Особливості взаємовідносин у молодого подружжя: психологічний аспект
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПОДРУЖНІХ СТОСУНКІВ МОЛОДОЇ СІМ’Ї
1.1 Основні підходи у вивченні психології родинних стосунків
1.2 Молода сім’я : поняття, сутність, типи сімей
РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПОДРУЖНІХ СТОСУНКІВ
2.1 Психологічні особливості готовності молоді до подружніх стосунків
2.2 Особливості вибору шлюбного партнера
2.3 Психологічна сумісність та її рівні
2.4 Динаміка стосунків між чоловіком і дружиною
2.5 Формування стилю взаємодії членів родини під впливом психологічних розбіжностей
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН МОЛОДОГО ПОДРУЖЖЯ
3.1 Динаміка подружніх стосунків у молодій сім’ї
3.2 Психологічні причини сімейних конфліктів
3.3 Специфіка психологічної допомоги молодим сім’ям
3.3.1 Просвітницька робота психолога з членами молодого подружжя
3.3.2 Особливості психологічної діагностики проблем молодого подружжя
3.3.3 Специфіка сімейного консультування в контексті покращення взаємостосунків молодого подружжя
3.4 Дослідження особливостей взаємовідносин молодих сімей
3.4.1 Організаційні аспекти дослідження
3.4.2 Результати дослідження та їх аналіз
3.5 Рекомендації психолога членам молодого подружжя щодо оптимізації стосунків
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Сучасна сім’я та її проблеми є об’єктом дослідження ряду наук – психології, педагогіки, соціології, демографії, економіки. Вчені вивчають динаміку емоційних відношень в шлюбі, причини самотності в сім’ї та її розпад, особливості сімейного виховання дітей. Домінуючими в дослідженнях є подружні стосунки, які ґрунтуються на вільному виборі, саме вони є центральними у сім’ї.
В наш час нестабільна соціально-економічна ситуація загострила проблеми суспільства, в тому числі і проблеми молодих сімей. Низький матеріальний рівень, відсутність ринку праці, житла, прямо чи опосередковано впливають на народжуваність дітей, стабільність, психологічний клімат сім’ї. Єдність сім’ї досягається далеко не завжди і будь-який, навіть випадковий аспект внутрішньої, глибинної несумісності неминуче проявляється на поверхні у вигляді непорозумінь, що можуть призвести до конфліктних ситуацій.
За даними статистики можна виділити наступні загальні риси, які властиві сім’ям у сучасному суспільстві: зниження народжуваності, ускладнення міжособистісних відносин, зростання розлучень, як наслідок, ріст числа неповних сімей з нерідними батьками, збільшення кількості позашлюбних народжень.
У нашій країні нагальними є соціальні проблеми сім’ї: зниження її матеріального рівня, погіршення фізичного та психічного стану здоров’я дітей та батьків, збільшення чисельності поодиноких чоловіків та жінок похилого віку.
Дослідження показують, що різні молоді сім’ї по-різному протистоять життєвим труднощам. Для одних наслідком небажаних зовнішніх впливів буде підвищення кількості сімейних проблем: зростання конфліктності, зниження задоволеності сімейним життям, хвороби, розлучення тощо. Інші, навпаки, під дією стресу підвищують свою згуртованість та докладають більше для подолання кризи та збереження сім’ї. При цьому тип молодої сім’ї, а не наявність чи відсутність зовнішніх чи внутрішніх патогенних факторів визначає її здатність діяти конструктивно та справлятися з життєвими проблемами.
Вивчення та діагностика порушень взаємостосунків в молодій сім’ї є складними. В основі них лежать обставини, які залежать не лише від особистісних характеристик молодого подружжя, але й від їх загальної освіченості з приводу даного питання, володіння теоретичними основами, які б могли стати базою для покращення їх сімейного життя. Психологу доводиться не лише діагностувати та коректувати подружжя, а ще й займатися просвітницькою роботою, з метою профілактики подальших ускладнень. Це й обумовило актуальність нашого дослідження.
Об’єктом дослідження є стосунки молодого подружжя.
Предметом дослідження є психологічні труднощі у стосунках молодої сім’ї.
Гіпотезою дослідження є те , що детермінантами психологічних розладів у стосунках молодого подружжя є психологічна неготовність до майбутньої взаємодії, не вміння конструктивно взаємодія та вирішувати конфліктні ситуації, неусвідомлюваність майбутньої відповідальності.
Метою роботи є дослідити особливості взаємин в молодій сім’ї, психологічні проблеми та причини їх виникнення.
