кріпосництвом іноді проявлялося у відкритих виступах. Улітку 1848 року соболівські селяни відмовилися виконувати так звані «безкінні дні». Зачинщиків цього бунту спраник наказав відшмагати різками, а місцевий піп почав залякувати селян карою за непокору, за що одержав від поміщиці нагороду.

З часом Соболівка розрослася. Указом сенату від 12 лютого Соболівку було визнано як волосне містечко. В ньому була синагога, волосна управа, пошта 16 магазинів, єврейський молитовний будинок, аптека, 3 млини, 30 ремісників,через кожних два тижні дозволялись ярмарки, католицька парафь і суд в Ладижині. Населення - 5958 чоловік різних віросподівань. Нинішній Різдвяно-Богородичний цегляний храм, побудований у 1790 році мав спочатку вид костьола з 5- куполами, була і дзвіниця. У 1852 році цей храм був перебудований в однокупольний і розширений двома боковими прибудовами з півночі на південь, які мали вигляд хреста. У 1860 році в селі відкрили церковно-приходську школу.(15)

У 1861 році селяни були звільнені від кріпатства, але майже без землі. Кращі угіддя залишались у графині Потоцької. За реформою вони мали викупити у графині 356 десятин присадибної та 3396 десятин 650 квадратів сажнів польово землі. Десятина присадибної землі оцінювалася в 66 крб, а польвої - 44крб. Пересічно на один двір (а їх на час реформи було 440) припадало 8 десятин 500кв. землі.

Після остаточного затвердження уставної грамоти була визначена сума щорічних викупних платежів - 8461 крб.68 коп. Поміщиця накинула селянам ще 227 десятин непридатної землі. Частину своєї землі графиня здавала в оренду сусідові, з яким селяни сперечалися за межу. Всього соболівці повинні були внести за землю 99 966крб. 83 коп.

Через деякий час поміщиця звернулася до генерал-губернатора з клопотанням про одержання не тільки процентів, а й усього викупного капіталу, який їй потрібен «для покращення місцевих економічних умов і життя робітничого класу». Річ у тім, що,прагнучи пристосуватися до нових економічних умов, поміщиця вирішила побудувати в Соболівці цукроварню, залучивши для цього компаньйонів. В травні 1868 року затверджено статут «Товаривства Соболівського цукрового заводу». Фактично це було не товариство, а фірма графині Потоцької. Сама заправляла в ньому через свого посередника і внесла найбільший пай, а також виділила із свого земельного фонду місце для цукроварні 1400 десятин землі для посіву цукрових буряків.

Вона ж взяла на себе поставку дров для заводу із своїх лісів.

У1869 році було затверджено бюджет на будівництво Соболівського цукрового заводу. Про це свідчить протокол «Общего собрания владельцев паев Высочайше утвержденного товарищества Соболевского свеклосахарного и рафинадного завода 8 февраля 1869 года....»

10 лютого 1870 року правління Соболівського цукрового заводу винесло на загальні збори пайовиків питання про затвердження витрат на будівництво заводу, яке фактично на той час бул закінчено, а також на оплату селянам 1945 крб. 20коп. за переселення їх територій, на якій збудований завод, та інші витрати, пов'язані з будівництвом.

В 1870 році завод почав перший виробничий сезон, який дав графині Потоцькій 45 тис.крб, а через 10 років прибуток становив 1655 тис. карбованців^.Становище працюючих на Соболівському цукровому заводі було важким. За 12 годин виснажливої праці кваліфікований робітник одержував всього 15-20 крб. на місяць.

З 1884 року в Соболівці діяв завод землеробського знаряддя, що належав сербському капіталістові, було чотири заїжджі двори.

У 1898 році на вимогу і з участю керівництва цукрозаводу проклали вузькоколійну залізницю. Вона простягнулася від Бердичева до Гайворона, віл Гайворона до Рудниці, а далі до станції Підгородня.

Прибутки акціонерного товариства зростали, а містечко залишалося брудним невпорядкованим, розкинутим на семи горбах. Вулиці восени та весною потопали в непролазній багнюці, хоч Соболівка стала центром волості.(16)

Соболівчани зазнавали постійних утисків і знущань від поліції та місцевих властей. Про це красномовно свідчить скарга селянина П. Заворотного на сільського стражника, подана у 1896 році подільському губернатору.

Щоб не допустити вільнодумства робітників та селян за ними стежили 9 урядників, 2 мирових посередники. Правосуддя чинили 4 судово-мирових округи і 2 слідчі,а також містечковий староста.

