Використання кількісних методів для розробки і обґрунтування управлінських рішень

Ефективне ухвалення рішень потрібне для виконання управлінських функцій. Недивно тому, що процес ухвалення рішень – центральний пункт теорії управління. Наука управління намагається підвищити ефективність організацій шляхом збільшення здатності керівництва до ухвалення обґрунтованих об'єктивних рішень в ситуаціях виняткової складності за допомогою моделей і кількісних методів.

Кількісний підхід до ухвалення управлінських рішень спирається на інженерні науки, математику, статистику і дозволяє використовувати кількісні моделі, методи і критерії оцінки при ухваленні управлінських рішень. Теоретичні основи математичних методів були закладені рос. вч. Л. Канторовичем і В. Новожиловым, які не лише розробили методи кількісного підходу, але і сприяли практиці їх застосування. Починаючи з 60-х років економіко-математичні методи використовуються для вирішення проблем оптимізації планів, формування цін, розподілу ресурсів, планування і так далі

Кількісні методи ухвалення рішень. У основі їх лежить науково-практичний підхід, що припускає вибір оптимальних рішень шляхом обробки (за допомогою ЕОМ і ЭММ) великих масивів інформації.

Залежно від типу математичних функцій, покладених в основу моделей, розрізняють:

а) лінійне моделювання, при якому використовуються лінійні залежності;

б) динамічне програмування, що дозволяє вводити додаткові змінні в процес рішення завдань;

в) імовірнісні і статистичні моделі, що реалізовуються в методах теорії масового обслуговування;

г) теорія ігор – моделювання таких ситуацій, ухвалення рішення в яких повинне враховувати неспівпадання інтересів різних підрозділів;

д) імітаційні моделі дозволяють експериментально перевірити реалізацію рішень, змінити початкові передумови, уточнити вимоги до них.

Кількісні методи ухвалення рішень. У їх основі лежить науково-практичний підхід, що припускає вибір оптимальних рішень шляхом обробки великих масивів інформації за допомогою ЕОМ.

1.1 Мистецтво управління як основний фактор прийняття управлінських рішень

Результатом творчого пошуку в мистецтві управління являється управлінське рішення. В процесі реалізації управлінських рішень розробляються також рішення про шляхи і форми організації і контролю їх виконання. При характеристиці творчого потенціалу колективу слід врахувати творчість не тільки управлінських працівників, але і працівників сфери виробництва. Взаємозв'язок творчості керівників і підлеглих забезпечує ефективну діяльність. Тому керівники повинні вміти розвивати творчий підхід працівників до вирішення проблем, що перетворюють працю в життєву потребу. (5)

Мистецтво управлінського рішення, як і всяке мистецтво, формується і за рахунок таланту, а для керівників – перш за все за рахунок організаторського таланту.

Основою мистецтва аналізу і глибини рішення проблем, які виникають, являється творче вивчення економічних, організаційних і управлінських факторів. Але управлінські рішення при цьому здійснюються працівниками апарату управління через колективи виробничих підрозділів, які являються живими соціальними організмами і складаються із людей з різною психологією. Отже, при аналізі конкретних проблем необхідно не тільки досліджувати організаційно-економічні і виробничі фактори, але і глибоко проникати в психологічний стан людини, вміти розуміти її емоції.

Кожен конкретний зразок мистецтва керівництва або управлінського рішення тісно пов'язаний з емоціями конкретних людей. Одні і ті ж прийоми управлінського впливу по-різному впливають навіть на одну людину, оскільки вона може знаходитися в різному психологічному стані. В порівнянні з науковими моделями зразок мистецтва прийняття рішення невід'ємний від конкретної ситуації, наповнений різними факторами і явищами. Отже, неможливо одні і ті ж зразки розробки рішень повністю використовувати в аналогічних ситуаціях внаслідок неповторності цих ситуацій і в силу особистісного характеру мистецтва управління.

Мистецтво управління включає мистецтво підбору і розстановки кадрів в сферах виробництва і управління. Апарат управління може ефективно працювати не тільки при доброму підборі спеціалістів на відповідні посади, а і при узгодженому доповненню їх один одним, при інтегративності колективу і гарантійному поєднанні різних позитивних якостей працівників апарату управління. Необхідно, щоб розстановка кадрів дозволила виключити або звести до мінімуму недоліки кожного працівника, і в більшій мірі використовувати його позитивні якості. Для цього необхідно добре знати своїх підлеглих – їх досвід, підготовленість, прагнення, ідеали, запити, схильності, індивідуальні особливості.

Одним із методів мистецтва управління (рішення) являється уміння знайти основну ланку в кожному явищі життя колективу. Сюди слід віднести вибір основних ланок при аналізі проблеми, визначенні стратегії і тактики, критеріїв оцінки варіантів і результатів вирішення проблеми, найбільш ефективних методів і форм обґрунтування рішення, а також основних і першочергових шляхів перетворення рішень в життя.

Мистецтво управління – це і уміння визначити стратегію і тактику господарювання, зосередити свої знання, досвід на вирішенні основних, стратегічних проблем.

Найважливішою умовою мистецтва прийняття управлінських рішень є забезпечення гармонії їх якостей. Гармонія рішень проявляється в цілісності особистості, знання нею справи і практики. Рішення виступають тоді здобутком мистецтва управління, коли весь процес їх підготовки, прийняття і реалізація забезпечує гармонійне поєднання складових частин і властивостей рішення. Отже, мистецтво управлінського рішення включає не тільки рівень і глибину відображення дійсності, але і процес цього пізнання, моделювання рішення, аналіз його сенсорних аспектів. (14)

Всякій праці, а тим більше творчій, притаманні естетичні елементи. Мистецтвом діяльності керівників і спеціалістів являється вміння поєднати позитивне, добре, прекрасне в сучасному житті, в роботі з кращим, вищим в майбутньому. Досвідчені керівники вміють «бачити» прекрасне в праці різних категорій працівників, розвивають цю естетичну сторону, поетизують працю в широкому розумінні цього слова. Разом з тим вони створюють умови для підвищення натхнення праці, її привабливості, вносячи художні елементи, які ще більше надихають на працю, прикрашують побут і возвеличують людину. Праця приносить працівнику естетичну насолоду в тому випадку, якщо вона несе йому радість, є першою необхідністю. Естетичні засади в роботі розкриваються через органічне поєднання праці і природи. Пізнання, прекрасного, природи робить працівника більш людяним, добрим, натхненнішим в своїй роботі. А на селі це має велике значення, оскільки там людина має справу з рослинами, тваринами. В результаті цього поєднується об'єктивне (наявність краси природи, яке розвиває в людині почуття прекрасного) і бажане, тобто добре відношення до живого. Ця гармонія повинна бути в центрі уваги діяльності керівників і повинна формуватися ними в кожному працівнику.

На підставі узагальнення досвіду передових керівників і спеціалістів, а також вивчення управлінського мистецтво ведення можна зробити такі висновки: (2)

1. Мистецтво управлінського рішення являється наслідком всебічного творчого аналізу проблеми, знаходження нових оригінальних шляхів її вирішення.

2. Мистецтво управлінських рішень покликане інтегрувати почуття, думки і волю працівників на досягнення ними мети.

3. Мистецтво рішення – це втілення творчості, ерудиції, фантазії осіб, що приймають рішення.

4. Кожне рішення повинно підносити підлеглого, розкривати і розвивати його здібності, евристичні особливості, знання, досвід і інтереси.

5. Мистецтво створення і виконання рішення – це майстерне володіння організаційними інструментами (методами управління, технологією, блок-схемами алгоритмів, моделями і т. п.).

6. Мистецтво рішення – в гармонії колективних, колегіальних і одноособових рішень.

7. Оригінальне, нестандартне рішення може бути в колективі, в якому живе клімат творчості, фантазії, змагання розуму і ерудиції.

8. Рішення повинно бути емоційно забарвлене.

9. Розумні управлінські рішення чудові своїм впровадженням вжиття.

Управління будь-якою соціально-економічною системою передбачає цілеспрямований вплив суб'єкта управління на виробничо-господарську діяльність об'єкта управління для забезпечення оптимального функціонування та розвитку останнього, створення нормальних умов праці та задоволення соціальних потреб членів колективу. Цей вплив здійснюється насамперед розробкою планової програми діяльності соціально-економічної системи. Однак, у зв'язку з динамічним характером виробничо-господарського процесу, умови функціонування системи постійно змінюються, що проявляється у виникненні різноманітних виробничо-господарських ситуацій, відхиленні від планової програми розвитку об'єкта управління.

1.2 Сутність управлінського рішення та його роль в процесі управління

Роль рішення в управлінському процесі надзвичайно велика. Керувати – це значить вирішувати будь-яке завдання для досягнення певної мети. Рішення має універсальний характер, що витікає із специфіки людської діяльності, свідомої і цілеспрямованої.

Виходячи із його універсального характеру, ряд авторів висловлюють різне тлумачення поняття управлінського рішення.

Професор Русінов Ф.М. під управлінським рішенням розуміє знаходження певного варіанту дій, сам процес діяльності і її кінцевий результат. Коли говорять про вирішення проблем, використовують цей термін в трьох значеннях: 1) знайдений, але ще не здійснений варіант дій; 2) сам процес вирішення проблеми, тобто усунення деяких перешкод і труднощів на цьому шляху; 3) підсумок діяльності.

Цю багатозначність слід враховувати і при визначенні «управлінське рішення». Інколи визначення управлінського рішення обмежують лише вибором можливого варіанту дій. Такий підхід збіднює зміст цієї категорії теорії менеджменту й не відповідає його суті. Можна вибрати кращий варіант дій, але він залишається лише наміром, якщо не вести організаційно-практичну діяльність для його реалізації.

Категорія «управлінське рішення» як відмічають Райзберг Б.А. і Фатхутдинов Р.А. має багатоаспектний зміст. В широкому розумінні управлінське рішення можна розуміти як вираження процесу управління на його заключній стадії, як підлягаючу виконанню команду, що надходить від керуючої до керованої системи. Управлінське рішення має соціально-економічну природу. Воно пов'язане з діяльністю людини, яка керує іншими людьми і використовує при цьому всі свої здібності, вміння, знання і навички. Можна виділити три взаємопов'язані аспекти управлінського рішення. (14)

По-перше, управлінське рішення – це вид діяльності, що проходить в керуючій системі і пов'язаний з підготовкою, і знаходженням, вибором і прийняттям певних варіантних дій. В цьому аспекті управлінське рішення – вид роботи в апараті управління, певний етап процесу управління.

По-друге, управлінське рішення – це варіант впливу керуючої системи на керовану та формула впливу. В цьому розумінні управлінське рішення є описом передбачуваних дій керуючої системи по відношенню до керованої.

По-третє, управлінське рішення – це організаційно-правова діяльність керівника в керованій системі. Приділяючи увагу цьому важливому аспекту, управлінське рішення інколи визначають як акт організаційно-практичної діяльності керівника і апарату управління, який здійснюється по раніше розробленому і свідомо вибраному варіанту. Розуміння управлінського рішення тільки в такому трактуванні зв'язує його повний зміст. Для правильного розуміння управлінського рішення необхідно завжди враховувати всі три його аспекти в поєднанні і взаємозв'язку.

Управлінське рішення як специфічний вид діяльності людини в процесі управління можна уявити в вигляді послідовності певних операцій. Це перш за все розробка варіантів дій, вибір варіанту, його прийняття, (затвердження) і здійснення.

Рішення охоплює всю сукупність вказаних операцій, є поєднанням інтелектуальної діяльності в керуючій системі з організаційно-практичною діяльністю в керованій системі. Рішення знаходиться на межі процесу управління і процесу виробництва.

Таким чином, підсумовуючи сказане, можна дати визначення управлінському рішенню.

Прийняття управлінського рішення – це процес вибору розумної альтернативи вирішення проблеми, що є вирішальним в системі управління (менеджменту). Результати реалізації прийнятих управлінських рішень – це найбільш об'єктивна оцінка мистецтва керівника. (10)

Управлінське рішення – це фіксований управлінський акт, виражений в письмовій чи усній формі і реалізується для вирішення проблемної ситуації. Управлінське рішення – це результат аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обґрунтування і вибору альтернативи та багатьох варіантів досягнення конкретної системи управління (менеджменту).

Імпульсом управлінського рішення є необхідність ліквідації, зменшення актуальності або вирішення проблеми, тобто наближення в майбутньому дійсних параметрів об'єкта (явища) до бажаних, прогнозованих

Завадський Й.С., Галушко В.П., Галькович Р.С. і Набоков B.I. та інші відмічають, що управлінське рішення – це своєрідний соціальний акт, який містить постановку мети, завдань, а також загальні чи більш конкретні вказівки для засобів їх здійснення. Рішення розглядаються як один з можливих варіантів дій, певна сукупність заходів, направлених на усунення (попередження) збоїв в роботі і перевід системи із одного стану в, інший. Йому притаманний директивний характер, активна організуюча і творча роль, а також дискретність, яка викликається тим, що розробка і прийняття рішення припиняється до наступного сигналу про хід реалізації здійснюючих дій.

Управлінські рішення як основний засіб впливу керуючої системи на керовану: (7)

• розробляються на основі наукового пізнання об'єктивних умов розвитку господарських процесів;

• готуються на основі певних принципів та вимог до управлінських рішень;

• мають специфічну технологію і організацію розробки та прийняття, побудовану на основі логіки загальнолюдської діяльності;

• передбачають досягнення намічених завдань ефективним використанням ресурсів, що використовуються в господарському процесі;

• встановлюють строки, засоби, час, необхідні для здійснення рішення;

• передбачають результати, які повинні бути досягнуті при реалізації управлінського рішення, розподіл обов'язків, прав та відповідальності.

Найважливіше питання господарської практики полягає у тому, як підприємницька структура може виявити свої проблеми і як вона їх може вирішити. Кожне господарське рішення повинно бути направлене на яку-небудь проблему, а правильне її вирішення – це таке рішення, яке дає максимум користі для господарського суб'єкта.

Попередню думку доповнюють Абчук В.А і Бункін В.Г., що управлінське рішення повинно:

• мати чітку мету (в іншому випадку прийняття обґрунтованих раціональних рішень неможливо);

• бути обґрунтованим, тобто містити кількісну розрахункову основу, пояснюючу мотив відбору саме даного рішення із ряду інших можливих;

• мати адресата і строки виконання, тобто мати орієнтацію на конкретних виконавців і конкретні дати виконання рішень;

• бути незаперечливим, тобто всебічно узгодженим як з внутрішніми так і з зовнішніми умовами, а також з попередніми і сучасними рішеннями;

• бути правомірним, тобто спиратися на вимоги правових актів, нормативних документів, вказівок і розпоряджень керівників, а також враховувати обов'язки і права керівництва і підлеглих;

• бути ефективним, тобто найкращим із можливих у відношенні очікуваного результату та витрат; бути конкретним, тобто відповідати на питання: як, коли і де діяти;

• бути своєчасним, тобто прийматися тоді, коли реалізація цього рішення ще може привести до поставленої мети;

• володіння достатньою повнотою, стислістю, чіткістю, бути зрозумілим виконавцям без інших додаткових уточнень і роз'яснень.

Рішення – один із необхідних моментів вольової дії керівника. Швидкість, правильність і чіткість рішень залежить від уміння керівника творчо мислити, від його особистих якостей (рішучість, ініціативність, сміливість, прагнення до самостійного виконання покладених на нього обов'язків) і від його організаторських здібностей.

Необхідність прийняття рішень виникає в силу впливу зовнішніх і внутрішніх обставин. В даному випадку рішення виступає як відповідна реакція на ці впливи.

Встановлено практикою, що від якості управлінських рішень залежить дотримання найбільш економічних пропорцій, параметрів виробництва і в кінцевому результаті ефективність використання всіх виробничих процесів. Своєчасно прийняте, науково обґрунтоване рішення стимулює виробництво і, навпаки, запізніле або ж передчасне, необдумане рішення може знизити результати праці колективу або окремих виконавців.

1.3 Класифікація управлінських рішень

Управлінські рішення відрізняються великим різномаїттям і можуть класифікуватися за різними ознаками. Класифікація їх розглядається як складний логічно-пізнавальний процес. Вона дозволяє розчленувати багато рішень на істотно однорідні частини, упорядкувати їх і виявити загальні закономірності, а також характерні особливості, притаманні окремим їх видам. По кожному виду рішень може бути розроблена система інформації, яка правильно орієнтує керівників і спеціалістів при підготовці рішень, виборі кращого варіанту прийняття рішення.

Дослідженнями доведено, що управлінські рішення можна класифікувати за різними ознаками: об'єкту і суб'єкту управління; соціальному значенню мети і завдань, що в них містяться; тимчасовому критерію, в залежності від стадії процесу управління, на якій приймаються рішення; від рівня інформованої про середовище і напрямки керованості системи, характеру і змісту рішень, рівня деталізації в них вказівок, обов'язковості виконання, наявності кількісних і некількісних характеристик і т.д.

Перш ніж розглянути класифікацію управлінських рішень, розглянемо основні критерії класифікації завдань при виникаючих проблем, що виникли.

В своєму підручнику Шегда А.В. виділяє такі основні критерії класифікації завдань при вирішенні проблем: (3)

1. Важливість проблеми для організації. Важлива проблема вимагає великої чіткості, організованості в підготовці до прийняття рішення, створення ефективного контролю, узгодженості між підрозділами, які беруть участь в підготовці, прийнятті та виконанні рішень.

2. Тимчасовий аспект вирішення проблеми. Рішення для термінової проблеми, як правило, приймається в умовах великої невизначеності в порівнянні з іншим випадком. Якщо проблема не вимагає швидкого вирішення, то інколи доцільно накопичити необхідну інформацію для прийняття найкращого рішення.

3. Попередня оцінка ефективності рішення проблеми. В випадку свідомо незначного ефекту доцільним буває зробити великі витрати на пошук інформації, оцінку можливих рішень, оскільки навіть найкраще рішення не дає великого виграшу. В випадку очікуваного значного ефекту процедуру прийняття рішень необхідно продумати особливо старанно.

4. Умови прийняття рішень, які визначаються станом зовнішнього і внутрішнього середовища: визначеність, ризик, невизначеність і протидія.

5. Характер прийняття рішень: індивідуальний чи колективний.

6. Характер моделі проблемної ситуації: точна або наближена, як правило, проблемна ситуація описується досить простою наближеною моделлю, щоб її можна було використати. В випадку важливих проблем (або коли рішення дає досить явно великий ефект) необхідно досить точно описати ситуацію. Знайдене оптимальне рішення повинно бути найкращим для деякої ідеалізованої проблеми, вираженої в моделі. Часто буває доцільніше знайти раціональне, хоча і не завжди найкраще, рішення для реальної проблемної ситуації, ніж витрачати зусилля на пошук оптимальних рішень для невирішених проблем.

7. Рівень формалізації процесу прийняття рішення. При прийнятті рішення неабияку роль відіграють такі непіддатні формалізації фактори як: компетентність, об'єктивність, авторитарність джерела інформації, психологічний стан, вплив традицій, моральні норми.

8. Кратність прийняття рішення: однократна чи багатократна процедура. Однократні рішення, як правило, проявляються на довгому відрізку часу і викликають великі післядії. Дуже часто комплексні завдання, стають завданнями прийняття однократних рішень. Багатократність рішення діляться на періодичні і неперіодичні. Прохожев А.О відмічає, що залежно від масштабів, а точніше від рівня рішень, їх можна класифікувати таким чином:

Стратегічні рішення. Рішення самого високого рівня, які приймаються у відношенні стратегічних проблем вищим керівництвом певної системи. На цьому рівні важливим фактором при прийнятті рішення є взаємовідносини між окремими системами в зв'язку з чим потрібно, щоб особи, які приймають рішення, володіли високим мистецтвом управління.

Так, директивні рішення, звичайно, розробляються вищими ланками управління в стабільних умовах по питаннях з найбільш важливих повсякденних і перспективних проблем організації та призначені вони для обов'язкового виконання на її нижчих рівнях. Рекомендовані рішення готуються дорадчими органами, різного роду комітетами чи комісіями, їх виконання бажане, але не обов'язкове, оскільки те, до чого ці рішення відносяться, не підпорядковуються тим, хто їх приймає. Орієнтовані рішення, які директивні, призначені для нижчих рівнів управління, проте діючих в умовах значної свободи від центру. Орієнтовані рішення можна вважати прогнозованими рішеннями, які є ніби «маяком» для планових.

За функціональним призначенням можна виділити організаційні, координуючі, регулюючі, активізуючі і контролюючі рішення. Прикладом організаційного є рішення про створення акціонерного товариства, розподілу службових обов'язків і т.п. Регулюючі рішення більш всього пропонують спосіб здійснення в певних ситуаціях тих чи інших дій і передаються в різного роду правилах, розпорядках, графіках, нормах, нормативах і т. п. Координуючі рішення мають в основному оперативний характер, наприклад, розподіл поточної роботи серед виконавців. Контролюючі рішення служать для оцінки результатів тих чи інших дій підлеглих.

За способом прийняття можна виділити вибіркові і систематичні рішення. Перші звичайно стосуються одного або декількох близьких аспектів проблеми, яка розглядається, а другі – охоплюють її в цілому в усіх формах і взаємозв'язках.

Рішення приймаються людьми і в залежності від числа учасників діляться на одноособові і колективні. За способом прийняття рішення бувають консультативними, спільними і парламентськими.

Консультативне рішення передбачає, що особа, яка його цілком приймає, радиться з оточуючими – підлеглими чи експертами, а потім з врахуванням висловлених рекомендацій робить власний вибір. Спільні рішення приймаються в результаті взаємної згоди всіх учасників на основі консенсусу, а парламентські базуються на тому, що більшість причетних до нього осіб виражає з ними свою згоду.

За широтою охоплення виділяються загальні і спеціальні рішення. Загальні стосуються однакових проблем, що відносяться до різних підрозділів організації, наприклад, про час початку і закінчення робочого дня, обідніх перерв, строків виплати зарплатні і т. п. Спеціальні рішення відносяться до вузьких проблем, притаманних тільки одному підрозділу або групі працюючих в ньому людей.

За сферою реалізації рішення можуть бути пов'язані із виробництвом, збутом, науковими дослідженнями, кадрами і т. п., а також за змістом бувають технічними, екологічними, соціальними. Технічні рішення приймаються в зв'язку з об'єктивними факторами діяльності організації – використанням обладнання, технологій і інше. Економічні рішення пов'язані з витратами, які несе організація (підприємство) і обумовленими ними результатами. Соціальні рішення приймаються за відношенням умов праці персоналу, його оплат, пільг, гарантій.

Рішення можна кваліфікувати також за способами їх прийняття. Інтуїтивне рішення має в своїй основі передбачення керівника, що його вибір правильний. На нього впливає так зване «шосте почуття», яке відвідало досвідчених менеджерів, володіючих широким кругозором, і одночасно, що мають мінімум часу, який не дозволяє довго думати над ситуацією. При прийнятті таких рішень надто великий ризик помилок, тому вони можливі лише в крайньому випадку, скоріше як виключення, а не правило. (10)

Адаптоване рішення ґрунтується на загальних знаннях, здоровому глузді і наявності у керівника негативному і позитивному досвіду. Воно передбачає дії, які в аналогічній ситуації в минулому були успішними, з поправкою на сьогоднішній день. Позитивною стороною такого рішення є простота і оперативність прийняття, проте воно має ряд істотних недоліків. Так, здоровий глузд на практиці зустрічається надто рідко; досвід, на який при цьому покладаються великі надії, може бути відсутнім, особливо якщо рішення приймається вперше. Діючи по аналогії в відомому напрямку, легко загубити інші, значно більш вигідні варіанти рішення.

Слабкою стороною обох видів рішень є їх суб'єктивність, яка обумовлена перш за все характером керівника, у відповідності з чим вони можуть бути ризикованими або зваженими, інертними або імпульсивними, а також компетентністю, досвідом, освітою, від яких залежить рівень розуміння ситуації і проблем.

Певний інтерес представляє класифікація управлінських рішень дана М. Месконом, М. Альбертом і Ф. Хедоурі, які виділяють організаційні, інтуїтивні і раціональні рішення. Організаційні рішення – це вибір, який повинен зробити керівник, щоб виконати обов'язки, обумовлені займаною посадою. Мета організаційного рішення – забезпечити рух до поставлених перед організацією завдань.

Організаційні рішення можна розділити на дві групи: запрограмовані, незапрограмовані.

В запрограмованому рішенні число можливих альтернатив обмежено і вибір повинен бути зроблений в межах напрямків, заданих організацією.