Досягнення мети та доведення гіпотези нашого дослідження обумовлює виконання наступних завдань:
1. проаналізувати науково-психологічну літературу щодо проблеми дослідження;
2. розглянути особливості сучасної молодої сім’ї;
3. виявити основні психологічні труднощі у взаємодії молодого подружжя;
4. розглянути основні напрямки роботи психолога з молодою сім’єю;
5. дослідити особливості взаємин молодого подружжя.
Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези були використані наступні методи дослідження:
· теоретичні: аналіз, синтез, систематизація, узагальнення тощо;
· а також методи емпіричного дослідження: спостереження, бесіда, стандартизовані тестові методики.
Теоретична значущість роботи полягає у висвітленні та систематизації проаналізованої літератури з питань розвитку стосунків подружжя в молодих сім’ях, визначенні основних підходів у вивченні психології родинних стосунків, розкритті динаміки відносин між чоловіком та дружиною, розширенні теоретичних знання з питань взаємодії членів сім’ї в сфері сімейно-побутових відносин, питань конфліктності подружжя, а також засобів оптимізації подружніх взаємин.
Результати дослідження дозволяють психологам практикам оптимізувати процес консультування молодого подружжя, і досягти зростання його ефективності.
Мета і завдання обумовили структуру роботи, яка включає: вступ, три розділи, висновки, список використаних наукових джерел та додатки.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПОДРУЖНІХ СТОСУНКІВ МОЛОДОЇ СІМ’Ї
1.1 Основні підходи у вивченні психології родинних стосунків
Сім’я - сама давня і стійка соціальна спільність. Виникнувши на зорі людства, вона пройшла через багатовікову історію, являючи собою унікальну опору суспільства.
Сім'я - це мала соціальна група, заснована на шлюбі та кровній спорідненості. Члени сім'ї об'єднані емоційними зв'язками, спільністю побуту, моральною відповідальністю, взаємодопомогою. Сімейні взаємини є офіційними за формою та неофіційними за змістом. Психологія сім'ї вивчає закономірності виникнення, становлення й руйнування родини як специфічної малої соціальної групи, умови та механізми її функціонування. Психологічному аналізові підлягають різні аспекти сімейного життя: витоки утворення сім’ї; формування готовності до шлюбу й подружніх стосунків; загальні тенденції розвитку сім’ї, особливості шлюбно-сімейних міжособистісних взаємин та інші соціально-психологічні проблеми. Психологія вивчає особистісні та соціально-психологічні чинники, що зміцнюють або дестабілізують шлюб.
До теперішнього часу можна виділити наступні направлення у вивченні психології родинних стосунків: еволюціонізм, функціоналізм, біологізм, емпіризм і сцієнтизм. (8,15)
Еволюційний підхід. Найбільший вклад в історичну реконструкцію родинних стосунків належить швейцарському історикові І.Я.Баховену, що випустив в світло в 1861 р. книгу «Материнське право. Дослідження гінекократії старого часу і її релігійної і правової природи», а також шотландському юристові Дж. Ф. Мак-Ленану, що опублікував в 1865 р. дослідження «Первісний шлюб». Обидва автори підкреслюють ідею мінливості форм шлюбу. Вже в античні часи були уявлення, як про «патріархальність» родинного устрою, так і про наявність безладного статевого зв'язку. (14,20)
Батьком «патріархальної теорії» називають Платона. Його ідеї патріархальності, що відповідають природі людини і слугують вихідною точкою держави, послідовно розвивав Аристотель. Всередині епохи Просвітництва патріархальна теорія царювала неподільно.
Дослідники прийшли до думки, що першою формою роду виявляється материнський рід, заснований на колективному господарстві і екзогамно-ендогамних шлюбних стосунках при парних союзах, що спостерігалися.
Як основна причина мінливості родинних відносин, пов'язаною з переходом від материнського роду до батьківського і виникненням моногамної сім'ї, за Л. Г. Морганом і Ф. Енгельсом вважаються розкладання колективної власності, отримання господарської самостійності і поява приватної власності і спадкоємства.
Таким чином, еволюціонізм пробивав собі дорогу в науку, борючись з ідеєю початкової даності патріархальної сім’ї.
Еволюціоністський підхід виходить з теорії початкового безладного статевого зв’язку екзогамним материнським родом, що змінявся. Пізніше теорія екзогамного роду доповнюється ідеєю про дуально-родову організацію, що виникає в ході з'єднання двох матрилінійних екзогамних племен або фратрій. Вважалось, що рід складався з двох половин, фратрій, в кожній з яких чоловіки і жінки не могли одружуватися один з одним, знаходили собі чоловіків та дружин серед чоловіків і жінок іншої половини роду.(14,21)
П. А. Сорокін вказує головні положення еволюціоністського підходу:
1) майже у всіх досліджених народів рахунок спорідненості по матері передував рахунку спорідненості по батькові;
2) на первинному рівні статевих стосунків, поряд з тимчасовими моногамічними стосунками, панує широка свобода шлюбних стосунків;
3) еволюція шлюбу полягала в поступовому обмеженні цієї свободи статевого життя;
4)еволюція шлюбу полягала в переході від групового шлюбу до індивідуального.
Згідно з еволюціонізмом родинні стосунки розвиваються в прогресивному напрямі: від нижчих форм до вищих, при цьому підкреслюється їх соціальна обумовленість, історична зумовленість і репрезентованість в родинній життєдіяльності і системі спорідненості. У зв'язку з цим вітчизняний соціолог А.І.Антонов іменує даний підхід концепцією інваріантності сім'ї, оскільки суть його зводиться до того, що люди завжди одружуватимуться, облаштовуватимуться дітьми і тим самим будуть брати участь в родинно-родинних стосунках. Швейцарський психолог А. Гуггенбюль-Крейг розглядає шлюб як вираження архетипічного начала, фундаментальнішого, ніж можна було б передбачати, судячи по соціальним і особистим проблемам, властивим шлюбу.
В рамках еволюціоністського підходу відома і інша точка зору, пов'язана з трактуванням родинних стосунків через призму «занепаду» культури і суспільства. Її прибічники підкреслюють негативні тенденції в розвитку родинних стосунків: ослаблення союзу батьків і дітей, подружжя і розпад родинного господарства.(14, 22)
А. І. Антонов вважає, що факт існування двох наукових парадигм - «ліберально-прогресивної», що затверджує виникнення на обламаннях старої, традиціоналістської сім'ї нових альтернативних родинних структур, і «консервативно-кризисної», застережливої про можливість зникнення родинного способу життя і необхідності, у зв'язку з цим, укріплення родинних основ буття, в рамках обговорення еволюції сім'ї є неусувним.
Функціональний підхід. Згідно з функціональним підходом родинні стосунки є похідними від способу життя сім'ї і родинного устрою, обумовлені соціокультурними функціями сім'ї і будуються на системі соціокультурних ролей, пов'язаних з шлюбами, спорідненістю і батьківством. Родоначальник структурно-функціонального напряму вивчення сім'ї Е.Дюркгейм сконцентрував зусилля наукових пошуків у механізмах згуртованості сім'ї, ролі кожного члена сім'ї в родинному житті, та взаємозв'язку розлучень і самогубств. Він звернув увагу на те, що ряд родинних функцій змінюється і навіть втрачається під впливом урбанізації.
Функціоналізм визнає шлюбні стосунки лише при появі вагітності і народженні дітей. Виділяється вплив добровільності шлюбу (замість шлюбу по договору батьків) на його нестабільність, а зменшення кількості сучасної сім'ї на родинну солідарність (3.Дюркгейм). Функціоналістам належить розробка проблем материнства і батьківства (Б.Маліновський).
У функціональному підході велика увага приділяється аналізу історичного переходу родинних функцій до інших соціальних інститутів. З ім'ям У. Огборна вперше пов’язують встановлення феномену переходу від сім'ї, заснованої на дотриманні соціокультурним розпорядженням, до сім'ї, в основі якої лежать міжособові переваги. У термінології Е. Берджесса це виражено як перехід від «сім'ї-інституту» до «сім'ї-товариства» (або шлюбу-партнерству). Вітчизняний соціолог А. І. Антонов обговорює цю термінологію як перебудову провідних мотивів висновку і збереження шлюбу.
У функціональному підході на відміну від еволюціоністського ключовим моментом виступає проблема відповідальності, що розуміється вузько - у внутрісімейних стосунках, і широко - в контексті суспільних стосунків. Міра відповідальності здатна задавати динаміку родинних стосунків. (14, 22)
Етологічний підхід. Витоки цього напряму слід віднести до появи книги Ч. Дарвіна «Походження людини і статевий відбір», вперше переведеною в Росії в 1873 р. Представники цього підходу оперують головним чином методами порівняльної етології, знаючись на прихованих, часто рудиментарних інстинктивних основах поведінки людини. Прибічники етологічного підходу відкидають проміскуїтет як початкову форму шлюбних стосунків, оскільки він протистоїть інстинктивній потребі дітей мати батьків і материнському (батьківському) інстинкту дорослих .
