Скульптура. Можливості в інтер’єрі (як засіб) та на уроках (як спосіб)

Скульптура в інтер’єрі

Мистецтво оздоблення інтер’єру скульптурою було відоме за часів античності. У Стародавній Греції, де існував культ краси людського тіла, скульптурі приділялось велике значення.

Чудові мармурові статуї олімпійських богів, мистецьки виконані барельєфи на міфологічні сюжети прикрашали багато чисельні грецькі храми, палаци, площі. До сьогоднішнього дня ми захоплюємось грецькими каріатидами і атлантами, виконані з надзвичайною майстерністю.

У повсякденному житті греків основним декором їх житла були невеликі за розміром скульптури, як правило, копії відомих творів, що знаходились в храмах, і барельєфи – пластини із мармуру з висіченими на них скульптурами – на стінах будинків.

Розкішною прикрасою інтер’єру скульптуру зробили римляни. Мармур, слонова кістка, золото, напівдорогоцінні камені – ось з чого робили скульптурні прикраси.

З того часу скульптура видозмінювалась у відповідності з епохою і модою, закріпилась в інтер’єрі як житлових так і в громадських приміщеннях. У палацових спорудах – це мармурові статуї і бюсти, у звичайних квартирах – невеликі фігурки людей, тварин або абстрактні форми, які виражають фантазію автора.

Сучасна скульптура до традиційних бюстів, фігур добавила різноманітні абстрактні, модернові і концептуальні речі, конструкції, предмети, які виконують естетичну функцію, але не відповідають традиційним уявленням про скульптуру. Тут може бути і дивний сюжет, і чудернацькі персонажі, гра форм, світла, кольору, фактур, зорових асоціацій, є динаміка і настрій, філософія і логіка, науковий аналіз і абсурд.

Абстрактні скульптурні роботи почали створювати конструктивісти на початку 20 століття. Це було вираження думки не через конкретний образ, а через асоціації. Скульптура, навіть декоративно-прикладна, повинна була не стільки радувати око, скільки пробуджувати почуття і думки, іноді навіть не зовсім конкретні. Так з’явились споруди із колес, площин, спіралей, тросів тощо. Ці інсталяції не прижились в інтер’єрах, особливо в житлових, зате авангардні роботи конструктивістів привели до появи нових напрямків у декоративній скульптурі: абстрактних форм та інсталяцій.

Сьогодні нікого не здивуєш незрозумілим предметом в приміщенні, який має явно декоративне значення. Такі абстрактні форми (напільні, настінні, настольні), виконані із скла, кераміки, металу чи дерева доповнюють інтер’єри сучасних стилів, наприклад, мінімалізму чи хай-тек.

Якщо скульптуру роблять на замовлення для конкретного інтер’єру, то майстер працює в рамках художнього замислу архітектора, який визначає розмір, кольоровий тон, стиль і тему скульптури. Але найчастіше для інтер’єру підбираються готові вироби, які відповідають загальному задуму.

Для виготовлення скульптур використовують різноманітні матеріали, традиційно – це мармур, дерево, гіпс, бронза і чавун, фарфор, камінь, пластик і навіть папір. Але нема для скульптури більш благородного і витонченого матеріалу за мармур у якому міцність поєднується з ніжним просвічуванням, а білизна здається одухотвореною.

Таким чином ми з’ясували, що скульптура – це емоційна прикраса, яка здатна надати шарму та елегантності інтер’єру, створити неповторний образ і стиль від класики – до хай-теку.

Так, наприклад, респектабельний кабінет прикрасить скульптура із мармуру, який чудово поєднується із бронзою, кольором натурального дерева меблів. Такий кабінет буде свідчити про високий соціальний статус господаря і його здоровий консерватизм.

У класичному інтер’єрі можна використати традиційні скульптури: бюст із мармуру або білого гіпсу.

Антикварні інтер’єри немислимі без скульптури. Навіть живописні полотна не компенсують повністю відсутність скульптури.

Образами для скульптур малих форм, які використовують при декоруванні приміщень найчастіше служать фігурки людей, тварин, птахів. У залежності від стилю інтер’єру фігурка може бути виконана з різним ступенем реалістичності.

Так, у мінімалізму свої вимоги: строгий, майже схематичний силует, монохромне виконання, ніяких дрібних деталей. В такому інтер’єрі на поличках із скла доречними будуть фігурки із світлого мармуру, чорні гладкі птахи, тощо. Головне – нічого зайвого. А такі ж фігурки на фоні картини, світлих стін і білих меблів створять неповторність в стилі модерн.

