Гарантування вкладів населення в Україні

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретико-методологічні основи побудови системи гарантування вкладів населення та її вплив на діяльність банків в Україні

2. Аналіз діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: проблеми та шляхи вдосконалення

3. Зарубіжний досвід організації системи гарантування вкладів фізичних осіб

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Стабільна банківська система дає потужний поштовх до стрімкого економічного зростання будь-якої країни, оскільки забезпечує безперебійне функціонування платіжної системи, стимулює до заощадження коштів, інвестиційних вкладень в економіку, сприяє розвитку фінансового посередництва. Світовий досвід та вітчизняна практика банківської діяльності переконують, що навіть чутки про ненадійність фінансової установи, не кажучи вже про початок кризи, миттєво можуть спричинити паніку серед вкладників, заспокоїти яких надзвичайно складно.

Актуальність дослідження полягає в тому, що в умовах світової фінансової кризи питання надійності банківських установ постає найбільш гостро. У такій ситуації актуальне питання розвитку системи гарантування вкладів, головна мета якої – забезпечити довіру громадськості до української банківської системи та, врешті-решт, запобігти масовій банківській кризі. Адже в такі турбулентні часи найбільш незахищеним є населення країни, а банкрутство банків може призвести не тільки до економічних та фінансових потрясінь, перебудови світової валютної системи, інформаційних війн тощо, але й до великих соціальних потрясінь, тому вдосконалення національної системи страхування депозитів вкладників – один зі способів виходу з такої складної ситуації.

Проблеми системи гарантування вкладів населення України висвітлено в роботах Н. Бондара, С. Власовича, А. Вожжова, О. Заруцької, Л. Конопацької, Т. Смовженко, Р. Тиркала, Н. Уманціва, О. Ходарчука. Слід зауважити, що питання захисту депозитних вкладів населення в банківських установах перебувають у центрі уваги зарубіжних фахівців. Зокрема, знайшли відображення в публікаціях Д. У. Блекуела, Ж. Гарсіа, Р. Макдональда, Ф. С. Мишкіна та інших.

Предметом дослідження є система гарантування вкладів фізичних осіб та її вплив на банківську систему.

Об’єктом дослідження виступає системи управління захистом грошових ресурсів фізичних осіб, вкладених ними в офіційно функціонуючі банківські і небанківські фінансово-кредитні установи.

Мета роботи – проаналізувати існуючу українську систему гарантування вкладів населення, наголосити на недоліках, запропонувати комплексну систему заходів для ефективної діяльності системи в умовах сучасності.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:

· визначити роль і завдання системи гарантування вкладів фізичних осіб та її вплив на діяльність банків;

· проаналізувати і оцінити результати діяльності ФГВФО в напрямах реалізації ним захисної функції заощаджень населення;

· обґрунтувати напрями вдосконалення чинного законодавства з питань гарантування депозитних вкладень;

· вивчити досвід зарубіжних країн щодо організації системи гарантування вкладів населення в сучасних умовах розвитку.

У процесі курсової роботи використано наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів з проблеми захисту депозитних вкладень фізичних і юридичних осіб, чинне законодавство України з питань регулювання фінансово-кредитної діяльності комерційних банків, офіційна статистика, що характеризує результати їх діяльності та ФГВФО, інтернет-ресурси.

У процесі роботи використано такі методи економічних досліджень: системного підходу, порівняльного економічного аналізу, опрацювання статистичної інформації та інші.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який містить 30 найменувань і одного додатку.

1. Теоретико-методологічні основи побудови системи гарантування вкладів населення та її вплив на діяльність банків в Україні

вклад банк депозитний заощадження

Якісні перетворення економічних відносин в Україні безпосередньо пов’язані з формуванням стійкої банківської системи. Від ефективності її роботи значною мірою залежать успіхи антикризового розвитку та фінансової стабілізації економіки країни. Без банківської системи, здатної обслуговувати потреби економіки та населення країни і гарантувати водночас безпеку довірених їй вкладів, неможливе функціонування сучасного ринкового механізму. Банки є головними посередниками у всьому комплексі взаємовідносин різних суб’єктів ринкової економіки. У силу специфіки своєї роботи банки оперують коштами клієнтів, які залучені в якості депозитних вкладів. Оскільки діяльність банків по розміщенню коштів є дуже ризиковою, банківські установи повинні захищати залучені кошти від різноманітних ризиків.

Аналіз зарубіжних і вітчизняних наукових публікацій свідчить про відсутність єдиного підходу до класифікації механізмів захисту вкладів. На нашу думку, механізми захисту банківських депозитів можна систематизувати таким чином.

За сферою дії (23, С. 120):

· зовнішні – механізми нормативно-правового банківського регулювання і нагляду: обов’язковість ліцензування операцій із залучення коштів фізичних осіб, обмеження обсягів залучення спеціалізованими (окрім ощадних) та/або недокапіталізованими банками вкладів від фізичних осіб, які можуть встановлюватися у формі відсотка від регулятивного капіталу, відповідальність банку за зобов’язаннями усім майном, нормування обов’язкових резервів залежно від термінів та виду залученої валюти, механізми регулювання економічної, політичної, валютно-фінансової, грошово-кредитної кон’юнктури;

· внутрішні – механізми корпоративного банківського управління, спрямовані на забезпечення стабільної роботи банку і підвищення його фінансової стійкості та надійності: система ризик-менеджменту, система контролю якості корпоративного банківського управління, внутрішній аудит, система фінансово-економічної та правової безпеки банку, система фінансового моніторингу операцій банку; механізми управління депозитним портфелем індивідуального вкладника: диверсифікація вкладів за видами, валютами і банками, моніторинг кон’юнктури банківського сектору на предмет надійності та фінансової стійкості окремої депозитної установи, передача депозитного портфеля індивідуального вкладника в довірче управління професіональному оператору фінансового ринка;

· змішані – система гарантування банківських вкладів.

За ступенем впливу:

· прямі: система гарантування вкладів, нормативно-правове регулювання і банківський нагляд;

· непрямі: механізми регулювання економічної, соціальної, політичної, фінансово-кредитної кон’юнктури, корпоративного банківського управління; управління депозитним портфелем індивідуального вкладника.

За характером дії:

– ринкові;

– адміністративні;

– економічні;

– політичні;

– соціальні;

– інституціональні.

За масштабом можливих втрат власника депозиту:

· механізми захисту від ризику втрати та/або недоотримання відсотків за депозитом: антиінфляційна державна політика, управління депозитним портфелем індивідуального вкладника;

· механізми захисту від ризику неповернення всієї суми вкладу.

За формами і методами:

· диверсифікація;

· страхування: депозитне страхування, страхування матеріальних та фінансових активів банку від знецінення, страхування від втрат прибутку підприємств, кредитором або акціонером якого є банківська установа та ін.;

· довірче управління;

· ризик-менеджмент.

Наведена класифікація не є вичерпною, але вона дозволяє простежити основні суб’єкти механізму захисту інтересів банківських вкладників, а також інструменти, форми і методи, які використовуються в рамках кожного механізму.

З огляду на високий пріоритет проблеми збереження фінансової стабільності Міжнародна асоціація депозитного страхування (далі – IADI) розробила загальні рекомендації щодо захисту коштів вкладників. Аналіз Основних принципів побудови ефективної системи депозитного страхування, затверджених IADI 4 квітня 2008 р., дозволив зробити висновок про те, що національна системи страхового захисту вкладів населення має ґрунтуватися на таких принципах (27, С.66):

· інституційний характер організації депозитного страхування – створення за ретроспективним методом самостійного міжбанківського фонду у формі товариства взаємного страхування;

· обов’язковість участі всіх банків, які залучають депозити;

· імперативність регуляційних норм діяльності СДС;

· змішаний характер організації системи – фінансова та організаційна співучасть державних і недержавних структур;

· обмеженість відповідальності банків установленою квотою відшкодування депозитів;

· участь вкладників у покритті ризиків неповернення вкладів (наприклад, через механізм регресивної шкали розрахунку страхової виплати);

· диференціація страхових тарифів відповідно до ступеня ризикованості банківських операцій, постійний моніторинг якого проводиться фондом депозитного страхування;

· відокремлення підходів до страхування вкладів фізичних та юридичних осіб;

· встановлення ліміту страхового відшкодування у розрахунку на одного депонента, а не на один вклад.

Варто відзначити, що Базельський комітет не включив депозитне страхування до Основних принципів ефективного банківського нагляду 2007 року. Це ще раз свідчить, по-перше, про відсутність одностайної згоди економістів щодо необхідності впровадження СДС, по-друге – про те, що депозитне страхування не належить до функцій банківського нагляду, а є елементом більш широкої системи фінансової безпеки (27, С.131).

В Україні питаннями захисту вкладів населення займається Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який створений державою як державна неприбуткова організація. Функціонування цього Фонду підтвердило доцільність його створення та ефективність діяльності. Основною ціллю діяльності Фонду в Україні є захист прав та інтересів фізичних осіб – вкладників банків, філій іноземних банків. Фонд гарантує вклади громадян, які розміщені у учасниках (тимчасових учасниках) Фонду в національній та іноземній валюті, включаючи відсотки, в розмірі вкладів, але не більше 150000 грн.

Вкладники набувають право на одержання гарантованої суми вiдшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду в грошовій одиниці України з дня настання недоступностi вкладів. Недоступнiсть вкладiв - неможливiсть одержання вкладу вкладником, вiдповiдно до умов договору, яка настає з дня призначення лiквiдатора учасника Фонду.

Передумовою до створення Фонду стало банкрутство кількох великих банків, в яких були сконцентровані значні фінансові ресурси, які зрештою не були компенсовані. Тому, як взірець, був взятий закордонний досвід гарантування вкладів фізичних осіб. Спочатку величина гарантованої суми становила 500 грн. Поступово цей показник збільшився до 150000 грн. (1, С.49)

Учасниками Фонду є всі банки-юридичні особи, які зареєстровані в Державному реєстрі банків, та мають банківську ліцензію на право здійснювати банківську діяльність. Банки Фонду поділяються на дві категорії: учасників та тимчасових учасників. Учасником Фонду є банк, який виконує встановлені НБУ економічні нормативи щодо достатності капіталу і платоспроможності та в стані виконувати свої зобов’язання перед вкладниками. Банки, які не виконують економічних нормативів та / або дія їх ліцензії зупинена, переводяться до категорії тимчасових учасників Фонду. У разі відкликання банківської ліцензії НБУ Фонд виключає банк із числа учасників (тимчасових учасників) Фонду. Залучені банком вклади до дня його виключення з числа учасників або переведення до категорії тимчасових учасників Фонду, відшкодовуються у разі настання їх недоступності. Деякі автори вважають за неправильне те, що Ощадбанк не є учасником Фонду. Це, по-перше, надає йому конкурентної переваги. По-друге, у разі банкрутства Ощадбанку збитки відшкодовуватимуться за рахунок Державного бюджету, тобто усіх громадян, а не інших банків.

Збори в Фонд гарантування вкладів фізичних осіб передбачені в з 2001 року. Встановлення і скасування спеціального збору до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, розмір та механізм справляння цього збору здійснюються відповідно до Закону України від 20 вересня 2001 року № 2740-ІІІ "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб". Цим Законом передбачені три види зборів (рис. 1.1.). Механізм сплати кожного із цих зборів показаний у Додатку А.

Початковий збір до Фонду в розмірі одного відсотка зареєстрованого статутного капіталу банку перераховується банками - учасниками на рахунок Фонду протягом тридцяти календарних днів з дня одержання банківської ліцензії на здійснення банківської діяльності.

Банки, створені в результаті реорганізації шляхом їх злиття, приєднання або перетворення (в разі сплати початкового збору до Фонду банками, які реорганізувалися), звільняються від сплати початкового збору та набувають усіх прав і обов'язків реорганізованих банків щодо участі у Фонді (21).

Подальшими джерелами фінансування Фонду є початковий внесок НБУ у розмірі 20 млн. грн. НБУ може також надавати Фондові кредити під заставу ЦП за ціною не нижче середньострокового (5 років) індексу інфляції. Кабінет Міністрів України також уповноважений надавати кредити у грошовій формі або у вигляді державних ЦП, але тільки, якщо інші форми фінансування вичерпані. Ліміт кредитування на наступний рік визначається щорічно в десятикратному розмірі надходжень від банків – учасників Фонду за 1 півріччя поточного року. Отримані ЦП Фонд має право реалізувати на відкритому ринку, використовувати в якості застави при отриманні кредитів у банків, іноземних кредиторів, НБУ, або тримати їх до погашення. Фонд може також перераховувати свої кошти на депозитні рахунки в НБУ, за яким отримуватиме доходи. Взагалі, Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності. Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України. Джерела фінансування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб показані у таблиці 1.1.

Табл. 1.1. Джерела фінансування Фонду гарантування вкладів (6)