І все-таки проникло вільнодумство у Соболівку. В народі назрівав протест. 14 грудня 1905 року соболівські робітники застрайкували. Вони висунули вимоги про підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня до 8 годин. На придушення цього виступу прибула рота солдатів з Гайсина, яка перебувала у Соболівці й у перші місяці 1906 року. Селяни також виступали проти поміщиків, відмовлялися працювати на їх ланах за низьку плату. Заворушення селян тривали й після революції 1905-1907 рр. зокрема в період нового революційного піднесення. Мешканці Соболівки, Антонівки й Брідка, що сезонно працювали на цукровому заводі, в 1911 році поставили перед адміністрацією вимоги підвищити заробітну плату і поліпшити умови праці.(17)

Єдність дій і наполегливість страйкуючих примусили адміністрацію задовольнити їхні вимоги.

Отже, вище охарактеризована історія села від заснування до 1917 року. З друкованих джерел відомо, що поселення Соболівка виникло на місці колись існуючого тут великого міста Соболів, заснованого бузьким козаками для захисту краю від набігів татар.

У ХVIII столітті село розділялось на частини з назвами: Стара Соболівка, Гликівка, Наріжнівка, Ковтунівка, Ковернегівка, Венгерівка, Чорна Гребля.

З часом Соболівка розрослася. Указом сенату від 12 лютого Соболівку було визнано як волосне містечко.

Позитивними фактами в житті соболівчан було те, що у 1861 році селяни були звільнені від кріпатства; у 1869 році було розпочато будівництво Соболівського цукрового заводу; у 1970 році завод почав перший виробничий сезон; з 1884 року в Соболівці діяв завод землеробського знаряддя, а у 1898 році побудували вузькоколійну залізницю з участю керівництва заводу.(18)

Революція 1905-1907 років також вплинула на життя села: мешканці Соболівки, Антонівки й Брідка, що сезонно працювали на цукровому заводі, в 1911 році поставили перед адміністрацією вимоги підвищити заробітну плату і поліпшити умови праці.

Отже, цей період мав як позитивні, так і негативні моменти.

2. Історія села від 1917 року до сьогодення

В листопаді 1917 року до Соболівки дійшла звістка про перемогу революції в Петрограді. Через деякий час сюди прибув петроградський робітник, уроженець села А.Я. Чуба, який привіз із собою революційну літературу. Майже одночасне з ним повернувся К.Н. Майко. Вдвох вони розпочали вмістечку агітацію за Радянську владу, очолили місцевих активістів, колишніх фронтовиків, організували збройний загін для боротьби з контрреволюційними елементами. В Соболівці був створений революційний комітет. Очолив його Карпо Наумович Майко. Директор цукрозаводу Ольшанський таємно доставав на завод зброю (24 гвинтівки, 12 наганів), але активістам вдалося захопити її. Ольшанський залишив село.

Жителі Соболівки саботували всі заходи німецьких окупантів, що вступили сюди навесні 1918 року за згодою з Центральною радою. Поміщицьке майно і землю не повернули. Всіляко перешкоджали вивезенню до Німеччини хліба, худоби майна.(19)

Хоч австро-німецька окупація зазнала краху, в селі встановилася влада Директорії. Петлюрівці в кінці травня 1919 року навіть оголосили мобілізацію. В кінці серпня 1919 року до неї вдерлися денікінці. Вони вчинили розправу над радянськими активістами. Схопили і після катування повісили одного з борців за новий лад К. Нестерука. На допомогу односельцям з Тульчина прийшов загін, очолюваний членом Соболівського ревкому Д.Я. Бабуром, і денікінці змушені були тікати. Однак загонові Бабура довелося вести запеклу боротьбу з бандою Волинця. Намагаючись вибити сміливців із станції Дукля, бандити направили туди бронепоїзд. Проте соболівці розібрали колію, і він зійшов з рейок. Не допоміг бандитам і бронепоїзд, висланий з Гайсина. Йому перетнула шлях озброєна група, якою командував І. Корнійчук. Однак бандитам вдалося заманити в пастку обох командирів і по - звірячому знищити їх. Загін продовжував діяти до приходу частин Червоної армії в кінці січня 1920 року.

19 червня відновлює свою владу в Соболівці військревком на чолі з К. Майком. На той час Соболівка залишається центром волості. Жити було дуже важко. Не вистачало найнеобхіднішого - палива, гасу, сірників, одягу, господарство було занедбаним, цукровий завод – зруйнованим. До того ж у наколишніх лісах бродили зграї бандитів. Восени 1920 року поблизу Соболівки вони по-звірячому вбили командира 14-ї окремої роти зв'язку штабу 14-ї армії Куренкова та ще трьох командирів.

