Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.)

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ "КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ"

На правах рукопису

УДК 94/99 (477) "19" - 332.01.021.8:63

Ігнатова Людмила Русланівна

АГРАРНА РЕФОРМА П.А.СТОЛИПІНА ТА ЇЇ ЗДІЙСНЕННЯ В УКРАЇНІ (1906-1914 РР.)

Спеціальність 07.00.01 історія України

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Науковий керівник - кандидат

історичних наук, доцент

Сторчило В.С.

Київ – 2002


ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Історіографічний огляд проблеми та джерельна база дослідження.12

Розділ 2. Загострення ситуації в аграрному секторі економіки України на початку ХХ століття та пошуки вирішення аграрного питання…….……….29

2.1. Причини кризового становища сільського господарства України у складі Російської імперії……………………………………….……………………….29

2.2. Аграрне питання в програмах загальноросійських та національних українських політичних партій…………………………………………………43

2.3. Періодичні видання про способи аграрного реформування в І та ІІ Державних Думах………………………………………………………………..55

Розділ 3. Сутність аграрної реформи П.А.Столипіна та особливості її запровадження в Україні……………………………………………….……….64

3.1. Руйнування общинного землеволодіння і перехід до хуторського та надільного землегосподарювання………………………………………………64

3.2. Фінансові проблеми на шляху впровадження реформи……………..…...92

3.3. Проблеми та результати переселенської політики царизму для України …………………………………………………………………………………..129

3.4. Реакція українського селянства на процес аграрного реформування….156

Висновки………………………………………………………..………………165

Список використаних джерел і літератури………………………..…………177


ВСТУП

Актуальність теми. Дослідження процесу аграрного реформування на початку ХХ століття є актуальним як з теоретичної, так і з практичної точки зору. Однією з головних особливостей України, починаючи з другої половини минулого століття, стали аграрні перетворення: селянська реформа початку 60-х років ХІХ століття; столипінська реформа 1906-1914 років. Цей ряд подій сам по собі свідчить про злободенний стан аграрного питання для України.

Все вищезазначене змушує подивитися на процес аграрного реформування останніх півтора століть і в цілому, і розглядаючи кожну спробу реформування сільського господарства окремо.

Україна вступила в ХХ століття як складова частина Російської імперії з усіма притаманними цій країні проблемами – з напівкріпацьким режимом на селі і, отже, зі зростаючою необхідністю нових реформ, зволікання з якими робило неминучим революційний вибух.

Зміст цих реформ полягав у проведенні широких демократичних перетворень, але головне – в ліквідації поміщицького землеволодіння, в зміні суті землеволодіння, передачі всієї землі тим, хто її обробляє своєю працею. Таке спрямування селянства на весну 1906 року перетворилося у свідому програму. Цьому сприяло і масове складання наказів депутатам, які були обрані в Державну Думу.

Столипінська аграрна реформа дійсно стала однією з найважливіших подій в історії Російської імперії в цілому і в України, зокрема. Вона активно сприяла становленню капіталізму. Реформа була направлена на розчищення селянських земель від "слабких" на користь "сильних", щоб вирішити завдання первісного нагромадження на селі капіталу.

Проводячи історичну аналогію середньовічного минулого України з сьогоденням, ми бачимо, що в сучасних умовах на новому, більш цивілізованому рівні знов постали проблеми аграрного реформування села. Як і в минулому, нині зростає роль сільського господарства в економічному житті країни, кризове становище аграрного сектора економіки вимагає невідкладних заходів щодо його вирішення. Сільськогосподарські проблеми стали предметом уваги не тільки науковців, громадськості, але й державних органів влади. Це, насамперед, стосується прийняття Верховною Радою Земельного кодексу України.

Однак зростаючий інтерес до низки проблем, пов'язаних з введенням приватної власності на землю, деякі спроби їх вирішення наштовхуються на відсутність історичного досвіду, певних знань, наукової інформації, цілісних досліджень, які б об'єктивно відтворювали роль та значення аграрного реформування в історії України. Теоретичні та історичні обґрунтування проблем сільського господарства України відстали від практичних потреб часу. Це зумовлює необхідність наукового пошуку, нового осмислення національної історії України в контексті аграрної політики як складової суспільно-цивілізаційного розвитку.

Необхідність наукового дослідження теми визначається також домінуванням у суспільних науках негативного погляду при висвітленні підсумків аграрного реформування П.А.Столипіна, неправильної оцінки економічних та історичних особливостей аграрного устрою українського села. Таке тлумачення історії обмежує самі наукові дослідження, подає неповну та однобічну картину історичної реальності, негативно впливає на формування історичної свідомості. Тому у наукових дослідженнях, як і в економічній діяльності, має панувати об'єктивне осмислення аграрної політики, та, зокрема, процесу впровадження приватної власності на землю, ролі селянина в господарському та суспільному житті України, її історії, зокрема у висвітленні подій і явищ економічного життя українського села на початку ХХ століття.

Зв'язок роботи з науковими та державними програмами. Наукове дослідження ролі аграрного реформування в економічному житті України початку ХХ століття здійснено у відповідності з Указом Президента України Л.Кучми "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 року № 1529/99. У цьому документі наголошується на необхідності негайного реформування протягом грудня 1999 – квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю; підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян та селянських (фермерських) господарств. 25 жовтня 2001 року Верховною Радою України було прийнято Земельний кодекс України як перший етап реформування аграрного сектору. Хід голосування депутатами Верховної Ради засвідчив, що в українському суспільстві сьогодні відсутня єдність в питанні власності на землю. Ліві сили будь за що намагаються зберегти державну власність на землю і залишити селянина наймитом, а не власником землі. Для розв'язання цих протиріч необхідним стає всебічне вивчення історичних реалій сільськогосподарського життя України та обґрунтування її аграрних особливостей. Проведення столипінської реформи в Україні дає можливість виявити особливу історичну ментальність українського селянина.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтування економічної необхідності реформування сільського господарства України на початку ХХ століття, особливостей проведення аграрної реформи П.Столипіна та доцільності запровадження приватного сектору в Україні.

Для досягнення поставленої мети у дисертації визначені наступні задачі:

- аналіз економічних та політичних передумов аграрного реформування в Російській імперії в цілому і Україні, зокрема, та висвітлення особливості аграрного розвитку України в системі економіки та сільського господарства Російської імперії;

- визначити напрями, форми та методи реформування сільського господарства України як складової частини Російської імперії та їх капіталістичну спрямованість;

- розкрити динаміку процесів руйнації общинного землеволодіння, впровадження приватної власності на землю та поширення хутірського та відрубного господарства;

- висвітлити протирічність урядової політики в справі фінансування реформаторських заходів та процесу переселення українських селян за Урал та до Туркестану;

- визначити основні тенденції революційної напруги (до і в ході її проведення) та формування чітких позицій щодо аграрного питання в програмах політичних партій та блоків.

Об’єктом дисертаційного дослідження є проведення аграрної реформи П.А.Столипіна на початку ХХ ст. в Україні.

Предметом дисертаційного дослідження є виявлення характерних рис аграрної реформи в Україні на фоні проведення останньої в Російській імперії, а також її економічні і соціально-політичні наслідки для українського селянства.

Хронологічні рамки визначаються 1906 р., коли революційна ситуація в країні вимагала від уряду широких демократичних перетворень в аграрному секторі економіки і 1914 р., коли в зв'язку з початком І світової війни землевпорядкувальні роботи поступово скорочуються.

Територіальні рамки визначаються 9 губерніями України – Волинською, Катеринославською, Київською, Подільською, Полтавською, Таврійською, Харківською, Херсонською та Чернігівською.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є наукові принципи пізнання та вивчення суспільних процесів і явищ. Це, насамперед, принцип історизму, який вимагає кожне явище (у нашому випадку аграрне реформування сільського господарства України на початку ХХ століття) розглядати як процес становлення та розвитку з урахуванням конкретно-історичної ситуації, у взаємозв'язку з іншими процесами (політичними, соціальними, економічними). Такий підхід дає змогу прослідкувати безпосередній зв'язок минулого і сьогодення, зокрема, необхідність аграрного реформування на початку ХХ ст. та зміни в суспільному житті внаслідок реформи П.Столипіна.

Науковий принцип системності потребує розглядати проведення аграрної реформи як певну систему з власними закономірностями та методами, які притаманні сільському господарству України, визначити її особливості та соціальний склад. З іншого боку, це дає можливість дослідити весь спектр та динаміку взаємозв'язків між різними соціальними інститутами (селянство, дворянство, робітники, капіталісти та інтелігенція) та суспільно-політичними процесами, які відбувалися на початку ХХ ст. в Україні.

Основними методами наукового пошуку виступають: хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний та кількісний методи.

Ці та інші наукові принципи пізнання допомагають комплексному вивченню причин, характеру та наслідків аграрного реформування сільського господарства досліджуваного періоду в Україні.

Основу джерельної бази дослідження складають документи і матеріали рукописного і друкованого походження. Серед рукописних комплексів в ході написання дисертації використані архівні фонди Центрального Державного Історичного Архіву (ЦДІА) України.

Важливим джерелом для написання дослідження стали матеріали періодичної преси України. В процесі роботи над дослідженням автором використано вісімнадцять найменувань періодичних видань, які зберігаються у Газетному Фонді Національної Бібліотеки України ім.Вернадського.

Використання рукописних комплексів та матеріалів періодичної преси дає можливість з'ясувати наступні питання:

1) порівняти офіційну та періодичну літературу в оцінці та розумінні необхідності проведення аграрної реформи, різниці у її реалізації та очікуваних наслідків;

2) можливість простежити хід обговорення та дебати з аграрного питання в І та ІІ Державних Думах, складання пакету законодавчих актів та виділення першочергових завдань з питань реформування сільського господарства;

3) розбіжності в оцінці результатів проведення реформи офіційними джерелами та періодичною пресою;

4) визначення необхідного та реального фінансування проведення реформи П.А.Столипіна в Україні.

Для аналізу стану аграрного господарства були використані програми політичних партій як загальноросійських, так і українських, в яких у відповідності з різним соціальним спрямуванням у земельній політиці, ставилося питання вирішення аграрних проблем.

Допомогою при підготовці дисертації стали матеріали наукових читань та конференцій з проблем аграрної історії України та Росії, праці відомих вчених-дослідників з проблем аграрної історії.

Наукова новизна одержаних результатів насамперед полягає в комплексному дослідженні всіх ланок аграрного реформування в окремій частині Російської імперії – Україні. Розглянуто процес руйнування общинного землеволодіння в українських губерніях та формування приватного сектору. Зокрема, вперше здійснено аналіз висвітлення проблем українського селянства у періодичній пресі, оцінки поглядів сучасників на проблему приватної селянської власності на землю, їх рекомендації щодо способів вирішення проблем селянського малоземелля та безземелля. Вперше в дослідженні порівнюється офіційна оцінка реформи з періодичною пресою. Встановлена різниця між офіційними повідомленнями та реальною оцінкою в періодичній пресі за наступними напрямками:

а) фінансова підтримка реформи;

б) кількісна оцінка переходів на хутори і відруби та виділення землі в приватну власність;

в) різниця в ціновій політиці на землю, як об'єкту купівлі-продажу та інші.

Доповнено джерельну базу дослідження за рахунок введення у науковий обіг друкованих збірників і матеріалів та невикористаних раніше фондів періодичної преси України.

На захист виносяться наступні положення:

1. Економічні та політичні передумови та актуальність аграрного реформування в Україні як складової Російської імперії, особливості та територіальна диспропорційність общинного та індивідуального землекористування на українських землях напередодні проведення реформи.

2. Протирічність процесу приватизації землі за часів реформи, схематично-шаблонне відношення урядової влади щодо реалізації реформи без урахування особливостей побутового, географічного та історичного характеру українського регіону та розбіжності в розмірах земельних наділів на одне домогосподарство за даними офіційних документів та періодичної преси.

3. Особливе місце аграрному реформуванню відводилося в програмах політичних партій як загальноросійських, так і українських. Всі політичні партії національного спрямування ставили на порядок денний аграрне питання поряд з вирішенням національних проблем. Проте існували різні позиції щодо розуміння соціальної справедливості по відношенню до селянства, які коливалися від збереження поміщицького землеволодіння та поліпшення становища селянства за рахунок посиленої обробки землі до її повної націоналізації.

4. Непродуктивність орендного виду землекористування та зростання приватновласницьких земель в Україні під час проведення реформи, збільшення іпотечної оренди Селянським Банком та перехід до грошових розрахунків за оренду.

5. Основна підтримка урядової політики щодо збереження поміщицької земле власності була орієнтована на діяльність Селянського Банку, внаслідок чого зростала ціна на землю поміщиків та знижувалася ціна за надільні селянські землі вдвічі за ринкову, недосконалість кредитної політики в справі влаштування хутірського та відрубного господарств мали негативні наслідки для підсумків реформи в Україні.

6. Політика уряду, яка була направлена на переселення селян за Урал та до Туркестану, мала позитивне значення лише для колонізації цієї частини імперії. Для України переселенська політика уряду мала негативне значення, оскільки, не вирішуючи питання малоземелля та безземелля українського селянства, змушувала останнє власними силами та коштами освоювати цілинні землі Російської імперії.

7. Різниця в реакції українського селянства на проведення столипінської аграрної реформи, негативне ставлення у селян викликали насильницькі методи її здійснення, поміщицька спрямованість Селянського Поземельного Банку, непродуманість переселенських заходів, відмінність у запланованому та реальному фінансуванні. Підтримка реформи в переважній більшості була з боку заможних селян та повноцінних фермерів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що фактичний матеріал дисертації, узагальнення, висновки та рекомендації наукового дослідження можуть бути використані при проведенні реформування аграрного сектора економіки, діяльності селянських політичних партій, громадських організацій та об'єднань, в економічних дослідженнях науковців.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження оприлюднені автором у виступах на міжнародних та український науково-практичних конференціях: "Історія українського народу" (Київ, 1994), "Історія батьківщини і сучасність" (Київ, 1996), "Український народ - великий державотворець" (Київ, 1997), "Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень" (Київ, 1997), "Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму" (Київ, 1999). Матеріали дослідження були використані у підготовці висновків та рекомендацій названих конференцій.

Публікації. Матеріали дисертаційної роботи опубліковані в наукових збірниках та журналах:

1. Переселенський рух в роки столипінської реформи в Україні.//Сторінки історії. - К., 1994. - № 6.

2. Сільськогосподарська оренда землі в Україні на початку ХХ століття.//Сторінки історії. - К., 1997. - № 9.

3. Селянський банк в роки столипінської реформи у висвітленні періодичної преси України.//Сторінки історії. - К., 1999. - № 12.

4. Ринкові відносини в Україні в період столипінської реформи на початку ХХ ст.//Історія України. - 2000. - № 34.

5. Аграрне питання в програмах загальноросійських та національних українських політичних партій початку ХХ ст.// Історія. Вісник. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К., 2001. - Випуск 56.

6. Періодичні видання про шляхи та способи аграрного реформування в І та ІІ Державних Думах.// Наукові записки. Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова. Педагогічні та історичні науки. - К., 2001. - Випуск XXXVIII

7. Роль українського селянства у формуванні ринкових відносин у роки столипінської аграрної реформи на початку ХХ ст.// Історія. Вісник. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К., 2001. - Випуск 58.


Розділ 1. ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ПРОБЛЕМИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

Проблема аграрного реформування початку ХХ століття знайшла відповідне місце серед наукових досліджень суспільно-політичного напрямку. Аграрне реформування країни розглядалося як цілісний комплекс соціально-політичної боротьби царського уряду проти революційних виступів селян у 1905 році. Україні, яка в економіці Російської імперії займала важливе місце, надавалося особливе значення у проведенні аграрної реформи. Однак, наслідки аграрного реформування в Україні в багатьох випадках були відмінними від загальних по всій імперії. Повного та цілісного дослідження проблеми столипінської аграрної реформи в Україні у вітчизняній та зарубіжній історіографії фактично не здійснювалося. Але інтерес та зацікавленість у науковій розробці проблеми існував завжди. Кризовий стан сільського господарства та шляхи його вирішення були предметом вивчення спеціалістів в різні часи. Історіографію проблеми можна умовно поділити на дореволюційну, радянську, періоду перебудови, сучасну та дослідження української діаспори. В кожному з цих періодів проблема аграрного реформування розглядалася як в цілому, так і за окремими галузями.

Селянське питання та його роль в суспільному житті Російської імперії викликало увагу дослідників ще до початку столипінської аграрної реформи. Це пояснювалося перш за все тим, що селяни брали активну участь в революційних подіях 1905 року. Незадоволення розподілом в країні землі, сусідство великих поміщицьких латифундій, селянське малоземелля та безземелля змушували селян активно протестувати проти існуючого в країні розподілу землі. В цей період аграрне питання привертало увагу переважно економістів-аграрників та політичних діячів, які намагалися відшукати шляхи вирішення складної для країни проблеми. До питання перерозподілу землі звертався А.С.Белевський у своїй праці "Земельный вопрос и национализация земли". Велика увага приділялася Н.Бржевським у дослідженні общинного побуту селян та його господарського стану наприкінці ХІХ століття. Особливого значення ролі общинного землеволодіння в житті селянства та її подальшій долі надавали також А.Карелін та К.Качоровський (19, 22, 78, 86).

Дослідники П.Маслов, А.Корнилов та В.Чернов приділяли особливу увагу не тільки становищу сільського господарства на початку ХХ століття, але й ролі в ньому селянського невдоволення існуючим аграрним устроєм. Аграрне питання в Росії було достатньо гострим як для селян, так і для уряду, адже саме селяни продовжували революційну боротьбу і після того, як робітничі страйки пішли на спад (121, 101, 200).

Запровадження в Російській імперії П.А.Столипіним аграрних перетворень посилило зацікавленість багатьох тогочасних дослідників. До обговорення економічних наслідків нового законодавства додаються ще й проблеми соціального становища селянства. Так, І.Чернишев в своєму дослідженні оцінює відношення селян до общини напередодні указу 9 листопада 1906 року (201).

Проблемі аграрного устрою в Росії приділяли дослідники С.Н.Южаков та А.В.Пешехонов. В збірнику, присвяченому аграрній проблемі в зв'язку з селянським рухом, А.В.Пешехонов розглядає суть аграрної проблеми в імперії та роль, яку відігравало селянство в економічному житті країни. Про проблеми, які будуть виникати після закріплення землі у приватну власність селянами, розмірковує Г.А.Крестовніков (205, 142, 143, 102).

Переселенню селян за Урал на початку ХХ століття також надавалася увага як з боку уряду, так і з боку дослідників-економістів того часу. Результати переселення селян до Сибіру знайшли відображення у праці В.Дашевича. В цьому ж напрямку працював і відомий економіст початку століття А.Кауфман. Ще наприкінці ХІХ століття була опублікована його робота про причини та майбутнє переселенської справи, а в 1905 році вийшла ще одна його праця, в якій досліджуються результати переселення та колонізації Сибіру. Після початку столипінської реформи А.Кауфман знову звертається до переселення та його залежності від общинного землеволодіння (43, 83-85).

Отже, на початку ХХ століття сучасниками вивчалися різні причини складної аграрної ситуації в країні та різні сторони запровадженої П.А.Столипіним реформи - становище общини, її подальша доля після запровадження указу 1906 року, переселення селян до Сибіру і т.ін. Однак цілісного дослідження всіх сторін аграрного реформування до 1917 року так і не з'явилося.

Наступна хвиля цікавості до аграрного законодавства виникла в Радянському Союзі після закінчення громадянської війни. Молода держава повинна була відновлювати зруйноване господарство. Сільське господарство в новій економічній політиці теж відігравало значну роль. Складне становище селян після громадянської війни змушувало спеціалістів-дослідників шукати шляхи виходу з кризи в минулому. З цією метою вивчався досвід столипінської реформи. Однак зміна політики радянської влади наприкінці 20-х років змінила і відношення дослідників до аграрної реформи П.А.Столипіна. В зв'язку з цим було зроблено висновок, що ця реформа зазнала краху на всій території Російської імперії. З'являються дослідження, які присвячені перш за все революційному руху селян. А.Гайсинович, В.Іванушкін та В.Руднєв в своїх працях розглядають економічні передумови та наслідки селянського руху в революції 1905 року. Політичному життю країни в період між революціями 1905 та 1917 років присвячені дослідження П.Стебницького, П.Маслова та І.Дроздова (33, 63, 169, 190, 122, 46).