У сучасних будівлях часто використовують відкритий простір за вікном як частину інтер’єру, тому прикрасою можуть бути крупні скульптури левів, сфінксі тощо.

Іноді малі скульптурні форми колекціонують, тому вони вже не є частиною інтер’єру, тоді для їх зберігання добре використовувати спеціальні вітрини, де красу кожної речі видно з різних сторін.

Таким чином, скульптура може змінити образ будь-якого приміщення, надати йому неповторності і величі. Найголовніше – підібрати скульптуру так, щоб вона гармоніювала з предметами інтер’єру і відповідала загальному настрою приміщення.

Анімалістична скульптура в школі

Багатий та різноманітний світ тварин захоплював людство здавен. Тварини постійно жили поруч з людьми, а приручивши їх, людство знайшло в них вірних друзів та помічників. Вивчення поведінки способу життя, форми, пластики зображення звірів, птахів, риб та інших живих істот постійно привертає увагу людей різного віку і професій. Особливе місце в спілкування, вивченні, зображенні у пластиці та кольорі належить дітям. Спостерігаючи зображення тварин у мистецькому середовищі приходимо до висновку, що тут вони займають домінуюче місце. Ще у далекій минувшині люди не тільки жили поруч тварин, але і навчилися досить точно їх зображати. Зображення ці дуже різноманітні багатокольорові і однотонні, на площині, пластичні рельєфи та об’ємні скульптури. На території Київської Русі справжні шедеври анімалістичного жанру створили скіфи, створивши унікальний «звіриний стиль». На Русі звірі, птахи були одним з головних елементів убранства храмів 12–13 століття. В багатьох храмах стіни покриті витонченими кам’яними кружевами, хижі звірі і птахи чергуються з рослинним орнаментом і образами святих. Білокам’яний Успенський собор прикрашають лев’ячі маски а над закомарами розміщені різні золочені птахи. З кам’яних рельєфів, а також ювелірних виробів леви з вигнутими хвостами і широкими «усмішками», грифони і павичі разом з традиційними плетіннями перейшли у корабельну різьбу, віконні прикраси, декоративні анімалістичні фризи.

У традиційному селянському мистецтві звір фантастичний, заморський чи звір зовсім домашній народжений доброю казкою – завжди був популярний і шанований серед народу. Довгими зимовими вечорами працюючи сокирою і долотом майстри-кустарі витворювали ковші і ложки, шкатулки і скрині і ще багато іншого. Предмети домашнього побуту покривали фігурами птахів, риб, коней, страусів, слонів і інших тварин. Анімалістичні мотиви вводились в основу форми предмета, вводились у рельєф чи різний орнамент на поверхні речей побуту. Оглядаючи анімалістичну скульптуру в історичному розвитку ми бачимо що з найдавніших часів люди намагались відтворити навколишній світ в тому числі тварин які жили поруч, передати у художній образ свої думки та відчуття прекрасного, гармонійного. До наших днів дійшли прекрасні твори анімалістичної скульптури різних епох і різних народів.

Ще первісна людина виконувала рисунки і висікала на камені вражаючі нас до цього часу глибоко життєві зображення звірів, птахів, людей. У стародавньому Єгипті багато тисяч років тому поруч з будівництвом пірамід і храмів споруджувались грандіозні статуї фараонів, сфінксів, в камені висікалися рельєфи, які оповідали про життя і побут тих часів. І скрізь поруч з людьми скульптури зображали звірів, птахів.

В епоху Ренесансу Леонардо да Вінчі уважно та ретельно вивчав усе, що пов’язано з життям тваринного світу, і це привело великого художника й мислителя до наукових відкриттів, які випередили думку його сучасників на багато століть.

Анімалістична скульптура важлива ділянка вивчення навколишнього світу дітьми. У своїй культурі ні одна епоха не обминула своїм мистецтвом фауну. Від старовинних творів ритуального призначення пластики древніх до численних творів станкової та декоративної анімалістики 20 століття проходила еволюція і можна прослідкувати як розцвітала і занепадала і знову набувала сил та значимості анімалістична тематика.

Діти з раннього віку люблять тварин, готові захищати і допомагати їм у всьому. Мистецтво має унікальну можливість допомагати зберігати ці прекрасні почуття на все життя. Добрі, талановиті поезії, казки, пісні, оповідання, рисунки, живопис, декоративне мистецтво і звичайно скульптура це ті джерела, які живлять дітей мудрістю, творчістю, теплотою любові до рідної природи, рідного краю до Батьківщини. Для того, щоб успішно працювати в анімалістичному жанрі необхідні знання зовнішніх форм звірів, птахів і інших живих організмів, конструктивного скелетного механізму, розуміння відмінності у будові тварин їх анатомії – все це конче необхідно для анімаліста, якраз ними він повинен займатися весь час, працюючи з натурою. Як допоміжний матеріал використовуються фотоматеріали, ілюстрації, анатомічні таблиці і рисунки, слайди, фільми і інше, але все ж основний процес пізнання, особливо на початку творчої дороги відбувається з олівцем в руках. Рухливість людей в анімалістиці змушує зовсім по іншому відноситися до роботи на анімалістичну тематику від усіх інших видів малювання. Першим кроком у творчій роботі анімаліста – це дуже швидкі навіть миттєві фіксування загального силуету тварин, основного принципу руху, пластики, найбільш загальні враження від натури. Доброю підмогою є використання фотоматеріалів зроблених при безпосередньому перебуванні серед тварин. Начерки і фотоматеріали допомагають у навчанні бачити головне і опускати другорядне, дріб’язкове. Начерк тренує, він вимагає гостроти ока, твердості руки, витримки і терпіння.

Вивчаючи матеріали визначних скульпторів що працювали в анімалістиці ми бачимо наскільки віртуозно виконані ці начерки, вони уже самі по собі є творами мистецтва. Виконання начерків дуже важливо ще і тому що вони розвивають зорову пам'ять, адже багато таких рисунків приходиться закінчувати без натури. Дуже багато точних образів відкладаються у пам’яті і їх потім можна використовувати при створенні нових творів, беручи ці образи з пам’яті як з бібліотеки. Деякі художники працюючи над начерками не міняли лист паперу, якщо його модель міняла позу, а тут же поруч з першим рисунком, фіксувався другий варіант руху, потім третій, четвертий і т.д. і таким чином на аркуш паперу поміщались цілий ряд зображень натури. Деякі начерки допрацьовувались потім у майстерні, деякі залишались такими ж. і ті і інші часто продовжували своє життя у маленьких пластилінових етюдах в об’ємі, а деякі і у закінченій, анімалістичній скульптурі.

Дуже важливим є те що у рисунку повинна бути зафіксована на тільки достовірність зовнішньої форми тварин а і вираз потенціальних можливостей її руху який характерний якраз цій тварині. Якщо у рисунку це є то він сам по собі уже стає художнім твором і має певну художню цінність, без цього це буде «мертве чучело». Деякі художники передають будову, рух, мову тварин а поруч опрацьовані, завершені виразні деталі. Дехто думає що нарисувати, виліпити тварину дуже просто і це не потребує ніяких ґрунтовних знань і це доступно кожному художнику. Однак це на так. Зовсім недостатньо зобразити, навіть досить точно натуру, треба відчути її серцем, тому не всякий художник здатний стати анімалістом. Потрібна ціла сума якостей серед яких чи не перше місце займає любов до тварин. Багато особливостей творчості анімаліста викликана специфікою моделі. Може найголовніше заключатися в тому, що різноманітність людей відмінність однієї людини від іншої сприймається зразу. Ми не тільки миттєво відрізняємо молодого від старого, чоловіка чи жінку і ще багато різних індивідуальних якостей. А що ми бачимо у тварин? Малюючи чи виконуючи скульптуру тварин необхідно навчитися виконувати портрет даної тварини, особливо важливо коли це робота з натури. Тварини як і люди дуже відрізняються між собою як загальною будовою так і ходою, обличчям, виразом очей і т.д. як серед людей так і серед тварин можна спостерігати різні типи – товстунів, струнких, силачів, незграб. Серед тварин ми знаємо красунь і потвор, симпатичних і бридких – хоча усі вони по своєму дуже досконалі і цікаві. Глянувши на тварин нам здається що всі коні, корови, олені, ведмеді і інші здаються однаковими, але коли уважно заглибитись у їхнє вивчення, ознайомлюємося з ними персонально то ми починаємо розуміти наскільки вони різні, особливо це стосується їхніх облич. Неможна також забувати що основний спосіб самовираження тварин що є доступним образотворчому мистецтву це рух. Рух для тварин це не просто переміщення у просторі: біг, ходьба, стрибки, політ, а також і звуки за допомогою яких вони спілкуються між собою, виражають свій настрій гнів чи радість, материнську ніжність чи загрозу, страх чи довіру і ще багато інших емоцій.

При роботі з натури ці обставини створюють анімалістам додаткові трудності, але саме зображення живої моделі для них основне. Це їхні університети, це їх творча кухня, їхнє джерело творчості. Пластичне зображення тварин можна спрямовувати у декількох напрямках. Це в першу чергу реалістичне зображення з дотриманням усіх танк остей зображувальної натури. У цьому варіанті зображаємо тварину дотримуючись пропорцій, характерних особливостей руху, особливо детально проектуємо деталі. Передаючи обличчя тварин намагаємось побачити найдрібніші особливості деталей обличчя, його виразу. Якщо вийде то ми одержимо правдивий реалістичний твір, можна навіть сказати, портрет. Від нас залежить, як передати шерсть тварин чи пір’я птаха. І це може бути індивідуальним вирішенням автора. Скульптуру тварин значних розмірів треба виконувати на каркасі з врахуванням ваги частини фігури які найбільше виступають в будь-яку сторону від площі приєднання фігури до каркаса. Як приклад можна навести фігуру оленя у стрімкому стрибку, коли вся опора знаходиться в одній точці, чи зліт птаха який дотикається до площини на якій базується вся вага однією точкою. Каркас в цих і інших випадках мусить бути міцним, металевим, точно розрахованим на цю вагу. Пластичним матеріалом у цьому випадку мала б бути глина. Якщо розмір етюду тварини незначний то його доцільно виконувати у пластиліні. Щоб модель тварини виконана у м’яких матеріалах стала анімалістичною скульптурою її треба перевести у тверді матеріали. Таким матеріалом є для відливання гіпс, бетон, кераміка, бронза і інші матеріали а також дерево з якого вирізають та камінь з якого висікають скульптуру. Багато етюдів можна виготовити без каркасу в будь-яких матеріалах, як у глині так і у пластиліні. Це в першу чергу, якщо скульптура має велику площу з’єднання з основою, наприклад тварина сидить чи лежить, або коли настільки узагальнена що відсутні якісь елементи що виступають за межі фігури, або говорячи простіше усі деталі не виходять за межі головної маси глини. Також без каркасу треба виготовляти модель скульптури яка виготовляється в керамічній масі яку треба випалювати у керамічних печах. Якщо скульптура незначних розмірів її треба ставити у піч цілу, а якщо розміри великі то модель можна розрізати на частини і випалювати по частинах які після випалу збираються в єдине ціле.

Керамічних мас з яких можна робити анімалістичну скульптуру є декілька. Найпростіша це чиста без домішок глина, яку можна знайти у будь-якій місцевості, складнішою за хімічним складом і пластикою є шамотна маса, гончарна глина, фаянсова маса, фарфор і інше.

Одні маси придатні як пластичний матеріал, з якого ми звичайно ліпимо на станку, інші (фарфор, фаянс) заливаються у спеціальні гіпсові форми тому що перебувають у рідкому стані. З керамічних матеріалів найчастіше виконуємо анімалістичну скульптуру у декоративному вирішенні. Для виконання анімалістичної скульптури у декоративному варіанті треба позбавитись багатьох якостей, які притаманні реалістичній скульптурі. Композиційне рішення, стиль виконання в декоративному варіанті потребує акцентування на декоративних елементах, на які треба акцентувати увагу і тому перебільшувати. Однак це не означає що повинен бути зовсім спрощеним та перероблений до такої степені, що втратив характерні особливості певної тварини. Головні ознаки залишаються, але акцент робиться на найбільш характерному. Наприклад, зображаючи півня треба надати особливого декоративного звучання таким елементам як пір’я хвоста, гребінь на голові тощо. Зображаючи барана особливої декоративної фантазії заслуговують роги і т.д. При декоративному виконанні анімалістичної скульптури треба відчути де декор, або кажучи простіше прикраса була найбільш доцільна гармонійна, характерна. Це кожен вирішує сам, згідно свого сприймання об’ємів, та інтенсивності їх звучання. Декоративна анімалістична скульптура використовує колір. Вона може бути виконана у одному або і у багатьох кольорах, що значно підсилює звучання анімалістичної скульптури. В певних випадках можна тіло тварини покривати певними орнаментальними мотивами. Ці мотиви мають бути дуже простими наприклад, у вигляді штрихів, кружалець і ін. або складним геометричним чи рослинним орнаментами.

мистецтво скульптура анімалістичний дитина

Список використаної літератури

1. Скульптура стародавніх українців, греків, римлян. – Одеса.: Маяк, 1995.

2. Підлісна Г.Н. Антична література. – Київ.: Вища школа, 1992.

3. Троянський І.М. Історія античної літератури. – Державне учбово-педагогічне видавництво Радянська школа, 1954.

4. История Европы, изд. Наука, 1988 г.

5. Андре Боннар. Греческая цивилизация в школе. – изд. Искусство, 1992