Після демобілізації в Соболівці залишилася на постійне проживання група бійців латинської дивізії. В 1922 році при цукровому заводі створено партійний осередок.

7 березня 1923 року Соболівську волость реорганізовано в район. До 1924 рок) в Соболівці вже діяли чотири трудові школи (одна з них була семирічною), клуб, хата-читальня, самодіяльний театр при цукровому заводі.

9 лютого 1924 року на цукровому заводі відбулися збори. Робітники відгукнулися на заклик партії допомогти селянам будувати нове життя. Завершувався відбудовчий період. У 1925 році виробничий сезон тривав 105 днів. Було перероблено 547961 центнер сировини. Робітники та технічний персонал підприємства довели, що вони спроможні працювати і без іноземних спеціалістів.

У жовтні 1926 року була організована перша сільськогосподарська виставка. На ній представлялось 50 експонатів сільськогосподарського реманенту. Навіть трактор « Фордзон». Селяни привели коней, корів, волів із своїх господарств. Демонстрував свої досягнення і радгосп цукрового заводу. Дехто навіть не вірив, що то місцеві експонати. За три дні виставку відвідали тисячі соболівчан мешканців навколишніх сіл. Особливе враження на присутніх справило вручення премій - борін, залізних плугів, пропашників.(20)

Несподівано виставка вийшла цікавою. Користь від неї можна буде урахувати хіба на рік. Три тисячі відвідувачів чогось таки на ній навчилися. Агрономи відвідували села, виступали на сходах, засіданнях сільрад, кооперативах. Велику агітаційну роботу за виставку серед селянства провела також Соболівська райтрудшкола через своїх учнів. І хоч запізнилися з виставкою на кілька тижнів, але наслідки підготовчої роботи не погані. 14-жовтня день ярмарку. Море людей з ярмаркової площі тягнеться до сельбуду подивитися на виставку. Все подвір'я заставлене сільськогосподарськими машинами, кіньми, рогатою худобою, живими природніми зразками лісного господарства. По легкому підрахунку, тут є понад 50 експонатів реманенту, 20-25 штук коней, 30-40 волів, бугаїв та корів. Починаючи від дерев'ного плуга-включно до молотарки й трактора «Фордзона». Інвентар переважно сельгоспів, цукроварні та місцевих ТВД і сільськогосподарської кооперації. Коні і скот переважно селянські. Увагу звертає винахід селян с.Завдівки- бурякокопалка та винаходи агромеханіка Соболівської цукроварні гром. Балицького-ручний удосконалений полільник та удосконалений двохлемешовий легкий плужок. Із худоби-це бугай німецької породи гр. с. Соболівка Васильця та корова гр. с. Соболівки- Калайди.Дуже доброї гарної породи були коні, приведені гр. с. Петрашівки Снігуром, та чистої породи лошачки гр.с. Соболівки-Тарахітлієм. На плацу тут же разом місцеве лісництво збудувало зразковий лісовий питомник.(21)

Всередині сельбуду, у великій театральній залі, розташувалася решта експонатів по відділах: зернові культури, огородництво, садівництво, відділ інтенсивних культур, бжільництва, буряківіництва та цукроварства, охоти (мисливства), хлібних шкідників,лісного господарства та кустарництва. Чого тільки тут немає? Продукція селоянських полів, городів, садків- від самої звичайної дрібниці до високосортних культур. Різні сорти бараболі, кукурудзи, цибулі, огірків, кабаків, моркви, груш, яблук. Дуже цінні екземпляри пшениці, вівса, суданки, сої із селянських господарств.

Особливу увагу притягує буряк та капуста, вирощені і доставлені на виставку п'ятнадцятилітнім учнем місцевої райтрудшколи Войтком В. та пшениця «Гонконкур» селянина с. Глубочка Терепи Пуда (210 пуд. на десятину). Особливо яскраво кидаються у вічі багаті і різноманітні експонати хлібних культур радгоспів Соболівської цукроварні та діяграми про техніку переробки буряка на цукор.(22)

В кустарному відділі найбільшу увагу притягують «маленька діжа» та двоповерховий дімок, роботи кустаря Батмана. На стінах - сотні картин, діаграм із галузі сільськогосподарського району, округи, УРСР, СРСР. Селяни ходять і ахають від здивування. Чути балачки: «Мабуть це все з Харкова понавозили». Мацають руками, читають написи, розпитують, балакають із самими хазяями експонатів і дух невір'я щезає. З півдня весь ярмарок рушив на виставку. Ще дужче схвилювала селян роздача премій за експонати, що видавалися тут же на виставці в урочистій обстановці. З початку, в перший день, було роздано премії за коні та рогату худобу, всього десять премій; потім за машини та решту експонатів 20 премій і на останку премії по конкурсу молочності – 7 премій. Це була найкраща агітація і пропаганда за виставку на майбутнє. Найкращі премії, як борони, двухлемешний плуг, пропашники, полільники видано селянам сіл Глубочка, Петрашівки та Побірки за гарні коні, худобу, сортові культури та взагалі культурне господарювання. Зокрема слід відмітити с. Глубочок. Недарма голова правління Глубочанського кооперативу, добрий хазяїн та громадський діяч тов. Медведів, нагороджений виставкомом званням революціонера землі. Всього виставкомом роздано грошових премій пшеницею й знаряддям на 300 крб. Та 28 похвальних листів. Виставка тривала три дні. Відвідало виставку понад 3000 осіб, з них селян 2000....» Перші успіхи сільськогосподарських колективів сусідніх сіл показали перевагу колективної праці. У 1928 році організовується товариство по спільному обробітку землі (ТСОЗ) під назвою «Нове життя». Згодом ще три - імені Леніна, «Серп і молот», «Золотий колос». А весною 1929 року створили першу комуну. Містилась вона в приміщенні, потім була середня школа №1. В комуні об'єдналися 25 найбідніших селянських господарств під керівництвом Сидора Петровича Гулька.

У Соболівці, на той час, мешкало 1200 євреїв. Вони також створили свій колгосп «Червона зірка»(між собою його називали Наумен). Землі цього господарства були під Антонівкою. Вирощували переважно городину.

Нелегко давались перші кроки колективного господарюваня. Сіяли і збирали врожай вручну.Однак соболівські артілі на той час добивалися високої врожайності зернових - по 13 центнерів з гектара. Зміцнювалися бідняцькі й середняцькі господарства. Порівняно з дореволюційним часом на 19 відсотків зросло поголів’я коней, 17 - волів, вдвоє - свиней. Розширилися посівні площі.

На 1929 рік у селі було вісім ТСО-зів зокрема, «Добробут», «Зоря», «Цвіт», «Радянський селянин». Їм було надано понад 2100 карбованців державного кредиту. На ці гроші члени «Добробуту», «Зорі», наприклад, закупили сільськогосподарський реманент, інші – худобу, насіння, саджанці плодових дерев.

А в 1929 році комуни й ТСОЗи перетворилися на артілі. У 1930 році в Соболівці було 4 сільськогосподарські артілі. «Більшовик», «Червоний плугатар», «Золотий колос» і «Червоний хлібороб». («Червоний плугатар» пізніше перейменували в колгосп імені комінтекну, а «Золотий колос» - в колгосп імені другої п ятирічки, пізніше в колгосп імені Мічуріна.) У 1930 році розформовано Соболівський район. Соболівка ввійшла до складу Теплицького району.(23)

Значно краще в колгоспах пішли справи після створення у 1932 році Соболівської МТС, яка спочатку мала два трактори марки «Фордзон». У серпні надійшло ще 15 тракторів. До кожного з них були трикорпусні сівалки. Незабаром одержали 10 вантажних автомашин. А на початку 1933 року МТС мала 23 трактори, 23 тракторних плуги, 24 молотарки, 20 нафтових двигунів. На механізаторів пішло вчитися багато юнаків і дівчат. Першими освоїли трактор Петро Митрофанович Ткачук, Василь Петрович Савчук та Ганна Поляк.

В цей час і почала виходити багатотиражна газета.

При цукровому заводі з 1933 року почала діяти фабричнозаводська школа. Відкрили й загальноосвітню семирічну та середню школи. Для середньої школи зокрема у 1938 році побудовано двоповерхове приміщення з великими світлим класами і кабінетами.

Ніхто не міг передбачити страшного передгроззя політичних репресій та голоду.