Згідно етологічному підходу історичний період застав людство з чотирма системами шлюбних стосунків груповим шлюбом, полігінією (один чоловік і декілька жінок), поліандрією (одна жінка і декілька чоловіків) і моногамією (один чоловік і одна жінка); остання в двох формах - довічна і допускається розлучення. Етологи констатують природний характер всіх перерахованих форм шлюбно-сімейних стосунків і їх мінливість. З біологічної точки зору різноманіття шлюбно-родинних стосунків - це дивний факт, оскільки шлюбна система - видова ознака і є константою.
В самий розпал біологічної еволюції людина вийшла з-під дії природного відбору тому, що головною умовою успіху стала не генетично передавана інформація, а внегенетично передавані знання, необхідність в соціалізації. (14, 23)
Емпіричний підхід. Згідно з емпіризмом сім'я розглядається як мала соціальна група, що має свою історію виникнення, функціонування і розпаду. Родинні відношення будуються на емоційній близькості членів сім'ї, на їх потребах і потягах.
Родоначальником емпіричного підходу вважають Ф. Ле Пле, розраховуючого спонтанну стійкість сім'ї при зміні поколінь завдяки схильності до солідарності і згуртованості. Як емпіричний метод дослідження Ле Пле широко використовував аналіз бюджету сім'ї як кількісного вираження різноманіття внутрішньосімейного функціонування і мікросередовища сім'ї, організація якої залежить від структурних змін родинних стосунків, пов'язаних з вихованням дітей.
Ле Пле підкреслював нестабільний характер родинних відносин, що виявилися під натиском індустріалізації і урбанізації, що виявляється в розрізненому існуванні батьків і дітей, в ослабленні батьківського авторитету.
Сцієнтистський підхід. Родинні стосунки розглядаються в нім у взаємозв'язку особи і суспільства. До творців і прибічників цього підходу відносять В. Джемса, Ч. Кулі, В. Томаса, Ф. Знанецкого, Же. Піаже, З. Фрейда і інших.
Міжособові стосунки, Я і Інший, значимий характер близьких стосунків, сім'я як «єдність взаємодіючих осіб» - ось ключові моменти теорій сцієнтистської соціально-психологічної спрямованості. (14, 23)
Окрім перерахованих підходів до історії вивчення психології родинних (значимих) стосунків існують немало інших. Великий вклад в аналіз теоретичних схем і концепцій дотримання сім'ї вніс американський соціолог Р. Хілл. Згідно Р. Хіллу, перші 5 підходів до вивчення сім'ї є такі:
1) інституційно-історичний підхід (еволюціонізм);
2) структурно-функціональний підхід;
3) інтеракціоністсько-рольовий аналіз, символічний інтеракціонізм;
4) ситуаційно-психологічний підхід;
5) дивелопменталістський підхід (заснований на розвитку життєвого циклу сім'ї).
Перші два підходи орієнтовано на вивчення сім'ї по меті і функціям, що виконуються в суспільстві, а також динаміки родинних структур і їх соціальних наслідків. Три подальших зводяться до теорії соціальної поведінки особи і груп. (14, 24)
Чільне місце відводиться дослідженню соціально-психологічних процесів, що відбуваються в сім'ї: сімейна комунікація та інтеракція, міжособистісна перцепція, рольова диференціація у взаєминах подружжя. (4,15)
Як соціальна група сім'я розв'язує завдання, котрі стосуються осіб, які її складають, а також ті, що торкаються безпосередньо суспільства. Завдяки репродуктивній функції сім'я забезпечує відтворення суспільства. Крім того, шлюб є схваленою суспільством формою задоволення сексуальних потреб людей. Дорослі члени сім'ї, виконуючи в суспільстві професійні функції, своєю працею створюють економічні основи існування родини, забезпечують її матеріальні та культурні потреби. Сім'я виконує обслуговуючу й опікунську функції щодо своїх членів, забезпечуючи їм надання різноманітних послуг, а також піклуючись про тих, хто потребує допомоги (діти, старі або хворі та інваліди). У такий спосіб в сім'ї задовольняються альтруїстичні потреби.
Сім'я виховує для суспільства нових громадян, передаючи їм мову, основні форми поведінки, національні традиції й звичаї, моральні та духовні цінності. Сім'я виконує соціалізуючу функцію. Соціалізації зазнають не тільки діти, які завдяки їй уростають у суспільство, а й саме подружжя, оскільки адаптація до шлюбних, батьківських та інших сімейних ролей - це також соціалізуючий процес. Водночас він задовольняє батьківські потреби у вихованні дітей і збагачує новим соціальним досвідом особистість шлюбних партнерів.
Сім'я сприяє збереженню психічного здоров'я суспільства завдяки виконанню психогігієнічної функції, яка полягає в забезпеченні почуття стабільності, безпеки, емоційної рівноваги, а також умов для розвитку особистості своїх членів. Стабільна, добре функціонуюча сім'я дає змогу кожній особі, яка її складає, задовольняти такі потреби, як любов, емоційна близькість, афіляція, розуміння і повага, визнання тощо. У такій сім'ї індивід має умови для самореалізації, самоствердження, збагачення й розвитку своєї особистості. Отже, сім'я суттєво впливає на своїх членів, задовольняючи їхні потреби - біологічні, емоційні, психосоціальні та економічні.
Кожна сім'я створює власну мікрокультуру на основі загальносімейних цінностей, традицій, звичаїв, норм і правил поведінки. Шлюбна пара, розбудовуючи власний стиль життя, спирається при цьому на установлені в конкретному суспільстві норми, а також ті, що запозичені з батьківських сімей і збагачені досвідом свого самостійного життя. (1,5,6)
1.2 Молода сім’я : поняття, сутність, типи сімей
Основою для формування сім’ї є шлюб як санкціонована суспільством форма стосунків між особами різної статі. В українській мові шлюбний союз позначається словом “шлюб”, що походить від давньослов’янського “сълюб”, що означає “урочисту обіцянку” (“сълюбитись” – домовлятись). (24)
Шлюб – це визнаний і схвалений суспільством союз між двома дорослими індивідами. Інститут шлюбу втілює певні соціальні норми, визнання певних прав та обов'язків подружжя по відношенню один до одного, до дітей, майна та оточення. Шлюбом є зареєстрований сімейний союз жінки і чоловіка. Релігійний обряд шлюбу, проживання однією сім'єю жінки і чоловіка без реєстрації подружніх відносин не є основою для виникнення у жінки і чоловіка прав і обов'язків подружжя. Шлюбна правоздатність в Україні виникає у чоловіків з 18 років, а у жінок – з 17. В деяких випадках вступати у шлюбні правовідносини дозволяється з 14 років, за умови письмового дозволу батьків та рішення суду.
Сім'я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона об'єднує не тільки подружжя, але й їх дітей. За сімейним кодексом України сім’я – це певний союз осіб, що пов’язані відносинами шлюбу, родства чи усиновлення, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки
Складний процес формування внутрішньо-сімейних і позасімейних відносин, зближення звичок, уявлень, цінностей подружжя і інших членів сім'ї протікає вельми інтенсивно і напружено. Сімейна згода – ступінь емоційного зв'язку між членами сім'ї. При максимальному прояві цього зв'язку члени емоційно взаємозалежні. При мінімальному прояві має місце емоційна автономія кожного члена сім'ї.(28)
Сімейна адаптованість – характеристика того, наскільки гнучкі або, навпаки, стабільні відносини в сім'ї, що оптимальним є певний проміжний рівень стабільності. Кожна з цих двох глобальних характеристик сім'ї може мати чотири ступені: дві помірні і дві крайні.
Характеризуючи адаптованість сім'ї, виділяють наступні ступені: ригідна (вкрай стійка), стандартна (помірно стійка), гнучка (помірно нестійка), хаотична (вкрай нестійка). Так чотири ступені виділяються і в характеристиці емоційної залежності
З одного боку, сім'я – досить замкнуте об'єднання людей, які захищають свій внутрішній світ, свої таємниці і секрети, що протистоять зовнішнім впливам. Якщо сім'ю позбавити її внутрішнього світу, зробити все, що відбувається в ній, відкритим для суспільства, вона розпадеться. З другого боку, сім'я – об'єднання людей, відкрите для всього, що відбувається у суспільстві. Для неї характерні проблеми, якими живе суспільство (4).
Якою б замкнутою сім'я не була, вона пов'язана із суспільством. Кожний член сім'ї зберігає певну автономію і завдяки цьому входить у різні інші об'єднання людей, в різні соціальні групи: виробничі, навчальні колективи, дитячі та юнацькі організації, суспільні рухи, політичні партії та об'єднання, вступає у взаємовідносини з державними структурами, місцевою владою, сусідами та іншими спільностями. Відносини у сім'ї складаються не лише за волею її членів, а й під впливом зовнішніх умов, соціального життя суспільства.
Сім'я і шлюб – це форми стосунків, що по суті відносин подружжя, санкціоновані суспільством.
Сім'я – це суспільний інститут (з точки зору суспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин), водночас мала соціальна група, що має історично визначену організацію, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення. Сім'ю становлять особи, які проживають сумісно, пов'язанні спільним побутом і мають взаємні права і обов'язки. Подружжя вважається сім'єю й тоді коли дружина або чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням необхідністю догляду за батьками, дітьми та за інших поважних причин не проживають разом (8).
Щодо типів сім'ї, то найбільш поширеною є проста, або нуклеарна сім'я (від лат. nucleus – ядро) – така сім'я складається з подружжя та дітей, які не перебувають у шлюбі. Нуклеарна (або проста) – складається з матері, батька (або когось одного з них) та дітей. Це найбільш поширена у світі сім'я.
При одруженні дітей утворюється інший тип сім'ї – розширена або складна сім'я. Вона включає три і більше поколінь або дві і більше нуклеарних сімей, які проживають разом і ведуть спільне господарство. Отже, тип сім'ї визначається станом родинних зв'язків.
Розширена (або складна) сім'я – сімейна група, що складається більше як з двох поколінь родичів, які проживають на спільній території (в одному будинку або дуже близько один від одного).
Повна сім'я – це сім'я, в якій є обидва члени подружжя. Неповна сім'я – сім'я, в якій тільки один із батьків (чоловік або жінка) виховує дітей.
Основою сім’ї є шлюбні відносини, в яких реалізуються як природна, так і соціальна сутність людини, матеріальна (суспільне буття), духовна (суспільна думка) сфера соціального життя.
Основними функціями сім'ї, на думку Гребенікова І. В. є:
1) репродуктивна (відтворення життя, тобто народження дітей, продовження роду);
2) економічна (спільний заробіток коштів для життя відновлення витрачених на виробництві сил дорослих членів, ведення домашнього господарства, наявність спільного бюджету організація споживчої діяльності);
3) виховна (формування особистості дитини, систематичність виховної взаємодії сімейного колективу на кожного її члена протягом всього спільного життя, постійний вплив дітей на батьків і інших дорослих членів сім'ї);
4) комунікативна (посередництво сім'ї в контакті членів із засобами масової інформації, літературою і мистецтвом, вплив сім'ї на різноманітні зв'язки її членів з навколишнім природним середовищем і на характер її сприйняття, організація внутрішньо-сімейного спілкування, дозвілля і відпочинку). (18)
Шлюб – це міжособистісна взаємодія між чоловіком та жінкою, яка виникає на основі укладення шлюбу, регулюється ним, а також моральними принципами та підтримується цінностями, які їй притаманні (14).
Американка Мюріел Джеймс, тривалий час працюючи шлюбним консультантом, виділяє наступні типи сімей:
- шлюб з розрахунку,
- духовний союз,
- романтичний шлюб,
- шлюб-товариство,
- шлюб, заснований на любові.
Як показує практика, чоловік і жінка можуть дотримуватися різних точок зору, що включають ті або інші елементи зі всіх перерахованих категорій шлюбу, або ж втілюють в життя своє бачення на основі однієї з них.
Шлюб з розрахунку. Люди, які одружуються з міркувань вигоди, найчастіше розглядають цей союз як практичне рішення якоїсь особистої проблеми.
Психологічну вигоду шлюбу деякі люди вбачають у порятунку себе від самотності. Вони намагаються одружитися через страх або занепокоєння за своє майбутнє.
Молоді люди, досягаючи того віку, коли більшість їхніх друзів одружуються, часто як би заражаються закоханістю, почувають потребу якомога швидше наслідувати їхньому прикладу. І те, що той партнер що поряд в даний момент, не завжди є підходящим, ними не враховується. Це й є корінням багатьох помилок, які згодом можуть істотно ускладнити все життя (5).
Звичайно, якщо люди прагнуть одружитися для забезпечення власної безпеки й психологічного комфорту, вони намагаються створити родину для задоволення своїх потреб. Несвідомо обирають такого партнера, що підходить для виконання очікуваної ролі. Якщо ж у майбутньому подружньому житті хтось із партнерів виявляється нездатним виконати призначену йому роль, то шлюб може розпастися.
Таким чином, вибираючи партнера, люди несвідомо намагаються компенсувати відсутні донині взаємини з лібідіозним об’єктом, або власну неповноцінність. Нерішучій людині потрібен партнер, що вміє приймати рішення. І це також є важливою передумовою для створення сім’ї з метою досягти психологічного комфорту.
Як відомо, існують сімейні та релігійні традиції, які забороняють дошлюбні інтимні відносини. Тому багато дівчат відмовляються від інтимних відносин до весілля й не мають можливості адекватно оцінити переваги й недоліки свого партнера. Це призводить до того, що, відчуваючи сильний, який часом не піддається контролю статевий потяг, молоді люди прагнуть якомога швидше одружитися, не замислюючись про поспішність свого рішення. А воно, можливо, прийшло під тиском власних миттєвих сексуальних бажань, а також під впливом установок свого потенційного партнера (19).
Однієї з головних причин шлюбу з розрахунку, що поєднує чоловіка й жінку для спільного життя, можна вважати прагнення до створення сім’ї. Якщо неодружена жінка, чекає дитину, то найчастіше згодом вона вступає у шлюбні відносини з її батьком. Іноді це роблять з метою уникнення суспільного осуду. Спонукальною причиною шлюбу може стати бажання чоловіка й жінки дати дитині ім'я, страх того, що вона буде незаконно народженою. Шлюб, укладений заради створення родини - явище досить часте.
Шлюби заради зручності, часто забезпечують практичне рішення самих різних проблем. Вони можуть зберігати свою міцність і стабільність протягом довгого часу, доти, доки взаємини між чоловіком і дружиною будуть залишатися вигідними для обох партнерів. Іноді комфорт, набутий у шлюбі, стає все більш стабільним, а самі подружні стосунки поступово починають включати елементи романтизму. У результаті відносини партнерів переростають у щиру любов.
Духовний шлюб. Духовний початок особистості становить реальну внутрішню суть людини, здатну приймати різні форми і являється основою людської особистості.
Внутрішня згуртованість сучасної родини залежить в основному від психологічних передумов. Провідну роль тут грають сімейні зв'язки, засновані на любові, прагненні чоловіка й жінки до гармонійних відносин, на єдності поглядів стосовно головних питаннь життя всіх членів родини, на взаєморозумінні, повазі, взаємній відповідальності й люб'язності, на єдності вимог подружжя до дітей (12).
Сім’ю створюють дві особистості, кожна з яких має своє «я», свою індивідуальність. Родина поєднує «я» в «ми», «моє» - в «наше». При цьому необхідна така єдність, у якій, з одного боку, сімейні інтереси, природно, є першочерговими, а з іншого боку - самі інтереси сім’ї неодмінно містять у собі задоволення особистих інтересів кожного з її членів. Саме цей якісний стрибок, пов'язаний з переходом «я» в «ми», повинен стати для людей, що створюють родину, джерелом радості й задоволення. Однак він разом з тим становить головні психологічні труднощі в житті сім'ї, оскільки життя в ній вимагає від людини відкритості, постійної самовіддачі, здатності піклуватися про іншу людину, жити її інтересами, радощами, турботами. І тут все вирішує спрямованість особистості, її провідні мотиви (6).
Між багатьма подружжями встановлюється невербальний, емоційний зв'язок - партнери відчувають один одного, ніби налаштовані на одну хвилю, відчуваючи повне споріднення душ.
Подружжя докладають багато зусиль, щоб зробити своє сімейне життя щасливим. Вони мужньо зустрічають нещастя, фрустрації і навіть жорстокість. Розлучення вони розглядають найчастіше як порушення клятви. Дозволивши собі лише подумати про розлучення, ці люди переживають почуття провини. Духовні взаємини чоловіка й жінки в духовному шлюбі носять досить стійкий характер і такий шлюб важко зруйнувати. Слід зазначити, що і в духовному шлюбі, як у будь-якому іншому можна знайти певний розрахунок, так само багато шлюбних партнерів, що не дотримуються традиційних поглядів на шлюб, однаково шукають духовний момент у своєму союзі. Вони можуть дати обітницю подружньої вірності, тому що вважають щастям і великою таємницею життя свою зустріч, що дала їм можливість жити один для одного (8).
Романтичний шлюб. Мюріел Джеймс розглядає романтичну любов, як любов у якійсь мірі ідеалізовану, близьку до стану великої закоханості, пристрасті, що переповнюється сильними, хвилюючими еротичними почуттями. Іноді пристрасть переростає в справжню любов на все життя, але може так і залишитись лише пристрастю.
Нерідко подружні пари, що вступили у шлюб з такими почуттями, скаржаться згодом на те, що «у них зовсім не залишилося романтики», що «зник жар пристрасті». Закінчення медового місяця у такого подружжя означає як би завершення періоду романтичної пристрасті.
