Дидактичні основи організації колективної учбової діяльності молодших школярів

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи проблеми організації колективної учбової діяльності молодших школярів

1.1 Історіографія проблеми

1.2 Характеристика основних понять проблеми

1.3 Психологічно-педагогічні особливості організації колективної учбової діяльності молодших школярів

Розділ 2. Педагогічні умови забезпечення вирішення проблеми організації колективної учбової діяльності молодших школярів у практиці роботи сучасної початкової школи

2.1 Загальний аналіз стану розв’язання досліджуваної проблеми у роботі масової початкової школи

2.2 Пошуки шляхів вдосконалення організації колективної учбової діяльності молодших школярів

2.3 Авторські пропозиції та їх результативність

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Зі вступом України в єдиний інформаційний простір постало питання вітчизняної освітньої галузі. Реформування системи освіти – одне з найважливіших завдань нашого часу. Інструментом реформування є інноваційна діяльність на всіх рівнях освіти, що розглядається як процес внесення якісно нових елементів. Освітянська реформа є серйозним дієвим чинником підвищення інноваційно-інтелектуального потенціалу країни. Стратегічні орієнтири реформування освіти в Україні окреслено в Національній доктрині, Концепції розвитку загальної середньої освіти, вищої освіти, законах про інноваційну та інтелектуальну діяльність.

У Національній доктрині розвитку освіти України та в інших державних документах підкреслено роль гуманітарного чинника в розвитку суспільства і вперше за всю історію освітянських реформ наголошено на головному: необхідності розвитку особистості як творця й проектувальника свого життя.

Модернізованими управлінськими функціями є: прогностичні, політико-дипломатична, консультативна, менеджерська, представницька; формами управління – колегіальні й колективні; методами управління – економічні. (Л. Даниленко)

Основою нормативної бази інноваційної діяльності в освіті є Закон України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про наукову й науково-технічну експертизу».

Держава визнає за школою право на пошуки нових, нетрадиційних підходів до організації шкільного життя, сприяє освітянам-практикам в опануванні нових методів професійної діяльності, методів пошуку та експерименту відповідно до чинного законодавства.

Важливим пріоритетом зазначеної проблеми є орієнтація на комунікативно спрямоване навчання учнів. Чимало праць присвячено питанню розвитку комунікативних здібностей (Кукліна С.С., Колкер Я.М., Устінова Є.С., Гальськова Н.Д., Олійник Т.І., Орєшина Н.Ф., Степанова З.М.).

Кукліна С.С. досліджувала питання колективної пізнавальної діяльності в групі. Вона стверджувала, що саме колективні форми роботи сприяють успішному засвоєнню усного мовлення, зокрема діалогічного.

Олійник Т.І. розробила систему вправ для навчання діалогічного мовлення учнів із використанням рольової гри, тобто на основі активної взаємодії учнів. Вона стверджує, що рольова гра створює сприятливий психологічний клімат на уроці, збуджує інтерес до вивчення предмета, стимулює прагнення до участі в спілкуванні.

Орішина Н.Ф. і Степанова З.М. встановили, що саме групову бесіду слід застосовувати на кожному уроці як обов’язків його компонент.

Таким чином, ефективність навчального процесу молодших школярів залежить від тих форм навчальної діяльності, на фоні яких відбувається пізнавальний процес. Разом з тим не всі аспекти такого взаємозв’язку у організації колективної учбової діяльності є достатньо досліджені.

Виходячи з цього нами було обрано тему дипломної роботи – «Дидактичні основи організації колективної учбової діяльності молодших школярів».

Об’єкт – колективна учбова діяльність молодших школярів.

Предмет – дидактичні умови організації колективної учбової діяльності молодших школярів.

Мета дослідження – вивчення та аналіз педагогічних умов забезпечення колективної учбової діяльності молодших школярів на уроці.

Гіпотези дослідження – використання колективної учбової діяльності у початкових класах буде ефективним за таких умов:

1) систематичного підходу до організації індивідуальної та колективної учбової діяльності;

2) оптимального сполучення індивідуальної і колективної учбової діяльності в навчальному процесі;

3) урізноманітнення форм індивідуальної і колективної учбової діяльності;

4) демократизація стосунків вчителя і учня (учнів) у навчальному процесі.

Завдання:

1) вивчити стан проблеми у педагогічній теорії та практиці;

2) дати характеристику психологічних особливостей учбової діяльності молодшого школяра;

3) визначити педагогічні умови використання колективної учбової діяльності у початкових класах;

4) визначити роль колективної учбової діяльності у розвитку пізнавальних інтересів школярів;

5) розробити методику експериментального дослідження і дати кількісний та якісний аналіз її результатів.

Методи дослідження: аналіз, вивчення шкільної документації, аналіз продуктів пізнавальної діяльності, вивчення, аналіз та узагальнення педагогічного досвіду, бесіда, спостереження, інтерв’ю, анкетування, педагогічний експеримент.

Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Розділ 1. Теоретичні основи проблеми організації колективної учбової діяльності молодших школярів

1.1 Історіографія проблеми

У Х–ХІ століттях на Русі з’являються так звані «книжні школи». В цей час починає виділятися організаційна сторона діяльності вчителів і учнів як самостійні аспекти навчання. (3)

Позитивним було виникнення братських шкіл. Тут як найбільш поширена і традиційна використовувалась індивідуальна та індивідуально-фронтальна робота з учнями. Братство чеських братчиків, членом якого був Ян Амос Каменський, мало тісні культурні зв’язки з Львівською та Луцькою братськими школами, у Статутах яких обумовлювалися питання взаємодії між вчителем і учнем під час навчання.

Даючи пояснення сутності класно-урочної системи Ян Амос Каменський власне переходить від індивідуального навчання до організації навчальної діяльності певної групи учнів як класу. На його думку, клас сприяє розвитку здібностей кожного учня. Боротьбі з тими чи іншими недоліками і «відхиленнями», які притаманні деяким учням. Таким чином, вже Я.А. Каменський в початковому стані формулює ідею необхідності спілкування учнів під час навчання, тісного взаємозв’язку, розвитку індивідуальності і всього колективу. Отже Я.А. Каменський одним з перших зробив спробу теоретичного обґрунтування поєднання загально класної та індивідуальної роботи з загально-дидактичних позицій.

У 30–50-х роках ХХ століття колективна форма учбової діяльності школярів у зв’язку з її методичною складністю порівняно з індивідуально-фронтальною, індивідуально-груповою і індивідуальною роботою використовувалися недостатньо. Це призвело в подальшому до домінуючого використання ролі індивідуальної роботи і до занадто скромного використання всіх інших, в тому числі і колективних форм учбової діяльності молодших школярів. Характеризуючи даний період розвитку дидактики, Л. Арістова писала: «В 30–50-ті роки школи стали застосовувати вербальні методи навчання. Як основне і майже єдине джерело знань почали сприймати слово вчителя. Якщо враховувати, що повідомлення вчителя має декларативний характер, а організація діяльності учнів передбачає лише відтворення в їх відповіді цих пояснень, то можна сміливо сказати, що в ті роки організація навчання не передбачала звернення до питань активізації навчання учнів».(12)

У проблемі організації колективної учбової діяльності школярів особливого значення надаються діловому (функціональному) спілкуванню. Правильно зкорельоване ділове спілкування сприяє формуванню морального клімату колективу, вихованню соціально-цінних духовних якостей особливості школяра, а насамперед колективізму. «…Школа повинна старатися усунути з дитячих душ, якщо можливо, ті якості егоїзму, які успадкувалися людиною з минулого, і, готуючи її до майбутнього, старатися вже з шкільної лави спаяти гнучкі колективи і розвивати здібності до загальних переживань і до солідарності».(23) Про значення колективної учбової діяльності не тільки для формування особистості, але і для згуртування і розвитку колективу неодноразово говорила Н.К. Крупська. Вона підкреслювала що «навички в колективній роботі створюють одночасно і загально-функціональні навички, і навички самодисципліни. І те, і інше мають велике значення у питаннях організації колективного життя».(13)

Для характеристики колективної діяльності і її виховних можливостей основоположною є думка класиків філософії про своєрідність різних форм кооперації людей, які виникають у процесі праці при якій багато людей планомірно працює разом і у взаємодії один з одним в одному і тому ж процесі виробництва, називаються кооперацією. (26)

Різноманітна діяльність школярів в школі і за нею, як правило, проходить в колективі. Організація колективної учбової діяльності виконує дуже важливу функцію – зближує навчальну і пізнавальну роботу школярів. Система організації життя учнів, яка стимулює розвиток колективних взаємовідносин, сприяє об’єднанню навчальних і поза навчальних інтересів учнів. Практично всі види діяльності знаходяться у формах колективного учіння. (15)

Ідея взаємного навчання підтримувала Н.К. Крупська: «Залучення самих дітей до справи викладання має, на мою думку, велике виховне значення… дитині, яка перетворюється на деякий час у педагога, стає зрозумілою недостатність її знань, необхідність їх поповнити. Постійна самоперевірка, самооцінка – річ надзвичайно важлива в педагогічному відношенні.

При залученні дітей у викладанні паралельно буде виховувати у них самовладання, терпіння, увага до інших, інтерес до успіхів товаришів і ін.». (17)

Ще більше можливостей для колективної учбової діяльності відкривається при організації самостійної роботи в групах, особливо коли кожен виконує якусь частину загального завдання (розподіл праці), а потім всі члени групи заслуховують і оцінюють результати роботи кожного і готують колективний звіт для виступу перед класом.

«Впливати на класний колектив – це означає надихати його певним прагненням, бажанням. Колективне прагнення – найблагородніша ідейна, моральна єдність. Там, де є колективне прагнення дол. Чогось високого і благородного, з’являється та велика нездоланна сила виховного впливу колективу на особистість, про яку мріє вдумливий педагог». (33)

Колективна навчально-пізнавальна діяльність школярів, позитивно впливає на розвиток пізнавальної активності і самостійності учнів, виховання в них колективних рис особистості, суттєво змінює характер діяльності вчителя, посилюючи його провідну роль як організатора навчальної роботи школярів і керівника дитячого колективу.

Форма організації діяльності учнів (поєднання фронтальної і колективної роботи) не тільки визначається метою навчання і змістом навчального матеріалу, але і в свою чергу впливає на здійснення дидактичних й виховних завдань навчання, на характер діяльності вчителів і учнів (вибір методів і засобів викладання та навчання), на взаємовідносини між учнями, між вчителем і учнями. Колективні форми навчання посилюють діагностичну діяльність вчителя, оскільки вимагають від нього особливої уваги до вивчення школярів, їх вікових та індивідуальних особливостей. Різносторонні знання про можливості та інтереси учнів (рівень їхньої інформованості, їхня позиція у колективі, організаторські здібності) – необхідна умова вірного вибору консультантів, тобто навчального активу, на який буде спиратися вчитель, комплектуючи пари та групи учасників і організовуючи їхню колективну учбову діяльність. Вчителеві важливо знати і враховувати якість знань, ступінь самостійності, уподобання та захоплення, особливості характеру, дружні зв’язки та взаємовідносини учнів. Тому вчитель повинен володіти методами вивчення школярів (спостереження, бесіди, аналіз шкільних документів, анкетування, соціометрія).

Крім того, вчителю необхідно постійно аналізувати свою діяльність, виявляти свої недоліки. Керівництво колективною роботою учнів, як ми вважаємо, стимулює таку самооцінку, допомагає педагогу відмовитися від стереотипів в оцінюванні школярів, упередженості до них (діти розкриваються по-новому у колективній роботі), дає можливість більш правильно оцінити свою позицію у відношенні окремих учнів і дитячого колективу в цілому.

При використанні різних видів колективного навчання зростає увага вчителя до реалізації виховної функції навчання. Пошук шляхів згуртування колективу, покращання статусу учнів, які не користуються авторитетом товаришів, способів формування умінь колективної праці, розвитку пізнавальної активності і самостійності. Здібностей учнів, соціально значимих мотивів навчання стає простійною турботою вчителя. Залучаючи школярів у колективну роботу на уроці і поза ним, педагог намагається так організувати їхню співпрацю та взаємовідносини, щоб стимулювати розвиток колективу і становлення особистості учнів у процесі засвоєння знань.

Колективна учбова діяльність передбачає суттєву зміну конструктивного компоненту роботи вчителя. Насамперед це визначення можливостей навчального матеріалу для засвоєння в групах. В залежності від конкретної дидактичної мети уроку завдання аналізу будуть різними. Наприклад, якщо колективна робота планується при вивчені нового матеріалу, то вчитель формулює загальну проблему, підпроблеми для груп (при диференційованій роботі) і відповідні завдання. Якщо колективна робота організовується з метою вправляння у вирішенні певних навчальних завдань, вчитель підбирає завдання практичного характеру у відповідності з рівнем сформованості навичок та умінь наявних груп.

Колективні форми навчання дозволяють залучати учнів до здійснення контролю за своєю навчальною працею, розвитку у них самоконтролю, взаємоконтролю.

Плануючи колективну роботу, вчитель готує до неї учбовий актив: консультантів, демонстраторів і лаборантів. Робота з консультантами проводиться по-різному, у вигляді групових або індивідуальних занять: вчитель знайомить консультантів зі змістом завдання групи, радить як організувати розподіл праці. У практиці використаються такі форми фіксації роботи консультанта, як запит обліку всієї роботи (перевірка домашніх завдань членів групи, консультація перед опитуванням, розв’язок задач і т. д.), щоденник обліку знань.

Організовуючи колективну роботу на уроці, вчитель вводить клас у загальну проблему, розподіляє завдання між групами, допомагає налагодити роботу в групі, контролює хід розв’язання завдань, регулює взаємовідносини, підводить загальний підсумок колективної учбової діяльності і оцінює її.³⁴ Колективна діяльність на уроці передбачає, таким чином, швидкий темп роботи вчителя, високий рівень зосередження уваги.

Навчальний процес характеризується, як відомо, внутрішніми суперечностями, які розглядаються як рухомі сили його розвитку. В умовах колективної учбової діяльності (крім суперечностей, наприклад між пізнавальними та практичними завданнями і наявним рівнем знань, умінь та навичок) можна виділити наступне: між колективним завданням групи і звичними способами індивідуальної роботи; між загальним навчальним завданням класу (групи) і індивідуальними оцінками діяльності учнів.

Вирішенням цих протиріч і складає сутність організаторської діяльності вчителя, який застосовує колективні форми роботи.

При колективних формах навчання зростає об’єктивність контролю і оцінки вчителем навчальної діяльності кожного школяра. В результаті у школярів посилюються колективні мотиви навчання.

Завдання вчителя при колективній роботі: контролювати роботу всіх груп і здійснювати, якщо це потрібно, своєчасну допомогу групі або окремим учням, оцінювати загальну роботу класу на уроках і внесок кожної групи у вирішення проблеми. Групова оцінка має велике стимулююче значення і для групи, і для окремих учнів, які по-різному беруть участь в загальній роботі.

Вчителю потрібно забезпечити не тільки контакт з класом і окремими учнями, але і взаємовідносними співпраці між учнями в групі та між групами, а також сприятливий емоційно-психологічний клімат для колективної учбової діяльності. Це потребує від педагога більш глибшого вивчення характеру спілкування учнів, статусу кожного учня в колективі, визначення шляхів управління між особистими відносинами.

При організації колективної діяльності школярів виникають реальні, природні можливості для розвитку сприятливих відносин між вчителем і учнем. Це відбувається завдяки тому, що самі школярі займають педагогічні позиції стосовно окремих товаришів, і, що важливо стосовно класу в цілому. А це означає, що між вчителем і учнем виникає реальна взаємодія та взаєморозуміння у досягненні загальної мети і у подоланні труднощів, які виникають у процесі навчання.

Вчителі одностайно зазначають. Що при систематичному використанні різних форм колективної діяльності зникає списування, обмани. Відносини між дітьми основані на діловому співробітництві та щирій взаємодопомозі. Відомо, що спілкування для дітей – важлива необхідність. Колективні форми діяльності допомагають реалізувати ту необхідність в процесі навчання, при чому не тільки у спілкуванні з ровесниками, але і з педагогом, іншим дорослими людьми.

Колективна учбова діяльність школярів удосконалює етичну культуру стосунків вчителя й учнів, а також самих учнів між собою. Як свідчить досвід у ході колективної учбової діяльності зусилля вчителя спрямовуються на створення умов, які забезпечують виявлення і реалізацію здібностей та задатків кожного учня, а також справжню товариську взаємодію й вирішення шкільних завдань на основі взаємної відповідальності, вимогливості та співробітництва.

Головною метою колективної учбової діяльності є розвиток пізнавальної активності і творчих здібностей учнів у процесі глибокого вивчення ними однієї з тем, наприклад, уроку «Я і Україна». На уроці розглядаються чотири основних питання: історичне, теоретичне, практичне та евристичне – зв’язних загальною темою уроку.

Розглянемо структури різних видів колективної учбової діяльності. З позиції педагогіки це дає можливість зосередити увагу на компонентах, що пов’язані з процесом виконання школярів, з їхньою метою, засобами, результатами. Це дає стимул для практичної організації колективної учбової діяльності.

Оптимальна структура колективної учбової діяльності школярів включає наступні компоненти:

– мета діяльності;

– для чого організовується, які результати передбачають отримати;

– соціально-корисне спрямованість та мотиви, значення для розвитку особистості й колективу;

– організація діяльності;

– характеристика системи організаційних форм, у яких вона протікає, розподіл сил й часу встановлення термінів і послідовності всього процесу діяльності;

– технологія діяльності;

– необхідні засоби для оволодіння певними знаннями, уміннями та навичками;

– інтенсивність діяльності;

– обсяг, тривалість, напруженість у співвідношенні з педагогічними завданнями і віковими можливостями школярів. (15)

– комунікабельність діяльності:

– характеристика зв’язків, відносин, залежності, які забезпечують найбільш повне досягнення поставленої мети;

– контроль і корекція діяльності:

– методи й засоби постійного обліку її ефективності та визначення шляхів досконалості (здійснюються вчителями, органами учнівського самоврядування, самостійно);

– оцінка діяльності:

– характеристика критеріїв її успішності та аналіз результатів з метою здійснення «зворотного зв’язку», одержання даних про реальні зрушення в становленні колективу, формування тих чи інших якостей, умінь. (15)

У структурі колективної діяльності школярів особливого значення надають правильному визначенню мети, тому що від цього залежить вибір оптимальних шляхів її реалізації.

Система організації колективної учбової діяльності молодших школярів передбачає різноманітні форми зв’язку між різними видами, їх чергування й наповнення необхідним змістом. Обов’язковою умовою ефективності колективної учбової діяльності є чітке управління нею.

Організація колективної учбової діяльності молодших школярів, не завжди включає всі перераховані компоненти, але вони є необхідним орієнтиром для перетворення такої діяльності у педагогічно направлений процес.

Розвиток колективних форм навчально-пізнавальної діяльності дозволяє створити найбільш сприятливі умови для всебічного розвитку й успішного вивчення кожного школяра. Не можна протипоставлять індивідуалізацію колективним формам організації навчальних занять, а потрібно шукати шляхи їх ефективного поєднання і взаємодії. (15)

Широкі соціальні мотиви створюють сприятливу основу для того, щоб навчання не обтяжувало учня, ішло добре та рівно, оскільки навчальна робота не може бути завжди у всьому легкою, цікавою. Подолання труднощів навчання може і повинно спонукати ся широкими соціальними мотивами – створенням обов’язку, відповідальності і т. д.

Одним із важливих шляхів формування мотивів навчання є використання колективних форм організації діяльності школярів при вирішенні навчально-пізнавальних завдань. Співробітництво і товариська взаємодопомога при цьому створюють сприятливу емоційну атмосферу, яка чинить політичний вплив і на розвиток інтересів до знань, і на продуктивність процесу пізнання.

Щоб відсторонити перевагу індивідуальної навчальної діяльності, застосовують різноманітні форми колективної роботи учнів на уроці. Деякі елементи колективної учбової діяльності можуть мати місце при фронтальній організації навчання: при опитуванні, коли вчитель викликає бажаючих допомогти, виправити відповідь товариша; при підведенні підсумків самостійної роботи, яка виконана окремими групами учнів.

Більш колективний характер навчання набуває, коли школярі працюють в парах змінного складу. Тут кожен член колективу по черзі працює з кожним; навчившись чогось, сам вчить цього інших. Ще у глибокій давнині помітили «хто вчить інших, вчиться сам». Як Амос Каменський у «Великій дидактиці» пояснює це тим, що людина, яка передає свої знання іншим, не тільки шляхом повторення закріплює свої знання, але і «одержує можливість глибше вникнути у суть».

Диференційований підхід до учнів, індивідуалізація навчання – важливе завдання сучасної школи. Поряд з очевидними перевагами індивідуальних форм організації роботи учнів, вона не позбавлена певних недоліків, які стають найбільш очевидними при абсолютизації індивідуального підходу. До числа таких недоліків можна віднести дефіцит спілкування учнів, опосередкованого змістом навчальної діяльності; відсутність обговорень, обміну одержаних результатів. Разом з тим колективна робота можу успішно застосовуватися для вирішення практично всіх дидактичних проблем: розв’язання задач, виконання вправ, закріплення і повторення, вивчення нового матеріалу і ін.

Однак не слід забувати, що позитивні якості колективних форм учбової діяльності проявляються не завжди. А лише в тому випадку, коли та діяльність добре організована. Для хорошої організації необхідно, щоб кожен учень колективної роботи усвідомлював ті вимоги, які ставляться перед ним в умовах колективної діяльності, і міг задовольнити ці вимоги. Для досягнення зазначених цілей потрібна спеціальна підготовка учнів, цілеспрямоване формування у них знань, умінь і навичок, необхідних для колективної діяльності.

При переході до колективних форм організації частіше всього з’ясовується, що учні до них не підготовлені: вони не вміють спільно аналізувати умови задачі, розподіляти між собою обов’язки, здійснювати взаємний контроль, виявляти спільну і справжню допомогу один одному. А саме головне – вони не вміють організувати свою колективну діяльність; регулювати сам процес організації діяльності; більше того, вони не завжди усвідомлюють, що це є необхідним. В результаті вчитель не тільки не дістає свободи дій, але і змушений постійно опікуватися учнями6 регламентувати спосіб організації колективної діяльності, розподіляти обов’язки, нагадувати про необхідність контролю.

З цього випливає два висновки. По-перше, утворені організаційні форми навчання недостатні для ефективної підготовки учнів до участі в колективній загальнокорисній діяльності. По-друге, для того, щоб реалізувати значний дидактичний потенціал колективних форм організації навчальної діяльності, необхідно спеціально готувати до них учнів; формувати їх знання, уміння і навички, необхідні для успішної колективної роботи.

В цей же час паралельно з формами навчальної діяльності формувалися і форми учбової діяльності школярів.

Форма учбової діяльності школярів – це їх організація на окремих етапах уроків або його часових відрізках, що характеризується певними типом взаємозв’язку між учнями і вчителем, особливостями керівництва пізнавальною діяльністю школярів.

На основі аналізу теоретичної і методичної літератури з проблем орган6ізації діяльності учнів у навчальному процесі можна виділити дві групи форм учбової діяльності школярів: індивідуальну і колективну, які в свою чергу поділяються на:

індивідуальні²

індивідуальні¹ групові

фронтальні

групові

колективні

фронтальні

У першій групі форм «індивідуальні¹» – загально групове поняття, «індивідуальні²» – видове, різновид.

Характеристику кожної форми учбової діяльності учнів подано в систематизованій таблиці 1.

На противагу загальновживаним різновидам індивідуальних форм учбової діяльності під колективною навчально-пізнавальною діяльністю розуміємо таку взаємодію вчителя та учнів у навчальному процесі, коли вчитель виконує роль порадника, а між учнями відбувається активне дидактичне спілкування на основі поділу праці й обміну інформації.

Двоє і більше учнів (максимум – сім) утворюють групи. Найбільш оптимальна кількість учнів у групі – чотири чоловіки.

Колективної форми учбової діяльності реалізуються через різні види взаємодопомоги (робота парами з метою поточного консультування, роботи з «зошитами-довідниками» в парах або групах), взаємоконтроль (взаємоцензурування, взаємодиктанти, робота із картками взаємоконтролю, взаємоперевірками парами, обмін зошитами для взаємоперевірки тощо) і взаємонавчання (роботи «добувачів знань»).

Високий дидактичний, вихований і розвивальний потенціал колективних форм учбової діяльності учнів може бути реалізований на всіх етапах уроку. Особливо продуктивні вони під час вивчення нового матеріалу і мотивації навчальної діяльності, коли на основі обміну інформацією і власними думками розв’язуються проблемні задачі.

Таблиця 1