Аграрній політиці П.А.Столипіна, її причинам та наслідкам присвячена робота радянського дослідника Н.Карпова. До проблеми аграрного реформування знову звертається А.А.Кауфман. В 1918 році дослідник опублікував роботу, яка була присвячена особливостям аграрного устрою Росії, оцінці та наслідкам аграрної реформи П.А.Столипіна (81, 82).

Дещо посилилася увага вчених до історії України в роки здійснення політики українізації. Саме в цей період з'являється ґрунтовне дослідження О.Погребинського, яке присвячене проведенню столипінської аграрної реформи в Україні. Його погляди на роль економіки України кінця ХІХ – початку ХХ століття ґрунтувалися не на великодержавних шовіністичних засадах, а на особливостях історичного розвитку окремих місцевостей Російської імперії. Автор не ідеалізує столипінську реформу, однак віддає належну увагу особливостям економічного розвитку України, який "ніяк не укладається в загальноросійські рамки". Автор вважав, що розроблення найновішої економічної історії України в зв'язку з цим не тільки можливе, але й методологічно конче потрібне.

Саме О.Погребинський першим в історії аграрного реформування початку ХХ століття звернув увагу на значення в сільському господарстві такого значного прошарку як середняки. Розглядаючи процес розшарування селянства, автор зазначав, що проблема середньо забезпеченої маси селянства губить своє значення. Він підкреслював, що середняки вже напередодні війни являли собою велику економічну і соціальну силу, для того щоб не ставити під загрозу подальше існування всієї системи прусського аграрного капіталізму, але й не настільки забагатілу верству, щоб підпирати собою соціально основи столипінської політики (148).

Характерною рисою досліджень цього періоду було те, що, з одного боку, за часів непу та розвитку індивідуального селянського господарства столипінська реформа розглядалася економістами неупереджено, а з іншого - політика радянської влади вимагала утвердження єдиного правильного курсу (курсу партії більшовиків), як такого, що здатний задовольнити всі вимоги селян. Саме з огляду на останнє з'являються дослідницькі роботи, в яких зазначається, що вся політика аграрної реформи П.А.Столипіна зазнала краху.

Багато уваги приділялося столипінській реформі починаючи з 40-х років ХХ століття, а в 60-80-ті роки інтерес до цієї проблеми посилюється. З'являється багато досліджень з питань аграрної реформи у межах всієї Російської імперії. В цей період вчені-історики вводять до наукового обігу багато нових джерел – документів з фондів МВС Російської імперії, Ради міністрів, губернаторів та інш. Однак продовжується тенденція щодо висвітлення реформи в негативних тонах.

Наддніпрянська Україна, починаючи з другої половини ХІХ століття, в економічному розвитку була невід'ємною частиною Російської імперії. Тому всі урядові реформи Олександра ІІ мали для України таке ж важливе значення як і для всієї імперії. Відміна кріпацтва у 1861 році була значним кроком царського уряду на шляху переходу до індивідуалізації землеволодіння та землекористування. Але вона не призвела до прогресу приватної власності на землю. У 80-90-х роках ХІХ століття уряд намагався насадити общинну структуру на селі, яка повинна була замінити особисту владу поміщика на селі та забезпечити йому можливість експлуатувати селян, а уряду - гарантувати сплату селянами податків та виконання ними повинностей. Думку про штучну підтримку урядом общинного землеволодіння підтримували радянські вчені І.Д.Ковальченко та Л.В.Мілов. В своїй праці "Всероссийский аграрный рынок XVIII – начала ХХ века. Опыт количественного анализа" вони зазначали, що становий характер землеволодіння в Російській імперії був однією із форм земельної власності (97, с.250, 253).