Романтика любові включає визнання й відношення до коханого як до особливого й прекрасного, але не як до ідеалізованої людини. Романтика необхідна для реального повсякденного життя чоловіка й жінки, але вона повинна бути заснована на повному розумінні один одного як у соціальних, так і в інтимних напрямках подружнього союзу.
Шлюб-дружба. Якщо романтичні шлюби найчастіше створюються на ґрунті мрій і страждань, шлюб-дружба набагато ближче до реального життя.
Шлюб-дружба нерідко зустрічається між подружжям, для яких романтичні відносини самі по собі не є цінними, в них інтимні відносини не приносять радості й задоволення, а сексуальні бажання згасли в результаті хвороби або з яких-небудь інших причин. Саме «товариство» припускає збереження суворої відповідності між привабливістю «половинок» подружніх пар, пару, що зустрічаються на побаченнях, і навіть членів тісних дружніх компаній. Це пов'язане з тим, що люди схильні вибирати собі друзів і особливо одружуватися з тими, хто є їм рівнею не тільки в інтелектуальній площині, але й за рівнем привабливості. Експерименти підтверджують цей феномен «рівності».
З часом співдружність, товариство чоловіка й жінки стає для них найбільш важливим елементом шлюбу. Для людей похилого віку це особливо важливо, коли поруч є людина, з якою можна ділити всі радощі й прикрості життя, про яку можна піклуватися, завдяки якій людина не почуває себе самотньою. Отже, шлюб, заснований на дружбі, створюється на основі спільних інтересів обох партнерів.(2)
Шлюб-співдружність зустрічається не тільки серед людей похилого віку. Багато молодих пар спочатку довго перевіряють один одного, іноді навіть якийсь час живуть разом, а потім, виявивши, що їхні відносини можуть слугувати основою для створення сім’ї, вони вирішують одружитися.
Відкритий шлюб. Такий шлюб побудований на добровільному прийнятті парою обох партнерів принципів і бажань, що їх влаштовують. «Учасники» такого шлюбу перестають сповідати сексуальну моногамність, прив'язаність до одного партнера.
Психологи визначили фактори, які сприяють оформленню такого союзу. Насамперед для того, щоб «відкритий шлюб» був життєздатний, чоловіка й жінку не повинні турбувати ревнощі; сексуальний фактор усередині такого союзу для чоловіка й жінки, як правило, уже не стоїть на першому місці. Стимулом оформлення «відкритого шлюбу» є незадоволеність якимись рисами шлюбного партнера, у тому числі й сексуальна. Для багатьох звернення до норм «вільної» поведінки є пошук порятунку від монотонності сімейного життя, спроба перебороти повсякденність у сексі й любові - головна небезпека, що очікує пари, які протягом тривалого часу живуть разом. Еротичне підживлення «з боку» дозволяє збагатити й власні шлюбні відносини (17).
Безумовно умовою «вступу» у «відкритий шлюб» є й психологічна схильність. Психологи й соціологи, окреслюючи соціальний тип осіб, схильних до «відкритого шлюбу», стверджують, що більш ліберальний погляд на подружню вірність сповідають або ті, хто змушений подовгу перебувати поза будинком, або представники богеми. Дослідження показали, що тут у першу чергу відіграють роль індивідуальні переваги.
Прихильники таких союзів різко й чітко розділяють фізичну прив'язаність, періодично відчуваючи до різних партнерів і те щире почуття, що вони відчувають один до одного. В ідеалі «відкритий шлюб» здатний провести пари крізь всі перипетії життя й привести їх разом до спокійної старості. Але це тільки в ідеалі. На ділі ж «відкритий шлюб» чреватий багатьма непередбаченими небезпеками. Немає впевненості , як у тій або іншій ситуації поведеться навіть самий перевірений на «відкритість» партнер. Тому «відкритий шлюб» – явище тонке й делікатне.
Шлюб заради любові. Почуття, що виникають між чоловіком і жінкою, які проявляють один до одного інтерес, можуть породжувати дійсну взаємну любов навіть тоді, коли інтерес приймає замасковану форму якої-небудь вигоди. Зацікавлені один у одному люди потенційно здатні створити свою сім’ю і задля любові. У шлюбі звичайно любов проявляється більш повно й сильно. Вона концентрується на певній людині, зв'язуючи воєдино внутрішню суть двох людей.
Однак шлюби, засновані тільки на любові, нерідко недовговічні, що, можливо, пов'язане з емоційною природою любові. Дійсно, уже після двох років заміжжя чоловік і жінка говорять про вдвічі меншу закоханість один в одного, ніж