Нечувана до цього засуха 1932 року породила голод. Хоч як не голодували, кожен жив надією вижити, тому припасали на весну збіжжя, щоб засіяти ним ниву, насіння городини. Незважаючи на недорід, була доведена цифра здачі зерна. На місцях все робили для того, щоб виконати доведений план. По хатах ходила комісія з 5-6 чоловік із залізними палицями, якими шукали закопану пашню. Входили до складу комісії переважно нелюди, які були байдужі до чужого горя. (24)

Як згадує Іван Карпович Фурдик: «...У нашого сусіда на городі знайшли мішок закопаної у ямі пшениці. Як не благали батьки багатодітної сім ї змилуватись над ними, залишити зерно, забрали все. Згодом помер батько, потім мати, діти...

Коли я робив уроки, відкрились хатні двері. Ледь переставляючи опухлі ноги, зайшла дядина Саша. Вона була найкращою дівчиною в селі. Кілька років тому назад вийшла заміж за мого дядька.Ще донедавна молода, гарна, змінилась до невпізнання. Вся опухла, шкіра лопала, текла сукровиця.

Голодувала й наша родина. Рятували від смерті руки батька - висококласного майстра. Мама на базарі продавала зроблене ним і купувала тільки для нього, годувальника, хліб, хоч батько й ділився ним зі мною та сестричкою.

Пам’ятаю такий випадок. Біля порога стояли у казані помиї. До хати поволі увійшла дівчинка, побачила їх, мовчки кинулась до казана, почала рученятами виловлювати залишки лушпиння від картоплі.»(25)

Як кажуть, на вагу золота був і розсіл із кваснини. Просили один у одного, щоб полити лободу, яку їли.

Взимку навіть перекопували городи, щоб знайти десяток - два мерзлої гнилої картоплі. Терли її, робили, додавши листя лободи, липи, млинці.

Трупи померлих, тих, хто ще просив їсти, лежали попідтинню. Деякі хати були, мов склепи: вимирали сім'ями. Їздила підвода, збирала їх. Хоч хоронили без труни, але по одному, не в спільній ямі. Було і так: помер чоловік, викопали яму, прийшли хоронити, а в ній вже лежить покійник. Підкопували збоку і хоронили разом.

Пам'ятаю, розповідали, як на очах 12-літнього сина, батько вбив 9-річну доньку зварив і з'їв, що вбили жінку, зварили і продавали на базарі кусками.

Вимерла й сусідська сім'я Корінчуків. Залишився один син Архип. Але потім його вбили на війні.

Була в селі жінка - Ганка. Вона закликала дітей, різала їх і їла. В димоході її хати знайшли закопчені рештки людей. Приміщення, де тепер знаходиться сільська рада, було тюрмою. Спочатку жінку там закрили, а потім повезли в Теплик. Більше в село вона не повернулась.»

Перший секретар РК Н.М. Никоненко у своїй доповідній записці під грифом «Совершенно секретно» повідомляв Вінницький обком партії про голод у район Копію цієї доповіді було надіслано і в ЦК партії:

Люди їли листя береста, заправляючи мелясою.

У 1933 році в селі відкрили торгсин. За золото, дорогоцінне каміння, антикварні речі можна було купити все.

Весною 1933 року у хаті розкуркуленого Петра Бабура відкрили своєрідну їдальню. Там варили баланду. У кип'ячену воду засипали трохи борошна, розмішували. Хто працював у полі, давали миску цього варива. Організували й ясла. Дітям варили чай із трав, підсолоджували мелясою - це було велике підкріплення для виснаженого голодом дитячого організму.(26)

Скільки в селі померло людей - важко сказати. Ніхто не вів такого обліку. Але голод викосив багато соболівчан, вимирали сім'ями, родинами. Не встигли відійти від одного лиха, як насунулось інше - репресії. Тільки за осінь 1937 і весну 1938 років було репресовано 52 робітників та інженерно-технічних працівників лише Соболівського цукрозаводу. Переважно керівний склад підприємства.

Всі вони посмертно реабілітовані:

Александровський К.В. головний інженер;

Петрик головний механік;

Дмитренко головний технолог;

Галич О. старший агроном;

Бзовський А.Е. змінний інженер;

Турич змінний інженер;

Ненадкевич П.М. секретар;

Звольський П.А. робітник;

Звольський Г.Д. котельщик;

Звольський М.А. слюсар;

Руппельт А.Р. експедитор;

Руппельт К.Р. бухгалтер;

Колісник І.Г. слюсар;

Герасинський Ф.К. бухгалтер;

Майданевич А. коваль;

Стопкевич П.А. завгосп;

ЧервонийО.П. зав.маг;

Кирилюк В. кочегар;

Гончарук муляр;

Воліневич І.М. кочегар;

Буркацька М. акушерка;

Гуменюк М. телефоністка;

Шереметьєв Л. К. нач. охорони;

Соболевский М.С. агроном;

Лебідь В.І. голова профкому;

Бжевський С.К. жестяник;

Квасницький Д жестяник;

Колісник Г.Г. слюсар;

Головко І.С. слюсар;

Стружик І. П. апаратник;

Стружик Т.П. паратник;

Сенкевич В.М. випарник;

Сидоренко 3. слюсар;

Жлобницький охоронник;

Кульчицький К. керуючий радгоспом;

Запалов І.Й. керуючий радгоспом;

Андрушкевич М.В. бухгалтер;

Костко Ф. А. токар;

Звольський К.А. котельник;

Бойко касир;

Плонський Т. зав. цукроскладом;

Шкіндер слюсар;

Наумняк вагар;

Майко С.П. електрик;

Поліщук П. машиніст;

Буткевич М. слюсар;

Капустянський С.Я. слюсар.

Про те, що вони загинули безневинно, свідчить, зокрема, довідка заступника голови судової колегії по кримінальних справах Верховного Суду УРСР Т. Євсеєнка, надіслана вдові репресованого агронома М.С. Соболєвського справка.

Життя ж безневинних людей згоріло в одночасі, немов свічі, задуті одним жорстоким подихом...

Соболівка була великим населеним пунктом. До реорганізації району, у Соболівський район входило 12 сільрад. Нараховувалось 31165 чоловік населення. В тому числі: 29231 - украінців, 1434 – євреїв, 248 - поляків, 121 - росіянин, 121 - інших національностей.

Було 2 амбулаторії, 2 лікарні на 15 ліжок, в яких працювало 3 лікарі, зубний лікар, 2 фельдшери, а також 3 аптеки.(27)

101 робітник працював на Соболівському цукровому заводі, діяло 2 радіоприймальних радіостанції, 1 поштово-телеграфна лінія. Пошту розносило 3 листоноші. В ощадній касі нараховувалось 73 вкладники. Сума вкладів - 3571 карбованців.

У 12 трудшколах (І-ІV) викладало 24 вчителі, навчаючи 1048 учныв. У 1 семилітній трудшколі з 447 учнями - 12 вчителів. Діяло 7 книгозбірень, в яких налічувалос 7264 книги, 6 хат-читалень, 1 клуб, 6 сельбудинків, 2 театри, 17 лікнепів, де навчалось 611 жителів сіл.

1938 рік. У Вінниці з'являються в грушевому саду 39 могил - жертв НКВС, 42 могили на православному цвинтарі, в парку культури і відпочинку ім. Горького, де 14 могил закатованих НКВС знаходяться в кількох метрах від різних атракціонів, як кімната сміху, дитячі гойдалки. До більшого цинізму важко додуматись.

З розкритих 95 могил відкопано 9439 тіл, переважно 30 - 40 років. При вивченні перших 500 імен із списку ідентифікованих вдалося встановити, що 212 з них були селяни, 82 - робітники, 51 - службовець, 26 - фахівців, 16 - військових, 4 - священики. Невідомий фах 109 осіб.

Цікаво, що серед майже 700 ідентифікованих є 4 із села Соболівка. Поліщук Петро, українець, слюсар, заарештований 2 січня 1938 р. Донька впізнала його ковдру.

Буркацька Марія Вікторівна, українка, акушер, 42 роки. Заарештована 20 вересня 1937 року, її подруга Євгена Гараш упізнала тіло й одяг.

Борачук Аксеній Трохимович, українець, 63 роки, священик. Заарештований 17 липня 1937 року. Донька Віра впізнала його кожух.

Гараш Франц Карлович, поляк, 38 років, рахівник.Зарештований 17 серпня 1937 року. Дружина впізнала його блузку.

1941 рік. Велика Вітчизняна війна. На фронт пішли понад 600 соболівчан. Ті, що залишилися в селі, працювали на будівництві оборонних споруд, готувалися до евакуації. 5 липня 1941 року було вивезено половину тракторного парку МТС, частину колгоспного майна. 28 липня до Соболівки вдерлися німецькі загарбники. Настали чорні дні окупаційного режиму, сповнені жаху і звірств фашистських бандитів. Вже на другий день комендантом Соболівки і навколишніх сіл призначено Баркова. Заборонено було збиратись більше трьох осіб, а влітку після 9-ти вечора - виходити з дому. Для того, щоб піти в інше село, потрібна була перепустка від коменданта.(28)

Один з найбільш