Демографічна ситуація в Україні

Вступ

громадянин народжуваність розлучення добробут

В Україні відзначається соціальне небезпечне співвідношення кількості чоловіків до жінок як один до чотирьох. Про це на прес-конференції повідомила директор інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова.

«Середня тривалість життя громадян України, за її словами, на 10–12 років нижча, ніж у країнах Євросоюзу».

Передчасна смертність, особливо серед чоловіків працездатного віку вища в 3–4 рази, ніж у країнах Євросоюзу. «Це найгірша демографічна ситуація в Європі», – підкреслила Лібанова.

Українців вже давно не 52 мільйони, про що колись повідомляли по телевізору. А буде ще менше. У новій Доповіді Світового банку, презентація якого відбулася в Брюсселі, йдеться про те, що до 2025 року населення України зменшиться на 20%. У загальній складності України втратить 11,8 мільйона чоловік.

Згідно з даними державного комітету статистики, чисельність українців на сьогоднішній день складає 46 мільйонів чоловік. І фахівці застерігають, що якщо економічна і політична ситуація в країні не зміниться, то до 2050 року населення України скоротиться майже вдвічі – до 26 мільйонів чоловік.

Серед причин демографічної кризи експерти виділяють економічні проблеми, нестабільність, пияцтво і розчарування населення в політиці керівництва країни.

Подолати демографічну кризу не допомагають навіть державні виплати молодим батькам. Крім того, низька народжуваність обумовлена тим, що жінки віддають перевагу створенню кар'єри народженню дитини.

Найбільш лякаюча картина спостерігається в селах. Всі люди старше 70 років. Ясно, що там ніхто не народжується, і ніхто туди не приїжджає. Крім того, люди масово виїжджають у міста, а населення стабільно старіє. Зараз кожен третій українець – пенсіонер.

Директор інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова: «Що стосується міського населення, можна розраховувати на те, що за рахунок зниження смертності і підвищення народжуваності ми можемо уповільнити процеси депопуляції. Але депопуляція буде, вона неминуча.

Прогнози на 2050 рік - 36 мільйонів населення в Україні – нормальний варіант 27–28 мільйонів – як прогноз-попередження».

Керівник української редакції ФОРУМ. Володимир Філін: «Демографічна ситуація в Україні справді неблагополучна, оскільки на Україні як частина Європи діють загальні несприятливі фактори, від яких страждають і куди більш благополучні країни ЄС, і накладається ще власні економічні та соціальні проблеми. Можливо, є куди більш чіткі причини депопуляції Україні, але я б відзначив і відсутність сенсу в житті українців, особливо на російськомовному сході та півдні.

Тут я б відіслав до класичних робіт Франкла про сенс життя. Що цікаво, депопуляція на Заході Україні нижче, хоча формально рівень життя там скромніше, ніж на Сході чи, скажімо, в Києві чи Севастополі. Країна не може жити без національної ідеї – вона вимирає, і пояснити це чисто економічними причинами не можна. Росія багатша Україні і багатьох інших країн Європи, а вимирає теж дуже сильно.

Немає ідеї, немає мотивації до продовження роду. Чечня і взагалі республіки Північного Кавказу не дуже багаті, але мають багато дітей, а якщо ми візьмемо чисто російські регіони, то там картина буде не набагато краще української. Я б закликав уряд задуматися і про цю сторону питання, а не займатися тупою бухгалтерією».

Міністерство фінансів має намір реформувати існуючу систему соціальних пільг: замість безкоштовного проїзду або лікування пільговикам буде виплачуватися грошова компенсація. Міністерство вже замовило незалежним дослідницьким центрам теоретичне обґрунтування монетизації пільг.

«Російський досвід показує, що монетизація пільг – дуже непопулярний захід. Тому до президентських виборів жодна політична сила не візьме на себе відповідальність за її проведення», – вважає Елла Лібанова. А от після виборів, коли владі доведеться розсьорбувати наслідки розданих бюджетних обіцянок, монетизація виявиться як не можна до речі.

Будувати світле завтра можна з єдиною метою: щоб жити в ньому. Однак поки що в новому будинку, який ми створюємо в протягом 15 років незалежності, мешканців залишається все менше. За невтішними прогнозами експертів, якщо всі нинішні демографічні тенденції збережуться, то до 2050 року в Україні залишиться не більше 25 мільйонів чоловік, з них працездатного населення – лише п'ята частина. А до початку наступного століття українську націю може очікувати доля вимираючого племені зразок австралійських аборигенів. Звичайно, святе місце порожнім не буває. На звільняються землі хлинуть емігранти з країн, в яких жити тісно і голодно. Україна як територія нікуди, безумовно, не зникне, тільки це вже буде, можливо, не Україна. Чи можна сьогоднішнього державі уникнути такої сумної долі?

За даними Всесоюзного перепису населення 1989 року, в Україні проживали 51,45 млн. чоловік. До середини 1992 року кількість громадян вже став незалежним держави ще продовжувало підростати. Тоді і з'явився гордий бренд «Нас – 52 мільйони!», Хоча ця гордість більше нагадувала добру міну при поганій грі: у країні панувала дика інфляція, жахливими темпами зростало безробіття, на прилавках магазинів було порожньо. Не дивно, що вже з 1993 року почався різкий спад народжуваності, кількість абортів досягла 1 млн. 200 тис. на рік, а померлих людей ставало більше, ніж з'явилися на світ. За даними перепису населення України, проведеного в 2001 році, в країні залишалося вже 48 млн. 150 тис. громадян. Ця трагічна тенденція збереглася донині, і до липня 2006 року чисельність населення України, за даними Держкомстату, зменшилася до 46 млн. 778 тис. осіб.

Сміємо припустити, що і ця офіційна статистика прикрашає справжній стан справ. Враховуючи, що як мінімум 1,5 млн. українців, які виїхали на заробітки в чужі країни і прожили там від 7 до 15 років, вже не збираються повертатися на батьківщину, реально в країні перебуває не більше 45 млн. громадян. Більше того: навряд чи варто розраховувати, що і діти наших заробітчан, які народилися на чужині, після досягнення повноліття виберуть українське громадянство і поїдуть будувати хати на історичну батьківщину.

Чи допомогло збільшення народжуваності рішення влади про виділення 8,5 тис. гривень при народженні дитини?

Рішення про державну допомогу при народженні дитини набула чинності з квітня минулого року, і говорити про істотне перелом у справі ще рано: адже потрібен час, щоб змінилася сама психологія молодих батьків, які мають повірити, що народження дитини не тільки їхня особиста справа, але і неабиякою мірою – подія державного значення. До того ж разова допомога у нас дуже швидко перетворилася на 3,6 тис. гривень, а решту суми видають щомісяця протягом року. За даними МОЗ, у 2005 році в Україні з'явилося 412 тисяч новонароджених, а за весь цей рік очікується, за його ж оцінками, не більше 440 тисяч. Тобто, очікуваний приріст складе менше семи відсотків, якщо, звичайно, прогноз ще справдиться.

До речі, на Заході крім одноразової допомоги отримують ще й солідну щомісячну допомогу (а не як у нас – разову стали розбивати на помісячну). В Естонії мамам півтора року платять «батьківську» зарплату, рівну стовідсотковому щомісячного заробітку, а ще видається дитячу допомогу на малюка: до 3 років – 60 євро, з 4 до 18 років – 20 євро на місяць. У Німеччині батьки протягом перших двох років життя їхньої дитини отримують 300–450 євро на місяць. У Швеції щомісячна допомога всім дітям – 85 дол., Дітям з неповних сімей – 117 доларів. Як і в Англії, допомога виплачується до 16 років або до закінчення дитиною гімназії.

За даними координатора програми ООН в Україні Френсіса О'Донелл, 500–700 тисяч українських жінок щорічно роблять аборти. Таким чином кількість абортів як мінімум в 1,2–1,7 рази перевищує кількість пологів. У Європі співвідношення дорівнює 0,25.

Втім, в МОЗ спростували такі дані і оперують своїми: за минулий рік зробили аборти лише 242 тисячі жінок. Проте офіційна статистика не враховує послуги, що надаються приватними клініками. А туди йдуть багато жінок, особливо якщо дозволений термін аборту вже минув. А його в Україну скоротили ще два роки тому. Тоді Верховна Рада проголосувала за скорочення терміну штучного переривання вагітності, який тепер не може перевищувати 22 тижнів замість 28 тижнів, раніше передбачених статтею 281 Цивільного кодексу.

За статистикою, на 100 шлюбів зараз припадає 58 розлучень. Тобто, розпадається вже навіть не кожна друга сім'я, а набагато більше. Звичайно, багато громадян одружуються і виходять заміж знову. Але, щоб знову розлучитися… Однак фахівці б'ють тривогу не тільки тому. Нині 14 відсотків розлучень припадає на ранній вік – до 20 років. Величезну частину – 31 відсоток – становлять подружжя 25–27 років. Трохи менше «зав'язати» з сімейним життям у 28–30 років – 28 відсотків. А це ж дітородний вік!

Причинами розлучень найчастіше служать зовсім не подружні зради або те, що називається «не зійшлися характерами», а зовсім матеріальні речі. Наприклад, вже будучи одруженими, більше 50 відсотків пар вказали на те, що їх не влаштовують ні житлові умови, ні убогий сімейний бюджет. Повністю забезпеченими визнали себе лише 2% опитаних пар, 46% назвали своє матеріальне становище критичним.

Звичайно, обзаводитися дітьми навіть за умови державної допомоги у 8,5 тисячі гривень, з яких 1,5–2 тисячі піде ще до того – безпосередньо на пологи, наважиться далеко не кожна молода сім'я. Адже вартість аборту набагато дешевше – від 100 до 200 гривень.

Незважаючи на придбану державою незалежність, в Україні не поспішають повертатися українці Канади, США чи Австралії. Навпаки, до нас рвуться люди зовсім не слов'янської зовнішності з Азії та Африки, осідаючи, як правило, у великих містах. І при цьому на одного легального мігранта доводиться кілька нелегальних. У Києві вже з'явилася небезпека появи етнічних кварталів, в яких оселяються люди однієї національності, які живуть за своїми законами, далеко не завжди збігаються із законами нашої країни (наприклад, вже в 2000 році в українських в'язницях утримувалося 145 іноземних ув'язнених з 39-ти країн. Зараз їх ще більше). Влада боїться появи «чорних» і «жовтих» кварталів ще й тому, що з них потім починають всіма способами виживати представників інших національностей. Наприклад, в створилися етнічних громадах мусульман у Європі чи китайців і японців у США змішаних шлюбів немає навіть серед третього покоління іммігрантів.

У той же час у США, де масовий приплив іммігрантів йде більше 200 років, вихідці з інших країн, по суті, «годують країну»: в самій активній соціальній групі – від 25 до 54 років – їх 59%. Іммігранти є «годує силою» і в багатих країнах Азії. Скажімо, в Об'єднаних Арабських Еміратах 95% робітників – корейці, індійці, палестинці, а інженери – європейці. У Сінгапурі іммігранти взагалі складають більшість населення (більше 40% приїхали з Китаю, 30% – з Індії). Тобто, іммігранти можуть як збагатити країну, в тому числі і в демографічному плані, так і зруйнувати її. І Україна ще доведеться впритул зіткнутися з цією нелегкою проблемою.

