Париж, його історія, культура та суспільство

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І Історія міста Парижа

1.1 Походження назви та заснування міста Парижа

1.2 Париж – столиця французьких королів

1.3 Визначні місця

РОЗДІЛ ІІ Сучасний Париж та перспективи його розвитку

2.1 Сучасний Париж.

2.1.1 Архітектура

2.1.2 Транспорт

2.1.3 Спорт

2.1.4 Освіта та наука

2.1.5 Зовнішні зв'язки

2.2 Перспективи розвитку Парижа

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП

Париж — столиця Франції, адміністративний центр регіону Іль-де-Франс. Окремий департамент Франції. Розташований на річці Сена. Населення — 2 211 297 осіб (2008), міська агломерація - 10 млн.

Метою роботи є історичний розгляд міста Парижа, його сучасний стан та прогнози на майбутнє.

Згідно мети, було поставлено наступні завдання:

- проаналізувати історичний розвиток Парижу;

- дослідити сучасний стан міста;

- охарактеризувати культуру та суспільство Парижу;

- проаналізувати можливий подальший розвиток міста Париж.

Об’єкт дослідження – місто Париж, його історія, культура та суспільство.

Предмет дослідження – розвиток Парижу.

Методи дослідження :

1. Метод зіставлення при дослідженні різних поглядів на сучасне і минуле Парижа.

2. Описовий метод для визначення сучасного стану міста.

3. Історико-соціологічний метод для простеження історії міста Парижа.

Париж – столиця світла та моди, місто сміливих проектів та яскравих вражень. «...Свято, яке завжди з тобою...», – так ніжно про Париж згадував Хемінгуей. Місто, яке побудоване на контрастах: широкі бульвари, які перетинають вузькі вулички; величні монументи, які приховують убогі задвірки; затишні маленькі кафе, які конкурують з респектабельними ресторанами. На блошиному ринку тут з однаковим успіхом торгують дорогим антикваріатом та дешевим китайським одягом. «Париж – це все, що ти захочеш!» – сказав Фредерік Шопен 150 років назад, але ці слова актуальні і сьогодні.

Центр світової торгівлі (автомобілі, літаки, канцелярські товари й туристичне спорядження); головний національний промисловий округ (засоби транспорту, енергетичне обладнання, електроніка, одяг, косметика), фінансово-банківська столиця; великий транспортний вузол (2 міжнародні аеропорти).

Штаб-квартири низки міжнародних організацій: ЮНЕСКО, Організація економічного співробітництва та розвитку, Міжнародне бюро мір і ваги, Міжнародна торгова палата та ін.

Це місто живе уже багато століть. Скільки облич у тебе, Париже? Спокійні окраїни і метушливий центр; богемне життя Монматру та продажні жінки у Булонському лісі; аристократичний Сіте та брудні перевулки на периферії; розкішні дами у бутіках, та обірванці-клошари, які ліниво потягуються після сну на лавочках парку; величні собори і палаци й ультрасучасні будівлі, які являють собою зразки авангардної архітектури; чисті парки та розмальовані графіті стіни кварталів де живуть іноземці. Це Париж. Місто в якому можна прожити все життя, але не пізнати його до кінця.

Отже, тема курсової роботи є актуальною.


РОЗДІЛ I Історія міста Парижа

1.1 Походження назви та заснування міста Парижа

Назва Париж походить від назви кельтського племені паризіїв, як і ще кілька французьких топонімів. Етимологія назви племені достеменно не встановлена.

Місто було утворено в середині III століття до н. е. з кельтського поселення Лютеція племені паризіїв на місці сучасного острова Сіте. Сучасна назва міста походить від імені цього племені. Перша письмова згадка про Лютецію зустрічається в 6-ій книзі Юлія Цезаря про Галльську війну 53 р до н. е. (13, с.12-14).

Коли в 52 році до н. е. римляни після першої невдалої спроби вдруге спробували підійти до міста, парізії підпалили Лютецію й зруйнували мости. Римляни залишили їм острів і побудували на лівому березі Сени нове місто. Там вони звели терми, форум і амфітеатр. У Римській імперії місто не мало великого впливу.

