Шляхи зниження собівартості виробництва молока (на прикладі сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зоря" Оржицького району Полтавської області)

"Шляхи зниження собівартості виробництва молока (на прикладі сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зоря" Оржицького району Полтавської області)".

Зміст

Вступ

1. Витрати виробництва і собівартість продукції

1.1 Витрати підприємства на виробництво продукції. Їх класифікація

1.2 Cобівартості продукції. ЇЇ основні види. Визначення собівартості одиниці продукції

2. Умови і рівень розвитку сільськогосподарського підприємства та формування витрат на виробництво сільськогосподарської продукції в ньому

2.1 Природно-економічні умови і спеціалізація господарства

2.2 Забезпеченість виробничими ресурсами та рівень їх використання

2.3 Економічна ефективність виробництва молока

2.4 Кінцеві результати діяльності аграрного підприємства

3. Шляхи і фактори зниження собівартості продукції

3.1 Противитратний механізм та його роль у зниженні собівартості молока

3.2 Підвищення продуктивності молочного стада

3.3 Маркетингові дослідження ринку молока та молочної продукції

Висновки та пропозиції

Використана література

Додатки

Найважливішою галуззю продуктивного тваринництва України є скотарство, яке постачає незмінні продукти харчування і цінну сировину для харчової і переробної промисловості. У результаті господарського використання великої рогатої худоби одержують молоко, що відзначається високими якостями і є сировиною для виробництва молочних продуктів. Молоко і молочні продукти становлять основу повноцінного харчування населення. За науково обґрунтованими нормами харчування людина має споживати в середньому 380 кг (у перерахунку на молоко) молока і молочних продуктів, у тому числі 120 кг. молока у свіжому вигляді.

В агропромисловому комплексі України відбуваються глибокі перетворення, які пов'язані з переходом до нової соціально-економічної системи. Вони охопили всі сфери виробництва, та особливо це відчувається в молокопродуктовому підкомплексі країни.

Економічна криза в аграрному секторі супроводжується значним зменшенням поголів'я корів, зниженням продуктивності худоби, зростанням собівартості продукції молочного скотарства. В результаті обсяги виробництва та споживання продукції молока з року в рік скорочуються та, як наслідок, знижується ефективність та конкурентоспроможність вітчизняного молочного скотарства (12, с.4).

Головною метою даної курсової роботи є вивчення формування структури витрат на виробництво основної продукції та визначення собівартості одиниці продукції в аграрному підприємстві. Аналіз собівартості молока в досліджуваному господарстві, а також шляхів її зниження за ринкових умов.

Дослідження проведемо на основі СТОВ "Агрофірма "Зоря" Оржицького району Полтавської області.

В першому розділі розглянемо основні теоретичні аспекти визначення витрат на виробництво та собівартості продукції, а також їх класифікацію.

У другому розділі детально познайомимося з досліджуваним господарством, забезпеченістю його основними виробничими ресурсами, кінцевими результатами та головне, визначимо структуру виробничої собівартості у тваринництві та проаналізуємо витрати понесені на виробництво молока.

В третьому розділі розкриємо шляхи і фактори зниження собівартості молока, що є одним з головних завдань будь-якого господарства, для забезпечення рентабельного та конкурентоспроможного виробництва даного виду продукції.

Об’єктом дослідження процес формування виробничих витрат та визначення собівартості молока на досліджуваному підприємстві, визначення основних шляхів підвищення ефективності виробництва молока.

Предметом дослідження є методологічні та організаційні питання, пов’язані із шляхами зниження собівартості молока, що ефективно використовуються у СТОВ "Агрофірма"Зоря" Полтавської області Оржицького району.

Курсова робота виконана за допомогою індуктивних методів, а саме збір, систематизація та аналіз даних. Визначення основних шляхів покращення економічного показника.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт та наданням послуг (15, с.287).

Собівартість продукції є узагальненим показником, який характеризує всі сторони виробничої діяльності господарства. Від її рівня залежить рентабельність підприємства, окремих його виробничих одиниць, галузей, культур чи видів продукції. Урожайність вирощуваних культур, продуктивність наявного поголів'я тварин, валовий обсяг виробництва, рівень механізації, електрифікації та хімізації виробництва, освоєння досягнень науки та передового досвіду в господарстві, продуктивність праці - усе це відбивається в собівартості продукції. Зниження собівартості продукції - одне з найважливіших джерел зростання рентабельності її виробництва, збільшення нагромаджень і забезпечення розширеного відтворення, удосконалення технологічних процесів виробництва для поліпшення умов праці та підвищення матеріального добробуту населення.

Планування собівартості продукції передбачає найбільш ефективне і раціональне використання наявних сільськогосподарських угідь, основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів відповідно до вимог систем землеробства і тваринництва та охорони довкілля. Обґрунтоване планування витрат, собівартості виробництва продукції та виконання робіт-необхідна умова організації роботи виробничих одиниць на принципах підприємницького комерційного розрахунку. Тому план собівартості продукції, робіт та послуг є одним з найважливіших розділів плану кожного сільськогосподарського підприємства (1, с.132).

Оскільки планування та облік виробничих витрат і обчислення собівартості сільськогосподарської продукції сприятимуть підвищенню ефективності суспільного виробництва, то здійснювати їх потрібно так, щоб забезпечити постійний дійовий контрольза використанням виробничих ресурсів господарства. Необхідною передумовою цього є порівнянність показників плану та обліку за витратами і собівартістю продукції. Для цього під час планування та обліку слід користуватися єдиними статтями витрат з однаковим змістом витрат по кожній статті, а також єдиними способами розподілу витрат і принципами обчислення собівартості продукції.

Усі витрати за характером виконання і функціональним призначенням можна поділити на такі групи;

1. Операційні витрати, що виникають в процесі операційної діяльності підприємства;

2. Фінансові витрати;

3. Витрати, що виникають у процесі звичайної діяльності і не є операційними та фінансовими;

4. Надзвичайні виграти.

У свою чергу операційні витратирозподіляють на ті. що:

1. Включаються у виробничу собівартість продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці,інші прямі витрати, загальновиробничі витрати).

2. Не включають у виробничу собівартість продукції, а включаються до повної собівартості (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати).

Дуже важливе значення в процесі управління витратами має поділ їх на постійні ї змінні, залежно від обсягу діяльності підприємства.

Змінні витрати залежать від обсягу виробництва і продажу продукції. Здебільшого це прямі витрати ресурсів на виробництво і реалізацію продукції (пряма заробітна плата, витрати сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.)

Постійні витрати не залежать від динаміки обсягу виробництва і реалізації продукції. Це амортизація, заробітна плата персоналу з обслуговування на погодинній оплаті, витрати пов’язані з управлінням і організацією виробництва.

Залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяють на основні та накладні. Перші пов'язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій з виробництва продукції, а другі - з управління та обслуговування діяльності підрозділу (бригади, цеху, ферми тощо), галузі чи підприємства в цілому (19, с.242)

З метою обґрунтованого визначення і всебічного аналізу собівартості всі операційні витрати групують за статтями. Кожне підприємство самостійно встановлює перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості. Аграрним підприємствам рекомендовано групувати операційні витрати за такими статтями.

"Прямі витрати на оплату праці" включають суми основної і додаткової оплати праці працівників, які нараховуються згідно з прийнятою підприємством системою оплати праці і які відносяться на конкретний об'єкт обліку витрат. При нарахуванні оплати праці натурою продукція оцінюється в порядку, передбаченому податковим законодавством. У рослинництві затрати праці і витрати на її оплату планують за сільськогосподарськими культурами (групами культур), виходячи з їх планових посівних площ і нормативів зазначених вище витрат з розрахунку на одиницю площі. Нормативи визначають, як правило, за нормативними технологічними картами.

"Відрахування на соціальні заходи включають" відрахування на пенсійне забезпечення і на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства та інші соціальні заходи. Вони здійснюються переважно за встановленими законодавством нормами. Сільськогосподарські підприємства, що сплачують фіксований сільськогосподарський податок, планують тільки відрахування до фонду соціального страхування, що пов'язані з виробничим травматизмом і профзахворюваннями (0.2 %) і на випадок безробіття (1,9 % від зарплати).

Як правило левову частку в структурі виробничих витрат становлять прямі матеріальні витрати. До "Прямих матеріальних" витрат відносять витрати цінностей (матеріалів), використаних безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції, включаючи ті, що пов'язані з:

1 Підготовкою та освоєнням випуску продукції (суми цих витрат відносяться на собівартість продукції з початку її виробництва);

2 Виконанням технологічного процесу з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг (сировина, насіння, паливо, енергія, добрива, засоби захисту рослин, ліки, корми, інструмент, пристрої та інші засоби і предмети праці, а також матеріали);

3 Проведенням поточного ремонту, технічного огляду і технічного обслуговування основних виробничих засобів, у тому числі взятих у тимчасове користування за угодами операційної оренди, за винятком їх реконструкції і модернізації;

4 Забезпечення працівників спеціальним одягом і взуттям, захисними пристроями та спеціальним харчуванням у випадках, передбачених законодавством, коли ці суми можна віднести на відповідний об'єкт.

Матеріальні ресурси та послуги. що входять до матеріальних витрат оцінюються за первісною вартістю. Первісною вартістю запасів, що придбаваються за плату, визначається собівартість, до складу якої входять такі витрати: а) суми. що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцеві), за вирахуванням непрямих податківб) суми ввізного мита; в) суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, що не відшкодовуються підприємству; г) транспортно-заготівельні витрати; д) інші витрати.

Первісною вартістю запасів (кормів, насіння тощо),що їх виготовляють підприємства власними силами, визначається протягом року планова (нормативна) собівартість їх виробництва, яка в кінці року доводиться до рівня витрат.

До статті "Насіння та садивний матеріал" включають вартість насіння та садивного матеріалу власного виробництва і придбаного, які використовуватимуться для посіву (садіння) відповідних сільськогосподарських культур та насаджень, крім молодих багаторічних насаджень, закладення яких здійснюється за рахунок капітальних вкладень. При поточному плануванні вартість насіння й садивного матеріалу за культурами обчислюють множенням його маси, запланованої для висіву, на фактичну (очікувану) собівартість вирощування і доведення до посівних кондицій; коли використовують насіння, вирощене в передплановому році, на планову собівартість насіння врожаю планового року і ціну придбаного. У вартість насіння, одержаного в порядку обміну, включають собівартість зданого зерна, доплати за посівні кондиції одержаного і витрати з обміну.

Вартість "Добрив і засобів захисту рослин та тварин" обчислюють, виходячи із запланованої маси їх використання за культурами, групами тварин і чинними цінами. При цьому вартість мінеральних добрив і засобів захисту рослин та тварин обчислюють за цінами їх придбання з урахуванням витрат на завезення, торф - за витратами на його заготівлю, органічні добрива - за нормативною собівартістю, У вартість органічних добрив включають витрати на вирощування сидеральних культур. В останні роки в Україні набуває поширення використання побічної продукції рослинництва (соломи, стебел кукурудзи, гички цукрових буряків) як органічних добрив у зв'язку із застосуванням сучасної збиральної техніки, котра подрібнює цю продукцію і розкидає на полі для наступного приорювання. У цьому разі у вартість органічних добрив доцільно включати вартість побічної продукції.

Витрати на підготовку добрив і засобів захисту рослин і тварин, навантаження їх у транспортні засоби і розкидачі, вивезення в поле та внесення в грунт чи обробіток посівів списують на конкретну сільськогосподарську культуру (групу культур) за відповідними статтями витрат (оплата праці, пальне тощо) і в дану статтю не включають.

У "Витрати на захист тварин" включають вартість використовуваних біопрепаратів, медикаментів, засобів для проведення дезінфекцій, інструментів, засобів для перев'язки, які мають бути придбані за рахунок коштів підприємства, а також витрати на застосування їх у тваринництві. При цьому виходять з рекомендованих норм і конкретних умов господарювання. З урахуванням кількості цих засобів і цін придбання розробляють річні нормативи витрат у розрахунку на одну середньорічну голову за видами і статево-віковими групами тварин і птиці. Вартість засобів із захисту тварин, що їх буде придбано за рахунок асигнувань із бюджету, в цю статтю не включаються.

У статті "Корми" відображають вартість кормів як добуток визначеної раніше потреби кормів за їх видами і групами тварин, щодо яких обчислюється собівартість продукції на середню вартість 1 ц кормів за їх видами. При визначенні середньої вартості корми врожаю передпланового року, що наявні на початок року, оцінюють за фактичною (очікуваною) собівартістю їх виробництва, урожаю планового року - за плановою собівартістю, а куповані - за цінами придбання.

У вартість концентрованих кормів, одержаних за обміном, включають вартість зданого в обмін зерна, витрати з його доставлення на обмінний пункт і одержаних господарством, кормів,. а також різницю між вартістю одержаних від обміну кормів і зданого в обмін зерна.

При визначенні середньої вартості зелених кормів ураховують середньозважену вартість продукції сіяних. кормових. культур і природних кормових угідь з урахуванням витрат на їх поліпшення, віднесених на плановий рік

На цю статтю відносяться також витрати на приготування кормів у кормоцехах та кормокухнях. Ці суми відносяться безпосередньо на відповідні види і групи тварин прямо або розподіляються між ними пропорційно масі кормів, які мають бути згодовані в плановому році. Витрати з транспортування кормоцехів з місць постійного зберігання до кормоцехів або безпосередньо на ферму не включають у вартість кормів, а відносять на відповідні статті витрат (оплата праці, пальне і мастильні матеріали тощо).

У статті "Роботи і послуги" планують витрати на роботи та послуги власних обслуговуючих (допоміжних) виробництв та вартість послуг виробничого характеру, що надаватимуться сторонніми підприємствами. До складу цієї статті включають вартість послуг власного та залученого автомобільного, тракторного та гужового транспорту (на переміщення виробничих запасів із центральних складів, складів виробничих підрозділів підприємства та інших місць постійного зберігання на поля, ферми, польові стани.). Витрати відносять на окремі об'єкти планування та обліку.

Вартість робіт і послуг за об'єктами планування та обліку витрат обчислюють множенням попередньо встановлених натуральних нормативів (тонно-кілометрів, коне-днів, кіловат-годин, кубічних метрів води та газу тощо) на 1 га чи іншу технологічну одиницю нормування витрат, на планову собівартість або відпускну ціну одиниці виконаних робіт і надання послуг. Потім цей вартісний норматив множать на площу посіву культури, голову худоби і т.д. Нормативи обсягу робіт і послуг у рослинництві визначають за технологічними картами, у тваринництві - з урахуванням обсягів і відстаней вантажоперевезень, тривалості роботи, виробництва чи переробки продукції з допомогою електроустаткування (електродвигунів, водопідігрівачів, вентиляторів, світильників та ін.), норм використання води для миття вимені корів, молочного посуду, теплової обробки інвентарю, устаткування, проведення ветеринарно-санітарних заходів, прання спецодягу та інших господарських потреб, особливостей використання теплової енергії.

Стаття "Сировина й матеріали" містить витрати на сировину, основні, допоміжні матеріали, закуплені вироби та напівфабрикати, тобто витрати, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції на підставі витратних норм і цін. Крім ціни матеріалів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні виплати заготівельним організаціям та ін.). Із вартості сировини й матеріалів віднімають вартість відходів за ціною їхнього можливого використання чи продажу.

За статтею "Пальне та мастильні матеріали" відображають вартість ресурсів, що їх використовують для виконання механізованих робіт у рослинництві (потреба в основному пальному і сума витрат на пальне і мастила по відповідних культурах визначається в технологічних картах) і технологічних операцій з обслуговування відповідних видів і груп тварин. При цьому вартість пального і мастильних матеріалів для роботи тракторів і комбайнів визначається за комплексною ціною 1 т основного пального, яке включає в себе вартість основною пального і відповідної йому кількості мастил.

До складу статті "Витрати на ремонт основних засобів" включають:

1. Суми на оплату праці працівників, зайнятих на ремонтних операціях, вартість запасних частин, ремонтно-будівельних та інших матеріалів, витрачених на ремонт основних засобів, включаючи вартість пального та мастильних матеріалів, використаних на ремонт та обкатування машин після ремонту;

2. Вартість послуг сторонніх організацій та власних ремонтних майстерень;

3. Витрати на ремонт плівкових теплиць і парників, а також витрати на ремонт і заміну гусениць та гумових шин тракторів і сільськогосподарських машин.

У статті "Інші витрати на утримання основних засобів" планують суми, використані на їх утримання безпосередньо у конкретному виробництві, зокрема:

собівартість продукція сільськогосподарська агрофірма

1. Витрати на оплату праці персоналу, що обслуговує основні засоби (крім трактористів-машиністів та інших працівників, зайнятих у технологічному процесі виробництва сільськогосподарської продукції); механіків, сторожів тощо;

2. Вартість пального та мастильних матеріалів на переїзд тракторів та самохідних машин з однієї ділянки на іншу;

3. Амортизаційні відрахування, які прямо не відносяться на певні об'єкти планування та обліку (сільськогосподарські культури або види тварин).

4. Витрати на догляд за полезахисними лісовими смугами. Ці витрати (без вартості одержаних із цих смуг дров, хмизу, плодів за цінами їх можливої реалізації чи використання) відносяться на багаторічні насадження та посіяні культури пропорційно площам, до яких лісові смуги прилягають:

5. Витрати на утримання меліоративних споруд, що їх відносять на сільськогосподарські культури, які вирощують на зрошуваних та окремо осушених землях. Ці витрати, якщо їх не можна безпосередньо віднести на певну культуру, розподіляють між ними, а також пасовищами та сіножатими пропорційно площі поливних чи осушених земель.

6. Різниця між первісною вартістю та виручкою від вибракування тварин основного стада з наступним віднесенням цієї суми на витрати виробництва відповідної продукції (молоко, приплід, вовна, тощо)

У статті "Інші витрати" планують прямі витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом певної продукції і не включені до жодної з вищенаведених статей, а саме:

1. Витрати на пусконалагоджувальні роботи, пов'язані з освоєнням нових виробничих об'єктів (парниково-тепличні комбінати, тваринницькі комплекси та ін.) - Ці витрати обліковують відокремлено у складі витрат майбутніх періодів і включають до затрат на виробництво продукції протягом нормативного строку освоєння виробничих потужностей, але не більше трьох років;

2. Вартість спецодягу, спецвзуття та інших малоцінних та швидкозношуваних предметів. Витрати на зношення спецодягу та спецвзуття планують, виходячи з чисельності працівників, норм безкоштовної видачі спецодягу, спецвзуття і запобіжних пристосувань на одного працівника, строків їх використання та ціни придбання одного комплекту;

3. Вартість підстилки для тварин (соломи, торфу, тирси) планують, виходячи із річної потреби підстилкових матеріалів та їх середньої вартості.

4. Витрати на штучне осіменіння тварин (вартість сперми, утримання пункту, витрати на оплату праці техніків штучного осіменіння), які проведені безпосередньо у господарстві.

5. Витрати на будівництво та утримання літніх таборів, загонів, навісів та інших споруд капітального характеру для тварин. Ці витрати обліковують у складі витрат майбутніх періодів, а на собівартість відносять рівними частинами впродовж терміну використання зазначених споруд, який установлюється комісією з прийняття відповідного об'єкта в експлуатацію;

6. Платежі за страхування майна, тварин, урожаю сільськогосподарських культур, а також страхування окремих категорій працівників, зайнятих безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя і здоров'я у випадках, передбачених законодавством

7. Витрати, пов’язані з використанням природної сировини, зокрема плата за воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, і за деревину, що продається на пні, та платежі за використання інших природних ресурсів - за розміщення відходів, викиди і скиди забруднювальних речовин у навколишнє середовище та інші види шкідливого впливу в межах лімітів;

8. Інші витрати, що їх включають у собівартість продукції і не відносять до цієї та інших статей витрат (обслуговування ферм, обладнання дизбар'єрів, санпропускників та інших об'єктів, пов'язаних із санітарно-ветеринарними заходами).

У статті Загальновиробничі витратизалежно від зв'язку з окремими виробництвами планують та обліковують витрати, які не можна безпосередньо віднести на ту чи іншу продукцію. У складі загальновиробничих витрат виділяють бригадні, фермські, галузеві (цехові) з рослинництва й тваринництва, а в господарствах з розвиненими підсобними виробництвами - ще й цехові з певної галузі. До складу цих витрат входять:

1. Витрати на оплату праці працівників апарату управління (агрономів, зоотехніків, ветеринарних працівників), бригадирів тракторно-рільничих і рільничих бригад, завідуючих тваринницькими фермами та інших працівників. Суму цих витрат визначають з урахуванням чисельності працівників, передбачених штатним розкладом, та їх річного фонду оплати праці;

2. Орендна плата;

3. Амортизаційні відрахування і витрати на утримання та ремонт необоротних активів загальновиробничого призначення;

4. Витрати на заходи з охорони праці та техніки безпеки;

5. Зношення малоцінних предметів та предметів, які швидко псуються.

6. Витрати на переїзди та переміщення (утримання легкових автомобілів, роз'їзних коней, які використовують для поїздок обслуговуючого персоналу галузі);

7. Транспортне обслуговування робіт (перевезення працівників до місця роботи, підвезення води і інвентарю, доставка пального до тракторів і комбайнів.);

Бригадні, фермерські, цехові і загальновиробничі витрати рослинництва, тваринництва та промислових виробництв розподіляють між об’єктами планування та обліку пропорційно загальній сумі прямих витрат і відносяться, на собівартість тільки тієї продукції, яка виробляється в даній бригаді, фермі, цеху чи відповідній галузі (13, с.4-16)

Під собівартістю продукції розуміють витрати на її виробництво, виражені у грошовій формі. Собівартість сільськогосподарської продукції складається з витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва сільськогосподарських угідь, машин, механізмів та інших основних засобів, матеріальних і трудових виробничих ресурсів.

У собівартості продукції знаходять своє відображення ступінь використання виробничих ресурсів, рівень організації і технології виробництва, обсяг виробленої продукції. Тому собівартість вважають важливим якісним показником роботи підприємства, який великою мірою впливає на рівень рентабельності виробництва та величину чистого доходу.

Собівартість продукції, як одна з важливих сторін діяльності господарства, відображається системою показників. У процесі виробництва формується технологічна собівартість, яка складається із основних прямих виробничих витрат, пов’язаних безпосередньо з технологією виробництва продукції, матеріальних витрат (на придбання насіння і садивного матеріалу, добрив, кормів, сировини), оплати праці та інших прямих витрат.

Крім технологічних витрат у собівартість виробництва продукції входять загальновиробничі витрати з організації виробництва і управління, які безпосередньо не відносяться до технології виробництва окремого виду продукції і мають характер накладних витрат. Собівартість продукції з урахуванням прямих і накладних витрат називають виробничоюсобівартістю. При цьому слід враховувати, що величина накладних витрат у собівартості одиниці продукції залежить від абсолютної їх сум, а також від розподілу цих витрат між окремими видами виробництва продукції.

По реалізованій продукції визначають повну собівартість, яка складається з виробничої собівартості адміністративних витрат та витрат з реалізації продукції (витрат по збуту). Витрати з реалізації включають вантажні і транспортні витрат, із сортування та упаковки, приймання і реалізації продукції, не відшкодовані закупівельними організаціями тощо (2, с.31-32).

Заплановані витрати, включаючи загальновиробничі, за культурами (групами культур), видами та групами тварин і птиці, виконуваними роботами під урожай майбутніх років, що їх планують як незавершене виробництво, становлять собівартість продукції чи робіт(16, с.653).

Поряд із цим обчислюють собівартість одиниці продукції, робіт чи послуг. Розрахунок собівартості продукції (робіт, послуг) здійснюється у такій логічній послідовності.

Зернові культури. Витрати на вирощування і збирання зернових культур (включаючи витрати з доробки зерна на току в межах календарного року) становлять собівартість зерна, зерновідходів та соломи.

При розрахунках собівартості в першу чергу із загальної суми витрат виключають собівартість соломи (полови), стебел кукурудзи. Собівартість соломи, гички, стебел кукурудзи і соняшнику, капустяного листя та іншої побічної продукції рослинництва визначають, виходячи із розрахунково-нормативних витрат на їх збирання, транспортування, скиртування й інші роботи відповідно до прийнятої у господарстві технології.

Решту витрат розподіляють між зерном і зерновідходами, при цьому зерно приймається за одиницю, а зерновідходи прирівнюються до нього за коефіцієнтом, який розраховують за вмістом у них повноцінного зерна.

У разі вирощування товарного насіння зернових культур загальну суму витрат, включаючи додаткові витрати, що безпосередньо пов'язані з одержанням насіннєвого зерна відповідних репродукцій (без вартості рядового зерна та зерновідходів), розподіляють між цими класами насіння (супер-еліта, еліта, першої та другої репродукції) пропорційно його вартості за реалізаційними цінами. Собівартість 1 ц насіння визначають діленням суми витрат, віднесених на насіння відповідного класу, на його масу після доробки.

Майже всі технічні культуривиділяють у самостійні об'єкти планування та обліку витрат Щодо них собівартість 1 ц продукції обчислюють так само, як і для зернових. Слід мати на увазі, що собівартість цукрових буряків (фабричних і маточних) обчислюють за фізичною масою коренеплодів.

Для визначення собівартості продукції льону та конопель одержане насіння оцінюють за нормативно-розрахунковою (плановою) вартістю, виходячи із витрат на підготовку та обмолот стебел, транспортування та обробку насіння. Решту (без вартості насіння) загальної суми витрат на вирощування льону чи конопель відносять на соломку. Собівартість соломки визначають діленням зазначених витрат на фізичну масу.

У спеціалізованих господарствах, де овочеві, баштанні, плодові та ягідні культуриє розвиненими галузями, витрати планують і обліковують щодо кожної культури, у господарствах, де ці галузі допоміжні, об'єктами планування витрат є овочі відкритого ґрунту, овочі закритого ґрунту, баштанні продовольчі культури, плодові культури, ягідники й виноградники: Віднесені на основну продукцію витрати розподіляють між її видами пропорційно виручці від її реалізації.

Собівартість 1 ц продукції кормових культур обчислюють діленням витрат на вирощування, збирання і транспортування продукції до місць зберігання на валовий збір. Із площ однорічних і багаторічних трав збирають по декілька видів продукції, тому витрати між ними розподіляють пропорційно валовому збору умовної продукції. Для її обчислення застосовують такі коефіцієнти: однорічні трави на сіно 1 ц - 1.0; насіння 1 ц - 9,0; солома 1 ц - 0,1 і зелена маса 1 ц - 0,25; багаторічні трави відповідно - 1,0; 75,0; 0,1 і 0,3.

Собівартість продукції тваринництва включає витрати на утримання поголів'я худоби, птиці, кролів, звірів. Обчислюючи її, від загальної суми витрат віднімають вартість гною та іншої побічної продукції. У собівартість гною і пташиного посліду включають вартість підстилки, нормативно-розрахункові витрати на транспортування, подрібнення підстилки, прибирання, навантаження, транспортування й зберігання гною. У витрати також включають амортизаційні відрахування, вартість ремонтів та інші витрати на утримання гноєсховищ, гноєтранспортерів. Собівартість тонни гною визначають діленням загальної суми витрат на його фізичну масу. Кількість рідкого гною переводять у звичайний гній виходячи зі вмісту сухих речовин Вартість іншої побічної продукції (такої, як вовна - линька, пух, перо, міражні яйця, м'ясо півників яєчних порід, забитих у добовому віці, м'ясо забитих звірів, шкури забитих тварин) визначають за цінами можливої реалізації та іншого використання. її вартість відносять на зменшення витрат на угримання відповідних видів і груп худоби (птиці).

У молочному скотарствіобчислюють собівартість 1ц молока й однієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплоду прирівнюється до вартості 60 кормо-днів утримання корови. Собівартість одного кормо-дня розраховують діленням усієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кормо-днів. Для визначення собівартості 1 ц молока необхідно загальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду і побічної продукції) розділити на кількість центнерів одержаного молока.

Визначення собівартості продукції вирощування та відгодівлі худоби і птиці. Продукцією вирощування та відгодівлі худоби і птиці (великої рогатої худоби, свиней, овець, кролів, птиці) є приріст живої маси, одержаний за рік. Цей приріст визначається як різниця між живою масою поголів'я на кінець року та тим, яке вибуло протягом року (включаючи загиблих), і живою масою приплоду та масою тварин і птиці, що надійшли в групу впродовж року та які були на початок року. Собівартість 1 ц приросту живої маси визначають діленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.

Собівартість живої масимолодняку тварин і тварин на відгодівлі та птиці всіх вікових груп визначають виходячи з витрат на їх вирощування і відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби і птиці, що були в групі на початок року та надійшли з основного стада чи з інших груп, ферм і підприємств та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин). Кількість живої маси становить масу тварин, що реалізовані, забиті, переведені в інші групи та залишені на кінець року. Собівартість 1 ц живої маси худоби і птиці визначають діленням їх вартості на кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули). На підставі розрахованої вартості 1ц живої маси обчислюють собівартість худоби, яка реалізується, переведена в основне стадо, забита на м'ясо, а також тієї, що залишається на підприємстві на кінець року.

У м'ясному скотарствіодну голову приплоду оцінюють виходячи з його живої маси і планової собівартості 1 ц живої маси телят при відлученні. Собівартість приросту живої маси телят до 8-місячного віку (включаючи масу одержаного приплоду) складається із витрат на утримання корів і нетелів (останніх за 2 місяця до розтелення переводять в основне стадо) і телят до 8-місячного віку (без вартості побічної продукції та молока, які оцінюються за реалізаційними цінами). Собівартість 1 ц живої маси визначають діленням суми витрат, віднесених на приплід і приріст живої маси телят до 8-місячного віку і балансової вартості телят, що були в цій групі на початок року, на загальну живу масу телят до 8 місяців, відлучених від маток (без маси тварин, що загинули) та тих, що залишились під матками на кінець року. Методика визначення собівартості приросту маси та живої маси молодняку старше 8 місяців та худоби на відгодівлі, не відрізняється від викладеної вище з молочного скотарства.

У свинарстві витрати на утримання основного стада свиней (свиноматок з поросятами до їх відлучення та кнурів) становитимуть собівартість ділового приплоду і приросту живої маси. Собівартість 1 ц живої маси поросят на час їх відлучення від свиноматок визначається діленням вартості поросят під матками на початок року і витрат на основне стадо за поточний рік на живу масу (без падежу) поросят, які мають бути відлучені та які залишатимуться під матками на кінець року. Собівартість 1 ц приросту маси та живої маси свиней інших груп (на дорощуванні та відгодівлі) визначається як і по великій рогатій худобі на вирощуванні та відгодівлі.

Собівартість продукції вівчарстваскладається із витрат на утримання дорослого поголів'я і молодняку тварин, а також на їх стриження. Виробничі витрати у вовняно-м’ясному вівчарстві розподіляють між видами продукції (вовною, приростом живої маси, приплодом). Молоко і шкіри загиблих тварин вважаються побічною продукцією й оцінюються за можливими цінами реалізації, а гній - за нормативно-розрахунковою вартістю.

Загальну суму витрат на утримання овець (без вартості побічної продукції та приплоду) розподіляють між вовною (1 ц вовни прирі