Однозначно тут не відповіси. У цілому медицина як галузь в Україні не гірша, ніж у Європі, але більшість громадян не в змозі платити за сучасну діагностику, ліки, не кажучи вже про операції, адже задеклароване в Конституції безкоштовне медобслуговування в реальному житті обмежується лише викликом швидкої допомоги та візитом до дільничного лікаря за рецептом. Не випадково в Україні з'явилося безліч запущених хвороб, що здобувають усе більш масового характеру. Наприклад, загальна кількість онкохворих наближається до 1 млн. чоловік, кількість нових випадків онкологічних захворювань щорічно перевищує 160 тисяч. Також зростає кількість хворих на туберкульоз, СНІДом, вірусним гепатитом. Щорічно реєструється майже 40 тисяч випадків захворювання на туберкульоз, причому близько однієї тисячі – серед самих медпрацівників. Все більше молоді та людей зрілого віку підсаджуються на наркотики і алкоголь – рахунок теж вже йде на мільйони! Не випадково, що середня тривалість життя в Україні – 67 років (у чоловіків 62 роки, у жінок – 73). Для порівняння: в Європі люди живуть набагато довше, ніж у нас. У Німеччині, Великобританії, Фінляндії і Греції – 79 років. У Франції, Норвегії та Іспанії – 80, а в Швеції, Італії, Ісландії і Швейцарії – 81 рік. Ну а найдовше, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, живуть жителі Країни Вранішнього Сонця. Середня тривалість життя в Японії, незважаючи на всі тамтешні урагани, цунамі і землетрусу, складає 82 року (чоловіки – 79, жінки – 86). До речі, по 79 років живуть чоловіки і в продувається вітрами крижаними Ісландії…

Щоб не закінчувати ці нотатки на далеких від нашої дійсності прикладах, порадуємо читачів тим, що і в України є понад 1,5 тисячі довгожителів, чий вік сягнув 100-річний рубіж. Найбільше «дуже літніх» людей у Рівненській області – 95 (дані на квітень цього року). За офіційною статистикою, на 100 тисяч жителів там доводиться більше шести довгожителів, у той час як на більшій частині нашої країни їх кількість не перевищує двох осіб. Так що і в рідній Вітчизні є на кого рівнятися!

Замість останнього питання.

Демографічна проблема, як ми бачимо, є багатогранною. І одним лише матеріальним заохоченням за народження дитини її не вирішити. У демографічній ситуації важливу роль грають навіть такі «дрібниці», як боротьба з курінням і реклама алкоголю, рівень техніки безпеки на виробництві та наявність лікарів-педіатрів в районних поліклініках (в Україні, виявляється, вже шість років у медичних вузах не готують дитячих лікарів!). Але головну – і вирішальну – роль у поліпшенні демографічної ситуації відіграє рівень добробуту народу, який у свою чергу залежить від економічного потенціалу держави. Потенціал у Україні є, а от з добробутом в масовому масштабі поки, на жаль, сутужно. Тому прав Голова парламенту О. Мороз, не втомлюється повторювати, що Європу треба будувати насамперед нам самим у себе в Україну. Тоді буде і хліб (добробут), і пісня (діти), і загальна тривалість життя людей почне збільшуватися.

Демографічна картина Україні і багатьох пострадянських країн чимось схожа на простий математичний приклад: «мінус два, плюс один». Адже в нашій країні смертність вже давно перевищує народжуваність, поняття «приріст населення», на жаль, застаріло, а ось аналога йому з негативним значенням ще не придумали.

Всі ми знаємо і бачимо, що відбувається в нашій країні з позиції демографії, народжуваності і смертності. Рідко коли побачиш сім'ю з трьома дітьми, але ж саме тільки такі багатодітні сім'ї забезпечують показник приросту населення.

Ми розуміємо, що нинішня демографічна ситуація негативно відіб'ється на майбутніх поколіннях, у зв'язку з падінням добробуту українців вчені заявляють про зниження народжуваності до 2009–2010 роках. В першу чергу криза б'є по молодим сім'ям. Демографи стурбовані в першу чергу довгостроковими тенденціями, так як це загрожує скороченням працездатного населення України. Деякі фахівці стверджують, що помітним стане зменшення працездатного населення вже в 2012 році.

Населення України стрімко скорочується з 1992 року, були періоди, коли воно зменшувалося на 200–300 тисяч на рік. У період стабільності економіки цей показник зменшився, але тренд зниження зберігся. Позитивним фактором стало підвищення народжуваності, починаючи з 2000 року, але фахівці пов'язують це з великою кількістю жінок, що народилися в 80-ті роки, коли був сплеск народжуваності, і тепер вступили у репродуктивний вік. Зниження смертності обумовлено тим, що на початку 2000-х років в пенсійний вік вступили люди, що народилися в період Другої світової війни. У період військових дій народжуваність різко впала, що і стало причиною невеликого числа пенсіонерів 2000-х років, народжених у 1940-і рр. Що ж стосується державних заходів, що приймалися з метою стимулювання народжуваності, їх вплив було невелике, хоча в 2004–2007 рр. виплати допомоги по догляду за дитиною суттєво допомогли бюджетам молодих сімей. На жаль, зараз ця програма буде згорнута.

Таким чином, у період 2000–2008 років збільшувалася кількість працездатного населення вік від 16 до 60 років. Податки і відрахування знизили економічне навантаження на бюджет і взагалі підтримали економічне зростання України, ВВП України зростав у середньому на 5% на рік. Кількісне вираження цього – приблизно на кожну тисячу працездатного населення припадало близько 500 утриманців (людей похилого віку і дітей), що є досить непоганим показником.

Скоро картина буде змінюватися, тому що на пенсію вийде покоління народилися в післявоєнний підйом. Працездатне населення буде скорочуватися, і навантаження на пенсійну систему знову буде рости.

Не можна також забувати і про велику кількість працюючих за кордоном українців, багато хто не просто заробляють гроші, а шукають можливості залишитися там жити назавжди і перевезти туди свою родину.

Збільшення соціальних видатків 2012–2020 рр. може дуже боляче вдарити по всіх секторах економіки нашої країни, і можна не сподіватися на швидкий вихід із кризи і повернення до минулих позиціях приросту.

Подібні демографічна проблема стоїть і перед Росією, яка активно намагається приймати закони про залучення працездатного населення з країн СНД. Так, наприклад, Державна дума Росії розглядає законопроект «Карта росіянина», який дозволить іммігрантам не мати громадянства Росії (в Україну заборонено мати подвійне громадянство), але отримати всі права для роботи і навчання на її території.

Криза завжди приносить велике скорочення працездатного населення країни, пов'язаного з міграціями й зрослим прагненням безробітних до алкоголізму. Криза триватиме до 2010 року, і якщо врахувати всі фактори, які впливають на можливість стабільного економічного зростання, з упевненістю можна сказати, що його досягнення є складним завданням. Зростаюча навантаження на видаткову частину бюджету по соціальних виплатах буде перешкоджати притоку інвестицій, розвитку інфраструктури, лібералізації оподаткування.

Навіть якщо держава почне проводити політику стимулювання народжуваності, реальні позитивні показники можна очікувати тільки після 2020 року. Зараз у нас є вихід лише в не зовсім популярної пенсійної реформи. Достатні економічні преференції для інвесторів могли б сприяти залученню робочої сили. На жаль, на цьому терені ми будемо конкурувати з Росією.

Емігранти з Африки чи найбідніших країн Азії, могли б підтримати економічне зростання, але з іншого боку наше суспільство до цього не зовсім готове, на цьому ґрунті можливі міжетнічні конфлікти.

З впливом демографії на показники економічного зростання зіткнулися і розвинені країни Європи, Японія. Європа намагається вирішувати їх за рахунок недавно прийнятих до Євросоюзу країн – Польщі, Румунії. Наприклад, багато експертів стверджують, що в країнах Балтії, прийнятих в Європейський Союз, нікому працювати, так як все працездатне населення мігрувало в інші більш розвинені країни Європи.

У США, що мають колосальний дефіцит пенсійної системи більше 50 трильйонів доларів, демографічна проблема успішно вирішується за рахунок іммігрантів. У середньому кожні 10 років населення країни приростає на 5–7 млн. осіб, в основному за рахунок низько кваліфікованої робочої сили.