Відкриття провадження у цивільній справі у суді
Курсова робота
з дисципліни: Цивільне процесуальне право України
на тему: Відкриття провадження у цивільній справі у суді
Дніпропетровськ
2008р.
ЗМІСТ
Вступ
Глава 1. ПОЗОВ, ЯК ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ЗАСІБ ПОРУШЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ СПРАВИ В СУДІ
1.1 Поняття позову
1.2 Елементи позову
1.3 Види позовів
1.4 Форма і зміст позовної заяви
Глава 2. ПРАВО НА ПОЗОВ
2.1 Право на пред’явлення позову
2.2 Об’єднання і роз’єднання позовів
2.3 Способи захисту відповідача від заявленого позову
2.4 Зміни у позовному спорі
2.5 Забезпечення позову
Висновок
Задача
Список використаної літератури
ВСТУП
Дана курсова робота розкриває тему ,,Відкриття провадження у цивільній справі у суді ".
Питання судового захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, функціонування судової системи є традиційно актуальними, тому активно досліджуються вітчизняною і зарубіжною юридичною наукою. Нагальність удосконалення цивільно-процесуальних відносин обумовлюється також законотворчими процесами, які відбуваються в державі, а саме: реформами адміністративно-політичної, соціально-культурної сфер суспільства.
Яскравим прикладом таких перетворень є прийняття від часу набуття Україною незалежності ряду принципово нових нормативно-правових актів, перегляд концепції поділу державної влади, визначення правового статусу органів місцевого самоврядування у системі державної влади.
Відбулися зміни і в органах судової влади. Нещодавно набрали чинності законодавчі акти, що закріплюють нові правила здійснення судочинства в Україні, зокрема прийнятий 18 березня 2004 року Верховною Радою України Цивільний процесуальний кодекс України. Відповідно до положень останнього у цивільне судочинство були введені нові процедури, спрямовані на розумне спрощення, посилення ефективності і диференціації процесу: наказне провадження (розділ II, статті 95-106) та заочний розгляд справи (розділ III, глава 8, статті 224–233). Окреме провадження також доповнюється новими категоріями справ. Також варто звернути увагу, що адміністративні правовідносини частково вилучаються із цивільно-процесуальних відносин та врегульовуються Кодексом адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року.
Але в даній курсовій роботі я розглядаю позовне провадження, оскільки це найбільш поширений вид цивільного судочинства. Тому все вищевикладене і привело мене до вибору цієї теми моєї курсової роботи.
Метою даної курсової роботи є аналіз такого виду цивільного судочинства, як позовне провадження.
Це обумовило необхідність вирішення таких спеціальних завдань:
- визначити поняття, елементи та види позову;
- розкрити особливості позовного провадження;
- з’ясувати основні положення позовного провадження в цивільному судочинстві.
Об'єктом роботи є сукупність проблем, пов'язаних із практичним застосуванням положень нового цивільно-процесуального законодавства в позовному провадженні цивільного судочинства.
Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використана сукупність дослідницьких методів сучасної теорії пізнання, що ґрунтуються на філософії розвитку загальнолюдських цінностей. У процесі дослідження використовувався як загальний діалектичний метод, так і окремі наукові методи: історичний, системно-структурний, соціологічний, логіко-юридичний та інші.
Темі ,,Відкриття провадження у цивільній справі у суді" велику увагу приділяють такі автори, як Андрушко А.В., Бичкова С.С., Кілічава Т.М., Павлик П.М., Червоний Ю.С., Штефан М.Й. та інші.
Основні питання я розглядала по окремим главам.
В першій главі я розкрила поняття, елементи та види позову.
В другій главі я розглянула хто має право на пред’явлення позову. Також які зміни можна внести у позов. Визнання та відмова від позову, чи мирова угода.
Для написання курсової роботи я використала наукову, навчальну літературу, а також закон, кодекс та нормативно-правові акти.
Дана курсова робота складається з вступу, двох глав, висновку та списку використаної літератури.
Глава 1. ПОЗОВ, ЯК ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ЗАСІБ ПОРУШЕННЯ
ЦИВІЛЬНОЇ СПРАВИ В СУДІ
1.1 Поняття позову
Конституція України, проголошуючи права і свободи фізичних осіб, юридичних осіб, держави, гарантує їх захист (ст. ст. 8, 55, 124КУ) (1).
Законодавчо забезпечено право кожної особи , в порядку, встановленому ЩІК, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 3 ЦПК) (2).
У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ч. 2 ст. З ЦПК) (2).
Згідно з ч. 3 ст. З ЦПК недійсною є відмова від можливості звернення до суду за захистом від права на звернення до суду за будь-якими вимогами, що виникли або можуть виникнути із певних правовідносин па підставі конкретного договору. Сторона може відмовитися в суді від захисту своїх прав шляхом відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди, передання спору на вирішення третейського суду.
Діяльність суду щодо захисту порушених прав, свобод та інтересів здійснюється в різних процесуальних формах, основною з яких є позовна форма (позовне провадження).
Справи щодо спорів, які виникають із цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, прийнято називати позовними.
Позовне провадження характеризується такими ознаками: 1) між сторонами наявний матеріально-правовий спір; 2) спір стосується не лише фактичних обставин справи, а й самого правовідношення; 3) вимога до суду про судовий захист оформляється у формі позовної заяви (5, с. 218).
Засобом захисту прав особи у позовному провадженні є позов. Позов —це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або законного інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.
Зважаючи на те, що поняття „позов" та похідні від нього поняття застосовуються цивільним процесуальним та матеріальними галузями права, у теорії сформувалося кілька точок зору з приводу поняття та суті позову. На думку одних, позов — це інститут цивільного процесуального права,на думку інших позов — інститут матеріального права. Однак, переважна більшість учених вказує на універсальність цього поняття, тобто поєднання матеріально-правового та процесуального аспектів (9, с. 111-112).
1.2 Елементи позову
Позов складається з трьох частин: предмета позову, підстави позову, змісту позову.
Предмет позовускладає та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Таким чином, предмет позову повинен мати правовий характер і виходити з матеріально-правових відносин. Предмет позову характеризується певним змістом, а в окремих випадках і окремим об'єктом. А тому при характеристиці предмета позову необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об'єкта. Наприклад, предметом позову про виселення громадянина будуть спірні правовідносини, а об'єктом — житлове приміщення.
Протягом усього часу розгляду справи позивач може змінити предмет позову, заявити нові вимоги в межах спірних правовідносин.
Визначення предмета позову має практичне значення для індивідуалізації позовів, визначення підвідомчості справи: класифікації позовів за матеріально-правовою ознакою: ним визначається суть вимоги, відповідь на яку повинен дати суд.
Підставу позовускладають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача. Ними можуть бути: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини та доказові факти, на підставі яких можна зробити висновок про наявність чи відсутність відповідних прав.
Підстави позову не можна змішувати з нормами права, на які посилається позивач, а також з документами, які є письмовими доказами юридичних фактів, які складають підстави позову чи заперечення проти нього.
Підстава позову являє собою ряд фактів, які можна умовно розділити на 2 групи: активні — тобто ті, які підтверджують, що спірне право належить позивачеві, а на відповідача покладені певні обов'язки; пасивні — у яких вбачається, що відповідач виконав дії спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить.
Підстава позову може бути зміненою протягом розгляду справи. При цьому позивач замість зазначених юридичних фактів може посилатися на інші, що обґрунтовують ту ж вимогу, але не повинні виходити за межі зазначеного матеріально-правового спору.
Як право на зміну предмета позову, так і право на зміну підстави позову надане тільки позивачу, так як лише з його згоди суд може здійснити подібну заміну.
Таким чином, третім елементом позову — змістом — є зазначена позивачем форма судового захисту. Позивач може просити суд: присудити визначену річ; 2) визнати наявність чи відсутність суб'єктивних прав;3) змінити, припинити існуючі між сторонами правовідносини (перетворити їх).
Виділення змісту має практичне значення, тому що вказує на дію суду, за здійсненням якої позивач звертається до суду, допомагає встановити межі дослідження справи. Саме за своїм змістом позови класифікують на види.
Елементи позову тісно пов'язані між собою. Підставу позову повинен довести позивач для того, щоб надати суду всі матеріали, необхідні для його захисту. Предмет позову — правова вимога, яку суд повинен розглянути і винести законне та обґрунтоване рішення. Від предмета позову залежить форма (зміст) захисту (10, с. 124-126).
1.3 Види позовів
У вимозі до суду про порушення його діяльності на захист права визначається і спосіб бажаного захисту, як результат, на досягнення якого спрямовується така діяльність. За способом процесуального захисту, який відображається у змісті позову, вони поділяються: на позови про присудження (виконавчі), визнання (установчі), перетворювальні (про конститутивне рішення).
Позови про присудженняспрямовуються на поновлення порушеного права і усунення наслідків правопорушення (про стягнення позики, аліментів, відшкодування завданих збитків тощо). Позовами про присудження від суду вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують: присудження відповідача до виконання обов'язку в натурі і стягнення з нього завданих збитків, передбачених законом або договором, штрафу, пені тощо (ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Позови про визнанняспрямовуються на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між ними правовідносини. Суд своїм рішенням підтверджує наявність чи відсутність права і обов'язку (визнання права власності, авторства тощо).
Позов про існування певних правовідносин між сторонами буде позитивним, а про визнання відсутності їх — негативним.
Позови перетворювальніспрямовані на зміну або припинення правових відносин (пункти 6, 7 ч.2 ст.16 ЦК України). Це позови про виділ частки зі спільного майна, припинення договору найму жилого приміщення, розірвання шлюбу тощо. В юридичній літературі цей вид позовів називається ще конститутивним і до їх складу належать: перетворювальні, які спрямовуються на здійснення через суд перетворювальних повноважень; позови про рішення, які замінюють волевиявлення обох сторін у спорі або тільки боржника; позови, в яких конститутивні дії є елементом рішення.
Класифікація позовів на види не завжди розкриває особливості всіх позовів, у зв'язку з чим вони можуть бути класифіковані залежно від характеру спірних відносин та у складі окремих правовідносин. Така систематизація допомагає виявити причини спорів і ефективність забезпечення правового регулювання в окремих галузях суспільних відносин, необхідність його зміни і вдосконалення (11, с. 328-330).
1.4 Форма і зміст позовної заяви
Після повного з'ясування фактичних обставин, юридичної природи спірних правовідносин, наявності можливих засобів доказування та способу забезпечення позову фахівець-укладач приступає до складання позовної заяви.
Її зміст та спрямованість залежать від предмета, підстав і характеру спору між сторонами. Позовна заява може подаватися до суду лише в письмовій формі, тому вона вимагає точності та дотримання вимог, встановлених законом, а також мовної стилістики.
Додержання процесуальної форми та змісту позовної заяви є однією з обов'язкових вимог цивільного процесуального законодавства, що забезпечує фізичним та юридичним особам право на звернення до суду та порушення судом провадження у справі.
Вимоги до форми та змісту встановлені ст.119 ЦПК України.
Позовна заява повинна містити такі вимоги:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий;
3) зміст позовних вимог;
4) ціну позову щодо вимог майнового характеру;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;
7) перелік документів, що додаються до заяви.
Позовна заява має бути підписана позивачем або його представником. Зазначення дати її складання є обов'язковим.
Позовна заява може відповідати іншим вимогам, якщо це встановлено законом.
До позовної заяви додають документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Якщо заяву подає представник позивача, до неї додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження. У разі подання позову представником на захист інших осіб в заяві має бути зазначено підстави звернення до суду в інтересах цих осіб. Перелік названих вище вимог є обов'язковим.
До позовної заяви згідно зі ст.120 ЦПК України також додають її копії та копії всіх документів, що входять до неї відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Так, подання копій документів не вимагається щодо позовів, які стосуються трудових правовідносин, відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину, каліцтва, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, а також незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Недодержання укладачем позовної заяви зазначених у статтях 119, 120 ЦПК вимог, а також несплата судового збору чи інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи тягнуть за собою правові наслідки, передбачені ст.121 ЦПК України. Суддя за цих обставин постановляє залишити заяву без руху і надає позивачу певний строк для усунення недоліків.
У разі виконання припису судді у встановлений ухвалою строк позовна заява вважається поданою в день її першого подання до суду. Якщо зазначені в ухвалі суду недоліки позивачем не усунуті в установлений строк, заява визнається неподаною і повертається позивачеві.
Статтею 121 ЦПК України також передбачено випадки, коли заява повертається позивачеві без надання строку для усунення недоліків. Суддя повертає заяву, якщо:
1) заяву подано недієздатною особою;
2) заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноваження на ведення справи;
3) позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову;
4) справа підсудна іншому суду;
5) заява про розірвання шлюбу подана під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом.
Про повернення позовної заяви суддя виносить ухвалу.
Цей перелік випадків повернення позовної заяви є вичерпним. У разі якщо ці умови перестануть існувати, позивач вправі повторно звернутися до суду зі своїми вимогами па загальних підставах.
Слід зазначити, що залишення суддею позовної заяви без руху або повернення її позивачеві здійснюється на стадії пред'явлення позову, до відкриття провадження у справі. Якщо суддя з різних причин не виявив недоліків у заяві і відкрив провадження у справі, він надає строк для усунення недоліків, а в разі невиконання припису залишає заяву без розгляду за правилами, встановленими ст. 207 ЦПК.
Законом також передбачено підстави для відмови у відкритті провадження у справі, якщо навіть позовну заяву подано й оформлено відповідно до вимог, встановлених ЦПК.
Згідно зі ст.122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:
1) заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства;
2) за наявності рішення або ухвали суду, що набрала законної сили, про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову, укладення мирової угоди у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет, із тих самих підстав;
3) за наявності справи в цьому чи іншому суді за спором між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
4) внаслідок смерті фізичної особи або припинення юридичної особи, яка є однією зі сторін у справі, не допускається правонаступництво;
5) є рішення третейського суду щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет, із тих самих підстав, за винятком випадків, коли судом відмовлено у видачі виконавчого листа на примусове виконання або скасування рішення цього суду і неможливості розгляду справи в тому самому третейському суді.
Про відмову у відкритті провадження у справі або про відкриття провадження суддя постановляє ухвалу, яка невідкладно надсилається позивачеві разом із заявою та всіма доданими до неї документами. Відмова у відкритті провадження у справі позбавляє позивача права повторно звернутись до суду із таким самим позовом.
Як бачимо із вищенаведеного, складання позовної заяви є складним і важливим етапом підготовки справи до її розгляду в суді, що вимагає неухильного дотримання вимог процесуального законодавства та попередження негативних наслідків, що перешкоджають відкриттю провадження у цивільному судочинстві.
Кожен юрист має усвідомлювати, що від його компетентності, професійного рівня, порядності залежать певною мірою, а то й повністю, результат розгляду справи і судового рішення, надійний захист цивільного права та інтересу як фізичних, так і юридичних осіб (5, с. 17-20).
Глава 2. ПРАВО НА ПОЗОВ
2.1 Право на пред’явлення позову
Конституційне положення про те, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України), деталізується у нормах матеріального права. Так, відповідно до ЦК України (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, зокрема право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За ч.10 ст.7 СК України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Зазначене у наведених і подібних нормах право на судовий захист є правом на позов у матеріально-правовому розумінні, що означає можливість уповноваженої особи вимагати в судовому порядку виконання зобов'язаною особою свого обов'язку.
Говорячи про співвідношення права на позов і права на пред'явлення позову, слід мати на увазі, що:
1) право на позов (захист) визначається і матеріальним, і процесуальним правом, а право на пред'явлення позову - тільки процесуальним;
2) право на позов надає можливість вимагати від суду вирішити справу, а право на пред'явлення позову - лише звернутися до суду з позовом;
3) наявність права на позов встановлюється судом під час усього провадження у справі, а наявність права на пред'явлення позову - під час прийняття позовної заяви;
4) відсутність права на пред'явлення позову є підставою для постановлення ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, закриття провадження у справі або залишення позовної заяви без розгляду; відсутність же права на позов є підставою для ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову. Виходячи з викладеного, право на позов і право на пред'явлення позову, є різними правами, головна відмінність між якими полягає у їх різній правовій природі.
Право на пред'явлення позову -це право особи звернутися до суду з позовом про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів має право кожна фізична та юридична особа, а у визначених законом випадках до суду можуть звертатися також органи й особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси (ст.3ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.45 ЦПК України до органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду з позовом про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів, належать:
1)Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. У п.10 ст. 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р. вказується, що він має право звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини, яка за станом здоров'я чи з інших поважних причин не може цього зробити самостійно.
2) Прокурор. Відповідно до ст. 361 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. органи прокуратури здійснюють представництво інтересів громадянина, якщо він неспроможний через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Крім того, перед прокуратурою поставлено завдання здійснювати представництво в суді інтересів держави за наявності порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Однією з форм такого представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.
3) Органи державної влади, органи місцевого самоврядування. Їхнє право на звернення до суду з позовом про захист інтересів інших осіб, держави або суспільства встановлюється спеціальними законами. Наприклад, відповідно до п.10 ст.5 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р. спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів і його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі мають право подавати до суду позови про захист прав споживачів.
4) Фізичні особи можуть звертатися з позовом про захист інтересів інших осіб у встановлених законом випадках, у тому числі коли вони є законними представниками неповнолітніх, малолітніх, обмежених у дієздатності чи недієздатних осіб. Наприклад, відповідно до ч.2 ст.258 СК України дід і баба мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до суду без спеціальних на те повноважень.
5) Юридичні особи мають право звертатися з позовом до суду, якщо таке повноваження встановлено спеціальним законом і установчими документами цієї юридичної особи. Так, у ст.20 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. встановлено, що зареєстровані об'єднання громадян наділяються правом захищати законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах, що, зокрема, передбачає їх право звертатися з позовною заявою до суду.
Право на пред'явлення позову є невід'ємним правом кожної особи, тому відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною (ч.3 ст.3ЦПК України) (3, с. 185-187).
2.2 Об’єднання і роз’єднання позовів
Можливість об'єднати чи роз'єднати декілька позовів пов'язана із забезпеченням ефективного і швидкого вирішення судом спору між сторонами.
Об'єднання позовівдає змогу досягти єдності судових рішень за відповідними вимогами, а також з економити час і засоби цивільного процесу. В одному провадженні можуть бути об'єднанні декілька вимог одного позивача до одного відповідача, одного позивача до декількох відповідачів, декількох позивачів до одного відповідача.
Вимоги, що об'єднуються в одному провадженні, мають бути однорідними. Однорідність вимог випливає із особливостей тих спірних матеріально-правових відносин, які породжують позов. Це означає, що позови, які об'єднуються, випливають із одного і того самого правовідношення або з різних правовідносин, пов'язаних між собою. На встановлення однорідності вимог не впливає їх зміст, тобто допускається об'єднання навіть різних за своїм характером вимог (наприклад, в одному провадженні можуть бути об'єднані позов про визнання договору недійсним і позов про стягнення заподіяних при цьому збитків).
Якщо позови є неоднорідними (наприклад, випливають з різних за своєю галузевою належністю правовідносин) їх об'єднання є недоцільним, адже це може призвести до ускладнення процесу розгляду і вирішення цивільної справи. Також не допускається об'єднання позовів, коли відсутня спільність предмета позову.
Об'єднання позовів може бути здійснене як позивачем (позивачами), так і судом. Найчастіше пов'язані між собою вимоги об'єднує позивач, викладаючи їх в одній позовній заяві відповідно до ч.2 ст. 118 ЦПК України. Законодавство не забороняє позивачу оформити кожну з однорідних позовних вимог окремою позовною заявою. Однак він зазвичай зацікавлений в тому, щоб усі його вимоги були розглянуті та вирішені якнайшвидше і одним судом. Окреме ж оформлення однорідних вимог ускладнить діяльність суду і може призвести до затягування захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод та інтересів позивача.
Якщо в проваджені суду знаходяться декілька справ з однорідними позовами, сторони можуть клопотати перед судом про їх об'єднання в одне провадження. Суд може об'єднати позови і за власною ініціативою, адже відповідно до ч.1 ст.126 ЦПК України суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача. Ухвала про об'єднання позовів, як і ухвала про відмову в такому об'єднанні, не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
При об'єднанні позовів кожний з них зберігає своє окреме значення і підлягає вирішенню судом. У судовому рішенні обов'язково повинно бути відображено, чи задовольнив суд і в якому обсязі кожний з об'єднаних позовів. Враховуючи те, що в одному провадженні об'єднуються однорідні позовні вимоги, вирішення однієї з них автоматично впливає на результати вирішення інших. Так, якщо суд визнає договір недійсним, він зобов'язаний задовольнити й правомірні вимоги позивача щодо застосування наслідків недійсного правочину (7, с. 260-263).
Роз'єднання позовівполягає у виділенні судом в самостійні провадження об'єднаних в одному проваджені вимог. Таке роз'єднання залежить від обставин справи і пов'язано з тим, що спільний розгляд об'єднаних позовів ускладнює вирішення справи (наприклад, необхідно призначити складну експертизу за окремими вимогами, один з позивачів поїхав у тривале відрядження тощо).
Роз'єднання позовів зазвичай здійснюється в тому разі, коли суд одночасно не може ухвалити рішення за декількома вимогами, оскільки одна з них стосується інтересів третіх осіб. Так, у п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" від 18 вересня 1987 р. вказується: якщо вимоги про поділ квартири і паю заявлені одночасно з позовом про розірвання шлюбу, суд має взяти до уваги: оскільки їх вирішення зачіпає інтереси кооперативу, вони повинні бути роз'єднані і розглянуті на загальних підставах.
Виділення в самостійне провадження вимог є правом, а не обов'язком суду, тобто його здійснення цілком залежить від його розсуду. Оформлюється роз'єднання позовів ухвалою, яка також не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду,
У разі роз'єднання позовів підставою для провадження за виділеними вимогами є ухвала суду про роз'єднання позовів і копія позовної заяви (8, с. 29).
2.3 Способи захисту відповідача від заявленого позову
Для захисту від заявленого позову відповідач наділений комплексом процесуальних прав. До них слід віднести загальні (право подавати докази та приймати участь у їх дослідженні, заявляти міркування, доводи та пояснення у справі та інші права, закріплені у ст. 99 ЦПК). Однак, відповідач також має низку спеціальних процесуальних способів захисту. Це заперечення проти позову (п. 2 ст. 143 ЦПК) та зустрічний позов (ст. 140 ЦПК).
Заперечення проти позову— це пояснення відповідача, які відхиляють або спростовують вимоги позивача. Причому вони можуть бути спрямовані на повне або часткове, постійне або тимчасове нівелювання матеріально-правової вимоги позивача. Ці пояснення можуть носить матеріально-правовий та процесуально-правовий характер.
Матеріально-правові запереченняспростовують суть позову, вони полягають у тому, що відповідач оспорює матеріально-правову вимогу і тому, зазвичай, заперечує можливість виникнення процесу за нею.
Процесуально-правові запереченняобґрунтовують неправомірність виникнення або продовження процесу у справі в зв'язку з відсутністю передумов права позивача на звернення до суду або порушенням порядку його реалізації.
Зустрічний позов —це матеріально-правова вимога первісного відповідача до первісного позивача, пред 'явлена до суду для спільного розгляду із первісним позовом. У такому випадку, за цією позовною вимогою первісний відповідач набуває процесуального статусу позивача, а первісний позивач — відповідача. Однак, повного процесуального статусу позивача у цьому випадку відповідач може набути тільки у разі, якщо первісний позивач відмовиться від заявленого ним позову і суд прийме таку відмову.
При зверненні до суду відповідача із зустрічним позовом він ставить перед собою мету, по-перше, захистити своє порушене, оспорене чи невизнане право. По-друге, відповідач захищається проти вимог позивача.
Суд зобов'язує прийняти зустрічний позов до сумісного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані та сумісний їх розгляд є доцільним, зокрема, якщо вони випливають з одного правовідношення або якщо вимоги про них можуть зараховуватися (ст. 141 ЦПК).
Право на пред'явлення зустрічного позову відповідно до ст. 140 ЦПК виникає з порушенням у суді провадження у справі і може бути реалізоване не пізніше, як за три дні до судового засідання. Чи буде прийнято зустрічний позов після закінчення цього строку залежить від суду, оскільки йому надане право відмови в його прийнятті як у разі пропуску цього строку, так і у разі, якщо буде встановлено, що зустрічним позовом відповідач, зловживаючи своїми правами, навмисно спрямовує свої дії на затягування процесу.
Після розгляду справи по суті в судовому засіданні суд постановляє єдине рішення, в якому дає конкретну відповідь як на первісну вимогу позивача, так і на зустрічну вимогу відповідача (6, с.74-76).
2.4Зміни у позовному спорі
У процесі розгляду та вирішення справи сторони наділяються широкими процесуальними правами і можуть вільно ними розпоряджатися.
Позивач протягом усього розгляду справи по суті має право змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю чи частково. Сторони можуть укласти мирову угоду (ст. 103 ЦПК). Такі дії сторін є проявом принципу диспозитивності в цивільному процесуальному праві. Ці повноваження мають також важливе значення для суду, оскільки останній розглядає справу лише в межах заявлених вимог (ст. 15 ЦПК).
Зміна предмета та підстави позову є важливим правомпозивача, оскільки дозволяє оперативно змінювати конструкцію позовного спору (вимогу до відповідача та суду) у зв'язку, наприклад, зі збором доказів, дослідженням обставин справи, очевидністю неправильного визначення матеріально-правової вимоги та обставин, які її обґрунтовують тощо. Обмеження щодо зміни предмета та підстави позову законом не встановлені, однак ці зміни не повинні виходити за межі матеріально-правової вимоги. В протилежному випадку особа не позбавляється права на звернення до суду у загальному порядку.
Збільшення чи зменшення обсягу позовних вимог також дозволяє керувати процесом у справі, зважаючи на ті самі причини. Причому особливістю такої розпорядчої дії є те, що у разі збільшення обсягу позовних вимог повинні бути дотримані вимоги щодо змісту та форми такого звернення до суду, а також оплата державним митом, обчисленим виходячи із збільшеного обсягу позовних вимог. У випадку зменшення обсягу позовних вимог, зверхсплачене державне мито не повертається, оскільки у цьому разі наявна часткова відмова від позову, тобто особа у певній частині відмовляється від судового захисту заявленої вимоги (9, с.115-116).
Відмова від позову — це одностороннє волевиявлення позивача в суді, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги.Будучи проявом принципу диспозитивності, таке волевиявлення позивача здійснюється під контролем суду, адже суд може вирішити питання про прийняття чи відмову в прийнятті цього клопотання. Суд відмовляє у прийнятті відмови позивача від позову, якщо така розпорядча дія суперечить закону, інтересам інших осіб чи з інших причин не може бути прийнята судом.
Прийняття судом відмови позивача від позову тягне за собою закриття провадження у справі та виключає можливість у майбутньому звернення до суду з тотожним позовом. Особа, яка виконує такі дії, має право одержати роз'яснення суду щодо правових наслідків такої відмови (ст.ст. 15 і 179ЦПК).
Визнання позову відповідачем — цеодностороннє волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Прямих правових наслідків визнання відповідачем позову цивільним процесуальним законом не визначено, однак має важливе значення для встановлення обставин справи та постановлений рішення у справі. Але, суд не вправі покласти в основу свого рішення визнання позову відповідачем, не дослідивши його з точки зору обставин справи.
Суд може вважати позов визнаним, якщо у нього не виникає сумніву в тому, що визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх прав та законних інтересів і не зроблене під впливом протиправної поведінки щодо нього інших осіб або з метою приховати істину.
Мирова угода — це укладена між сторонами та затверджена судом домовленість (договір) про припинення спору між сторонами шляхом взаємних уступок.позов цивільний право мирова угода
Процесуальне законодавство зобов'язує суддю (суд) роз'яснити сторонам можливість укладення мирової угоди і сприяти примиренню сторін. Контроль суду забезпечує законність укладення мирової угоди і гарантує захист прав та інтересів суб'єктів спірних матеріально-прав