Найбільша кількість праць у галузі дослідження аграрного устрою Російської імперії на початку ХХ століття в цілому та столипінській реформі зокрема, належить видатному радянському досліднику С.М.Дубровському. В багатьох своїх роботах він оцінює розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві та причини їх гальмування, боротьбу селянських мас проти поміщицького землеволодіння, малоземелля та безземелля (47-50).

Капіталістичний розвиток сільського господарства наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття з кожним роком все глибше проникав у сільське господарство, руйнував його натуральний устрій та перетворював на товарне виробництво. Цьому питанню приділялося багато уваги в дослідженнях радянських істориків та економістів. В першу чергу оцінювалися політичні аспекти станового землеволодіння. С.М.Дубровський, оцінюючи становище селян після реформи 1861 року, зазначав, що поміщицьке землеволодіння та різноманітні форми напівкріпацької кабальної експлуатації селянства були характерними для прусського шляху розвитку капіталізму, в якому зберігалась залежність селян від поміщиків та царського самодержавства (47, с.8).

Найбільш ґрунтовною у висвітленні столипінської реформи являється його праця "Столыпинская земельная реформа. Из истории сельского хозяйства и крестьянства России в начале ХХ века". В ній автор послідовно і всебічно висвітлює всі основні етапи земельної реформи початку століття. Основні розділи дослідження присвячені значенню та сутності аграрного реформування, історії законодавчих актів царського уряду, руйнуванню общини та насадженню хуторів і відрубів, діяльності Селянського Поземельного Банку та переселенню за Урал.

Оцінюючи доцільність проведення нового аграрного устрою, С.М.Дубровський зазначає, що столипінська реформа була одним з епізодів у розпочатому вже давно процесі зміни феодально-кріпосницьких відносин капіталістичними (49, с.13). Ця праця С.М.Дубровського дає докладні відомості про столипінську реформу в Російській імперії, її значення для країни в цілому. Але особливостям українського сільського господарства, які були відмінні від Європейської Росії, автор не приділяє уваги.

Окремо розглядали столипінську аграрну реформу багато дослідників радянських часів. П.Н.Єфремов, А.В.Шапкарін, П.Н.Першин детально висвітлювали в своїх працях проблеми поміщицьких господарств початку ХХ століття, руйнування общини капіталістичними формами землекористування, оренду землі, діяльність Селянського Поземельного Банку, переселення до Сибіру та інші аспекти реформи. Однак, і у цих працях Україна не розглядається як особливий економічний регіон зі своїм специфічним історичним та економічним розвитком (57, 140, 141).

Дослідження С.М.Сидельникова присвячені не тільки аграрній політиці самодержавства взагалі, але й столипінській реформі зокрема. В цих роботах розглядається та всебічно висвітлюється питання земельної общини, операції з орендою землі, керівництво реформою, роль в ній земських установ. Докладно поданий матеріал про матеріальну та агрономічну допомогу селянам, недоліки уряду у цій справі. Окремо виділена діяльність Селянського Поземельного Банку, його операції з землею, позики та посередницькі операції, іпотеки як складова частина діяльності банку. Розділ про переселенську політику царизму висвітлює мету, умови, заходи переселення, недоліки в організації цього процесу.

С.М.Сидельников підтримує думку про залишки кріпацтва в землеволодінні та їх негативний вплив на капіталістичний розвиток сільського господарства. В своїй праці "Аграрная политика самодержавия в период империализма" він зазначає, що в результаті першої поміщицької чистки кріпацтва в землеробстві сільське господарство в Росії на початку ХХ століття знаходилося на досить низькому рівні, причому поміщицьке господарство за ступенем свого розвитку підходило до селянського (179, с.37).

На думку С.М.Сидельникова, низький рівень сільського господарства був головним гальмом для розвитку виробничих сил Росії. І хоча промисловість на початку ХХ століття досягла значного розвитку, однак Росія набагато відставала від передових капіталістичних країн.

Багато дослідників приділяли особливу увагу окремим питанням сільського господарства кінця ХІХ - початку ХХ століття. Специфічній галузі землекористування – оренді землі присвячена робота А.М.Анфімова "Земельная аренда в Росии в начале ХХ века". Автор висвітлює всі аспекти операцій з землею та діяльність банків, яка була пов'язана з ними (9-12).

Багато уваги в літературі приділяється дослідженню фінансового устрою Російської імперії кінця ХІХ – початку ХХ століття. Сільськогосподарський кредит мав в аграрному устрої Росії феодальні пережитки, основою яких були привілейоване дворянське землеволодіння та засилля в ньому дворянських латифундій (124, с.3).

Система економічного та фінансового законодавства була у тісному зв'язку з соціально-економічним розвитком капіталістичної Росії, зазначає А.П.Погребинський (145-147). Велика роль в цих дослідженнях приділяється діяльності банків – Державному Дворянському Земельному Банку (ДДЗБ), який був заснований в 1885 році та Селянському Поземельному Банку (СПБ), заснованому 1882 року. Метою останнього було сприяння селянам у придбанні у власність земель, які пропонувалися банком. ДДЗБ був створений для підтримки землеволодіння "потомственных дворян". Таким чином, діяльність двох банків була спрямована на протилежні цілі, хоча насправді СПБ був посередником при продажі дворянських земель (146, с.3).

Значну увагу радянські дослідники приділяли також і соціально-правовому становищу селян в період після скасування кріпацтва. В.Г.Тюкавкін зазначає, що наприкінці ХІХ століття правове становище селян відрізнялося від інших соціальних станів. Цю думку підтримує і П.Д.Індиченко, який зазначає, що аграрне питання того часу складало економічно-правову та національну особливість Російської імперії (187, с.250-259; 65, с.57).

Нагальним проблемам селянського землеволодіння та заходам щодо їх вирішення присвячені статті у збірнику "Проблемы крестьянского землевладения и внутренней политики России. Дооктябрьский период". Зокрема, стаття В.С.Дякіна "Столыпин и дворянство (Провал местной реформы)" присвячена аргументації необхідності реформ в аграрному секторі, діяльність в цій галузі П.А.Столипіна, його зацікавленість у здійсненні основних напрямків селянської реформи (158, с.231-274; 51).

У збірнику досліджень, які присвячені діяльності самодержавства, окремий розділ відводиться столипінській земельній реформі, як найважливішій частині усього політичного курсу царизму, зокрема аграрному законодавству, закріпленню землі у приватну власність селянами, вихід з общини і т.ін. (107).

Питанню розміщення сільського господарства Росії присвячене дослідження Є.С.Карнаухової. В своїй праці автор, зокрема, розглядає особливості сільськогосподарського капіталізму Росії, а також висвітлює два шляхи розвитку сільського господарства – прусський та американський (79).

Дослідження, в якому детально розглядається соціально-політична суть столипінської реформи, належить Є.Г.Василевському. В цій роботі автор простежує процес розвитку сільського господарства в Росії ще з часу скасування кріпацтва. Впровадження в поміщицьких господарствах капіталістичної системи господарювання, середньовічний характер надільного землеволодіння, община як гальмо на шляху розвитку сільського господарства і в зв'язку з цим необхідність реформ на початку ХХ століття - все це докладно висвітлено автором. Тут велика увага приділяється також соціально-політичним аспектам впровадження реформи, боротьбі різних політичних течій в зв'язку з новим аграрним законодавством, а також основним тенденціям реформи та її підсумкам (24).

Велику увагу приділяли дослідники окремій галузі столипінської реформи – переселенню селян до Сибіру. Одне з таких досліджень належить Л.Ф.Склярову. В роботі докладно висвітлюється політика царського уряду з переселенського питання наприкінці ХІХ століття, та зміни у його підході до переселення на початку ХХ століття і особливо в період після революції 1905 року. Окрім колонізаторського курсу, уряд мав на меті переселенням розрядити революційну напругу в європейській частині Росії. Багато уваги приділяється автором не тільки самому процесу переселення, але й причинам, розміру, урядовій пропаганді переселення, організації переселенців на місцях і т.ін.(184).

Безпосередньо вивченню історії переселення селян України на Схід Російської імперії присвячені кандидатська дисертація Н.А Якименка "Переселенческое движение из Украины в годы столыпинской аграрной реформы" (1977 р.) та його докторська дисертація "Переселение крестьян Украины на окраины Росс

Подобные работы:

Актуально: