Соціальний захист населення як складова соціальної політики держави

Соціальний захист населення, як складова соціальної політики держави

(на прикладі роботи управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації Чернівецької області)

АНОТАЦІЯ

Явецька І.Д. Соціальний захист населення, як складова соціальної політики держави (на прикладі роботи управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації Чернівецької області). – Рукопис.

Магістерська робота за спеціальністю 8.150101 «Державна служба». – Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. – Івано-Франківськ, 2007.

У магістерській роботі «Соціальний захист населення, як складова соціальної політики держави (на прикладі роботи управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації Чернівецької області)» розкрито теоретичні основи, сутність та значення соціального захисту та планування фінансового забезпечення на соціальну сферу.

Проаналізовано стан фінансування соціальних допомог в 2004-2007 роках, та проведено аналіз призначення та виплати субсидій і пільг.

За результатами проведених досліджень запропоновано основні напрямки вдосконалення ефективності фінансування системи соціального захисту та перспективи розвитку соціального захисту в умовах ринкової економіки.

Матеріали роботи можуть бути використані при обговоренні питань практичної діяльності управлінь праці та соціального захисту населення в умовах реалізації соціальної політики держави.

Ключові слова: соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальна політика, соціальна допомога, субсидії та пільги

ANNOTATION

Yavetska I. Social protection of population as a constituent of social policy of the state (on the example of work of Department of labour and social protection of population of Hotin district state administration of the Chernivtsi region). – Manuscript.

The Master's research. Specialty 8.150101 «State Service». – Ivano-Francivsk national technical university of oil and gas. – Ivano-Francivsk, 2007.

In Master's research «Social protection of population as a constituent of social policy of the state (on the example of work of Department of labour and social protection of population of Hotin district state administration of the Chernivtsi region)» theoretical bases, essence and value of social defence and planning of the financial providing, are exposed on a social sphere.

Consisting of financing of social benefit is analysed of 2004-2007 years, and the analysis of setting and payment of subsidies and privileges is conducted.

As a result of the conducted researches basic directions of perfection of efficiency of financing of the system of social protection and prospect of development of social protection are offered in the conditions of market economy.

Materials of work can be used for the discussion of questions of practical activity of managements of labour and social protection of population in the conditions of realization of social policy of the state.

Key-words: social protection, social insurance, social policy, social benefit, subsidies and privileges.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Сутність і мета соціальної політики в Україні

1.1 Поняття соціальної політики та соціальної держави

1.2 Фінансове забезпечення в галузях соціальної сфери

1.3 Концептуальні засади соціального захисту населення

1.4 Формування системи соціальних допомог, її законодавче та фінансове підґрунтя

Розділ 2. Організаційно-функціональна характеристика соціального захисту населення, його структурних підрозділів в управлінні праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації

2.1 Загальна характеристика соціального стану Чернівецької області та Хотинського району

2.2 Система державних соціальних допомог населенню

2.3 Призначення та виплата субсидій населенню

2.4 Забезпечення реалізації державних гарантій щодо надання адресної допомоги інвалідам війни та праці

2.5 Розвиток системи територіальних центрів області , їх роль у наданні соціальних послуг громадянам похилого віку

2.6 Роль та значення управління праці та соціального захисту населення у галузі охорони праці

Розділ 3. Вдосконалення системи фінансування соціального захисту за умов ринкової економіки

3.1 Підвищення ефективності фінансування системи соціального захисту

3.2 Напрямки удосконалення та перспективи розвитку соціального захисту в умовах ринкової економіки

3.3 Соціальні права: міжнародний досвід

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

соціальний захист населення держава

ВСТУП

3 зернини виростає вагомий колос, із жолудя — могутній дуб, зі струмочка — починається велика ріка... Та ніщо не робиться само собою... Хтось мав спершу підготувати ґрунт, знайти і відібрати добірне насіння, посіяти і зібрати виплекане сумлінною працею. Так і суспільство. Воно теж має певні етапи розвитку і становлення, де поворотними віхами стає відбір апробованих людством лише йому притаманних рис і ознак, серед яких — формування гуманістичного суспільства, нації, державності.

Суспільні гарантії виживання, підтримка незаможних людей і тих, що бідують, існували задовго до створення держави. Усі давні цивілізації дають нам такі приклади. Однак соціальні функції держави інституціалізуються на досить пізніх стадіях її еволюційного розвитку.

Соціальний захист – це категорія розподільчих відносин, продукт ринкової економіки. В умовах державної власності їй немає місця у взаємовідносинах держави і населення, оскільки держава не може захищати громадян від самої себе.

Кожному громадянинові потрібні соціально-економічні гарантії, закріплені законодавчо. В іншому випадку не можна досягти соціального миру між населенням, державою і підприємцями, а отже, і економічної стабільності в країні. Соціально-економічні гарантії мають здійснюватися за трьома основними напрямками. Перший полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному громадянинові, зайнятому трудовою діяльністю, нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати, її індексацію, помірні податки і невтручання у підприємницьку діяльність.

Другий напрям – це задоволення так званих пріоритетних потреб суспільства, які держава не може довірити кожному громадянину самостійно. До них належать потреби здобуття загальної освіти, виховання дітей і підлітків, проведення культурно-освітньої роботи, організація охорони здоров’я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавчо гарантує задоволення перелічених потреб за рахунок бюджету, в мінімально достатніх розмірах, у формі безплатних послуг. Співвідношення таких послуг завжди мусить поєднуватися з розміром стягуваних з громадян прямих і непрямих податків. Це також є умовою соціальних гарантій.

Третій напрям має на меті вирівнювання рівня життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов’язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищене навантаження утриманців на працездатних; стан здоров’я; вік; втрата роботи; кризові явища в економіці. У цьому випадку формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомога, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, матеріальна допомога, пільги з податків, платежів і послуг. Наведені форми соціальних гарантій сприяють тому, що стають можливими підтримання життєвого рівня, а також розвиток здібності людини незалежно від її матеріального становища, рівня її заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів по відношенню до громадян.

Є ще одна група соціальних гарантій, що містить усі можливі пільги. Їхня частка є незначною, а динаміка потребує окремого дослідження.

Соціально-економічні гарантії являють собою метод забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадянам – це об’єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування. Обсяг і рівні таких гарантій є мірилом її цивілізованості.

Перехід до ринкової економіки потребував зміни підходів до соціальних проблем, які склалися в державі, регіоні, трудовому колективі. З’явилася зовсім нова галузь економічних відносин між населенням і державою, населенням і місцевими органами влади або суб’єктами господарювання.

Загальна сума благ і послуг, споживаних населенням за відповідний період, становить фонд споживання. Його величина завжди обмежена розмірами створеного валового внутрішнього продукту і національного доходу, а також іншими обов’язковими вирахуваннями з національного доходу, які покликана здійснювати держава ( на оборону, наукові дослідження, покриття збитків від стихійного лиха).

При розгляді питань соціального захисту населення ( вірніше, можливостей держави щодо його соціального захисту) слід порівнювати розмір стягуваних державою податків і розмір виплат з соціального захисту. Інших джерел для цього у держави немає. Коли ж держава здійснює заходи з соціального захисту, не маючи джерел для їхнього покриття, вона змушена буде вдаватися до емісії грошей, що, в свою чергу, призведе до знецінення грошей, виплачених населенню.

Розмір коштів, які направляються на соціальний захист населення, повинен мати загальну науково обґрунтовану величину в загальному обсязі фонду споживання, а будь-яке збільшення ресурсів, що направляються на ці цілі, слід порівнювати з реальними можливостями у кожному конкретному періоді. У протилежному випадку необґрунтоване збільшення ресурсів, які направляються на соціальний захист населення, потребуватиме додаткового вилучення податків з фонду оплати праці, що в кінцевому результаті лише розширить масштаби перерозподілу і не збільшить обсяг фонду споживання.

У сучасних умовах піднесення матеріального добробуту населення може відбуватися тільки за рахунок підвищення оплати праці. Подальше збільшення фондів соціального захисту в загальному обсязі фонду споживання може порушити пропорції в його структурі, призвести до негативних наслідків у функціонуванні фінансового механізму.

Актуальність теми полягає в тому, що в роботі показано стан соціального захисту в Україні, законодавчу базу та організаційне забезпечення. В роботі розкрито механізм удосконалення соціального захисту населення, як необхідна умова на шляху інтеграції Української держави до Європейських та світових структур. Процес трансформації українського суспільства передбачає здійснення зваженої, цілеспрямованої соціальної політики важливим завданням якої є формування нової філософії соціальної політики, яка б органічно поєднала в собі об’єктивне і суб’єктивне в життєдіяльності суспільства, ставила в центр людину, її інтереси і потреби. Все це актуалізує дослідження як теоретичних проблем соціального захисту, так і її практичних аспектів.

Мета магістерської роботи є розкриття соціального захисту України як складової бюджетної системи держави, проведення оцінки та аналізу діяльності управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації за 2004 – 2007 роки, а також пошук шляхів вдосконалення роботи соціального захисту в умовах ринкової економіки.

Об’єктом дослідження є соціальна політика держави у сфері соціального захисту населення.

Предметом дослідження є робота управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації Чернівецької області.

У відповідності з темою магістерської роботи поставлені такі основні завдання:

- розкрити поняття соціальної політики та соціальної держави;

- визначити концептуальні засади соціального захисту населення;

- обґрунтувати законодавче підгрунття фінансування та формування системи соціальних допомог;

- дати загальну характеристику соціального стану Чернівецької області та Хотинського району;

- вивчити систему державних соціальних допомог населенню;

- сформулювати окремі практичні рекомендації правового характеру які б сприяли підвищенню ефективності фінансування систем соціального захисту.

У першому розділі магістерської роботи розкрито сутність та значення соціального захисту та планування фінансового забезпечення на соціальну сферу.

У другому розділі висвітлено організаційну та функціональну характеристику управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації, на основі здійсненого аналізу фінансування відділу допомог в 2005-2007 роках, та висвітлено аналіз призначення та виплати субсидій і пільг.

У третьому розділі, підсумковому, розглянуто напрямки вдосконалення та перспективи розвитку соціального захисту в умовах ринкової економіки та підвищення ефективності фінансування соціального захисту.

Теоретичною і методологічною основою написання роботи стали Конституція України, Закони України, Постанови Верховної Ради України, Постанови Кабінету Міністрів України, Укази Президента та інші нормативні акти, наукова та періодична література. Робота написана з використанням практичного матеріалу управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ І МЕТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

1.1 Поняття соціальної політики та соціальної держави

В умовах різноманіття форм власності, розширення видів індивідуальної трудової діяльності, зміни організаційних структур управління економікою, демократизації самого процесу управління, скорочення і зміни способів і методів державного втручання в господарську діяльність ланок економіки потрібні заходи щодо забезпечення соціальних гарантій населенню з боку держави. Ці заходи мають являти собою гарантії кожному громадянинові на певний рівень благ і послуг за рахунок як внесків самого громадянина, так і перерозподілу ресурсів між населенням на цілі його матеріального забезпечення.

Для правильного розуміння негативних процесів, що відбуваються в Україні щодо безробіття, зубожіння, старіння населення, для вірного спрямування політики реформування та виходу із складного становища, слід, на нашу думку, насамперед чітко усвідомити в чому ж суть соціальної політики, яка її основна мета, які умови та принципи її реалізації, на що конкретно спрямована ця політика, якими засобами вирішує вона свою основну місію, які основні особливості сучасної соціальної політики.

За складних і суперечливих умов сьогодення вкрай важливим є визнання на рівні держави необхідності підтримки тієї частини населення України, що потребує допомоги у здійсненні гарантованих Конституцією України прав і свобод. Для реалізації цього має бути чітко визначене поняття соціальної політики та її чинників, сформовані механізми її планування та реалізації, розроблені процедури та механізми діалогу між управлінськими структурами, наукою, громадськістю та окремими верствами населення.

Перш, ніж говорити про реалізацію соціальної політики в Україні, зупинимося на деяких поняттях і спробуємо визначити, що таке соціальна політика, якими є її інституції, що таке соціальна держава, які інструменти використовують у соціальній політиці, якими є чинники формування соціальної політики.

Отже, соціальна політика - це система програм, служб та заходів, що переслідують соціальні цілі. В це поняття входять вторинні цілі тих програм, первинні цілі котрих є іншими: оподаткування та фінансова політика. Соціальна політика охоплює всі сфери життєдіяльності людей - виробничу, соціальну, політичну, духовну і регулює стосунки між суспільством, колективом, особою в кожній із цих сфер та зонах її взаємодії.

Коли говорять про соціальну політику на рівні людських потреб , то йдеться про заходи й програми , що мають задовольняти фізіологічні, соціальні, духовні потреби людини, які відомий психолог Абрам Маслоу представив у вигляді піраміди (рис.1.1) (8,cт.18).

Декларація прав людини є тією документальною базою, яка визначає концептуальні рамки національного законодавства, зокрема українського. Але заради справедливості потрібно відзначити, що контроль за дотриманням прав людини, зокрема, права на гідні умови життя, — річ досить непроста й суперечлива: повинна чи неповинна міжнародна громадськість втручатися у внутрішні справи конкретної держави.

Механізм реалізації потреб людини в соціальній політиці недосконалий.

Варто зауважити, що коли говорять про права людини, то частіше ведуть мову не про соціальну політику, а про соціальну державу.

Ми можемо знайти співвідношення між напрямками реалізації соціальної політики й потребами людини. Отож, пересічна людина оцінює соціальну політику через задоволення своїх потреб.

Крім потреб, при оцінюванні соціальної політики використовують: рівень дотримання у даній країні прав людини. Але тоді вже частіше ведуть мову не про соціальну політику, а про соціальну державу.

Соціальна політика - це система управлінських, регулятивних і саморегулятивних рішень, спрямованих на підвищення добробуту населення.

Метою соціальної політики є: створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття творчого соціального потенціалу людини, особистості, її суттєвих сил, досягнення в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самовідтворюваного, самодостатнього рівня соціодинаміки.

Соціальна політика, особливо в країнах з перехідною економікою, має активний і пасивний характер.

Слід підкреслити, що лише активний характер соціальної політики є основою зростання економічної незалежності людини. В Україні ми наразі відроджуємо незаслужено забуті поняття: дух господаря, підприємництва, творчої діяльності, самореалізації та самовіддачі кожного активного громадянина.

Пасивний характер соціальної політики, який спирається лише на державну благодійність веде до зростання інфляційних процесів, утвердження в суспільстві утриманських настроїв, зниження ділової активності. А це шлях до суспільного регресу. Надзвичайно важливо відзначити ту межу в реальному соціально-економічному полі, яка виділяє ці два протилежні характери дії соціальної політики, щоб вчасно перейти до цивілізованих методів саморегулювання соціального буття та соціального захисту людини та особистості.

Завданням соціальної політики є забезпечення чіткого функціонування всієї системи соціально-політичних інститутів, які є суб’єктами такої політики, здійснення координації різних елементів системи формування оптимального співвідношення різних форм, методів, засобів на одержання очікуваних результатів.

Соціальна держава - форма організації суспільного буття, метою якої є реалізація права людини на гідне життя, створення всебічних умов для самореалізації соціального потенціалу людини, її сутнісних сил, забезпечення соціальної безпеки, соціальних цінностей та соціальної справедливості, соціального прогресу людства (31, ст.130).

Чи є наявність соціальної політики гарантією соціальної держави?

Соціальна політика є необхідною, але недостатньою умовою існування соціальної держави. Як стверджують деякі соціологи, оскільки кінцевою метою соціальної політики держави є врешті її самозбереження, відтворення, то можна назвати чимало прикладів від колишнього СРСР і Третього Рейху до сучасної Куби і Північної Кореї, коли ми маємо справи з державами , які неправильно було б назвати ані соціальними, ані правовими, хоча заперечити наявність соціальної політики важко.

І, нарешті, щодо соціальної безпеки. Соціальна безпека - це стан життєдіяльності людини та суспільства, що характеризується сформованою, сталою соціальною системою забезпечення соціальних умов діяльності особистості, її соціальної захищеності, стійкістю щодо впливу чинників, які підвищують соціальний ризик.

Соціальна цінність - це формоутворення, елемент соціального, духовного буття, що характеризує значущість для людини, суспільства певних процесів та явищ соціальної діяльності, є об’єктом її інтересів, мірою оцінок, служачи орієнтиром соціальної діяльності особистості.

Соціальна справедливість - соціоекономічна цінність суспільства, яка є однією з головних умов соціального прогресу, реалізація якої супроводжується утвердженням рівності соціальних прав кожної особистості (рівність можливостей, рівня користування перевагами), скасуванням необґрунтованих привілеїв, відповідністю величини доходу людини витратам праці та капіталу, захистом соціально-економічних прав і свобод громадян, соціальним захистом непрацездатних, малозабезпечених категорій населення.

І тут, найголовнішу роль відіграє соціальний захист, той комплекс організаційно-правових та економічних заходів, що спрямований на забезпечення добробуту членів суспільства в конкретних економічних умовах.

Метою соціального захисту є:

─ забезпечення рівня життя непрацездатних громадян не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого державою;

─ підтримання соціальної стабільності в суспільстві.

Заходи соціального захисту мають подвійну спрямованість. В одних випадках вони покликані надавати пасивну підтримку тим членам суспільства, які з певних причин опинилися в скрутному становищі. Пасивна підтримка надається у вигляді соціальної допомоги - допомоги суспільства особі, або сім’ї, яка не має достатніх засобів існування. Через соціальну допомогу, соціальний захист виконує свою лікувальну, реабілітаційну функцію, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, які потрапили в скрутну життєву ситуацію, вберегтися від зубожіння і не опинитись на узбіччі суспільства.

1.2 Фінансове забезпечення в галузях соціальної сфери

Результатом діяльності галузей соціальної сфери є створення духовних цінностей, соціально-культурних і побутових послуг.

Об’єктом впливу соціальної сфери є матеріальне виробництво. Однак зміст цього впливу може розглядатися тільки як двосторонній процес з обміну результатами праці, що становить основу економічних, в тому числі фінансових відносин.

Однак функціонування галузей соціальної сфери багато в чому залежить від удосконалення фінансових відносин в них, які складаються в процесі руху різноманітних за джерелами, призначенням, порядком формування та використання фондів фінансових ресурсів. Структура цих відносин досить різноманітна. Вона включає відносини підприємств, організацій, установ та галузей з бюджетом, внутрішні та міжгалузеві відносини, відносини з населенням.

Однією з найважливіших умов підвищення наукового обґрунтування планування витрат, що направляються з бюджету на соціальний розвиток, є застосування довгострокових економічних нормативів та фінансових норм. Більш широко мають використовуватися економічні методи стимулювання якості роботи цих установ та раціонального використання асигнувань, що виділяються з бюджету.

Економічні нормативи, що регулюють фінансові відносини в соціальній сфері, мають відображати можливості держави щодо задоволення потреб регіону чи установи в фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку. Крім того, нормативи мають виражати оптимальне співвідношення інтересів у розподілі фінансових ресурсів держави і населення окремих регіонів. Такими нормативами можуть стати розміри бюджетних асигнувань на відповідний показник, передбачений програмою для цієї території чи установи.

В організаційному плані розрахунок фінансових норм для бюджетних установ має здійснюватися за такою моделлю: спочатку розраховують індивідуальні норми за статтями витрат бюджетної установи; потім на основі індивідуальних норм розробляють укрупнені, потім на основі їх – зведені фінансові норми бюджетної установи. Індивідуальні норми використовують при плануванні на рівні бюджетної установи, укрупнені – міністерства чи відомства, зведені – держави чи області.

Важливість розробки науково обґрунтованих норм витрат установами соціальної сфери зумовлена також тим, що індивідуальні норми їхніх витрат є вихідною базою при зведеному бюджетному плануванні. Тепер в зведеному плануванні використовуються укрупнені норми, які мають ліквідувати різницю у рівні витрат в територіальному розрізі. Однак такі норми у більшості випадків встановлюються на основі звітних даних за минулий період. Це не дає змоги враховувати ступінь задоволення потреб залежно від сфери та специфіки діяльності установ соціальної сфери.

Кабінет Міністрів України постановляє:

Затвердити Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету, що додається.

Установив, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів починаючи з 1 січня 2003 р., ведуть персоніфікований облік отримувачів за видами пільг ветеранам війни і праці, допомоги сім'ям з дітьми, додаткових виплат населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян

Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо пільг ветеранам війни і праці, допомоги сім'ям з дітьми, додаткових виплат населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів) (4).

Перерахування сум субвенції на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державним казначейством два рази на місяць (5 та 25 числа) згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету.

Щомісячні суми субвенції перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у відповідних органах Державного казначейства, пропорційно обсягам субвенції, передбаченим у державному бюджеті для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів мм. Києва та Севастополя.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують дані про нараховані суми щодо пільг ветеранам війни і праці, допомоги сім'ям з дітьми, додаткових виплат населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян та акти звірки розрахунків за надані послуги з підприємствами — постачальниками відповідних соціальних послуг і направляють їх до фінансових органів районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського, Автономної Республіки Крим і обласного значення) до 15 числа місяця, що настає за звітним.

Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського, Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі отриманих актів звіряння щомісяця готують реєстри нарахованих сум щодо пільг ветеранам війни і праці, допомоги сім'ям з дітьми, додаткових виплат населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян та направляють їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій до 20 числа місяця, що настає за звітним.

Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних держадміністрацій протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенції надають органам Державного казначейства платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів міст республіканського та обласного значення , Автономної Республіки Крим пропорційно нарахованим сумам і фактичній кредиторській заборгованості відповідних бюджетів. Щомісячні суми субвенції перераховуються на рахунки місцевих бюджетів з урахуванням їх обсягів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних бюджетах для відповідних місцевих бюджетів. Органи Державного казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенції на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства.

Отримані місцевими бюджетами суми субвенції перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних соціальних послуг та ведуть облік за видами пільг ветеранам війни і праці, допомоги сім'ям з дітьми, додаткових виплат населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, а також персоніфікований облік їх отримувачів.

Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій на підставі реєстрів, зазначених у пункті “б” цього Порядку, за підсумками кварталу узагальнюють дані про нараховані та фактично здійснені видатки щодо пільг ветеранам війни і праці, допомоги сім'ям з дітьми, додаткових виплат населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян та до 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають їх Міністерству фінансів України.

Міністерство фінансів України за підсумками кварталу, виходячи із фактичного обсягу нарахованих сум щодо пільг ветеранам війни і праці, допомоги сім'ям з дітьми, додаткових виплат населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, у разі потреби вносить Кабінету Міністрів України пропозиції щодо перерозподілу обсягів субвенції між бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерозподілу обсягів субвенції між бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій вносять до відповідних рад пропозиції щодо уточнення обсягів субвенції.

Зміни субвенції, не використані головним розпорядником коштів за призначенням протягом бюджетного року, перераховуються органами Державного казначейства до державного бюджету в останній робочий день бюджетного року.

1.3 Концептуальні засади соціального захисту населення

В умовах незалежної держави створення національної системи соціального забезпечення населення має першочергове значення.

Найважливішими напрямами створення цих гарантій є :

─ реалізація прав громадян на працю і на допомогу з безробіття;

─ оплата праці та мінімального розміру заробітної плати;

─ підтримання життєвого рівня населення шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соціальних гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари і послуги;

─ надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім’ям, які виховують дітей;

─ матеріальне забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової чи постійної втрати працездатності, втрати годувальника тощо.

Здійснення перелічених заходів потребує чіткого визначення джерел їхнього фінансування. Очевидно, що бюджет не може бути єдиним джерелом коштів на цілі соціального забезпечення.

Зростання в останні роки виплат на соціальні потреби у валовому національному продукті України стало однією з причин незбалансованості державного бюджету, посилення інфляційних процесів.

Принципово нова соціально-економічна ситуація, що склалася в нашій країні, зумовлює необхідність формування адекватної системи соціального забезпечення населення. Вона має ґрунтуватися на таких засадах, які б виключали зрівнялівку і утриманські настрої при розподілі та споживанні життєвих благ, не послаблювали дієвість мотивів і стимулів до праці, створювали умови для найповнішого виявлення їх.

В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян мають стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. У зв’язку з цим для працездатної частини населення пріоритетне значення мають захист його основних прав у сфері праці в умовах різних форм власності та соціальне страхування на випадок втрати роботи, при досягненні пенсійного віку, тимчасовій чи постійній втраті працездатності.

Держава має забезпечити за рахунок бюджетних коштів лише мінімально гарантований рівень медичного, культурного, побутового і соціального обслуговування населення і насамперед найменш соціально захищених громадян. У зв’язку з роздержавленням і приватизацією житлово-комунального господарства, закладів освіти і культури соціальні гарантії громадян на послуги цих галузей визначатимуться відповідними актами законодавства.

В Україні проголошено курс на побудову соціальної держави, політика якої спрямована на забезпечення соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного члена суспільства. Важливим при цьому є функціонування і подальший розвиток системи соціального забезпечення та її складової – соціального страхування (61,ст.16).

За таких умов джерелом підвищення добробуту громадян має стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. Але часто виникають ситуації, коли через об’єктивні обставини, які людина подолати не може, вона не має можливості заробити на життя, потрапляє у становище, яке загрожує її існуванню. Ці обставини є соціальними ризиками і притаманні кожній особі як члену людської спільноти.

Ринкова економіка не створює механізмів захисту населення від названого ризику. Лише активне втручання держави уможливлює мінімізацію їх негативних наслідків. Наявність соціальних ризиків обумовлює існування державної системи соціального захисту населення, функціонування якої поєднує страхові та не страхові засади.

Державне соціальне страхування як складова системи соціального захисту характеризується такими суттєвими ознаками:

─ функції компенсації соціального ризику і запобігання несприятливим наслідкам ризикової ситуації;

─ обов’язковість фінансової участі застрахованих осіб у формуванні страхових фондів, що є головною умовою одержання права на соціальні виплати;

─ високій рівень забезпечення застрахованих осіб.

На відміну від цього система вказаного забезпечення за рахунок держави, яка також виконує функцію захисту від соціальних ризиків, побудована на інших засадах: елементарності, безоплатності і безеквівалентності.

Держава зацікавлена у розбудові принципово нової системи соціального страхування, адже фінансові можливості нині діючої системи не дозволяють проводити ефективну патерналістську політ