Особливості обліку на підприємстві роздрібної торгівлі – платника єдиного податку

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ БІЗНЕС-КОЛЕДЖ

Кафедра: бухгалтерського обліку і аудиту

Спеціальність: облік та аудит Робота перевірена і

допущена до захисту

Зав.кафедрою_______

___________________

___________________

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

НА ТЕМУ :“Особливості обліку на підприємстві

роздрібної торгівлі – платника єдиного податку”


Студента IV курсу

бухгалтерсько-економічного

факультету

_________ _ ____

Науковий керівник

______________________.

_______________________

ЛЬВІВ – 2001

ПЛАН РОБОТИ

Стор.

ВСТУП………………………………………………………………………………………………3

Розділ 1.ТЕОРЕТИЧНІ І НОРМАТИВНІ ОСНОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ

ЄДИНОГО ПОДАТКУ НА ПІДПРИЄМСТВІ РОЗДРІБНОЇ ТОРГІВЛІ.

1.1 – Хто такі суб”єкти малого підприємництва……………………………………..6

1.2 – Елементи та умови переходу на облік по єдиному податку…………….8

1.3 – Принцип розподілу сплачених сум єдиного податку………………………14

Розділ 2. АНАЛІТИЧНА ОЦІНКА ОБЛІКУ І ЗВІТНОСТІ ТОРГОВОГО

ПІДПРИЄМСТВА – ПЛАТНИКА ЄДИНОГО ПОДАТКУ.

2.1 – Бухгалтерський облік за спрощеною системою оподаткування……….16

2.2 - Характеристика та принципи підготовки бухгалтерської звітності…….22

Розділ 3. ПОЗИТИВНІ ТА НЕГАТИВНІ СТОРОНИ ЄДИНОГО ПОДАТКУ.

3.1 – Економічна доцільність спрощеної системи оподаткування………... ...29

3.2 – Переваги і недоліки спрощеної системи оподаткування……………….33

3.3 – Основні завдання вдосконалення податкової системи України………34

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………………….38

Список літератури………………………………………………………………………………40

Додаток 1…………………………………………………………………………………………41

Додаток 2…………………………………………………………………………………………42

Додаток 3…………………………………………………………………………………………43

Додаток 4…………………………………………………………………………………………45

Додаток 5…………………………………………………………………………………………46

ВСТУП

Податкова система – це сукупність податків, зборів та інших обов”язкових платежів і надходжень в бюджет та державні цільові фонди, діючі у встановленому законом порядку. Мета, структура та роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, яка є виключним правом держави, яка здійснює її в країні самостійно, виходячи з завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги й фінансові санкції, а також обов”язки, які є невід”ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги щодо ефективного ведення господарства в країні.

Податки є необхідним ланцюжком економічних відносин в суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток та зміна форми державного устрою завжди супроводжується перебудовою податкової системи. В сучасному цивілізованому суспільстві податок – основна форма доходів держави. Окрім цієї суто фінансової функції податковий механізм використовується для економічного впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку та структуру, на стан науково-технічного прогресу. Податки відомі з давніх-давен, ще на початку розквіту людської цивілізації. Їх поява пов”язана з самими першими суспільними потребами.

В розвитку форм та методів стягнення податків можна виділити три найбільших етапа. На першому етапі розвитку від стародавнього світу до початку середніх віків держава не має фінансового апарату для визначення та збору податків. Вона лише визначає загальну суму засобів, яку бажає отримати, а збір податків доручає місту або общині. Надто часто вона звертається по допомогу відкупщиків. На другому етапі (XVI – початок XIX ст.) в країні виникає мережа державних установ, в тому числі фінансових, і держава бере частину функцій на себе: встановлює квоту оподаткування, наглядає за процесом збору податків, визначає цей процес більш-менш широкими рамками. Роль відкупщиків податків в цей період ще дуже велика. І, накінець, третій, сучасний етап – держава бере на себе усі функції встановлення і стягнення податків, так як правила оподаткування встигли відпрацюватися. Регіональні органи влади, місцеві общини відіграють роль помічників держави маючи той чи інший ступінь самостійності.

Система оподаткування України являє собою сукупність податків, зборів, інших обов”язкових платежів в бюджет та надходжень в державні цільові фонди, що стягуються у встановленому порядку. На сьогодні її стан можна охарактеризувати як створення основ.

Здійснюючи дію на економіку, держава, як правило, переслідує наступні основні цілі:

· досягнення постійного стійкого економічного зростання;

· забезпечення стабільності цін на основні товари та послуги;

· забезпечення повної зайнятості працездатного населення;

· створення системи соціальної захищенності громадян, насамперед пенсіонерів, інвалідів, багатодітних;

· рівновага в зовнішньо –економічній діяльності.

Досягнути цих цілей одночасно практично неможливо. Знайти збалансоване співвідношення – це і є головне в економічній політиці держави.

Основним інструментом державного регулювання є податкова політика і фінансовий вплив на приватне підприємництво.

За допомогою лише економічних регуляторів, властивих ринковому господарству: оподаткування, кредитування, інвестування, держава спонукає приймати бажані варіанти господарської діяльності, що задовільняють суспільні потреби.

Через податки, пільги та фінансові санкції, а також зобов”язання і відпові-

дальність, що виступають невід”ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства в Україні.

1.ТЕОРЕТИЧНІ І НОРМАТИВНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ОБЛІКУ НА

ПІДПРИЄМСТВІ РОЗДРІБНОЇ ТОРГІВЛІ

1.1 Хто такі суб”єкти малого підприємництва.

Поняття суб”єктів малого підприємництва вперше було введено Указом №456(1) у 1998 році. Одночасно з його підписанням Президент України направив на розгляд до Верховної Ради відповідний законопроект. У зв”язку з прийняттям Закону №2063(2),який набрав чиннності 22 листопада 2000 року, умови віднесення до суб”єктів малого підприємництва значно змінилися (з цього моменту Указ №456 втратив чинність). Отже, розглянемо їх детальніше.

Суб”єктами малого підприємництва є:

-фізичні особи, але про них мова не йде;

-юридичні особи - суб”єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середньооблікова чисельність працюючих за календарний рік не перевищує 50 осіб, а обсяг річного валового доходу – 500 тис. євро.

Зміни, що торкнулися юридичних осіб, заслуговують на особливу увагу. Так, якщо раніше обсяг виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) таких підприємств не повинен був перевищувати 1млн. грн. за календарний рік (виходячи з вимог Указу №456), то у тепершній час обсяг річного валового доходу не повинен бути більше 500 тис. євро (що складає близько 2,37 млн. грн.). З розширенням кола суб”єктів малого підприємництва внаслідок збільшення граничного обсягу валового доходу з”явилися і додаткові обмеження: до суб”єктів малого підприємництва не відносяться ломбарди, суб”єкти підприємництва, які займаються гральним бізнесом, пункти обміну іноземної валюти, виробники та імпортери підакцизних товарів. Незмінним залишилося обмеження за чисельністю найманих працівників – не більш 50 осіб, а також “невіднесення” до суб”єктів малого підприємництва довірчих товариств, страхових компаній, банків, а також суб”єктів підприємницької діяльності, більш 25% статутного фонду яких належить юридичним особам, які не є суб”єктами малого підприємництва.

Як відомо, значна частина суб”єктів малого підприємництва – платники єдиного податку. У багатьох з них виникає питання: чи відобразилася зміна законодавчої бази з питань віднесення до суб”єктів малого підприємництва на обкладанні єдиним податком? Простіше кажучи, чи збільшилася тепер гранична річна виручка єдинників до бажаних 500 тис. євро? Але треба стерегтися – Закон №2063 не є законом про оподаткування. Це означає, що збільшення обсягу виручки (більше 1 млн. грн.), а також обмеження для підприємств сфери грального бізнесу, виробників або імпортерів підакцизних товарів і деякі інші не повинні застосовуватися платниками єдиного податку. Тільки з прийняттям Закону про спрощену систему оподаткування (проект якого дотепер знаходиться на розгляді у Верховній Раді) і внесенням до нього зазначених змін для платників єдиного податку можливі податкові наслідки.

Не слід плутати суб”єктів малого підприємництва з малими підприємствами. Критерій віднесення підприємств до категорії малих, а саме – чисельність працюючих залежно від галузі, до якої належить підприємство, визначений у Законі №887. Наприклад, установи науки і наукового обслуговування відносяться до малих підприємств , якщо чисельність їх прцівників не перевищує 100 осіб, а підприємства промисловості і будівництва – 200 осіб. Таким чином, підприємство може бути малим і при цьому не відноситися до суб”єктів малого підприємництва, оскільки не виконуються обмеження за

чисельністю (не більше 50 осіб). Такі підприємства, природно, не можуть застосовувати спрощену систему бухгалтерського обліку та звітності.

1.2 Елементи та умови переходу на облік по єдиному податку.

Застосування єдиного податку регулюється Указом Президента України від 03.07.98 р. № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» у редакції Указу Президента України від 28.06.99 р. № 746. Спрощену систему введено з 01.01.99 р. Перехід на неї — добровільний, тобто суб’єктам підприємницької діяльності надано право вибору.

На сьогодні нормативна база щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності складається з таких документів:

Указ Президента України від 28.06.99 р. № 746 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»;

Порядок ведення Книги обліку доходів i витрат суб’єкта малого підприємництва — юридичної особи, що застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності (наказ ДПА України від 13.10.98 р. № 477 у редакції наказу ДПА України від 12.10.99 р. № 554);

Порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва — юридичною особою (наказ ДПА України від 12.10.99 р. № 555);

наказ ДПА України від 12.10.99 р. № 553 «Про затвердження форми Розрахунку сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва — юридичною особою»;

Порядок надходження до Фонду соціального страхування коштів, одержаних від сум фіксованого сільськогосподарського податку, єдиного податку i від продажу спеціальних торгових патентів, їх обліку та використання (постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2000 р. № 1352); Положення про спрощену форму бухгалтерського обліку суб’єктів малого підприємництва (наказ Мінфіну України від

30.09.98 р. № 196 із змінами, внесеними наказом Мінфіну України від 25.02.2000 р. № 39).

Спрощеною системою оподаткування обліку та звітності можуть скористатися юридичні особи будь-якої форми власності за умови, якщо:

середньооблікова чисельність працюючих за рік не перевищує 50 чоловік;

обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує

1 млн. грн.

Винятки становлять:

підприємства, які працюють із застосуванням спеціальних патентів;

довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

підприємства, у статутному фонді яких частки учасників i засновників — юридичних осіб, що не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25%;

спільна діяльність без створення юридичної особи.

У випадку якщо підприємство перевищить чисельність або розмір виручки у звітному кварталі, то, починаючи з наступного кварталу, воно повинно перейти на звичайну систему оподаткування, обліку та звітності.

Чисельність визначається відповідно до Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України (наказ Мінстату України від 07.07.95 р. № 171). Критерієм є середньооблікова чисельність усього персоналу в еквіваленті повної зайнятості. Методика розрахунку цього показника регулюється

п. 3.4 названої Інструкції i полягає в перерахунку всього персоналу в умовну чисельність працівників, зайнятих повний день, виходячи з його встановленої тривалості. Чисельність працівників, облік робочого часу яких не ведеться

(надомники, які працюють за договором підряду), розраховується шляхом ділення фактично нарахованої зарплати на середньомісячну зарплату одного працівника спискового складу,перераховану в еквіваленті повної зайнятості.

Другий критерій — обсяг виручки від реалізації. Визначення виручки, подане в п. 1 Указу, не містить у собі будь-якої двозначності: сума, фактично отримана на розрахунковий рахунок або в касу за здійснення операцій із продажу товарів, робіт, послуг. Таким чином, об’єктом є гроші (готівкові або безготівкові), що надійшли у вигляді передоплати за товари (роботи, послуги) або у вигляді наступної оплати за отримані товари (роботи, послуги). При продажу основних фондів об’єктом є позитивна різниця між ціною продажу i залишковою вартістю основних фондів.

Перехід на спрощену систему оподаткування можна здійснити з будь-якого кварталу. Якщо застосування спрощеної системи негативно позначиться на результатах діяльності підприємства, то відмовитися від неї i повернутися до звичайної системи оподаткування, обліку та звітності теж можна з початку будь-якого кварталу. Єдине обмеження полягає в тому, що перейти на сплату єдиного податку можна не більше одного разу протягом календарного року. Тобто якщо ви скористалися спрощеною системою в будь-якому кварталі, а потім від неї відмовилися, то наступний перехід на єдиний податок можливий тільки з першого кварталу наступного календарного року.

У заяві слід обов'язково вказати, яку ставку єдиного податку обрано. Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, незалежно від обраної ставки єдиного податку – 6% чи 10%, може бути прийняте платником податку не більше ніж один раз протягом календарного року. Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову мотивовану відмову. Свідоцтво видається терміном на один рік.

Заяву про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності необхідно подати до податкової інспекції за місцем реєстрації не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного періоду (кварталу). Останній день подання заяви про перехід на сплату єдиного податку :

з I кварталу — 16 грудня;

з II кварталу — 16 березня;

з III кварталу — 15 червня;

з IV кварталу — 15 вересня.

Відмова від застосування спрощеної системи теж здійснюється шляхом подання відповідної заяви до ДПІ не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного періоду (кварталу). Останній день подання заяви про відмову від сплати єдиного податку:

з I кварталу — 15 грудня;

з II кварталу — 15 березня;

з III кварталу — 14 червня;

з IV кварталу — 14 вересня.

У випадку порушення обмежень, установлених ст. 1 Указу (перевищення граничної чисельності, перевищення максимальної виручки, застосування іншої, ніж грошова, форми розрахунку), перехід на загальну систему оподаткування повинен бути здійснений із наступного кварталу.

Обмеженням фактично заборонено бартер. Особливого засмучення цей факт викликати не повинен. Застосування товарообміну економічно недоцільне, тому що, по суті, це спричиняло подвійне оподаткування: перший раз — при оплаті товарами за отримані товари (послуги), в другий раз — при продажу самих товарів, отриманих за бартером. Застосування векселів як засобів платежу допускається за умови, що оплата (погашення) векселя здійснюється тільки грошовими коштами.

При переході на спрощену систему оподаткування ви маєте право обрати ставку єдиного податку. Варіантів два:

· 6% — для платників ПДВ;

· 10% — для неплатників ПДВ.

У платників ПДВ податок обчислюється від суми виручки за мінусом акцизного збору, тобто сума ПДВ, що надійшла від покупців, оподатковується єдиним податком. У неплатників до об’єкта оподаткування теж включається виручка, за винятком акцизного збору.

Стосовно складу виторгу від реалізації в комісіонерів, туристичних агентів, митних

брокерів та інших суб'єктів підприємницької діяльності, які оперують не власними коштами та працюють за комісійну винагороду, то ДПА стверджує, що суб'єкт малого підприємництва для обкладення єдиним податком повинен ураховувати всі надходження, отримані на його розрахунковий рахунок та в касу від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), суми позареалізаційних доходів, виторгу від іншої реалізації. Статтею 398 Цивільного кодексу України визначено, що майно, що надійшло до комісіонера від комітента або набуте комісіонером за рахунок комітента, є власністю останнього. Тому виторг від реалізації неналежного комісіонеру майна не може вважатися його доходом. Відповідно до пункту 72 постанови КМУ від 03.01.93 р. №250, яка була чинна до 01.01.2000 р., прибутком (збитком) від реалізації продукції (робіт, послуг) у торговельних організаціях вважається сума торговельних надбавок, знижок і націнок на реалізовані товари. Таку думку донедавна поділяла і ДПА: "... тобто для суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, які займаються комісійною торгівлею і перейшли на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, обсягом виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) є сума комісійної винагороди..." (10,стр.4).

Якщо говорити про переваги застосування спрощеної системи оподаткування, то найочевидніше з них — зменшення кількості сплачуваних податків.

У вищезазначеному Указі Президента наведено кінцевий перелік податків i зборів, платником яких не є мале підприємство, що сплачує єдиний податок:

· податок на прибуток;

· плата (податок) за землю;

· збір до Фонду Чорнобиля;

· збір до Державного інноваційного фонду;

· збір на обов’язкове соціальне страхування;

· збір на утримання автодоріг;

· комунальний податок;

· збір на обов’язкове пенсійне страхування;

· збір за видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі та сфери послуг;

· збір за спеціальне використання природних ресурсів;

· внески на соціальний захист інвалідів;

· внески до Фонду сприяння зайнятості населення;

· податок на додану вартість (крім тих, що сплачують єдиний податок за ставкою 6%);

· плата за торговий патент.

Деякі пункти переліку вимагають пояснень. А саме:

-податок на землю.

Платники єдиного податку звільняються від сплати податку лише за ту землю, яка використовується у виробничій діяльності. При цьому вони не звільняються від орендної плати за землю;

-збори на соціальне i пенсійне страхування.

Від них звільнено юридичну особу, тобто не нараховуються збори за ставками 32%, 4% i 1,5% відповідно. Утримання з доходів громадян за ставками 1% (2%) i 0,5% здійснюються в загальному порядку;

-податок на прибуток.

Незважаючи на те що платники єдиного податку не сплачують податок на прибуток, ДПА України наполягає на обов’язковості утримання i перерахування таких видів податку на прибуток, як податок на репатріацію i податок на дивіденди.

Таким чином, інші податки, передбачені чинним законодавством, підлягають сплаті. Не вдаючись до тонкощів механізму введення самих податків i зборів, наведу лише їхній перелік:

· податок на додану вартість (крім тих, хто сплачує єдиний податок за ставкою 10%);

· акцизний збір;

· податок з власників транспортних засобів;

· податок на доходи фізичних осіб (прибутковий податок);

· збір до Пенсійного фонду, утриманий із сукупного оподатковуваного доходу громадян (за ставкою 1% або 2%);

· збір на соціальне страхування на випадок безробіття, утриманий із сукупного оподатковуваного доходу громадян (за ставкою 0,5%);

· держмито;

· місцеві податки і збори, до яких належать готельний збір, збір за право використання місцевої символіки, ринковий збір, збір за паркування автотранспорту, податок з реклами, збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей, збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, збір за право проведення кіно- і телезйомок (за винятком комунального податку та збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг) .

· збір за забруднення навколишнього природного середовища.

· збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, з виторгу від реалізації в гуртово-роздрібній торгівлі алкогольних напоїв та пива.

· орендну плату за землю, що перебуває у державній або комунальній власності.

1.3 Принцип розподілу сплачених сум єдиного податку.

Принцип розподілу сплачених сум єдиного податку нашого підприємства нічим не відрізняється від розподілу цієї суми сплаченої любою іншою юридичною особою, яка обрала спрощену систему оподаткування незалежно від обраної ставки податку – 6% чи 10%.

Згідно Указу Президента України від 28 червня 1999 року №746/99 “Про

спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб”єктів малого підприємництва” – юридична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного за звітнім місяця на окремий рахунок відділень Державного Казначейства України.

- до держбюджету України – 20%

- до місцевого бюджету України – 23%

- до Пенсійного фонду України – 42%

- на обов”язкове соціальне страхування – 11%

- до Державного фонду сприяння зайнятості – 4%, для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв”язку з тимчасовою непрацездатністю, а також витрат зумовлених надходженням та похованням.

Платники єдиного податку – юридичні особи ведуть податковий облік за тими податками, платниками яких вони є, згідно вищевказаного Указу.

Щодо допомоги з тимчасової непрацездатності, то питання оплати лікарняних листків урегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2000 р. № 1352. Для відшкодування витрат на оплату лікарняних листків платник єдиного податку звертається до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з заявою, яку підписують керівник i головний бухгалтер. Виконавчі дирекції перераховують на підставі заяви кошти в 10-денний термін. Довідка про використання отриманих коштів подається до виконавчої дирекції Фонду щокварталу до 12 числа наступного місяця. Форму довідки встановлено названою постановою.

Обчислення i виплата допомоги за рахунок коштів соціального страхування здійснюються в загальновстановленому порядку.

Джерелом коштів на оплату допомоги є надходження в розмірі 11% суми єдиного податку. Перерахування цих сум на рахунок Фонду соціального страхування здійснюють органи Державного казначейства.