Позапрограмовані рішення – це рішення, які вимагають в певній мірі нових ситуацій; вони внутрішньо не структуровані або поєднані з невідомими факторами. До числа незапрограмованих можуть відноситися рішення по таких питаннях: якою повинна бути мета організації; як покращити продукцію; як удосконалити структуру і т.д. На практиці небагато управлінських рішень являються запрограмованими або незапрограмованими в чистому вигляді. Отже, процес прийняття організаційних рішень надто тісно пов'язаний з процесом управління організацією в цілому.

Раціональне рішення – це вибір, закріплений результатами об'єктивного аналізу. Раціональне рішення, на відміну від заснованого на міркуваннях, не залежить від досвіду, накопиченого в минулому.

2.1 Загальна характеристика управління на основі кількісних методів

Управління на основі кількісних методів – цей систематичний додаток наукових методів до проблем управління. Вважається, що сучасна наука управління, що відрізняється застосуванням кількісних методів обґрунтування управлінських рішень, стала інтенсивно розвиватися під час другої світової війни. Поштовхом до цього стало залучення вчених до розробки методів рішення складних військових проблем, таких, як оптимальне розміщення сил і засобів, споруд і вогневих позицій, оптимізація військових перевезень.

Моделі і кількісні методи використовуються для вирішення таких завдань, як регулювання транспортних потоків в містах і оптимізація руху в аеропортах, складання розкладів за­нятий в університетах, управління запасами в універмагах, розробка нових видів продукції, планування матеріального забезпечення, розподіл устаткування і трудових ресурсів для виробництва різних виробів на заводі, складання графіків спортивних ігор. Завдання науки управління полягає в тому, щоб забезпечити керівників науковою базою для вирішення проблем, пов'язаних з взаємодією підрозділів в інтересах організації як цілісної системи.

Наука управління включає використання: наукового методу; системній орієнтації; моделей.

Науковий метод є фундаментальною процедурою будь-якого наукового дослідження. Він складається з трьох етапів:

1. Спостереження, при якому виконують збір і аналіз інформації з проблеми і ситуації. Приміром, якщо розглядається потреба в запасах, керівник повинен оцінювати, як варіює рівень запасів залежно від попиту.

2. Формулювання гіпотези. Формулюючи гіпотезу, дослідник виявляє наявні альтернативи – варіанти дій і їх наслідку. Метою тут є встановлення взаємозв'язку елементів системи або компонентів проблеми. Якщо спостереження показує, що запаси будуть недостатні, коли попит впродовж місяця зросте на 10%, керівник може спертися на гіпотезу, по якій певне збільшення запасів розв'яже проблему.

3. Верифікація, або підтвердження достовірності гіпотези, здійснюється шляхом аналізу результатів прийнятого рішення. Наприклад, керівник може збільшити запаси на величину, рекомендовану фахівцем. Якщо при цьому запаси не падають і не ростуть понад міру, гіпотезу слід визнати правильною. Якщо положення не нормалізується, то керівник повинен використовувати додаткові дані і сформулювати нову гіпотезу.

Системна орієнтація і використання моделей. Застосовуючи науковий метод, необхідно пам'ятати, що організація – це відкрита система, що складається з взаємозв'язаних частин. Тому особливістю наукового підходу до управління є системна орієнтація. Інша сторона науки управління – використання моделей. Моделювання потрібне через складність проблем управління проведення експериментів в реальному житті.

Модель – це представлення об'єкту, системи або ідеї в деякій формі, відмінній від самого об'єкту або системи. Наприклад, схема організації – це модель, що представляє її структуру. Головна особливість моделі – спрощення реальної ситуації або системи. Модель менш складна, деталі, що не відносяться до справи, маскують проблему в реальному житті, усуваються, тому можливості розуміння і дозволу проблем збільшуються.

Необхідність моделювання обумовлена тим, що багато організаційних ситуацій складні, можливості проведення експериментів в реальному житті рідкісні, а також тим, що керівництво орієнтується на майбутнє.

Складність. Реальний світ організації виключно складний і число змінних, що відносяться до конкретної проблеми, значно перевершує можливості будь-якої людини. Осягнути реальний світ можна, спростивши його за допомогою моделювання.

Експериментування в певних випадках в умовах реального світу може і повинно виконуватися. Коли підприємства створюють нову складну продукцію, вони завжди виготовляють зразки, перевіряють його в реальних умовах і тільки потім розгортають виробництво. Але пряме експериментування коштує дорого і вимагає часу. Крім того, пряма експериментальна перевірка рішень, пов'язаних з екстремальними ситуаціями, часто просто неможлива, оскільки може бути пов'язана або з банкрутством організації, або з руйнуванням об'єктів, або із загибеллю людей.

Орієнтація управління на майбутнє. Неможливо спостерігати явище, яке ще не існує і може бути ніколи не існуватиме. Тому моделювання – єдиний спосіб уявити варіанти майбутнього, визначити потенційні наслідки можливих рішень, порівняти їх і вибрати переважне.

Типи моделей. Моделі підрозділяють на фізичні, аналогові і математичні.

Фізична модель є збільшеною або зменшеною копією об'єкту або системи. Особливість фізичної моделі полягає в тому, що в деякому розумінні вона виглядає як моделююча цілісність. Наприклад, авіаційні підприємства завжди виготовляють зменшені фізичні копії нових літаків, щоб перевірити аеродинамічний опір. Модель повинна поводитися аналогічно новому літаку, що розробляється, при цьому коштує вона в мільйони разів менше справжнього літака.

Аналогова модель представляє досліджуваний об'єкт аналогом, який поводиться як реальний об'єкт, але не виглядає як такий. Відомі кожному економістові або менеджерові графіки, що ілюструють співвідношення обсягу виробництва і витрат, є аналоговою моделлю. Графік показує, як рівень виробництва впливає на витрати.

Математична модель – цей опис властивостей об'єкту або системи за допомогою математичних символів. У математичній моделі використовуються символи для опису властивостей або характеристик об'єкту або події. Математичні моделі найчастіше використовуються при ухваленні організаційних рішень.

Побудова моделі, як і управління, є процесом. Основні етапи процесу – постановка завдання, побудова, перевірка на достовірність, застосування і оновлення моделі.

Постановка завдання – перший і найбільш важливий етап побудови моделі, здатний забезпечити правильне рішення управлінської проблеми. Використання математики і комп'ютера не принесе ніякої користі, якщо проблема не буде точно визначена.

Керівник, сформулювавши проблему, повинен зуміти виявити симптоми і їх причини. Наприклад, скарги магазинів на затримки виконання їх замовлень можуть бути наслідком виробничих проблем на підприємствах. Причиною може виявитися нестача сировини і запасних частин до устаткування, які обумовлені поганим плануванням.

Побудова моделі. Спочатку необхідно визначити головну мету моделі – які вихідні дані треба отримати, використовуючи модель, щоб допомогти керівництву вирішити проблему, що стоїть перед ним. У даному прикладі потрібна вихідна інформація про точні терміни і кількість тих, що підлягають замовленню сировини і запасних частин.

Потім слід визначити, яку інформацію потрібно для побудови моделі і які потрібні відомості на виході. У даному випадку необхідною інформацією буде точний прогноз потреби за кожним початковим матеріалом, відомості про характері і кількості сировини для кожного виду продукції, очікуваної довговічності і кількості вузлів і деталей устаткування, використовуваного для виробництва продукції.

Крім того, слід оцінити витрати на створення моделі і реакцію людей, які повинні будуть її використовувати. Модель, яка коштує більше, ніж принесе вигод, нікому не потрібна, а занадто складна модель може бути не зрозуміла користувачам і не застосовуватиметься на практиці.

Перевірка моделі на достовірність майже завжди потрібна. По-перше, потрібно визначити міру відповідності моделі реальному явищу, встановити, чи усі істотні чинники реальної ситуації вбудовані в модель. По-друге, слід зрозуміти, наскільки моделювання дійсно допомагає керівництву розв'язати проблему. У розглянутому прикладі необхідно перевірити, чи дійсно модель дасть можливість планувати замовлення на сировину і матеріали, запасні частини так, щоб усунути скарги магазинів на затримки постачань. Бажано перевірити модель на ситуації, що мала місце у минулому.

Застосування моделі. Головна причина обмеженого використання моделей керівниками полягає в тому, що вони не розуміють їх і тому побоюються застосовувати. Щоб уникнути цього керівники повинні брати участь в постановці завдання, встановленні вимог до результатів моделювання.

Оновлення моделі робиться, якщо керівництву знадобляться вихідні дані в зручнішій формі або додаткові дані. Якщо цілі організації змі