Процес виробництва, виходу продукції соняшнику та визначення її собівартості у СГ ТОВ "Хлібопродукт"

Вступ

На кожному етапі розвитку суспільства виробництво сільськогосподарської продукції було і залишається первинною основою життя і в цьому розумінні основою будь-якого матеріального виробництва. Воно задовольняє постійно зростаючі потреби суспільства в продуктах харчування, а промисловість - у сировині для виробництва продовольчих і промислових товарів широкого вжитку.

Продукція сільського господарства та промислові товари, виготовлені з неї, складають близько 75% роздрібного товарообороту державної та приватної торгівлі. Тобто, у сільському господарстві України виробляється майже три чверті товарів народного споживання і біля третини національного доходу, тому від темпів розвитку аграрного сектору значно залежать темпи розвитку економіки держави.

Перехід економіки України до ринкових відносин, що супроводжувався радикальним реформуванням аграрного сектора, викликав докорінні зміни економічного середовища діяльності суб’єктів господарювання в аграрному виробництві. Перед реформованими підприємствами постала нагальна проблема адаптації сільського господарства до ринкових умов господарювання.

Соняшник є основною сільськогосподарською культурою, прибутковість вирощування якої є безсумнівною, за ступенем рентабельності вона займає перше місце. Безумовно, це олійна культура номер один в Україні, адже з нього виробляють понад 60% всієї рослинної олії. Більше того, на початку XXI ст. соняшник є однією з головних олійно-білкових культур світового землеробства, важливим джерелом виробництва олії і шроту. Він відіграє особливу роль у поліпшенні фінансового стану сільськогосподарських підприємств у період подолання економічної кризи і переходу до ринкових відносин. Виробництво соняшнику завжди є досить рентабельним, продукти його переробки конкурентоспроможні на внутрішньому і світовому ринках, а також є важливою складовою продовольчих і кормових білкових ресурсів.

Насіння соняшнику використовуються як цінний продукт харчування і широко застосовуються різноманітними галузями переробної промисловості. У олії містяться біологічно активні речовини - фосфатиди, вітаміни і провітамін А.

Насіння районованих сортів і гібридів містять понад 48 - 50 % жиру, 16 - 19 % білку, а вихід олії при переробці на заводах становить майже 47 %.

При переробці насіння, крім олії, одержують макуху або шрот, відповідно 33 і 35 %, які є цінним кормом для худоби. З лушпиння одержують етиловий спирт, кормові дріжджі, фурфурол для виробництва пластмас. З серцевини соняшникових стебел виробляють папір і штучний шовк. Соняшник використовується як лікарська рослина. Він є медоносною рослиною, з 1 га одержують 35 - 40 кг меду.

Соняшник вирощують також як кормову культуру, згодовуючи зелену масу тваринам у свіжому або засилосованому вигляді.

Пріоритетність виробництва насіння соняшнику зумовлене його народногосподарським значенням та біологічним значенням. Для господарств, що одним із напрямків спеціалізації обрали вирощування соняшнику, його виробництво є одним із надійних джерел фінансових надходжень, а також вагомим додатком до кормової бази.

Актуальність теми дипломної роботи полягає в тому, що діяльність нових господарських формувань диктує необхідність підвищення обсягів виробництва соняшнику, зокрема, зменшення витрат, збільшення обсягів виходу продукції і визначення та зниження собівартості продукції.

У зв’язку зі вступом країни до СОТ продукція сільського господарства Україниповинна бутиконкурентоспроможною та достойно представляти Україну на світовому ринку та забезпечувати отримання прибутків від експортних операцій. Якість продукції та її собівартість - це головні складові конкурентоспроможності продукції, томуефективність виробництва продукції, зменшення витрат, і визначення собівартостієважливим в діяльності кожного підприємства. Враховуючи актуальність і важливість дослідженої проблеми нами обрана тема дипломної роботи: «Економічна ефективність виробництва соняшнику та шляхи її підвищення (на прикладі сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Хлібопродукт” Ізюмського району Харківської області)». Відсутність фінансових ресурсів змушує сільськогосподарських виробників спрощувати технологію вирощування шляхом зменшення внесення мінеральних добрив та застосування засобів захисту рослин, повернення соняшнику у сівозміну наступного року, що призводить до зниження урожайності та родючості ґрунту. Такі тенденції мають значний вплив на зменшення дохідності виробництва цієї культури.

З урахуванням багатоплановості проблеми в умовах перехідної економіки виникає необхідність в розробці методологічних принципів і практичних рекомендацій щодо переведення галузі на переважно інтенсивні засади розвитку, визначення напрямків підвищення ефективності використання наявного виробничого потенціалу сільськогосподарських і переробних підприємств, формування ринку конкурентоспроможної олійно-жирової продукції.

Мета дипломної роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні та практичному застосуванні перспективних напрямків підвищення економічної ефективності виробництва соняшнику, виходу продукції та визначення собівартості соняшнику в умовах ринку.

Для досягнення поставленої мети вирішуються наступні задачі:

- дослідити склад витрат виробництва;

- проаналізувати сучасний стан та розвитку виробництва соняшнику;

- ознайомлення з методологічними основами та методикою обчислення собівартості продукції соняшнику;

- розглянути можливі шляхи підвищення врожайності;

- обґрунтувати зниження собівартості виробництва соняшника.

Об’єктом дослідження є процес виробництва, виходу продукції соняшнику та визначення її собівартості у СГ ТОВ «Хлібопродукт» Ізюмського району Харківської області.

Предметом дослідження є комплекс методологічних та організаційних питань, пов’язаних з підвищенням економічної ефективності виробництва соняшнику в господарстві.

Теоретичною й методологічною основою є праці провідних вітчизняних вчених.

Харківська область, на думку вчених, є однією зі сприятливих по ґрунтовко - кліматичним умовам для виробництва соняшника і займає по його валовому збору одне з ведучих місць серед областей України.

Розділ І. Теоретичні основи ефективного виробництва соняшнику

1.1 Суть ефективності як економічної категорії та методичні аспекти оцінки ефективності виробництва соняшнику

Ефективність виробництва - це складне і багатогранне явище. Питання ефективності виробництва соняшнику за останні роки розглядалося в багатьох публікаціях: М. Коденської, В. Осадчука, В. Лазня, В.І. Троценко, В. Ковальова, В. Невлада та багатьох інших науковців (1 - 12). Більшість з них відмічає складне становище в країні з приводу вирощування соняшнику.

Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання взаємодії чотирьох факторів - робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживчих вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що такі підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю .

Ефективність - це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами. Причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва є не лише різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих сторін діяльності підприємства , які важливо проаналізувати і оцінити ( 6 ).

Враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва, доцільно розрізнити такі види ефективності: технологічну, економічну і соціальну.

Технологічна ефективність - це такий результат взаємодії факторів виробництва, що характеризує досягнуту продуктивність живих організмів, які використовуються в сільському господарстві як засоби виробництва. В рослинництві показниками технологічної ефективності є урожайність культур з одиниці посівної площі та основні параметри якості рослинницької продукції (вміст олії в насінні соняшнику, білка в зерні тощо). Як бачимо, за результат діяльності підприємств береться валове виробництво певного виду продукції і цей результат зіставляється з ресурсом - посівною площею культури. Щоб врахувати якість продукції можна визначити біологічний вихід цукру, олії, білку тощо на 1 га посівної площі, помноживши урожайність культури з 1 га на процент вмісту відповідної органічної речовини (коефіцієнт).

Досягнутий рівень технологічної ефективності виробництва соняшнику істотно впливає на економічну ефективність, насамперед через існування постійних витрат, на які, як відомо, підприємство в короткостроковому періоді впливати не може, Важливо й те, що показники технологічної ефективності відображають специфіку і особливості сільського господарства, пов’язані з функціонуванням у цій галузі основного засобу виробництва - землі і живих організмів як засобів виробництва. Вони (показники) дають змогу здійснювати порівняльну оцінку результативності виробництва в динаміці і в територіальному аспекті за окремими підприємствами і регіонами.

Економічна ефективність - це таке співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, за якого отримують вартісні показники ефективності виробництва. При цьому можливі три варіанти вказаного співвідношення:

1) ресурси і результати виражені у вартісній формі;

2) ресурси - у вартісній, а результати - у натуральній формі;

3) ресурси - у натуральній, а результати - у вартісній формі.

Вимірювальну систему економічної ефективності сільсько-господарського виробництва доцільно будувати таким чином, щоб вона була здатна зі всією повнотою розкривати дві взаємопов'язані і взаємно доповнюючі результативні сторони діяльності аграрних підприємств — раціональність використання ними землі через показники загального ефекту, приведених до одиниці площі сільськогосподарських угідь, і економічність виробництва, показники якої показували б, якою ціною одержано цей ефект. З огляду на сказане для оцінки ефективності діяльності аграрних підприємств треба широко використовувати показники ефективності використання авансованого капіталу, показники собівартості продукції і продуктивності праці, фондовіддачі виробничих фондів( 6 ).

Проте для всебічної оцінки ефективності виробництва соняшнику і поглибленого її аналізу необхідно також широко використовувати традиційні показники рентабельності. В них акумулюється вплив усіх факторів — природних, економічних і організаційно-господарських. Водночас на них істотно відбивається дія зовнішнього середовища, і насамперед тих його ланок, на які аграрні підприємства не мають будь-якого впливу.

Важливість показників рентабельності для оцінки та аналізу економічної ефективності виробництва вимагає їх спеціального розгляду.

Соціальна ефективність - поняття, що відображає поліпшення соціальних умов життя людей (покращення умов праці і побуту, поліпшення зовнішнього довкілля, підвищення рівня зайнятості і безпеки життя людей, скорочення тривалості робочого тижня без зменшення заробітної плати, ліквідація важкої фізичної праці тощо). Соціальна ефективність є, по-суті, похідною від економічної ефективності. Вона, за однакових інших умов, буде тим вищою, чим вищого рівня досягнуто економічної ефективності. Соціальна ефективність не завжди може бути кількісно визначена. Проте досить ґрунтовно про досягнуту соціальну ефективність можна судити по таких показниках, визначених у динаміці, як питома вага прибутку, направленого на соціальні заходи, в загальній масі чистого прибутку; величина цього прибутку в розрахунку на одного середньооблікового працівника підприємства.

Рентабельність - поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво і одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.

Для кількісного виміру рентабельності виробництва соняшнику в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норма прибутку і приведена до земельної площі маса прибутку.

Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності використання усіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів.

Для характеристики ступеня ефективності виробництва соняшнику і подальших перспектив його розвитку цей показник дуже важливий, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видів сільськогосподарської продукції не створює ще однакових умов для забезпечення однакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, що пояснюється їх різною фондомісткістю.

З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничій фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва соняшнику.

Для оцінки ефективності виробництва соняшнику в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь. Цей показник набуває особливого значення для характеристики ефективності виробництва соняшнику ( 6 ).

Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низькоефективні й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності (крім норми прибутку) в цілому по рослинництву і тваринництву, а в нашому випадку по виробництву соняшника.

1.2 Стан та проблеми розвитку виробництва соняшникав Україні та світі

На наступний час соняшник є однією з найпоширеніших сільськогосподарських культур і її подальший розвиток супроводжується загостренням екологічних та економічних питань.

Посівна площа соняшника в Україні в останні роки перевищує 3 млн. га. Соняшник є основною сільськогосподарською культурою, прибутковість вирощування якої є безсумнівною, за ступенем рентабельності вона займає перше місце. Через низькі затрати обігових коштів та високу ціну продукції виробництво соняшнику навіть за врожайності 10 ц/га забезпечує прибуток господарству. У південних регіонах України соняшник залишиться однією з основних культур.

Але у системі економічних відносин сільськогосподарські підприємства, що вирощують продовольче насіння соняшнику, знаходяться в значній економічній залежності від системи взаємовідносин, що формується з переробними підприємствами з приводу забезпечення товаровиробників матеріально-технічними й кредитно - фінансовими ресурсами за прямими заявками та оцінки якості насіння (вологість, олійність), що є основою реалізаційної ціни, і в кінцевому підсумку визначає рівень ефективності виробництва продовольчого соняшнику і продуктів його переробки. Товарне насіння соняшнику можна визначити як один з найбільш привабливих видів продукції на аграрно – продовольчому ринку, попит на яку дуже високий і часто випереджає пропозицію.

Насіння соняшнику для сільськогосподарських підприємств зони його вирощування є одним із основних джерел формування їх доходності як через збут на переробку, так і для експорту. Враховуючи стратегічне значення даної галузі сільського господарства її перспективність не викликає сумніву. Проте тенденції розвитку, які на сьогодні склались, та економічний стан сільгосптоваровиробників в умовах трансформації економіки визначають необхідність пошуку резервів як на мікро, так і на макрорівні.

В Україні понад 90 % площ олійних зайнято під соняшником, внаслідок чого відбувається деградація земель, виникає загроза зараження ґрунту та поширення хвороб соняшнику. Україна обрала напрям інтеграції у світову економіку, тому стратегія розвитку галузі повинна відповідати принципам ефективного її функціонування, забезпечення пріоритету національного сільського господарства (45). У переважній більшості сільгосппідприємств, що вирощують соняшник не дотримуються технологічні вимоги щодо його розміщення. Протягом останнього десятиріччя площі посівів зросли більше чим в 1,5 рази. Недостатньо поширюється його реалізація на організованому ринку. Рентабельність виробництва зростає за рахунок ціни, а знижувати собівартість внаслідок підвищення цін на матеріальні ресурси, мінеральні добрива та засоби захисту від хвороб і шкідників малоймовірно. Крім того економічні відносини з олійно-жировим виробництвом склалися не на користь сільгоспвиробника в еквівалентності обміну. Така економічна ситуація вимагає об’єктивної оцінки подій в галузі, а отже виникає потреба в проведенні поглибленого дослідження питань щодо її подальшого розвитку і підвищення ефективності в нових умовах господарювання.

Значний внесок в розробку концептуальних положень проблеми зробили українські економісти-аграрники: В.Я. Амбросов, В.Г. Андрійчук, В.І. Бойко, О.А. Бугуцький, П.І. Гайдуцький, Д.Ф. Крисанова, М.Ф. Кропивка, В.В. Лазня, П.Т. Саблук, П.М. Макаренко, В.П. Мартьянов, М.Ф. Соловйов, В.М. Петров, І.І. Червен, С.О. Тивончук, В.В. Юрчишин, Т.В. Ярославська, В.І. Благодатний, П.С.Вишнівський, Б.В Губський, В.В. Зіновчук, Ю.С.Коваленко, К.В. Колузанов, Л.О. Мармуль, М.Й.Малік, В.Я.Месель-Веселяк, Т.Л. Мостенська, О.М. Онищенко, П.А. Лайка, О.А. Рябчик, О.М. Шпичак та інші.

Пріоритетність виробництва насіння соняшнику зумовлена його народногосподарським значенням і біологічними властивостями. Для господарств, що одним із напрямків спеціалізації обрали вирощування соняшнику, його виробництво є одним з надійних джерел фінансових надходжень, а також вагомим додатком до кормової бази. До того ж виробництво насіння соняшнику є найменш витратним, але одним із прибутковіших товарів для сільськогосподарських виробників.

За даними Державного комітету статистики, валовий збір соняшнику на зерно в Україні в 2006 р. становив 5324 тис. т. 72 % валового збору було отримано в сільськогосподарських підприємствах. В Харківській області було отримано 377 тис. т. насіння соняшнику.

Посівна площа даної культури в 2006 році становила 3964 тис. га. Найбільша ж посівна площа під даною культурою була зареєстрована в 2003 році, а саме 4001 тис. га. Стосовно збиральної площі то вона в 2006 році склала 3611 тис. га. Що на 222 тис. га більше ніж в 2005 році. Врожайність по Харківській області в 2006 році була нижче ніж по Україні і становила 8,6 ц/га. Розглянувши дані таблиці можна зробити висновок що вирощування соняшнику як по Україні так і по Харківській області ведеться екстенсивним шляхом, так як виробництво даної культури збільшується завдяки значному збільшенню площ, а не підвищенню урожайності.

Таблиця 1.2. Валовий збір соняшнику на території України