2.АНАЛІТИЧНА ОЦІНКА ОБЛІКУ І ЗВІТНОСТІ ТОРГОВОГО ПІДПРИЄМСТВА – ПЛАТНИКА ЄДИНОГО ПОДАТКУ

2.1 Бухгалтерський облік за спрощеною системою оподаткування.

Бухгалтерський облік є обов”язковим видом обліку, який ведеться підприємством. На його основі складається фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Складання та надання користувачам фінансової звітності (скороченої або повної) також є обов”язковим, що передбачено Законом №996, Порядком №419, Стандартом №25. Таким чином, всі підприємства зобов”язані вести бухгалтерський облік.

Бухгалтерський облік підприємств — платників єдиного податку в нових умовах особливих відмінностей не має. До документів, що регулюють організацію i ведення обліку, можна віднести:

Закон України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік i фінансову звітність»;

основні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку;

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань i господарських операцій підприємств i організацій (затверджено наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. № 291);

Інструкція про застосування Плану рахунків (затверджена наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. № 291).

Облік доходів

Облік реалізації товарів відображається на рахунку 70 «Доходи від реалізації» за відповідними субрахунками:

701 «Дохід від реалізації готової продукції»

702 «Дохід від реалізації товарів»

703 «Дохід від реалізації послуг».

За необхідності на кожному із субрахунків можна відкривати субрахунки другого порядку. Наприклад:

702.1 «Дохід від реалізації оподатковуваних ПДВ товарів»

702.2 «Дохід від реалізації неоподатковуваних ПДВ товарів».

За кредитом відображається сума реалізації за методом нарахування, за дебетом — сума непрямих податків у сумі реалізації (акцизний збір i ПДВ у підприємств, що сплачують податок за ставкою 6%). Сума реалізації за мінусом ПДВ, акцизного збору списується за дебетом рахунку 70 у кредит рахунку 79 «Фінансові результати» на субрахунок 791 «Результат основної діяльності».

Особливості бухгалтерського обліку для суб”єктів малого підприємництва, що обрали його спрощену форму, визначені Положенням №196. Вони полягають у тому, що затрати на виробництво продукції (робіт, послуг), а також затрати, пов”язані зі здійсненням торгівельної діяльності, суб”єкти малого підприємництва

Відображають по дебету рахунків класу 8 «Витрати за елементами» (тобто без застосування рахунків класу 9 «Витрати діяльності» ). Можна сказати, що це правило є загальним для всіх суб”єктів малого підприємництва.

Така система обліку витрат цілком задовольнить ті підприємства, які до переходу на нові рахунки усі витрати відображали лише на рахунку 20 або 44. Витрати відображаються на відповідних рахунках i субрахунках:

80 «Матеріальні витрати». Зверніть увагу, що субрахунок 808 «Витрати товарів» призначено для відображення лише тих товарів, що використані на власні потреби, а не для продажу.

81 «Витрати на оплату праці». Цей рахунок має субрахунки, що деталізують характер виплати

82 «Відрахування на соціальні заходи»

83 «Амортизація»

84 «Інші операційні витрати»

Ці рахунки дають вичерпну інформацію для складання II розділу Звіту про фінансові результати, тобто формують витрати за елементами. Так як у звіті про фінансові результати за формою 2-м не передбачено розподілу адміністративних витрат i витрат на збут, то в обліку їх теж можна не розподіляти. На рахунку 84 «Інші операційні витрати» можна все ж відкрити два субрахунки:

841 «Інші операційні витрати, що включаються до складу валових витрат»

842 «Інші операційні витрати, що не включаються до складу валових витрат»

85 «Інші витрати». У складі інших витрат враховується єдиний податок. На цьому рахунку можна вести визначені субрахунки, що полегшують складання Звіту про фінансові результати. Наприклад:

851 «Фінансові витрати»

852 «Витрати інвестиційної діяльності»

853 «Витрати від надзвичайних подій»

854 «Єдиний податок».

Подальше списання затрат залежить від здійснюваного виду діяльності і проводиться відповідно до Положення №196 та Інструкції №291 до нового Плану рахунків.

Для обліку решти господарських операцій, що проводяться суб”єктами малого підприємництва ( облік необоротніх активів, запасів, власного капіталу, зобов”язань тощо ), необхідно керувати прийнятими бухгалтерськими Стандартами та Інструкцією №291.

Розглянемо загальний порядок відображенння витрат з використанням 8-го класу рахунків на прикладі затрат на оплату праці ( Додаток 1 ).

Фінансовий результат у звичному для нас розумінні відображається на рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)». На цьому рахунку відкриваються три субрахунки:

441 «Нерозподілений прибуток»

442 «Непокриті збитки»

443 «Використаний прибуток».

По закінченні звітного періоду усі витрати операційної діяльності списуються в дебет субрахунку 791. Для визначення фінансового результату варто порівняти обороти за дебетом i кредитом субрахунку 791 i списати відповідними бухгалтерськими записами:

якщо оборот за кредитом більше обороту за дебетом, то утвориться прибуток: Дт 791 — Кт 441

якщо оборот за кредитом менше обороту за дебетом, то утвориться збиток: Дт 442 — Кт 791.

На субрахунку 443 відображається розподіл прибутку на дивіденди i відрахування до резервного (страхового) фонду, якщо створення такого фонду передбачено установчими документами.

Якщо підприємство — платник єдиного податку здійснює декілька видів діяльності або має складну організаційну структуру (що малоймовірно при такій обмеженій чисельності), то можна обліковувати витрати із застосуванням рахунків класу 9. Право вибору надано підприємству. Зафіксувати обрану систему обліку витрат потрібно розпорядженням, наприклад наказом про організацію бухгалтерського обліку на поточний рік.

У дев’ятому класі рахунків, очевидно, єдиний податок доцільно обліковувати на рахунку 98 «Податок на прибуток».

Відповідно до п.7 Положення №196 підприємства – суб”єкти малого підприємництва, що виконують роботи чи надають послуги, відображають витрати по дебету рахунка 23 “Виробництво” і у подальшому щомісячно списують їх з кредиту рахунку 23 у дебет рахунку 79 “Фінансові результати”. Однак це не означає, що всі без винятку витрати потрапляють до дебету рахунку 23. Підприємства, що надають послуги, повинні розподіляти витрати на прямі ( що складають виробничу собівартість робіт, послуг ) та інші (адміністративні, на збут тощо ) відповідно до П(С)БО 16 “Витрати”. Це необхідно для правильного складання фінансової звітності ( зокрема для заповнення рядків 040 і 090 Звіту про фінансові результати суб”єктів малого підприємництва ).

Формування фінансового результату підприємства при виконаннні робіт ( послуг ) розглянемо у вигляді схеми в Додатку №2.

Приклад відображення у бухгалтерському обліку доходів і витрат при виконаннні робіт ( послуг ), а також особливості заповнення форми № 2-м “Звіт про фінансові результати” розглянуто у таблиці в Додатку №3. У частині витрат на зарплату використані числові дані таблиці Додатка №1.

Як відомо, єдиний податок, що підлягає сплаті до бюджету, обчислюється із сум виручки від реалізації, що надійшла на розрахунковий рахунок або до каси підприємства. У той же час у бухгалтерському обліку доходом (виручкою) визнається не надходження грошей, а відвантаження продукції (товарів, робіт, послуг) – передача покупцеві всіх ризиків і вигід, пов”язаних з правом власності на продукцію (товар, інший актив).

Не важко помітити, що порядок визначення виручки від реалізації у бухгалтерському та податковому обліку єдиннників не збігаються. Постає питання – як же правильно нарахувати єдиний податок: за бухгалтерською виручкою чи за податковою?

Оскільки у бухгалтерському обліку всі податки, що сплачуються за рахунок коштів підприємства (у тому числі єдиний), визнаються витратами, та у даному випадку необхідно керуватись п.7П(С)БО 16 “Витрати”, відповідно до якого витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для одержання якого вони здійсненні. Це означає, що одночасно з нарахуванням доходу за певний місяць (Кт рахунку 70) від суми цього доходу повинен бути нарахований і єдиний податок (Кт рахунку 641 субрахунок “Єдиний податок”), незважаючи на те що кошти від покупця ще не одержані.

Ігнорування принципу відповідності доходів і витрат може призвести до значного перекручення звітності. Наприклад, підприємство відвантажувало продукцію протягом всього 2000 року, а оплату одержало тільки у січні 2001 року. Якщо нарахувати єдиний податок від всієї суми виручки, що надійшла, то витрати підприємства за січень будуть безпідставно завищені, а доходи за 2000 рік - занижені.

А ось перерахування єдиного податку до бюджету рекомендуємо здійснювати відповідно до даних Розрахунку суми єдиного податку, тобто від реально одержаної виручки, визначеної на підставі Книги обліку доходів і витрат.

Деякі спеціалісти рекомендують використовувати інший варіант – відкрити в обліку єдиного податку два субрахунки: “Єдиний податок, термін сплати якого не настав” і “Єдиний податок, термін сплати якого настав”. По мірі надходженння виручки за продукцію (товари, роботи, послуги) ці субрахунки будуть кореспондуватись між собою і закриватися. Однак відбудеться це не автоматично, як у першому випадку. Бухгалтеру необхідно буде відслідити період відвантаження продукції, за яку надійшли кошти, і відповідно до цього закривати субрахунки з обліку єдиного податку.

На рахунок обліку витрат зі сплати єдиного податку Інструкція №291 чіткої вказівки не дає, тому бухгалтерам доводиться розбиратись самостійно, на свій розсуд.

Єдиний податок є специфічним податком, оскільки об”єднує податки і збори, які підприємство - платник податку на прибуток відображає по дебету рахунків:

-23 “Виробництво” (наприклад, нарахування на соціальне страхування із заробітку виробничих робітників);

-84 “Інші операційні витрати” (наприклад комунальний податок);

-85 “Інші витрати” (податок на прибуток).

На мою думку, єдиний пподаток доцільно обліковувати на окремому субрахунку рахунка 84 або 85. У цьому випадку бухгалтеру не доведеться вичленовувати суму нарахованого єдиного податку із загальної суми витрат при заповненні форми № 2-м.

2.2 Характеристика та принципи підготовки бухгалтерської звітності.

Відповідно до останнніх змін, внесених до Положення № 196 і Стандарту №25, при складанні фінансової звітності за 2000 рік цей податок не потрібно розподіляти на частини (57% і 43%). Його сума (нарахована по кредиту рахунку 641 за звітній період) зазначається у новому рядку 165 “Єдиний податок” розділу І форми № 2-м “Звіт про фінансові результати”.

Відповідно до п.3 статті11 Закону №996 для суб”єктів малого підприємництва встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі Балансу (форма № 1-м) і Звіту про фінансові результати (форма № 2-м). Зазначені форми звітності, а також порядок їх заповнення затвердженні Стандартом № 25. При заповненні форми № 2-м за 2000 рік слід мати на увазі, що показники за 1999 рік (графа 4) не заповнюються.

Решту форм річної звітності (звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал і примітки до звітності) суб”єкти малого підприємництва не складають.

Фінансова звітність подається органам, до сфери управління яких належать підприємства, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, а також згідно із законодавством – іншим органам і користувачам, зокрема органам державної статистики.

Терміни подання фінансової звітності встановлені Порядком № 419. Так, квартальна звітність подається не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітнім кварталом, а річна – не пізніше 20 чиса наступного за звітнім року.

Обидві форми значно скорочено порівняно з тими, що складають підприємства, які не є малими. Скорочення здійснено шляхом поєднання декількох статтей в одну. Коди рядків збережено.

За рахунок скорочення кількості показників значно спрощено звіт про фінансові результати. Деталізацію доходів i витрат зменшено. Найбільше задоволення викликає той факт, що витрати для складання форми № 2-м можна формувати із застосуванням лише рахунків класу 8 нового Плану рахунків. Конкретно визначено, де у звітності відображається сума єдиного податку, спеціального патенту i фіксованого податку сільськогосподарських виробників.

Техніку складання фінансового звіту малих підприємств, що перейшли на новий План рахунків, у тому числі платників єдиного податку, подано нижче.

БАЛАНС

Актив Код рядка Зміст статті Балансу

I. Необоротні активи

Незавершене будівництво 020 Залишок за рахунками 151 -153 плюс аванси, перераховані під будівництво

Основні засоби:

залишкова вартість 030 Ряд. 031

Подобные работы:

Актуально: