Профілактика позастатутних взаємовідносин у військових колективах

Військовий інститут внутрішніх військ МВС України

Кафедра соціально-гуманітарних наук

Курсова робота

з навчальної дисципліни: Теорія і практика виховної роботи

Тема: „Профілактика позастатутних взаємовідносин у військових колективах”

Виконав: курсант 111 групи

Харченко Сергій Сергійович

Керівник: старший викладач, полковник

Іллюк Олександр Олександрович

Харків - 2009

Зміст

Вступ

Перше питання. Вимоги КВВ і статутів Збройних Сил України щодо формування статутних взаємовідносин серед військовослужбовців

Друге питання. Практика роботи щодо попередження позастатутних взаємовідносин у підрозділі

Висновки

Література

Важливим аспектом служби є військова дисципліна. Вона визначає не тільки зовнішні вчинки і дії військовослужбовців, а й упорядковує їх психічну діяльність, робить внутрішнє зібраними, організованими. Вимоги дисципліни розповсюджуються на спілкування в/с забезпечують чіткість службових і не службових контактів, упорядкованість взаємовідносин. Якість і стан взаємовідносин у підрозділі у великій мірі залежить від того, якими нормами керуються в/с, вступаючи в службові чи особисті контакти, які традиції діють в цій сфері життя колективу. Взаємовідносини в/с є суттєвими факторами зміцнення дисципліни. Вони будуються на основі статутних положень, регулюються ними.

Статутні взаємовідносини, як один із засобів підвищення бойової готовності, наповненні глибоким змістом конституційного обов‘язку щодо захисту Української держави, представляють собою важливу ланку впливу людського фактору на успішне виконання кожного учбового і бойового завдання. В цьому їх суть і велике значення.

Статутними прийнято називати такі взаємовідносини у військових колективах, які повністю відповідають вимогам військових статутів Збройних Сил України. Але характеристика суті статутних взаємовідносин цим не вичерпується. Важливо мати на увазі, що в них виражається єдність відносин загальноприйнятих в демократичному суспільстві і специфічних, притаманних в/с.

Загальні обов‘язки збройних захисників Батьківщини включають в себе одне з головних положень: свято і непорушно підтримувати Конституцію та закони України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов‘язок.

Основою підтримання статутних взаємовідносин є висока національна та державна свідомість військовослужбовців, глибоке розуміння ними свого патріотичного обов'язку, безмежна відданість Українському народу.

В статутах знаходять своє вираження ідеали демократії та гуманізму, загальнолюдські моральні цінності, наші національні звичаї та традиції,

Як бачимо, наша мораль увібрала в себе норми поведінки людей і відношення між ними, які формувались в процесі встановлення демократичного суспільства, в ході багатовікової боротьби українського народу за свою незалежність. Так мораль, закріплюючись у свідомості кожного військовослужбовця, стає важливим ідейним стрижнем статутних взаємовідносин.

Важливими специфічними принципами, які визначають характер взаємозв'язків і взаємодії військовослужбовців в повсякденній обстановці та під час виконання службово-бойових завдань, є єдиноночальність та субординація.

Важливим аспектом служби є військова дисципліна. Вона визначає не тільки зовнішні вчинки і дії військовослужбовців, а й упорядковує їх психічну діяльність, робить внутрішньо зібраними, організованими. Вимоги дисципліни розповсюджуються на спілкування військовослужбовців, забезпечують чіткість службових і неслужбових контактів, упорядкованість взаємовідносин. Якість і стан взаємовідносин у підрозділі значною мірою залежить від того, якими нормами керуються військовослужбовці, вступаючи в службові чи особисті контакти, які традиції діють у цій сфері життя колективу. Взаємовідносини військовослужбовців є суттєвим фактором зміцнення дисципліни. Вони будуються на основі статутних положень, регулюються ними.

Статутні взаємовідносини як один із засобів підвищення бойової готовності наповнені глибоким змістом конституційного обов’язку щодо захисту Української держави, представляють собою важливу ланку впливу людського фактора на успішне виконання кожного учбового і бойового завдання. У цьому їх сутність і велике значення.

Статутними прийнято називати такі взаємовідносини у військових колективах, які повністю відповідають вимогам військових статутів Збройних Сил України. Однак характеристика сутності статутних взаємовідносин цим не вичерпується. Важливо мати на увазі, що в них виражається єдність відносин, загальноприйнятих у демократичному суспільстві й специфічних, притаманних військовослужбовцям.

Загальні обов’язки збройних захисників Батьківщини містять одне з головних положень: свято і непорушно додержувати Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок.

позастатутний військовий колектив військовослужбовець

Основою підтримання статутних взаємовідносин є висока національна та державна свідомість військовослужбовців, глибоке розуміння ними свого патріотичного обов’язку, безмежна відданість Українському народові.

У статутах знаходять своє вираження ідеали демократії та гуманізму, загальнолюдські моральні цінності, національні звичаї та традиції.

Як бачимо, наша мораль увібрала в себе норми поведінки людей і стосунки між ними, які формувалися в процесі становлення демократичного суспільства, у ході багатовікової боротьби українського народу за свою незалежність. Така мораль, закріплюючись у свідомості кожного військовослужбовця, стає важливим ідейним стрижнем статутних взаємовідносин.

Важливими специфічними принципами, які визначають характер взаємозв’язків і взаємодії військовослужбовців у повсякденній обстановці та під час виконання службово-бойових завдань, є єдиноначальність та субординація.

Сутність принципу єдиноначальності полягає в такому:

наділення командира (начальника) розпорядчою владою стосовно підлеглих і покладення на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;

надання командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;

забезпечення виконання зазначених рішень (наказів), виходячи з усебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Командир як єдиноначальник тісно пов’язаний з особовим складом, виявляє постійну турботу про підлеглих, стежить за точним дотриманням ними службових обов’язків і стоїть на сторожі їх законних прав. У своїй роботі командир спирається на громадські організації та актив, повною мірою використовує їх вплив на військовослужбовців в інтересах підвищення якості бойової і гуманітарної підготовки особового складу, зміцнення військової дисципліни.

Службово-посадові взаємовідносини військовослужбовців визначаються відносинами субординації. Вона відображає повноту виконання військовослужбовцями статутних вимог:

хто має право віддавати накази;

кому зобов’язаний підкорятися військовослужбовець;

який порядок виконання розпоряджень і доповіді про їх виконання;

яка форма звернення військовослужбовців одного до іншого.

Дотримання принципу субординації дає можливість будувати взаємовідносини у військовому колективі на основі суворого статутного положення, згідно з яким начальники мають право віддавати підлеглим накази і розпорядження, добиватись їх виконання. Підлеглі зобов’язані бездоганно підкорятися начальнику.

Велику роль у встановленні статутних взаємовідносин між військовослужбовцями відіграє військове товариство. Статут внутрішньої служби пропонує військовослужбовцям “поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від учинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини”. Військове товариство як моральний регулятор життя колективів підрозділів виявляється у різних формах. Найбільш характерні з них - взаємна виручка в бою, вимогливість, взаємодопомога у навчанні і службі, наслідування прикладу кращих.

Серед факторів, які визначають характер взаємовідносин у військових колективах, особлива роль належить індивідуальним особливостям військовослужбовців. Справа в тому, що незважаючи на наявність у військовослужбовців багатьох спільних ознак, кожний із них залишається по-своєму неповторною особистістю зі своїм характером, темпераментом, певними здібностями, колом інтересів, які, звичайно ж, впливають на взаємовідносини членів військового колективу.

Цей вплив може носити як позитивну, так і негативну спрямованість. Треба пізнати індивідуальність військовослужбовця, врахувати ті його особливості, які виявляються у процесі формування статутних взаємовідносин. Тільки за цієї умови можливо попередити порушення військової дисципліни, пов’язані з відхиленнями від статутних норм поведінки. Цього вміння якраз і не вистачає багатьом молодим командирам і начальникам у роботі щодо зміцнення статутних взаємовідносин.

Характеристика статутних взаємовідносин буде неповною, якщо не сказати про форми звернення військовослужбовців один до одного. Правильними є лише ті звернення, що відповідають букві і духу статутів. Вони лежать в основі як навчальної, так і службово-бойової діяльності військовослужбовців. У неслужбовий час (в години дозвілля, в домашній обстановці) звернення військовослужбовців один до одного носять характер неофіційних міжособистих зв’язків. Ці зв’язки диктуються взаємними інтересами, потребами в обміні інформацією, особистими симпатіями. Найчастіше неофіційні міжособисті відносини будуються у процесі проведення культурно-виховної та просвітницької роботи, в ході індивідуальної виховної роботи, організації дозвілля.

Важливим показником впливу виховної роботи на формування статутних взаємовідносин є характер міжгрупових і міжособових зв’язків. Він виявляється в тому, які питання обговорюють військовослужбовці, якими обмінюються новинами, як оцінюються вчинки і проступки. Адже залежно від усього цього йде якісне корегування характеру взаємовідносин. Проведені дослідження і практика виховної роботи показують, що повідомлення військовослужбовцям нових відомостей про командирів, товаришів по службі, як правило, призводять до якісних змін взаємовідносин у військових колективах. Так, повідомлення про те, що в складній ситуації командир виявив мужність і самовладання, сприяє підвищенню авторитету офіцера, посилює його вплив на формування статутних взаємовідносин людей. У свою чергу, розповіді солдат, сержантів про те, як вони жили і працювали до служби в армії, допомагають усім скласти більш повне враження про кожного, сприяють згуртуванню військового колективу.

Дієвість роботи, спрямованої на формування статутних взаємовідносин, підвищується, якщо мається високий авторитет тих, хто її проводить: командира, заступника командира з виховної роботи, активу. Наскільки авторитетною є та чи інша людина, можна судити за багатьма ознаками: по тому, як її слухають, як реагують на пропозиції та вимоги, як виконують вказівки чи рекомендації.

Правильні статутні взаємовідносини залежать від багатьох обставин. Наприклад, одна справа, коли суворому статутному порядку у казармі, чіткій внутрішній службі, зразковому утриманню бойової техніки надають значення лише під час перевірок та інспекцій. І зовсім інша - якщо статутний порядок стає нормою повсякденного життя особового складу.

Сформувати колективну морально-психологічну настанову на обов’язковість повсякденного підтримання статутного порядку - завдання не просте. Проте, якщо командир, офіцер-виховник, усі офіцери підрозділів змогли добитися цього, то статутні взаємовідносини стають непорушним правилом життя кожного військовослужбовця.

Без розкриття видів статутних взаємовідносин, які формуються між військовослужбовцями у процесі службово-бойової діяльності та повсякденного життя, характеристику об’єктивних та суб’єктивних факторів, що визначають природу і складники цих взаємовідносин, не можна вважати повною.

Основними видами взаємовідносин є:

нормативно-вольові;

пізнавальні;

емоційні.

Сутність нормативно-вольових взаємовідносин у тому, що військовослужбовці будують свої стосунки, керуючись вимогами законів України та військових статутів. Взаємовідносини, про які йде мова, виступають як норми поведінки, які необхідно виконувати: військовослужбовець постійно знаходиться в межах вимог військових статутів і регулює свою поведінку, керуючись їх положеннями. Виконання вимог статуту, як правило, вимагає вольової мобілізації. Нормативна вимога і самоконтроль поведінки стають невід’ємними від статутних взаємовідносин. Накопичуються духовні сили, підвищується роль функції самоаналізу, самовимогливості. Тим самим військовослужбовець спонукає себе і своїх співслужбовців дотримуватися взаємовідносин, визначених військовими статутами.

Сутність пізнавальних взаємовідносин полягає в тому, що в процесі виконання службово-бойових завдань та у повсякденному житті у військовослужбовців удосконалюються знання бойової техніки і зброї, в результаті чого закріплюються навички виконання військових статутів, які регламентують весь навчальний процес та вимоги до взаємовідносин людей у колективі. Будучи мимовільним, процес пізнання є відображенням природної допитливості всіх військовослужбовців. Тому командири не повинні бути байдужими до того, чим цікавляться підлеглі. Їх повинні хвилювати питання військової служби чи особисті інтереси, які відволікають військовослужбовців від посадових турбот і справ.

Управління пізнавальними взаємовідносинами стає однією з головних виховних функцій. Щоб реалізувати цю функцію на практиці, необхідно уважно вивчати коло безпосередніх інтересів кожного з підлеглих, наполегливо шукати шляхи об’єднання їх за інтересами. З цією метою в підрозділах можуть створюватися гуртки за інтересами. Це можуть бути гуртки любителів техніки, книголюбів, меломанів.

Прагнення до пізнання об’єднує військовослужбовців, формує у них здорові моральні взаємовідносини. Між ними йде обмін політичною, службовою, побутовою інформацією. Взаємне збагачення відомостями про життя і службу суттєво сприяє згуртуванню військовослужбовців і колективу в цілому, розвитку свідомих основ зміцнення військової дисципліни.

У житті військових колективів велике значення мають емоційні взаємовідносини. Контакти людей у військовому, як і у будь-якому колективі, завжди забарвлені певними почуттями: задоволення, оптимізму, вдячності чи, навпаки, тривоги, образи, напруження, пригнічення. Емоційне забарвлення взаємовідносин людей - явище природне. Воно відіграє суттєву роль у зміцненні серед військовослужбовців військової дисципліни, сприяє її стабілізації чи, навпаки, призводить до порушення визначених норм взаємовідносин.

Емоційні взаємовідносини найбільш повно виявляються в ситуації духовного підйому, а також різкої зміни обстановки: успішного завершення складного завдання чи непередбаченої невдачі, інших подій.

Емоційний бік взаємовідносин завжди позначається на вчинках і діях військовослужбовців. Тому командири та їх заступники з виховної роботи прагнуть спрямовувати взаємовідносини особового складу в напрямку позитивних емоцій. Так, готуючись до розбору ситуації, для якої характерна емоційна напруженість у взаємовідносинах, офіцери повинні знаходити аргументи та факти, які б підтримували у військовослужбовців прагнення добиватися високих показників у службово-бойовій діяльності, навчанні та зміцненні військової дисципліни. У таких випадках аналізуються не якості людей, а допущені ними помилки. Обговорюються шляхи подолання стресів в майбутньому.

Формування і підтримання у військовому колективі статутних взаємовідносин - процес безперервний.

Ключовим складником особливих, притаманних тільки армії взаємовідносин є право начальника віддавати підлеглому накази, які той зобов’язаний беззастережно виконувати.

Абсолютну необхідність такого роду взаємовідносин між начальниками і підлеглими визначає військова організація. Для неї характерний суворий розподіл функцій, прав і обов’язків. Сутність військових організацій - забезпечення швидкого збору необхідної бойової інформації, прийняття найбільш раціонального рішення, узгодженість дій усіх ланок, мобілізація зусиль багатьох людей в інтересах досягнення поставленої мети. Неухильне виконання військових статутів сприяє посиленню бойової готовності кожного підрозділу, зміцненню військової дисципліни.

Не менше значення для підвищення ефективності навчання та виховання має сувора підпорядкованість. Вона гарантує вироблення єдності дій, єдиного розуміння змісту команд і розпоряджень, які віддаються командиром. Суворої підпорядкованості вимагає і навчальний процес. Бездоганне підпорядкування підлеглих керівнику занять у ході навчань, тренувань дисциплінує військовослужбовців, впливає на їх взаємовідносини. Офіцер, прапорщик, сержант (керівник занять чи тренування) - це людина, якій підкоряються, у якої вчаться тому, як треба будувати взаємовідносини зі старшими і з підлеглими.

Найбільш характерними ознаками підлеглості є:

право командира наказувати і віддавати розпорядження;

обов’язкова особиста відповідальність начальника перед законами за відданий наказ чи розпорядження;

беззастережна необхідність чіткого виконання наказів, розпоряджень і вказівок начальників;

систематичний контроль, перевірка виконання відданих наказів і розпоряджень.

Ці ознаки взаємовідносин підлеглості, як правило, швидко засвоюються військовослужбовцями і приймаються ними як обов’язкові норми службових взаємовідносин.

Більш складною залишається, так би мовити, психологічна сторона підлеглості. Вона нерідко стає складною проблемою у роботі щодо формування в колективі статутних взаємовідносин. Справа в тому, що вчинками і діями військовослужбовця керує не один, а декілька мотивів: військовий обов’язок, особиста користь, симпатії, вдячність, антипатії.

Боротьба мотивів - явище природне. Важливо тільки, який мотив є головним у визначенні дійсного змісту відданих розпоряджень і самі дії щодо виконання цього розпорядження. Якраз тут має велике значення міра усвідомлення командиром і підлеглим вимог військових статутів про порядок підпорядкування. Командир, віддаючи розпорядження, повинен клопотати не за особистий інтерес, а за інтереси української держави. Це стосується і підлеглого, який ці розпорядження виконує.

Якщо офіцер діє з позиції статутів, якщо його помислами керують почуття обов’язку, прагнення згуртувати підлеглих для досягнення головної мети, навчальної чи бойової, то і результат загальних зусиль буде високий, стабільний. Якщо ж командир керується марнославством, то це неминуче негативно відіб’ється на взаємовідносинах підлеглості і на результатах діяльності всього колективу.

Особиста відповідальність як правова, так і моральна норма взаємовідносин військовослужбовців означає усвідомлення ними суспільного значення рішень, вчинків, дій. Вона постійно засвоюється військовослужбовцем і стає своєрідним регулятором статутних взаємовідносин у підрозділі.

Поряд із високою відповідальністю командира за віддане розпорядження і дії особового складу важливим елементом статутних взаємовідносин є обов’язковість виконання наказів командирів і начальників. Значення цієї правової і моральної норми в житті військовослужбовців очевидне. Воно є основою взаємовідносин підлеглості.

Однак мотив беззастережної підлеглості не означає сліпого, бездумного підпорядкування. В межах вимог військових статутів військовослужбовець має свободу дій. На цій основі активізуються здібності військовослужбовців. Кожний вчинок зважується на терезах совісті, честі, обов’язку і гідності захисника Вітчизни. Це сприяє виконанню вимог статутів про систематичність перевірки і контроль виконання розпоряджень.

Передовий досвід формування статутних взаємовідносин сформував ряд правил безпосереднього контролю: контролювати головне, а не часткові явища; зберігати за підлеглим право на самостійність у діях від початку до кінця, а також право на виправлення помилок; максимально об’єктивно оцінювати взаємовідносини, які склались між командирами і підлеглими.

Систематичність перевірки і контроль виконання завершуються певними висновками. Зробити їх іноді складно. В оцінках повинні правильно співвідноситись зусилля і дії людей з особистою думкою командира. Об’єктивність, вимогливість і самокритичність завжди сприяють встановленню правильних, принципових взаємовідносин між перевіряючими і перевіряємими, а підсумки служать інтересам справи.

Розвитку взаємовідносин підпорядкованості сприяє оперативна доповідь про виконання наказу чи розпорядження командира. Нечітка і неправдива доповідь про виконання є однією з головних причин недисциплінованої поведінки. Факти службової нечіткості чи неправильності доповіді може привести до обману багатьох, а тим самим понизити бойову готовність.

Право оцінки діяльності підлеглих реалізується командиром через дисциплінарну практику. Вона активно сприяє формуванню статутних взаємовідносин.

Дуже важливою умовою є об’єктивність оцінок поведінки і результатів діяльності підлеглих. Тут неприпустимі упередженість і тенденційність. Визначальними повинні бути результати навчання чи службово-бойової діяльності.

Суттєвим фактором розвитку морально зрілих взаємовідносин є своєчасність дисциплінарного впливу. Практика підтверджує, що статутні взаємовідносини формуються швидше, якщо заохочення оголошується одразу після того, як підлеглі досягли високих результатів в службово-бойовій діяльності. Стягнення ж стає більш дієвим якщо воно оголошується без поспіху.

Досвід свідчить, що неможливо проводити виховну роботу, спрямовану на формування статутних взаємовідносин між військовослужбовцями, без глибокого знання їх особливостей, рис характеру, здібностей. Причому, вивчення особового складу повинно вестись не від випадку до випадку, не від одного службово-бойового завдання до другого, не від правопорушення до правопорушення, тому, що особистість військовослужбовця не є незмінною.

Вивчення якостей особистості військовослужбовців, які проявляються у взаємовідносинах, повинно бути в центрі уваги кожного командира. Адже у взаємовідносинах яскравіше всього виражаються всі якості військовослужбовця: направленість, характер, темперамент, здібності. Загальні позиції світосприйняття, ідеали, духовні і матеріальні потреби зближують військовослужбовців.

Риси характеру військовослужбовців, здібності, їх темперамент накладають неповторний відбиток на морально-психологічний клімат колективу, динамізм і емоційність взаємовідносин в ньому.

Особистість військовослужбовця постійно оцінюється колективом. Щирість чи фальшивість відносин, висока професійна грамотність чи легковажне прагнення показати себе, свідома дисциплінованість чи тимчасове підлаштування під статутні вимоги, з метою отримання особистої вигоди, неодмінно помічаються, формуються колективні позиції до цього військовослужбовця. Хочемо ми цього чи ні, а оціночні характеристики переносяться у суспільну діяльність, відбиваються на авторитеті суджень, вчинках військовослужбовця.

Великий вплив на статутні взаємовідносини здійснює колективний настрій, авторитет посадових осіб і груп військовослужбовців. Під впливом громадської думки відбувається усвідомлення необхідності статутних взаємовідносин.

Жорстка взаємозалежність виробленої колективної оцінки будь-якої події і дій в рамках цієї оцінки викликає гостру потребу у вивченні процесу формування громадської думки.

Виділяють три етапи формування колективної оцінки.

На першому етапі відбувається неофіційне, первинне обговорення нової інформації в малих групах військовослужбовців, які користуються особливою довірою;

На другому етапі відбувається більш широке, але таке ж неофіційне обговорення нових відомостей, які підтверджують чи виключають достовірність первинної інформації;

Третій етап характеризується офіційним обговоренням важливої для колективу інформації і прийняттям колективного рішення. В якості керівника обговорення виступає командир. На цьому етапі офіційна позиція керівників може і не збігатись з офіційною позицією тих військовослужбовців, які склали свою думку щодо питання, яке обговорюється на основі попередньо отриманої інформації. Носії первинної, неофіційної інформації, прагнучи зберегти свій авторитет, намагаються відстоювати свої позиції, вступають у дискусії, показуючи, що їх позиції більш правильні або багатозначно відмовчуються.

При вирішенні питань, які пов’язані з управлінням громадською думкою в інтересах формування статутних взаємовідносин, спираються на висновки психологічної науки і передової практики. Суть цих висновків зводиться до наступного:

процес формування громадської думки здійснює активний вплив на взаємовідносини членів військового колективу. Уже на першому етапі її зародження необхідно турбуватись про те, щоб вихідна інформація була об’єктивною, не викликала різноманітного її тлумачення, неправильних суджень;

важливо приймати мірива, які б виключали появу в колективі неправдивої інформації про переміщення людей, про втручання в їх взаємовідносини, про настрій особового складу, його морально-психологічний стан. Слід мати на увазі особливо негативні наслідки такої інформації на формування громадської думки, якщо її розповсюджує недисциплінований військовослужбовець чи негативно спрямована група військовослужбовців;

пропозиції, що стосуються формування статутних взаємовідносин і зміцнення військової дисципліни, повинні попередньо оцінюватись командирами, їх заступниками з виховної роботи, активом. Єдине розуміння пропозицій, про які йде мова, є важливою передумовою цілеспрямованого розвитку громадської думки і її наступного активного впливу на зміцнення статутних взаємовідносин;

сформована колективна думка постійно підтримується системою статутних вимог.

Силу колективного впливу відчуває на собі кожен військовослужбовець. До колективних форм впливу, перш за все, відносяться психологічне зараження, тиск та схвалення.

Так психологічне зараження частіше всього приймає форму демонстрації доцільності прийнятих в колективі особливостей взаємовідносин. Будучи усвідомленою і признаною декількома військовослужбовцями, традиційна форма взаємовідносин постійно розповсюджується в ширину і глибину, захоплюючи в сферу свого впливу все більше число членів військового колективу.

Психологічний тиск виступає у вигляді вимоги діяти тільки певним чином, а не інакше. У результаті члени колективу потрапляють під своєрідний психологічний прес і в силу цього корегують взаємовідносини з товаришами, підлеглими і начальниками.

Схвалення стилю взаємовідносин посилює прагнення особистості дотримуватись того стилю, який сформувався в даному колективі, спонукає діяти в рамках прийнятої колективом установки.

У свою чергу особистість також може впливати на колектив, на стиль взаємовідносин, який у ньому склався. Зайняти певну, але обов’язково принципову позицію, признати її правильність, спираючись на об’єктивну оцінку обстановки, особистість спонукає і колектив. Під впливом сили доводів однієї людини відбувається уточнення чи зміна колективних орієнтацій щодо питань, наприклад, подальшого зміцнення військової дисципліни.

Важливим фактором, що впливає на закріплення статутних взаємовідносин між військовослужбовцями є схильність більшості з них до наслідування авторитетній особистості чи авторитетним діям групи осіб.

Характер взаємовідносин військовослужбовців регламентується військовими статутами. Їх авторитет безперечний, тому, що спирається на багатий досвід і висновки військової науки. Він визнається всіма військовослужбовцями. Але від визнання авторитету статутів за формою до пунктуального їх наслідування у взаємовідносинах шлях дуже великий. Кожний військовослужбовець проходить такий шлях по-своєму, стверджуючись і перемагаючи, засмучуючись і допускаючи помилки. Під впливом цього процесу формується реальний ступінь авторитетності статутних положень, як норми взаємовідносин військовослужбовців.

Авторитет, як соціально-психологічне явище, має ряд складових. Перша - це авторитетність військових статутів, друга - авторитет посади і військового звання, третя - авторитет особистості військовослужбовця. Кожна із названих складових відіграє чималу роль в характері взаємовідносин членів військового колективу. Особливо велике значення має авторитет особистості. У ній відображаються і посадові обов’язки, і права, і індивідуальна оцінка військовослужбовцем сутності вимог статутів про взаємовідносини у військовому колективі. Від міри відповідності дій і вчинків військовослужбовців вимогам військових статутів залежить статутний авторитет взаємовідносин.

Взаємне визнання справедливості цілей і дій в рамках вимог військових статутів, повнота знань статутів і міцність ідейних та моральних позицій є важливими умовами високого авторитету статутних взаємовідносин, в які включені військовослужбовці.

Показником авторитетності статутних взаємовідносин є:

схожість оцінок морально-психологічних якостей військовослужбовців у офіційній і неофіційній обстановці;

глибоке усвідомлення підлеглими сутності статутних вимог, які пред’являються командиром, начальником;

емоційна стабільність міжгрупових і міжособистих контактів військовослужбовців;

постійна вимогливість до підлеглих і турбота про них;

чітка організація служби, підтримання статутного порядку.

Висновок по першому питанню. Психологія військового колективу накладає свій відбиток на взаємовідносини між військовослужбовцями. Управління психологією військового колективу забезпечує активне використання соціально-психологічних явищ в інтересах формування статутних взаємовідносин і зміцнення військової дисципліни. На формування статутних взаємовідносин у підрозділах великий вплив здійснюють мікрогрупи. Якщо ці групи негативної спрямованості, то вони стають джерелом позастатутних взаємовідносин. Такі групи інтенсивно впливають на військовослужбовців, які не признають і уникають виконання норм взаємовідносин, які культивують члени неформального негативного об’єднання. Це і веде до конфлікту.

Позастатутні взаємовідносини - негативні соціально-психологічні явища. До них відносять будь-які посягання військовослужбовців на гідність та права особистості.

Про наявність в підрозділах позастатутних взаємовідносин найчастіше свідчать такі ознаки:

напруженість у відносинах між молодими солдатами та військовослужбовцями старших призовів;

моральний та фізичний тиск, погрози, шантаж;

глумління та знущання над товаришами по службі, фізичні образи;

наявність у підрозділі негативних явищ, прізвиськ;

пасивність у спілкуванні, замкнутість, відокремленість молодих військовослужбовців від інших у вільний час, святкові та вихідні дні;

вимагання грошей, продуктів харчування, особистих речей, предметів обмундирування;

несення бойової служби молодими військовослужбовцями на найбільш віддалених постах, виконання ними важливих господарських робіт, прання та чистка чужих предметів одягу;

розміщення новачків у казармі на другому ярусі ліжок, під час шикування - в першій шерензі, “добровільний" перегляд кінофільмів та телепередач на незручних місцях;

слідування у солдатську їдальню в перших шеренгах строю, а повернення в спальне приміщення після прийому їжі - в останніх;

наявність у молодих солдат предметів військового обмундирування, які раніше були в користуванні;

громадська пасивність, відсутність бажання бути у міському звільненні чи культпоході;

спроби приховування різних травм, в тому числі і під час медичних оглядів та інше;

примусове виконання за інших військовослужбовців різноманітних робіт тощо.

Із усієї різноманітності проблем нестатутних взаємовідносин особливо виділяється “дідівщина”. Зводити все до “дідівщини”, звичайно, недостатньо, а боротися лише з нею - безглуздо, бо її нерідко заміняють аналогічні по суті процеси посягань.

Необхідність усунення і профілактики позастатутних взаємовідносин усвідомлюється всім керівним складом внутрішніх військ МВС України. При всій різноманітності точок зору по цьому питанню, є одна спільна, яка об’єднує всі позиції - намагання осмислити і розв’язати проблему позастатутних взаємовідносин.

У внутрішніх військах МВС України діє наступна нормативно-правова база щодо профілактики нестатутних взаємовідносин серед особового складу:

Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України;

Статут внутрішньої служби Збройних сил України;

Дисциплінарний статут Збройних сил України;

наказ заступника Міністра внутрішніх справ України - Командуючого внутрішніми військами № 191 “Про морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактики правопорушень, затвердження Інструкції про порядок подання донесень і доповідей про злочини, події та дисциплінарні проступки у внутрішніх військах МВС України та їх облік”;

директива заступника Міністра внутрішніх справ України - Командуючого внутрішніми військами “Про невідкладні заходи щодо попередження та профілактики нестатутних взаємовідносин між військовослужбовцями в з’єднаннях та частинах військ” та інші.

Причини та умови скоєння позастатутних взаємовідносин:

відсутність статутного порядку в частині, підрозділі, повсякденної вимогливості командирів, начальників;

упущення в організації виховної роботи та низький контроль за проведенням профілактичних заходів у ланці батальйон - рота;

низький рівень індивідуально-виховної роботи, недостатні знання індивідуальних якостей та психологічних особливостей підлеглих;

робота по зміцненню військової дисципліни проводиться безсистемно, без чіткого визначення цілей та завдань;

некритична оцінка стану справ з військової дисципліни, приховування фактів знущань та спотворення дисциплінарної практики;

недоліки в організації та проведенні профілактичної роботи з військовослужбовцями “груп ризику”;

формальне виконання службових обов’язків посадовими особами та добовим нарядом;

слабка психолого-педагогічна підготовка офіцерів, невміння запобігати конфліктним ситуаціям;

відсутність у військовослужбовців навичок дисциплінованої поведінки, наявність у них негативних рис характеру, що обумовлені недоліками виховання до призову на військову службу;

недостатня увага до побуту підлеглих, задоволення їх потреб та запитів, організації дозвілля.

Планування роботи щодо запобігання позастатутних взаємовідносин здійснюється:

у комплексному плані морально-психологічного забезпечення військової дисципліни та профілактики правопорушень в управлінні територіальн