Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки

Курсовая робота

з теми: “Основні напрями державної політики України угалузі охорони довкілля, використання природнихресурсів та забезпечення екологічної безпеки”.

Зміст:

Вступ: актуальність та сучасність проблеми .

CТАН ТА ОЦІНКА ЗАГРОЗ В ЕКОЛОГІЧНІЙ СФЕРІ :Cучасний екологічний стан УкраїниПРОМИСЛОВІСТЬЕНЕРГЕТИКА І ПІДПРИЄМСТВА ЯДЕРНОЇ ГАЛУЗІСІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВОТРАНСПОРТЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ

ГОСПОДАРСТВОПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА КОНВЕРСІЯ

ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУВОДНІ РЕСУРСИ ТА ЕКОСИСТЕМИЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИКОРИСНІ КОПАЛИНИАТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯРОСЛИННИЙ СВІТ ТА ЛІСОВІ РЕСУРСИЗАПОВІДНА СПРАВА. ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯТВАРИННИЙ СВІТ, МИСЛИВСТВО ТА РИБНІ РЕСУРСИТехногенні катастрофи та стихійні лиха2 . Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів.3. ОСНОВНІ ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ,

ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ. ВисновкиСписок використованої літературиВступ: Кожен майбутній економіст , спеціаліст народного господарства, кожна свідома людина повинна обов’язково мати загальне уявлення проособливості сучасного екологічного стану , а також про основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки . Екологізація економіки тасвідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування .Нове в данній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базуеться назаконодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасномуетапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набуласвого критичного значення. Тому існує об’ективна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованногостану, держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб’ектами підприємництва, між іноземнимипартнерами , на рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації .Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати урізні міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди. Наприклад такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на XXI століття” і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагаєтся стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції. Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних. Попри різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованого розвитку в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. З 1991 року економічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом - на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стає важливим елементом і складовою національної і глобальної безпеки. Виходячи з цого в Україні розроблені “Основні напрями державної екологічної політики”. Цей документ визначає не лише мету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу ”Довкілля для Європи” та світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки в Україні сформовано цілісну систему регулювання і управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування. Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку суспільства. 1.СТАН ТА ОЦІНКА ЗАГРОЗ В ЕКОЛОГІЧНІЙ СФЕРІ

Сучасне екологічне становище не може розглядатися без минулого нашої країни, без історії природокористування, без обліку важливої для всіх нас моделі людина-виробництво-природа, а тому ми повинні дуже уважно розглянути, проаналізувати деякі принципи, механізми, чинникі, які насамперед визначили цей кризовий стан. Для більш детального огляду ціеї проблеми здійснимо невелику подорож до тих часів, коли людство не турбували питання екологізації,чистоти довкілля, нагромадження відходів міст та промисловості, кінцевості ресурсів.

Починаючи з 18-го століття, у межах території України спостерігалися і екстремальні явища в природокористуванні. Особливо драматичних змін воно зазнало наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття, коли відбувалася виснажлива експлуатація земельних ресурсів, розорювалися степи, відкривалися нові родовища корисних копалин, закладалися потужні індустріальні об’єкти. За оцінкою О.Субтельного, на початок ХХ століття на Україну припадало 70% усього видобутку сировини Росії, до складу якої Україна входила, та лише 15% виробництва готових товарів. Важливим чинником формування стосунків суспільства з довкіллям на всій території тогочасної Росії стала зміна структури землекористування, спричинена “Столипінською“ реформою 1909 року. Тоді кожний селянин міг стати власником землі і лише ліс, сіножаті та водні об’єкти залишалися, як правило, у спільній власності. Варто зазначити, що ця реформа мала найбільший успіх в Україні. Її впровадження сприяло становленню фермерського господарства, тобто відродженню традиційного для України хуторянства з притаманними йому формами обробітку землі (сівозміни, ліпші засоби виробництва, використання добрив тощо). Разом з тим, ця реформа супроводжувалася значною експансією сільського господарства - розорювалися дикі, до того часу незаймані, землі, винищувалися ліси тощо. Негативні зміни у природному середовищі в умовах стрімкого економічного розвитку Росії викликали певну стурбованість серед науковців і громадськості, активізували природоохоронну діяльність, особливо на українських землях. Саме в межах території України був створений перший в країні природний заповідник Асканія-Нова, як і згодом заповідні об’єкти Пілявін (Волинська губернія), Стужиця, Тиса, Княж-Двір, Піп Іван Мармароський (Карпати) та у долині Ворскли. На жаль, після 1917 року впроваджені “нові” методи соціалістичного господарювання вступили в жорстку суперечність як з традиційними, так і науково обгрунтованими підходами до природокористування. Індустріалізація в СРСР була зорієнтована, насамперед, на екстенсивне використання як природних, так і людських ресурсів, а розпочата у 1929 році суцільна примусова колективізація підірвала сільськогосподарське виробництво і призвела до різкого зниження його продуктивності. Одним із наслідків такої політики на українських землях став голодомор 1932-1933 років. На фоні закликів до покращання життя та підкорення природи втрачалися традиційні методи землекористування, порушувалась природна рівновага. Природоохоронна діяльність стала досить обмеженою. Загалом руйнувалася основна риса ментальності українців - любов до землі, природошанування. Великої шкоди природі України завдала Друга світова війна. На виконання рішень органів влади СРСР в галузі природокористування у післявоєнні роки, зокрема датованого 1948 роком "Про план полезахисних лісонасаджень, впровадження травопільних сівозмін, будівництва ставів і водойм для забезпечення високих і сталих врожаїв у степових і лісостепових районах Європейської частини СРСР”, було створено більше 400 тис.га полезахисних лісосмуг, залісені сильноеродовані землі на площі понад 1,4 млн.га (з них 150 тис.га по берегах річок і водойм), але, разом з тим, ігнорувалися закони природи й усталені форми природокористування на фоні небувалого розмаху гігантоманії. Так, під час будівництва штучних водосховищ на Дніпрі було втрачено чимало земельних ділянок, цінних не лише в сільськогосподарському, а й в еколого-культурному аспекті. Крім того, набували розмаху плани зрошення (іригація), осушення боліт (меліорація) та поліпшеного використання земельних ресурсів (хімізація). Наслідком невпинного прагнення розширення площ орних земель стало зникнення близько 3000 малих річок України, швидка ерозія земель, виникнення умов для пилових торфових бур. Апофеозом екологічних лих, що спіткали Україну, стала катастрофа на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. Її наслідки виходять далеко за межі проблем довкілля і переростають у низку соціально-економічних, медико-біологічних, психологічних, морально-етичних, світоглядних і культурних проблем.Аварія на ЧАЕС є найбільшою техногенною й екологічною катастрофою, десятиліття якої припадало на 1996 р. В результаті понад 41 тис. км2 території було забруднено радіонуклідами. Близько 46 тис. га орної землі та 46 тис. га лісу за рівнями забруднення, що перевищують 15 кюрі на квадратний кілометр (Кі/км2), вилучено з виробництва. Зона відчуження Чорнобиля становить серйозну загрозу для навколишнього середовища внаслідок наявності 800 поховань радіоактивних відходів із загальною активністю понад 200 кКі. Всередині саркофага відбуваються процеси, які не можуть повністю пояснити фахівці. Цей об'єкт є радіаційно небезпечним внаслідок наявності тріщин і значної кількості пилу. При падінні конструкцій може статися значний викид пилу, хмара якого за несприятливих метеоумов може вийти за межі 30-кілометрової зони. Одним із шляхів проникнення радіонуклідів у довкілля може бути вода, яка там вже була, і та, що потрапляє через отвори у даху. Вона містить ізотопи Cs-137, Cs-134 i Sr-90, а також солі урану (приблизно 1 мг/л). Екологічну небезпеку становить також ядерне паливо та радіоактивні речовини, викинуті під час аварії, які осіли навколо блоку, а потім були закриті піском та бетоном. З паливномісткими матеріалами з часом можуть статися такі зміни: роздрібнення паливних частинок, утворення на їхній поверхні нових сполук, які можуть розчинятися у воді, вимивання радіонуклідів водою. Усе це може викликати міграцію радіонуклідів. Безпосередня загроза екологічній безпеці з боку ЧАЕС є приводом для виникнення суперечностей між Україною і сусідніми державами, які можуть значною мірою ускладнити міждержавні відносини з ними. Чорнобильська катастрофа трагічним чином демонструє як безпосередній зв’язок етносу та довкілля, так і тяжкі наслідки, спричинені порушенням цього зв’язку. Враховуючи всі вище згадані чинники ми можемо ствержувати, що в середині 80-х років Україна опинилася на межі екологічної кризи яка значно поглиблювалась у часи перехідного періоду. Одніею з нових еко-проблем є міжнародна торгівля відходами.Міжнародна торгівля відходами:У §26 Декларації ООН про навколишне середовище записано,що держави відповідають за те, щоб діяльність на іх територіях не завдавала шкоди довкіллю в інших державах. Але, на жаль цьогопринципу часто не дотримуються, і не лише у разі транскордонного перенесення шкідливих речовин повітряними потоками або річками з одного району в інший. Останнім часом розпочалася торгівля токсичними відходами, яка набула міжнародних масштабів.Щоб обійти законодавчі акти, які забороняють безконтрольне захоронения токсичних віходів,а також не вит-рачати великих коштiв на їх переробку,виробники відходів розвинених країн переправляють їх у країни, де недосконале екологічне законодавство або е впливові злочинні елементи, які йдуть на все заради наживи, навіть на погіршення стану навколишнього середовища свого краю.Експорт токсичних відходів затримуе розвиток екологічно чистих технологий і виробництв. Жадоба наживи призвела до того, що в 1990 р. близько 25 хімічних підприемств Західної Європи та США звалили понад 11000 т ртутно-свинцевих відходів у Іспанії- районі Амадена, переправили 8 000 контейнерів із токсичними речовинами в Нігерію. 0рганізації Грінпіс відомо понад тисячу спроб експорту смертоносних відходів по всьому світу.Сформувалася міжнародна мафія, що наживае великі капітали на цьому бізнесі. Часто платня за дозвіл на захоронения відходів у кілька разів перевищуе національний прибуток невеликих країн Африки, Південної чи Центральной Америки, й їхні керівники погоджуються на екологічні злочини.Але в 1992 р. вже 80 держав заборонили ввезення до себе токсичних відходів. Україна не увійшла до їх числа. Тому лише за ос-танні два роки було здійснено близько 40 спроб захороняти на її території речовини (230т промислових відходів та понад 100 т хімікатів, 390 т пластикових упаковок тощо).У 1994 р. в Україну почали у великих обсягах надходити імпортні пестециди які заборонені на Заході,використовуються в нас через відсутність відповідних законів, низькі вимоги до якості пестецидів та екологічну неосвіченість бізнесменів.3розуміло, що надзвичайно важливим є вдосконалення нашого екологічного законодавства,посилення контролю за імпортом токсичних речовин і відходів шляхом залучення до цього широких громадських мас. Але найкращий спосіб позбутися відходів — не виробляти їх.Cучасний екологічний стан України.Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризуватияк кризову, що формувалася протягом тривалого періоду черезнехтування об'єктивними законами розвитку і відтворенняприродно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурнідеформації народного господарства, за яких перевага надаваласярозвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічнонебезпечних галузей промисловості. Економіці України притаманна висока питома вагаресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження танарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом - безбудівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим завідсутності ефективно діючих правових, адміністративних таекономічних механізмів природокористування та без урахування вимогохорони довкілля. Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічноїсвідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілляУкраїни, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод,повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостяхшкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва.Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкогопогіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності тазбільшення смертності, а це загрожує вимиранням ібіологічно-генетичною деградацією народу України. Винятковою особливістю екологічного стану України є те, щоекологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великимирегіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з їїдовготривалими медико-біологічними, економічними та соціальниминаслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається дорівня глобальної екологічної катастрофи.

1. ПРОМИСЛОВІСТЬ Головними причинами, що призвели до загрожуючого станудовкілля, є: застаріла технологія виробництва та обладнання, високаенергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два - трирази відповідні показники розвинутих країн; високий рівень концентрації промислових об'єктів; несприятлива структура промислового виробництва з високоюконцентрацією екологічно небезпечних виробництв; відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд,оборотних систем водозабезпечення тощо), низький рівеньексплуатації існуючих природоохоронних об'єктів; відсутність належного правового та економічного механізмів,які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій таприродоохоронних систем; відсутність належного контролю за охороною довкілля. Металургійна промисловість, що включає чорну та кольоровуметалургію, коксове та прокатне виробництво, а також суміжнідопоміжні об'єкти і процеси, є однією з найбільш забруднюючихгалузей промисловості, викиди якої від стаціонарних джерелзабруднення досягають 38 відсотків загальної кількостізабруднюючих речовин. Вплив підприємств нафтохімічного комплексу на станнавколишнього природного середовища характеризується викидами ватмосферу вуглеводнів, сірчаної кислоти, сірковуглецю, ртуті,фтористих та інших шкідливих сполук. У ряді регіонів України висока концентрація хімічних танафтохімічних виробництв призвела до занадто високого рівнязабруднення джерел водопостачання. У відкриті водойми хімічніпідприємства скидають щорічно 70 млн. куб. метрів неочищених абонедостатньо очищених стоків. Хімічна промисловість - одна зосновних галузей, де утворюються у великих обсягах відходи, значнакількість яких - токсичні. Підприємства нафтогазового комплексу за рівнем шкідливоговпливу на довкілля вважаються об'єктами підвищеного екологічногоризику. Вони є потенційними джерелами забруднення довкілля, щоможе статися у разі порушення технологічних режимів роботиустаткування чи аварійної ситуації. Деякі об'єкти забруднюютьдовкілля і за нормальних умов роботи, що зумовлено існуючимитехнологічними процесами.

2. ЕНЕРГЕТИКА І ПІДПРИЄМСТВА ЯДЕРНОЇ ГАЛУЗІ Серед промислових об'єктів одним з основних забруднювачіватмосферного повітря є підприємства теплоенергетики (близько 30відсотків усіх шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарнихджерел). У галузі екології в тепловій енергетиці домінують двінайважливіші проблеми: забруднення атмосферного повітря ізабруднення земель через накопичення значної кількості відходів(золи, шлаків, пилу). Ядерна енергія в Україні використовується в усіх галузяхнародного господарства - промисловості, медицині, сільськомугосподарстві, наукових дослідженнях, а також у побуті. У 1996 році 43,9 відсотка всієї електроенергії було виробленона атомних станціях. На п'яти АЕС працювало 15 атомних блоківзагальною потужністю 13,618 тис.мвт., на яких було вироблено 79,6млрд.квт-год електроенергії. За кількістю реакторів та їхпотужністю Україна посідає восьме місце у світі та п'яте - вЄвропі. Чотири енергоблоки з реакторами ВВЕР-1000 перебувають в станібудівництва на майданчиках Рівненської та Хмельницької АЕС зрізними ступенями будівельної готовності. Другий блокЧорнобильської АЕС законсервовано, перший блок цієї станціїостаточно зупинено у листопаді 1996 року. В Києві та Севастополірозташовані дослідницькі реактори, які у 1996 році не працювали,але продовження їх експлуатації планується у наступні роки. Головними місцями накопичення радіоактивних відходів є атомністанції, на яких здійснюється їх первинна переробка та тимчасовезберігання. На АЕС не існує повного циклу первинної переробкивідходів відповідно до вимог норм, правил та стандартів з ядерноїта радіаційної безпеки, що призводить до нераціональноговикористання сховищ та збільшує ризик радіаційних аварій. У 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС зберігається в тимчасових, непристосованих для зберігання сховищах велика кількістьрадіоактивних відходів, серед яких є відходи ядерної енергетики.Головним джерелом небезпеки у 30-кілометровій зоні ЧорнобильськоїАЕС залишається об'єкт "Укриття", в якому зосереджені небезпечнірадіоактивні речовини та ядерні матеріали, радіоактивність якихблизько 20 млн.кюрі. У шести областях України розташовані регіональні підприємстваУкрДО "Радон" з переробки та зберігання радіоактивних відходів,які приймають на зберігання радіоактивні відходи від усіх галузейнародного господарства. Ці підприємства також не мають установокдля первинної переробки відходів. Підприємства з видобування та переробки уранових рудзнаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградськійобластях. Характерним для уранопереробки є те, що майже всі їївідходи - відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі,газоподібні) є джерелами радіаційного забруднення навколишньогоприродного середовища. В них містяться природний уран, торій-232,продукти розпаду уранового та торієвого рядів, у тому числі ірадіоактивний газ радон. Для природного середовища та людейголовну небезпеку становлять великі за своїми обсягамихвостосховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали. Україна належить до країн з дуже розвинутим використаннямджерел іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ) у багатьох сферахгосподарства і наукової діяльності. На даний час існує близько 8тисяч підприємств та організацій (тільки по місту Києву їх близько400), які використовують понад 100 тисяч ДІВ. Через існування великої кількості штучних і природних джереліонізуючого випромінювання та в результаті Чорнобильськоїкатастрофи в Україні склалася дуже складна радіоекологічнаситуація, яка викликає необхідність створення системи заходіврадіаційного захисту населення та навколишнього природногосередовища. В систему таких заходів мають входити : основи ядерногозаконодавства, державне регулювання ядерної та радіаційноїбезпеки, державні програми мінімізації наслідків Чорнобильськоїкатастрофи, норми поводження з радіоактивними відходами тапідвищення безпеки атомних станцій, система соціального захистунаселення.

3. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО Сільське господарство України - найбільш природомісткагалузь, що має могутній природно-ресурсний потенціал, який включає41,84 млн. гектарів сільськогосподарських угідь (69,3 відсоткатериторії України), в тому числі 33,19 млн. гектарів ріллі (55відсотків), 7,63 млн. гектарів природних кормових угідь -сіножатей і пасовищ (12,6 відсотка). У сільськогосподарськомувиробництві щороку використовується понад 10,9 млрд. куб. метрівводи, або 36,4 відсотка її загального споживання. В розрахунку наодного мешканця припадає 0,82 гектара сільськогосподарських угідь,у тому числі 0,65 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ціпоказники становлять відповідно 0,44 і 0,25 гектара. Розораністьсільськогосподарських угідь досягла 72 відсотків, а в рядірегіонів перевищує 88 відсотків. До обробітку залученімалопродуктивні угіддя, включаючи прируслові луки і пасовища тасхилові землі. Якщо Україна в Європі займає 5,7 відсоткатериторії, то її сільськогосподарські угіддя - 18,9 відсотка, арілля - 26,9 відсотка. Ефективність використання земель в Українізначно нижча, ніж у середньому по Європі. Основними причинами низької віддачі земельного потенціалу вУкраїні є безгосподарне ставлення до землі, тривала відсутністьреального власника, помилкова стратегія максимального залученняземель до обробітку, недосконалі техніка і технологія обробіткуземлі та виробництва сільськогосподарської продукції, невиваженацінова політика, недотримання науково обгрунтованих систем веденняземлеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесеннянедостатньої кількості органічних добрив, низькийнауково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатаціїмеліоративних систем, недосконала система використання і внесеннямінеральних добрив та невиконання природоохоронних,комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів. Якісний стан земельного фонду постійно погіршується. Вокремих районах, де проведено осушення земель, відбуваєтьсянеконтрольоване зниження рівня грунтових вод, зменшення потужностіорганічної маси, а в районах зрошення - підтоплення і засоленнягрунтів, деградація чорноземів, що призвело до негативнихекологічних наслідків у районах Полісся та на півдні України. Нині14,8 відсотка загальної площі поливних земель піддаютьсяеродуванню, 1,5 відсотка - перезволоженню, понад 4 відсотки єсолонцюваті та засолені. Збільшення мінералізації грунтових водзагрожує вторинним засоленням земель. Майже на всіх земляхспостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в грунтах. Тількиза 20 років (з 1961 року по 1981 рік) середній вміст гумусу вгрунтах України знизився з 3,5 до 3,2 відсотка. Розвиток різних форм власності та господарювання на землі безсуворого і надійного державного екологічного та митного контролюза ввезенням небезпечних відходів, брак відповідної законодавчоїбази призводять до споживацького ставлення до землі. Використанняу великій кількості мінеральних добрив, пестицидів та іншиххімічних препаратів разом з промисловим і радіаційним забрудненнямможе ще більше ускладнити екологічну ситуацію в Україні, знизитивідтворювальну здатність біосфери та екологічну стійкістьагроландшафтів.

4. ТРАНСПОРТ Значним забруднювачем довкілля є транспортна галузь, зокремарухомі її засоби (автомобілі, тепловози, морські та річковісудна), що використовують як пальне різні види нафтопродуктів, атакож стаціонарні об'єкти матеріально-технічного забезпечення(склади пально-мастильних матеріалів, заправні станції, станціїтехнічного обслуговування, майстерні тощо). Значної шкоди довкіллю завдають відпрацьовані газиавтомобілів, пально-мастильні матеріали, зливні води після миттяавтомобілів та їх агрегатів, пари різних шкідливих речовин,кислот, матеріалів, які використовуються в технологічних процесахремонту автомобілів. Через великі обсяги використання пального автотранспортзабруднює навколишнє природне середовище токсичними компонентами:на рівні 25 відсотків - солями свинцю, на рівні 50 відсотків -оксидом вуглецю. У 24 великих містах України, зокрема в Києві,Харкові, Севастополі, Одесі, шкідливі викиди в повітря внаслідокроботи автотранспорту перевищують 50 відсотків загальної їхкількості. Залізничний транспорт України використовує приблизно170 млн. куб. метрів води на рік. Близько 50 відсотків водивикористовується на господарсько-питні потреби, безповоротнівтрати води становлять понад 40 відсотків. Щороку в каналізаційнімережі, природні водойми залізниця скидає понад 20 тис. тоннзабруднюючих речовин, з яких майже 50 відсотків - без очищення.Основні забруднюючі речовини - це відпрацьовані гази тепловозів,нафтопродукти, фенол, аерозолі, сміття. Більш як половина всього обсягу викидів забруднюючих речовину повітря річковим транспортом припадає на відпрацьовані вихлопнігази двигунів судноплавних засобів та автотранспорту - близько 500тонн на рік на кожний великий річковий порт або транспортнийвузол. Морський транспорт забруднює море відходами харчування,сміттям, нафтою та нафтопродуктами, що значно погіршує екологічнийстан моря, особливо в припортових зонах.

5. ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО В Україні інтенсивно відбуваються процеси урбанізації. Їхнегативними наслідками є: 1) концентрація і навантаження промислових об'єктів наобмеженій території, що призводить до високого рівня забрудненнядовкілля; 2) несприятлива територіально-планувальна структура міст,зумовлена підпорядкованістю інтересам нарощування промисловогопотенціалу, внаслідок чого промислові підприємства часто оточеніжитловими масивами, а весь транзитний транспорт проходить черезміста, що значно збільшує їх загазованість; 3) другорядність проблем містобудування порівняно зпріоритетами промислового розвитку, що призвело до занедбаностітаких важливих сфер життєдіяльності міст, як водопровід іканалізаційна мережа, технічний стан яких безпосередньо впливає наекологічний стан міст і якість питної води; 4) руйнування природного середовища великих міст. Високазабрудненість довкілля промисловими викидами і відходами, в томучислі й побутовими, незадовільний стан життєзабезпечувальнихсистем, швидке зростання населення міст на основі екстенсивногопромислового розвитку і потреба розширення їх територій призвелидо скорочення зелених зон, забруднення і непридатності водоймтощо. На сьогодні всі міста, 821 селище, а також 5760 сільськихнаселених пунктів (всього понад 70 відсотків населення України)забезпечено централізованим водопостачанням. Виробнича потужність усіх централізованих водопроводівстановить 29,5 млн. куб. метрів води на добу, в тому числіпідприємств комунальної власності - 17,2 млн. куб. метрів на добу,з них у міських населених пунктах - 17,1, в сільських - 0,1 млн.куб. метрів води на добу. Для водопостачання населення іззагального обсягу необхідної кількості води використовуєтьсяблизько 40 відсотків підземних вод. Система водопровідно-каналізаційного господарства ниніперебуває в кризовому екологічному стані з таких причин: водопровідні мережі не мають внутрішнього антикорозійногопокриття; понад 17 відсотків води для споживання за окремимифізико-хімічними показниками не відповідають вимогам діючогостандарту; суттєве скорочення інвестицій у комунальне господарствозумовило значне зростання аварійності водопровідних об'єктів(тільки у міських мережах в аварійному стані перебуває 16,6 тис.кілометрів водопроводів і 6,4 тис. кілометрів каналізаційнихмереж); витоки та невраховані витрати води становлять понад 15відсотків, відсутня належна система обліку води в житловому фонді(середньодобове споживання води на 1 жителя міста в Україністановить 325 літрів, тоді як у великих містах Європи цейпоказник дорівнює 100 - 200 літрам); не мають централізованих систем каналізації 27 міст і 392селища міського типу, а в 187 міських населених пунктах очисніканалізаційні споруди працюють неефективно (у водойми щодобискидається понад 10,6 тис. куб. метрів неочищених і недостатньоочищених стічних вод); неефективність комплексних програм екологізації технологій упромисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві тана транспорті, неефективність комунальних очисних споруд, яківитримують основне навантаження з очищення промислових і міськихстоків, призвело до накопичення великої кількості осадів і мулу(щороку близько 40 млн. тонн), що становить реальну загрозувторинного забруднення довкілля; промислові підприємства за браком ефективних технологійочищення виробничих стічних вод та утилізації їх осадів скидають уводойми через систему централізованої каналізаціївисококонцентровані стічні води, шкідливі речовини яких руйнуютьканалізаційні мережі, порушують технологічні регламенти очищенняміських стічних вод і не видаляються в процесі біологічногоочищення, що робить неможливим використання очищених міськихстічних вод та їх осадів у сільському господарстві. Основними джерелами забруднення повітря вжитлово-комунальному господарстві України є підприємства звиробництва дорожніх будівельних матеріалів, котельні тепловогогосподарства, промислові підприємства комунального машинобудуваннята автомобільний транспорт. Вони викидають в атмосферу значнукількість золи, оксидів вуглецю, сірки, азоту, а також скидають уканалізацію хімічні сполуки, що утворилися внаслідок реагентноїобробки води, яка використовується в системах теплопостачання. У містах і селищах міського типу щороку нагромаджуєтьсяблизько 40 млн. куб. метрів сміття, яке знешкоджується на 771міському звалищі, з яких майже 80 відсотків експлуатується бездотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод іповітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічнеобладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам. Традиційна технологія знешкодження міського сміття назвалищах безперспективна і не може бути прийнятною для населеннясільської місцевості.

6. ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИ Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація, а такожнизький технологічний рівень промисловості України поставили її вчисло країн з найбільш високими абсолютними обсягами утворення танакопичення відходів. Обсяг утворення відходів у 1996 роцістановив 700 - 720 млн. тонн. Скорочення обсягів виробництва, яке спостерігалося убільшості галузей економіки протягом 1991 - 1996 років, суттєво непозначилося на загальній ситуації щодо утворення відходів. За станом на 1996 рік загальна маса накопичених на територіїУкраїни відходів у поверхневих сховищах перевищила 25 млрд. тонн,що в розрахунку на 1 кв.км площі становить близько 40 тис. тонн. Відходи нагромаджуються у вигляді шламосховищ, териконів,відвалів, різних звалищ. Площа земель, зайнята ними, становитьблизько 160 тис. гектарів. Внаслідок гіпертрофованого розвитку гірничодобувноїпромисловості в Україні домінують відходи, що утворюються під часрозробки родовищ (до 75 відсотків загального обсягу) та збагаченнякорисних копалин (відповідно 13 і 14 відсотків). Значну частинуцих обсягів становлять відходи хіміко-металургійної переробкисировини. З урахуванням сучасного технологічного рівня переробкивідходів в Україні серед загальної кількості відходів, щоутворюються щороку, реальну цінність становлять 410 - 430 млн.тонн. Утилізується лише третина загальної кількості відходів. Цесвідчить про значні ресурсні резерви. Проте протягом 1992 - 1996років спостерігалася стійка тенденція до зниження обсягіввикористання відходів (щорічно в середньому на 20 відсотків меншепорівняно з попереднім роком), яке відбувалося більш високимитемпами, ніж скорочення загальних обсягів промисловоговиробництва. Існуючий рівень утилізації відходів вторинних ресурсів невпливає на поліпшення стану довкілля. Це пов'язано з тим, що допереробки залучаються в основному великотоннажні гірничопромисловіта деякі інші відходи - малотоксичні чи нейтральні (інертні). Томуекологічний ефект переробки відходів є незначним. До категоріївисокотоксичних належать лише 1 - 2 відсотки всіх промисловихвідходів, але їх вплив на довкілля дедалі зростає. Однак до цьогочасу не збудовано жодного спеціалізованого заводу