Cистема управління зовнішньоекономічною діяльністю ЗАТ "Харків'янка"

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах глобалізації світової економіки і підвищення ролі зовнішньоекономічної діяльності для вітчизняних підприємств найважливішим завданням стає управління зовнішньо економічною діяльністю, і особливе місце займає проблематика стратегічного менеджменту. Необхідність теоретичної розробки зовнішньоекономічної стратегії викликана, перш за все, тим, що істотний вплив на життєдіяльність підприємств почали надавати чинники зовнішнього середовища. Вивчення досвіду роботи зарубіжних фірм і вітчизняного досвіду, що зароджується, переконують, що ступінь ризику істотно знижується для тих підприємств, які використовують новітні теорії і методи сучасного менеджменту, де сформовані служби стратегічного розвитку.

Ефективний розвиток зовнішньоекономічної діяльності повинен грунтуватися, перш за все, на адаптації стратегії підприємств до вимог міжнародного ринку. Враховуючи складне фінансово-економічне положення багатьох вітчизняних промислових підприємств і високі витрати, потрібні для виходу на зовнішній ринок, особливо важливим стає вибір пріоритетних напрямів, в найбільшій мірі сприяючих досягненню успіху на зовнішньому ринку, пошук оптимальних варіантів вдосконалення управління зовнішньоекономічною діяльністю.

Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін товарами й послугами, належить до числа найбільш давніх форм міжнародних відносин. До неї також належать рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Необхідність і ефективність системи міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає.

Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зовнішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку економіки будь-якої країни (й України зокрема). Вона створює умови для економії витрат в економіці або в окремих її галузях. Плани зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток взаємовигідних зв'язків з країнами світу. Вони мають всебічно враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в інтересах розвитку економіки, технічного прогресу та підвищення рівня життя народу.

У плані розвитку зовнішньоекономічної діяльності визначаються номенклатура й обсяги основних товарів, які мають змінити товарну структуру експорту та імпорту, головні напрями розвитку зовнішньоторгового обороту по окремих країнах, обсяг технічного й економічного сприяння країнам, які розвиваються, характер і обсяги кредитних операцій. Під час розробки планів проводяться розрахунки економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту, імпорту та сумарного економічного ефекту відповідно до методики визначення економічної ефективності зовнішньої торгівлі; її ефективність визначається шляхом порівняння витрат на виробництво з витратами на імпорт.

Поряд з відносними показниками розраховуються абсолютні, які відображають ефективність чи збиток, отримані економікою в результаті застосування тієї чи іншої пропозиції щодо розвитку зовнішньої торгівлі. При цьому рекомендується враховувати специфіку торгівлі з окремими країнами чи їх групами, умови торгівлі в кредит та ін.

Ось уже сімнадцять років Україна виступає на світовій арені як незалежна європейська держава, її економіка переживає затяжну кризу. Через зниження попиту на внутрішньому ринку велика кількість підприємств працює практично в півсили. Типовим явищем стало приховане безробіття.

Депресійні процеси у виробництві негативно впливають на стан зовнішньої торгівлі. Обсяг експорту не відповідає можливостям товаровиробників і не задовольняє державних потреб щодо валютних надходжень, які використовуються для стабілізації економіки, зниження рівня інфляції та бюджетних витрат. Крім того, характер експорту залишається пасивно-сировинним. Навіть у країни СНД необхідно збільшити експорт продукції виробничо-технічного призначення. Негативне також сальдо в торгівлі щодо енергоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози, деревини, каучуку. Відомо, що незадовільний стан зовнішньоекономічних зв'язків не може позитивно впливати на економіку України.

У той же час значну роль в оздоровленні економічної ситуації має відігравати ефективна зовнішньоекономічна діяльність, яка включає в себе економічні відносини між окремими країнами, їх регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами (корпораціями).

Перехід України до фази економічного пожвавлення та піднесення в нових умовах господарювання може здійснюватися за зрахунок ефективного використання власного ресурсного потенціалу шляхом упровадження новітніх технологій. Основою нової економічної стратегії у сфері зовнішньоекономічної діяльності України мають бути зацікавленість людини у вільному підприємництві та розвитку товарного виробництва, а також упровадженні ринкових відносин; запровадження в обіг твердої конвертованої грошової одиниці; НТП із застосуванням активної інноваційної, інвестиційної та структурної політики; рівноправне співіснування різних форм власності.

Ступінь розробленості проблеми. Розробка ідей стратегічного управління знайшла віддзеркалення в працях таких західних дослідників, як Р. Акофф, І. Ансофф, Би. Карлофф, У. Кинг, Ф. Котлер, М. Портер, А. Томпсон, Д. Стрікленд і ін. У вітчизняній економічній літературі з'явилися дослідження таких авторів, як Ст. Архипов, О. Віханський, А. Ідрісов, М. Круглов, А. Петров, Р. Фатхутдінов і ін., праці яких внесли значний внесок до розвитку даного напряму.

Різні аспекти організації і ефективності зовнішньоекономічної діяльності досліджувалися в роботах І. Герчикової, Ст. Денісова, Р. Ніздряної, Ст. Покровськой, Ю. Порошина, Л. Стровського, І. Фамінського і ін.

Цілі і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження теоретичних і практичних підходів до вибору зовнішньоекономічної стратегії підприємства ЗАТ «ХАРКІВ'ЯНКА».

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішувалися наступні завдання:

- досліджувати організаційні умови здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємств ;

- визначити стратегічні орієнтири розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств;

- провести ;

- розкрити вплив чинників зовнішнього і внутрішнього середовища на формування зовнішньоекономічної стратегії підприємства;

- запропонувати систему заходів по вдосконаленню інформаційного забезпечення системи управління зовнішньоекономічною діяльністю;

- сформувати рекомендації по виробленню зовнішньоекономічних стратегій для ЗАТ «ХАРКІВ'ЯНКА»

Предметом дослідження є управлінські відносини, що виникають в процесі стратегічного управління підприємствами, забезпечують здійснення ефективної зовнішньоекономічної діяльності.

Об'єктом дослідження є ЗАТ «ХАРКІВ'ЯНКА», що систематично займається зовнішньоекономічною діяльністю.

Методологічною і інформаційною базою дослідження є праці учених, присвячені проблемам стратегічного управління, зовнішньоекономічних зв'язків вітчизняних підприємств.

В процесі роботи були використані статистичні, абстрактно-логічні, економіко-математичні і інші методи обробки інформації.

Інформаційну базу дослідження склали статистичні дані і матеріали державного комітету статистики України, дані звітності ЗАТ «ХАРКІВ'ЯНКА»

Практична значущість результатів дослідження полягає в тому, що рекомендації і виводи дослідження можуть бути використані на підприємстві при розробці і реалізації стратегічних параметрів їх діяльності.

1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

1.1 Принципи зовнішньоекономічної діяльності та зовнішні зв`язки України

Серед комплексу невідкладних завдань щодо забезпечення ефективного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво першочергове значення має формування механізму зовнішньоекономічних зв’язків, його теоретична розробка та практичне втілення в життя. При цьому йдеться про створення фактично нового механізму, який має регулювати взаємовідносини України з навколишнім світом на принципово нових засадах.

Під механізмом зовнішньоекономічних зв’язків розуміють сукупність конкретних їх форм, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських комплексів із світовими з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її громадян.

Виходячи з принципу міжнародного поділу праці, геополітичного становища України, характеру розвитку її продуктивних сил, існуючих науково-технічного та ресурсного потенціалів, механізм зовнішньоекономічної діяльності, що формується в країні, необхідно орієнтувати на реалізацію головної стратегічної мети в сфері зовнішньоекономічної політики — інтеграцію народногосподарського комплексу України у світову господарську систему. Ця інтеграція передбачає досягнення таких цілей:

- формування розвинутої ринкової системи господарства, яка базувалася б на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах;

- використання можливостей світового ринку для структурної перебудови національного господарства;

- перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.

На відміну від раніше діючої системи державного адміністрування у зовнішній економічній сфері сьогодні повинен забезпечуватися абсолютний пріоритет товарно-грошових, тобто економічних важелів у регулюванні даної сфери діяльності. Саме вони в країнах з ринковою економікою є основними елементами механізму управління господарською діяльністю як на національному, так і на міжнародному рівнях. Тому при розробці нового механізму зовнішньоекономічних зв’язків необхідно відмовитися від старої методологічної основи регулювання цих процесів.

В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути покладені принципи демократизації, демонополізації зовнішніх економічних зв’язків, які передбачають максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт, підвищення ролі митного та валютного регулювання міжнародних господарських зв’язків, надання об’єктам зовнішньоекономічної діяльності широкої самостійності згідно з міжнародною практикою.

Водночас зовнішня економічна політика має відповідати національним інтересам держави, забезпечувати взаємовигідне співробітництво з іноземними партнерами, стимулювати конкуренцію між учасниками зовнішньоекономічної діяльності з метою підвищення якості продукції та послуг на українському ринку.

Для створення нового дієвого механізму зовнішньоекономічних зв’язків необхідне вирішення таких основних проблем:

- формування необхідної законодавчої бази;

- створення відповідного економічного середовища;

- розвиток інституційних структур, що регулюють зовнішні економічні зв’язки.

Важливою передумовою і водночас необхідною основою налагодження та поглиблення економічного співробітництва із зарубіжними партнерами є розвиток правової бази для такого співробітництва. Світова практика свідчить про те, що у міру інтенсифікації міжнародних господарських зв’язків, якісного та кількісного їх зростання надзвичайно ускладнюється характер взаємовідносин між учасниками. А це потребує чіткого правового регулювання як на національному, так і міжнародному рівні.

Важливими елементами механізму зовнішньоекономічної діяльності в умовах розвитку ринкової системи господарювання є валютна, податкова, кредитна, депозитна, цінова і митно-тарифна політика. Ключовим елементом механізму зовнішньоекономічних зв’язків є валютна політика, за допомогою якої здійснюється вплив держави та центрального банку на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоздатність національного виробництва.

Одним з факторів підвищення ділової активності як серед національних товаровиробників і експортерів, так і серед зарубіжних інвесторів є формування сучасної податкової системи на експортно-імпортні операції та прибуток спільних підприємств.

Дуже важливим інструментом державного впливу на зовнішні економічні зв’язки є кредити та субсидії. Кредитування експортно-імпортних операцій, великих будівельних проектів є невід’ємною частиною міжнародної ділової практики, що прискорює процес кругообігу капіталу.

Складовою частиною механізму зовнішньої економічної діяльності є митна політика держави, покликана передусім виконувати функцію захисту внутрішнього ринку. Митна політика України повинна передбачати укладання митних союзів із заінтересованими країнами, що посилять їх взаємну довіру, приведе їхню митну політику до узгодженості.

Ставши на шлях лібералізації зовнішніх економічних зв’язків та побудови відкритої економічної системи, Україна постійно відчуватиме зростаючий вплив тенденцій світового розвитку на свої внутрішні господарські процеси.

У межах подальшого розвитку і вдосконалення механізмів фінансової допомоги суб'єктам ЗЕД слід розширити державне кредитування експортоорієнтованих науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), опанування виробництвом наукоємної і високотехнологічної продукції, можливості закупки обладнання для розвитку експортного виробництва (кредити на тривалий період у залежності від термінів окупності проектів), кредитування виробництва експортної продукції з тривалим циклом виготовлення, включаючи закупівлю сировини, матеріалів і комплектуючих частин, що не виробляються в Україні.

Серед заходів економічного сприяння, здатних стимулювати зовнішньоекономічну діяльність підприємств, можливі такі:

- забезпечення державних гарантій банкам, що фінансують експортні поставки комерційного довгострокового кредиту;

- забезпечення державних гарантій по кредитах на участь у міжнародних торгах;

- страхування операцій по опануванню зовнішніх ринків (6).

Фінансування капітальних вкладень, враховуючи гострий дефіцит коштів у бюджетах на найближчі роки, реально може здійснюватись у межах Державної програми економічного і соціального розвитку. В цьому зв'язку ефективним є проведення конкурсів з розміщення на підприємствах централізованих інвестиційних ресурсів і наступним відбором інвестиційних пропозицій для забезпечення в промисловості та сфері послуг виробництва експортних товарів на рівні кращих світових зоазків. Державна підтримка мала б скласти до 40% від вартості проекту.

Серед важливих напрямків підтримки експорту, особливо товарів високого ступеня обробки, є використання заходів податкового регулювання. У зв'язку з цим у межах удосконалення податкової системи і посилення її стимулюючого впливу на вітчизняних товаровиробників можливі різні форми податкового заохочення експортерів, у тому числі:

- утворення системи відшкодування ПДВ, виплаченого на внутрішньому ринку при закупівлі товарів у випадку їх подальшого експорту;

- стимулювання виробничої кооперації шляхом розширення масштабів ефективного використання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків митних режимів переробки відповідно до Митного кодексу України;

- розробка комплексу заходів зі зниження непрямого оподаткування експорту послуг;

- вільнення експортерів від виплати податку на рекламу;

- зниження розміру державного мита при розгляді в арбітражних судах тих справ, які пов'язані з виробництвом і подальшим експортом товарів.

По мірі поліпшення економічної ситуації в країні стає можливою розробка додаткових механізмів податкового стимулювання експортної діяльності підприємств, у тому числі в формі інвестиційного податкового кредиту, що спричинило б збільшення машинотехнічного експорту через створення збутових фірм, дилерської мережі, сервісних центрів.

На сучасному етапі економічних перетворень, коли йде активний процес формування принципово нової правової та інституційної основи відкритого ринкового господарства, особливого значення набувають цілеспрямовані зусилля держави з удосконалення нормативної бази, організаційного та іншого забезпечення експортної діяльності. Зі зменшенням втручання держави в підприємницьку діяльність, у тому числі в сфері зовнішньої торгівлі, суттєво зростає роль непрямих форм її участі в реалізації загальнонаціональних цілей і завдань у цій галузі. Система організаційно-правових і спеціальних заходів стимулювання експорту дозволить більш ефективно виконати покладені на державу функції її розвитку і розширення участі України в міжнародному розподілі праці.

Підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції і розширення її доступу на зовнішні ринки пов'язано із створенням ефективної системи сертифікації експортованої продукції, у тому числі з відтворенням державної інспекції якості експортних товарів. Важливим аспектом цієї діяльності є участь України в роботі міжнародних і регіональних організацій по сертифікації.

Процеси стандартизації зараз охоплюють не тільки сферу матеріального виробництва, але й сферу документообігу в зовнішній торгівлі. Використання прогресивних форм оформлення зовнішньоторговельної документації і листування дозволяє скоротити передпродажні витрати і заощадити час. У цьому зв'язку треба активізувати роботу з популяризації і широкого впровадження відповідного стандарту в діловодство і практику контрактної роботи експортерів.

Однією з функцій державної підтримки експорту товаровиробників є сприяння в просуванні вітчизняної продукції на зовнішні ринки. Вдосконалення реклами експортних товарів є необхідною органічною частиною політики стимулювання експорту. Особливо сконцентрованою формою експортної реклами виступають торговельні виставки і ярмарки. При цьому в останні роки державна підтримка виставково-ярмаркової діяльності була практично згорнута, що призвело до значного збідніння українських експозицій на традиційних світових виставках. Перспективними формами просування експортної продукції України є проведення специфічних виставкових заходів, ярмарок, міжнародних контактів для суб'єктів малого підприємництва, виставок ідей і технологій, а також організація під егідою держави спеціалізованих торговельних делегацій для ознайомлення з ситуацією па зовнішніх ринках і встановлення ділових зв'язків.

Здійснення вищенаведених організаційно-правових і спеціальних заходів стимулювання експорту потребує нових витрат. Їх сума незначна, оскільки відповідні заходи, як правило, не є високовитратними і можуть здійснюватися поетапно. Ефективним інструментом стимулювання експорту, в першу чергу підтримки виставково-ярмаркових, рекламних та інших заходів з освоєння зовнішніх ринків, може стати Фонд підтримки експорту за умови виділення йому необхідних коштів.

Заходи зі стимулювання зовнішньоекономічної діяльності повинні включати розвиток зовнішньоекономічної освіти та наукових досліджень у сфері ЗЕД, а також створення необхідних організаційних умов. Важливо закріпити і надалі розвивати механізм консультацій, взаємної узгодженості інтересів та обговорення перспектив за участю представників органів влади й експортерів.

Згідно із завданням щодо створення умов і механізмів надання кваліфікованої допомоги з експорту, з урахуванням світової практики, об'єднання експортерів мають виконувати такі інформаційно-консультаційні функції:

- координацію дій експортерів на зовнішніх ринках та узгодження умов виходу на ринок між зацікавленими членами об'єднання в інтересах оптимального використання кон'юнктури, дотримання правил конкуренції і міжнародних зобов'язань в Україні;

- збір та розповсюдження серед членів об'єднання інформації про державне регулювання зовнішньої торгівлі в іноземних країнах;

- збір та розповсюдження інформації про стан і перспективи розвитку світових товарних ринків;

- збір та розповсюдження інформації про специфічні вимоги до якості експортованих товарів за кордон та сприяння підвищенню якості таких товарів.

Необхідно створити сприятливу основу для залучення іноземних інвестицій. Окрім забезпечення політичної та економічної стабільності, основним фактором залучення інвестицій ззовні є також зменшення податкового навантаження. Ефективність зниження податків для залучення іноземних інвестицій не тільки теоретично доведена, а й практично підтверджена досвідом країн з перехідною економікою, зокрема, Чехії (8).

Іншою необхідною умовою розвитку реального сектору України є створення умов для переведення грошових коштів до нього з фінансового сектору. Для досягнення цієї мети ставки відсотків потрібно зменшити нижче рівня рентабельності вітчизняного виробництва.

Такі засоби слід застосовувати одночасно, інакше відсутність хоча б одного з них зведе нанівець успіхи від інших.

Свій вибір ринкової трансформації Україна зробила разом із проголошенням незалежності. Йдеться про утвердження основного принципу державотворення, за яким суверенність держави можлива лише на основі ринкової трансформації економіки. Тому головним завданням зовнішньоекономічної політики країни є створення сприятливих зовнішньоекономічних умов для розширеного відтворення економіки, розробка механізмів її модернізації, засвоєння досягнень міждержавного спілкування, обмін досягненнями науково-технічного прогресу з іншими країнами. Це стає можливим у процесі встановлення стабільних та широких контактів з країнами розвинутої ринкової економіки, що, в свою чергу, можливо за умови виробництва порівняно конкурентоспроможної продукції. Для досягнення цього потрібне вдосконалення механізму державного господарювання, створення відкритої економіки, запровадження інших елементів соціально орієнтованої ринкової економіки.

Проблема створення в країні механізму економічного саморегулювання багато в чому збігається із завданням адаптації країни до сучасних реалій світового господарства. Крім того, перехід від централізовано керованої до ринкової економіки примушує паралельно вирішувати надзвичайно складні проблеми становлення власної державності. Тому в контексті нової стратегії розвитку країни особливого значення набуває питання подальшого поглиблення зовнішньоекономічного розвитку, забезпечення інтеграції української економіки в структуру світового економічного простору, міжнародного поділу праці.

Перспективними перетвореннями зовнішньоекономічних зв'язків на цей період можуть бути розробка теоретичних засад щодо спеціальних програм децентралізації і подальшої лібералізації умов зовнішньоекономічної діяльності, демонтаж існуючої системи монопольних структур з одночасним забезпеченням ефективного державного регулювання та механізму стимулювання експорту продуктів високотехнологічних виробництв.

1.2 Система регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

На сучасному етапі розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України важливу роль у зміцненні конкурентоспроможності вітчизняної економіки, її інноваційному відновленні, утвердженні сприятливого інвестиційного й підприємницького клімату має відігравати політика державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), інституційною основою якої виступають система нормативно-правових джерел і сукупність органів, що виконують функції зі створення, реалізації та контролю виконання нормативно-правових актів.

Особливої значущості розвиток правової основи державного регулювання ЗЕД набуває з огляду на основні напрямки зовнішньоекономічної і політичної стратегії України, які передбачають інтеграцію до ЄС та ЄЕП, поступовий рух до СОТ, а значить - лібералізацію відносин національних суб'єктів господарювання з їхніми іноземними контрагентами. Це обумовлюється, по-перше, необхідністю змін у принципах функціонування системи державного регулювання ЗЕД в Україні, а по-друге, - вимогою узгодження вітчизняної законодавчої бази ЗЕД з відповідними нормами законодавств інших країн. До проблем, які можна визначити у зв'язку з цим, слід також віднести відсутність в країні належного нормативного підґрунтя для здійснення низки видів ЗЕД, зокрема в сфері руху капіталів, торгівлі об'єктами інтелектуальної власності та ін.

Правовим питанням регулювання ЗЕД в Україні присвячено досить багато досліджень. Так, основні інструменти державного регулювання ЗЕД детально проаналізовані О. Вишняковим (12,с.63), правові основи здійснення господарських операцій з іноземними контрагентами та підстави відповідальності перед державою за порушення законодавства визначені С. Коломацькою, О. Костюченком, В. Кротюком, Н. Георгіаді, А. Мазаракі, І. Михасюком (27,с.63). Інтерес представляють практичні посібники з організації та здійснення ЗЕД, в яких систематизовані предметні аспекти її регулювання і особливості притягнення суб'єктів підприємництва до відповідальності при порушенні ними певних норм законодавства (18,с.21). Натомість питання структури системи державного регулювання ЗЕД не знайшло гідного відображення в науковій літературі, окремі згадування про неї можна знайти у працях Ю.Макогона, В. Авер'янова та деяких інших авторів.

Аналіз літературних джерел показав, що більшістю авторів проблема правового забезпечення функціонування системи державного регулювання ЗЕД або не розглядається, або її аналіз носить поверховий характер, внаслідок чого питання про підстави діяльності, компетенцію, повноваження органів державного регулювання ЗЕД залишається нез'ясованим.

Законом України "Про економічну самостійність Української РСР" від 13 серпня 1990 р. встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів зацікавлення, рівноправності й взаємної вигоди. Підприємства й організації мають право вступати в прямі господарські зв'язки та співробітничати з підприємствами та організаціями інших держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, союзи, інші об'єднання (2). Принципи зовнішньоекономічної діяльності і її державного регулювання закріплені у базовому законі "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р (2). Безпосереднє здійснення підприємствами зовнішньоекономічної діяльності регулюється державою в особі її органів, недержавних органів управління економікою (товарних, фондових, валютних бірж, торгових палат, асоціацій, спілок та інших організацій координаційного типу), самих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється для забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці та створення найсприятливіших умов для залучення економіки нашої держави до системи світового поділу праці та наближення її до ринкових структур розвинених країн світу. Для розвитку відзначених вище законів у наступні роки державні органи законодавчої і виконавчої влади України прийняли значну кількість нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання всіх напрямків зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі торгівлі, науково-технічного співробітництва, сфери послуг, розрахункових, кредитних й інших банківських операцій. Розглянемо загальні функції державного регулювання, які логічно випливають з системи принципів ЗЕД, та їх розподіл між органами державного регулювання .

В Україні, в основному, закладено основні нормативно-правові засади здійснення зовнішньоекономічної діяльності і створено систему її регулювання. Так, у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Цивільному та Господарському кодексах України визначено склад суб'єктів ЗЕД та умови їх зовнішньоекономічної правоздатності. Низкою законодавчих та підзаконних актів спеціального змісту врегульовано порядок здійснення окремих видів ЗЕД, особливості відповідальності за порушення даного порядку і процесуальні аспекти її реалізації. Разом з тим необхідно звернути увагу на наявність певних протиріч у законодавчому забезпеченні здійснення ЗЕД та її регулювання.

Принцип суверенітету, який визначає волю і незалежність держави як інституту суспільства у виключному самовизначенні в законодавчій базі, не означає припустимість волюнтаризму у визначенні правил гри відносно господарської діяльності суб'єктів підприємництва України та іноземних суб'єктів у сфері ЗЕД.

Політика створення нормативно-правового поля ЗЕД має враховувати намагання нашої країни інтегруватися у світовий соціально-економічний простір і необхідність підвищення стабільності та сприятливості вітчизняного законодавства для розвитку відповідних зв'язків. Однак досвід показує, що окремі дії уряду прямо суперечать вищевикладеним міркуванням, наприклад, порушення державних гарантій щодо незмінності законодавства в сфері спільного підприємництва, іноземного інвестування, функціонування територій зі спеціальним режимом господарювання; окремі випадки - триразова зміна податкового законодавства у сфері міжнародного туризму у 2005 р., нераціональність податкової політики в сфері міжнародних фінансових операцій (лізингу, факторингу, форфейтингу), через яку ці види ЗЕД майже не здійснюються. Предметом даного дослідження не є оцінка ефективності спеціальних економічних зон, внеску спільних підприємств у економічне зростання і доцільності відповідних змін у законодавстві. Мова не йде про необхідність нехтування національними інтересами, і навіть фіскальними інтересами держави, але подібна нестабільність у нормативній базі регулювання ЗЕД свідчить, швидше, про непродуманість дій держави і їх ситуативну спрямованість.

Суверенну державну політику проводять органи державної влади і органи місцевого самоврядування, що утворюють складну систему регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Остання як суб'єкти регулювання включає Верховну Раду України; Президента України і його Адміністрацію; Кабінет Міністрів України; Національний банк України; Міністерство економіки й з питань європейської інтеграції України; Міністерство закордонних справ України; Державну митну службу України; Державну податкову адміністрацію України, Антимонопольний комітет України; Міжвідомчу комісію з міжнародної торгівлі; Державну службу експортного контролю України; місцеві ради і їх виконавчі й розпорядницькі органи; місцеві державні адміністрації; територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України.

В межах компетенції центральних органів влади пребувають питання загального забезпечення ЗЕД, визначення інструментів державного регулювання та порядку їх застосування, формування фондів фінансових ресурсів для розвитку ЗЕД та інші засоби, які визначають найбільш важливі моменти здійснення ЗЕД. У веденні виконавчих органів міських, сільських, селищних рад, згідно зі статтею 35 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", перебувають:

- власні (самоврядні) повноваження, що включають: укладення і забезпечення виконання у встановленому законодавством порядку договорів з іноземними партнерами на придбання й реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг для власних потреб; сприяння зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ й організацій, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності; сприяння в створенні спільних з іноземними партнерами підприємств виробничої й соціальної інфраструктури й інших об'єктів; залучення іноземних інвестицій для формування робочих місць;

- делеговані повноваження, серед яких: організація і контроль прикордонної і прибережної торгівлі; створення умов для належного функціонування митних органів, сприяння їхній діяльності; забезпечення на відповідній території в межах наданих повноважень реалізації міжнародних зобов'язань України.

На рівні регіонів України соціально-економічне управління в сфері ЗЕД здійснюють обласні державні адміністрації (уряд Автономної Республіки Крим, міські адміністрації міст Києва і Севастополя). Так, згідно зі статтею 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", до відання останніх у межах і формах, визначених Конституцією України й законами України, ставиться вирішення питань по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності. А у відповідності зі статтею 26 даного закону місцева державна адміністрація здійснює наступні повноваження в галузі міжнародного співробітництва:

- забезпечує виконання зобов'язань по міжнародних договорах України на відповідній території;

- сприяє розвитку міжнародного співробітництва в галузі економіки, захисту прав людини, боротьби з тероризмом, екологічної безпеки, охорони здоров'я, науки, освіти, культури, туризму, фізкультури й спорту;

- містить договори з іноземними партнерами про співробітництво в межах компетенції, визначеної законодавством;

- сприяє зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ й організацій, розташованих на її території, незалежно від форм власності;

- сприяє розвитку експортної бази й збільшенню виробництва продукції на експорт; - - організує прикордонну й прибережну торгівлю;

- сприяє діяльності митних органів і прикордонних служб, створенню умов для їхнього належного функціонування;

- вносить у встановленому порядку у відповідні органи пропозиції щодо залучення іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу відповідної території .

Аналіз кола функцій державного регулювання ЗЕД, які делеговані регіональним та місцевим органам влади і самоврядування, дозволяє стверджувати, що регулятивні важелі зміщені в бік ланки центральних органів влади. Це значно звужує можливості впливу більш низьких рівнів державного управління на розвиток ЗЕД, особливо на фоні централізації бюджетного процесу і відповідною нестачею власних коштів для здійснення регулятивних заходів.

Іншим суперечливим моментом державного регулювання ЗЕД у порівнянні з задекларованими принципами є те, що свобода зовнішньоекономічного підприємництва де-факто має значно менший обсяг, ніж де-юре. Великою мірою це обумовлено непрозорістю як самого законодавства, так і дій державних органів влади з його реалізації, через що процес отримання дозволів, узгоджень, проходження різних видів контролю супроводжується спільними зловживаннями суб'єктів підприємництва і посадових осіб державної служби. Вже згадувані проблеми зон зі спеціальним режимом інвестиційної та інноваційної діяльності прямим чином пов'язані з відсутністю або неефективністю механізмів державного і суспільного контролю за функціонуванням цих утворень.

Принцип юридичної рівності і недискримінації через проблеми корупції та об'єктивні риси української бізнес- та політичної культури (колективність, яка межує з клієнтельністю, недовіру до легально-правових механізмів розв'язання суперечок і проблем, відсутність почуття соціальної відповідальності) не завжди дотримується по відношенню до національних суб'єктів господарювання, не кажучи вже про іноземних. Особливо це стосується питань дозвільного характеру, доступу до ресурсів, прихованого монополізму та ін. Втім, варто зазначити, що реалізація даного принципу являє собою складну проблему і в розвинених країнах.

Досить важливий з процесуально-право