Правління римлян скінчилося в 508 році з приходом франків. Відомий усьому світу музей Лувр збудовали за часів Філіпа ІІ. Але тоді Лувр був лише фортецею на західній окраїні Парижа. У 1190 році було збудовано міський мур на правому березі Сени, а у 1210 — на лівому. Починаючи з XI століття Париж — один з центрів європейської освіти, насамперед релігійної (13, с.12-14).

1.2 Париж – столиця французьких королів

У історії найромантичнішого міста світу – Парижа – багато парадоксів. Французька столиця була заснована в ті часи, коли самої Франції ще не було, а була Галія. Проте місто було закладене не галами, а римлянами в 52 році до н.е.

З 987 року Париж – столиця Франкської, а пізніше – Французької держави. У місті збереглося 19 палаців і замків, в яких в той або інший період жили королі.

Першим французьким правителем, який проявив турботу про благоустрій міста, був Філіпп Август II, при якому розпочалося будівництво головної резиденції династії Капетінгов – замку Конс’єржері (13, с.12-14).

Це найстаріший з королівських палаців. У ньому була поставлена остання крапка в історії абсолютної французької монархії: у Конс’єржері стратили Марію-Антуанету. Сьогодні в будівлі розташовується Міністерство юстиції Франції.

Будівництво Лувру теж заслуга Філіппа. Спочатку фортеця на правому березі Сени будувалась, як захисна споруда. Звідси і назва: у перекладі із староанглійского “леовар” означає “зміцнення”.

Повернувшись з Хрестового походу, Філіпп перевіз сюди свою скарбницю. У Луврі і до цього часу зберігаються головні скарби Франції. Сьогодні це найбагатший музей світу. Вперше публіка побачила його експонати в 1793 році, ще в ту пору, коли Лувр був головною королівською резиденцією. При слові “Лувр” багатьом уявляються розкішні покої, в яких юна Маргарита Валуа приймала свого коханого герцога Гіза; потаємні коридори, по яких герцог Бекингем прокрадався до Анни Австрійської; глибокі колодязі, в які, за чутками, скидали кавалерів, що не догодили своїм вінценосним коханим (1, с.88).

Нічого цього більше немає. В наші дні за розкішним фасадом Лувру ховається звичайний, нехай і дуже багатий, музей. Сьогодні стіни Лувру закриті сірими панелями, таємні входи-виходи наглухо замуровані, а замість потаємних сходів з поверху на поверх відвідувачів перевозять зручні ескалатори (1, с.89).

У Луврі є кафе, де можна передихнути і з новими силами відправитись на вивчення творів мистецтв.

Східний фасад палацу побудував Людовік XIV, який не жалів ні сил, ні грошей на те, щоб зробити своє місто ще красивішим. Епоха Короля – Сонця стала Золотим століттям французької архітектури.

Одним з найграндіозніших проектів стала Вандомська площа, покликана увічнити військові перемоги Людовіка. Придворний архітектор Жюль Ардуен-Мансар розбив прямокутну площу з однаковими палацами по периметру. Фасади були зведені досить швидко, але потім в казні закінчилися гроші.

Вандомській площі ми зобов’язані появі паперових грошей: щоб закінчити будівництво, шотландець Джон Лоу придумав новий спосіб розрахунку – не золотом, не монетами, а паперовими купюрами.

Всі вважали його авантюристом, але коли він скупив всі землі на Вандомської площі і став продавати їх багатим людям, знайшлося багато охочих придбати землі в обмін на нікому не потрібні папірці. Будівництво поновилося, район увійшов до моди, як, втім, і розплата паперовими купюрами.

1.3 Визначні місця

У Парижі розташована величезна кількість визначних пам'яток, до яких відносяться не тільки архітектурні споруди, але також і вулиці, мости і майдани.

Три найвідоміші паризькі пам'ятки — це стародавній Собор паризької Богоматері, побудований на острові Сіте ще в XII столітті, Ейфелева вежа і Тріумфальна арка — конструкції XIX століття. Ажурна металева башта, побудована за проектом інженера Ейфеля, замислювалася як тимчасова споруда для входу на Всесвітню виставку 1889 року. Але вона не тільки пережила саме цей захід, але і стала відтоді справжнім символом міста. На півночі і на півдні від неї над лінією горизонту підносяться базіліка Сакре-Кер, побудована на вершині пагорба Монмартр, і самотня Вежа Монпарнас, що особливо вирізняється на тлі району невисокої забудови (2, с.103-104).

Історична вісь пам'ятників архітектури перетинає місто з центру на захід. Починаючись від всесвітньо відомого музею Лувр, вона продовжується через сад Тюїльрі, проспект Єлісейські поля до самої Тріумфальної арки в центрі площі Шарля де Голля. У 1960-х роках на продовженні лінії був побудований квартал Дефанс, центром якого стала Велика арка Дефанс.

У самому центрі історичної частини розташований Будинок інвалідів, в якому міститься військовий музей, тут же покояться останки Наполеона Бонапарта. Тут розташована і церква Пантеон, де знайшли вічний спокій найвідоміші діячі Франції. Колишній королівський палац Консьєржері став на час Великої французької революції в'язницею для поваленої королеви, звідки вона була згодом конвоїрована для публічної страти. Ще одне нагадування про палаючі бої за свободу французького народу — статуя Свободи, встановлені на Лебединому острові. Велику копію цієї статуї було подаровано Сполученим Штатам Америки в 1886 році, й відтоді зустрічає мандрівників в порту Нью-Йорка (2, с.103-104).

У історичному центрі міста, на острові Сіте, знаходяться дві найзнаменитіші церкви Франції: Собор Паризької Богоматері і Свята капела.

Архітектурні напрями XX століття залишили місту такі пам'ятники як Культурний центр імені Жоржа Помпіду, в якому зараз розташований музей сучасного мистецтва, нова будівля опери на площі Бастілії, торговий центр Ле-Аль, побудований на місці «Чрева Парижа», а також район Ла Дефанс, що є архітектурним комплексом з хмарочосів і споруд з авангардними формами.

Неабиякий інтерес становить парковий ансамбль науково-промислового містечка, в якому розташований великий музей науки і техніки.

Пам'ятки культури та архітектури:

кафедральний собор Паризької Богоматері (Notre Dame de Paris, Нотр-Дам де Парі, XII—XIII ст.);

каплиця Сент-Шапель (La Sainte Chapelle) (XIII ст.);

Пантеон (Le Panthéon) (XVIII ст.);

Тріумфальна арка (Париж) (L'Arc de Triomphe) (XIX ст.);

Опера (L'Opéra) (XIX ст.);

Ейфелева вежа (La Tour Eiffel) (XIX ст.);

Базиліка Сакре-Кер (Le Sacré-Cœur) (кінець XIX — початок XX ст.);

будинок ЮНЕСКО (UNESCO) (XX ст.);

Центр Жоржа Помпіду (Le Centre George Pompidou) (XX ст.);

Велика арка Дефанс (La Grande Arche) (XX ст.) (2, с.103-104).

Отже, можна зробити такий висновок, що місто Париж ще з його заснування мало великі перспективи для развитку. Проаналізувавши історію Парижа, можна сказати, що вона дійсно цікава, дивовижна і захоплююча. Париж був заснований ще в середині ІІІ століття до н. е. плем’ям кельтських галлів. Сходження на трон Філіпа II Августа, який правив з 1180 по 1223 рр., є початком одного з найпрекрасніших періодів в історії Парижа. Починаючи вже з XI століття Париж — один з центрів європейської освіти.

Кожний правитель цього міста доклав багато сил і енергії для його процвітання і благоустрою, завдяки ним Париж є зараз таким, яким ми його знаємо.


РОЗДІЛ II. СУЧАСНИЙ ПАРИЖ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО РОЗВИТКУ

2.1 Сучасний Париж

За часів Людовіка XIV королівська резиденція переїхала в Версаль, проте Париж як і раніше залишався політичним центром Франції, завдяки зростаючому населенню та провідній ролі Парижа в економіці країни.

У 1844 довкола міста будується третя кріпосна стіна, на місці сьогоднішньої кільцевої дороги довкола міста. У найближчих околицях міста були зведені зміцнення довжиною 39 км. з 16 фортами, на той час це було найбільшою захисною спорудою в світі (3, с.63-65).

Після занепаду Другої імперії та зайняття Парижа німецькими військами, Паризька комуна, що складалась із робітників, ремісників та дрібних буржуа, виступила проти тимчасового консервативного уряду республіки.

У 90-і роки XIX століття і перше десятиліття XX століття, відомі також як «Прекрасна епоха», Франція переживала небувалий підйом і економічний розвиток. У роки Другої світової війни місто було зайняте німецьким вермахтом, окупація продовжилася до кінця серпня 1944.

Сьогоднішній Париж поділяється на 20 адміністративних округів, нумерація яких йде від центру по спіралі за годинниковою стрілкою. Номер округу є водночас останніми двома цифрами поштового індексу Парижа (Наприклад, XIV округ має індекс 75014) (3, с.63-65).

Місто славиться своїми парками й садами, які окрім рекреаційної функції несуть в собі історичну та культурну сутність парижан. Є серед них два найстарші сади в самому центрі Парижа, сад Тюїльрі і сад Люксембургу. Сад Тюїльрі був створений у XVI столітті, на правому березі річки Сена поблизу Лувру, це був палацовий сад однойменного палацу, що не проіснував до сучасних часів. Люксембурзький сад, на лівому березі річки, в минулому належав приватному замку, і був побудований для Марії Медичі в 1625 році. Також відомий Ботанічний сад, закладений в тіж часи, і створений Гі де ля Броссе, лікарем Людовика XIII, для вирощування лікарської рослини, згодом набув статусу першого громадського саду в Парижі.

Другим періодом розвитку паризьких садів, які саме й довели до поточного виду — були часи імператорські. В ті часи, створення зелених просторів є важливим аспектом політики аерації містоупорядників, оскільки швидкими темпами зростало населенням Парижу. Під керівництвом інженера Жана-Шарля Альфана (Jean-Charles Alphand) і художника-пейзажиста Жана-П'єра Баріллет-Дешампс (Jean-Pierre Barillet-Deschamps) було створено нові садові комплекси — Булонський ліс і Буа де Венсен, що розміщувалися в передмісті Парижа, (відповідно розташовані на крайньому заході та крайньому сході тогочасного Парижу, вони тепер являються зеленою зоною самого міста). Також, цим інженером Наполеона ІІІ, у нових районах міста, були розроблені парки: Монсо (раніше відомий як «Фолі де Шартрі»), Монтсоріс (Montsouris), Буттес-Шамонт (Buttes-Chaumont). В послідуючих роках садово-паркове мистецтво та їх кількість в місті неухильно зростали (3, с.63-65).

Парк Еспланди Інвалілів(1814)

Сад Пре Катлан(1850)

Сад дю Ранела(1860)

Сад д’Аккліматасьйон(1860)

Сад Авеню Фош(1864)

Парк на Марсовому полі(1867)

Парк Бютт-Шомон(1869)

Парк Монтсурі(1878)

Парк Монсо(1878)

Парк Багатель(1904)

Сад Природи(1936)

Парк Келлерман(1937)

Сад Тіно-Россі(1946)

Сад Шекспіра(1953)

Сад де л’Арсеналь(1963)

Парк Флораль(1968)

Сад теплиць Отей(1968)

Сад Променад – лінія Бастілії(1969)

Парк Сент-Перін(1977)

Сад Вільмен(1977)

Сад Катрін-Лабурже(1977)

Сад Ле Аль(1980)

Парк Бютт-дю-Шапо-Руж(1937)

Сад Трокадеро(1980)

Парк Жорж Брассенс(1984)

Парк Берсі(1984)

Сад Королівського Палацу(1986)

Парк ла-Віллетт(1987)

Парк Бельвіль(1988)

Сад Музею Карнавале(1989)

Парк Шуазі(1990)

Зоосад(1990)

Сад Тюїльрі(1990)

Сад Атлантік(1990)

Парк Андре Сітроен(1992)

Актуально: